ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/2694/23 Справа № 185/9339/21 Суддя у 1-й інстанції - Перекопський М.М. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 травня 2023 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Космачевської Т.В.,
суддів: Канурної О.Д., Халаджи О.В.,
за участю секретаря судового засідання Паромової О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2022 року в цивільній справі номер 185/9339/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_1 , про позбавлення батьківських прав,
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2021 року до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області звернулась ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_1 , про позбавлення батьківських прав, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що позивач і відповідач перебували в зареєстрованому шлюбі, в якому у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син, ОСОБА_1 .
Шлюб між сторонами розірвано рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 06 березня 2014 року. Рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 03 жовтня 2017 року з відповідача на користь позивачки стягнуті аліменти на утримання сина.
Проте, відповідач аліменти з часу їх присудження не сплачує, від виховання сина самоусунувся, станом здоров`я останнього не цікавиться, з дитиною не спілкується.
Просила суд задовольнити позов та позбавити відповідача батьківських прав.
Заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_1 , про позбавлення батьківських прав - відмовлено.
Із вказаним рішенням не погодився ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, просив апеляційний суд скасувати заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю та позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно його сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, оскільки воно ухвалене з порушенням норм матеріального права.
Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи на підставі належних та допустимих доказів. Висновки суду про ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків та наявність підстав для позбавлення його батьківських прав щодо сина ОСОБА_1 відповідають таким обставинам справи.
Одночасно з тим, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, посилаючись виключно на п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку із тим, що ОСОБА_1 на момент прийняття рішення по справі досяг повноліття. Тобто, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку у справі, застосувавши до спору положення узагальнення судової практики, які не є нормами законодавства, нормами матеріального права.
Зазначає, що після досягнення повноліття особа втрачає правовий статус дитини в розумінні закону, проте сімейні відносини між батьком та сином після досягнення дитиною повноліття не припиняються, між ними зберігається правовий зв`язок як батька та дитини. Це, в свою чергу, означає існування між ними взаємних особистих немайнових та майнових прав і обов`язків, які є чинними протягом усього їх життя, а деякі - навіть після смерті одного з них.
Факт досягнення дитиною повноліття на момент вирішення спору не може мати принципово вирішального значення під час розгляду та вирішення справи судом, оскільки суд має оцінювати в своїй сукупності факти виконання/невиконання батьком своїх обов`язків щодо дитини за період часу до її повноліття.
Наступне дорослішання дитини і досягнення нею 18-річного віку не свідчить про належне виконання саме батьком своїх обов`язків і не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про позбавлення такого батька батьківських прав відносно його власної дитини.
Норми Сімейного кодексу України та інших законодавчих актів не містять жодного обмеження строку звернення до суду із позовом про позбавлення особи батьківських прав відносно дитини, а також неможливості позбавлення батька батьківських прав відносно його доньки/сина після досягнення ними повноліття.
Від відповідача відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції третя особа ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та позбавити відповідача батьківських право щодо нього.
Представник третьої особи ОСОБА_1 адвокат Подкопаєва І.А. в судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити
Позивачка ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, відповідно до ст. 128 ЦПК України шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
Третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністраці в судове засідання апеляційного суду не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, відповідно до ст. 128, 130 ЦПК України
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю відповідача та третьої особи.
Заслухавши суддю - доповідача, третю особу, його представника та позивачку, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна
скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що відповідно до рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 06 березня 2014 року позивачка і відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 06 червня 1997 року, ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_1 (а.с. 3, 10, том 1).
З заочного рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 03 жовтня 2017 року вбачається, що з відповідача на користь позивачки стягнуто аліменти на утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі у розмірі 3000,00 грн з 27 липня 2017 року, і до повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 (4-5зв., том 1).
Згідно з розрахунком заборгованості по сплаті аліментів з боку відповідача встановлено, що заборгованість по сплаті аліментів станом на 30.09.2021 року включно становить 150400,00 грн (а.с. 12, том 1).
Відповідно до рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 лютого 2022 року збільшено розмір стягуваних аліментів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 до 5633,00 грн щомісячно (а.с. 148-149, том 1).
Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 30 травня 2022 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 стягнуто пеню за прострочення сплати аліментів (а.с. 149зв - 151зв, том 1).
Відповідно інформації МВС України відповідач ОСОБА_3 перебуває у розшуку та значиться як особа, яка переховується від органів прокуратури. Зазначена інформація також підтверджується листом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції №214/К-7912/02.4 від 05.01.2021 року та №1440/К-150/02 від 14.01.2021 року (а.с. 152-153, 244-245, 153зв-155, том 1).
З висновку про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно дитини, ОСОБА_1 вбачається, що відповідач з 29 травня 2017 року перебуває у розшуку, як особа, яка переховується від органів прокуратури. Станом на дату проведення обстеження житлово-побутових умов позивачки дитина ОСОБА_1 проживає з нею, позивачкою створені всі необхідні умови для нормального проживання дитини. З дитиною у свою чергу проведено бесіду, в ході якої ОСОБА_1 вказав, що не бачив батька з 2009 року. Повідомив, що це його власне бажання позбавити батька батьківських прав щодо нього. У зв`язку із зазначеним комісія прийшла до висновку про необхідність позбавлення батьківських прав відповідача відносно вказаної дитини (а.с. 38-39, 70-70зв, том 1).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 на момент прийняття рішення по справі досяг повноліття, підстави, на які позивачка посилається як на такі, що свідчать про необхідність задоволення позовних вимог, є її суб`єктивним баченням чинного законодавства, а також припущеннями, на яких судове рішення ґрунтуватися не може.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав судом, якщо вони ухиляються від виконання обов`язків по вихованню дитини.
Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Частиною 1 статті 6 СК України визначено, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач протягом тривалого часу життям ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не цікавився, участі у його вихованні не брав, не піклувався про фізичний і духовний розвиток останнього, його навчанням, підготовкою до самостійного життя, не спілкувався з ним в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення тощо.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_3 , а також того, що особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, посилаючись на офіційне роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, за яким відповідно до Закону України «Про судоустрій України» (ч. 2 ст. 36) закріплено повноваження Верховного Суду давати судам загальної юрисдикції роз`яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики. Суть цих роз`яснень виражається у знятті ними невизначеності у змісті законів, інших нормативно-правових актів, що застосовуються судами, шляхом конкретизації неясних, неповних чи суперечливих положень законодавства.
Тому доводи апеляційної скарги щодо безпідставності застосування роз`яснень Пленуму Верховного Суду України при вирішенні цієї справи, апеляційний суд відхиляє.
Інші, наведені в апеляційній скарзі доводи, були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Суд у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону.
Підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати ОСОБА_1 по сплаті судового збору, пов`язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2022 року- без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
Повне судове рішення складено 22 травня 2023 року.
Суддя:
