Єдиний державний реєстр судових рішень
РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У к р а ї н и
04 серпня 2023 року м. Рівне№460/9136/23Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді В.В. Щербакова, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом
Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 доУправління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -В С Т А Н О В И В:
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ФОП ОСОБА_1 до Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Рівненської міської ради, в якому позивач просив визнати протиправною відмову Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Рівненської міської ради у продовженні паспорту прив`язки стаціонарної тимчасової споруди (торговий павільйон) на АДРЕСА_1 виданого 26.07.2012 року замовнику ФОП ОСОБА_1 ; зобов`язати Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Рівненської міської ради здійснити продовження строку дії паспорта прив`язки стаціонарної тимчасової споруди (торговий павільйон) на АДРЕСА_1 виданого 26.07.2012 року замовнику ФОП ОСОБА_1
Ухвалою від 14 квітня 2023 року у справі №460/9136/23 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи провадити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 обґрунтовані наступним.
26.07.2012 року ФОП ОСОБА_1 було видано Управлінням містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради Паспорт прив`язки стаціонарної тимчасової споруди (торговий павільйон) на вул. Театральній (біля ринку «Дикого») в м. Рівне № 01-ТС/23, терміном дії до 15.10.2017 року. 02.03.2016 року дію вищевказаного Паспорту прив`язки було продовжено начальником Управління містобудування та архітектури ОСОБА_2 до 11.10.2022 року. 05.01.2023 року ФОП ОСОБА_1 через Центр надання адміністративних послуг у місті Рівному до Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Рівненської міської ради була подана заява про продовження строку дії паспорта прив`язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності від 26 липня 2012 року №01-ТС/23, до якої долучено оригінал паспорту прив`язки стаціонарної тимчасової споруди (торговий павільйон) на АДРЕСА_1 . 31 січня 2023 року ФОП ОСОБА_1 отримав лист Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Рівненської міської ради від 31.01.2023 року №01-ТС/1, в якому Відповідач, зазначив, що підстави для прийняття рішення щодо продовження строку дії такого паспорту прив`язки у відповідача відсутні, чим фактично відмовив позивачу у продовженні строку дії зазначеного паспорту прив`язки. Підставами відмови відповідачем зазначено закінчення строку дії паспорту привязки на момент звернення позивача, а також наявність ознак підробки в документах, поданих позивачем. Позивач із вказаним не погоджується, оскільки у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 18 березня 2022 року №314 «Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану» встановлено, що строки дії діючих строкових ліцензій та документів дозвільного характеру автоматично продовжуються на період воєнного стану та три місяці з дня його припинення чи скасування. Щодо посилання відповідача на наявність ознак підробки в документах, поданих позивачем, позивач не погоджується, оскільки вирок у відповідному кримінальному провадженні на даний час відсутній.
10 травня 2023 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 08.05.2023 року №01-22/153, згідно якого останній просить суд у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_1 до Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання протиправними та скасування припису відмовити повністю, оскільки копія оригіналу примірника паспорта прив`язки ТС №01-ТС/23, який зберігається у відповідача не містить будь-яких відміток про продовження дії паспорта прив`язки, відтак, вважає, що строк дії паспорту прив`язки ТС №01-ТС/23 на дату звернення позивача із заявою про продовження строку його дії є таким, що закінчився; зазначає, що оригінал примірника паспорта прив`язки вилучений правоохоронними органами, у зв`язку з чим продовжити строк дії паспорта прив`язки ТС шляхом зазначення нової дати, підпису та печатки на ньому неможливо; зазначає, що посилання позивача на постанову Кабінету Міністрів України від 18 березня 2022 року №314 «Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану» не заслуговує на увагу, оскільки паспорти прив`язки не відносяться до документів дозвільного характеру, строки дії яких автоматично продовжуються зазначеною постановою; вважає що вирішення питання про продовження паспорта належить до дискреційних повноважень відповідача.
02 травня 2023 року від представника відповідача надійшла заява про заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, в якій останній посилається на необхідність залучення в справу в якості третьої особи , яка не заяваляє самостійних вимог на стороні відповідача органу, що здійснює досудове розслідування, зазначає, що відповідачем буде подане клопотання про проведення експертизи та просить розгляд справи провети за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою від 22 травня 2023 року в задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд адміністративної справи №460/9136/23 в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.
