Постанова
Іменем України
16 січня 2019 року
м. Київ
справа № 712/757/16-ц
провадження № 61-17559св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М., Пророка В. В., Фаловської І. М. (судді-доповідача),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Підприємство «ІнтролігаТОР» Черкаської обласної організації «Громадська організація людей з обмеженими можливостями «День»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Черкаської області від 14 червня 2017 року у складі колегії суддів: Ювшина В. І., Гончар Н. І., Пономаренка В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Підприємства «ІнтролігаТОР» Черкаської обласної організації «Громадська організація людей з обмеженими можливостями «День» (далі - Підприємство «ІнтролігаТОР») про розірвання договору про виконання робіт з виготовлення поліграфічної продукції, відшкодування матеріальних збитків, стягнення неустойки.
Позовна заява мотивована тим, що 15 липня 2013 року між ОСОБА_1 та Підприємством «ІнтролігаТОР» укладено договір, відповідно до умов якого остання доручила підприємству виготовити видання «Сини-синочки, сини-колосочки українського поля...» у кількості 100 примірників обсягом 500 сторінок у строк до 28 лютого 2014 року. На виконання умов цього договору вона сплатила повну вартість за договором - 16 000 грн, проте у визначений договором строк роботи виконані не були.
26 листопада 2014 року їй був наданий оригінал-макет для надання дозволу до друку, проте через чисельні помилки та невідповідності, позивач такого дозволу не надала та внесла правки, які підприємство не внесло.
Враховуючи викладене і те, що після її неодноразових звернень відповідач роботу не виконав та не повернув їй наданих для роботи матеріалів і сплачених грошових коштів, ОСОБА_1 просила розірвати договір від 15 липня 2013 року № 13/010 про виконання робіт з виготовлення поліграфічної продукції; стягнути з відповідача матеріальні збитки в розмірі 16 000 грн та неустойку в розмірі 30 864 грн.
Рішенням Соснівського районного суду Черкаської області від 05 квітня 2016 року (у складі судді Кузьменка В. А.) позов задоволено частково.
Розірвано договір від 15 липня 2013 року № 13/010, укладений між ОСОБА_1 та Підприємством «ІнтролігаТОР», про виконання робіт з виготовлення поліграфічної продукції.
Стягнуто з Підприємства «ІнтролігаТОР» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 16 000 грн, які становлять суму оплати замовлення згідно з договором.
Стягнуто з Підприємства «ІнтролігаТОР» на користь ОСОБА_1 неустойку в розмірі 16 000 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення районного суду мотивоване тим, що відповідач не виконав роботу у передбачений договором строк, що є підставою для розірвання договору та для відшкодування позивачеві матеріальної шкоди, яка складається із суми оплати замовлення і сплати передбаченої договором неустойки, яку суд зменшив з підстав того, що її розмір значно перевищує розмір заборгованості.
Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 19 липня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_1 про відшкодування збитків скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року касаційні скарги ОСОБА_1 та Підприємства «ІнтролігаТОР» задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Черкаської області від 19 липня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи рішення апеляційного суду, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ виходив з того, що судом не встановлено усіх обставин справи, зокрема чи не було пролонговано вказаний договір, оскільки правовідносини за договором продовжувались після закінчення строку його дії.
Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 14 червня 2017 року рішення районного суду скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 звернулась 27 січня 2016 року з позовом до Підприємства «ІнтролігаТОР» про розірвання договору, строк дії якого закінчився ще 28 лютого 2014 року. При цьому договором не передбачено односторонньої зміни його умов або його розірвання. Оскільки розірвати можна лише договір, який виконується, відмовив у задоволенні позову в частинні розірвання договору від 15 липня 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та Підприємством «ІнтролігаТОР», про виконання робіт з виготовлення поліграфічної продукції.
Крім того, оскільки замовник ОСОБА_1 не виконала належним чином у строк своїх обов'язків щодо надання вчасно матеріалу на книгу, її доводи про стягнення з відповідача неустойки за невиконання у визначений строк зобов'язання не є обґрунтованими.
У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що Підприємство «ІнтролігаТОР» не виконало замовлення ні в обумовлений договором строк, ні на час звернення ОСОБА_1 до суду, а ті роботи, які були виконані, містять недоліки, що свідчить про істотне порушення договору відповідачем і, відповідно, наявність підстав для розірвання договору та стягнення збитків.
