ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 жовтня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/6996/22 пров. № А/857/12229/22Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Довгополова О.М.,
суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,
з участю секретаря судового засідання Вовка А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Львівської митниці на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці, Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
суддя (судді) в суді першої інстанції Кравців О.Р.,
час ухвалення рішення: 15:40:58,
місце ухвалення рішення м. Львів,
дата складання повного тексту рішення: 15.07.2022,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Львівської митниці, Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування наказу в.о. начальника Львівської митниці №451-о від 14.04.2022 «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлення з 14.04.2022 на займаній до звільнення посаді начальника управління боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Львівської митниці; стягнення з Львівської митниці на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 12675,00 грн починаючи з 14 квітня 2022 року по дату постановлення судового рішення, із утриманням із цієї суми обов`язкових податків та зборів до Державного бюджету України; допустити негайне виконання судового рішення в частині його поновлення на роботі та виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2022 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Львівської митниці №451-о від 14.04.2022 «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 з 15.04.2022 на посаді начальника управління боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Львівської митниці. Стягнуто з Львівської митниці (м. Львів, вул. Костюшка,1; ЄДРПОУ 43971343) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15.04.2022 по 07.07.2022 в сумі 77049 (сімдесят сім тисяч сорок дев`ять) грн 60 коп., з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Львівської митниці та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць звернуто до негайного виконання.
Рішення мотивоване тим, що оскаржуваний наказ не відповідає критеріям законності та обгрунтованості.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу. Вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судом порушено норми матеріального права та неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, просить його скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом не враховано, що позивач сумарно не з`являвся на службі протягом 122 днів. Зазначає, що позивачем не надано жодного доказу, що тимчасова непрацездатність була пов`язана з захворюванням на туберкульоз, коли листок непрацездатності виписується тривалістю 10 місяців.
Звертає увагу, що відповідно до роз`яснення Міністерства юстиції України від 01.02.2011 «Порядок розірвання трудового договору», ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим органом лише у випадках нез`явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності, родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які непрацездатні у зв`язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, робота (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності. ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що 15.01.2022, 16.01.2022, 05.02.2022, 06.02.2022, 19.02.2022, 20.02.2022, 26.03.2022, 27.03.2022 були вихідними, на роботу не з`являвся, а тому безперервно не з`являвся на роботу протягом чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності. Отже, вважає, що оскаржений наказ Львівської митниці про звільнення ОСОБА_1 винесений з додержанням всіх норм законодавства України.
Апелянт також зазначає, що ч. 2 ст. 87 Закону України «Про державну службу» передбачено дві підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, - нез`явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності; - нез`явлення державного службовця на службу більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності. Наявність таких підстав припинення державної служби обумовлена тим, що тривала відсутність державного службовця у випадку тимчасової непрацездатності може негативно впливати на функціонування державного органу, де особа проходить державну службу, що, на думку апелянта, в даному випадку мало місце.
У судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги та просив задовольнити її з підстав, що у ній наведені.
Представник позивача у судовому засіданні заперечив щодо доводів апеляційної скарги та просив залишити рішення суду без змін.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 308 КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що за результатами розгляду листа Львівської митниці від 28.10.2021 №7.4-1-12/4/10391, на виконання вимог підпункту 8.7 пункту 8 наказу Державної митної служби України від 08.06.2021 №423 «Про організацію роботи кадрового забезпечення» (зі змінами) та з урахуванням службової записки відділу внутрішньої безпеки Львівської митниці, листом від 04.11.2021 №08-1/12-02/7.4/10054 погоджено переведення ОСОБА_1 , начальника відділу протидії незаконному переміщенню наркотиків і зброї управління боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Львівської митниці на посаду начальника управління боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Львівської митниці, до закінчення строку випробування, встановленого при призначенні на посаду, за умов дотримання вимог законодавства про державну службу та наказу Держмитслужби від 18.02.2021 №105 «Про проходження державної служби з укладенням контракту» (зі змінами) (а.с.20).
