Єдиний державний реєстр судових рішень
ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 лютого 2023 року справа №0540/8686/18-а
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєв Е.Г., суддів Гайдара А.В., Сіваченка І.В., секретаря судового засідання Боровської М.С., за участю представника відповідача Кухар Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2021 р. у справі № 0540/8686/18-а (головуючий І інстанції Череповський Є.В. ) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Електросталь - Курахове" до Державної податкової служби України в особі відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Електросталь - Курахове" (далі позивач, ТОВ «Електросталь - Курахове») звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової служби України в особі відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у Донецькій області (далі відповідач, ДПС), в якому просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 5 червня 2018 року №0023114903 та №0023124903 в частині зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 6715859,80 грн.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2019 року позов задоволено, а саме судом: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення Головного управління ДФС у Донецькій області №0023114903 від 05.06.2018 р. про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларовану на рахунок платника у банку за звітний період лютий 2018 року на суму 14 075 942,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 7 037 971 грн.; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення Головного управління ДФС у Донецькій області №0023124903 від 05.06.2018 р. про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість за звітний період лютий 2018 року у сумі 6 793 995 грн. в частині зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість за звітний період лютий 2018 року в розмірі 6 715 859,80 грн.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Доводами скарги визначає встановлені актом перевірки порушення, а саме те, що задекларовані Товариством господарські операції з реалізації товарів контрагентам у дійсності не відбувались. Вказаний висновок податкового органу обґрунтований встановленими під час перевірки дефектами первинних документів та ТТН, які б доводили факт переміщення товарів від продавця до покупців. Вибуття товарів зі складського обліку особам, яких по первинним документам ідентифікувати неможливо, у зв`язку із встановленими податковим органом недоліками таких, свідчать про безпідставне нарахування позивачем податкових зобов`язань з даних операцій. Доводить правомірність висновків податкового органу про порушення Товариством п. 187.1 ст. 187 ПК України у частині заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість на загальну суму 698 893,07 грн. В частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій, податковий орган керувався нормативним приписом п. 123.1 ст. 123 ПК України.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року залишено без змін рішення Донецького окружного адміністративного суду від 6 вересня 2019 року.
Постановою Верхового Суду від 14 липня 2021 року касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області задоволено частково, скасовано рішення Донецького окружного адміністративного суду від 6 вересня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Донецькій області №0023124903 від 5 червня 2018 року в частині зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість за звітний період лютий 2018 року в розмірі 16662 (шістнадцять тисяч шістсот шістдесят дві) гривень 80 копійок, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. В решті рішення Донецького окружного адміністративного суду від 6 вересня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року залишено без змін.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року задоволено позовні вимоги, а саме суд: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення №0023124903 від 5 червня 2018 року в частині зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість за звітний період лютий 2018 року в розмірі 16662 гривень 80 копійок.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог.
Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що відповідно до постанови Верховного суду від 14 липня 2021 по справі №0540/8686/18- а, на переконання колегії суддів, висновок судів попередніх інстанцій зроблений без врахування виду поточного ремонту відповідного обладнання та специфіки цих робіт, відповідності кваліфікаційним критеріям працівників, які безпосередньо здійснювали ці роботи, технічним, якісним, кількісним та іншим вимогам в залежності від правил технічної експлуатації кранів. Відтак, суд дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанції порушено принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам щодо законності і обґрунтованості, а тому такі рішення підлягають скасуванню в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0023124903 від 5 червня 2018 року в частині зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість за звітний період лютий 2018 року в розмірі 16662,80 грн за наслідками господарських операцій з ПП «КВАНТА-С», а справа, відповідно до правил статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції в цій частині.
Судом було витребувано у ПП «Кванта-С» та Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці засвідчені належним чином копії посвідчень, що видані працівникам підприємства відповідно до п. 3.14 Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці (НПАОП 0.00-4.12-05), затвердженого наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26.01.2005 №15 та відповідно наявну інформацію про проходження навчання працівниками Приватного підприємства «Кванта-С» з питань охорони праці відповідно до Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці (НПАОП 0.00-4.12-05).
Листом від 04 жовтня 2021 року №1 «Кванта-С» повідомило про відсутність можливості надати копії посвідчень, оскільки підприємство не зобов`язано зберігати посвідчення з охорони праці. Листом від 03 листопада 2021 року № П/3528 Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці повідомило про відсутність інформації стосовно участі посадових осіб в комісіях з перевірки знань з охорони праці у працівників ПП «Кванта- С» за період з 2016 року по 2021 рік.
