ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 грудня 2021 року Справа № 903/357/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Крейбух О.Г. , суддя Юрчук М.І.
без участі представників сторін
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Комунального підприємства "Луцькреклама" на рішення Господарського суду Волинської області, ухвалене 01.09.2021 (суддя Кравчук А.М., повний текст складено 08.09.2021) у справі № 903/357/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергосеть Україна"
до Комунального підприємства "Луцькреклама"
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:1) Луцька міська рада;
2) Виконавчий комітет Луцької міської ради
про стягнення 144505,97 грн.
ВСТАНОВИВ:
На розгляді Господарського суду Волинської області перебувала позовна заява ТОВ "Енергосеть Україна" до КП "Луцькреклама" про стягнення 163 321,47 грн., з яких: 142100,97 грн. безпідставно набуті кошти, 6199,15 грн. 3% річних, 15021,35 грн. інфляційних втрат та судових витрат по справі. Позовні вимоги обґрунтовані безпідставним утриманням відповідачем сплачених позивачем коштів за тимчасове договірне користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами на підставі рішення ВК Луцької міської ради № 854-1 від 18.12.2018 "Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька", яке скасоване в судовому порядку. Заявою від 18.08.2021 позивач просив зменшити позовні вимоги в частині 3% річних та інфляційних втрат до нарахованих за період з 04.02.2020 по 30.04.2021 на суму 17818,19 грн., у зв`язку з чим просить стягнути з відповідача 144505,97 грн., з яких: 142100,97 грн. безпідставно набуті кошти, 660,62 грн. 3% річних, 1744,38 грн. інфляційних втрат. Вказана заява подана в підготовчому провадженні, підписана представником позивача, прийнята судом, а тому нова ціна позову встановлена у розмірі 144505, 97 грн.
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги заперечував, оскільки договори № 01-02/11ТК від 06.09.2018, № 01-02/35/ТК від 02.01.2019 не оспорювалися, в судовому порядку не визнавалися недійсними, є чинними в тій редакції, яка підписана обома сторонами і жодні зміни до них не вносились, тому правові підстави для повернення коштів позивачу відсутні. Застосування ст. 625 ЦК України вважав безпідставним, оскільки відповідач не набув статусу боржника перед позивачем. Розмір гонорару адвоката значно завищений та необґрунтований, відсутній чіткий розрахунок та акт підтвердження наданих послуг.
Від позивача надійшла відповідь на відзив, зазначав, що судовими рішеннями № 803/433/18, № 140/3862/19 встановлено обставину протиправності рішень ВК Луцької міської ради від 21.02.2018 № 111-14, від 18.12.2018 № 854-1 та скасовано протиправно встановлений розмір нарахувань по договорах 2018-2019 років, відповідно ставиться вимога про повернення коштів, правова підстава отримання яких відпала.
Відповідач у запереченнях вказував, що згідно ст. 75 ГПК України преюдиція рішень суду стосується виключно осіб, які брали участь у справі, або стосовно яких встановлено обставини справи. КП "Луцькреклама" не було учасником жодної із спірних справ.
У додаткових письмових поясненнях позивач зазначав, що твердження Луцької міської ради про те, що оскаржуване рішення № 140/3862/19 є нормативно-правовим актом не враховує особливості правової природи саме регуляторного акту та суперечить висновку Восьмого апеляційного адміністративного суду, а тому відсутні підстави для застосування ст. 265 КАС України. Рішення ВК Луцької міської ради від 18.12.2018 № 854-1 не могло поширювати свою дію на правовідносини сторін протягом 2020-2021 років.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 26.07.2021 залучено до участі у справі № 903/357/21 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Луцьку міську раду, виконавчий комітет Луцької міської ради.