Переведення оформлено наказом начальника Львівської митниці №589-о від 05.11.2021, відповідно до якого починаючи з 08.11.2021 ОСОБА_1 , начальника відділу протидії незаконному переміщенню наркотиків і зброї управління боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Львівської митниці переведено на посаду начальника управління боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Львівської митниці, а також припинено дію контракту про проходження державної служби від 29.06.2021 №471 у зв`язку з переведенням відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 41 Закону України «Про державну службу» та ст. 32 КЗпП України (а.с.21).
На виконання вказаного наказу між начальником Львівської митниці та ОСОБА_1 підписано контракт №723 від 05.11.2021 про проходження державної служби (а.с.23-28).
На підставі наказу в.о. начальника Львівської митниці №451-о від 14.04.2022 відповідно до ч. 2 ст. 87 Закону України «Про державну службу» та п. 5 ст. 40 КЗпП України ОСОБА_1 звільнено 14.04.2022 з посади начальника управління боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Львівської митниці у зв`язку з нез`явленням на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності. Підставою слугували листки тимчасової непрацездатності (а.с.37-38).
Не погодившись з таким рішенням суб`єкта владних повноважень, позивач оскаржив його до суду.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції і вважає його таким, що відповідає обставинам справи та правильному застосуванню норм матеріального права з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із того, що відповідно до ч. 1 та 6 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією з гарантій забезпечення прав громадян на працю є передбачений ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015 (далі Закон №889-VIII).
Як передбачено ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону №889-VIII він регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Частинами 2, 3 ст. 5 Закону №889-VIII визначено, що відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Згідно ч. 2 ст. 87 Закону №889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення може бути нез`явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд, або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання.
Тобто, як вірно зазначено судом, ч. 2 ст. 87 Закону №889-VIII передбачено дві підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, а саме: нез`явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності; та нез`явлення державного службовця на службу більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності.
Як встановлено частиною 3 статті 87 Закону №889-VIII (у редакції Закону України від «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» №440-ІХ від 14.01.2020) суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини 1 цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому, не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Процедура вивільнення державних службовців на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону №889-VIII регулюється також нормами Кодексу законів про працю України ст.ст. 40 та 49-2 КЗпП України.
Наказ про звільнення повинен обов`язково містити підставу звільнення з нормативним посилання, тобто роботодавець повинен зазначити як причину, так і підставу звільнення з покликанням на назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно-правового акту, на підставі якого проводиться звільнення працівника.
Судом встановлено з оскарженого наказу про звільнення, що начальник управління боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Львівської митниці ОСОБА_1 звільнений у зв`язку з перебуванням в стані тимчасової непрацездатності більш як 120 календарних днів підряд.
Як встановлено судом, позивач перебував у стані тимчасової непрацездатності згідно з листками непрацездатності: №1932577-2003697054-1, №1932577-2003807822-1, №1932577-2004008753-1, №1932577-2004246020-1, №1932577-2004353335-1, №1932577-2004562829-1, №2543599-2004851838-1, №2543599-2005451036-1, №2543599-2005732888-1, №3514141-2006604348-1, №3514141-2006875436-1, №3514141-2007542745-1, серії АДХ №861730, виданого 02.03.2022, та серії АДХ №861736, виданого 17.03.2022, №4118015-2007907110-1, №4118015-2007946633-1, №4118015-2007983696-1, №4118015-2008010971-1 /арк.спр.65-81/.
Сумарна кількість днів тимчасової непрацездатності становить 125 днів.
Відповідно до п. 5 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку нез`явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і пологах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв`язку з трудовим каліцтво або професійним захворюванням, місце роботи зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності. При винесенні оскаржуваного наказу Львівської митниці від 14.04.2022 №451-о враховано, що з 07.12.2021 по 15.04.2022 ОСОБА_1 безперервно протягом більше чотирьох місяців знаходився в стані тимчасової непрацездатності.
Відповідач стверджує про те, що починаючи з 01.10.2021 стартував перехід на електронні лікарняні і Львівська митниця була обізнана про тимчасову непрацездатність позивача. Однак, як вірно зазначено судом, відповідно до п. 9 Порядку організації ведення Електронного реєстру листків непрацездатності та надання інформації з нього, реєстр складається із записів про тимчасову непрацездатність, що створюються автоматично програмними засобами на підставі інформації, що надходить із джерел, зазначених у пункті 8 цього Порядку.
