Єдиний державний реєстр судових рішень
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
1[1]
У Х В А Л А
Іменем України
29 грудня 2021 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого: судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали судового провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 15 листопада 2021 року, у кримінальному провадженні щодо
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Первомайськ, Луганської області, українця, громадянина України, раніше судимого 11.12.2013 року Ленінським районним судом м. Луганська за ч. 4 ст. 187 КК України до 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України,
в с т а н о в и л а:
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 15 листопада 2021 року продовжено дію обраного відносно обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» до 13 січня 2022 року.
Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції, як зазначено в оскаржуваній ухвалі, виходив із того, що в даному випадку продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_5 не суперечить вимогам Кримінального процесуального закону та ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки по справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що вагомість наявних доказів, тяжкість і обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 , тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання його винуватим, враховуючи репутацію обвинуваченого та дані про його особу, який ніде не працює, не має постійного джерела доходів, не має постійного місця проживання у м. Києві, раніше судимий, свідчать про наявність ризиків, що ОСОБА_5 , перебуваючи на волі, може переховуватися від суду, впливати на потерпілого, свідків, вчинення інших злочинів, а тому застосування більш м`яких запобіжних заходів на даному етапі судового провадження, не зможе забезпечити запобігання цим ризикам.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, захисник обвинуваченого ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 15 листопада 2021 року у справі № 753/10852/21 про продовження відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та змінити запобіжний захід на більш м`який, не пов`язаний із триманням під вартою, застосувати до обвинуваченого ОСОБА_5 особисте зобов`язання.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги захисник посилається на те, що системний аналіз статей 331, 199, 184 КПК України, дає підстави зробити висновок, що при розгляді питання про продовження запобіжних заходів, у тому числі тримання під вартою, суд повинен пересвідчитись, чи є серед матеріалів документи, які підтверджують існування ризиків.
При цьому, доведення обставин, насамперед документами, що підтверджують існування заявлених прокурором ризиків, відповідно до приписів кримінального процесуального кодексу України, як зазначається у скарзі, є обов`язком саме прокурора, в іншому випадку закон в імперативному порядку забороняє продовжувати строк тримання під вартою.
Не дивлячись на вказані приписи процесуального закону, прокурор не надав суду жодного документу, який би доводив існування обставин, які б свідчили про існування ризиків, як переховування ОСОБА_5 від суду,впливу на потерпілого, свідків, чи вчинення інших злочинів.
Не надавши відповідних доказів, всі твердження сторони обвинувачення про те, що ОСОБА_5 буде переховуватись від суду, впливати на потерпілого, свідків, чи вчинити інші злочини, зводяться до припущення прокурора, що такі ризики існують, однак це не відповідає змісту вищевказаних норм процесуального закону.
Крім того, захисник, вважає, що прокурором наведені формальні і узагальненні обґрунтування необхідності продовження запобіжного заходу, за відсутності конкретизації.
Враховуючи стадію розгляду даного кримінального провадження, прокурор, для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, повинен був довести існування зазначених ним ризиків та неможливість застосування до ОСОБА_5 більш м`яких запобіжних заходів, однак цього зроблено не було.
Окрім цього, як зазначається у скарзі, з посиланням на висновки, які викладені в рішенні Конституційного суду України від 23.11.2017 № 1-р/2017, а також норм Конституції України, захисник вважає, що суд самостійно ініціюючи вирішення питання продовження запобіжного заходу обвинуваченому, порушує принцип рівності усіх учасників судового процесу, а також принцип незалежності та безсторонності суду, оскільки суд стає на сторону обвинувачення у визначенні наявності ризиків за ст. 177 КПК України, які впливають на необхідність продовження тримання під вартою на стадії судового провадження у суді першої інстанції.
