Справа № 344/19567/19
Провадження № 22-ц/4808/1306/21
Провадження № 22-ц/4808/1483/21
Головуючий у 1 інстанції Шамотайло О. В.
Суддя-доповідач Пнівчук
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2021 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої Пнівчук О.В.
суддів: Горейко М.Д., Томин О.О.
секретаря Максимів Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційними скаргами Акціонерного товариства «УкрСиббанк», ОСОБА_1 та зазаявою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 проприєднання доапеляційної скарги на рішення Івано-Франківського міського суду від 17 червня 2021 року та на додаткове рішення Івано-Франківського міського суду від 10 серпня 2021 року, в складі судді Шамотайла О.В., у справі за позовом Акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки,
в с т а н о в и в:
У жовтні 2019 року АТ «Укрсиббанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у якому в рахунок погашення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання ОСОБА_3 договору про надання споживчого кредиту від 28.12.2007 року по кредиту та процентам у розмірі 73344,19 дол. США та по пені у розмірі 286786 грн, просило звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру, загальною площею 84,3 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , встановивши спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження.
Позовні вимоги мотивовано тим, що згідно з договором про надання споживчого кредиту № 11280404000 від 28 грудня 2007 року та додатковими угодами від 28.12.2007 року та 16.06.2009 року, Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» надав ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 60000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 9,5 % річних з кінцевим строком повернення до 27.12.2028 року.
28 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 укладено іпотечний договір, за умовами якого в якості забезпечення своєчасного повного виконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором іпотекодавці передали в іпотеку іпотекодержателю належну їм на праві власності квартиру, загальною площею 84,3 кв.м. що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Позичальник тривалий строк не виконує свої зобов`язання за кредитним договором щодо повернення кредиту та сплати відсотків, внаслідок чого за кредитним договором виникла заборгованість, яка станом на 24.10.2019 року становить: по кредиту та процентах у розмірі 73 344,19 дол. США та по пені у розмірі 286 786,08грн.
У зв`язку з систематичним невиконанням позичальником умов кредитного договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів, позивач вказав, що має право звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, встановивши спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 17 червня 2021 року у задоволенні позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» відмовлено.
Додатковим рішенням Івано-Франківського міського суду від 10 серпня 2021 року заяву ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення задоволено.
Стягнуто з АТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_3 витрати на отримання правової допомоги в розмірі 6850 грн.
На рішення суду від 17червня 2021року та додаткове рішення від 10 серпня 2021 року представник АТ «УкрСиббанк» подав апеляційні скарги.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення суду ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Зазначає, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог у зверненні стягнення на предмет іпотеки, суд виходив із того, що на даний момент чинний ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року, у зв`язку з чим не може бути звернено стягнення на предмет іпотеки.
Однак така позиція суду позбавляє апелянта реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки як способу забезпечення виконання основного зобов`язання та не відповідає позиції Верховного Суду.
У чинному законодавстві України, в тому числі і в Законі України «Про мораторій на стягнення майна громадян України наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» відсутня будь яка імперативна норма, яка б вказувала на заборону звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 року, цей закон набирає чинності з дня його опублікування та втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який регулює питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення курсової різниці, що виникає в бухгалтерському або податковому обліку, а також списання пені та штрафів, які нараховуються на таку суму заборгованості.
При цьому ухвалення рішення про звернення стягнення ще не означає виконання цього рішення, так само як отримання такого рішення позивачем не означає пред`явлення виконавчих листів до примусового виконання.
З цього слідує, що на стадії судового розгляду справи Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути застосований у зв`язку з наявністю чітко сформульованих диспозицій його статей, які суд першої інстанції невірно інтерпретує та застосовує в процесі вирішення справи. Даний закон тимчасово застосовується на стадії примусового виконання рішення.
Такі правові висновки викладені зокрема в Постанові Верховного Суду України у справі 6-57цс15, а також у Постанові Верхового Суду у справі 756/8086/14, в яких зокрема зазначено, що мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільнення від його виконання. Тому установлений ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 року №1304-V-II мораторій не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) в разі невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати його (відчужувати без згоди власника).