У п. 10 цього Порядку зазначено які саме відомості містяться у цих записах. Зокрема, цей пункт не містить вказівки на те, якою саме конкретною хворобою хворіє особа або її конкретний діагноз. Зазначається лише загальна причина непрацездатності (наприклад, непрацездатність, що не пов`язана з нещасним випадком на виробництві).
Отже, як вірно зазначено судом, при звільненні позивача відповідач не знав які саме підстави слугували для відкриття кожного наступного лікарняного позивача. На момент прийняття оскаржуваного наказу Львівська митниця бачила в режимі реального часу зареєстрований листок непрацездатності позивача, який не містив вказівки про те, яким саме захворюванням хворіє позивач. Тому, вірним є висновок суду, що вищевказані твердження відповідача є безпідставними, оскільки знати чи не підпадає захворювання позивача під виключний випадок, коли листок непрацездатності виписується тривалістю на 10 місяців (ч. 2 ст. 25 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб») відповідач не міг.
Судом вірно зазначено, що підстава для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення (нез`явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності; нез`явлення державного службовця на службу більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності) виокремлена як самостійна частина статті 87 Закону №889-VIII, оскільки суб`єкт призначення має можливість ініціювати припинення державним службовцем державної служби. Тобто ця підстава, на відміну від зазначених у частині першій цієї статті, є правом, а не обов`язком суб`єкта призначення. Наявність такої підстави зумовлена тим, що тривала відсутність державного службовця, у випадку тимчасової непрацездатності, може негативно впливати на функціонування державного органу, де особа проходить державну службу.
На вказані обставини звернув увагу Верховний Суд у постанові від 31.10.2018 у справі №315/4343/17, вказавши, що при визначенні наявності підстав для припинення державної служби у зв`язку з нез`явленням державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності облік часу нез`явлення на службі здійснюється безперервно, починаючи з першого дня нез`явлення на службу через тимчасову непрацездатність. У такому разі, вихід державного службовця на службу до закінчення зазначеного періоду (120 календарних днів) - перериває такий строк та, у наступному, цей період тимчасової непрацездатності не враховується при визначенні наявності підстав припинення державної служби у зв`язку з нез`явленням державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності. При визначенні наявності підстав для припинення державної служби у зв`язку з нез`явленням державного службовця на службу більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності облік часу нез`явлення на службі здійснюється не підряд, а сумарно протягом року, починаючи з першого дня нез`явлення на службу через тимчасову непрацездатність. Також у цьому разі вихід державного службовця на службу не є тією обставиною, яка перешкоджає суб`єкту призначення реалізувати його право на припинення державної служби за його ініціативою.
Зазначені законодавчі приписи обумовлюють здійснення розрахунку саме зважаючи на кількість календарних днів тимчасової непрацездатності у період перебування у трудових відносинах (проходження служби), а не кількість календарних днів тимчасової непрацездатності, які припадають на робочі дні.
Враховуючи обставини звільнення позивача, зокрема відсутність у відповідача інформації про причини непрацездатності, суд дійшов вірного висновку, що суттєве значення для визначення правомірності звільнення крім кількості днів непрацездатності, є факт нанесення шкоди відповідачу відсутністю позивача на роботі; а також те, що таке звільнення є правом, а не обов`язком роботодавця. Обґрунтувань необхідності звільнення позивача не наведено, як і обґрунтування того, що відсутність такого державного службовця шкодить інтересам державної служби та в чому саме це полягає. Суд вірно наголосив, що приписи ч. 2 ст. 87 Закону №889-VIII не передбачають обов`язкового звільнення працівника. Вказана позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду у постанові від 21.10.2021 у справі №1.380.2019.000967.
З даного приводу слід також зазначити, що ч. 3 ст. 87 Закону №889-VIII передбачено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності).