При цьому прийняття Підприємством «ІнтролігаТОР» 14 квітня 2014 року додаткових матеріалів для книги, про що свідчить розписка, засвідчена підписами сторін, підтверджує те, що сторони відійшли від пункту 5.1 договору щодо терміну виконання робіт виконавцем. Тому апеляційний суд дійшов помилкового висновку що строк дії договору закінчився 28 лютого 2014 року, оскільки виконання у вказаний строк не відбулося. Отже, сам факт закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку.
Крім того, до цих правовідносин апеляційний суд помилково застосував положення статті 1166 ЦК України, яка передбачає відшкодування майнової шкоди особою, яка своїми неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю її завдала.
10 травня 2018 року цивільну справу передано до Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Суди встановили, що 15 липня 2013 року між ОСОБА_1 та Підприємством «ІнтролігаТОР» було укладено договір, відповідно до умов якого вона доручила підприємству виготовити видання: «Сини-синочки, сини-колосочки українського поля...» у кількості 100 примірників обсягом 500 сторінок в строк до 28 лютого 2014 року.
За змістом частини першої статті 628, 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до пунктів 2.2 та 2.3 вказаного договору відповідач зобов'язаний виготовити оригінал-макет видання та випустити поліграфічну продукцію належної якості в обумовлений термін за договором.
Згідно з пунктом 3.1 договору замовник ОСОБА_1 надає виконавцеві - Підприємству «ІнтролігаТОР» матеріали для роботи в друкованому або електронному вигляді.
Термін виконання робіт згідно з пунктом 5.1 договору визначено 28 лютого 2014 року.
Відповідно до пункту 4.1 договору загальна сума договору складає 16 000 грн.
Пунктом 4.2 договору встановлено предоплату 60 % від загальної суми, а по виготовленню оригінал-макету - повна оплата, у зв'язку з терміновістю виконання замовлення - 100 % оплата.
Установлено, що на виконання умов цього договору ОСОБА_1 у зв'язку з терміновістю виконання замовлення було проведено 100 % оплату робіт по договору в сумі 16 000 грн, що підтверджується квитанцією від 13 вересня 2013 року № 142 оплачена у Черкаському АТ «Ощадбанк».
Згідно з частинами першою, другою статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовнику.
Установлено, що станом на 28 лютого 2014 року книга виготовлена не була.
Разом з тим, матеріали справи свідчать, що 14 квітня 2014 року на виконання умов договору зі сторони замовника, останньою було передано виконавцю матеріали для друку, що підтверджується актом приймання від 14 квітня 2014 року.
Якщо підрядник відступив від умов договору підряду, що погіршило роботу, або допустив інші недоліки в роботі, замовник має право за своїм вибором вимагати безоплатного виправлення цих недоліків у розумний строк або виправити їх за свій рахунок з правом на відшкодування своїх витрат на виправлення недоліків чи відповідного зменшення плати за роботу, якщо інше не встановлено договором (частина перша стаття 852 ЦК України).
За наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків (частина друга стаття 852 ЦК України).
Пунктом 7.1 цього договору визначено, що він набуває сили з моменту його підписання і може бути пролонгований за взаємною згодою.
Оскільки, позивач 14 квітня 2014 року надсилала матеріали для виконання відповідачем договору вже після закінчення строку його дії (28 лютого 2014 року), які були прийняті відповідачем, а новий строк виконання не було погоджено сторонами, то слід вважати дію договору продовженим на невизначений строк.
Отже, відповідач продовжував виконувати свої зобов'язання за вказаним договором від 15 липня 2013 року, що свідчить про автоматичну пролонгацію його дії.
26 листопада 2014 року ОСОБА_1 був наданий оригінал-макет для надання дозволу до друку, проте позивач не надала такого дозволу на його затвердження за наявності помилок.
Установлено, що 20 серпня 2016 року позивач звернулась з письмовою претензією до відповідача Підприємства «Інтроліга ТОР» про повернення грошових коштів, у зв'язку із невиконанням замовлення за вказаним договором.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що відповідач не виконав своїх зобов'язань, передбачених договором від 15 липня 2013 року, які полягають в тому, що Підприємства «Інтроліга ТОР» повинно було випустити поліграфічну продукцію терміном виконання на 28 лютого 2014 року.
При цьому, всупереч численним проханням позивача внести поправки до оригінал-макету відповідач зазначені дії не вчинив. Зазначене свідчить про істотне порушення умов договору відповідачем, оскільки сторона договору (замовник) була значною мірою позбавлена того, на що розраховувала, а саме на виготовлення видання «Сини-синочки, сини-колосочки українського поля...» у кількості 100 примірників обсягом 500 сторінок в строк до 28 лютого 2014 року.
