ОКРЕМА ДУМКА
Судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Русинчука М. М.
18 травня 2022 року
м. Київ
справа № 442/2458/19
провадження № 61-3244св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач) касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 липня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року в частині зустрічного позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка», ОСОБА_2 , третя особа - Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», про визначення ступеня вини кожного з учасників дорожньо-транспортної пригоди вирішив скасувати.
Провадження у справі № 442/2458/19 в частині зустрічного позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка», ОСОБА_2 , третя особа - Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», про визначення ступеня вини кожного з учасників дорожньо-транспортної пригоди, - закрити.
Постанову Львівського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року - змінити, шляхом виключення посилання із мотивувальної частини на те, що «відповідно до частини восьмої статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються. Відповідач не обґрунтував неможливість подання доказів у визначений законом строк з причин, що не залежали від нього».
В іншій частині рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 липня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року залишити - без змін.
З результатами касаційного розгляду справи та мотивами прийнятої постанови Верховного Суду не можу погодитись із таких міркувань.
Суть спору
У квітні 2019 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» (далі - ПАТ «СК «Уніка») звернулося з позовом до ОСОБА_1 , про відшкодування шкоди в порядку суброгації, посилаючись на те, що за укладеним з ОСОБА_3 договором добровільного страхування транспортного засобу товариство (страховик) у вересні-грудні 2019 року на підставі страхового акта оплатило на рахунок ТОВ «Ніко-Захід» 476 104,29 грн вартість відновлювального ремонту належного ОСОБА_3 автомобіля «Мазда», пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), що сталася 19 серпня 2018 року при зіткненні цього автомобіля під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля «Опель», яким керував ОСОБА_1 .
Оскільки відповідно до постанови Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 вересня 2018 року ДТП сталася внаслідок порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху (ПДР), а його страховик частково виплатив позивачу страхове відшкодування в межах ліміту відповідальності, ПАТ «СК «Уніка» просило стягнути з ОСОБА_1 377 104,29 грн.
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з зустрічним позовом до ПАТ «СК «Уніка», третя особа - ПАТ «НАСК «Оранта», про визначення ступеня вини кожного
з учасників ДТП.
Зустрічний позов мотивований тим, що постановою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 вересня 2018 року ОСОБА_4 визнано винним
у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП. Вважав, що ступінь його вини у вчиненні ДТП становить 20 %, а ступінь вини
ОСОБА_2 - 80 %.
З огляду на це ОСОБА_4 просив:
визначити ступінь вини ОСОБА_2 , який керував автомобілем «Мазда», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , у настанні 19 серпня 2018 року ДТП
у селі Дорожів Дрогобицького району Львівської області у розмірі 80 %, а ступінь його вини - 20 %.
Судові рішення у справі
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 липня
2020 року первісний позов ПАТ «СК «Уніка» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «СК «Уніка» 377 104,29 грн на відшкодування шкоди та 5 656,56 грн понесених судових витрат.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 липня 2020 року залишено без змін.
Судові рішення обґрунтовані тим, що винною особою у настанні ДТП є ОСОБА_1 . ОСОБА_2 , який керував іншим транспортним засобом, причетним до ДТП, до адміністративної відповідальності щодо дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 17 вересня 2018 року, не притягувався, чого сторони не заперечують.