09 червня 2023 року від позивача надійшла заява про здійснення повного захисту прав та законних інтересів позивача, в якій останній просив при розгляді спору у справі для здійснення повного захисту прав та законних інтересів позивача, у разі необхідності, вийти за межі позовних вимог, та, у разі необхідності, прийняти рішення про інший спосіб захисту прав позивача від порушення з боку відповідача, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав.
23.06.2023 року від представника відповідача надійшла заява про залучення третьої особи, в якій останній просив залучити до участі в справі в якості особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Рівненське районне управління поліції ГУНП в Рівненській області; Клопотання щодо призначення судової експертизи, в якому Відповідач просив призначити почеркознавчу експертизу в справі, експертною установою визначити Рівненський науково-дослідний експертно-криміналістичний центр Міністерства внутрішніх справ України.
Ухвалою від 10 липня 2023 року в задоволенні клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Рівненського районного управління поліції ГУНП в Рівненській області відмовлено
23.06.2023 року від представника відповідача надійшло клопотання щодо призначення судової експертизи, в якому Відповідач просив призначити почеркознавчу експертизу в справі, експертною установою визначити Рівненський науково-дослідний експертно-криміналістичний центр Міністерства внутрішніх справ України.
Ухвалою від 10 липня 2023 року в задоволенні клопотання про призначення в адміністративній справі №460/9136/23 почеркознавчої експертизи відмовлено
23.06.2023 від представника відповідача надійшло клопотання про об`єднання в одне провадження справ №460/9136/23 та №460/9135/23, враховуючи однорідність (тотожність) обставин і об`єкту позовних вимог у обох судових справах.
Ухвалою від 10 липня 2023 року в об`єднанні адміністративних справ 460/9136/23 та №460/9135/23 в одне провадження відмовлено.
23.06.2023 року від представника відповідача надійшло клопотання про долучення доказів, в якому відповідач просив долучити до справи в якості доказів копію листа Департаменту цифрової трансформації та забезпечення адміністративних послуг від 22.06.2023 року №3187/01-18 та реєстр заяв щодо отримання погоджень на розміщення тимчасових споруд за 2016 рік.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
В свою чергу, статтею 55 Основного Закону України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Вказаним положенням Конституції України кореспондує частина перша статті 5 КАС України, яка наділяє кожну особу правом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. При цьому, за змістом цієї норми процесуального закону, таке звернення відбувається в порядку, встановленому КАС України, який, в свою чергу, у відповідності до його статті 1, визначає, зокрема, повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.
Зокрема, частина третя статті 2 КАС України, серед основних засад (принципів) адміністративного судочинства, визначає змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі.
Як вбачається з матеріалів справи, Управлінням містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради ФОП ОСОБА_1 було видано Паспорт прив`язки стаціонарної тимчасової споруди (торговий павільйон) на вул. Театральній (біля ринку «Дикого») в м. Рівне № 01-ТС/23 від 26.07.2012 року.
Паспорт прив`язки стаціонарної тимчасової споруди (торговий павільйон) на АДРЕСА_1 від 26.07.2012 року діяв до 15.10.2017 року.
02.03.2016 року строк дії Паспорту прив`язки стаціонарної тимчасової споруди (торговий павільйон) на АДРЕСА_1 від 26.07.2012 року було продовжено до 11.10.2022 року, про що у зазначеному паспорті зроблено відповідний запис, завірений печаткою та підписом начальника Управління містобудування та архітектури с. Семенець.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2023 року по справі №460/4055/21 визнано незаконним та скасовано рішення Виконавчого комітету Рівненської міської ради від 26.01.2021 року №5 «Про звільнення території міста Рівне від незаконно встановлених тимчасових споруд» в частині, що стосується демонтажу належних ФОП ОСОБА_1 тимчасових споруд, на встановлення яких ФОП ОСОБА_1 було видано в т.ч. відповідний паспорт прив`язки.
При прийнятті зазначеного рішення судом були встановлені наступні обставини:
« 02.03.2016 року Паспорт прив`язки стаціонарної тимчасової споруди (торговий павільйон) на АДРЕСА_1 від 26.07.2012 було продовжено Управлінням містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради до 11.10.2022 року, про що в Паспорті міститься відповідний запис за підписом начальника Управління містобудування та архітектури ОСОБА_2 , засвідчений печаткою Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради. Тобто, Паспорти прив`язки № 01-ТС/19 від 15.06.2012 та № 01-ТС/23 від 26.07.2012 р. були продовжені з дотриманням положень 2.12, 2.18 Порядку №244.»
Зазначене судове рішення а апеляційному /касаційному порядку не оспорювалося, та набрало законної сили.
05.01.2023 року ФОП ОСОБА_1 через Центр надання адміністративних послуг у місті Рівному до Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Рівненської міської ради була подана заява про продовження строку дії паспорта прив`язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності від 26 липня 2012 року №01-ТС/23.
31 січня 2023 року ФОП ОСОБА_1 отримав лист Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Рівненської міської ради від 31.01.2023 року №01-ТС/1, в якому Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Рівненської міської ради повідомило, що підстави для прийняття рішення щодо продовження строку дії такого паспорту прив`язки у Відповідача відсутні.
Підставою для відмови у вказаному листі зазначено, що строк дії паспорту привязки на момент звернення Позивача вже закінчився; в документах поданих Позивачем наявні ознаки підробки, оскільки оригінал паспорту прив`язки стаціонарної тимчасової споруди за реєстраційним №01-ТС/23, що зберігався у Відповідача не містить запису про продовження строку дії паспорта від 02.03.2016 року; оригінал паспорту прив`язки стаціонарної тимчасової споруди за реєстраційним №01-ТС/23, який був поданий ФОП ОСОБА_1 для продовження строку дії вилучений слідчим відповідно до ухвали Рівненського міського суду Рівненської області, винесеної в рамках кримінального провадження №12023186010000055.
Надаючи правову оцінку діям відповідача щодо відмови в продовженні строку дії паспорту прив`язки, суд виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі по тексту Закон № 280/97-ВР) відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Частинами першою, третьою статті 24 Закону № 280/97-ВР передбачено, що правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону.
Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Згідно частин першої та другої статті 11 Закону № 280/97-ВР виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
Відповідно до частини першої статті 30 Закону № 280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.
Повноваження сільських, селищних і міських рад та їх виконавчих органів у сфері благоустрою населених пунктів визначені також статтею 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» від 06.09.2005 № 2807-IV (далі по тексту Закон № 2807-ІV), згідно частини другої якої до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить: 1) забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; 2) організація забезпечення на території населеного пункту чистоти і порядку, дотримання тиші в громадських місцях; 3) організація місць відпочинку для населення; 4) затвердження схем санітарного очищення населених пунктів та впровадження систем роздільного збирання побутових відходів; 5) здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об`єктів тощо; 6) визначення місць стоянок транспортних засобів та майданчиків для паркування на об`єктах благоустрою; 7) визначення графіків роботи зовнішнього освітлення території; 8) визначення на об`єктах благоустрою місць розміщення громадських вбиралень; 9) залучення на договірних засадах коштів і матеріально-технічних ресурсів юридичних та фізичних осіб для здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; 10) визначення обсягів пайової участі власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення в утриманні об`єктів благоустрою; 11) визначення в установленому порядку розміру відшкодувань юридичними та фізичними особами за забруднення довкілля та інші екологічні збитки, спричинені порушенням законодавства у сфері благоустрою та охорони навколишнього природного середовища; 12) інформування населення про здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; 13) участь у проведенні щорічного всеукраїнського конкурсу "Населений пункт найкращого благоустрою і підтримки громадського порядку"; 14) видача дозволу на порушення об`єктів благоустрою у випадках та порядку, передбачених цим Законом.
Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 №3038-VІ (далі по тексту - Закон № 3038-VІ) встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Статтею 28 Закону № 3038-VІ передбачено, що тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.
Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів».
Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Згідно статті 14 Закону № 2807-IV об`єкти благоустрою використовуються відповідно до їх функціонального призначення для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини на засадах їх раціонального використання та охорони з урахуванням вимог правил благоустрою території населених пунктів, інших вимог, передбачених законодавством.
Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 «Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності» на виконання частини четвертої статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, що додається (далі по тексту Порядок № 244), який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 р. за № 1330/20068.