Оскільки, Підприємство «Інтроліга ТОР» істотно порушив умови договору, не виконав роботу та не повернув позивачу наданих для роботи матеріалів і сплачених нею грошових коштів, ОСОБА_1 на підставі статей 651, 653 ЦК України, просила розірвати договір № 13/010 від 15 липня 2013 року про виконання робіт з виготовлення поліграфічної продукції; стягнути з відповідача матеріальні збитки та неустойку.
Згідно з частинами першою та другою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.
У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення, а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року в справі № 6-75цс13.
Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення в справі, не звернув увагу на вказані положення частини другої статті 651 ЦК України та на те, що відповідач не здійснив поправки до оригінал-макету видання, не виконав умови договору щодо випуску поліграфічної продукції належної якості за цим договором взагалі. При цьому не звернув уваги на доводи позивача щодо істотності порушення відповідачем умов договору про виготовлення видання й доводів про те, що позивач в повному обсязі оплатила це замовлення.
Колегія суддів Верховного Суду враховуючи встановлені у справі обставини те, що відповідач, отримавши від позивача матеріали для роботи на виконання договору і 100 % оплати вартості робіт, не вчинив дій щодо належного виконання умов договору, чим істотно порушив його умови, погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для розірвання спірного договору від 15 липня 2013 року № 13/010. Разом з тим, рішення суду апеляційної інстанції в цій частині вирішення позовних вимог не відповідає вимогам закону, оскільки суд не врахував встановлені судом першої інстанції обставини на підставі наявних доказів у справі.
Крім того, пред'являючи позов, ОСОБА_1 просила стягнути з Підприємства «ІнтролігаТОР» на її користь в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 16 000 грн, які складають суму оплати замовлення згідно з договором.
Відповідно до частини п'ятої статті 653 ЦК України, якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Отже цією нормою права передбачено відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
При цьому, відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд не звернув уваги, що матеріали справи містять докази, що ОСОБА_1 у зв'язку з терміновістю виконання замовлення було проведено 100 % оплати робіт по договору в сумі 16 000 грн, що підтверджується квитанцією від 13 вересня 2013 року № 142.
Оскільки відповідач не виконав умови договору щодо випуску поліграфічної продукції належної якості, наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 16 000 грн, які складають суму оплати замовлення згідно з договором. Суд першої інстанції встановив вказані обставини в повному обсязі та дійшов в цій частині вирішення позовних вимог обґрунтованого висновку про їх задоволення.
З урахуванням вказаного, рішення апеляційного суду в цій частині не можна залишити без змін, оскільки суд ухвалив його в цій частині із порушенням вимог закону.
Крім того, судами установлено, що матеріали для виконання замовлення були надіслані позивачем після закінчення строку його виконання, визначеного в пункті 6.5 договору. Отже відсутні підстави вважати допущенням відповідачем пропуску строку виконання умов договору з його вини та стягнення в зв'язку з цим штрафних санкцій, що передбачено пунктом 6.5 договору, тому відсутні правові підстави для стягнення неустойки. Зазначеного суди обох інстанцій не врахували та ухвалюючи різні за змістом судові рішення в цій частині вимог, вирішили спір в цій частині всупереч вимогам закону.
Статтею 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про розірвання договору від 15 липня 2013 року № 13/010 та стягнення 16000 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди ухвалено відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, а тому вказане рішення в цій частині необхідно залишити в силі, а рішення апеляційного суду в цій частині - скасувати.
Судові рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення 30864 грн неустойки ухвалені з порушенням норм процесуального права, тому підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині вимог нового судового рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог.
Керуючись статтями 141, 402, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Черкаської області від 14 червня 2017 року в частині вирішення позовних вимог про розірвання договору від 15 липня 2013 року № 13/010 та стягнення 16000 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди скасувати, рішення Соснівського районного суду Черкаської області від 05 квітня 2016 року в цій частині залишити в силі.
Рішення Соснівського районного суду Черкаської області від 05 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду Черкаської області від 14 червня 2017 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення неустойки скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Підприємства «ІнтролігаТОР» Черкаської обласної організації «Громадська організація людей з обмеженими можливостями «День» про стягнення 30864 грн неустойки відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий СуддіВ. С. Висоцька С. Ю. Мартєв В. В. Пророк В. М. Сімоненко І. М. Фаловська
