Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 травня 2026 року
м. Київ
справа № 761/42970/23
провадження № 61-7988св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Служба зовнішньої розвідки України,
третя особа -Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Стефанович Іриною Валеріївною, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2024 рокуу складі судді Волошина В. О. та постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2025 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Служби зовнішньої розвідки України про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що протиправним рішенням Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Службі зовнішньої розвідки України, що встановлено рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2022 року у справі № 640/2009/21, йому було відмовлено у наданні статусу учасника бойових дій - антитерористичної операції, оформлене протоколом від 16 вересня 2020 року.
У подальшому на виконання зазначеного рішення суду, йому було надано відповідний статус, але внаслідок протиправного рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасником бойових дій, він був позбавлений можливості скористатися відповідними соціальними пільгами, встановленими Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» для учасників бойових дій.
Стверджував, що внаслідок такої довготривалої протиправної поведінки відповідача, йому була завдана майнова шкода, яка полягає у неможливості отримати: разову грошову допомогу до 05 травня учасникам бойових дій за 2016-2022 роки у розмірі 5 266 грн; компенсацію за додаткову оплачувану відпустку для учасників бойових дій за 2016-2020 роки у розмірі 27 723,73 грн; 75 % знижку на оплату житлово-комунальних послуг, передбачену для учасників бойових дій за 2016-2019 роки у розмірі 30 763,46 грн; 75 % знижку на оплату електропостачання, передбачену для учасників бойових дій за 2020-2022 роки у розмірі 55 066,99 грн; 75 % знижку на оплату послуг з водопостачання, передбачену для учасників бойових дій за 2020-2023 роки у розмірі 5 245 грн.
Також протиправними діями відповідача йому була завдана моральна шкода, яка полягає у стражданнях, приниженнях, тривалому занепокоєнні, відчутті несправедливості, розчаруванні, яких він зазнав внаслідок порушення його прав у зв`язку із невизнанням його учасником бойових дій. Завдану моральну шкоду він оцінив у 6 000 000 грн.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд:
- стягнути з відповідача на його користь у рахунок відшкодування майнової шкоди: 5 266 грн неотриманої разової грошової допомоги до 05 травня учасникам бойових дій за 2016-2022 роки; 27 723,73 грн компенсації за додаткову оплачувану відпустку для учасників бойових дій за 2016-2020 роки; 30 763,46 грн за неотриману 75 % знижку на оплату житлово-комунальних послуг, передбачену для учасників бойових дій за 2016-2019 роки; 55 066,99 грн за неотриману 75 % знижку на оплату електропостачання, передбачену для учасників бойових дій за 2020-2022 роки; 5 245 грн неотриманої 75 % знижку на оплату послуг з водопостачання, передбачену для учасників бойових дій за 2020-2023 роки;
- стягнути з відповідача на його користь на відшкодування моральної шкоди 6 000 000грн.
Протокольною ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 05 березня 2024 року залучено до участі у справі як третю особу Державну казначейську службу України (далі - ДКС України).
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 травня 2025 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000 грн.
У задоволенні решти вимог позову відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2022 року у справі № 640/2009/21, що набрало законної сили,встановлено протиправність дій відповідача щодо ненадання йому статусу учасника бойових дій, внаслідок чого позивачу було завдано моральної шкоди, яка полягала у зміні нормального способу його життя, постійному стресі через неможливість отримати статус учасника бойових дій, який ним був набутий на законних підставах, що змушує його постійно вживати дії пов`язані із захистом своїх прав шляхом звернення до суду. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди (10 000 грн), суд урахував характер та обсяг душевних страждань позивача, їх тривалість, урахував засади розумності, справедливості та співмірності.
Суд першої інстанції урахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14 вересня 2022 року у справі № 415/1009/21 (провадження № 61-18055св21)щодо визначення порядку стягнення грошових коштів.
Суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для відшкодування ОСОБА_1 майнової шкоди, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами факт завдання йому шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями відповідача. Суди урахували, що позивач у встановленому законом порядку, отримавши статус учасника бойових дій на підставі рішення суду, не звертався до відповідних державних органів із рапортами щодо виплати йому разової грошової допомоги, компенсації за додаткову оплачувану відпустку для учасників бойових дій за 2016-2020 роки та до відповідних комунальних підприємств щодо здійснення перерахунку на оплату житлово-комунальних послуг.
Районний суд відхилив заяву представника відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог про відшкодування майнової шкоди, посилаючись на пункти 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якими продовжено позовну давність на строк дії карантину та зупинено її дію на строк дії воєнного стану в Україні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Стефанович І. В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2024 року, постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У червні 2025 року касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Стефанович І. В., надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2025 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задоволено та поновлено заявнику строк на касаційне оскарження судового рішення; відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції та роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України.
У липні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2026 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Стефанович І. В., мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягають скасуванню. Зазначає, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки.
Суди попередніх інстанцій не врахували, що неправомірні дії відповідача, внаслідок яких ОСОБА_1 було завдано шкоди, є основним предметом доказування і неправомірність дій органу державної влади було встановлено рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2022 року у справі № 640/2009/21.
Зазначає, що позивач довів факт завдання йому майнової шкоди, а у позовній заяві чітко зазначив наявний причино-наслідковий зв`язок між неправомірними діями відповідача та спричиненою шкодою, оскільки саме внаслідок незаконного рішення Служби зовнішньої розвідки України він втратив можливість скористатися передбаченими пільгами та соціальними гарантіями.
Вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про те, що позивач повинен був звертатися у досудовому порядку до постачальників комунальних послуг з метою здійснення перерахунку оплати житлово-комунальних послуг, оскільки на час отримання комунальних послуг, надавачі таких послуг діяли правомірно, а після отримання статусу учасника бойових дій підстави для перерахунку оплати наданих послуг чинним законодавством не передбачені.
Посилається на те, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди є недостатнім, з огляду на завдані позивачу страждання у вигляді відчуття несправедливості, занепокоєння, розчарування, почуття тривоги, перебування в постійному стресі, пов`язаним з невизнанням його учасником бойових дій.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень представник ОСОБА_1 - адвокат Стефанович І. В., вказує неправильне застосування судами норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу.
У липні 2025 року Служба зовнішньої розвідки Україниподала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що суди повно та правильно встановили обставини справи, надали їм належну правову оцінку та ухвалили законні і обґрунтовані судові рішення, тому просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2022 року у справі № 640/2009/21, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2022 року, позов ОСОБА_1 до Служби зовнішньої розвідки України про визнання неправомірним та скасування індивідуального акта, зобов`язання вчинити дії задоволено.
Визнано протиправним та скасовано індивідуальний акт (рішення) Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Службі зовнішньої розвідки України про відмову у наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій - антитерористичної операції, оформлене Протоколом від 16 вересня 2020 року № 96.
Зобов`язано Комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Службі зовнішньої розвідки України надати ОСОБА_1 статус учасника бойових дій - антитерористичної операції з 29 квітня 2016 року (а. с. 28-33; 34 зворот-38).
29 грудня 2022 року Службою зовнішньої розвідки України ОСОБА_1 було видано посвідчення серії НОМЕР_1 (а. с. 40).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Стефанович І. В., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно із частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Щодо відшкодування майнової шкоди
Завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відповідно до пунктів 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша, третя статті 22 ЦК України).
Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшені майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшення немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Такий елемент як наявність шкоди полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.
Частинами першою, другою статті 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно із частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до статті 1174 цього самого Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Застосовуючи положення статей 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування (див.: пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18)).
Отже, правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.
Визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади майнової та моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що внаслідок рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасником бойових дій про відмову у наданні йому відповідного статусу, яке було визнано протиправним на підставі рішення суду, він був позбавлений можливості скористатися відповідними соціальними пільгами, передбаченими Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» для учасників бойових дій.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною четвертою статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (частина п`ята статті 12 ЦПК України).
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, суд першої інстанції з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт завдання йому шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями відповідача, що є його процесуальним обов`язком відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України.
Верховний Суд погоджується із вказаним висновком судів попередніх інстанцій, оскільки у деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір (див.: постанову Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20 (провадження № 61-922св21)).
При цьому сам по собі факт визнання протиправним рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Службі зовнішньої розвідки України про відмову у наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій - антитерористичної операції не свідчить про завдання позивачу майнової шкоди.
Суди попередніх інстанції правильно урахували, що позивач, отримавши статус учасника бойових дій на підставі рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2022 року (справа № 640/2009/21), у встановленому законом порядку не звертався до відповідних державних органів із рапортами про отримання разової грошової компенсації та до відповідних комунальних підприємств щодо здійснення перерахунку на оплату житлово-комунальних послуг.
Зазначене не є вимогою про досудовий захист, як зазначається у касаційній скарзі, а є саме реалізацією позивачем своїх прав щодо статусу учасника бойових дій, що й передбачено законом, у тому числі, й перерахунок платежів. До таких саме правових висновків (з урахуванням mutatis mutandis) дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц (провадження № 14-285цс18)). Вказане є сталою судовою практикою.
Щодо відшкодування моральної шкоди
Стаття 1167 ЦК України передбачає загальні підстави відповідальності за спричинену моральну шкоду в позадовоговірних відносинах, зокрема, встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Отже, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Аналіз положень статті 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див.: постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому на підставі статті 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача».
Отже, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості
Подібні висновки викладені й у постанові Верховного Суду від 02 березня 2023 року у справі № 607/21703/21 (провадження № 61-11873св22).
Так, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2022 року у справі № 640/2009/21, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2022 року, було встановлено неправомірність рішення відповідної Комісії Служби зовнішньої розвідки Українищодо ненадання позивачу статусу учасника бойових дій.
Вказане рішення суду, набрало законної сили, а отже, обставини, встановлені вказаним рішеннями, не підлягають доказуванню.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Установивши, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2022 року у справі № 640/2009/21, яке набрало законної сили, встановлено протиправність дій відповідача щодо ненадання йому статусу учасника бойових дій, що на підставі вимог частини четвертої статті 82 ЦПК України не підлягає доказуванню у цій справі,суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що позивачу завдано моральної шкоди, розмір якої суд оцінив у 10 000 грн.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд урахував фактичні обставини справи, тривалість моральних страждань позивача та негативні наслідки, які настали для нього у зв`язку із порушенням прав, взявши до уваги тривалість вимушених змін у його житті, а також виходив із засад розумності, справедливості та співмірності.
Доводи касаційної скарги заявника зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій у частині визначення розміру моральної шкоди, що не може бути правовою підставою для скасування чи зміни судових рішень, оскільки Верховний Суд на підставі статті 400 ЦПК України немає повноважень на переоцінку доказів.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про незабезпечення повного та всебічного розгляду справи судами та неврахування наявних у матеріалах справи доказів, оскільки вважає, що суди встановили обставини справи в достатньому обсязі для правильного її вирішення та ухвалення законних судових рішень по суті спору.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки судами попередніх інстанцій належно досліджено всі зібрані у справі докази та надано їм правильну правову оцінку, отже, спір вирішено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Стефанович Іриною Валеріївною, залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк
