Єдиний державний реєстр судових рішень
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
В И Р О К
І МЕ НЕ М УК РА ЇН И
17 березня 2023 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду в складі:
Головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
з участю секретаря ОСОБА_4
учасників провадження: прокурора ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відоконференції з Личаківським районним судом м. Львова апеляційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону ОСОБА_8 на вирок Садгірського районного суду м. Чернівців від 18 січня 2023 року по обвинуваченню ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , гр. України, уродженця с. Чепоноси Хотинського району Чернівецької області, з середньою освітою, не одруженого, проживаючого в АДРЕСА_1 , не працюючого, не судимого, у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.402 КК України,-
У С Т А Н О В И Л А :
Вироком Садгірського районного суду м. Чернівців від 18 січня 2023 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчинення злочину, передбаченого ч.4 ст.402 КК України і йому призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки.
Зобов`язано ОСОБА_6 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з витань пробації про зміну місця проживання, роботи, або навчання.
Вирішено долю речового доказу.
Згідно вироку суду, 28.08.2021р. ОСОБА_6 відповідно доЗакону України«Про військовийобов`язокі військовуслужбу»,Положення пропроходження громадянамиУкраїни військовоїслужби уЗбройних СилахУкраїни,затвердженого УказомПрезидента Українивід 10.12.2008№ 1153/200,уклав зкомандиром військовоїчастини НОМЕР_1 контракт пропроходження військової служби строком на 3 роки.
ЄУНСС 726/78/23 провадження №11кп/822/128/23 головуючий у 1 інстанції ОСОБА_9 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому
складу) від 28.08.2021 № 196-РС солдат військової служби за контрактом ОСОБА_6 призначений на посаду стрільця - помічника гранатометника гірсько-штурмового відділення гірсько-штурмового взводу гірсько-штурмової роти військової частини НОМЕР_2 .
У той же день, згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 28.08.2021 № 237 ОСОБА_6 зарахований до списків особового складу вказаної військової частини та поставлений на відповідні види забезпечення.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 17.06.2022 № 157 ОСОБА_6 призначений на посаду навідника кулеметного відділення кулеметного взводу військової частини НОМЕР_2 .
Відповідно до положень п. 3 ч. 9 ст. 1, п.п. 2, 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовцем є особа, яка проходить військову службу та початком проходження військової служби для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації це день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо), а для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Відтак, з моменту прийняття на військову службу за контрактом солдата ОСОБА_6 у військову частину НОМЕР_2 , останній набув статусу військовослужбовця - особи, яка проходить військову службу та з цього ж дня розпочав виконання військового обов`язку - проходження військової служби.
Вимоги ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зобов`язують кожного громадянина України захищати Вітчизну, суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України.
Будучи військовослужбовцем, солдат ОСОБА_6 відповідно до вимог ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту і Збройних Сил України, зобов`язаний неухильно додержуватись Конституції та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути дисциплінованим, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Статті 129, 130, 131, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачають необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків, зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Згідно абзацу 5 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, відповідно до абзацу 12 ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
У відповідності до Указу Президента України від 17.03.2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» в Україні оголошено часткову мобілізацію, з огляду на що з 18.03.2014 (з дня набрання чинності вказаного Закону) по теперішній час в Україні діють умови особливого періоду.
Указом Президента України № 573/2022 від 12.08.2022, затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 15.08.2022 № 2500-1Х Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 23.08.2022 строком на 90 діб, тобто до 21.11.2022 р.
Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, слід прийти до висновку, що в Україні у листопаді 2022 року діяв воєнний стан і солдат військової служби за контрактом ОСОБА_10 вчинив інкриміноване кримінальне правопорушення в час дії воєнного стану за наступних обставин.
Так, 18.11.2022 начальником штабу - першим заступником командира НОМЕР_3 окремого гірсько-штурмового батальйону (військова частина НОМЕР_2 ) видане бойове розпорядження № 136-дск згідно якого солдату ОСОБА_6 з метою якісного виконання бойового завдання командира батальйону наказано прибути до 23.00 год. 20.11.2022 в район виконання бойового завдання НОМЕР_3 окремого гірсько-штурмового батальйону, тобто до пункту тимчасової дислокації вказаного батальйону в АДРЕСА_2 .
