Єдиний державний реєстр судових рішень
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: [email protected] Код ЄДРПОУ 03499885
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
01 вересня 2021 року Справа № 903/357/21
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергосеть Україна", м.Луцьк
до відповідача: Комунального підприємства "Луцькреклама", м.Луцьк
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Луцька міська рада, м. Луцьк
Виконавчий комітет Луцької міської ради, м. Луцьк
про стягнення 144 505 грн. 97 коп.
Суддя Кравчук А.М.
Секретар судового засідання Легерко В.Б.
за участю представників сторін:
від позивача: Матвіюк Н.Р., ордер від 16.08.2021, Місюк Р. П., ордер від 18.08.2021
від відповідача: Пилипчук І.Л., договір від 05.01.2021
від третіх осіб: 1. Іщик В.А., посадова інструкція
встановив: 24.05.2021 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергосеть Україна" до Комунального підприємства "Луцькреклама" про стягнення 163 321 грн. 47 коп., з яких: 142 100 грн. 97 коп. безпідставно набуті кошти, 6 199 грн. 15 коп. 3% річних, 15 021 грн. 35 коп. інфляційних втрат та судових витрат по справі.
Позовна заява обґрунтована безпідставним утриманням відповідачем сплачених позивачем коштів за тимчасове договірне користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами на підставі рішення ВК Луцької міської ради №854-1 від 18.12.2018 "Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька", яке скасоване в судовому порядку.
Ухвалою суду від 25.05.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Запропоновано відповідачу подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, одночасно копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати суду. У разі наявності заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження відповідачу подати суду заяву із обґрунтуванням заперечень протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, позивачу - протягом 5 днів з дня отримання відзиву. Попереджено сторін, що у разі не подання у встановлений строк обґрунтованих заперечень щодо розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, вони мають право ініціювати перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження лише у випадку, якщо доведуть, що пропустили строк з поважних причин. Запропоновано позивачу подати суду відповідь на відзив не пізніше 3-х днів з дня отримання відзиву з доказами надіслання відповідачу; відповідачу - заперечення на відповідь позивача, протягом 3-х днів з дня отримання відповіді з доказами надіслання позивачу.
Ухвалу суду від 25.05.2021 відповідач отримав 27.05.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення від 31.05.2021.
Строк для подання відзиву - по 11.06.2021.
04.06.2021 на адресу суду надійшло клопотання КП "Луцькреклама" №01-05/2/129 про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву (а.с. 133-136).
Ухвалою суду від 08.06.2021 продовжено Комунальному підприємству "Луцькреклама" строк для подання відзиву на позовну заяву по 18.06.2021.
Відповідач у відзиві №17/05, який на адресу суду надійшов 17.06.2021, позовні вимоги заперечує, оскільки договори №01-02/11ТК від 06.09.2018, №01-02/35/ТК від 02.01.2019 є чинними в тій редакції, яка підписана обома сторонами і жодні зміни до них не вносились. Договори не оспорювалися, в судовому порядку не визнавалися недійсними, тому правові підстави для повернення коштів позивачу відсутні. Застосування ст. 625 ЦК України є безпідставним, оскільки відповідач не набув статусу боржника перед позивачем. Розмір гонорару адвоката є значно завищеним та необґрунтованим з відсутнім чітким розрахунком, актом підтвердження наданих послуг (а.с. 139-144).
Позивач відзив відповідача отримав 25.06.2021, строк для подання відповіді на відзив - по 29.06.2021.
29.06.2021 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, згідно якої позивач позовні вимоги підтримує. Зазначає, що судовими рішеннями №803/433/18, №140/3862/19 встановлено обставину протиправності рішень ВК Луцької міської ради від 21.02.2018 №111-14, від 18.12.2018 №854-1 загалом, тобто і в частині, де зазначено про відповідні обов`язки КП "Луцькреклама". Вказаними рішеннями скасовано протиправно встановлений розмір нарахувань по договорах 2018-2019 років та відповідно ставиться вимога про повернення коштів, правова підстава отримання яких відпала (а.с. 145-159).
Відповідач відповідь на відзив отримав 02.07.2021.
Строк для подання заперечень - по 05.07.2021.
Відповідач у запереченнях від 07.07.2021 №20-07, які на адресу суду надійшли 08.07.2021, позовні вимоги заперечує, зазначає, що згідно ст. 75 ГПК України преюдиція рішень суду стосується виключно осіб, які брали участь у справі, або стосовно яких встановлено обставини справи. КП "Луцькреклама" не було учасником жодної із спірних справ (а.с. 165-167).