Апелянт з урахуванням правової позиції викладеної в постановах Верховного Суду від 16.04.2020 по справі №520/1536/19, від 30.08.2019 по справі №2а- 12436/11/2670, від 21.08.2018 по справі №817/481/17, від 02.07.2019 по справі №819/2737/13, від 16.04.2020 по справі №810/734/17), вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що відсутність спеціального дозволу чи посвідчень у працівників на виконання робіт підвищеної небезпеки не має своїм наслідком недійсність виконаних контрагентом робіт, а є підставою для відповідальності останнього за недотримання з його боку приписів законодавства щодо здійснення ліцензованих видів робіт без отримання спеціального дозволу. Та те, що відповідальність за наявність чи відсутність певних документів покладається у даному випадку на контрагентів, а не на позивача. Відсутність ліцензії чи іншого дозвільного документа не є безумовним доказом відсутності реального вчинення господарської операції, якщо з інших первинних документів вбачається фактичне здійснення господарських операцій між господарюючими суб`єктами.
Операції, що формують податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків .
Апелянт наголошує, що первині документи по взаємовідносинам ТОВ «Електросталь-Курахове» з ПП «КВАНТА-С» містять істотні недоліки, які ставлять під сумнів реальність господарських угод на підставі яких був сформований податковий кредит. У акті приймання виконаних будівельних робіт не вказано дату реєстрації актів приймання виконаних будівельних робіт; не вказано ідентифікаційний код ЄДРПОУ; не вказано точного адресу де відбувається будівництво та ремонт.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції, всупереч висновкам з Постанов Верховного Суду: від 16.04.2020 по справі №520/1536/19, від 30.08.2019 по справі №2а- 12436/11/2670, від 21.08.2018 по справі №817/481/17, від 02.07.2019 по справі №819/2737/13, від 16.04.2020 по справі №810/734/17, помилково дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення №0023124903 від 5 червня 2018 року в частині зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість за звітний період лютий 2018 року в розмірі 16662, 80 грн. не можна вважати законними і обґрунтованими, у зв`язку з чим воно підлягає скасуванню.
07 лютого 2023 року відповідачем було заявлено клопотання про закриття провадження у даній справі з огляду на те, що з прийняттям Кодексу України з процедур банкрутства законодавець відніс до юрисдикції господарського суду у справі про банкрутство як розгляд спорів боржника з конкурсними кредиторами, так і розгляд його спорів з поточними кредиторами, що, на думку відповідача, свідчить про наявність підстав, передбачених п. 1 ч. 1ст. 328 КАС України для закриття провадження у справі.
Розглянувши клопотання відповідача про закриття провадження, колегія суддів, ухвалила у задоволенні клопотання про закриття провадження відмовити, з наступних підстав.
Банкрутством як різновидом процедур, що здійснюються в межах спеціалізації господарського судочинства, є судова процедура, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені спеціальнимКУзПБ, прийнятим відповідно до Закону України від 18 жовтня 2018 року № 2597-VІІІ та введеним в дію з 21 жовтня 2019 року.
Спірне податкове повідомлення-рішення було винесено 5 червня 2018, позивач із позовом про скасування спірного податкового повідомлення-рішення звернувся до суду першої інстанції у вересні 2018 року. Ухвалою Господарського суду Донецької області від 06.01.2022 у справі № 905/2465/21, відкрито провадження у справі про банкрутство позивача.
Оскільки позивач із позовом звернувся до суду до порушення справи про банкрутство та до введення в дію КУзПБ, зазначене свідчить про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин наслідків набрання чинності 21.04.2019 Кодексом України з процедур банкрутства.
Посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 905/2030/19 (905/1159/20) , є помилковим, оскільки обставини та підставі у вказаному рішенні є відмінними від спірних правовідносин. а саме Верховним Судом було встановлено, що спір у справі № 905/2030/19 виник у зв`язку з оскарженням позивачем у червні 2020 року податкового повідомлення-рішення від 14 лютого 2020 року № 0004090504, позовні вимоги заявлено після відкриття ухвалою Господарського суду Донецької області від 18 листопада 2019 рокувідносно позивача провадження у справі№ 905/2030/19про банкрутствоПрАТ «Геркулес». Велика Палата Верховного Суду з огляду на обставини здійснення щодо позивача - платника податків провадження у справі про банкрутство підвідомчість цього спору, який виник після 21 жовтня 2019 року, визначила застосувати положеньстатті 7 КУзПБяк закону, що прийнятий пізніше, яким розгляд такого спору віднесено до юрисдикції господарського суду, який здійснює провадження у справі № 905/2030/19 (905/1159/20) про банкрутство ПрАТ «Геркулес».