У той же день солдат ОСОБА_6 був викликаний в кабінет № НОМЕР_4 штабу військової частини НОМЕР_2 , яка постійно дислокується за адресою: АДРЕСА_3 , де йому близько 14.00 год. помічник командира військової частини НОМЕР_2 з правової роботи ОСОБА_11 в присутності старшого офіцера відділення проведення службових розслідувань ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_12 та заступниці командира мінометної батареї з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_13 , усно довів бойове розпорядження начальник штабу - першого заступника командира НОМЕР_3 окремого гірсько-штурмового батальйону (військова частина НОМЕР_2 ) № 136-дск від 18.11.2022 щодо необхідності прибуття ОСОБА_6 до 23.00 год. 20.11.2022 в район виконання бойового завдання НОМЕР_3 окремого гірсько-штурмового батальйону.
Однак, навідник кулеметного відділення кулеметного взводу військової частини НОМЕР_2 солдат військової служби за контрактом ОСОБА_6 , у порушення вимог ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 29, 30, 37, 127-131, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 18.11.2022 у той же час та місці, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно- небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, посягаючи на встановлений порядок підлеглості, порушуючи військову дисципліну, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, з мотивів хибно зрозумілих інтересів служби, в умовах воєнного стану, в порушення вимог вищевказаного законодавства, після доведення йому бойового розпорядження, без поважних причин, в присутності вказаних службових осіб, в усній формі відкрито відмовився виконати наказ начальника, тобто бойове розпорядження начальника штабу першого заступника командира НОМЕР_3 окремого гірсько-штурмового батальйону (військова частина НОМЕР_2 ) № 136-дск від 18.11.2022. яке видано у встановленому Законом порядку, відповідною особою в межах наданих їй повноважень, не суперечило чинному законодавству, не носило в собі явно злочинного змісту, не було пов`язане з порушенням конституційних прав та свобод ОСОБА_6 , у зв`язку із чим підлягало беззастережному та неухильному виконанню з боку останнього.
Станом на 23.00 год. 20.11.2022 солдат ОСОБА_14 діючи з вищевказаним єдиними умислом, пов`язане з бажанням ухилитися від виконання бойового завдання, без поважних причин, в умовах воєнного стану, не прибув до пункту тимчасової дислокації НОМЕР_3 окремого гірсько-штурмового батальйону (військова частина НОМЕР_2 ) в АДРЕСА_2 , чим відкрито відмовився виконати наказ начальника штабу першого заступника командира НОМЕР_3 окремого гірсько-штурмового батальйону (військова частина НОМЕР_2 ) № 136-дск від 18.11.2022, виданий у вигляді бойового розпорядження, залишившись в пункті постійної дислокації військовій частині НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_3 .
Таким чином ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення передбачене ч. 4 ст. 402 КК України, а саме непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника, вчинене в умовах воєнного стану.
На цей вирок заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону ОСОБА_15 подав апеляційну скаргу, в якій, не оспорюючи обсяг обвинувачення та правильність кваліфікації дій ОСОБА_6 , просив оскаржуваний вирок скасувати та ухвалити новий вирок та призначити йому покарання у виді 5 років позбавлення волі без застосування ст.75 КК України.
На обґрунтування своїх вимог апелянт вказував, що приймаючи рішення про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, суд безпідставно визнав пом`якшуючою покарання обвинуваченому обставиною щире каяття. Зазначав, що факт визнання обвинуваченим своєї вини не є його щирим каяттям, а є формальним, зроблено під тиском неспростовних доказів та з метою уникнути суворого покарання.
Зазначав, що щире каяття має підтверджуватись конкретними діями, намаганні особи відшкодувати завдану шкоду, обвинувачений має критично оцінювати свою протиправну поведінку, бажати виправити наслідки вчиненого та мати готовність понести покарання.
Зазначав, що обвинувачений добровільно уклав контракт на проходження військової служби до введення в Україні воєнного стану та з власної волі прийняв рішення проходити службу і виконувати конституційний обов`язок щодо захисту незалежності та територіальної цілісності України.
Також, на думку апелянта, суд не приділив належної уваги необхідності превентивних заходів, скільки у вироку зазначив, що покарання буде достатнім для попередження вчинення обвинуваченим нових злочинів. При цьому суд залишив поза увагою вимоги ч.2 ст.50 КК України, де зазначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Зазначав, що зам`яке покарання за відмову виконувати накази командирів може призвести до того, що інші військовослужбовці будуть вчиняти подібні злочини і в цілому це призведе до підриву військової дисципліни у військах, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є критично неприпустимим.