Отже, надання за цим Законом можливості керівнику органу або суб`єкту призначення пропонувати будь-яку вакантну посаду державної служби у цьому органі (за наявності) кореспондує обов`язку суб`єкта владних повноважень використовувати це право обґрунтовано і мотивувати рішення про звільнення працівника з посади.
Судом також враховано, що у зв`язку зі змінами структури Львівської митниці та штатного розпису Львівської митниці на 2021 рік листом в.о. начальника Львівської митниці №7.4-1-12/10/2386 від 28.01.2022 було попереджено ОСОБА_1 про можливе звільнення та запропоновано надати інформацію про прийняте ним рішення з приводу його бажання бути переведеним на посаду начальника відділу митного оформлення №1 митного поста «Львів-аеропорт». При цьому зазначено, що у випадку ненадходження заяви про переведення на запропоновану ОСОБА_1 посаду, йому буде припинено державну службу та звільнено із займаної посади з підставі п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».
У відповідь на вказаний лист ОСОБА_1 заявою від 23.02.2022 надав згоду на своє переведення із займаної посади на запропоновану посаду начальника виділу митного оформлення №1 митного поста «Львів-аеропорт». Однак повідомив, що у зв`язку зі своєю тимчасовою непрацездатністю не зможе з`явитись в Управління по роботі з персоналом Львівської митниці для написання заяви про переведення на зазначену посаду.
Як вірно зазначено судом, вказаний лист можна вважати наданням згоди позивача на призначення його на запропоновану посаду.
Відтак, суд вірно зазначив про безпідставність обгрунтування відповідачем нанесення шкоди інтересам державної служби у зв`язку з неможливістю призначення будь-якої особи на відповідну посаду. Адже якщо відповідач не вважав заяву ОСОБА_1 згодою на переведення, то міг призначити на цю посаду і іншу особу. Так само як і міг перевести ОСОБА_1 після його виходу на роботу. Судом також враховано, що під час розгляду даної справи в суді доказів призначення на цю посаду будь-якої іншої особи відповідачем не надано.
Разом з тим, відповідач не навів жодного аргументу в обгрунтування підстав для звільнення позивача чи неприйняття рішення про його переведення на іншу посаду.
Європейський суд з прав людини у справі «Полях та інші проти України» від 17.02.2020 (набуло статусу остаточного 24.02.2020) визнав, що звільнення заявників становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя та наголосив, що таке втручання відбулось без жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки.
Аналогічно в цій адміністративній справі звільненню позивача з посади не передувала будь-яка індивідуальна оцінка його роботи на посаді державного службовця, йому не інкриміновано жодних незаконних дій, прорахунків у роботі чи незадовільної поведінки, яка була б несумісна зі статусом державного службовця.
Судом встановлено, що позивач має тривалий безперервний стаж роботи в митних органах, до нього не застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення, не притягувався до адміністративної чи кримінальної відповідальності, ефективно виконував покладені на нього завдання. Відповідачі ні в рішенні про звільнення його з посади, ні при розгляді даного публічно-правового спору протилежне не довели.
З урахуванням наведеного вірним є висновок суду, що жодних перешкод у зайнятті запропонованої позивачу відповідачем посади не наведено. Отже, його звільнення не може бути обґрунтованим, а тому оскаржуваний наказ порушує конституційне право позивача на працю.
При цьому, судом також враховано позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; від 18.07.2006; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; від 09.12.1994; пункт 29).
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду, що оскаржуваний наказ є протиправним та підлягає скасуванню.
Відтак, підлягала задоволенню і похідна позовна вимога про поновлення ОСОБА_1 з 14.04.2022 на займаній до звільнення посаді начальника управління боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Львівської митниці з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Таким чином, з урахуванням вимог ч. 1 ст. 371 КАС України судове рішення в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць суд підставно звернув до негайного виконання.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав стверджувати про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ч. 3 ст. 243 ст. ст. 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. ст. 316, 321, 322, ч. 1 ст. 325 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Львівської митниці залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2022 року у справі № 380/6996/22 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О. М. Довгополов судді Л. Я. Гудим В. В. Святецький Повне судове рішення складено 03.11.2022.