Позивач у заяві від 08.07.2021 зазначає, що докази судових витрат, які поніс позивач у зв`язку з розглядом даної справи, будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення (а.с. 168).
Враховуючи, що два і з наданих судом 3-х днів на подання заперечень на відповідь на відзив припадають на вихідні, суд продовжив строк на подання заперечень та долучив їх до матеріалів справи.
30.06.2021 на адресу суду надійшли клопотання відповідача №18/05-1 від 30.06.2021, №18/05 від 29.06.2021 про залучення на підставі ст.ст. 2, 42, 49 ГПК України до участі у справі в якості третіх осіб на стороні відповідача Луцької міської ради та ВК Луцької міської ради (а.с. 160-161).
07.07.2021 на адресу суду надійшло клопотання Луцької міської ради від 06.07.2021 про її залучення на підставі ст. 50 ГПК України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача (а.с. 162-164).
Позивач у поясненнях від 09.07.2021 клопотання відповідача заперечує, оскільки ст. 49 ГПК України можливість подання такого клопотання надана лише третій особі.
Ухвалою суду від 26.07.2021 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Луцьку міську раду, виконавчий комітет Луцької міської ради. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.08.2021 об 11 год. 30 хв. Зобов`язано позивача, відповідача надіслати з додатками позовну заяву, відзив, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив третім особам, докази відправки подати суду (фіскальний чек, опис вкладення у цінний лист). Запропоновано третім особам подати суду пояснення щодо позову, заяв по суті спору.
Луцька міська рада у поясненнях від 06.08.2021 №1.1-8/4201/2021 позовні вимоги заперечує. Зазначає, що оскаржуване у справі №140/3862/19 рішення є нормативно-правовим актом, рішення виконавчого комітету від 18.12.2018 №854-1 втратило чинність 20.01.2021. Тобто, в період з 01.01.2019 по 31.12.2019 рішення виконавчого комітету було чинним, внаслідок чого вимоги позивача є безпідставними.
Позивач у додаткових поясненнях від 16.08.2021 зазначає, що твердження Луцької міської ради про те, що оскаржуване рішення №140/3862/19 є нормативно-правовим актом не враховує особливості правової природи саме регуляторного акту та суперечить висновку Восьмого апеляційного адміністративного суду, а тому відсутні підстави для застосування ст. 265 КАС України. Рішення виконавчого комітету ЛМР від 18.12.2018 №854-1 не могло поширювати свою дію на правовідносини сторін протягом 2020-2021 років.
У заяві від 18.08.2021 позивач просить зменшити позовні вимоги в частині 3% річних та інфляційних втрат до нарахованих за період з 04.02.2020 по 30.04.2021 на суму 17 818 грн. 19 коп., у зв`язку з чим просить стягнути з відповідача 144 505 грн. 97 коп., з яких: 142 100 грн. 97 коп. безпідставно набуті кошти, 660 грн. 62 коп. 3% річних, 1 744 грн. 38 коп. інфляційних втрат (а.с. 196).
Згідно ч. 2 п. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Заява про зменшення позовних вимог подана в підготовчому провадженні, підписана представником позивача - адвокатом Матвіюк Н.Р., яка діє на підставі ордеру серії ВЛ №000078283 від 16.08.2021, не порушує нічиїх прав та обов`язків, прийнята судом, а тому має місце нова ціна позову - 144 505 грн. 97 коп.
Враховуючи вищевикладене, наявність в матеріалах справи всіх передбачених ГПК України заяв по суті спору, розумні строки підготовчого провадження, суд протокольною ухвалою від 18.08.2021 закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив 01.09.2021 о 15 год. 00 хв.
31.08.2021 на адресу суду надійшла заява позивача про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, згідно якої просить стягнути з відповідача 15 000 грн. 00 коп.
У судовому засіданні 01.09.2021 учасники справи дали пояснення, доводи та заперечення, висловили свою думку з питань, які виникли під час розгляду справи з посиланням на заяви по суті спору.
Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
встановив:
Рішенням ВК Луцької міської ради №629-1 від 20.09.2012 затверджено порядок визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька (а.с. 10-18). Визначено, що нарахування плати за тимчасове користування місцем розміщення рекламних засобів проводити з 01.11.2012 відповідно до Порядку, беручи за основу ріст індексу інфляції за 2007-2011 роки, що становить 82% до грудня 2006 року, збільшуючи плату поетапно: з 01.11.2012 по 28.02.2013; з 01.03.2013 по 31.08.2013; з 01.09.2013.