Зазначене свідчить про відсутність підстав для застосування до розглядуваних правовідносин правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 905/2030/19 (905/1159/20).
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 02 листопада 2022 року (справа № 640/9142/19), від 04 листопада 2022 року (справа № 540/2643/18).
Також суд зазначає, що частина 3 статті 7 КУзПБ передбачає, що матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.
За змістом частини першої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, якими закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюються іменем України.
Отже, закінченням розгляду справи, у розумінні цієї норми права, може вважатись вирішення спору по суті судом першої інстанції.
Зважаючи на зміст зазначених норм, для правильного тлумачення та застосування норми необхідно розуміти, що властивістю будь-якого юридичного процесу, в тому числі проходження справи в адміністративному суді, є стадійність, тобто структурно обумовлена послідовність процесуальних дій.
Зокрема, розрізняють наступні стадії адміністративного судочинства: відкриття провадження в адміністративній справі, судовий розгляд та ухвалення судового рішення, перегляд судового рішення судами вищих інстанцій, виконання судового рішення.
Відповідно, у логічно-смисловому зв`язку із загальними принципами процесуального права, вживане у частині третій статті 7 КУзПБ словосполучення «провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство» необхідно розуміти як справу, провадження по якій відкрито, але розгляд справи ще не закінчено, тобто рішення суду не ухвалено.
У цьому випадку, розгляд адміністративної справи закінчено судом першої інстанції до відкриття провадження у справі про банкрутство щодо позивача, а тому відсутні підстави для застосування положень статті 7 КУзПБ на стадії апеляційного розгляду у випадку, якщо станом на день ухвалення рішення місцевим судом справу про банкрутство не було відкрито.
Суд звертає увагу, що застосовуючи принцип концентрації у справі про банкрутство усіх майнових спорів за участю боржника, законодавець переслідував мету підвищення ефективності захисту прав кредиторів та боржника шляхом централізованого та більш швидкого вирішення спорів.
Проте закриття провадження у такій справі вже на стадії апеляційного розгляду за відсутності порушень норм статті 7 КУзПБ судом першої інстанції (у разі ухвалення рішення по суті після відкриття провадження про банкрутство) повністю нівелює зазначену вище мету, оскільки у такому разі розгляд справи місцевим господарським судом розпочнеться спочатку, що аж ніяк не призведе до швидкого та ефективного захисту прав боржника та кредиторів.
Суд звертає увагу, що у практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) проблема спорів щодо підсудності (юрисдикції) розглядається через декілька правових категорій, які мають враховуватися судом у кожному конкретному випадку, а саме «принцип правової впевненості», «легітимні сподівання» та «правовий пуризм».
Так, у рішенні у справі "Сутяжник проти Росії" ЄСПЛ зробив висновок про те, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму, судове рішення може бути скасоване лише з метою виправлення істотної судової помилки. У цій справі рішення арбітражного суду, яке набрало законної сили, було скасовано в порядку нагляду з припиненням провадження у справі суто з підстави того, що спір не підлягав розгляду арбітражними судами, хоча у подальшому вимоги заявника були задоволені судом загальної юрисдикції. Ухвалюючи рішення, ЄСПЛ виходив з того, що, хоча як принцип, правила юрисдикції повинні дотримуватися, однак, ураховуючи обставини даної справи, була відсутня соціальна потреба, яка б виправдовувала відступлення від принципу правової визначеності.
Таким чином, "правовий пуризм" на відміну від обставин "істотного та непереборного характеру" завжди призводить до порушення принципу правової визначеності. "Правовий пуризм" - невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд; "правовий пуризм" може носити як добровільний характер й проявлятися в діяльності окремих посадових осіб, так і бути вимушеним через санкціонування державою, яка обмежує реалізацію дискреційних повноважень суб`єктів правозастосування, не допускаючи відступ від правових приписів.
На думку колегії суддів, зазначений підхід підлягає застосуванню і стосовно оцінки судом апеляційної інстанції при вирішенні питання щодо закриття провадження.
Отже, суд дійшов висновків про помилковість висновків відповідача про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та закриття провадження у справі, оскільки розгляд справи судом першої інстанції закінчено до відкриття провадження про банкрутство стосовно позивача, а тому апеляційний суд мав розглянути апеляційну скаргу по суті.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 280/24/20.
Крім того, питання правових наслідків зміни судової практики щодо визначення юрисдикції певних категорій юридичних спорів вже неодноразово вирішувалося Верховним Судом як на рівні касаційних судів, так і на рівні Великої Палати Верховного Суду.