Крім того, згідно з п.4 ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Оскільки вказаний закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, тому не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходи спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень, на період чинності закону. Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.
Аналогічні правові позиції висловлені Верховним Судом України у постанові №6-1644цс15, №6-1534цс15, №6-1967цс15.
В апеляційній скарзі на додаткове рішення суду від 10 серпня 2021 року, представник АТ «УкрСиббанк» зазначив, що суд не аргументовано прийняв рішення про стягнення з АТ «УкрСиббанк» витрат на правничу допомогу, оскільки такий розмір є не доведеним, суду не надано відповідного документу щодо деталізації витрат послуг адвоката саме у розмірі 6850 грн. Крім того, у платіжних дорученнях, що проведені банком, в призначенні платежу не зазначено, що дана сума зарахована саме за надання правової допомоги у даній справі.
ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі, до якої приєдналися ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посилається на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права.
Доводи скарги обґрунтовано тим, що після звернення ПАТ «УкрСиббанк» з позовом про дострокове стягнення заборгованості банк змінив строк дії договору, періодичність платежів, порядок сплати процентів за користування кредитом, внаслідок чого настав строк виконання договору в повному обсязі.
Тобто, на думку апелянтки, з часу звернення банку з позовом до позичальника про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором почався перебіг трирічного строку позовної давності. При цьому, з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки позивач звернувся 31 жовтня 2019 року, тобто із значним пропуском строку позовної давності.
ОСОБА_1 зазначила, що оскільки всі відповідачі у справі заявили про застосування позовної давності, суд повинен був відмовити в задоволенні позову саме з підстав пропуску позивачем строків позовної давності.
Посилаючись на вказані обставини, просила рішення Івано-Франківського міського суду від 17 червня 2021 року в частині мотивів відмови у задоволенні позову змінити. В решті рішення суду залишити без змін.
У відзиві на апеляційну скаргу на додаткове рішення суду ОСОБА_3 зазначила, що судом першої інстанції зроблено вірний висновок про те, що сума витрат на оплату послуг адвоката є співмірною з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та підтверджені документально згідно доданих доказів.
У судовому засіданні апеляційного суду представник АТ «УкрСиббанк» - Матвійчук М.З. підтримав доводи апеляційних скарг з наведених у них мотивів.
Представник відповідачки ОСОБА_3 ОСОБА_6 підтримав вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 , у задоволенні скарг АТ «УкрСиббанк» просив відмовити.
Апелянти ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та відповідачі ОСОБА_5 , ОСОБА_4 у судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Суд ухвалив розглядати справу у відсутності сторін, які не з`явилися, оскільки відповідно до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд дійшов висновку, що апеляційні скарги АТ «УкрСиббанк» слід залишити без задоволення, а апеляційна скарга ОСОБА_1 до якої приєднались ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підлягає до задоволення.
Відповідно до положень ч.ч.1-3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Відповідно дост. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`сованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Судове рішення ухвалене судом першої інстанції вищезазначеним вимогам не відповідає.
Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд виходив з того, що на підставі дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» для забезпечення виконання умов кредитного договору від 28.12.2007 року, укладеного в іноземній валюті, на квартиру АДРЕСА_2 , яка належить іпотекодавцям на праві власності, та використовується ними як місце постійного проживання, не може бути примусово звернуто стягнення.
Однак з таким висновком суду колегія суддів не погоджується.
Судом встановлено, що згідно з договором про надання споживчого кредиту № 11280404000 від 28 грудня 2007 року та додатковими угодами від 28.12.2007 року та 16.06.2009 року, Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» надав ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 60000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 9,5 % річних з кінцевим строком повернення до 27.12.2028 року.
28 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 укладено іпотечний договір, за умовами якого в якості забезпечення своєчасного повного виконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором іпотекодавці передали в іпотеку іпотекодержателю належну їм на праві власності квартиру, загальною площею 84,3 кв.м. що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Зібраними в справі доказами встановлено, що ОСОБА_3 належним чином не виконувала взяті на себе зобов`язання за укладеним кредитним договором (та додатковими угодами), у зв`язку з чим 01.07.2014 року ПАТ «УкрСиббанк» надіслав на адресу позичальника ОСОБА_3 вимогу про погашення простроченої заборгованості за кредитним договором, а у випадку не усунення порушень банк вимагав сплатити заборгованість по поверненню суми кредиту у повному обсязі в сумі 46159,87 доларів США (а.с. 142 т.1 ).
У жовтні 2014 року ПАТ «УкрСиббанк» пред`явив до суду позов про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 08 квітня 2016 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 серпня 2017 року та постановою Верховного суду від 21 січня 2020 року позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 11280404000 від 28 грудня 2007 року у розмірі 47 585,71 доларів США, що еквівалентно 615 782,69 грн, та пеню у розмірі 8 442,47 грн.
Будь-яких доказів щодо виконання вказаного рішення суду матеріали справи не містять.
Відповідно достатті 1054ЦК Україниза кредитнимдоговором банкабо іншафінансова установа(кредитодавець)зобов`язуєтьсянадати грошовікошти (кредит)позичальникові урозмірі тана умовах,встановлених договором,а позичальникзобов`язуєтьсяповернути кредитта сплатитипроценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положенняпараграфа 1цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зістаттею 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства.
Положеннями статті1048ЦК Українипередбачено,що позикодавецьмає правона одержаннявід позичальникапроцентів відсуми позики,якщо іншене встановленодоговором абозаконом.Розмір іпорядок одержанняпроцентів встановлюютьсядоговором.Якщо договоромне встановленийрозмір процентів,їх розмірвизначається нарівні обліковоїставки Національногобанку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частиною другою статті 1050 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з ч.ч.1, 4 ст. 33 Закону «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановленихстаттею 12цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно з п.п. 4.1 4.3 Договору іпотеки іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов`язання за цим договором або будь-якого зобов`язання, що забезпечено іпотекою за цим Договором. Звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, позасудового врегулювання у відповідності до умов цього договору, з інших передбачених законодавством України, підстав.
Право визначення підстави та способу звернення стягнення належить іпотеко держателю.
Відповідно до положень ч.4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у своїй Постанові від 10.04.2019 року у справі №726/1538/16?ц Верховний Суд зазначив, що відповідно до положень п.1 Закону України«Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (чинного станом на час пред`явлення позову в справі що переглядається) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зістаттею 4 Закону України «Про заставу»та/або предметом іпотеки згідно зістаттею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
Мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установленийЗаконом, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави).
Вказаний Закон є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цьогоЗаконуна період його чинності.
З огляду на встановлені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги АТ «УкрСиббанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованим.
Разом з тим, як встановлено судом, ПАТ «УкрСиббанк» скористався своїм правом вимоги дострокового повернення всієї суми кредиту та нарахованих відсотків за кредитним договором, та таким чином змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів та порядку сплати процентів за користування кредитними коштами, тобто настав строк виконання договору у повному обсязі.
З вимогою про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором позивач звернувся у жовтні 2014 року (пред`явивши позов до суду про стягнення заборгованості за кредитним договором), тому саме з цього часу настав строк виконання зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі. З позовом до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки АТ «УкрСиббанк» звернувся 31 жовтня 2019 року.
Встановлено, що відповідачі подали до суду заяви про застосування позовної давності.
Згідно зприписами частинипершої статті261ЦК Українипозовна давністьзастосовується лишеза наявностіпорушеного праваособи.У разіколи такіправо чиінтерес непорушені,суд відмовляєв позовіз підставйого необґрунтованості.І лишеякщо будевстановлено,що правоабо охоронюванийзаконом інтересособи дійснопорушені,але позовнадавність спливлаі проце зробленозаяву іншоюстороною усправі,суд відмовляєв позовіу зв`язкузі спливомпозовної давностіза відсутностінаведених позивачемповажних причинїї пропуску.
