ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 серпня 2022 року Справа № 918/1043/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Василишин А.Р.
секретар судового засідання Гладка Л.А.
за участю представників сторін:
позивача: Курганська О.В., Карплюк Ж.С.
відповідача: не з`явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Фірма "ДАН"" на рішення Господарського суду Рівненської області від 26.04.2022 р. у справі №918/1043/21, ухвалене суддею Качур А.М., повний текст рішення складено 04.05.2022 р.
за позовом Невірківського ліцею Великомежиріцької сільської ради
до Приватного підприємства "Фірма "ДАН""
про визнання недійсним договору та стягнення коштів в сумі 199 850,40 грн.
Невірківський ліцей Великомежиріцької сільської ради звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Приватного підприємства "Фірма "ДАН"" про визнання недійсним договору поставки мережевого обладнання № 38 від 21.12.2019 року, укладений між Невірківським навчально виховним комплексом "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів дошкільний навчальний заклад" Корецької районної ради Рівненської області та Приватним підприємством "Фірмою "ДАН"" та стягнення 199 850,40 грн.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 26.04.2022 р. у справі №918/1043/21 позов задоволено. Визнано недійсним договір поставки мережевого обладнання №38 від 21 грудня 2019 року укладений між Невірківським ліцеєм Великомежирицької сільської ради та Приватним підприємством "Фірма "ДАН"". Стягнуто з Приватного підприємства "Фірма "ДАН"" на користь Невірківського ліцею Великомежирицької сільської ради кошти в сумі 199 850 грн. 40 коп.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням Приватне підприємство "Фірма "ДАН"" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 26.04.2022 р. у справі №918/1043/21, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову Невірківського ліцею Великомежиріцької сільської ради до Приватного підприємства "Фірма "ДАН"" про визнання недійсним договору та стягнення коштів в сумі 199 850,40 грн.
Також, до матеріалів апеляційної скарги представник Приватного підприємства "Фірма "ДАН"" додав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки повний текст рішення складено 04.05.2022 р., а отримано відповідачем - 13.05.2022 р.
Листом №918/1043/21/3071/22 від 10.06.2022 р. Північно-західний апеляційний господарський суд витребував матеріали справи з Господарського суду Рівненської області.
20.06.2022 р. до апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №918/1043/21 з Господарського суду Рівненської області .
Ухвалами від 24.06.2022 р. поновлено Приватному підприємству "Фірма "ДАН"" строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Рівненської області від 26.04.2022 р. у справі №918/1043/21, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Фірма "ДАН"" на рішення Господарського суду Рівненської області від 26.04.2022 р. у справі №918/1043/21, зупинено дію рішення Господарського суду Рівненської області від 26.04.2022 р. у справі №918/1043/21, справу призначено до розгляду на "04" серпня 2022 р. об 11:00год..
29.07.2022 р. на адресу апеляційного господарського суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому, позивач просить рішення Господарського суду Рівненської області від 26.04.2022 р. по справі №918/1043/21 залишити без змін, а апеляційну скаргу представника Приватного підприємства «Фірми «ДАН» - без задоволення.
25.08.2022 р. представником позивача подано до суду апеляційної інстанції клопотання про долучення до матеріалів справи Акт виконаних робіт від 18.08.2022 р. та просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати за правову допомогу адвоката в сумі 1 800 грн.
У судовому засіданні представники Невірківського ліцею Великомежиріцької сільської ради заперечили проти доводів апеляційної скарги, вважають що рішення прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому просить оскаржуване рішення залишити без змін.
В судове засідання 26.08.2022 р. Приватне підприємство "Фірма "ДАН"" свого представника не направило, хоча про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги було повідомлено належним чином.
Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про день, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами, відповідності до вимог статті 269 ГПК України.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд
ВСТАНОВИВ:
1.Зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 26.04.2022 р. у справі №918/1043/21 позов задоволено. Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийняв до уваги положення статей 203, 215, 228 ЦК України та врахував, що позивачем в розумінні статті 74 ГПК України доведено ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а також у зв`язку з наявністю фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання оспорюваного правочину недійсним і настання відповідних юридичних наслідків, суд зробив висновок про задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору поставки мережевого обладнання № 38 від 21 грудня 2019 року та стягнення коштів в сумі 199 850 грн 40 коп.
2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення щодо них інших учасників справи.
На думку апелянта Приватного підприємства "Фірма "ДАН"" суд першої інстанції помилково вказав, що позивач не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності на вчинення такого правочину, оскільки в матеріалах справи відсутні докази погодження позивачем зобов`язань за спірним правочином із Генеральним державним замовником.
Невірність цього висновку полягає у тому, що згідно з пунктом 13 Положення про формування та виконання Національної програми інформатизації затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.1998 р. № 1352 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 1.06.2011 р. № 582) під час виконання завдань (проектів) Національної програми Інформатизації державні замовники беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі за такими завданнями (проектами) після їх погодження з Генеральним державним замовником у разі, коли їх вартість дорівнює або перевищує 500 тис. гривень, а в разі закупівель послуг з підключення закладів соціальної інфраструктури до широкосмугового доступу до Інтернету за кошти субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на реалізацію заходів, спрямованих на підвищення доступності широкосмугового доступу до Інтернету в сільській місцевості, - коли їх вартість перевищує 1 тис. гривень.
Ціна оскаржуваного договору не дорівнює та не перевищує 500 тис, грн. при цьому, предметом вказаного договору є поставка товару, а не надання послуг.