Клопотань про розгляд апеляційної скарги за участю сторін не надходило, а тому, відповідно до вимог ч. 4 ст. 422-1 КПК України, апеляційний розгляд здійснювався без участі сторін кримінального провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши надані суду апеляційної інстанції матеріали, а саме копію оскаржуваної ухвали від 15 листопада 2021 року; обговоривши доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6 , колегія суддів вважає, що вказана скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Так, відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для продовження запобіжного заходу, так само як і для його застосування, є зокрема наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, а саме: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженні іншим чином або вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Розглядаючи питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, відповідно до вимог ст.ст. 178, 199 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 331 КПК України суд першої інстанції, незалежно від наявності клопотань, зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Абзацом другим цієї ж частини ст. 331 цього Кодексу, на суд покладено такий самий обов`язок, а саме до спливу продовженого строку, повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Перевіривши доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 15 листопада 2021 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 , колегія суддів встановила, що судом першої інстанції були дотримані зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, а тому, враховуючи конкретні обставини даного кримінального провадження, обставини з якими закон пов`язує можливість, як застосування, так і продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, в тому числі наявність ризиків, які давали суду достатні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_5 може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, підстави для скасування оскаржуваної ухвали відсутні.
З огляду на це, посилання захисника обвинуваченого ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6 в апеляційній скарзі на те, що стороною обвинувачення, під час розгляду питання про доцільність продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, не було надано доказів на підтвердження існування заявлених прокурором ризиків, а саме доказів про те, що ОСОБА_5 може переховуватися від суду; незаконно впливати на інших учасників цього кримінального провадження та вчинити інше кримінальне правопорушення, не можуть бути визнані безумовними підставами для скасування ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 15 листопада 2021 року, оскільки судом апеляційної інстанції не встановлено даних, які б дозволили зробити висновок про те, що зазначена ухвала є незаконною або необґрунтованою.
Всупереч доводам апеляційної скарги, суд першої інстанції, приймаючи рішення про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого, з достатньою повнотою та об`єктивністю дослідив усі обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та, враховуючи їх сукупність, дійшов обґрунтованого висновку про те, що вагомість наявних у справі доказів, тяжкість і обставини інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, тяжкість покарання, яке йому загрожує, дані, що характеризують особу обвинуваченого та інші обставини, свідчать про наявність ризиків того, що ОСОБА_5 , перебуваючи на волі, може переховуватися від суду, впливати на потерпілого та свідків, перешкоджати, вчинити інше кримінальне правопорушення, і що застосування більш мяких запобіжних заходів, на даному етапі судового розгляду, не зможе забезпечити запобігання цим ризикам.
Що ж стосується доводів апеляційної скарги захисника обвинуваченого про те, що суд першої інстанції, всупереч рішенню Конституційного Суду України від 23.11.2017 № 1-р/2017,самостійно ініціював вирішення питання щодо продовження ОСОБА_5 строку тримання під вартою, то вони також не можуть бути визнані обґрунтованими та служити підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки вказаним вище рішенням Конституційного Суду України визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення третього речення ч. 3 ст. 315 КПК України, а положення ст. 331 цього Кодексу, якими в даному випадку керувався суд першої інстанції, неконституційними, цим або іншими рішеннями Конституційного Суду України, не визнавались.
Окрім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; ризик переховування від суду; можливість вчинення іншого правопорушення особою; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, рішення «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 р., рішення «Летельє проти Франції» від 26.06.1991р.).
Отже, за висновком колегії суддів, приймаючи рішення про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 , суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження цього запобіжного заходу, врахував ступінь тяжкості інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, дані про його особу, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та прийняв відповідне судове рішення, яке не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги відсутність будь-яких порушень норм КПК України з боку суду першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали, колегія суддів вважає необхідним, за наслідками апеляційного розгляду, прийняти рішення, яким ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 15 листопада 2021 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 13 січня 2022 року, залишити без змін, а апеляційну скаргу його захисника адвоката ОСОБА_6 без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 405, 407, 418, 419 та 422-1 КПК України, колегія суддів,
п о с т а н о в и л а :
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 15 листопада 2021 року, відповідно до якої суд продовжив строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 13 січня 2021 року, без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді: _____________ _____________ _____________
( ОСОБА_1 ) ( ОСОБА_2 ) ( ОСОБА_3 )
Номер справи: 753/10852/21
Номер провадження: 11-кп/824/4673/2021
Категорія: ч. 3 ст. 187КК України
Головуючий у 1-й інстанції - суддя ОСОБА_7
Доповідач - суддя ОСОБА_1