Відповідно до частини першої статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Зміст статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до частин третьої п`ятої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту. Тобто зазначена норма ЦК України пов`язує можливість захисту порушеного права з наявністю у заявника поважних причин пропущення строку.
Позивачем не наведено причин пропущення строку звернення з позовом до суду, які можна було б визнати поважними.
Оскільки, відповідачами заявлено про застосування позовної давності, то у задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки слід відмовити за спливом позовної давності.
Зазначеним обставинам суд першої інстанції не дав належної правової оцінки, у зв`язку з чим рішення суду підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк».
Що стосується ухвалення судом першої інстанції додаткового рішення про стягнення з АТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_3 витрат на правничу допомогу в сумі 6850 грн, то апеляційний суд вважає дане рішення законним та обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої - шостої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд першої інстанції, стягуючи витрати, понесені ОСОБА_3 на професійну правничу допомогу, виходив з того, що визначена адвокатом сума гонорару є обґрунтованою, такою, що відповідає складності справи та часу, який затрачено на фактичне надання правової допомоги, у зв`язку з чим підлягає до стягненню в повному обсязі. Колегія суддів погоджується з цим висновком суду першої інстанції зважаючи на таке.
На підтвердження витрат, понесених позивачем на оплату правничої допомоги відповідачем надано: договір №06/03-2020 про надання правової допомоги від 19 березня 2020 року, укладений між адвокатським бюро «Романа Волосянка» та ОСОБА_3 , додаткова угода до договору про надання правової допомоги №06/03-2020 від 19 березня 2020 року, акт приймання передачі наданих послуг (професійної правничої допомоги) від 18 червня 2020 року, квитанцію № TS208921 від 23.11.2020 року про оплату ОСОБА_3 1000 грн (сума авансового платежу) та квитанцію 0.0.2171434088.1 від 22 червня 2021 року на суму 5850 грн витрат за правничу допомогу по справі №344/19567/19.
Заява про стягнення правничої допомоги подана у визначені процесуальним законом строки і документи на підтвердження цих виплат стосуються послуг, наданих у цій справі, що доведено відповідачкою ОСОБА_3 .
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду постановлене з порушенням вимог норм матеріального права, що відповідно до положень ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суд та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності.
Підстави для скасування додаткового рішення суду про стягнення на користь ОСОБА_3 витрат за надання правничої допомоги відсутні.
Питання судових витрат суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.
Судовий збір, згідно частини першої даної статті покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки у задоволенні позову АТ «УкрСиббанк» відмовлено, а апеляційна скарга АТ «УкрСиббанк» залишена без задоволення, натомість апеляційна скарга ОСОБА_7 , до якої приєднались ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволена, то з АТ «УкрСиббанк» слід стягнути на користь ОСОБА_3 4549,83грн сплаченого судовогозбору заподання апеляційноїскарги та на користь держави 13649, 49 грн судового збору, не оплаченого апелянтами.
Керуючись ст.ст.374,376,381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційні скарги Акціонерного товариства «УкрСиббанк» залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 , до якої приєднались ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 17 червня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову Акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.
Додаткове рішенняІвано-Франківськогоміського судувід 10серпня 2021року залишити без зміни.
Стягнути з Акціонерного товариства «УкрСиббанк» (ідентифікаційнийкод 09807750, місцезнаходженням.Київ,вул.Андріївська,12/2) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ,місце проживання АДРЕСА_3 ) 4549 (чотири тисячі п`ятсот сорок дев`ять ) гривень 83 копійки сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.
Стягнути з Акціонерного товариства «УкрСиббанк» (ідентифікаційнийкод 09807750, місцезнаходженням.Київ,вул.Андріївська,12/2) на користь держави 13649 (тринадцять тисяч шістсот сорок дев`ять)гривень 49копійок судового збору.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови складено 22 грудня 2021 року.
Головуюча О.В. Пнівчук
Судді: М.Д. Горейко
О.О. Томин