Відповідно до пункту 1.3 Порядку № 244 тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (далі - ТС) - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
Відповідно до визначення наданого у пункті 1.4 Порядку № 244, замовник - суб`єкт господарювання, який реалізує право розмістити ТС на підставі паспорта прив`язки ТС;т паспорт прив`язки ТС - комплект документів, у яких визначено місце встановлення ТС та благоустрій прилеглої території на топографо-геодезичній основі М 1 : 500, інженерне забезпечення, зовнішній архітектурний вигляд ТС та напрям підприємницької діяльності;
Пункт 2.1 Порядку № 244 передбачає що підставою для розміщення ТС є паспорт прив`язки ТС (додаток 1).
Замовник, який має намір встановити ТС, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення ТС (пункт 2.2 Порядку № 244).
До заяви додаються: графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування ТС, виконані замовником у довільній формі на топографо-геодезичній основі М 1:500 кресленнями контурів ТС з прив`язкою до місцевості; реквізити замовника (найменування, П.І.Б., адреса, контактна інформація).
Цей перелік документів є вичерпним (пункт 2.3 Порядку № 244).
Відповідність намірів щодо місця розташування ТС комплексній схемі розміщення ТС (у разі її наявності), будівельним нормам визначає відповідний орган з питань містобудування та архітектури, який утворено у складі виконавчого органу відповідної сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації, протягом десяти робочих днів з дня подання зазначеної заяви (абзац перший пункту п.2.4. Порядку № 244).
Приписами пункту 2.6 Порядку № 244 обумовлено, що для оформлення паспорта прив`язки ТС замовник звертається до органу з питань містобудування та архітектури із додатковою заявою щодо оформлення паспорта прив`язки ТС, до якої додає: схему розміщення ТС (додаток 1); ескізи фасадів ТС у кольорі М 1: 50 (для стаціонарних ТС), які виготовляє суб`єкт господарювання, який має у своєму складі архітектора, що має кваліфікаційний сертифікат, або архітектор, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат (додаток 1); технічні умови щодо інженерного забезпечення (за наявності), отримані замовником у балансоутримувача відповідних інженерних мереж. Зазначені документи замовником отримуються самостійно.
Пунктом 2.7 Порядку № 244 обумовлено, що паспорт прив`язки ТС надається органом з питань містобудування та архітектури протягом десяти робочих днів з дня подання зазначеної заяви.
Як зазначено у пунктах 2. 10 та 2.11 Порядку № 244 паспорт прив`язки ТС оформлюється органом з питань містобудування та архітектури за формою, наведеною у додатку 1 до цього Порядку, та включає: титульний аркуш із зазначенням реквізитів замовника (найменування/прізвище, ім`я та по батькові (за наявності)/місцезнаходження ТС/контактна інформація) та напряму підприємницької діяльності; схему розміщення ТС, виконану на топографо-геодезичній основі у масштабі 1 : 500; ескізи фасадів ТС у кольорі М 1: 50 (для стаціонарних ТС); технічні умови щодо інженерного забезпечення ТС, отримані замовником у балансоутримувача відповідних мереж. Цей перелік документів є вичерпним.
Продовження строку дії паспорта прив`язки ТС здійснюється за заявою замовника, шляхом зазначення нової дати, підпису та печатки у паспорті прив`язки ТС органом з питань містобудування та архітектури виконавчого органу відповідної ради, районної державної адміністрації (п. 2.18 Порядку № 244).
Пунктом 2.29 Порядку № 244 передбачено, що у разі закінчення строку дії, анулювання паспорту прив`язки, самовільного встановлення тимчасової споруди така тимчасова споруда підлягає демонтажу.
Як вже зазначалося судом раніше, 15.06.2012 Управлінням містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради видано ФОП ОСОБА_1 . Паспорт прив`язки стаціонарної тимчасової споруди (торговий павільйон) на вул. Театральній (біля ринку «Дикого») в м. Рівне № 01-ТС/23 від 26.07.2012 року. Паспорт прив`язки дійсний до 15.10.2017 року. Згідно відомостей вказаного паспорта прив`язки тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності паспорт прив`язки продовжено по 11.10.2022 року.
