П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 грудня 2023 року місто Київ
справа № 756/8623/22
провадження№22-ц/824/13884/2023
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеус А.М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С.
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Зубко Анастасією Олександрівною,
на рішення Оболонського районного суду м.Києва від 15 червня 2023 року та додаткове рішення Оболонського районного суду м.Києва від 28 червня 2023 року, ухвалене у складі судді Шролик І.С.,
В С Т А Н О В И В :
У вересні 2022 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_2 , в якому просила розірвати договір довічного утримання, посвідчений 16 серпня 2018 року приватним нотаріусом КМНО Мельник Л.С., укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Позов обґрунтовано тим, що відповідно до умов укладеного між сторонами договору відповідач зобов`язався довічно утримувати позивача, забезпечувати харчуванням та одягом, доглядати за позивачем, надавати необхідну грошову та іншу допомогу та підтримувати квартиру.
Протягом тривалого часу, з боку набувача не виконуються умови договору, а саме догляд і допомога, яка необхідна людині, яка хворіє онкологією 4 стадії, та потребує постійного догляду. Починаючи з 24 лютого 2022 року, з початком бойових дій на території України, стан здоров`я позивача дуже погіршився, відповідачем не було вжито жодного заходу щодо забезпечення позивача безпечним місцем перебування, а також не було надано побутових послуг, забезпечення продуктами харчування, одягом, допомоги у приготуванні їжі, догляду за особистою гігієною.
Єдине, що виконує відповідач, це перераховує 2000 грн. на рахунок відчужувача, та сплачує комунальні платежі.
9 серпня 2022 року позивач через представника звернулася до відповідачки письмово з вимогами виконувати умови договору, а саме: надавати побутові послуги раз на тиждень; забезпечувати продуктами харчування - 2 рази на тиждень; забезпечувати сезонним одягом; допомогати у приготуванні їжі - постійно; забезпечувати догляд за особистою гігієною; забезпечувати засобами лікування.
1 вересня 2022 року на адресу представника позивача надійшов лист відповідь, в якому відповідач пропонує перекласти свої обов`язки по догляду за онкохворою людиною, та допомогу по господарству на клінінгову компанію та сторонню особу, яку для себе знайде позивач.
У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 не має можливості особисто виконувати взяті на себе зобов`язання за місцем проживання позивача, про що зазначила у відповіді, а ОСОБА_1 не має бажання змінити місце проживання та мешкати за адресою проживання ОСОБА_2 , за межами міста Києва, зазначене запропоновано у відповіді, позивачем було прийнято рішення розірвати договір довічного утримання..
У вересні 2022 року ОСОБА_2 звернулась з зустрічним позовом, в якому просила розірвати договір довічного утримання, визнати право власності ОСОБА_1 на частину квартири. Іншу частину залишити у власності ОСОБА_2 . Відповідач добросовісно виконувала свої зобов`язання, у серпні 2022 року несподівано для себе отримала досудову вимогу за підписом адвоката Болдирєвої Д.І., Жодних претензій, незадоволення від ОСОБА_1 , ані усно, ані через засоби месенджерів не отримувала.
В результаті здійснення збройної агресії РФ, введення воєнного стану на всій території України, який продовжується по даний час, відповідач має ненормований робочий день, часто перебуває на чергуваннях, виконує інші обов`язки з підвищення обороноздатності, з об`єктивних причин не може особисто, без залучення третіх осіб виконувати у щоденному режимі вимоги ОСОБА_1 про виключно особистий догляд.
Загалом на користь ОСОБА_1 відповідачем сплачено на час подання зустрічного позову 169168,21 грн. Зазначені витрати не враховують вартості наданої їжі, витраченого пального та амортизації автомобіля, який використовувався для задоволення потреб відчужувача.
Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 15 червня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Розірвано договір довічного утримання, укладений 16 серпня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Мельник Л.С.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини за Березовською на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 . В задоволенні решти вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 28 червня 2023 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію витрат по сплаті судового збору в сумі 2987,70 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію витрат на правову допомогу в розмірі 10000 грн.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в який просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 в частині визнання права власності на 1/3 частину квартири частину квартири АДРЕСА_1 та в частині часткового задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 в частині визнання за нею права власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_1 в частині визнання права власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 задовольнити та відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 повністю. К;рім того, просила скасувати додаткове рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсації витрат на правову допомогу в розмірі 10000 грн Суд першої інстанції порушив принципи верховенства права і законодавства і принцип змагальності сторін, передбачені ст.ст.10, 12 ЦПК України, грубо порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми ст.ст.744, 751, 755, 756 ЦК України.
Суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку, що обставини невиконання умов договору довічного утримання виникли з незалежних від набувача причин, вона не мала можливості на них вплинути, а тому не встановлено істотності порушення набувачем обов`язків за договором довічного утримання, оскільки ОСОБА_2 неналежним чином виконувала свої обов`язки ще до введення воєнного стану на території України.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що спірний договір неналежно виконувався, але суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про відсутність істотних порушень, оскільки згідно висновку Центральної ЛКК від 22 вересня 2022 року ОСОБА_1 потребує стороннього догляду, який ОСОБА_2 не надавався, що є істотним порушенням обов`язків набувача за спірним договором.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково зустрічний позов, невірно застосував ч.2 ст.756 ЦК України, зазначивши про неможливість подальшого виконання набувачем своїх обов`язків з підстав, що не залежать від неї.
Визнання права власності за ОСОБА_2 на 1/3 частини спірної квартири є явно і очевидно несправедливим, оскільки встановлені судом першої інстанції витрати ОСОБА_2 на виконання умов спірного договору складають 156548,04 грн., що становить 8 % від реальної вартості спірної квартири, але аж ніяк не 33% як помилково визначив суд першої інстанції.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги та рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване залишити без змін.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Зубко А.О. апеляційну скаргу підтримала і просила її задовольнити.
ОСОБА_2 , її представник адвокат Юрченко М.С., а також третя особа: ОСОБА_3 проти доводів апеляційної скарги заперечували і просили рішення як законне і обґрунтоване залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 16 серпня 2018 року був укладений договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Л.С.
За умовами укладеного договору ОСОБА_1 , непрацездатна за станом здоров`я, передала у власність ОСОБА_2 належну їй на праві власності однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Відчужувана квартира належить ОСОБА_1 на підставі договору міни від 06 червня 2007 року (пункти 1.1., 1.2). Ціна відчужуваної за цим договором квартири визначається сторонами у розмірі 598590 грн. (пункт 1.4).
Розділом 2 Договору передбачено, що матеріальне забезпечення з утримання (догляду), яке щомісячно набувач має надавати відчужувану визначається у вигляді: 2.1.1 забезпечення відчужувача житлом шляхом збереження права безоплатного по життєвого проживання в квартирі, 2.1.2 надання побутових послуг (прибирання квартири, прання білизни), 2.1.3 оплати комунальних послуг, електроенергії та послуг зв`язку, 2.1.4 щомісячно перераховувати на рахунок відчужувача суму 2000 грн.
За згодою сторін утримання визначається у вигляді: 2.2.1 придбання необхідних лікувальних засобів за рекомендаціями лікарів; 2.2.2 у випадку хвороби відчужувача організація соціального медичного догляду, забезпечення належного догляду за місцем перебування (проживання) відчужувача, забезпечення належного харчування (за спеціально визначеним лікарем режимом); 2.2.3 забезпечення належного догляду у разі перебування у лікарні; 2.2.4 забезпечення продуктами харчування, одягом, допомоги з приготування їжі. Догляду, особистою гігєною.
Положеннями п. 3.1., п.п. 3.1.1., 3.1.2 передбачено, що відчужувач має право: вимагати своєчасного та повного здійснення утримання та матеріального забезпечення від набувача; вимагати розірвання договору та повернення квартири у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків за цим договором.
Набувач має обов`язки, передбачені розділом 3.2 у встановлені строки та в необхідному обсязі здійснювати утримання та надавати матеріальне забезпечення згідно з розділом 2 Договору. В разі смерті відчужувача поховати її, до смерті відчужувача не укладати щодо квартири, яка отримана ним за цим договором, правочини купівлі-продажу. Міни, дарування, ренти, оренди, іпотеки, іншим способом не передавати її у власність іншій особі, не здійснювати жодних перепланувань, а також не надавати згоду іншім особам на реєстрацію та проживання у відчужуваній квартирі.