Вирішуючи питання наявності підстав до скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень, ухвалених відповідно до існуючих на час їх ухвалення юрисдикційних правил і їх тлумачення, суди виходили з такого:
Статтею 3 Кодексу адміністративного судочинства України(далі -КАС України) визначено, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюєтьсяКонституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Отже, наведені положення абз. 2 ч. 1ст. 354 КАС Українинеобхідно застосовувати із врахуванням положень міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно ізст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При визначенні місця рішень Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) в системі джерел вбачається доцільним підтримати загальновизнаний підхід стосовно того, що за своєю правовою природою рішення ЄСПЛ є актами тлумачення Конвенції, а отже, як і прямі норми Конвенції та протоколів до неї, мають переважне застосування, порівняно із нормами національного законодавства, відповідно до положень ч. 2ст. 3 КАС України.
У практиці ЄСПЛ проблема спорів щодо підсудності (юрисдикції) розглядається через декілька правових категорій, які мають враховуватися судом у кожному конкретному випадку, а саме «принцип правової впевненості», «легітимні сподівання» та «правовий пуризм».
Окрім того, питання правової визначеності й передбачуваності є невід`ємною складовою верховенства права. У державі, яка керується принципом верховенства права, громадяни виправдано очікують, що вони можуть покладатися на попередні судові рішення в подібних справах, і таким чином можуть передбачати юридичні наслідки своїх дій чи бездіяльності.
ЄСПЛ неодноразово відзначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності та при обставинах істотного і непереборного характеру (рішення у справі «Проценко проти Росії», заява №13151/04, п.26); відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення «помилки, що має фундаментальне значення для судової системи» (рішення у справі «Сутяжник проти Росії», зава №8269/02, п.38).
Крім того, ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» (Bulanov and Kupchik v. Ukraine, заяви № 7714/06 та № 23654/08), у якому ЄСПЛ установив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади.
Право на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції, є правом людини, якому кореспондує відповідний обов`язок держави. Складовою цього обов`язку є забезпечення незалежного, безстороннього суду, який створений та діє відповідно до закону. Саме держава повинна створити судову систему, яка здатна забезпечити право на справедливий суд.
Вищенаведені положення свідчать про те, що недотримання державою вимоги ч. 1 ст. 6 Конвенції щодо права на справедливий розгляд справи «судом, встановленим законом», не може тлумачитися як таке, що вимагає скасування судового рішення і закриття провадження у справі, якщо порушено імперативні вимоги закону щодо юрисдикції суду.
Таким чином, якщо держава запроваджує спеціалізовану судову систему, то недоліки цієї системи, зумовлені нечіткістю правового регулювання та несталою судовою практикою, не повинні мати негативних наслідків для особи.
Відтак, скасування судового рішення з мотивів порушення юрисдикції всупереч волі особи, яка була учасником провадження, не забезпечує право людини на справедливий суд (постанови КАС ВС від 12.09.2019 у справі №826/6879/16, 10.11.2021 у справі № 160/12941/19, від 18.11.2021 у справі № 826/1620/18).
Згодом такий підхід було підтримано ВП ВС у постанові від 21.09.2021 по справі №905/2030/19 (905/1159/20).
Таким чином, підстав до скасування судових рішень, ухвалених відповідно до існуючих на час їх ухвалення юрисдикційних правил і їх тлумачення, з мотивів порушення підсудності, колегія суддів не вбачає і вважає за необхідне розглянути скаргу по суті.
Питання правових наслідків зміни судової практики також вирішувалося Верховним Судом з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду щодо цього, зокрема у постановах від 10.11.2021 у справі №160/12941/19 (провадження №К/9901/16479/21), від 18 листопада 2021 року у справі № 826/1620/18 (адміністративне провадження № К/9901/67773/18), від 17 серпня 2022 року у справі № 640/20951/19 (адміністративне провадження № К/9901/36978/21).
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року у справі № 640/20951/19, від 27 жовтня 2022 року у справі № 814/129/16.
Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав.
Представник позивача у судове засідання не з`явися, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що дає суду право провести апеляційний перегляд справи у його відсутність.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕКТРОСТАЛЬ-КУРАХОВЕ» зареєстроване як юридична особа, місцезнаходження: Донецька обл., м. Курахове, Промислова зона, 115.
Податковим органом було проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за лютий 2018 року.
За результатами проведення перевірки, 16 травня 2018 року Головним управлінням ДФС у Донецькій області складено Акт № 500/05-99-49-03/414918 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ЕЛЕКТРОСТАЛЬ - КУРАХОВЕ» (код ЄДРПОУ 41491822) з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за лютий 2018 року».