Відмовляючи в продовженні дії паспорт прив`язки ТС, відповідач посилається на закінчення строку дії паспорта прив`язки, оскільки позивач звернувся з відповідною заявою 05.01.2023 року
Разом з тим, позивач посилаючись на необґрунтованість спірного рішення вказує на ту обставину, що , відповідно до підпункту 5 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2022 року № 314, строки дії діючих строкових ліцензій та документів дозвільного характеру автоматично продовжуються на період воєнного стану.
Приписами пунктів 2.17, 2.18 Порядку № 244 обумовлено, що строк дії паспорта прив`язки ТС визначається органом з питань містобудування та архітектури відповідної ради або районної державної адміністрації з урахуванням строків реалізації положень містобудівної документації на місцевому рівні.
Продовження строку дії паспорта прив`язки ТС здійснюється за заявою замовника, шляхом зазначення нової дати, підпису та печатки у паспорті прив`язки ТС органом з питань містобудування та архітектури виконавчого органу відповідної ради, районної державної адміністрації.
Суд зазначає, що у зв`язку з розпочатою військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ.
У подальшому, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, Указом Президента № 133/2022 від 14.03.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, Указом Президента № 259/2022 від 18.04.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб; Указом Президента № 341/2022 від 17.05.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, Указом Президента № 573/2022 від 12.08.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, Указом Президента №757/2022 від 07 листопада 2023 року строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
Отже, на дату відмови відповідача щодо продовження строку дії паспорта прив`язки діяв воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року № 389-VIII. Також діє він і на час розгляду даної справи в суді.
Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» від 06.09.2005 № 2806-ІV визначає правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності і встановлює порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру, та адміністраторів.
Відповідно до абзацу 4,5 п.1 ст. 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», документ дозвільного характеру - дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ в електронному вигляді (запис про наявність дозволу, висновку, рішення, погодження, свідоцтва, іншого документа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), який дозвільний орган зобов`язаний видати суб`єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб`єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності; об`єкт, на який видається документ дозвільного характеру (далі - об`єкт), - природні ресурси, земельна ділянка, ґрунтовий покрив земельних ділянок, споруда, будівля, приміщення, устаткування, обладнання та механізми, що вводяться в експлуатацію або проектуються, окрема операція, господарська діяльність певного виду, робота та послуга, а також документи, які використовуються суб`єктом господарювання у процесі проходження погоджувальної (дозвільної) процедури (проектна документація на будівництво об`єктів, землевпорядна документація, містобудівна документація, гірничий відвід).
Оскільки, відповідно до п. 2.30. Порядку № 244, розміщення тимчасової споруди самовільно забороняється, паспорт прив`язки тимчасової споруди є документом дозвільного характеру.
18.03.2022 відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 Про введення воєнного стану в Україні Кабінетом Міністрів прийнято постанову № 314 «Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану», підпунктом 5 пункту 1 якої установлено, що строки дії діючих строкових ліцензій та документів дозвільного характеру автоматично продовжуються на період воєнного стану. При цьому, підпунктом 4 пункту 1 вказаної Постанови обумовлено, що на період воєнного стану зупиняється перебіг строків звернення за отриманням публічних послуг, визначених законодавством. З дня припинення чи скасування воєнного стану перебіг зазначених строків продовжується з урахуванням часу, що минув до їх зупинення
Відповідно до приписів статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.
Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем`єр-міністр України.
Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.
Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 №794-VІІ відповідно до Конституції України визначає організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України.
Частиною першою статті 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» обумовлено, що постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.
Разом з цим, відповідно до підпункту 5 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2022 року № 314, строки дії діючих строкових ліцензій та документів дозвільного характеру автоматично продовжуються на період воєнного стану.
Суд зауважує, що вказана постанова Кабінету Міністрів України від 18.03.2022 № 314 «Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану опубліковане у Офіційному віснику України від 05.04.2022 №26, 1399 та Урядовому кур`єрі, 19.03.2022 № 62.
Також, відповідно до пункту 4 Постанови КМУ від 18.03.2022 № 314 ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та діє до дня припинення чи скасування воєнного стану.
Крім того, згідно відомостей Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів, постанова Кабінету Міністрів України від 18.03.2022 № 314 «Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану» внесена до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів 24.03.2022 за реєстраційним кодом акта: 110613/2022.