Крім того, п.11.1.3.-11.1.4. оскаржуваного договору передбачено, що сторони гарантують одна одній, що відповідно до своїх статутів/положень та інших установчих документів вони мають повне право підписувати та виконувати Договір; Сторони гарантують одна одній, що особи, які підписали Договір, мають на це право відповідно до установчих документів та/або чинного законодавства України.
Також, в цьому контексті, апелянт звертає увагу, що договір було повністю виконано обома сторонами, весь поставлений товар було прийнято без зауважень, він використовується замовником за призначенням вже більше двох років, при цьому, жодних претензій/зауважень, тощо, від Генерального державного замовника не надходило.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідачем було введено позивача в оману (ст.230 ЦК України), В подальшому, у своєму відзиві позивач спростував саме таку підставу позову. Суд першої інстанції з доводами відповідача погодився, вказавши що введення позивача в оману не мало місця, однак помилково прийшов до висновку, що договір суперечить інтересам держави і застосував ч. 3 ст. 228 ЦК.
При цьому, скаржник вважає, що суд першої інстанції не мав підстав для визнання недійсним оскаржуваного договору керуючись ч. 3 ст. 228 ЦК України, оскільки позивач не є особою, яка в силу закону наділена повноваженнями на звернення з позовом в інтересах держави.
Крім неналежності позивача, в контексті застосування ч.3 ст. 228 ЦК України, апелянт вважає, що оскаржуваний договір не суперечить інтересам держави. Відсутні докази наміру відповідача на укладення протиправного договору, мета якого суперечила би інтересам держави і суспільства, що свідчить про недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. Відтак, будь-які правові підстави для визнання оскаржуваного договору недійсним - відсутні, а висновок суду щодо підставності позову є помилковим.
Апелянт звертає увагу суду, що обставини які досліджуються в даній справі (щодо повноважень службових осіб замовника, їх дій та ін.), перевіряються в межах кримінального провадження і, наскільки відомо з відкритих джерел, службовим особам позивача повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 367 КК України. Наведене, зазначає апелянт, дає підстави вважати, що позов було ініційовано з метою, відмінною від зазначеної в прохальній частині позовної заяви, а саме з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні.
Заперечуючи доводи апеляційної скарги, представник позивача у відзиві наголошує, що керівник навчального закладу як сторона договору має діяти відповідно до вимог Бюджетного кодексу України, Законів України «Про освіту» «Про повну загальну середню освіту» і розпоряджається коштами закладу освіти виключеного в межах затверджених кошторисами.
Фінансово-господарська діяльність закладу загальної середньої освіти здійснюється на основі кошторису, що затверджується засновником з урахуванням пропозицій закладу загальної середньої освіти. Таким чином, передбачене установчими документами право керівника навчального закладу укладами цивільно-правові договори обмежене вимогами наведених вище законів та інших нормативних актів.
Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області за результатами ревізії фінансово-господарської діяльності відділу освіти Корецької районної державної адміністрації у акті від 05.04.2021 за № 13-17-03-06/11 встановлено порушення при проведенні закупівлі мережевого обладнання.
Зокрема, що бюджетні зобов`язання за оспорюваним договором взяті навчальним закладом з порушенням ч.1 ст.48 Бюджетного кодексу, абз.2 п. 5, абз.1 п. 46 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, а також без погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації, чим порушено п.13 Положення про формування та виконання Національної програми інформатизації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.1998 № 1352, п.3 Методики визначення належності бюджетних програм до сфери інформатизації, затвердженої наказом Державного агентства з питань електронного урядування України від 14.06.2019 №35.
При цьому, назва оспорюваного Договору №38 від 21.12.2019 р. не змінює його змісту, предметом якого фактично є забезпечення доступу навчального закладу до Інтернету, оскільки відповідач не лише поставив обладнання, але надав послуги по його встановленню та підключенню, уклавши ще один договір ( відомості містяться в акті перевірки, наявному в матеріалах справи).
До того ж у п.6.1. оспорюваного Договору поставки мережевого обладнання №38 від 21.12.2019 р. вказано , що постачальник зобов`язаний: «забезпечити поставку, встановлення, підключення (монтаж) та перевірку працездатності товару (п.6.3.1); провести навчання працівників за місцем поставки щодо експлуатації обладнання (п.6.3.5)» Тобто, до правовідносин, що виникли на підставі оспорюваного договору застосовується положення щодо обов`язкового погодження договору з Генеральним державним замовником.
Щодо виконання сторонами умов договору та відсутності зауважень під час прийняття товару, а також ненадходження до відповідача зауважень Генерального державного замовника, то вони не свідчать про відповідність договору вимогам закону, оскільки відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання встановлених вимог закону в момент вчинення правочину, а не після його виконання.
Позивач час укладення договору не був обізнаний про дійсну ринкову вартість товару, оскільки обладнання та роботи з підключення до мережі Інтернет є спеціальними знаннями, якими не володіють посадові особи навчального закладу, а також відділення державного казначейства, яке здійснило оплату. До того ж, в цей же час укладалися аналогічні договори із керівниками інших навчальних закладів, у договорах яких були аналогічні суттєво завищені ціни (дана інформація міститься у висновках експертів, наявних у матеріалах справи), а перевірити відповідність цін цінам на аналогічні товари не було можливості через відсутність інтернету в навчальному закладі.