За таких обставин застосування ст.75 КК України до обвинуваченого є неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність, що в свою чергу потягло за собою призначення невиправдано м`якого заходу примусу, який не можна вважати справедливим, пропорційним і співрозмірним тяжкості правопорушення, його наслідкам та особі винного.
Заслухавши доповідь судді, прокурора, який просив задовольнити подану апеляційну скаргу, посилаючись на обставини, що наведені в ній, обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 , які просили відмовити в задоволенні апеляційних вимог прокурора, перевіривши матеріали провадження до доводи апелянта, колегія суддів приходить до таких висновків.
Апеляційним судом встановлено, що 18.11.2022 начальником штабу - першим заступником командира НОМЕР_3 окремого гірсько-штурмового батальйону (військова частина НОМЕР_2 ) видано бойове розпорядження № 136-дск, згідно якого солдату ОСОБА_6 з метою якісного виконання бойового завдання командира батальйону наказано прибути до 23.00 год. 20.11.2022 в район виконання бойового завдання НОМЕР_3 окремого гірсько-штурмового батальйону, тобто до пункту тимчасової дислокації вказаного батальйону в АДРЕСА_2 .
У той же день солдат ОСОБА_6 був викликаний в кабінет № НОМЕР_4 штабу військової частини НОМЕР_2 , яка постійно дислокується за адресою: АДРЕСА_3 , де йому близько 14.00 год. помічник командира військової частини НОМЕР_2 з правової роботи ОСОБА_11 в присутності старшого офіцера відділення проведення службових розслідувань ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_12 та заступниці командира мінометної батареї з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_13 усно довів бойове розпорядження начальник штабу - першого заступника командира НОМЕР_3 окремого гірсько-штурмового батальйону (військова частина НОМЕР_2 ) № 136-дск від 18.11.2022 щодо необхідності прибуття ОСОБА_6 до 23.00 год. 20.11.2022 в район виконання бойового завдання НОМЕР_3 окремого гірсько-штурмового батальйону.
Однак, навідник кулеметного відділення кулеметного взводу військової частини НОМЕР_2 солдат військової служби за контрактом ОСОБА_6 , у порушення вимог ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 29, 30, 37, 127-131, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 18.11.2022 у той же час та місці, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно- небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, посягаючи на встановлений порядок підлеглості, порушуючи військову дисципліну, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, з мотивів хибно зрозумілих інтересів служби, в умовах воєнного стану, в порушення вимог вищевказаного законодавства, після доведення йому бойового розпорядження, без поважних причин, в присутності вказаних службових осіб, в усній формі відкрито відмовився виконати наказ начальника, тобто бойове розпорядження начальника штабу першого заступника командира НОМЕР_3 окремого гірсько-штурмового батальйону (військова частина НОМЕР_2 ) № 136-дск від 18.11.2022. яке видано у встановленому Законом порядку, відповідною особою в межах наданих їй повноважень, не суперечило чинному законодавству, не носило в собі явно злочинного змісту, не було пов`язане з порушенням конституційних прав та свобод ОСОБА_6 , у зв`язку із чим підлягало беззастережному та неухильному виконанню з боку останнього.
Станом на 23.00 год. 20.11.2022 солдат ОСОБА_14 діючи з вищевказаним єдиними умислом, пов`язане з бажанням ухилитися від виконання бойового завдання, без поважних причин, в умовах воєнного стану, не прибув до пункту тимчасової дислокації НОМЕР_3 окремого гірсько-штурмового батальйону (військова частина НОМЕР_2 ) в АДРЕСА_2 , чим відкрито відмовився виконати наказ начальника штабу першого заступника командира НОМЕР_3 окремого гірсько-штурмового батальйону (військова частина НОМЕР_2 ) № 136-дск від 18.11.2022, виданий у вигляді бойового розпорядження, залишившись в пункті постійної дислокації військовій частині НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Оскільки в поданій апеляційній скарзі не оспорюється винуватість ОСОБА_6 у вчиненні ним інкримінованого йому злочину, обсяг обвинувачення та правильність кваліфікації дій обвинуваченого, колегія суддів не наводить доказів на підтвердження тих висновків суду першої інстанції, які ніким не спорено.