Указом Президента України від 27.06.1996 № 468/96 «Про єдиний державний реєстр нормативних актів» запроваджено в Україні Єдиний державний реєстр нормативних актів - автоматизовану систему збирання, накопичення та опрацювання актів законодавства (далі - Державний реєстр).
Постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 376 «Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним» затверджено Порядок ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним. Пунктом 3 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним обумовлено, що держатель Реєстру - Мін`юст, який розробляє організаційні та методологічні принципи ведення Реєстру, приймає рішення про включення нормативно-правових актів до Реєстру, здійснює їх опрацювання, ідентифікацію, класифікацію, відповідає за автентичність та контрольний стан еталонних текстів, забезпечує внесення нормативно-правових актів до еталонного фонду і його збереження та здійснює контроль за наданням інформації з Реєстру.
Згідно із приписами пункту 6 вказаного Порядку до Реєстру включаються: нормативно-правові акти, видані починаючи з дня прийняття Акта проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.), - чинні, опубліковані та неопубліковані, у тому числі з обмежувальними грифами, закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, рішення і висновки Конституційного Суду України, зареєстровані в Мін`юсті нормативно-правові акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, Національного банку, а також міжнародні договори України; нормативно-правові акти, видані до прийняття Акта проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.), що не втратили чинності та не суперечать законодавству України; тимчасові нормативно-правові акти з терміном дії рік і більше та з терміном дії менше року в разі наступного його продовження.
Приписами пункту 10 вказаного Порядку обумовлено, що нормативно-правові акти, які підлягають державній реєстрації відповідно до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 р. № 493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», включаються до Реєстру після їх державної реєстрації у Мін`юсті.
З огляду на викладені обставини, судом встановлено, що посилання відповідача, як на підставу відмови у продовженні терміну дії паспорта прив`язки тимчасової споруди закінчення терміну дії останнього - є неправомірним, враховуючи введення воєнного стану на час прийняття спірного рішення та ту обставину, що у відповідності до приписів пп.5 п. 1 постанови КМУ від 18.03.2022 № 314, строк дії строкових ліцензій та документів дозвільного характеру автоматично продовжуються на період воєнного стану.
Щодо висновків Відповідача про наявність підстав для відмови у продовженні строку дії паспорту прив`язки через наявність ознак підробки у поданих Позивачем документах, суд вважає їх хибними, зважаючи на наступне:
Відсутність відмітки про продовження строку дії паспорта прив`язки на екземплярі паспорта прив`язки, який зберігався у Відповідача не свідчить про підробку відповідної відмітки в належному Позивачем оригіналі паспорту прив`язки, оскільки наявність такої відмітки на екземплярі паспорта прив`язки, який зберігався у Відповідача, залежить виключно від добросовісного виконання своїх повноважень працівниками Відповідача, зокрема, належного ведення останніми діловодства.
А зважаючи на відсутність вироку у кримінальній справі, в якій би була встановлена обставина підробки Позивачем даних у відповідному документів, відмова Відповідача у продовженні строку дії паспорта прив`язки не базується на положеннях чинного законодавства.
Таким чином, з урахуванням тих обставин, що паспорт прив`язки був виданий позивачу правомірно, і він був чинний на час звернення позивача про продовження його дії, суд дійшов висновку, що у відповідача існував обов`язок продовжити строк дії цього паспорту прив`язки.
При цьому така обставина, як вилучення паспорта прив`язки тимчасової споруди правоохоронними органами не перешкоджає відповідачеві вчинити передбачені чинним законодавством дії щодо продовження строку паспорта прив`язки, в тому числі шляхом зазначення нової дати, підпису та печатки на дублікаті відповідного документа.
З приводу посилань відповідача на дискреційність повноважень останнього щодо прийняття рішення про продовження строку дії паспорта прив`язки, суд зазначає наступне:
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятими Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді (Recommendation № R(80)2 of the Committee of Ministers concerning the exercise of discretionary powers by administrative authorities), під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У пункті 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24 квітня 2017 року № 1395/5, дискреційні повноваження визначаються як сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Здійснюючи судочинство, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17 грудня 2004 року у справі «Pedersen and Baadsgaard v. Denmark» (заява № 49017/99) зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, відміняти замість нього рішення, яке визнається протиправним, приймати інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.
Разом з тим, у рішенні ЄСПЛ від 2 червня 2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 2 Закону України «Про адміністративну процедуру» (набирає чинності 15 грудня 2023 року) дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.