Натомість ПП «Фірма «ДАН» було обізнано про реальну вартість товару, оскільки не у свою чергу, придбавало його за значно нижчою ціною, а вказавши у оспорюваному договорі завищену ціну, очевидно мало на меті отримати надприбутки за рахунок коштів державного бюджету. Отже, підставою недійсності правочину згідно із ч.3 ст. 228 ЦК України є недодержання вимоги щодо відповідності його інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Укладаючи договір, позивач розраховував на добросовісність відповідача та ведення ним чесної підприємницької діяльності та зазначення ним реальних цін на мережеве обладнання для навчального закладу обладнання, що було визначене умовами оспорюваного Договору поставки мережевого обладнання №38 від 21.12.2019 між ПП «Фірма «ДАН» (Постачальник) та Невірківським навчально-виховним комплексом «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів -дошкільний навчальний заклад» Корецької районної ради Рівненської області правонаступником якого є Невірківський ліцей Великомежиріцької сільської ради (Замовник).
Відповідно до видаткової накладної від 24.12.2019 № РН-000013 «Фірма «ДАН» здійснило постачання для Невірківського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад» Корецької районної ради Рівненської області мережевого обладнання на загальну суму 199850,40 грн. з ПДВ.
26.12.2019 відповідно до платіжного доручення №1 вартість мережевого обладнання була оплачена в повному обсязі на загальну суму 199 850,40 грн. з ПДВ, що засвідчується відміткою управління Державної казначейської служби України у Рівненській області «оплачено» 27.12.2019 р.
Ціна товару у договорі зазначалась відповідачем. Наявними у матеріалах справи висновками експертів від 27.05.2020 р. № 3.5-36/20, а також висновками судової товарознавчої експертизи від 15.04.2020 р. №3.2-458/20, проведеної у межах кримінального провадження № 42020180000000017 від 31.01.2020 р., підтверджено фактичну вартість мережевого обладнання та суму завищення вартості, що не спростовано відповідачем.
3. Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.
За змістом пункту 1.1. Статуту Невірківського ліцею Великомежиріцької сільської ради (нова редакція), затвердженого рішенням Великомежиріцької сільської ради № 72 від 27.01.2021 року, Невірківський ліцей Великомежиріцької сільської ради є комунальним закладом і знаходиться у власності Великомежиріцької сільської ради та є правонаступником майна, прав, обов`язків та трудових відносин Невірківського навчально виховного комплексу "Загальноосвітня школа І ІІІ ступенів дошкільний навчальний заклад" Корецької районної ради Рівненської області.
21.12.2019 року між Невірківським навчально виховним комплексом "Загальноосвітня школа І ІІІ ступенів дошкільний навчальний заклад" Корецької районної ради Рівненської області (Замовник) та Приватним підприємством "Фірма "ДАН"" (Постачальник) укладено Договір поставки мережевого обладнання № 38 (далі - Договір).
Відповідно до п.1.1. - п.1.3. Договору, постачальник зобов`язується забезпечити постачання замовнику відповідно до Договору ДК 021:2015 - 32420000-3 "Мережеве обладнання" (далі - "товар"), а замовник прийняти і оплатити такий товар, на умовах, викладених у Договорі. Найменування (номенклатура, асортимент), кількість товару визначена сторонами Додатку 1 до Договору, який є його невід`ємною частиною. Комплектація, опис та технічні характеристики складових товару наведено в Додатку 1 до Договору, який є його невід`ємною частиною.
Пунктом 2.1. Договору передбачено, що постачальник повинен поставити товар, якість якого повинна відповідати необхідним технічним, якісним та кількісним характеристикам предмета закупівлі.
Згідно з пунктами 3.1. та 3.2. Договору, ціна (сума) Договору становить 199850 грн. 40 коп., у тому числі ПДВ 33308 грн (сто дев`яносто дев`ять тисяч вісімсот п`ятдесят гривень, 40 копійок, у тому числі ПДВ тридцять три тисячі триста вісім гривень, 40 копійок). Ціна одиниці товару визначена сторонами в Додатку 1 до Договору, який є його невід`ємною частиною.
Відповідно до пункту 4.1. - 4.4. Договору, усі розрахунки за Договором здійснюються у національній валюті України. Замовник здійснює оплату товару на підставі накладної на товар, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника. Оплата товару Замовником здійснюється протягом 7(семи) банківських днів з дати підписання належним чином оформленої накладної на товар. Допускається поетапна оплата суми Договору відповідно до поставленого Товару, засвідченого накладними на товар. Джерело фінансування - кошти субвенції з державного бюджету.
Строк постачання товару - з моменту підписання Договору обома сторонами до 24 грудня 2019 року. Постачання товару постачальником здійснюється партіями, кожна з яких поставляється за заявкою замовника. Місце постачання товару: Україна, Рівненська область, С. Невірків, Грушевського, 2. Датою поставки товару вважається дата доставки, підключення (монтажу) та перевірки працездатності товару представниками постачальника у приміщенні (приміщеннях) місця (місць) постачання та підписання належним чином оформлених накладних на товар. Факт поставки товару підтверджується підписанням належним чином оформлених накладних на товар (п. 5.1. - п. 5.2. Договору).
Цей Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31 грудня 2019 року, а частині розрахунків до повного їх виконання. Договір може бути достроково розірваний у таких випадках: за взаємною згодою Сторін; відсутності потреби у закупівлі товару; за рішенням суду; ліквідації (визнання банкрутом, реорганізації) однієї (обох) сторін за Договором; з ініціативи замовника у випадках, передбачених п. 6.2.8. Договору; в інших випадках, передбачених чинним законодавством України (п. 10.1. - п. 10.2. Договору).
