Ухвала
31 січня 2022 року
м. Київ
справа № 759/13971/18-ц
провадження № 61-777ск22
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
В обґрунтування позову зазначали, що 12 листопада 2016 року слідчим слідчого відділу поліції № 4 Шевченківського УП ГУ НП в м. Києві внесено відомості до ЄРДР за № 12016100100014433 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України, за фактом використання завідомо підробленого документа, де позивачів визнано потерпілими у кримінальному провадженні.
ОСОБА_3 , будучи представником ОСОБА_4 за довіреністю, використав у суді як доказ копію документа «Звіт про оцінку майна від 07 жовтня 2015 року № RS48-151007-006», об`єктом якого без укладення договору і згоди мешканців квартири АДРЕСА_1 , визначено зазначену квартиру.
Крім цього, ОСОБА_3 в Окружному адміністративному суді м. Києва у адміністративній справі № 826/9748/16 за позовом ОСОБА_2 до Печерської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання підстави для видачі Свідоцтва про право власності на житло недійсним, використав оригінал підробленого Свідоцтва про право власності на житло від 19 липня 1993 року, а також підроблене Розпорядження № 2903.
Відповідач, використовуючи заздалегідь підроблені документи, розробляв для подання своєю довірителькою ОСОБА_4 абсолютно безпідставні позови до них і спадкодавців з метою незаконного заволодіння квартирою АДРЕСА_1 .
Внаслідок використання відповідачем заздалегідь підроблених документів їм завдана майнова шкода, яку вони оцінюють у розмірі 298 598,00 грн кожному. Крім того, разом з майновою шкодою їм завдана моральна шкода, на відшкодування якої позивачі просили стягнути з відповідача по 486 015,96 грн кожному.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17 лютого 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12016100100014433 триває, підозри нікому не вручено.Позивачами не доведено те, що дії ОСОБА_3 були неправомірними, що між діями відповідача і шкодою є безпосередній причинний зв`язок. Крім того, позивачами не надано належних та допустимих доказів про те, що позивачі понесли витрати на лікування у розмірі 298 598,00 грн кожний, внаслідок дій саме ОСОБА_3 .
Постановою Київського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив з того, що оскільки досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, ОСОБА_3 не вручена підозра у вчиненні злочину, вирок у кримінальному провадженні відсутній, то вимоги позивачів про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, є передчасними.
Надані позивачами висновки експертних досліджень документів, висновок почеркознавчої експертизи, виписка з історії хвороби ОСОБА_1 та виписка з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_1 не підтверджують факт завдання позивачам шкоди неправомірними діями ОСОБА_3
13 січня 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року у вказаній справі.
Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню із таких підстав.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, положеннями вказаної норми передбачено, що підставою касаційного оскарження є неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку Верховного Суду про застосування норми права саме у подібних правовідносинах.
Особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно звернути увагу, що у разі посилання у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга, на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в указаних у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У випадку оскарження судових рішень з підстав невідповідності висновків суду постанові Верховного Суду, що не була врахована в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 1 пункт 5 частини 2 статті 392 ЦПК України) або у зв`язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного суду (абзац 2 пункт 5 частини 2 статті 392 ЦПК України) у касаційній скарзі, крім відповідної постанови Верховного Суду, повинно бути зазначено відповідний пункт частини 2 статті 389 ЦПК України та обґрунтування і мотивування такої підстави.
Зазначаючи у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судових рішень відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно вказувати щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.
У випадку оскарження судових рішень на підставі частини 4 статті 389 ЦПК України з посиланням на частину 1 статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини 1 статті 411 ЦПК України, який є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.
У випадку оскарження судових рішень на підставі частини 3 статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі підлягає зазначенню певний пункт частини 3 статті 411 ЦПК України, з обґрунтуванням наявності таких підстав.
Особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно звернути увагу, що наявність підстав, передбачених пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України (якщо суд не дослідив зібрані у справі докази), може бути підставою для скасування судового рішення лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , формально посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не навели передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень.
Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення та обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.
Не є підставою для відкриття касаційного провадження доводи заявників про те, що судом апеляційної інстанції застосовано висновки Верховного Суду, які не підлягали застосуванню до спірних правовідносин.
У пункті 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
Враховуючи те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не виконали вимог процесуального закону при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, така скарга підлягає поверненню.
Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Керуючись статями 389, 393 ЦПК України,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушеннямповернути ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особам, які подали касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя О. В. Ступак