Частиною третьою статті 6 цього ж Закону визначено, що здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов: 1) дискреційне повноваження передбачено законом; 2) дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом; 3) правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом; 4) вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.
З огляду на вищезазначене, дискреційними є такі повноваження, у межах яких норма права допускає кілька варіантів поведінки суб`єкта владних повноважень у кожній конкретній ситуації та встановлених обставинах справи, кожна з яких буде правомірною.
Порядком №244 не передбачено можливості відмови замовнику уповноваженим органом у продовженні строк дії паспорту прив`язки у разі дотримання замовником всіх умов його видачі, відтак, відповідач не наділений абсолютними дискреційними повноваженнями при вирішенні питання про продовження/не продовження строку дії паспорту прив`язки ТС.
У Доповіді Венеціанської комісії № 512/2009 «Про верховенство права» (The Rule of Law), яка прийнята на 86-й пленарній сесії 25-26 березня 2011 року), встановлено таке: Венеціанська комісія, взявши за основу визначення принципу верховенства права, дане Т. Бінгемом, дійшла висновку про існування сьогодні консенсусу щодо наступних необхідних складових верховенства права: законність (у тому числі прозорий, підзвітний і демократичний процес ухвалення законів), правова визначеність, заборона сваволі, доступ до правосуддя (забезпечується незалежними і неупередженими судами), дотримання прав людини, недискримінація і рівність перед законом (пункт 21); у рамках Організації Об`єднаних Націй поняття «верховенство права», що було включене до преамбули Загальної декларації прав людини (1948 рік), застосовується для впровадження низки принципів, що мають властивість змінюватися залежно від того чи іншого контексту; порівняння двох доповідей, підготовлених за короткий проміжок часу (2002- 2004 роки), демонструє цю різноманітність підходів: у першій наголошується, наприклад, на таких елементах, як незалежна судова система, незалежні установи захисту прав людини, визначені та обмежені повноваження влади, справедливі та прозорі вибори; тоді як у другій увагу сконцентровано на таких елементах, як якість законодавства, ієрархічна вищість закону, рівність перед законом, відповідальність перед законом, юридична визначеність, процесуальна та судова прозорість, уникнення свавілля, поділ влади та ін. (пункт 24).
Крім того, у пункті 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11) ЄСПЛ зазначив, що законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій є у цьому контексті необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, певною мірою залежатиме від характеру та масштабів зазначеного втручання (див. рішення у справі «P.G. and J.Н. v. the United Kingdom», заява № 44787/98, пункт 46).
У пункті 45 рішення у справі «Al-dulimi and Montana management INC. v.tzerland» (заява № 5809/08) ЄСПЛ наголосив, що однією з фундаментальних складових європейського громадського порядку є принцип верховенства права, а свавілля (arbitrariness) є запереченням цього принципу. Навіть у контексті тлумачення та застосування національного законодавства, коли Суд залишає національним органам влади дуже широкі повноваження, він завжди робить це, прямо чи неявно, з урахуванням заборони свавілля (prohibition of arbitrariness) (рішення у справах «Garcнa Ruiz v. Spain», заява № 30544/96, пункти 28-29; «Storck v Germany», заява № 61603/00, пункт 98).
Законодавчо закріплена процедура прийняття рішень суб`єктами публічного права має на меті створення гарантій для суб`єкта приватного права та встановлення меж реалізації повноважень органами публічного права і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження до суду таких рішень (дій) особою, чиї інтереси вони зачіпають. Установлена законом процедура є важливою гарантією недопущення зловживань з боку суб`єктів владних повноважень під час прийняття рішень та вчинення дій, яка повинна забезпечувати, передусім, справедливе ставлення до особи, а також дотримання загального принципу юридичної визначеності, складовою якого є принцип легітимних очікувань.
З цього приводу також доцільно вказати, що відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Крім того, як зазначив ЄСПЛ в справі «Zolotas v. Greece» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (заява № 66610/09, пункт 39). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Capital Bank AD v. Bulgaria» (заява № 49429/99, пункт 52).
У справі «Суханов та Ільченко проти України» ЄСПЛ зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, заяви № 68385/10 та № 71378/10).