Відповідно до Додатку 1 до Договору № 38 від 21.12.2019 р. (специфікація, опис та технічні характеристики складових товару) сторонами досягнуто згоди, що ціна (сума договору становить: 199 850 грн 40 коп., у тому числі ПДВ 33308 грн (сто дев`яносто дев`ять тисяч вісімсот п`ятдесят гривень 40 копійок, у тому числі ПДВ тридцять три тисячі триста вісім гривень 40 копійок).
ПП "Фірма "ДАН"" відповідно до видаткової накладної № РН-000013 від 24.12.2019 р. поставлено товар (оптичний мережевий термінал GEPON NGpon Е 104 - 1 шт., за ціною 6000,00 грн на суму 6000,00 грн; кабель оптичний ОКТ-Д(1,0)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 - 115,500 м за ціною 1316,00 грн на загальну суму 151998,00 грн; анкерний затискач Ho3(F) - 4 шт. за ціною 290,00 грн на суму 1160,00 грн; пигтейл SC 1,5 m - 2 шт. за ціною 196,00 грн. на суму 392,00 грн; кабель КПП-ВП (100) 2х2х0,50 (UTP - кат.5) - 0,050 км за ціною 6000,00 грн на суму 300,00 грн; конектор RJ 45 STP (P88U-C) 5E-C1) - 8 шт. за ціною 9,00 грн на суму 72,00 грн; бокс - міні FOR-02 - 1 шт. за ціною 960,00 грн на суму 960,00 грн; роз`єм оптичний Fast connector SC/UPC FTTH-02 - 1 шт. за ціною 116,00 грн на суму 116,00 грн; гільза FTTH 60 мм з двома проволоками - 2 шт. за ціною 32,00 грн на суму 64,00 грн; роутер WiFi TP-LINK TL-WR841ND 4xLAN(10/100) 1xWAN 300 Mbps (802,11n) IGMP ProxySnooping - 1 шт. за ціною 5480,00 грн на суму 5480,00 грн) Невірківському навчально виховному комплексу "Загальноосвітня школа І ІІІ ступенів дошкільний навчальний заклад" Корецької районної ради на загальну суму 199850,40 грн.
Згідно із платіжним дорученням №1 від 26.12.2019 р. Невірківським НВК перераховано грошові кошти ПП "Фірма "ДАН"" в сумі 199 850,40 грн, призначення платежу - за мережеве обладнання, зг. з дог. № 38 від 21.12.2019 р. та вид. накл. № РН - 000013 від 24.12.2019 р., ПДВ - 33308,40 грн.
Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області проведено ревізію фінансово господарської діяльності відділу освіти Корецької РДА за період 01.01.2017 по 31.12.2020.
Згідно Акту від № 13-17-03-06/11 від 05.04.2021 року ревізією встановлено, що Невірківським НВК з ПП "Фірма "ДАН"" було укладено Договір поставки мережевого обладнання № 38 від 21.12.2019, згідно з яким передбачено поставити товар (ДК 021:2015-32420000-3) на суму 199850,40 грн. Директором Невірківського НВК Капрлюк Ж.С. взято бюджетне зобов`язання за Договором № 38 від 21.12.2019 на оплату мережевого обладнання на суму 199850,40 грн (сплачено платіжним дорученням № 1 від 26.12.2019) без погодження Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації, чим порушено ч.1 ст.48 Бюджетного кодексу, п. 13 Положення № 1352, п. 3 Методики від 14.05.2019 № 35.
В Акті ревізії міститься висновок, що закупівлю згідно з Договором поставки мережевого обладнання № 38 від 21.12.2019 проведено з недотриманням принципів здійснення публічних закупівель, установлених ст.3 Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема принципу максимальної економії та ефективності, чим порушено ч.1 ст.2 цього Закону. Як наслідок, за завищеною вартістю придбано обладнання на загальну суму 188682,98 грн, у тому числі без потреби придбано 115,5 м кабелю типу ОКТ-Д(1.0)П-1Е1- 036Ф3.5/022Н18-1, вартість якого завищено на загальну суму 181895,18 грн, 1 оптичний мережевий термінал GEPON NGpon Е 104, вартість якого завищено на гуму 6787,80 гривень.
Невірківським НВК згідно з Договором поставки мережевого обладнання №38 від 21.12.2019 придбано мережевого обладнання на суму 185935,20 грн, потреби у придбанні якого не було, оскільки умовами Договору про надання послуг № 39 від 23.12.2019 передбачено надання послуг з доступу до Інтернету з мережевим обладнанням із зазначення у Додатку № 1 до цього Договору переліку послуг, їх кількості, комплектності та ціни, яке використано підрядником ПП "Фірма "ДАН" ФОП Маркусем С.П. при виконанні Замовлення № 7 від 23.12.2019 до Договору підряду № 7112019/2 від 07.11.2019, вартість якого включена у вартість послуг провайдера, та якого під час зустрічної звірки у Невірківському ліцеї не виявлено в наявності, чим порушено п. 1.2 Договору про надання послуг № 39 від 23.12.2019, ст.629 Цивільного кодексу. При цьому закупівлю мережевого обладнання згідно з Договором поставки мережевого обладнання № 38 від 21.12.2019 та послуг провайдера згідно з Договором про надання послуг № 39 від 24.12.2019 проведено без погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації, чим порушено ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу, п. 13 Положення № 1352, п. 3 Методики від 14.05.2019 № 35, п. 6.1.3 Договору про надання послуг №39 від 23.12.2019, ст.629 Цивільного кодексу. Одночасно, Невірківським НВК згідно з Договором поставки мережевого обладнання № 38 від 21.12.2019 за завищеною вартістю та без потреби придбано 115,5 м кабелю оптичного ОКТ-Д(1.0)П-1Е1-036Ф3.5/0 22Н18-1 на суму 181895,18 грн; за завищеною вартістю на суму 6787,80 грн придбано оптичний мережевий термінал GEPON NGpon El04, чим порушено ч. 1 ст. 2, ст. 3 Закону країни "Про публічні закупівлі". Внаслідок допущених порушень Невірківському НВК завдано матеріальної шкоди (збитків) на суму 192 723,00 гривень.
За зверненням слідчого СУ ГУНП в Рівненській області до Рівненського науково -дослідного експертно - криміналістичного центру МВС України з постановою про доручення проведення судової експертизи та постановою про доручення проведення судової товарознавчої експертизи від 08.04.2020 р. у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 31.01.2020 за № 42020180000000017 було проведено судові експертизи.
Відповідно до висновку експерта № 3.2-458/20 від 15.04.2020 р. Рівненського науково -дослідного експертно - криміналістичного центру МВС України, ринкова вартість нових товарно - матеріальних цінностей з урахуванням податку на додану вартість станом на грудень 2019 року, а саме: кабелю типу ОКТ-Д(0,5)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 за 1 метр, становила - 2,71 грн; кабелю типу ОКТ-Д(1)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 за 1 метр, становила - 4,35 грн; оптичного мережевого терміналу GEPON NGpon Е 104, становила - 412,20 грн.
Відповідно до висновку експерта № 3.2-36/20 від 27.05.2020 р. Рівненського науково -дослідного експертно - криміналістичного центру МВС України:
1. Документально підтверджується реалізація кабелю ОКТ-Д(1)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 - в загальній кількості 1398,5 м. та оптичного мережевого терміналу GEPON NGpon Е 104 в загальній кількості 12 шт. у грудні 2019 ПП "Фірма "ДАН"" (ЄДРПОУ 22555781) наступним закладам освіти, зокрема, 1.6. Невірківському НВК Корецької районної ради Рівненської області (код ЄДРПОУ 24172674) відповідно до договору № 38 від 21.12.2019 кабелю ОКТ-Д(1)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 в кількості 115 м та оптичного мережевого терміналу GEPON NGpon Е 104 в кількості 1 шт. на суму 189 597,60 грн. з ПДВ.
2. Документально підтверджується оплата для ПП "Фірма "ДАН"" (ЄДРПОУ 22555781) мережевого обладнання, а саме кабелю ОКТ-Д(1.0)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 та оптичного мережевого терміналу GEPON NGpon Е 104 у грудні 2019 наступними закладами освіти, зокрема, 2.6. Невірківським НВК Корецької районної ради Рівненської області (код ЄДРПОУ 24172674) відповідно до договору № 38 від 21.12.2019 кабелю ОКТ-Д(1.0)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 - в кількості 115 м на суму 182 397,60 грн з ПДВ та оптичного мережевого терміналу GEPON NGpon El04 в кількості 1 шт. на суму 7 200,00 грн. з ПДВ.
3. Вартість кабелю ОКТ-Д(1.0)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 та оптичного мережевого терміналу GEPON NGpon El04, з урахуванням висновку товарознавчої експертизи № 3.2-458/20 від 15.04.2020, реалізованих ПП "Фірма "ДАН"" (ЄДРПОУ 22555781) у грудні 2019 року наступним закладам освіти завищена, зокрема, 3.6. Невірківському НВК Корецької районної ради Рівненської області (код ЄДРПОУ 24172674) відповідно до договору № 38 від 21.12.2019 кабелю ОКТ-Д(1.0)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 - в кількості 115 м на суму 181 895,18 грн з ПДВ та оптичного мережевого терміналу GEPON NGpon El04 в кількості 1 шт. на суму 6 787,80 грн. з ПДВ.
4. Документально підтверджується передача ПП "Фірма "ДАН"" (ЄДРПОУ 22555781) для ФО "Браценюк Т.В." (3090522019) кабелю ОКТ-Д(1)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 - у грудні 2019 року, відповідно до договору підряду № 7112019/1 від 07.11.2019 по вартості 2,47 грн (без ПДВ) за 1 метр та ПП "Фірма "ДАН"" (ЄДРПОУ 22555781)для ФОП "Маркусь С.П." (2881012014) кабелю ОКТ-Д(1)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 - у грудні 2019 року, відповідно до договору підряду № 7112019/2 від 07.11.2019 по вартості 2,47 грн (без ПДВ) за 1 метр.
4.Правові норми, застосовані апеляційним судом до спірних правовідносин.
Згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 статті 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.
За змістом частини 1 статті 509 ЦК України та частини 1 статті 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
Відповідно до частини 1 статті 712 ЦК України, положення якої кореспондуються з приписами частини 1 статті 265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Під час здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг, вартість яких є меншою за вартість, що встановлена в абзацах другому і третьому цієї частини, замовники повинні дотримуватися принципів здійснення публічних закупівель, установлених цим Законом, та можуть використовувати електронну систему закупівель з метою відбору постачальника товару (товарів), надавача послуги (послуг) та виконавця робіт для укладення договору (ч. 1 ст. 2 Закону України "Про публічні закупівлі").
Статтею 3 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об`єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.
Відповідно до частини 1 статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років.
За змістом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підстави недійсності правочинів визначаються положенням статті 215 ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ст. 203 ЦК України).
Згідно з частиною 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною 1 статті 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Статтею 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
5. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.
З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини за своїм змістом стосуються обставин укладення договору про поставку мережевого обладнання №38 від 21.12.2019 року. Позивач вважає, що вказаний договір необхідно визнати недійсним з огляду на невідповідність вимогам цивільного законодавства.
Дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції враховує наступне.
Статтею 3 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об`єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.
Ч. 1 ст. 2 Закону України "Про публічні закупівлі" під час здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг, вартість яких є меншою за вартість, що встановлена в абзацах другому і третьому цієї частини, замовники повинні дотримуватися принципів здійснення публічних закупівель, установлених цим Законом, та можуть використовувати електронну систему закупівель з метою відбору постачальника товару (товарів), надавача послуги (послуг) та виконавця робіт для укладення договору.
Відповідно до частини 1 статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років.
Згідно з пунктом 13 Положення про формування та виконання Національної програми інформатизації затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.1998 р. № 1352 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 1.06.2011 р. № 582) під час виконання завдань (проектів) Національної програми інформатизації державні замовники беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі за такими завданнями (проектами) після їх погодження з Генеральним державним замовником у разі, коли їх вартість дорівнює або перевищує 500 тис. гривень, а в разі закупівель послуг з підключення закладів соціальної інфраструктури до широкосмугового доступу до Інтернету за кошти субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на реалізацію заходів, спрямованих на підвищення доступності широкосмугового доступу до Інтернету в сільській місцевості, - коли їх вартість перевищує 1 тис. гривень. Погодження завдань (проектів) вартістю меншою, ніж визначена в абзаці першому цього пункту, здійснюється шляхом повідомлення Генерального державного замовника за визначеною ним процедурою.
Пунктом 3 розділу І Методики визначення належності бюджетних програм до сфери інформатизації затвердженою наказом Державного агентства з питань електронного урядування України від 14.05.2019 року № 35 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України від 19.06.2019 р. за № 639/33610 передбачено, що органи державної влади та інші розпорядники бюджетних коштів погоджують з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації завдання, проекти (роботи) Національної програми інформатизації, які виконуються в межах бюджетних програм, що належать до сфери інформатизації, та/або контракти (договори) на їх виконання відповідно до статті 48 Бюджетного кодексу України та Положення про формування та виконання Національної програми інформатизації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1998 року №1352.
Матеріали справи не містять доказів погодження позивачем зобов`язань за спірним правочином із Генеральним державним замовником. Суд першої інстанції вірно встановив, що таке погодження із Генеральним державним замовником позивач не здійснив, отже угода укладена без додержання вимог законодавства, за відсутності необхідного для укладення такої угоди обсягу цивільної дієздатності .
Доводам апелянта про відсутність вимоги погоджувати роботи /послуги, які виконуються в межах бюджетних програм, що належать до сфери інформатизації, та/або контракти (договори), вартість яких не дорівнює/не перевищує 500 тис. грн., апеляційний суд надає критичну оцінку і зазначає.
Використовуючи критерії оцінки доказів, встановлені ст.86 ГПК України, апеляційний суд виходить з положень ст.73, 91 ГПК України , враховуючи позиції КГС ВС щодо оцінки актів ревізії фінансової інспекції, надані зокрема у постанові від 18.02.20 у справі № 910/1784/16, яка полягає у тому, що акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання. Таким чином, обставини, які встановлюються на підставі даних Акту ревізії, апеляційний суд вважає достовірно і повно встановленими, оскільки оцінює цей доказ у сукупності з іншими доказами у справі.
Як вбачається з Акту ревізії від №13-17-03-06/11 від 05.04.2021 року, позивачем укладалось два договори з відповідачем: на поставку мережевого обладнання та на виконання робіт із забезпечення доступу до мережі Інтернет. Вочевидь, укладання цих договорів є взаємопов`язаними діями, а зміст умов договорів слугували досягненню однієї мети, оскільки укладення лише одного з двох договорів не було достатнім для досягнення поставленої мети.
Взаємозв`язок Договору №38 від 21.12.2019 р. та Договору підряду № 7112019/2 від 07.11.2019 на виконання робіт по монтажу «останньої милі» і підключення абонента згідно замовлень вбачається зі змісту їхніх умов, а також підтверджується діями, спрямованими на його виконання. Пункт 6.1., 6.3 Договору поставки мережевого обладнання № 38 від 21.12.2019 р. прямо вказують на мету укладення обох договорів, оскільки встановлюють обов`язок для постачальника забезпечити поставку, встановлення, підключення (монтаж) та перевірку працездатності товару (п.6.3.1); провести навчання працівників за місцем поставки щодо експлуатації обладнання (п.6.3.5).
Частина 5 статті 2 Закону України «Про Національну програму інформатизації» встановлює, що програми та проекти (або їх частини), які спрямовані на створення, розвиток та інтеграцію інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій чи передбачають придбання засобів інформатизації з метою забезпечення функціонування державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, організацій, що утримуються за рахунок бюджетних коштів, виконуються як складові частини Національної програми інформатизації, якщо інше не передбачено законодавством. Відповідно до частини 2 статті 4 цього Закону до суб`єктів, які беруть участь у відносинах, що регулюються цим Законом, належать замовники робіт з інформатизації, виконавці окремих завдань (проектів) інформатизації, організації, що здійснюють експертизу окремих завдань та проектів інформатизації, користувачі автоматизованих та інших інформаційних систем і засобів інформатизації.