Згідно умов п. 4.2. Договору уразі неможливості подальшого виконання набувачем своїх обов`язків за цим договором з підстав, що мають істотне значення, обов`язки набувача можуть бути передані за згодою відчужувача члену сім`ї набувача або іншій особі за їх згодою. Відмова відчужувача у наданні згоди на передання обов`язків набувача за цим договором іншій особі може бути оскаржена до суду.
Цей договір може бути розірвано за згодою сторін, а у випадку не виконання його умов та відмови від добровільного розірвання однією із сторін - у судовому порядку (п. 4.5).
У разі розірвання цього договору з вини однієї із сторін, винна сторона зобов`язана відшкодувати другій стороні завдані збитки, а також матеріальне забезпечення виплачене набувачем відчужувачу відповідно до п. 2.1. договору (п. 4.7).
Згідно висновку центральної ЛКК від вересня 2022 року ОСОБА_1 через наявне загальне захворювання потребує сторонньої допомоги у побуті.
З довідки управління роботи з особовим складом СБУ за № 11/6-3203 від 18 листопада 2022 року встановлено, що ОСОБА_2 проходить військову службу в СБУ.
З досліджених судом квитанцій встановлено, що за період з 16 серпня 2018 року по 18 листопада 2022 року відповідачем ОСОБА_2 за комунальні послуги сплачено 52095,74 грн.; в рахунок щомісячного утримання за зазначений період сплачено 104452,30 грн- щомісячне перерахування на утримання. Також судом досліджені й інші перерахування особистих грошових коштів ОСОБА_2 через АТ «Універсал банк» додаток монобанк на рахунок одержувача без імені - власника карткового рахунку НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , як встановлено судом з дослідженого мобільного додатку. Ці картки належать позивачу ОСОБА_1 .
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із доведеності невиконання відповідачем вимог п.2.2.4 договору - забезпечення продуктами харчування, одягом, допомоги з приготування їжі, але таке невиконання мало місце з незалежних від набувача причин і вона не мала можливості на них вплинути, а саме через повномасштабне вторгнення рф на територію України та ведення бойових дій в м.Києві та Київській області, протягом лютого-травня 2022 року вона із родиною була поза межами міста. Також судом не встановлено істотності порушення набувачем обов`язків за договором довічного утримання у вигляді неповного чи неналежного забезпечення доглядом, допомогою, харчуванням відчужувача або у вигляді свідомого невиконання вказаних дій.
При цьому, судом враховано, що позивач за станом здоров`я й забезпеченістю не вимагала постійного, систематичного догляду. Виконання його умов впродовж тривалого часу відбувався за вимогою, коли в цьому у позивача виникала потреба, що позивач підтвердила в судовому засіданні. Крім того, судом установлено, що набувач виконувала деякі вимоги відчужувача що не передбачені умовами укладеного договору, зокрема догляд за твариною, її прання, стрижка, деякий час тварина проживала у набувача, що свідчить про добросовісність дій набувача й прагнення допомогти у побуті ОСОБА_1 . Також встановлено, що на вимогу позивача - чоловік набувача ОСОБА_3 здійснював ремонтні роботи з приводу поточного полагодження побутової техніки, сантехніки, шафи, тощо, що свідчить про належність та добросовісність дій набувача в період, що передував лютому 2022 року. Коли фізично не було змоги полагодити, витрати позивача на виклик сантехніка компенсовані їй набувачем.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами склались відносини, коли жодна із сторін укладеного договору не бажає продовження його виконання, тому його збереження є недоцільним, на підставі обоюдної вимоги як за первісним, так і за зустрічним позовом договір має бути розірваним.
Залишаючи у власності ОСОБА_2 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем витрачено на виконання умов договору 195000 грн.,, які позивач однією сумою не може повернути. Виходячи із оціненої позивачем при укладенні договору довічного утримання вартості квартири в сумі 598590 грн., 195000 грн. складає 1/3 частину. При цьому, судом ураховано, що у позивача відсутня фінансова можливість компенсувати відповідачу витрачені нею грошові кошти на виконання умов договору.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання учасниками справи не оскаржується.