В суді першої інстанції дослідження доказів здійснювалось на підставі ч.3 ст.349 КПК України.
Вина обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ст.402 ч.4 КК України при обставинах, шо наведені в у вироку суду, повністю підтверджується зібраними по справі доказами, яким дана правильну юридична оцінка.
Що ж стосується звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, колегія суддів вважає, що в даному випадку суд першої інстанції не в повній мірі врахував наслідки такого рішення як для можливості виправлення самого обвинуваченого, так і для запобігання вчинення подібних злочинів іншими особами.
Відповідно до ст.65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.
Згідно ч.1 Закону України «Про Збройні Сили України», Збройні Сили України це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.
Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.
Обвинувачений ОСОБА_6 , уклавши контракт на проходження військової служби, добровільно взяв на себе обов`язки військовослужбовця, а в період воєнного стану, під час військової агресії ворога в особі Російської Федерації, відкрито відмовився виконати наказ командира вибути до місця дислокації в район ведення бойових дій.
Вчинений ОСОБА_6 злочин відноситься до категорії тяжких злочинів.
З даних про особу винного вбачається, що він раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, за місцем служби характеризується з негативної сторони, згідно медичної характеристики за станом здоров`я може виконувати службові обов`язки(т.1 а.с. 25, 26).
Відповідно до ч.2 ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, в також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Звільнення від відбування покарання з випробуванням військовослужбовця за невиконання наказу в умовах воєнного стану, а саме наказу для вибуття в район бойових дій для захисту Вітчизни від збройної агресії ворога, на думку колегії суддів, не лише не сприятиме запобіганню вчинення нових кримінальних правопорушень іншими особами, а навпаки, породить в них впевненість в тому, що можна відмовитися захищати Вітчизну, не виконувати накази командирів і реального покарання за це не настане. Це може призвести, як вірно зазначив апелянт, до підриву військової дисципліни у військах, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.
Крім того, колегія суддів вважає, що виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства є безпідставним, оскільки останній відкрито відмовився виконати наказ командира в період воєнного стану, а періодичне з`явлення його для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації не змінить його ставлення до конституційного обов`язку захищати Вітчизну, її незалежність та територіальну цілісність.
Обґрунтованим є і твердження апелянта про відсутність такої пом`якшуючої покарання обвинуваченого обставини як щире каяття.
Так, суд у вироку не навів які ж дії обвинувачений вчинив, що б можна було визнати їх такими, що вказують на його щире каяття.
А тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції без достатніх на те підстав прийшов до висновку про можливість звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 409 КПК України однією з підстав для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно п.2 ч.1 ст.413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність є також застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Оскільки суд першої інстанції застосував ст.75 КК України та звільнив обвинуваченого ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням, в даному випадку суд застосував закон про кримінальну відповідальність, який не підлягав застосуванню.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
А тому колегія суддів вважає, що оскаржуваний вирок в частині звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням є незаконним, підлягає скасуванню з ухваленням нового вироку.
Призначаючи покарання обвинуваченому колегія суддів враховує тяжкість вчиненого ОСОБА_6 злочину, обставини, що пом`якшують покарання, дані про особу винного.
Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченому колегія суддів визнає те, що він повністю визнав свою вину.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому, колегією суддів не встановлено.
Також колегія суддів враховує дані про особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, його характеристику по місцю служби.
За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для призначення обвинуваченому покарання із застосуванням ст.69 КК України та звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням.
На підставі наведеного та керуючись ст. 404, 405, 407, 409, 413, 420, 615 ч. 15 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду,-
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону ОСОБА_8 задовольнити.
Вирок Садгірського районного суду м.Чернівців від 18 січня 2023 року в кримінальному провадженні №42022266220000051 по обвинуваченню ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст. 402 КК України, в частині призначення покарання та звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням скасувати та ухвалити новий вирок.
Призначити ОСОБА_6 за ст.402 ч.4 КК України покарання у виді 5 років позбавлення волі.
В іншій частині оскаржуваний вирок залишити без змін.
Взяти засудженого ОСОБА_6 під варту в залі суду.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_6 обчислювати з 17 березня 2023 року.
Вирок може бути оскаржений до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим ОСОБА_6 в той же строк з дня вручення йому копії вироку.
Головуючий ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3
Копія. Згідно з оригіналом: суддя
