Постанова
Іменем України
15 березня 2018 року
м. Київ
справа № 355/1256/16-к
провадження № 51-352 км 18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Баришівського районного суду Київської області від 01 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 04 травня 2017 року у кримінальному провадженні № 12016110070000212 за обвинуваченням
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , відповідно до ст. 89 КК України такий, що не має судимості,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Баришівського районного суду Київської області від 01 березня 2017 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.
Постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_9 у рахунок відшкодування моральної шкоди 300000 грн та 300 грн судового збору.
Цим же вироком засуджено ОСОБА_10 , судові рішення щодо якого у касаційному порядку не оскаржено.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 04 травня 2017 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду без зміни.
За вироком суду встановлено, що 21 березня 2016 року приблизно о 19:00 год. у смт. Баришівці по вул. Комсомольській ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , маючи єдиний умисел на грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, під`їхали на автомобілі до гурту неповнолітніх поблизу приміщення Центру позашкільної роботи «Мрія».
Прагнучи показати свою зневагу до інших осіб, існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, ОСОБА_7 вийшов з автомобіля та під приводом отримання цигарки підійшов до неповнолітнього ОСОБА_9 . Почувши у відповідь від останнього, що той не палить, ОСОБА_7 умисно, з метою самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, демонструючи присутнім неповнолітнім зневагу до загальноприйнятих норм моралі, наніс удари кулаками по обличчю та тілу ОСОБА_9 , поваливши його на асфальт.
У свою чергу ОСОБА_10 для досягнення спільної мети, маючи умисел на грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, демонструючи присутнім неповнолітнім свою зневагу до загальноприйнятих норм моралі, прагнучи самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, підійшов до неповнолітнього ОСОБА_9 , який лежав на асфальті, та ударив його кулаком в обличчя.
Вказаними діями потерпілому було заподіяно легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України через відсутність у його діянні складу кримінального правопорушення. Захисник зазначає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, що порушило право обвинуваченого на захист, оскільки обвинувачення сформульоване не конкретно, без чіткого зазначення у чому саме полягає грубе порушення громадського порядку, особлива зухвалість та винятковий цинізм, а також спільний умисел на вчинення протиправних дій. Стверджує, що в судовому засіданні не доведено наявність прямого умислу обвинувачених на вчинення дій, кваліфікованих судом за ч. 2 ст. 296 КК України, та їх попередню змову, крім того місцевий суд не звернув уваги на той факт, що у потерпілого того ж дня було виявлено інші тілесні ушкодження (струс головного мозку), проте суд не перевірив можливість заподіяння цих тілесних ушкоджень іншими особами. Також захисник вказує на необґрунтованість розміру стягненої із засуджених суми в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги. У порядку ч. 2 ст. 433 КПК України просив змінити судові рішення, виключити з них посилання на таку ознаку об`єктивної сторони, як «вчинення злочину з винятковим цинізмом».
Мотиви суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 ґрунтуються на показаннях потерпілого ОСОБА_9 , який пояснив, що він разом з гуртом дівчат стояв біля входу в комп`ютерний клуб, до них під`їхав автомобіль, з якого визирнув ОСОБА_7 і запитав, чи є в нього закурити. На що потерпілий відповів, що не курить. Після цього ОСОБА_7 вийшов з автомобіля, висловився на адресу потерпілого нецензурною лайкою, схопив його за одяг та вдарив, від чого ОСОБА_9 впав, ударившись об лавку. Коли він піднявся, то ОСОБА_7 знову схопив його за одяг, що змусило потерпілого захищатися. Після цього з машини вийшов ОСОБА_10 і без будь-яких пояснень ударив ОСОБА_9 в обличчя.
Ці показання повністю підтвердили свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , які розповіли в суді про обставини події та пояснили, що, на їх думку, ОСОБА_7 вийшов із машини полякати неповнолітніх та показати свою перевагу над ними.
Наведені докази у повній мірі узгоджуються між собою та з іншими доказами, зокрема, протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення, протоколом проведення слідчого експерименту від 30 вересня 2016 року за участю ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , довідкою Баришівської центральної лікарні від 21 березня 2016 року та висновком експерта від 22 квітня 2016 року щодо наявних у потерпілого тілесних ушкоджень. Усім цим докази суд відповідно до ст. 94 КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, а сукупності доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку і дійшов обґрунтованого висновку про наявність у діях обвинувачених ознак складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України.
Доводи, викладені у касаційній скарзі, про те, що суд не перевірив факт отримання потерпілим того ж дня інших тілесних ушкоджень, можливо заподіяних іншими особами, не ґрунтуються на вимогах закону.
Згідно ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
З матеріалів провадження встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_10 було пред`явлено обвинувачення у вчиненні групою осіб хуліганства, внаслідок якого неповнолітньому потерпілому ОСОБА_9 було заподіяно тілесні ушкодження у вигляді синця на верхній та нижній повіках правого ока та поверхневої ранки на слизовій оболонці верхньої губи, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки. Обвинувальний акт відповідає вимогам ст. 291 КПК України та містить належним чином викладене формулювання обвинувачення із зазначенням встановлених під час досудового розслідування обставин справи, місця, часу, мотиву та способу вчинення злочину, характеру суб`єктивної сторони та наслідків, що настали від протиправних дій обвинувачених. Місцевий суд розглянув кримінальне провадження з дотриманням вимог кримінального процесуального закону у межах висунутого обвинувачення та визнав його доведеним, правильно кваліфікувавши дії винних за ч. 2 ст. 296 КК України.
Твердження захисника про відсутність у судових рішеннях належного обґрунтування наявності у засуджених умислу на грубе порушення громадського порядку та попередню змову є безпідставними.