Рішенням ВК Луцької міської ради №414-1 від 16.07.2014 доповнено Порядок визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів пунктом 5, згідно якого, рішенням ВК може визначатись (змінюватись) розмір плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька, на визначений термін в розмірі до 50% базового тарифу (а.с. 19-20).
Рішенням ВК Луцької міської ради №111-1 від 21.02.2018 збільшено на період з 01.03.2018 по 31.12.2018 на 49% величину базового тарифу плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, встановленого Порядком визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька (а.с. 21-22).
06.09.2018 між КП "Луцькреклама" (уповноважена особа) та ТОВ "Енергосеть Україна" (розповсюджувач зовнішньої реклами) укладено договір №01-02/11ТК, згідно умов якого уповноважена особа передає розповсюджувачу зовнішньої реклами у тимчасове користування місце для розташування засобу зовнішньої реклами за адресою, вказаною у додатку,згідно з погодженим у встановленому порядку дозвільним документом на розміщення засобів зовнішньої реклами, а розповсюджувач використовує надане місце за цільовим призначенням - для розміщення ЗЗР, здійснює оплату за тимчасове користування місцем та звільняє його у триденний термін після закінчення терміну дії дозволу (п. 1.1). Розмір оплати за тимчасове користування місцем розміщення ЗЗР встановлюється ВК Луцької міської ради та сплачується розповсюджувачем на підставі цього договору та/або рахунків-фактур, наданих КП "Луцькреклама" (п. 3.1). Плата складається з площі місця, базового тарифу та коригуючих коефіцієнтів, які послідовно перемножуються на базовий тариф та площі місця. Нарахування коригуючих коефіцієнтів на базовий тариф, який вказано по кожному ЗЗР у додатку до договору, проводиться у порядку, визначеному ВК Луцької міської ради (п. 3.3). Нарахування плати здійснюється з дати прийняття рішення виконавчим органом про надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами та включає податок на додану вартість (п. 3.4). Сплата коштів здійснюється щомісяця та зараховується до бюджету міста (п.3.5). У разі зміни в ціновій політиці сторони зобов`язані укласти додатковий договір (п. 3.8). Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами, а в окремих випадках, згідно з вимогами ч. 3 ст. 631 ЦК України, з 01.03.2012 (п. 6.1). Строк дії договору визначається у додатках, які є невід`ємною частиною договору (п. 6.2).
Додатками №1 від 06.09.2018, №2 від 05.11.2018 на виконання рішення ВК Луцької міської ради №629-1 від 20.09.2012 сторони визначили плату за тимчасове користування місцями розміщення засобу зовнішньої реклами, зокрема 7 424 грн. 66 коп., 19 667 грн. 27 коп. (а.с. 26-27).
На підставі виставлених відповідачем рахунків (а.с. 28-31), актів здачі-приймання робіт (надання послуг) (а.с. 32-35) відповідачем здійснено оплату наданих послуг за період з 01.09.2018 по 31.12.2018, що підтверджується податковими накладними, платіжними дорученнями (а.с. 36-42).
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2018 №803/433/18, залишеною в силі постановою Верховного Суду від 27.02.2020, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05.05.2018 скасовано та прийнято нову постанову, якою заявлений Товариством з обмеженою відповідальністю «Брендборд» позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради № 111-1 від 21.02.2018 «Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька».
Рішенням ВК Луцької міської ради №854-1 від 18.12.2018 збільшено на період з 01.01.2019 по 31.12.2019 на 48% величину базового тарифу за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, встановленого Порядком визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька (а.с. 48-49).
02.01.2019 між КП "Луцькреклама" (уповноважена особа) та ТОВ "Енергосеть Україна" (розповсюджувач зовнішньої реклами) укладено договір №01-02/35ТК, згідно умов якого уповноважена особа передає розповсюджувачу зовнішньої реклами у тимчасове користування місце для розташування засобу зовнішньої реклами за адресою, вказаною у додатку, згідно з погодженим у встановленому порядку дозвільним документом на розміщення засобів зовнішньої реклами, а розповсюджувач використовує надане місце за цільовим призначенням - для розміщення ЗЗР, здійснює оплату за тимчасове користування місцем та звільняє його у триденний термін після закінчення терміну дії дозволу (п. 1.1). Розмір оплати за тимчасове користування місцем розміщення ЗЗР встановлюється ВК Луцької міської ради та сплачується розповсюджувачем на підставі цього договору та/або рахунків-фактур, наданих КП "Луцькреклама" (п. 3.1). Плата складається з площі місця, базового тарифу та коригуючих коефіцієнтів, які послідовно перемножуються на базовий тариф та площі місця. Нарахування коригуючих коефіцієнтів на базовий тариф, який вказано по кожному ЗЗР у додатку до договору, проводиться у порядку, визначеному ВК Луцької міської ради (п. 3.3). Нарахування плати здійснюється з дати прийняття рішення виконавчим органом про надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами та включає податок на додану вартість (п. 3.4). Сплата коштів здійснюється щомісяця та зараховується до бюджету міста (п.3.5). У разі зміни в ціновій політиці сторони зобов`язані укласти додатковий договір (п. 3.8). Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами, а в окремих випадках, згідно з вимогами ч. 3 ст. 631 ЦК України, з 01.03.2012 (п. 6.1). Строк дії договору визначається у додатках, які є невід`ємною частиною договору (п. 6.2) (а.с. 50-52).