Перевіркою встановлено порушення Позивачем вимог п.п. 14.1.18, пп. 14.1.181 п. 14.1, ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п.187.1, ст. 187, п. 189.1 ст. 189, п. 198.1, п. 198.3., п. 198.6. ст. 198, п.п. 200.4 ст. 200, п.201.1, п. 201.10, пп. 201.12 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до:
- завищення суми від`ємного значення, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку за лютий 2018 року на суму 14 075 942 грн.,
- завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду лютий 2018 року на 6 793 995 грн.
5 червня 2018 року контролюючим органом винесено податкові повідомлення-рішення: №0023114903, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларовану на рахунок платника у банку, сума завищення бюджетного відшкодування 14075942,00, та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) в сумі 7037971,00 грн; №0023124903, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, 6793995 грн.
За наслідками процедури адміністративного оскарження зазначені вище податкові повідомлення-рішення залишені без змін, після чого позивач оскаржив їх до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства з огляду на матеріали справи та положення ПК України.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно підпункту 14.1.165 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податок, платник податку, оподаткування, оподатковуваний прибуток для цілейрозділу IIIцього Кодексу - податок на прибуток підприємств, платник податку на прибуток підприємств, оподаткування податком на прибуток підприємств, прибуток, який підлягає оподаткуванню.
Відповідно до положень підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно зрозділом Vцього Кодексу.
За положенням підпункту 14.1.203 пункту 14.1 статті 14 ПК України, продаж результатів робіт (послуг) - будь-які операції господарського, цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими об`єктами власності, що не є товарами, за умови компенсації їх вартості, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами за договорами оперативного лізингу (оренди), продажу, передачі права відповідно до авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об`єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об`єктів права інтелектуальної, у тому числі промислової власності.
Відповідно до пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Відповідно до положень підпункту 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 ПК України, основні засоби - матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 6000 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 6000 гривень і поступово зменшується у зв`язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).
Підпунктами 16.1.2 , 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 вказаного Кодексу встановлено, що платник податків зобов`язаний: вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1 ст. 36 вказаного Кодексу).
Згідно з пунктом 44.1, 44.2 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
У випадках, передбачених статтею 216Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеномустаттею 50цього Кодексу.
Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
Платники податку, які відповідно доЗакону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.
Юридичні особи - платники єдиного податку, які відповідають критеріям, визначенимпідпунктом 3 пункту 291.4статті 291 цього Кодексу, ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат з метою обрахунку об`єкта оподаткування за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
За приписами п. 185.1 ст. 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно достатті 186цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначенийМитним кодексом України.
Відповідно до п.187.1 ст.187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
За операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб`єкти підприємницької діяльності можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту14.1.266пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.
Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.
Відповідно до положень пункту 198.1 статті 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно зпунктом 187.8статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Згідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленоюпунктом 193.1статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченимипунктом 201.11статті 201 цього Кодексу..
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
У пункті 201.1 статті 201 ПК України визначено, що дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Відповідно до п. 201.7 ст. 201 зазначеного Кодексу, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов`язань.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 цього Кодексу, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі Закон № 996-XIV) (у редакції на час виникнення правовідносин): активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому; бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; внутрішньогосподарський (управлінський) облік - система збору, обробки та підготовки інформації про діяльність підприємства для внутрішніх користувачів у процесі управління підприємством; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; зобов`язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди; економічна вигода - потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів; облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для ведення бухгалтерського обліку, складання та подання фінансової звітності; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; фінансова звітність - звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства; витрати - зменшення економічних вигод у вигляді зменшення активів або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками); доходи - збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов`язань, яке призводить до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників); власний капітал - різниця між активами і зобов`язаннями підприємства; чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - дохід, що визначається шляхом вирахування з доходу від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг (у тому числі платежів від оренди об`єктів інвестиційної нерухомості) наданих знижок, вартості повернутих раніше проданих товарів, доходів, що за договорами належать комітентам (принципалам тощо), та податків і зборів.
За частиною 1 та 2 статті 3 Закону № 996-XIV, Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.
Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Інформація, яка міститься в документах первинного обліку, в силу норми частини 2 статті 3 Закону № 996-XIV, є підставою для податкового обліку лише за умови, що вона відповідає дійсності.
Відповідно до частини 1, 5, 7, 8 статі 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.
Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.
Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.
Копії первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку можуть бути вилучені у підприємства лише за рішенням відповідних органів, прийнятим у межах їх повноважень, передбачених законами. Обов`язковим є складання реєстру документів, що вилучаються у порядку, встановленому законодавством.
Вилучення оригіналів таких документів та регістрів забороняється, крім випадків, передбачених кримінальним процесуальним законодавством.