Разом з тим, з висновками суду першої інстанції щодо залишення у власності ОСОБА_2 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 повністю погодитись не можна, виходячи з наступного.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі , мотиву їх відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст.744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та(або) доглядом.
Згідно з п.1 ч.1 ст.755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду: 1) на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини; 2) на вимогу набувача.
Згідно із ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Належним виконанням зобов`язання слід вважати тоді, коли відповідач виконує всі взяті на себе обов`язки за договором.
Правові наслідки розірвання договору довічного утримання (догляду) визначені в статті 756 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст.756 ЦК України правовим наслідком розірвання договору довічного утримання на вимогу відчужувача у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане. У цьому разі витрати, зроблені набувачем на утримання та(або) догляд відчужувача, не підлягають поверненню.
Згідно з ч.2 ст.756 ЦК України у разі розірвання договору на вимогу набувача у зв`язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов`язки за договором.
За результатами аналізу зазначеної норми можна дійти висновку, що за певних життєвих обставин може виникнути ситуація, через яку набувач не має можливості в подальшому виконувати умови договору довічного утримання з підстав, які мають істотне значення. За наявності таких підстав набувач має право звернутися до суду з вимогою про залишення за ним частини майна, що є суб`єктом договору довічного утримання.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 209/2643/16-ц.
Набувач вправі припинити договір в судовому порядку тільки в тому випадку, коли через незалежні від нього обставини його майнове становище змінилося настільки, що він не в змозі надавати набувачеві належне матеріальне забезпечення, обумовлене в договорі, або за інших певних життєвих обставин коли виникнула ситуація, через яку набувач не має можливості в подальшому виконувати умови договору довічного утримання з підстав, які мають істотне значення ( правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 10 вересня 2021 року у справі № 766/11232/17).
Установлено, що відповідачка ОСОБА_2 , через повномасштабне вторгнення рф на територію України та ведення бойових дій в Києві та Київський області, у зв`язку з виконанням службових обов`язків (проходить військову службу в СБУ), у період лютий-травень 2022 року не могла в повному обсязі виконувати обов`язки по договору довічного утримання, виїхала з родиною за межі міста
В подальшому, через військовий стан та у зв`язку з підвищенням рівня несення служби, ОСОБА_2 частину зобов`язань щодо здійснення догляду, прибирання та гігієни не може здійснювати особисто.
На пропозицію ОСОБА_2 залучити до виконання деяких її обов`язків клінінгову компанію для прибирання в квартирі відчужувача, збільшити грошове утримання ОСОБА_1 для самостійного вибору помічника по господарству з числа осіб, яким довіряє остання, переїзд ОСОБА_1 до постійного місця дислокації родини набувача на період воєнного стану в Україні, відчужувач за договором довічного утримання - ОСОБА_1 відмовилась.
Встановивши, що набувач ОСОБА_2 не має можливості виконувати умови договору довічного утримання з підстав, що мають істотне значення і не залежать від останньої, мають об`єктивний характер, - несення військової служби у період дії воєнного стану в Україні, врахувавши небажання відчужувача отримувати виконання деяких умов договору іншими, окрім відповідача, особами, - суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для розірвання договору довічного утримання та залишення за набувачем право власності на 1/3 частину квартири, з урахуванням тривалості часу належного виконання набувачем умов договору з серпня 2018 року, значного розміру грошових коштів, які відчужувач отримала за час виконання набувачем умов договору, а також зусилля, час, витрачені набувачем та членами її родини, в тому числі транспортні витрати продовж 2018-2019 років на відвідування лікарні під час проходження лікування позивачем, приготування їжі, відвідування, догляд й спілкування, піклування про тварину, що не можуть бути оцінені в грошовому еквіваленті.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з визначенням частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_2 , яка підлягає залишенню за набувачем ОСОБА_2 , з огляду на не пропорційність обсягу витрат останньої у зв`язку з виконанням нею зобов`язань за договором, реальній вартості квартири.