Додатками №1 від 02.01.2019, №2 від 01.02.2019, №3 від 02.04.2019, №4 від 07.05.2019, №5 від 29.07.2019, №6 від 01.10.2019, №7 від 28.12.2019 на виконання рішення ВК Луцької міської ради №629-1 від 20.09.2012 сторони визначили плату за тимчасове користування місцями розміщення засобу зовнішньої реклами, зокрема 21 449 грн. 74 коп., 25 175 грн. 94 коп., 25 175 грн. 94 коп., 32 442 грн. 98 коп., 38 998 грн. 30 коп., 38 998 грн. 30 коп., 42 735 грн. 74 коп. (а.с. 53-59).
На підставі виставлених відповідачем рахунків (а.с. 60-69), актів здачі-приймання робіт (надання послуг) (а.с. 70-80) позивачем здійснено оплату наданих послуг за період з 01.09.2019 по 31.12.2019, що підтверджується податковими накладними, платіжними дорученнями (а.с. 81-102).
Докази наявності між сторонами інших правовідносин, по яких позивачем могла б здійснюватись оплата послуг КП "Луцькреклама", крім тимчасового розміщення ЗЗР, в матеріалах справи відсутні.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2021 №140/38628/19 рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 червня 2020 року скасовано. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Брендборд» задоволено частково. Визнано протиправним та нечинним рішення від 18 грудня 2018 року № 854-1 «Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луцька».
Позивач листом від 22.01.2020 №37 звернувся до відповідача з вимогою про повернення коштів в сумі 17 818 грн. 90 коп., переплачених підприємством на підставі скасованого в судовому порядку рішення ВК Луцької міської ради №111-1 від 21.02.2018 (а.с. 114).
Згідно ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Аналіз статті 1212 ЦК України вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) - це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2019 №607/5422/16-ц, від 19.05.2021 №922/1830/20.
Судом встановлено, що у зв`язку із скасуванням в судовому порядку рішень ВК Луцької міської ради № 111-1 від 21.02.2018, від 18 грудня 2018 року № 854-1 «Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луцька», відповідна правова підстава для утримання відповідачем коштів, які були перераховані йому позивачем на підставі вищевказаних рішень, відпала.
На виконання умов договорів від 06.09.2018 №01-02/11/ТК, від 02.01.2019, №01-02/35ТК позивач зобов`язаний був сплатити відповідачу грошові кошти за тимчасове користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами без врахування скасованих в судовому порядку рішень ВК Луцької міської ради, якими збільшено базовий тариф, 36 364 грн. 96 коп. за договором від 06.09.2018, 258 920 грн. 66 коп. за договором від 02.01.2019.
В той же час, позивачем сплачено 54 183 грн. 86 коп. за договором від 06.09.2018 та 383 203 грн. 06 коп. за договором від 02.01.2019.
Нараховані позивачем 142 100 грн. 97 коп. безпідставно утриманих грошових коштів є обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають до стягнення з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України.
Зарахування сплачених позивачем коштів на виконання договору, який не є предметом спору, наявність дебіторської заборгованості по спірних договорах відповідач не довів.
За змістом статей 625, 1212 ЦК України положення статті 625 ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
У цьому висновку суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15.04.2015 у справі № 910/2899/14 та у постанові від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15.
Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
У цьому висновку суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена в постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), в якій суд погодився з аналогічними висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16.11.2018 у справі № 918/117/18, від 30.01.2019 у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.
Нараховані позивачем на суму боргу 17 818 грн. 90 коп. інфляційних втрат за період з лютого 2020 року по квітень 2021 року в сумі 1 744 грн. 38 коп., 3% річних з 04.02.2020 по 30.04.2021 в сумі 660 грн. 62 коп. підставні та підлягають до стягнення з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України.