Відповідно до пунктів 1.2, 2.1, 2.2, 2.4, 2.5, 2.14, 2.15 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704(далі Положення № 88), положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).
Господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.
Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).
Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.
Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства.
Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.
Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці первинні документи.
Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.
За змістом п. 1, 2 Порядку заповненняподаткової накладної, затвердженогоНаказ Міністерства фінансів України 31.12.2015 № 1307 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 січня 2016 р. за № 137/28267, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку у контролюючому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена в цьому пункті. Податкова накладна та додатки до неї складаються в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи.
Таким чином, підставою для відображення господарських операцій у податковому обліку є фактичне здійснення таких операцій у межах господарської діяльності та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, які розкривають суть та зміст операцій та відображають їх реальне вчинення. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податкового кредиту.
Суд зазначає, що доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на декларування показників податків.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. За відсутності ж факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатись до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів.
У зв`язку з наведеним, недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.
Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, суб`єкт підприємницької діяльності повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.
Відповідно до сталої судової практики (зокрема, постанова Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 826/11531/14, постанови Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 2а-19379/11/2670, від 19 листопада 2019 року у справі № 826/487/16) надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; відсутність первинних документів обліку.
Отже, при оцінці обґрунтованості заявленої податкової вигоди адміністративний суд має оцінити обставини вчинення відповідних господарських операцій в їх сукупності та дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.
На підтвердження здійснення господарських операцій по договорам, що укладені між позивачем та його контрагентами, судами проаналізовано надані документи.
29 грудня 2017 року між ТОВ Електрсталь Курахово (замовник) ПП Кванта-С (підрядник) укладено договір підряду № ЕК117/03-05/50.
Пунктом 1.1. договору передбачено, що Замовник доручає, а Підрядник приймає на себе виконання робіт з поточного ремонту кранів та обладнання.
Сума цього договору визначається на підставі домовлених цін, що є невід`ємною частиною цього договору і орієнтовно складає 1 200 000,00 грн. (п. 3.1. Договору).
Відповідно до п. 3.4 Договору, оплата робіт проводиться за фактично виконані роботи протягом 20-ти календарних днів з моменту підписання Замовником відповідних актів КБ-2в з додатками до актів КБ-2в, підтверджених довідками КБ-3, на підставі наданих Підрядником рахунків та податкових накладних.
Із вказаного договору випливає, що саме підрядник несе відповідальність за наявність у нього всіх необхідних дозволів на виконання робіт, що є предметом договору.
До суду також надано додаток №4 до договору підряду № ЕК117/03-05/50 Договірна ціна.
На підтвердження реальності здійснення господарських операцій між Позивачем та його контрагентом до суду надано: локальний кошторис №2-1-1/02-1; підсумкову відомість ресурсів до локального кошторису №2-1-1/02-1; податкову накладну №1 від 28 лютого 2018 року та квитанцію про її реєстрацію від 13 березня 2021 року; довідку про вартість виконаних робіт та витрати; акт №1 приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2018 року; підсумкову відомість за лютий 2018 року; акт заліку зустрічних однорідних вимог від 30 квітня 2018 року; простий вексель серії АА № 2790202; акт пред`явлення векселя до платежу.
Вищезазначені документи надавалися податковому органу під час проведення перевірки та суду першої інстанції, що підтверджується матеріалами справи. Відповідно до акту перевірки, відповідачем під час перевірки були дослідженні первинні документи позивача, при цьому, як встановлено судом першої інстанції, відповідач не надав належну оцінку наданим позивачем документам.
Суд зазначає, що оцінка господарських операцій повинна даватись на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов укладення конкретного правочину з обов`язковим врахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства.
Колегія суддів зазначає, що наявні у цій справі копії первинних документів, які скріплені печаткою підприємства, містять усі необхідні реквізити, визначені ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, тому є первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, та у відповідності до ст.94 КАС України є належними та допустимими доказами.
При цьому, наявність певних недоліків при заповненні не може свідчити на невідповідність вказаних документів та, за умови наявності інших первинних документів, оформлених у відповідності до приписівЗакону № 996-XIV, які підтверджують здійснення фінансово-господарських операцій,не може бути безумовною підставою для висновків про безпідставність формування позивачем показників податкової звітності за вказаними господарськими операціями.
Крім того, реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом, крім укладених договорів, також підтверджується первинними документами наданими також на запит суду (дозвіли), оформленими відповідно до вимог податкового законодавства, які містять усі необхідні реквізити та відомості, а також у повній мірі відображають зміст господарських операцій, тоді як відповідачем не було доведено та не було надано жодних належних та достатніх доказів на підтвердження відсутності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, та ґрунтуються на припущеннях.