Арґументи касаційної скарги
26 лютого 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 липня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року скасувати; передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
при вирішенні спору суд мав застосувати положення пункту 3 частини першої статті 1188 ЦК України;
суди під час вирішення справи неправильно виходили з того, що єдиним доказом вини ОСОБА_2 у настанні ДТП може бути лише постанова суду про притягнення його до адміністративної відповідальності на підставі статті 124 КУпАП, і не врахували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, у постанові Верховного Суду від
18 березня 2020 року у справі № 328/2750/18, про те, що протокол про адміністративне правопорушення та постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не можуть бути єдиними доказами вини особи, зокрема, у завданні шкоди майну, а відсутність постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності не означає відсутність вини для цілей її притягнення до цивільно-правової відповідальності;
вину особи у настанні ДТП для цілей її притягнення до цивільно-правової відповідальності можна підтвердити не лише постановою суду про притягнення особи до адміністративної відповідальності, а й, у разі відсутності відповідного судового рішення, у спосіб призначення судової експертизи у цивільній справі, зокрема у випадку, коли працівники поліції не склали щодо такої особи протокол про адміністративне правопорушення на підставі статті 124 КУпАП;
суд першої інстанції під час розгляду справи досліджував, але не надав оцінки висновку експерта Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 22 червня 2020 року № 15/2/686. При цьому суд не визнав цей доказ недопустимим;
після того як позивачу за зустрічним позовом було відмовлено у призначенні експертизи, він звернувся до експертної установи із заявою про проведення відповідної експертизи. У мотивувальній частині постанови апеляційного суду помилкового зазначено, що докази, не подані у встановлений законом строк, до розгляду судом не приймаються, а відповідач не обґрунтував неможливість подання доказів у визначений законом строк з причин, що не залежали від нього. Надаючи суду першої інстанції клопотання про приєднання до матеріалів справи висновку автотехнічної експертизи, ОСОБА_1 обґрунтував неможливість подання цього доказу у визначений законом строк з причин, що не залежали від нього. При цьому суд першої інстанції це клопотання задовольнив, висновок експертизи до матеріалів справи приєднав та досліджував цей доказ під час судового засідання. Обґрунтованість рішення суду першої інстанції про приєднання вказаного доказу до матеріалів справи, його дослідження у суді сторони не оспорювали.
Мотиви прийнятого судом касаційної інстанції судового рішення
Обґрунтовуючи свої висновки щодо вирішення первісного позову, суд касаційної інстанції зазначив таке:
«У справі, що переглядається:
суди встановили, що постановою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 вересня 2018 року в справі № 442/5648/18 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу в розмірі 340 грн. У постанові Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 вересня 2018 року в справі № 442/5648/18 зазначено, що правопорушник ОСОБА_1 у судовому засіданні вину у вчиненні адміністративного правопорушення визнав повністю. Просить суворо не карати. Вина ОСОБА_1 стверджується матеріалами адміністративної справи, зокрема, протоколом серії БД № 085276 від 19 серпня 2018 року, схемою місця ДТП. Тому
у настанні ДТП винною особою є ОСОБА_1 . При цьому ОСОБА_2 , який керував іншим транспортним засобом, причетним до ДТП, яка мала місце 17 вересня 2018 року, до адміністративної відповідальності не притягувався;
ПАТ «СК Уніка» здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 476 104,29 грн шляхом перерахування коштів на рахунок ТОВ «Ніко Захід Моторс», а тому до нього перейшло право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні
у межах фактичних витрат. Тобто відбулася заміна кредитора у деліктних відносинах, що виникли у зв`язку із завданням шкоди в порядку суброгації;
з урахуванням того, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент настання ДТП була застрахована у ПАТ «НАСК «Оранта», яке сплатило відшкодувало страхове відшкодування у межах ліміту за полісом АМ 007486389
в розмірі 99 000,00 грн, і невідшкодованими залишилися 377 104,29 грн, то суди зробили обґрунтований висновок про стягнення цих коштів з ОСОБА_1 . Тому
в цій частині судові рішення належить залишити без змін.
Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги про те, що суди не дослідили висновку експерта Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 22 червня 2020 року № 15/2/686, оскільки, як свідчить аналіз оскаржених судових рішень, суди з урахуванням постанови Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 вересня 2018 року в справі № 442/5648/18, висновків, зроблених в постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 234/16272/15-ц (провадження № 61-31395сво18), оцінили його та вказали про це в мотивувальній частині судових рішень.
Колегія суддів приймає аргумент касаційної скарги про те, що у мотивувальній частині постанови апеляційного суду докази не подані у встановлений законом строк, до розгляду судом не приймаються, а відповідач не обґрунтував неможливість подання доказів у визначений законом строк з причин, що не залежали від нього. ОСОБА_1 , надаючи до суду першої інстанції клопотання про приєднання до матеріалів справи висновку автотехнічної експертизи від 22 червня 2020 року за № 15/2/686, обґрунтував неможливість подання цього доказу у визначений законом строк з причин, що не залежали від нього. Як свідчить аналіз матеріалів справи судом першої інстанції, задоволено клопотання представника ОСОБА_1 (а. с. 96 - 97, том 2) та протокольною ухвалою від 21 липня 2020 року задоволено клопотання про долучення висновку експерта (а. с. 109 - 110, том 2), в апеляційній скарзі ОСОБА_1 (а. с. 130 - 134, том 2) не оскаржував те, що суд першої інстанції помилково приєднав висновок експертизи до матеріалів справи. Тому апеляційний суд помилково зазначив, що докази, не подані у встановлений законом строк, до розгляду судом не приймаються, а відповідач не обґрунтував неможливість подання доказів у визначений законом строк з причин, що не залежали від нього, - і це слід виключити з мотивувальної частини постанови апеляційного суду.».
Висловлюючи свою незгоду з результатами касаційного розгляду, керуюсь такими міркуваннями.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки (стаття 993 ЦК України).
Тлумачення наведених норм права дозволяє зробити висновок, що у випадку зіткнення двох транспортних засобів та за наявності вини обох водіїв страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування одному з водіїв, які були учасниками ДТП, має таке ж право вимоги, що й страхувальник (потерпіла особа), тобто право вимагати в порядку суброгації від іншого водія відшкодувати збитки відповідно до ступеня його вини. Наприклад, у разі встановлення вини водія, автомобіль якого застраховано, та іншого водія у співвідношенні 40 % і 60 % страховик першого водія вправі вимагати від другого учасника ДТП 60 % суми виплаченого першому водію (страхувальнику) страхового відшкодування.
Оскільки у справі, що розглядається, сталося зіткнення двох транспортних засобів, обставина щодо наявності/відсутності вини кожного з водіїв транспортних засобів входила в предмет доказування, на що слушно вказував відповідач.
І те, що стосовно одного з водіїв (учасників ДТП) - ОСОБА_1 складено протокол про порушення Правил дорожнього року з наступним його притягненням до адміністративної відповідальності, не свідчить про його стовідсоткову вину
у настанні ДТП і відсутність вини іншого учасника ДТП - ОСОБА_3 , стосовно якого протокол про адміністративне правопорушення не складався.
Така позиція узгоджується із висновками, зробленими у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2020 року у справі № 328/2750/18 (провадження № 61-13747св19), на яку послалась колегія суддів. У цій постанові, зокрема, вказано, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому відповідно до вимог статті 1188 ЦК України, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Отже, за цих обставин обов`язок відшкодування шкоди покладається на ту особу,
з вини якої завдано шкоду. Якщо наявна вина двох осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, шкода відшкодовується кожним з них залежно від ступеня вини.
Суди попередніх інстанцій вказаного вище не врахували, досліджуючи висновок експерта від 16 серпня 2016 року № 547/16 як один з доказів у справі, не взяли до уваги, що у ньому встановлена невідповідність дій Правилам дорожнього руху обох учасників ДТП, а тому відповідно до статті 1188 ЦК України завдана кожним
з них шкода підлягає відшкодуванню залежно від ступеня вини.
При цьому відсутність постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності та закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності».
З огляду на викладене арґументи ОСОБА_1 про необхідність визначення і врахування ступеня вини ОСОБА_3 при визначенні цивільно-правової відповідальності відповідача у справі, що розглядається, мали бути враховані судами першої й апеляційної інстанції.
ОСОБА_5 на підтвердження цих арґументів надав до суду першої інстанції підготовлений на його замовлення висновок автотехнічної експертизи від 22 червня 2020 року № 15/2/686 (а. с. 99, 102 т. 2), який долучений до матеріалів справи.
У цьому висновку стверджується про невідповідність дій водія ОСОБА_2 вимогам підпункту 12.3 ПДР, що знаходиться в прямому причинному зв'язку з настанням ДТП.
Суди не врахували зазначений висновок експертизи при визначенні обсягу обґрунтованих вимог позивача (страховика), що обмежені вимогами ОСОБА_6 (страхувальника), які той мав би до ОСОБА_1 , помилково вважаючи достатнім у спірній ситуації наявність постанови суду про притягнення ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності й відсутність такого судового рішення щодо ОСОБА_6 .
Отже, суди допустили порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи,
у зв`язку з чим оскаржені судові рішення в частині вирішення первісного позову підлягали скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України)
Суддя М. М. Русинчук