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (заява № 25921/02) ЄСПЛ, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі «Stretch v. the United Kingdom» (заява № 44277/98).
У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення «Von Maltzan and others v. Germany»).
Отже, враховуючи, що Позивач мав законні очікування стосовно продовження строку дії паспорту прив`язки ТС, оскільки відповідний паспорт прив`язки був виданий позивачеві правомірно, і був чинний на момент звернення з заявою про продовження строку дії паспорту прив`язки, бездіяльність відповідача щодо непродовження строку дії відповідного паспорту прив`язки є протиправною.
А відтак, позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Стосовно належного та ефективного способу захисту прав позивача по даній справі, Суд зазначає наступне:
Загальні способи звернення до адміністративного суду та захисту права у публічно-правових відносинах визначені ч. 1 ст. 5 та ч. 2 ст. 245 КАС України. Якщо особа вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, така особа має право звернутися до суду та просити про їхній захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Вирішуючи справу по суті, суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю.
Одночасно, положення, ст. 9 КАС України дозволяють суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Окрім того, положення п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України надають можливість суду визначити інший, ніж обрано позивачем, спосіб захисту його порушених прав, і прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів особи у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов`язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява (постанова Верховного Суду від 24 вересня 2019 року у справі № 819/1420/15).
Установлюючи правило, що суд розглядає адміністративну справу в межах позовних вимог, ця норма встановлює виняток у вигляді можливості у суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 18 травня 2018 року у справі № 826/6965/14, від 27 листопада 2018 року у справі № 807/997/16, від 15 липня 2019 року у справі № 804/14556/15, від 20 листопада 2019 року у справі № 826/9457/18, від 22 листопада 2019 року у справі № 815/4392/15, від 23 грудня 2019 року у справі № 815/3145/15, від 7 лютого 2020 року у справі № 826/11086/18, від 5 травня 2020 року у справі № 1340/4044/18, від 23 червня 2020 року у справі № 820/1545/16, від 6 серпня 2020 року у справі № 805/3147/16-а).
Конституційний Суд України у Рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Отже, ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Крім того, у судовій практиці сформульована стала правова позиція, яка полягає у тому, що ефективним вважається такий спосіб захисту, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) відшкодування шкоди, заподіяної порушенням права; обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає завданню адміністративного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/14016/16, від 11 лютого 2019 року у справі № 2а-204/12, від 15 липня 2019 року у справі № 420/5625/18, від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18, від 1 червня 2022 року у справі № 620/5996/21, від 25 жовтня 2022 року у справі № 200/13288/21).
Також відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року №160/6762/21, ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 4 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19 та від 13 жовтня 2022 року у справі № 380/13558/21.
Суд також враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі № 806/965/17 та від 27 вересня 2021 року у справі №380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Зважаючи на те, що лист Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Рівненської міської ради від 31.01.2023 року №01-ТС/1 не може вважатися належно прийнятим та оформленим рішенням відповідача про відмову в продовженні строку дії паспорта прив`язки, хоча й фактично свідчить про таку відмову відповідача, зважаючи на необхідність здійснення повного захисту прав та законних інтересів позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача, як суб`єкта владних повноважень, прийняти рішення за результатами розгляду відповідної заяви позивача з урахуванням оцінки суду.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду з адміністративним позовом позивач сплатив судовий збір в розмірі 2684,00 грн, що підтверджується платіжним документами в матеріалах справи, тому вказані кошти підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В И Р І Ш И В :
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Рівненської міської ради у продовженні паспорту прив`язки стаціонарної тимчасової споруди (торговий павільйон) на вул. Театральній (біля ринку «Дикого») в м. Рівне № 01-ТС/23 виданого 26.07.2012 року замовнику ФОП ОСОБА_1 .
Зобов`язати Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Рівненської міської ради повторно розглянути заяву ФОП ОСОБА_1 про продовження строку дії паспорта прив`язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності від 26 липня 2012 року №01-ТС/23 - з урахуванням висновків суду.
Стягнути на користь ФОП ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Рівненської міської ради судові витрати на суму 2684,00 грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 04 серпня 2023 року.
Учасники справи:
Позивач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
Відповідач: Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради (вул. Казимира Любомирського, буд. 6,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, код ЄДРПОУ 02499015)
Суддя В.В. Щербаков