Як вбачається з акту перевірки, висновки податкового органу ґрунтуються на певних недоліках та недостатності первинних документів, разом з цим з цього приводу суд зазначає наступне.
Оцінка господарських операцій повинна даватись на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов укладення конкретного правочину з обов`язковим врахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. При цьому, наявність певних недоліків при заповненні не може свідчити на невідповідність вказаних документів та, за умови наявності інших первинних документів, оформлених у відповідності до приписівЗакону № 996-XIV, які підтверджують здійснення фінансово-господарських операцій,не може бути безумовною підставою для висновків про безпідставність формування позивачем показників податкової звітності за вказаними господарськими операціями.
Відповідно до матеріалів справи у позивача наявні податкові накладні, отримані від контрагента, належним чином зареєстровані в ЄРПН, які є обов`язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту.
Отже, первинні документи надані до перевірки та суду, оформлені відповідно до вимог, встановлених Законом № 996 та Положенням № 88 та складені в момент проведення кожної господарської операції або (якщо це неможливо) безпосередньо після її завершення є підставою для включення даних по проведеним господарським операціям до податкового обліку платника податку.
Також, надаючи оцінку реальності господарської операції із врахуванням виду поточного ремонту відповідного обладнання та специфіки цих робіт, відповідності кваліфікаційним критеріям працівників, які безпосередньо здійснювали ці роботи, технічним, якісним, кількісним та іншим вимогам в залежності від правил технічної експлуатації кранів, суд зазначає наступне
Відповідно до ч. 3 ст. 21 Закону України «Про охорону праці» роботодавець повинен одержати дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки (далі - дозвіл). Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, видає дозволи на безоплатній основі на підставі висновку експертизи стану охорони праці та безпеки промислового виробництва суб`єкта господарювання, проведеної експертно-технічними центрами, які належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, або незалежними експертними організаціями, які забезпечують науково-технічну підтримку державного нагляду у сфері промислової безпеки та охорони праці. На застосування машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки виробник або постачальник устаткування підвищеної небезпеки отримує дозвіл до прийняття зобов`язань на постачання. Одержання дозволу не вимагається у разі експлуатації (застосування) устаткування підвищеної небезпеки, яке прийнято в експлуатацію з видачею відповідного сертифіката або щодо якого зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації, а також у разі реєстрації машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці.
28 березня 2012 року ПП Кванта-С було видано ТУ Держгірпромнагляду у Донецькій області дозвіл № 0612.12.14 яким дозволялось експлуатувати машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки: посудини, що працюють під тиском понад 0,07 МПа, а саме балони з киснем, пропан-бутаном (за договорами оренди з підприємствами, які мають дозволи Держгірпромнагляду). Дозвіл видно на період з 28 березня 2012 року до 28 березня 2017 року.
Згідно з даних інформаційної системи Реєстр дозволів дія вказаного дозволу була продовжена на п`ять років.
28 березня 2012 року ПП Кванта-С було видано ТУ Держгірпромнагляду у Донецькій області дозвіл № 0613.12.14 яким дозволялось виконувати роботи підвищеної небезпеки: ремонт ( у т.ч. із застосуванням зварки), налагодження, технічне обслуговування устаткування підвищеної небезпеки вантажопідіймльних кранів (згідно технічних умов), роботи, що виконуються на висоті 5 метрів і більше над поверхнею ґрунту, з перекриття бо робочого настилу, зварювальні, газополумьяні роботи.
Дозвіл видно на період з 28 березня 2012 року до 28 березня 2017 року.
Згідно з даних інформаційної системи Реєстр дозволів дія вказаного дозволу була продовжена на п`ять років.
Судом першої інстанції було витребувано у ПП Кванта-С та Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці засвідчені належним чином копії посвідчень, що видані працівникам підприємства відповідно до п. 3.14 Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці (НПАОП 0.00-4.12-05), затвердженого наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26.01.2005 №15 та відповідно наявну інформацію про проходження навчання працівниками Приватного підприємства «Кванта-С» з питань охорони праці відповідно до Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці (НПАОП 0.00-4.12-05).
Як вже було зазначено листом від 04 жовтня 2021 року №1 ПП Кванта-С, повідомило про відсутність можливості надати копії посвідчень, оскільки підприємство не зобов`язано зберігати посвідчення з охорони праці.Листом від 03 листопада 2021 року № П/3528 Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці повідомило про відсутність інформації стосовно участі посадових осіб в комісіях з перевірки знань з охорони праці у працівників ПП Кванта-С за період з 2016 року по 2021 рік.