Луцькою міською радою подано письмові пояснення, згідно яких позовні вимоги заперечувала, зазначивши, що оскаржуване у справі № 140/3862/19 рішення є нормативно-правовим актом, рішення виконавчого комітету від 18.12.2018 № 854-1 втратило чинність 20.01.2021. Тобто, в період з 01.01.2019 по 31.12.2019 рішення виконавчого комітету було чинним, внаслідок чого вимоги позивача є безпідставними.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 01.09.2021 у справі № 903/357/21 позов ТОВ "Енергосеть Україна" задоволено. Стягнуто з КП "Луцькреклама" на користь позивача 142100, 97 грн. безпідставно набутих коштів, 660, 62 грн. 3% річних, 1744, 38 грн. інфляційних втрат та 2270 грн. витрат по сплаті судового збору, 15000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Судом встановлено, що у зв`язку із скасуванням в судовому порядку рішень ВК Луцької міської ради № 111-1 від 21.02.2018, від 18 грудня 2018 року № 854-1 "Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луцька", відповідна правова підстава для утримання відповідачем коштів, які були перераховані йому позивачем на підставі вищевказаних рішень, відпала. Тому, керуючись ст. 1212 ЦК України, вимоги про стягнення безпідставно утриманих грошових коштів вважав обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, та такими, що підлягають до стягнення з відповідача. Нараховані позивачем на суму боргу 17 818 грн. 90 коп. інфляційних втрат за період з лютого 2020 року по квітень 2021 року в сумі 1 744 грн. 38 коп., 3% річних з 04.02.2020 по 30.04.2021 в сумі 660 грн. 62 коп. стягнуто з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить останнє скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що в жодній із судових (адміністративних) справ, на які покликався суд першої інстанції (№ 803/433/18 та №140/3862/19) ні ТОВ "Енергосеть Україна", ні КП "Луцькреклама" не були сторонами і стосовно них не ухвалювалось жодного процесуального рішення. Враховуючи, що між позивачем та відповідачем у відповідності до ст. 11 ЦК України та ст. 179, 180, 181 ГК України були укладені і діяли у 2018 та 2019 роках чинні договори № 01-02/11ТК та 01-02/35ТК в які не вносились зміни і жодна із сторін не оспорювала їх дійсність в цілому чи частково, позивач підставно оплачував кошти, згідно умов діючих договорів, а відповідач правомірно їх отримував, договори є чинними в тій редакції, яка підписана обома сторонами і жодних змін, щодо сум нарахування не вносились. Крім того, в порушення вимоги п. 3 ч. 3 ст.162 ГПК України, долучений до позову розрахунок боргу не містить ні нарахованих сум, ні підтвердження факту оплати, а копії платіжних доручень не відповідають сумі заявленого позову. Те ж саме стосується й нарахування 3% річних та інфляційних втрат.
Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 903/357/21 у складі: головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Павлюк І.Ю., суддя Юрчук М.І.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.10.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою КП "Луцькреклама" на рішення Господарського суду Волинської області від 01.09.2021 у справі № 903/357/21. Постановлено розглянути зазначену апеляційну скаргу без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Від позивача на електронну адресу апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого останній просить апеляційну скаргу КП "Луцькреклама" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Волинської області від 01.09.2021 у справі № 903/357/21 вважає законним та обґрунтованим та просить залишити без змін. Також просить стягнути з відповідача на користь позивача понесені у зв`язку із апеляційним переглядом справи № 903/357/21 витрати на професійну правову допомогу у розмірі 7500 грн.
Також на адресу суду надійшли письмові пояснення від Луцької міської ради, згідно яких вказана третя особа підтримує доводи, викладені в апеляційній скарзі КП "Луцькреклама" та просить їх задовольнити.
За розпорядженням керівника апарату Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.11.2021 № 01-04/1017, у зв`язку з перебуванням у відпустці судді-члена колегії по справі № 903/357/21 Павлюк І.Ю. у період з 08.11.2021 по 25.11.2021 включно, а у період з 29.11.2021 по 03.12.2021 суддя брала участь у семінарських заняттях з підвищення кваліфікації, відповідно до ст. 32 ГПК України, ст. 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 18, 20 Розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено автоматизовану заміну судді-члена колегії у справі № 903/357/21, визначено нову колегію суддів у складі: головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Крейбух О.Г., суддя Юрчук М.І.
За умовами ч. 2 ст. 273 ГПК України розгляд апеляційної скарги у даній справі мав бути здійснений у строк до 03.12.2021. Однак, враховуючи зміну колегії суддів та необхідність дослідження матеріалів новим складом суду, постанова у справі виноситься судом 08.12.2021.
Згідно ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Клопотань про розгляд даної справи в судовому засіданні з викликом сторін до суду не надходило.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, відзив та письмові пояснення на неї, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду зазначає таке.
Судами встановлено, що рішенням ВК Луцької міської ради №629-1 від 20.09.2012 затверджено порядок визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька. Визначено, що нарахування плати за тимчасове користування місцем розміщення рекламних засобів проводити з 01.11.2012 відповідно до Порядку, беручи за основу ріст індексу інфляції за 2007-2011 роки, що становить 82% до грудня 2006 року, збільшуючи плату поетапно: з 01.11.2012 по 28.02.2013; з 01.03.2013 по 31.08.2013; з 01.09.2013.
Рішенням ВК Луцької міської ради № 414-1 від 16.07.2014 доповнено Порядок визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів пунктом 5, згідно якого, рішенням ВК може визначатись (змінюватись) розмір плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька, на визначений термін в розмірі до 50% базового тарифу.
Рішенням ВК Луцької міської ради №111-1 від 21.02.2018 збільшено на період з 01.03.2018 по 31.12.2018 на 49% величину базового тарифу плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, встановленого Порядком визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька.
06.09.2018 між КП "Луцькреклама" (уповноважена особа) та ТОВ "Енергосеть Україна" (розповсюджувач зовнішньої реклами) укладено договір № 01-02/11ТК, згідно умов якого уповноважена особа передає розповсюджувачу зовнішньої реклами у тимчасове користування місце для розташування засобу зовнішньої реклами за адресою, вказаною у додатку, згідно з погодженим у встановленому порядку дозвільним документом на розміщення засобів зовнішньої реклами, а розповсюджувач використовує надане місце за цільовим призначенням - для розміщення ЗЗР, здійснює оплату за тимчасове користування місцем та звільняє його у триденний термін після закінчення терміну дії дозволу (п. 1.1). Розмір оплати за тимчасове користування місцем розміщення ЗЗР встановлюється ВК Луцької міської ради та сплачується розповсюджувачем на підставі цього договору та/або рахунків-фактур, наданих КП "Луцькреклама" (п. 3.1). Плата складається з площі місця, базового тарифу та коригуючих коефіцієнтів, які послідовно перемножуються на базовий тариф та площі місця. Нарахування коригуючих коефіцієнтів на базовий тариф, який вказано по кожному ЗЗР у додатку до договору, проводиться у порядку, визначеному ВК Луцької міської ради (п. 3.3). Нарахування плати здійснюється з дати прийняття рішення виконавчим органом про надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами та включає податок на додану вартість (п. 3.4). Сплата коштів здійснюється щомісяця та зараховується до бюджету міста (п.3.5). У разі зміни в ціновій політиці сторони зобов`язані укласти додатковий договір (п. 3.8). Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами, а в окремих випадках, згідно з вимогами ч. 3 ст. 631 ЦК України, з 01.03.2012 (п. 6.1). Строк дії договору визначається у додатках, які є невід`ємною частиною договору (п. 6.2).
Додатками № 1 від 06.09.2018, № 2 від 05.11.2018 на виконання рішення ВК Луцької міської ради № 629-1 від 20.09.2012 сторони визначили плату за тимчасове користування місцями розміщення засобу зовнішньої реклами, зокрема 7424,66 грн., 19667,27 грн.
На підставі виставлених відповідачем рахунків, актів здачі-приймання робіт (надання послуг) відповідачем здійснено оплату наданих послуг за період з 01.09.2018 по 31.12.2018, що підтверджується податковими накладними та платіжними дорученнями.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2018 у справі № 803/433/18, залишеною в силі постановою Верховного Суду від 27.02.2020, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05.05.2018 скасовано та прийнято нову постанову, якою заявлений ТОВ "Брендборд" позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення ВК Луцької міської ради № 111-1 від 21.02.2018 "Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька".