Так, об`єктом злочину, передбаченого ст. 296 КК України, є громадський порядок, який слід розуміти як стан суспільних відносин, що виник, сформувався, змінюється та існує під впливом дії правових норм (значною мірою), моральних засад, звичаїв, етичних правил, традицій, інших позаюридичних чинників і знаходить свій вияв (відображається) у безпечності громадського спокою, охороні здоров`я, честі та гідності людини, її прав та свобод, зокрема, права на відпочинок, усталених правил співжиття, комунікації (спілкування), у поведінці в побуті, у повазі і ставленні членів спільноти один до одного, у нормальному функціонуванні органів державної влади, місцевого самоврядування, різних установ, організацій, громадських об`єднань, інших інституцій, які займаються корисною суспільною діяльністю.
Посягання на ці відносини здійснюються в активній формі, в основному з ініціативи правопорушника або через використання незначного (нікчемного) приводу, як правило, відбуваються в публічних (громадських, людних) місцях, супроводжуються ненормативною (брутальною, нецензурною) лексикою та/або фізичним насильством і призводять до заподіяння моральної та матеріальної шкоди.
Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок та інші зазначені вище об`єкти захисту. Зміст та спрямованість цього діяння висновуються із характеру дій особи, яка їх вчиняє, а також із стосунків, які склалися між такою особою та потерпілим.
Особливість мотиву хуліганства полягає у причинній зумовленості. Спонукання для вчинення таких дій можуть бути різними. Поєднує їх те, що вони, здебільшого, позбавлені будь-якої необхідності, нерідко постають із бажання особи показати свою ніби вищість (винятковість), чи з розгнузданого самолюбства, пов`язаного з неповагою до особи, людської гідності, байдужим ставленням до законів і правил поведінки.
Під час юридичної оцінки протиправних дій повинні бути з`ясовані: природа взаємин, які склалися між обвинуваченим та потерпілим; причина виникнення діяння; час, обстановка та обставини, за яких відбувався перебіг посягання; характер та динаміка дій винних осіб; характер наслідків та причинний зв`язок між ними та протиправними діями.
Так, у судовому засіданні було встановлено, що засуджені й потерпілий між собою не були знайомі, в особистих неприязних стосунках не перебували, поштовхом до заподіяння тілесних ушкоджень став малозначний привід (відмова надати цигарку). Суд встановив, що протиправні дії було вчинено у вечірній час поблизу приміщення центру позашкільної роботи, де на той момент перебувала група неповнолітніх, у присутності яких засуджені наносили неповнолітньому потерпілому тілесні ушкодження. Тобто фактично їх дії були направлені на грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувалися особливою зухвалістю, що виразилася у прагненні показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки у суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження потерпілого. Ця неповага була очевидною й для свідків неповнолітніх, які в судовому засіданні стверджували, що, на їх думку, обвинувачені вчинили зазначені дії з метою полякати неповнолітніх та удати з себе «крутих». Про наявність у діях ОСОБА_7 та ОСОБА_10 такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення злочину групою осіб, свідчить узгодженість їх дій, оскільки після того, як ОСОБА_7 вдарив потерпілого ОСОБА_9 , ОСОБА_10 вийшов із машини та в свою чергу також мовчки безпідставно завдав потерпілому удару.
З огляду на ці обставини та їх кримінально-правове значення місцевим судом було зроблено висновок про наявність у діях ОСОБА_7 та ОСОБА_10 зазначених ознак хуліганства. З таким висновком погоджується і суд касаційної інстанції. Отже, вимоги захисника про скасування судових рішень і закриття кримінального провадження через відсутність в діянні особи складу кримінального правопорушення задоволенню не підлягають.
Разом із тим, визнання засуджених винними у вчиненні хуліганських дій з винятковим цинізмом не відповідають встановленим судом фактичним обставинам справи.
Під винятковим цинізмом слід розуміти зневагу нормами суспільної моральності, наприклад, груба непристойність, прояв безсоромності, знущання над хворими, старими особами тощо. Проте, жодна із зазначених дій засудженим інкримінована не була і в судовому засіданні не встановлена. Оскільки ОСОБА_7 визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, групою осіб спільно з ОСОБА_10 , колегія суддів дійшла висновку про необхідність у порядку ч. 2 ст. 433 КПК України змінити судові рішення щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , виключити з їх мотивувальної частини посилання судів на таку ознаку об`єктивної сторони, як «вчинення злочину з винятковим цинізмом».
Що ж стосується доводів захисника ОСОБА_6 про необґрунтованість рішення місцевого суду про задоволення цивільного позову щодо стягнення моральної шкоди на користь потерпілого, то вони є безпідставними.
За змістом статей 23, 1167 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Як убачається із вироку місцевого суду, вищенаведені вимоги при задоволенні цивільного позову у частині відшкодування завданої злочином моральної шкоди дотримано. Рішення суду мотивовано належним чином, розмір задоволених позовних вимог встановлено, зокрема, із врахуванням обсягу та характеру спричинених потерпілому моральних і фізичних страждань, ступеня тяжкості заподіяних тілесних ушкоджень, обставин їх спричинення, стану здоров`я потерпілого ОСОБА_9 , його віку тощо.
Обґрунтованих підстав для зміни розміру цивільного позову в частині відшкодування моральної шкоди захисником у касаційній скарзі не наведено.
Враховуючи наведене і керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII), суд
постановив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Вирок Баришівського районного суду Київської області від 01 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 04 травня 2017 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_10 у порядку ч. 2 ст. 433 КПК України змінити.
Виключити з мотивувальної частини вироку та ухвали посилання судів на таку ознаку об`єктивної сторони, як «вчинення злочину з винятковим цинізмом».
У решті судові рішення залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_16