Судом враховано, що нарахування штрафних санкцій здійснено позивачем починаючи з одинадцятого дня після отримання відповідачем вимоги №37 від 22.01.2020 на суму 17 818 грн. 90 коп. Дата отримання позначена на відповідному штемпелі КП "Луцькреклама" - 22.01.2020 (а.с. 114).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (постанова Конституційного суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року).
ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 2 270 грн. 00 коп. коп. слід віднести на нього.
Крім того позивач просить стягнути з відповідача 15 000 грн. 00 коп. в якості компенсації витрат на професійну правничу допомогу.
Частина перша статті 123 ГПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).
За приписами частин першої - третьої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Відповідно до позиції, викладеної у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №925/1137/19, за умови підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, не надання іншою стороною доказів невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності, у тому числі спростування правильності відповідних розрахунків, витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи.
24.03.2021 між ТОВ "Енергосеть Україна" та АО "МСМ і Партнери" укладено договір про надання правової допомоги, згідно умов якого адвокатське об`єднання зобов`язується представляти інтереси клієнта у Господарському суді Волинської області, Північно-західному апеляційному господарському суді, Верховному суді у справі про стягнення з КМ "Луцькреклама" безпідставно набутих коштів, а клієнт - сплатити адвокатському об`єднанню гонорар за надану правову допомогу, а також у випадку необхідності фактичні витрати, пов`язані з виконанням договору (п. 1.1). Сторони домовились, що за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокатському об`єднанню гонорар (винагороду) в сумі 15 000 грн. 00 коп. (п. 3.1). Сума гонорару за надання правової допомоги клієнту у Північно-західному апеляційному господарському суді, Верховному суді визначатиметься додатковою угодою до договору (п. 3.2).
Оплата послуг адвокатського об`єднання "Матвіюк, Смоленський, Місюк і Партнери" на підставі договору №б/н про надання правової допомоги від 24.03.2021 в сумі 15 000 грн. 00 коп. підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру №26 від 24.03.2021.
Виходячи з принципу співмірності та розумності судових витрат, враховуючи всі аспекти та складність справи, узгодження сторонами у договорі вартості професійної правничої допомоги, господарський суд вважає, що заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу є такою, що підтверджена наданими доказами, а тому підлягає до стягнення з відповідача.
Відповідно до постанови Об`єднаної Палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони; обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
Відповідач у відзиві від 17.06.2021 (а.с. 139-140) витрати позивача на правову допомогу в сумі 15 000 грн. 00 коп. вважає не обгрунтованими, оскільки дана справа не є досить складною, а адвокат Смоленський Д.П. підготував лише один позов і не буде задіюватись у судових засіданнях, оскільки розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, має досвід адвокатської практики лише два роки, а тому розмір гонорару є значно завищеним та не підтверджений відповідними доказами.
Заперечення відповідача не приймаються судом, оскільки, ухвалою суду від 26.07.2021 вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Представники позивача брали участь у судових засіданнях 18.08.2021, 01.09.2021, подавали відповідні заяви по суті спору, зокрема відповідь на відзив, заперечення щодо залучення третіх осіб, заяву про зменшення позовних вимог.
Докази на підтвердження заявленої суми витрат на правничу допомогу наявні в матеріалах справи та надсилались учасникам справи.
Договором встановлена фіксована сума витрат на правничу допомогу.
Судом враховується, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом/адвокатським об`єднанням та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору визначеному нормами ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020р. у справі №910/13071/19).
Відповідно до позиції, викладеної у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021р. у справі №925/1137/19, за умови підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, не надання іншою стороною доказів невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності, у тому числі спростування правильності відповідних розрахунків, витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи.
Керуючись ст. ст. 13, 14, 73-80, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
в и р і ш и в:
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Комунального підприємства "Луцькреклама" (вул. Лесі Українки, буд. 28, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 32964234) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергосеть Україна" (проспект Перемоги, буд. 1, код ЄДРПОУ 39042027)
- 142 100 грн. 97 коп. безпідставно набутих коштів, 660 грн. 62 коп. 3% річних, 1 744 грн. 38 коп. інфляційних втрат та 2 270 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору, 15 000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу а всього: 161 775 грн. 97 коп. (сто шістдесят одна тисяча сімсот сімдесят п`ять грн. 97 коп.).
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. ст. 255, 256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
повний текст рішення
складений 08.09.2021
Суддя А. М. Кравчук