Зважаючи на обсяг витрачених відповідачем коштів, орієнтовної вартості однокімнатної квартири, аналогічної за параметрами та місцем розташування спірній квартирі (49990 доларів США), апеляційний суд, враховуючи вимоги розумності і справедливості, виходячи із розумного балансу інтересів сторін договору, вважає, що за набувачем слід залишити право власності на 8/100 частини квартири АДРЕСА_2 .
Врахування судом першої інстанції при визначенні частки у праві власності на квартиру, яка підлягає залишенню за набувачем, вартість квартири, яку сторони договору довічного утримання визначили у самому договорі, є помилковим, оскільки така вартість не відповідає реальній вартості квартир у місті Києві, що є відомим. Крім того, слід зазначити що частка майна, яка може бути залишена у власності набувача, у зв`язку з розірванням договору довічного утримання через неможливість його подальшого виконання набувачем, прямо не залежить від реальної вартості цього майна, а підлягає визначенню з урахуванням конкретних обставин справи.
Крім того, позивач в апеляційній скарзі зазначає про те, що витрати ОСОБА_2 на виконання умов спірного договору становить 8% від реальної вартості спірної квартири.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для залишення за ОСОБА_2 права власності на частину квартири через те, що розірвання договору відбулося у зв`язку з істотними порушеннями умов договору саме набувачем, зокрема не виконання останньою п.2.2 договору, а саме відповідачем не надавався догляд, необхідна допомога, купівля ліків під час перебування позивача у лікарні на лікуванні, колегія суддів відхиляє, з урахуванням недоведення цих обставин саме позивачем.
Надані представником позивача до апеляційної скарги на підтвердження цих обставин медичні документи ОСОБА_1 апеляційний суд не прийняв, виходячи з порушення позивачем порядку подання доказів, позивач не звертався з вказаним клопотанням до суду першої інстанції та не надав доказів неможливості подання таких клопотань до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від ОСОБА_1 .
Сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, зокрема у рішенні від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» суд зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.
Посилання в апеляційній скарзі на невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором довічного утримання ще до повномасштабного вторгнення рф в Україну є недоведеними та спростовуються позицією самої позивачки ОСОБА_1 , яка у позовній заяві та у своїх поясненнях в судовому засіданні 29 травня 2023 року, зазначала про те, що відповідач не виконує умови договору з початку бойових дій на території України.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, і не впливають на їх правильність.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи , покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв`язку з зміною рішення суду першої інстанції, відповідно підлягають збільшенню сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, з 2987,70 грн. до 5347,41 грн. ( 5985,90 грн.(судовий збір сплачений позивачем за майнову вимогу) : 100% х 92%) + 992,40 грн. (судовий збір сплачений позивачем за немайнову вимогу) - 159,62 грн. (судовий збір пропорційно до розміру задоволених вимог ОСОБА_2 ).
Крім того, підлягає зменшенню сума витрат ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу з урахуванням зменшення частки майна, яке залишається за набувачем, з 10000 грн. до 2000 грн. Загальний розмір витрат ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу становить 21000 грн., вісім відсотків від цієї суми становить 1620 грн. Разом з тим, суд вважає за можливе стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування витрат останньої на професійну правничу допомогу 2000 грн., що відповідає вимогам розумності.
За таких обставин додаткове рішення суду першої інстанції підлягає зміні, сума судового збору збільшити суму судового збору, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , з 2987,70 грн. до 5347,41 грн. Зменшити суму витрат на правову допомогу, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , з 10000 грн. до 2000 грн.
Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Зубко Анастасією Олександрівною, задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду м.Києва від 15 червня 2023 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 2/3 частини та за ОСОБА_2 на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 змінити, збільшивши частку ОСОБА_4 у праві власності на квартиру з 2/3 частин на 92/100 частини, а частку ОСОБА_2 зменшити з 1/3 частини на 8/100 частини квартири.
Додаткове рішення Оболонського районного суду м.Києва від 28 червня 2023 року змінити, збільшити суму судового збору, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , з 2987,70 грн. до 5347,41 грн. Зменшити суму витрат на правову допомогу, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , з 10000 грн. до 2000 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Постанова складена 26 січня 2024 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус
