ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 липня 2022 року
справа №380/6996/22
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючий суддяКравців О.Р.,
за участю:
секретар судового засіданняШийович Р.Я.,
від позивача ОСОБА_1 ,
від відповідачів ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Львівської митниці, Державної митної служби України, про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Суть справи.
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_3 (далі позивач) з позовом до Львівської митниці (далі відповідач 1), Державної митної служби України (далі відповідач 2), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ в.о. начальника Львівської митниці №451-о від 14.04.2022 Про звільнення ОСОБА_3 ;
- поновити ОСОБА_3 з 14.04.2022 на займаній до звільнення посаді начальника управління боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Львівської митниці;
- стягнути з Львівської митниці на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 12675,00 грн. починаючи з 14 квітня 2022 року по дату постановлення судового рішення, із утриманням із цієї суми обов`язкових податків та зборів до Державного бюджету України;
- допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_3 на роботі та виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на момент звернення з поданням до в.о. начальника Львівської митниці, яке стало підставою для прийняття спірного наказу, у відповідача не було підтвердження неявки позивача на службі більше як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, а припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не може ґрунтуватись на припущеннях. Враховуючи кількість листків непрацездатності, які були наявні у державного органу на момент прийняття спірного рішення, у відповідача не було підстав для звільнення позивача на підставі ч. 2 ст. 87 Закону України «Про державну службу». В оскарженому наказі обґрунтувань необхідності звільнення позивача не наведено, як і обґрунтування того, що відсутність такого державного службовця шкодить інтересам державної служби та в чому саме це полягає. Приписи ч. 2 ст. 87 вказаного Закону не передбачають обов`язкового звільнення такого працівника.
Однак відповідач, зловживаючи своїм правом на законодавчо встановлену можливість звільнення позивача з посади, всупереч своїй попередній поведінці, яка проявилась у тому, що позивачу було запропоновано переведення на іншу посаду у зв`язку зі змінами в штатному розписі, не перевів позивача на нову посаду, а звільнив з посади на якій ОСОБА_3 перебував. Тобто, якби Львівська митниця перевела ОСОБА_3 на запропоновану посаду, то підстав для звільнення у зв`язку з нез`явленням державного службовця на службі протягом більш як 120 календарних днів підряд не було б.
Ухвалою суду від 08.06.2022 провадження у справі відкрито та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Львівська митниця проти позову заперечила з підстав викладених у відзиві /арк.спр.45-49/. Вказує, що при винесенні оскаржуваного наказу Львівської митниці від 14.04.2022 №451-о було враховано, що з 07.12.2021 по 15.04.2022 ОСОБА_3 безперервно протягом більше чотирьох місяців знаходився в стані тимчасової непрацездатності. Сумарно ОСОБА_3 не з`являвся на службі протягом більше ніж 120 днів. Відповідно до роз`яснення Міністерства юстиції України від 01.02.2011 «Порядок розірвання трудового договору», ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноважених органом лише у випадках нез`явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності, родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які непрацездатні у зв`язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, робота (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності. При цьому, вихід на роботу хоча б на один день перериває цей строк. І надалі чотиримісячний строк повинен обчислюватися знову. Підсумовуватися періоди нез`явлення на роботу тривалістю менш як місяці не можуть. ОСОБА_3 у зв`язку з тим, що 15.01.2022, 16.01.2022, 05.02.2022, 06.02.2022, 19.02.2022, 20.02.2022, 26.03.2022, 27.03.2022 були вихідними, на роботу не з`являвся, а тому безперервно нез`являвся на роботу протягом чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності. Отже, оскаржений наказ Львівської митниці про звільнення ОСОБА_3 винесений з додержанням всіх норм законодавства України. Решта доводів позивача, на думку відповідача, спростовуються чинними нормативними та підзаконними актами та не заслуговують на увагу.
Позивач надав відповідь на відзив /арк.спр.98/. Доводи відповідача вважає заформалізованими, стверджує, що наведені ним у позові арґументи є достатніми для прийняття рішення про задоволення позовних вимог.
Ухвалою від 08.06.2022 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.
Державна митна служба України подала відзив на позов /арк.спр.106-108/. За результатами розгляду позовної заяви ОСОБА_3 зазначає, що є неналежним відповідачем за пред`явленим позовом, оскільки не є учасником спірних відносин.
Від Львівської митниці надійшли додаткові пояснення /арк.спр.122-125/. Вказує, що ч. 2 ст. 87 Закону України «Про державну службу» передбачено дві підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, - нез`явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності; - нез`явлення державного службовця на службу більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності. Наявність таких підстав припинення державної служби обумовлена тим, що тривала відсутність державного службовця у випадку тимчасової непрацездатності може негативно впливати на функціонування державного органу, де особа проходить державну службу. В даному випадку, на переконання відповідача, такий негативний вплив мав місце.
Позивач також долучив до матеріалів справи додаткові пояснення у яких наголосив, що обґрунтувань необхідності звільнення позивача відповідачами не наведено, як і обґрунтування того, що відсутність його, як державного службовця на робочому місці шкодить інтересам державної служби, та в чому саме це полягає. Приписи ч. 2 ст. 87 Закону України «Про державну службу» не передбачають обов`язкового звільнення такого працівника.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав зазначених у позовній заяві та додаткових поясненнях, просив задовольнити позов.
Представник відповідачів у судовому засіданні проти позову заперечив, просив відмовити у його задоволенні.
Суд заслухав вступне слово представників сторін, з`ясував підстави позову та відзивів, фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, дослідив письмові докази, долучені до матеріалів справи та, -
в с т а н о в и в :
За результатами розгляду листа Львівської митниці від 28.10.2021 №7.4-1-12/4/10391, на виконання вимог підпункту 8.7 пункту 8 наказу Державної митної служби України від 08.06.2021 №423 «Про організацію роботи кадрового забезпечення» (зі змінами) та з урахуванням службової записки відділу внутрішньої безпеки Львівської митниці, листом від 04.11.2021 №08-1/12-02/7.4/10054 погоджено переведення ОСОБА_3 , начальника відділу протидії незаконному переміщенню наркотиків і зброї управління боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Львівської митниці на посаду начальника управління боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Львівської митниці, до закінчення строку випробування, встановленого при призначенні на посаду, за умов дотримання вимог законодавства про державну службу та наказу Держмитслужби від 18.02.2021 №105 «Про проходження державної служби з укладенням контракту» (зі змінами) /арк.спр.20/.
Переведення оформлено наказом начальника Львівської митниці №589-о від 05.11.2021 відповідно до якого починаючи з 08.11.2021 ОСОБА_3 , начальника відділу протидії незаконному переміщенню наркотиків і зброї управління боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Львівської митниці переведено на посаду начальника управління боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Львівської митниці, а також припинено дію контракту про проходження державної служби від 29.06.2021 №471 у зв`язку з переведенням відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 41 Закону України «Про державну службу» та ст. 32 КЗпП України /арк.спр.21/.
На виконання вказаного наказу між начальником Львівської митниці та ОСОБА_3 підписано контракт №723 від 05.11.2021 про проходження державної служби /арк.спр.23-28/.
На підставі наказу в.о. начальника Львівської митниці №451-о від 14.04.2022 відповідно до ч. 2 ст. 87 Закону України «Про державну службу» та п. 5 ст. 40 КЗпП України ОСОБА_3 звільнено 14.04.2022 з посади начальника управління боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Львівської митниці у зв`язку з нез`явленням на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності. Підставою слугували листки тимчасової непрацездатності /арк.спр.37-38/.
Вважаючи наказ протиправним, звільнення незаконним, проведеним без дотримання законодавства про державну службу та таким, що порушує його трудові права закріплені Конституцією України, позивач звернувся за їх захистом до суду.
Вирішуючи справу, суд керується таким.
Завданням адміністративного судочинства України відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Головним питання цього спору є оцінка дій суб`єктів владних повноважень в частині правомірності винесення наказу про звільнення позивача з державної служби.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 та 6 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України Про державну службу №889-VIII від 10.12.2015 (далі Закон №889-VIII).
Пунктом 1 ст. 1 Закону №889-VIII визначено, що державна служба це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону №889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Частинами 2, 3 ст. 5 Закону №889-VIII визначено, що відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (ст.ст. 87, 87-1 цього Закону).
Відповідно до ч. 2 ст. 87 Закону №889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення може бути нез`явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд, або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання.
Тобто, ч. 2 ст. 87 Закону України "Про державну службу" передбачено дві підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, а саме: нез`явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності; та нез`явлення державного службовця на службу більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності.
Частиною 3 зазначеної статті (у редакції Закону України від "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" №440-ІХ від 14.01.2020) встановлено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 ч. 1 цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому, не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Процедура вивільнення державних службовців на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 цього Закону регулюється також нормами Кодексу законів про працю України ст.ст. 40 та 49-2 КЗпП України.
Наказ про звільнення повинен обов`язково містити підставу звільнення з нормативним посилання, тобто роботодавець повинен зазначити як причину, так і підставу звільнення з покликанням на назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно-правового акту на підставі якого проводиться звільнення працівника.
З оскарженого наказу про звільнення судом з`ясовано, що начальник управління боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Львівської митниці ОСОБА_3 звільнений у зв`язку з перебуванням в стані тимчасової непрацездатності більш як 120 календарних днів підряд.
З доказів у справі встановлено, що позивач перебував у стані тимчасової непрацездатності згідно з листками непрацездатності: №1932577-2003697054-1, №1932577-2003807822-1, №1932577-2004008753-1, №1932577-2004246020-1, №1932577-2004353335-1, №1932577-2004562829-1, №2543599-2004851838-1, №2543599-2005451036-1, №2543599-2005732888-1, №3514141-2006604348-1, №3514141-2006875436-1, №3514141-2007542745-1, серії АДХ №861730, виданого 02.03.2022, та серії АДХ №861736, виданого 17.03.2022, №4118015-2007907110-1, №4118015-2007946633-1, №4118015-2007983696-1, №4118015-2008010971-1 /арк.спр.65-81/.
Сумарна кількість днів тимчасової непрацездатності становить 125 днів.
Однією з гарантій забезпечення прав громадян на працю є передбачений ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботі і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Враховуючи підставу звільнення позивача суд вважає за доцільно здійснити аналіз приписів ст. 83 Закону №889-VIII і ст. 40 КЗпП України та зазначає наступне.
Відповідно до п. 5 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, у невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним випадку нез`явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і пологах якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв`язку з трудовим каліцтво або професійним захворюванням, місце роботи зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності. При винесенні оскаржуваного наказу Львівської митниці від 14.04.2022 №451-о враховано, що з 07.12.2021 по 15.04.2022 ОСОБА_3 безперервно протягом більше чотирьох місяців знаходився в стані тимчасової непрацездатності.
Відповідач стверджує про те, що починаючи з 01.10.2021 стартував перехід на електронні лікарняні і Львівська митниця була обізнана про тимчасову непрацездатність позивача. Однак суд враховує, що відповідно до п. 9 Порядку організації ведення Електронного реєстру листків непрацездатності та надання інформації з нього, реєстр складається із записів про тимчасову непрацездатність, що створюються автоматично програмними засобами на підставі інформації, що надходить із джерел, зазначених у пункті 8 цього Порядку.
У п. 10 цього Порядку зазначено які саме відомості містяться у цих записах. Зокрема, цей пункт не містить вказівки на те, якою саме конкретною хворобою хворіє особа або її конкретний діагноз. Зазначається лише загальна причина непрацездатності (наприклад, непрацездатність, що не пов`язана з нещасним випадком на виробництві).
Тобто, при звільненні позивача відповідач не знав які саме підстави слугували для відкриття кожного наступного лікарняного позивача. На момент прийняття оскаржуваного наказу Львівська митниця бачила в режимі реального часу зареєстрований листок непрацездатності позивача, який не містив вказівки про те, яким саме захворюванням хворіє позивач. Тому, вищевказані твердження відповідача суд до уваги не бере, оскільки знати чи не підпадає захворювання позивача під виключний випадок, коли листок непрацездатності виписується тривалістю на 10 місяців (ч. 2 ст. 25 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб») відповідач не міг.
При цьому суд враховує таке.
Вище зазначено, що ч. 2 ст. 87 Закону України "Про державну службу" передбачено дві підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, а саме: перша - нез`явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності; друга - нез`явлення державного службовця на службу більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності.
Суд погоджується з доводами позивача, що ця підстава виокремлена як самостійна частина статті, оскільки суб`єкт призначення має можливість ініціювати припинення державним службовцем державної служби. Тобто ця підстава, на відміну від зазначених у частині першій статті, є правом, а не обов`язком суб`єкта призначення. Наявність такої підстави зумовлена тим, що тривала відсутність державного службовця, у випадку тимчасової непрацездатності, може негативно впливати на функціонування державного органу, де особа проходить державну службу.
На вказані обставини звернув увагу Верховний Суд у постанові по страві №315/4343/17 від 31.10.2018. Виснував, що при визначені наявності підстав для припинення державної служби у зв`язку з нез`явленням державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності облік часу нез`явлення на службі здійснюється безперервно, починаючи з першого дня нез`явлення на службу через тимчасову непрацездатність. У такому разі, вихід державного службовця на службу до закінчення зазначеного періоду (120 календарних днів) - перериває такий строк та, у наступному, цей період тимчасової непрацездатності не враховується при визначенні наявності підстав припинення державної служби у зв`язку з нез`явленням державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності. При визначені наявності підстав для припинення державної служби у зв`язку з нез`явленням державного службовця на службу більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності облік часу нез`явлення на службі здійснюється не підряд, а сумарно протягом року, починаючи з першого дня нез`явлення на службу через тимчасову непрацездатність. Також у цьому разі, вихід державного службовця на службу не є тією обставиною, яка перешкоджає суб`єкту призначення реалізувати його право на припинення державної служби за його ініціативою.
Зазначені законодавчі приписи обумовлюють здійснення розрахунку саме зважаючи на кількість календарних днів тимчасової непрацездатності у період перебування у трудових відносинах (проходження служби), а не кількість календарних днів тимчасової непрацездатності, які припадають на робочі дні.
Враховуючи обставини звільнення позивача, зокрема відсутність у відповідача інформації про причини непрацездатності, суд висновує, що суттєве значення для визначення правомірності звільнення крім кількості днів непрацездатності, є факт нанесення шкоди відповідачу відсутністю позивача на роботі; а також те, що таке звільнення є правом, а не обов`язком роботодавця. Обґрунтувань необхідності звільнення позивача не наведено, як і обґрунтування того, що відсутність такого державного службовця шкодить інтересам державної служби та в чому саме це полягає. Суд наголошує, що приписи ч. 2 ст. 87 Закону «Про державну службу» не передбачають обов`язкового звільнення працівника. Вказана позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду у постанові від 21.10.2021 у справі №1.380.2019.000967.
З даного приводу слід також зазначити, що ч. 3 ст. 87 Закону №889-VIII передбачено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності).
Отже, надання за цим Законом можливості керівнику органу або суб`єкту призначення пропонувати будь-яку вакантну посаду державної служби у цьому органі (за наявності) кореспондує обов`язку суб`єкта владних повноважень використовувати це право обґрунтовано і мотивувати рішення про звільнення працівника з посади.
Суд враховує, що у зв`язку зі змінами структури Львівської митниці та штатного розпису Львівської митниці на 2021 рік листом в.о. начальника Львівської митниці №7.4-1-12/10/2386 від 28.01.2022 було попереджено ОСОБА_3 про можливе звільнення та запропоновано надати інформацію про прийняте ним рішення з приводу його бажання бути переведеним на посаду начальника відділу митного оформлення №1 митного поста «Львів-аеропорт». При цьому зазначено, що у випадку ненадходження заяви про переведення на запропоновану ОСОБА_3 посаду, йому буде припинено державну службу та звільнено із займаної посади з підставі п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».
У відповідь на вказаний лист ОСОБА_3 заявою від 23.02.2022 надав згоду на своє переведення із займаної посади на запропоновану посаду начальника виділу митного оформлення №1 митного поста «Львів-аеропорт». Однак повідомив, що у зв`язку зі своєю тимчасовою непрацездатністю не зможе з`явитись в Управління по роботі з персоналом Львівської митниці для написання заяви про переведення на зазначену посаду.
Вказаний лист суд вважає наданням згоди позивача на призначення його на запропоновану посаду. У цьому контексті суд не бере до уваги обгрунтування відповідем нанесення шкоди інтересам державної служби у звязку з неможливістю призначення будь-якої особи на відповідну посаду. Адже якщо відповідач не вважав заяву ОСОБА_3 згодою на переведення, то міг призначити на цю посаду і іншу особу. Так само як і міг перевести ОСОБА_3 після його виходу на роботу. Слід зауважити, що під час розгляду даної справи в суді доказів призначення на цю посаду будь-якої іншої особи відповідачем не надано.
Будучи суб`єктом призначення відповідач не навів жодного аргументу в обгрунтування підстав для звільнення позивача чи неприйняття рішення про його переведення на іншу посаду.
Європейський суд з прав людини у справі Полях та інші проти України від 17.02.2020 (набуло статусу остаточного 24.02.2020) визнав, що звільнення заявників становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя та наголосив, що таке втручання відбулось без жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки.
Аналогічно в цій адміністративній справі звільненню позивача з посади не передувала будь-яка індивідуальна оцінка його роботи на посаді державного службовця, йому не інкриміновано жодних незаконних дій, прорахунків у роботі чи незадовільної поведінки, яка була б несумісна зі статусом державного службовця.
З матеріалів справи судом з`ясовано, що позивач має тривалий безперервний стаж роботи в митних органах, до нього не застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення, не притягувався до адміністративної чи кримінальної відповідальності, ефективно виконував покладені на нього завдання. Відповідачі ні в рішенні про звільнення його з посади, ні при розгляді даного публічно-правового спору не довели.
Таким чином, жодних перешкод у зайнятті запропонованої позивачу відповідачем посади не наведено. Отже, його звільнення не може бути обґрунтованим, а тому, оскаржуваний наказ порушує конституційне право позивача на працю.
При цьому, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; від 18.07.2006; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; від 09.12.1994; пункт 29).
Враховуючи те, що оскаржуваний наказ не відповідає критеріям законності та обгрунтованості, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, суд дійшов висновку про протиправність цього наказу, а тому такий належить скасувати.
Щодо позовної вимоги про поновлення ОСОБА_3 з 14.04.2022 на займаній до звільнення посаді начальника управління боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Львівської митниці, суд зазначає, що така є похідною від вимоги про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення.
Частиною 6 ст. 43 Конституції України гарантовано громадянам захист від незаконного звільнення.
Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону №889-VIII дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права і має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
З огляду на висновок суду про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення позивача з посади (14.04.2022), належним способом захисту його прав є поновлення позивача на посаді начальника управління боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Львівської митниці, з 15.04.2022.
Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, а Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
Вказана позиція суду узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №826/808/16.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України Про оплату праці порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Таким нормативно-правовим актом є постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок №100).
Відповідно до підп. ж п. 1 Розділу І Порядку №100 цей Порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу.
Згідно із абз. 3 п. 2 Розділу ІІ Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
Абзацом 3 п. 3 Розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Згідно з п. 5 Розділу IV Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
За змістом абз. 1 п. 8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Судом з`ясовано, що період з 15.04.2022 до 07.07.2022 є періодом вимушеного прогулу, за який слід виплатити позивачу середній заробіток, та який у підсумку становить 60 робочих днів.
Згідно з довідкою про доходи ОСОБА_3 /арк.спр.82/ від 13.05.2022 №47/7.4-22/37 наданою до матеріалів справи відповідачем 1 середньоденна заробітна плата позивача становила 1284,16 грн.
Таким чином, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу з 15.04.2022 до 07.07.2022 складає 77049,60 грн. (1284,16 грн. х 60 робочих днів), з урахуванням податків та зборів.
Відповідно до ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду, зокрема, про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць (п. 2); поновлення на посаді у відносинах публічної служби (п. 3).
Таким чином, судове рішення в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць слід звернути до негайного виконання. Відповідно з урахуванням податків та зборів належить позивачу і нарахування середньомісячного заробітку.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про підставність та обґрунтованість позовних вимог, а тому позов необхідно задовольнити повністю.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір, при зверненні з цим позовом до суду судовий збір не сплачував, тому судові витрати зі сторін стягувати не слід.
Керуючись ст.ст. 2, 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 294, 371 КАС України, суд -
в и р і ш и в :
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці №451-о від 14.04.2022 "Про звільнення ОСОБА_3 .
3. Поновити ОСОБА_3 з 15.04.2022 на посаді начальника управління боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Львівської митниці.
4. Стягнути з Львівської митниці (м. Львів, вул. Костюшка,1; ЄДРПОУ 43971343) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15.04.2022 по 07.07.2022 в сумі 77049 (сімдесят сім тисяч сорок дев`ять) грн. 60 коп., з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства.
5. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді начальника управління боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Львівської митниці та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць звернути до негайного виконання.
6. Судовий збір з відповідачів не стягувати.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складено та підписано 15.07.2022.
Суддя Кравців О.Р.