Рішенням ВК Луцької міської ради № 854-1 від 18.12.2018 збільшено на період з 01.01.2019 по 31.12.2019 на 48% величину базового тарифу за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, встановленого Порядком визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька.
02.01.2019 між КП "Луцькреклама" (уповноважена особа) та ТОВ "Енергосеть Україна" (розповсюджувач зовнішньої реклами) укладено договір № 01-02/35ТК, згідно умов якого уповноважена особа передає розповсюджувачу зовнішньої реклами у тимчасове користування місце для розташування засобу зовнішньої реклами за адресою, вказаною у додатку, згідно з погодженим у встановленому порядку дозвільним документом на розміщення засобів зовнішньої реклами, а розповсюджувач використовує надане місце за цільовим призначенням - для розміщення ЗЗР, здійснює оплату за тимчасове користування місцем та звільняє його у триденний термін після закінчення терміну дії дозволу (п. 1.1). Розмір оплати за тимчасове користування місцем розміщення ЗЗР встановлюється ВК Луцької міської ради та сплачується розповсюджувачем на підставі цього договору та/або рахунків-фактур, наданих КП "Луцькреклама" (п. 3.1). Плата складається з площі місця, базового тарифу та коригуючих коефіцієнтів, які послідовно перемножуються на базовий тариф та площі місця. Нарахування коригуючих коефіцієнтів на базовий тариф, який вказано по кожному ЗЗР у додатку до договору, проводиться у порядку, визначеному ВК Луцької міської ради (п. 3.3). Нарахування плати здійснюється з дати прийняття рішення виконавчим органом про надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами та включає податок на додану вартість (п. 3.4). Сплата коштів здійснюється щомісяця та зараховується до бюджету міста (п.3.5). У разі зміни в ціновій політиці сторони зобов`язані укласти додатковий договір (п. 3.8). Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами, а в окремих випадках, згідно з вимогами ч. 3 ст. 631 ЦК України, з 01.03.2012 (п. 6.1). Строк дії договору визначається у додатках, які є невід`ємною частиною договору (п. 6.2).
Додатками № 1 від 02.01.2019, № 2 від 01.02.2019, № 3 від 02.04.2019, № 4 від 07.05.2019, № 5 від 29.07.2019, № 6 від 01.10.2019, № 7 від 28.12.2019 на виконання рішення ВК Луцької міської ради № 629-1 від 20.09.2012 сторони визначили плату за тимчасове користування місцями розміщення засобу зовнішньої реклами, зокрема 21449,74 грн., 25175,94 грн., 25175,94 грн., 32442,98 грн., 38998,30 грн., 38998,30 грн., 42735,74 грн.
На підставі виставлених відповідачем рахунків, актів здачі-приймання робіт (надання послуг) позивачем здійснено оплату наданих послуг за період з 01.09.2019 по 31.12.2019, що підтверджується податковими накладними та платіжними дорученнями.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2021 у справі № 140/38628/19 рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 червня 2020 року скасовано. Позов ТОВ "Брендборд" задоволено частково. Визнано протиправним та нечинним рішення від 18 грудня 2018 року № 854-1 "Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луцька".
Позивач листом від 22.01.2020 №37 звернувся до відповідача з вимогою про повернення коштів в сумі 17818,90 грн., переплачених підприємством на підставі скасованого в судовому порядку рішення ВК Луцької міської ради № 111-1 від 21.02.2018.
Місцевий господарський суд, посилаючись на скасування в судовому порядку рішень ВК Луцької міської ради № 111-1 від 21.02.2018, від 18 грудня 2018 року № 854-1 "Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луцька", вказав, що правова підстава для утримання відповідачем коштів, які були перераховані йому позивачем на підставі вищевказаних рішень, відпала, а тому підлягають до стягнення з відповідача як безпідставно утримані грошові кошти в розумінні ст. 1212 ЦК України.
Колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду не погоджується із вказаним висновком Господарського суду Волинської області виходячи з наступного.