Відповідно до частини 1 статті 15 Закону Порядок формування та виконання окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації визначається Положенням про формування та виконання Національної програми інформатизації, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Відтак наведені положення законодавства, зокрема і Положення про формування та виконання Національної програми інформатизації затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.1998 р. №1352 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 1.06.2011 р. № 582), застосовуються до правовідносин, що виникли на підставі оспорюваного договору, серед іншого вимога щодо обов`язкового погодження договору з Генеральним державним замовником.
Відтак, суд апеляційної інстанції відхиляє наведений довід скаржника.
Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Частина 1,3 ст.228 ЦК України передбачає, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.
Кваліфікація правочину за ст.228 ЦК України передбачає встановлення невідповідності його інтересам держави і суспільства.
Як зазначив Верховний суд у постанові від 20.03.2019 у справі №№922/1391/18 , у законодавстві відсутні визначення поняття "інтерес" та поняття "інтерес держави і суспільства". Законодавство не містить ні орієнтованого переліку сфер, де існують ці державні інтереси, ні критеріїв чи способів їх визначення.
Конституційний Суд України у рішенні № 3-рп/99 від 8 квітня 1999 року у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді певною мірою конкретизував, що державні інтереси - це інтереси, пов`язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.
У наукових працях зазначається, що поняття "інтереси держави" має невизначений зміст, і в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави. Інтереси держави - це закріплена Конституцією та законами України, міжнародними договорами (іншими правовими актами) система фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства.
Таким чином, здійснивши правовий аналіз частини 3 ст.228 ЦК України можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
Отже, для правильного вирішення спору необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.
Верховний Суд у постанові від 20.10.2021 у справі №910/4089/20 уточнив, що наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору, що укладається, і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Такі ж висновки Верховний Суд зазначив у постанові від 23.11.2021 у справі №904/2741/19.
Оскільки сторонами договору у цій справі є суб`єкти господарювання, апеляційний суд виходить з того, що намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження.
У частині 3 статті 5 ГК України врегульовано, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.
Таким чином, здійснивши правовий аналіз частини 3 статі 228 ЦК України, можна зробити висновок, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. Подібні висновки Верховного Суду наведені у постановах від 16.06.2020 у справі № 910/6271/17, від 20.10.2021 у справі № 910/4089/20.
Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Схожі висновки наведені у постановах Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №922/1391/18, від 15.12.2021 у справі № 910/6271/17.
Предметом спірної угоди був продаж/придбання технічного обладнання за бюджетні кошти, у чому очевидно полягає її зв`язок з інтересами держави і суспільства, що випливає з положень ст.95 Конституції України.
Колегія суддів приймає до уваги, що відповідач як продавець товару не міг не бути обізнаним щодо реальної ринкової вартості переданого позивачу товару, оскільки здійснює господарську діяльність на цьому ринку. Як встановив суд із висновків експерта №3.2-36/20 від 27.05.2020 та №3.2-458/20 від 15.04.2020, вартість товару була завищена в понад 200 разів, що виключає випадковий збіг обставин, несвідомі дії або інші причини. Таким чином, наявність умислу на вчинення правочину, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, суд вбачає у свідомому завищені ціни продажу товару, який мав бути оплачений бюджетними коштами.
Отже, метою правочину з боку відповідача була реалізація технічного обладнання за значно завищеною ціною з метою неправомірного збагачення за рахунок бюджетних коштів.
Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що доводи позивача щодо невідповідності спірного договору інтересам держави і суспільства, оскільки продавець мав свідомий намір заволодіти бюджетними коштами, вважаються обґрунтованими.
Апеляційний суд виходить з того, позивач обґрунтував спрямованість та відповідність оспорюваного договору ознакам, які свідчать про посягання на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства з боку відповідача.
Разом з тим, судом апеляційної інстанції не встановлено наявності умислу позивача на вчинення правочину з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки за відсутності у позивача належних повноважень на вчинення правочину (відсутнє погодження із Генеральним державним замовником) наявність наміру у юридичної особи вчинити правочин, який суперечить інтересам держави і суспільствва, не може вважатися встановленою.
З огляду на наведене колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про недійсність спірного договору з підстав його невідповідності положенням статей 203 та 228 ЦК України. Суди вважають даний правочин таким, який вчинено з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Суди вважають встановленою наявність умислу у відповідача на вчинення такого правочину. Крім того, суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції вважають зазначений правочин таким, що вчинено позивачем без необхідного обсягу цивільної дієздатності.
За таких умов мають бути застосовані особливі наслідки недійсності правочину, який завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, що кореспондується з нормами частини 3 статті 216 ЦК України.
Так, за правилами статті 228 ЦК України, при наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
При цьому суди враховують, що відповідно до положень частини 5 статті 216 ЦК України, суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. Однак застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи суду нормами цивільного законодавства не передбачено. А в межах даного спору не пред`являлися вимоги щодо стягнення з позивача одержаного обладнання за цим правочином в дохід держави.
За таких обставин суди вважають позовні вимоги про визнання спірного договору недійсним та про стягнення грошових коштів в сумі 199 850,40 грн. обґрунтованими та такими, що мають бути задоволені.
Щодо інших підстав, які зазначав позивач, а саме тверджень про укладення спірного договору під впливом помилки та під впливом обману слід зазначити, що правові наслідки правочинів, вчинених під впливом помилки або внаслідок обману, передбачені положеннями статей 229 та 230 ЦК України.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч.1 ст.229 ЦК України).
Кваліфікація правочину за статтею 230 ЦК України вимагає доведення, що одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.
Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним. Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.
Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.