Таким чином, як вже зазначалось реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом, крім укладених договорів, підтверджується первинними документами, які містять усі необхідні реквізити та відомості для ідентифікації операції, а також у повній мірі відображають зміст господарських операцій, що між іншого також підтверджується наявністю у вказаного контрагента позивача дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки, тоді як відповідачем не було доведено та не було надано жодних належних та достатніх доказів на підтвердження відсутності господарських операцій між позивачем та його контрагентами.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц зазначила, що обставини справи - це життєві факти, які мають значення для вирішення спору, такі як вчинення чи невчинення певної дії певною особою; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій чи настання подій тощо. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, достатності суд робить висновок про доведеність чи недоведеність певних обставин.
Статтею 73 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
За приписами частин 1, 2 статті 77 КАС Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Крім того як вірно зазначено судом першої інстанції, відсутність спеціального дозволу чи посвідчень у працівників на виконання робіт підвищеної небезпеки не має своїм наслідком недійсність виконаних контрагентом робіт, а є підставою для відповідальності останнього за недотримання з його боку приписів законодавства щодо здійснення ліцензованих видів робіт без отримання спеціального дозволу.
Таким чином, відповідальність за наявність чи відсутність певних документів покладається у даному випадку на контрагентів, а не на позивача. Відсутність ліцензії чи іншого дозвільного документа не є безумовним доказом відсутності реального вчинення господарської операції, якщо з інших первинних документів вбачається фактичне здійснення господарських операцій між господарюючими суб`єктами.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 29.01.2019 у справі №819/426/16.
Як зазначалось, на підтвердження фактичного здійснення господарської операції, враховуючи її специфіку, позивачем надано належно оформлені первинні документи та інші документи складені в межах вчиненої господарської операції, які в сукупності свідчать про беззаперечний факт реального вчинення господарської операції та використання її в межах господарської діяльності позивача.
У справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 наголошував на індивідуальній юридичній відповідальності за податкові правопорушення.
Суд зазначає, що лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на валові витрати. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних і допустимих доказах.
На момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та його контрагентом, позивач та його контрагент, були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстровані платниками податку на додану вартість.
Суд зазначає, що Податковий кодекс не встановлює залежність податкового обліку (стан) певного платника від інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання віднесення певних сум до податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент порушив діюче законодавство або не виконав свого зобов`язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Податковий кодекс України також не зобов`язує платника податків (покупця) перевіряти від яких підприємств та коли отриманий товар, що є предметом договору, платником податків (продавцем).
Наведене правозастосування відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному в постановах від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, від 31.01.2011 у справі № 21-47а10, від 31.01.2011 у справі № 21-42а10, та Верховним Судом у постанові від 14 серпня 2018 року у справі №820/8206/15, від 28 вересня 2022 року у справі № 200/14542/19-а.
Таким чином, у діях позивача, як платника податку не вбачається порушень діючого законодавства, а господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, що підтверджується наявністю належним чином оформлених документів.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду викладених у постанові від 18.01.2018 у справі № 2а-44807/09/1670, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних у яких установлена судом.
Позивачем доведено в судовому засіданні зв`язок зі своєю господарською діяльністю та ділову мету цих операцій, а податковим органом навпаки не доведено умислу та факту фіктивного підприємництва позивача.
Отже, враховуючи, що спірні господарські операції здійснено позивачем, спричинили реальну зміну його майнового стану, а також наявні в матеріалах справи документи бухгалтерського та податкового обліку є достатніми, належними та допустимими доказами для підтвердження реальності здійснення господарських операції з вищезазначеним контрагентом позивача та правомірності визначення позивачем сум податків, суд погоджується з висновком суд першої інстанції про задоволення позовних вимог.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що наявний договори та усі необхідні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку складені на їх виконання, виписані з додержанням вимог статті 9 Закону № 996-XIV та п. 2.4 Положення № 88, які є належними доказами правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з його контрагентами та декларування показників.
Таким чином, суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем протиправно було складено спірне податкове повідомлення-рішення.
Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що фактично доводи апеляційної скарги ґрунтуються на поясненнях та обставинах які надавались апелянтом суду першої інстанції в ході розгляду справи, які судом було досліджено та надано їм оцінку. Апелянтом в скарзі не наведено жодного доводу та доказів в спростування або помилковість висновків суду першої інстанції, не зазначено в чому саме полягає порушення судом першої норм матеріального права або помилковість оцінки обставин в справі.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2021 р. у справі № 0540/8686/18-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2021 р. у справі № 0540/8686/18-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового суду протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 15 лютого 2023 року.
Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв
Судді А.В. Гайдар
І.В. Сіваченко