Згідно з п.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ч.1. ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання виконання його обов`язку. Частиною 2 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цього Кодексу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Так, зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
З аналізу зазначених правових норм вбачається, що зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов.
По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.
По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.
По-третє, обов`язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 ЦК України).
За змістом ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Під відсутністю правової підстави вважають такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах. Отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознак безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.
Отже, якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у вигляді розірвання договору.
Відтак, задля застосування до спірних правовідносин у справі ст. 1212 Цивільного кодексу України, необхідно встановити факт наявності або відсутності між сторонами у справі правовідносин, які б свідчили про наявність або відсутність правових підстав для перерахування заявлених до стягнення грошових коштів.
Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 ст. 11, частин 1, 2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. За положенням частини 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Аналогічний висновок зробив ВС у складі колегії суддів КГС в постанові від 21.02.2020 № 910/660/19.
Отже, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої ст. 11, частини першої ст. 177, частини першої ст. 202, частини першої ст. 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою ст. 11 ЦК України.
Частина 2 ст. 651 ЦК України передбачає, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін.
З аналізу норм статей 651 ЦК України та 188 ГК України вбачається, що за загальним правилом, встановленим чинним як господарським, так і цивільним законодавством, зміна та розірвання господарських та цивільних договорів допускається лише за згодою сторін або в судовому порядку (у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу/пропозицію про розірвання договору).
Аналогічний висновок сформовано у постанові ВС у складі колегії суддів КГС від 17.10.2019 у справі № 922/3249/18.
Враховуючи, що між позивачем та відповідачем, у відповідності до ст. 11 ЦК України та ст. 179, 180, 181 ГК України, були укладені, діяли та нечинними у судовому порядку договори № 01-02/11ТК та 01-02/35ТК не визнавались, позивач підставно сплачував кошти згідно умов діючих договорів, а відповідач правомірно їх отримував. За вказаних обставин апеляційний господарський суд приходить до висновку, що грошові кошти не можуть вважатися отриманими відповідачем без достатньої правової підстави в розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України та положення зазначеної статті застосуванню не підлягають, оскільки набуті відповідачем на достатніх правових підставах.
Всупереч наведеному, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні не навів достатніх обґрунтувань на підтвердження своїх висновків про безпідставність набуття відповідачем грошових коштів, не дав належної правової оцінки доводам відповідача.
Відтак, висновки суду у справі є передчасними, а оскаржуване рішення не містить аргументованих та переконливих мотивів для задоволення позовних вимог.
Статтею 86 цього Кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За змістом пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право повністю або частково скасувати судове рішення.
Відповідно до частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищенаведене судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга КП "Луцькреклама" підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Волинської області від 01.09.2021 у справі № 903/357/21 підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування норм матеріального права.
За результатами розгляду апеляційної скарги суд здійснює новий розподіл судових витрат. Відповідно до статті 129 ГПК України, суд відмовляє позивачу у задоволенні його заяви про стягнення з відповідача витрат на професійну правову допомогу, а витрати по сплаті судового збру за подання позову залишаються за позивачем. В свою чергу витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд рішення Господарського суду Волинської області від 01.09.2021 у справі № 903/357/21 покладаються на ТОВ "Енергосеть Україна".
Керуючись ст. 129, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Луцькреклама" задоволити.
2. Рішення Господарського суду Волинської області від 01.09.2021 у справі № 903/357/21 скасувати. Прийняти нове рішення.
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергосеть Україна" відмовити.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергосеть Україна" (43005, Волинська область, місто Луцьк, проспект Перемоги, будинок 1, ЄДРПОУ 39042027) на користь Комунального підприємства "Луцькреклама" (43016, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Лесі Українки , будинок 28, ЄДРПОУ 32964234) 3405, 00 (три тисячі чотириста п`ять) грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
4. Доручити Господарському суду Волинської області видати відповідний наказ.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
6. Справу № 903/357/21 повернути до Господарського суду Волинської області.
Головуючий суддя Тимошенко О.М.
Суддя Крейбух О.Г.
Суддя Юрчук М.І.