При цьому обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Отже, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.03.2021 року у справі № 910/15424/19.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів не погоджується з твердженнями позивача щодо вчинення спірного правочину під впливом помилки або внаслідок введення в оману. Наявність помилки щодо якостей або властивостей майна, які значно знижують його цінність, або щодо можливості використання цього майна за цільовим призначенням, не були доведені позивачем. Речі, які були предметом спірного договору, мають звичайну цінність як майно, яке може бути використано за призначенням, і позивач як покупець був обізнаний щодо якостей і фізичного стану цього майна, прийняв його на виконання договору без зауважень. Враховуючи викладене, колегія суддів не погоджується з твердженнями позивача щодо вчинення спірного правочину під впливом помилки. Наявність помилки щодо якостей або властивостей майна, які значно знижують його цінність, або щодо можливості використання цього майна за цільовим призначенням, не були доведені позивачем. Також не доведено , що продавець діяв під впливом усвідомленого наміру ввести покупця в оману, адже покупець був обізнаний щодо кількості , якості і технічних характеристик придбаного майна.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що позивач не є особою, яка уповноважена звертатися до суду в інтересах держави, з огляду на положення ст. 131-1 Конституції України, відповідно до якої прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом, колегія суддів оцінює критично.
Частина 3 статті 215 ЦК України встановлює, що дійсність правочину може заперечуватись як однією з сторін, так і іншою заінтересованою особою. Одночасно з цим, стаття 228 ЦК України не містить жодних положень, які б встановлювали коло осіб, що можуть звернутись до суду з позовом з визначених нею підстав.
У цій справі позивачем є установа комунальної форми власності, правонаступник сторони оспорюваного договору.
Натомість, відповідно до ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Відтак, у прокурора відсутні підстави для представництва інтересів держави в суді, оскільки навчальний заклад самостійно звернувся з позовом до суду .
Оскільки підставою недійсності правочину визначено ч.3 ст. 228 ЦК України, а наявними у матеріалах справи висновками експертів від 27.05.2020 р. № 3.5-36/20 та судової товарознавчої експертизи від 15.04.2020 р. №3.2-458/20, проведених у межах кримінального провадження № 42020180000000017 від 31.01.2020 р. підтверджено фактичну вартість мережевого обладнання та суму завищення вартості товару, що не спростовано відповідачем, доводи апелянта про помилкове застосування норм матеріального права, а саме ч.3 ст. 228 ЦК України, не заслуговують на увагу.
З огляду на встановлені обставини, судова колегія зазначає, що наведені апелянтом у апеляційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення і ухвалення нового рішення, оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права.
Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.
25.08.2022 р. представником позивача подано до суду апеляційної інстанції клопотання про долучення до матеріалів справи Акту виконаних робіт від 18.08.2022 р. з проханням стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати за правову допомогу адвоката в сумі 1 800 грн.
Розглянувши подане клопотання, колегія суддів зауважує таке.
Частинами 2-6 статті 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Також, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними.
Отже, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою та необхідною.
Крім того, слід вказати, відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду.
У постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:
1) за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);
2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;
3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;
4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Разом з тим, у частині 5 статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Таким чином, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Так, на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем було подано акт виконаних робіт від 18 серпня 2022 року.
Також, в матеріалах справи наявний договір про надання правової допомоги від 29 грудня 2021 року.
Згідно із предметом договору про надання правової допомоги від 29 грудня 2021 року позивач у справі доручив адвокату (Курганській Олені Вікторівні), а адвокат взяла на себе зобов`язання надавати правничу допомогу у справі №918/1043/21.
Згідно з умовами пункту 2.1. договору про надання правової допомоги, замовник оплачує адвокату за виконану роботу на поточний рахунок адвоката із розрахунку 600 грн. за 1 годину роботи адвоката на підставі акту робіт, підписаного сторонами.
За актом виконаних робіт від 18 серпня 2022 року, загальна вартість наданих послуг складає 1 800,00 грн.
З огляду на вище встановлені обставини, суд вважає обґрунтованим клопотання представника Невірківського ліцею Великомежиріцької сільської ради про відшкодування витрат, понесених на правову допомогу у суді апеляційної інстанції в розмірі 1 800,00 грн.
Так, виходячи з аналізу положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.
Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями статті 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
У своїй постанові від 20 листопада 2020 року №910/13071/19, Верховний Суд звертає увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
З матеріалів справи встановлено, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів з метою доведення надмірності понесених позивачем витрат на правову допомогу та не надано доказів на спростування розміру таких витрат.
Відтак, вартість наданих адвокатом послуг зазначену у акті колегія суддів вважає співмірною з предметом цього спору.
6. Висновки за результатами апеляційного розгляду.
У апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.
Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, прийшла до висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Фірма "ДАН"" на рішення Господарського суду Рівненської області від 26.04.2022 р. у справі №918/1043/21 - залишити без задоволення, рішення Господарського суду Рівненської області - залишити без змін.
Стягнути з Приватного підприємства "Фірма "ДАН"" (33013, місто Рівне, вулиця Міцкевича, 10, код ЄДРПОУ 22555781) на користь Невірківського ліцею Великомежиріцької сільської ради (34721, Рівненська область, Корецький район, село Невірків, вулиця Грушевського, 2, код ЄДРПОУ 24172674) 1 800 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Доручити Господарському суду Рівненської області видати наказ.
Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст.284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Справу №918/1043/21 повернути Господарському суду Рівненської області.
Повний текст постанови складений "31" серпня 2022 р.
Головуючий суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Василишин А.Р.
