ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2024 року
м. Київ
справа № 711/4569/23
провадження № 61-15691 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
третя особа - служба у справах дітей Черкаської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - на ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 липня 2023 року у складі судді Демчика Р. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Бородійчука В. Г., Карпенко О. В., Василенко Л. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2023 року адвокат Чугуєнко Д. В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду із заявою про забезпечення позову до пред`явлення позовної заяви.
Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 має намір подати до суду позов до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Черкаської міської ради, про забезпечення повернення дитини в порядку Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року.
Вказував, що 01 березня 2016 року між громадянином США ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений шлюб, який зареєстрований Бюро записів актів цивільного стану Штату Флорида за реєстраційним номером НОМЕР_1 .
У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народилася донька ОСОБА_4 .
Сімейне життя у сторін не склалося через систематичні непорозуміння, різні погляди на життя, несумісні звички та характери.
Відповідно до сертифікату суду м. Ватра-Дорней, Повіт Сучава, Румунія, в судовому реєстрі зареєстрована справа № 1121/334/2022 за позовом ОСОБА_5 , американського громадянина, який проживає у м. Ватра-Дорней, Румунія, до ОСОБА_6 , громадянки України, яка проживає у м. Ватра-Дорней, Румунія, предметом якої є: розірвання шлюбу між сторонами; встановлення місця проживання неповнолітньої дитини - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - з позивачем у м. Ватра-Дорней, Румунія; спільне здійснення батьківських повноважень; зобов`язання відповідачки сплачувати аліменти на користь неповнолітньої дитини. Остаточне судове рішення у цій справі не прийнято.
Рішенням суду м. Ватра-Дорней, Повіт Сучава, Румунія, від 22 липня 2022 року у справі № 491 за позовом ОСОБА_5 проти Кривопишиної А. встановлено місце проживання неповнолітньої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка має статус бенефіціара тимчасового захисту як переміщена особа з України на підставі Рішення ЄС 2022/382, проживає в Румунії на підставі дозволу на проживання № 0038169, - з ОСОБА_5 за адресою в муніципалітеті АДРЕСА_1 ; заборонено пересування неповнолітньої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на території України, відповідно, виїзд неповнолітньої дитини з Румунії в Україну у супроводі відповідачки.
Вказував, що 30 серпня 2022 року під час короткочасної подорожі дитини з батьком по території США ОСОБА_2 протиправно, всупереч вказаного судового рішення у справі № 491, незаконно викрала дитину у батька, перетнула державний кордон з Україною, чим порушила охоронювані законом права та інтереси батька та дитини. З цього часу ОСОБА_1 обмежений у побаченнях та спілкуванні з дитиною, на всі його прохання побачити чи почути дитину відповідачка реагує агресивно, заблокувала його у всіх месенджерах, не відповідає на дзвінки. Звернення до правоохоронних органів та до Служб у справ дітей не надали належного результату.
07 липня 2023 року ОСОБА_1 з телефонної розмови з донькою - ОСОБА_8 стало відомо, що її мати - ОСОБА_2 готується до виїзду за межі України, до Італії чи Іспанії, що, на думку заявника, повністю унеможливить судовий захист прав та інтересів позивача на повернення дитини за Гаазькою Конвенцією 1980 року.
Станом на дату подання цієї заяви ОСОБА_1 прибув до України, вважав, що застосування заходів забезпечення позову до пред`явлення позовної заяви є ефективним засобом відновлення порушеного права батька на час розгляду судом справи про повернення дитини.
Ураховуючи викладене, заявник просив суд вжити заходи забезпечення позову до пред`явлення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Черкаської міської ради, про забезпечення повернення дитини, наступним чином: визначити час спілкування малолітньої доньки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 кожен тиждень, починаючи з 09:00 год. суботи до 09:00 год. неділі до ухвалення судом рішення по справі; зобов`язати матір ОСОБА_2 передавати малолітню доньку, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , її батьку ОСОБА_1 за місцем її проживання згідно визначеного судом часу спілкування; обмежити у праві виїзду за межі України малолітню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та заборонити у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України до ухвалення судом рішення по справі; зобов`язати ОСОБА_2 здати на зберігання до суду оригінал закордонного паспорта ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до закінчення розгляду справи.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 липня 2023 року, залишеною без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року, заяву адвоката Чугуєнка Д. В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , про забезпечення позову до подачі позовної заяви задоволено частково. Забезпечено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Черкаської міської ради, про забезпечення повернення дитини в порядку Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року до пред`явлення позовної заяви шляхом обмеження права виїзду за межі України малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та заборонено у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України до набрання судового рішення законної сили.
Роз`яснено, що у відповідності до частини четвертої статті 152 ЦПК України, у разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен пред`явити позов протягом десяти днів, якщо інші строки не встановлено законом.
Судові рішення мотивовано тим, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як батьками малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виник спір щодо незаконного, на думку позивача, переміщення дитини та утримання її на території України. ОСОБА_1 має намір звернутися до суду з позовом до ОСОБА_2 про забезпечення повернення дитини до місця її постійного проживання за межами України в порядку Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року. При цьому ним зазначено, що рішенням суду м. Ватра-Дорней, Повіт Сучава, Румунія від 22 липня 2022 року у справі № 491 було заборонено виїзд неповнолітньої дитини ОСОБА_7 з Румунії в Україну у супроводі відповідачки ОСОБА_2 .
Врахувавши предмет позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку, що забезпечення позову шляхом обмеження у праві виїзду за межі України малолітньої ОСОБА_4 , 05 вересня 2017 року у будь-чиєму супроводі до набрання законної сили рішення суду буде адекватним заходом забезпечення прав позивача.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову в частині встановлення графіка зустрічей батька з дитиною, суди виходили із того, що такий вид забезпечення позову є порушенням вимог процесуального законодавства, оскільки є підміною рішення суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2023 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 липня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року в задоволеній частині й ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви.
Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неповне дослідження наявних у справі матеріалів, невідповідність висновків суду обставинам справи, оскільки суди не врахували правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2023 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 711/4569/23 із Придніпровського районного суду м. Черкаси.
У грудні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не перевірили та не врахували ті обставини, що малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ніколи не мала постійного місця проживання в Румунії, є громадянкою України, а отже користується всіма правами, передбаченими Конституцією України; Міністерством юстиції України, який виконує функції центрального органу за Гаазькою Конвенцією, було відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про повернення ОСОБА_4 з України до Румунії, оскільки постійним місцем проживання дитини є Україна, Вказані обставини підтверджуються листом Міністерства юстиції України від 31 липня 2023 року № 100255/114857-33-23/12.3.2.
Вважає необґрунтованим застосування такого заходу забезпечення позову, як заборону дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України, враховуючи воєнні дії в Україні, адже при загрозі настання негативних подій, як то наслідки підриву підприємств хімічної промисловості або АЕС, дитина буде позбавлена можливості уникнути негативних наслідків для її життя та здоров`я, оскільки не матиме можливості виїхати на безпечну територію за межі країни.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
01 березня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, зареєстрований Бюро записів актів цивільного стану Штату Флорида за реєстраційним номером СFN № 20160073598.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народилася донька ОСОБА_4 .
Відповідно до сертифікату суду м. Ватра-Дорней, Повіт Сучава, Румунія в судовому реєстрі зареєстрована справа № 1121/334/2022 за позовом ОСОБА_5 , американського громадянина, який проживає у АДРЕСА_1 , адреса обрана для передачі процесуальних документів, - адвокатська контора Рамони Редуц, що знаходиться у м. Ватра-Дорней, вул. Міхая Емінеску, № 15, до ОСОБА_2 , громадянки України, яка проживає у АДРЕСА_1 , предметом якої є: розірвання шлюбу між сторонами, з виключної вини відповідачки або за згодою в тій мірі, в якій вона також існує з боку відповідачки; встановлення місця проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з позивачем у м. Ватра-Дорней, Румунія; спільне здійснення батьківських повноважень;зобов`язання відповідачки сплачувати аліменти на користь неповнолітньої дитини, виходячи з її доходів.
Остаточне рішення суду у вказаній справі не прийнято.
Рішенням суду м. Ватра-Дорней, Повіт Сучава, Румунія, від 22 липня 2022 року у справі № 491 за позовом ОСОБА_5 проти ОСОБА_2 встановлено місце проживання неповнолітньої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка має статус бенефіціара тимчасового захисту як переміщена особа з України на підставі Рішення ЄС 2022/382, проживає в Румунії на підставі дозволу на проживання № 0038169, - у ОСОБА_5 за адресою в муніципалітеті АДРЕСА_1 ; заборонено пересування неповнолітньої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка має статус бенефіціара тимчасового захисту як переміщена особа з України на підставі Рішення ЄС 2022/382, проживає в Румунії на підставі дозволу на проживання № 0038169, - на території України, відповідно, виїзд неповнолітньої дитини з Румунії в Україну у супроводі відповідачки.
У липні 2023 року адвокат Чугуєнко Д. В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду із заявою про забезпечення позову до пред`явлення позовної заяви.
Зі змісту заяви про забезпечення позову вбачається, що ОСОБА_1 має намір звернутися до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Черкаської міської ради, про забезпечення повернення дитини в порядку Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року.
При цьому заявник зазначив, що ОСОБА_2 , незважаючи на рішення суду м. Ватра-Дорней, Повіт Сучава, Румунія, від 22 липня 2022 року у справі № 491, яким було заборонено виїзд неповнолітньої дитини ОСОБА_7 з Румунії в Україну у супроводі відповідачки, незаконно перетнула кордон з дитиною та виїхала на територію України. Вважав, що існує загроза вивезення дитини із України в одну з європейських країн (Італії чи Іспанії), що унеможливить судовий захист прав та інтересів позивача на повернення дитини за Гаазькою Конвенцією 1980 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно абзацу другого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення відповідають не в повній мірі.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом..
Позов забезпечується, зокрема, іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (пункт 10 частини першої статті 150 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Цивільне процесуальне законодавство не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову до пред`явлення позовної заяви, адвокат Чугуєнко Д. В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , вказував, що ОСОБА_1 має намір подати до суду позов до ОСОБА_2 про забезпечення повернення дитини в порядку Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року. В обґрунтування заяви зазначав, що ОСОБА_2 , незважаючи на рішення суду м. Ватра-Дорней, Повіт Сучава, Румунія, від 22 липня 2022 року у справі № 491, яким встановлено місце проживання неповнолітньої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з ОСОБА_5 за адресою в муніципалітеті АДРЕСА_1 , та заборонено виїзд неповнолітньої дитини ОСОБА_7 з Румунії в Україну у її супроводі, незаконно перетнула кордон з дитиною та виїхала на територію України. Посилаючись на те, що існує загроза вивезення дитини із України в одну з європейських країн (Італії чи Іспанії), що унеможливить судовий захист прав та інтересів позивача на повернення дитини за Гаазькою Конвенцією 1980 року, просив вжити заходи забезпечення позову до пред`явлення позовної заяви, зокрема шляхом обмеження у праві виїзду за межі України малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та заборони у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України до набрання судового рішення законної сили.
За даними з Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що з серпня 2023 року у провадженні Придніпровського районного суду м. Черкаси знаходиться справа № 711/4780/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Черкаської міської ради, про забезпечення повернення дитини у порядку Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року до Румунії, у якому позивач просить: визнати незаконним утримання ОСОБА_2 на території України малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; повернути малолітню ОСОБА_4 на територію Румунії за адресою в муніципалітеті Ватра-Дорней, вул. Кілієй, № 43Б, Повіт Сучава; зобов`язати ОСОБА_2 передати малолітню ОСОБА_4 її батькові ОСОБА_1 .
Вказана справа № 711/4780/23 призначена до судового розгляду.
Отже, у справі, що переглядається, судами достеменно встановлено, що між батьками малолітньої дитини спір виник щодо незаконного, на думку позивача, переміщення дитини та утримання її на території України, а також повернення дитини до місця її постійного проживання за межами України.
Згідно з частинами першою та другою статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.
Положеннями статті 9 Конституції України та Закону України «Про міжнародні договори і угоди» передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Правовідносини щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульовані положеннями Гаазької Конвенції, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України «Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей» від 11 січня 2006 року.
Виходячи зі змісту статті 3 Гаазької Конвенції уповноважений орган розглядає дії батька або матері як міжнародне викрадення за сукупності таких умов: 1) дитина мала постійне місце проживання в країні-учасниці Конвенції; 2) дитина незаконно переміщена або утримується за кордоном з порушенням справ піклування за умови, що ці права ефективно здійснювалися до її переміщення; 3) дитина не досягла 16-річного віку.
За положеннями пункту «b» частини другої статті 7 Гаазької Конвенції Центральні органи співпрацюють один з одним і сприяють співробітництву між компетентними органами своїх держав з метою забезпечення негайного повернення дітей та досягнення інших цілей цієї Конвенції. Зокрема, безпосередньо або через посередника, вони вживають усіх належних заходів для того, щоб запобігти нанесенню подальшої шкоди дитині або збитку зацікавленим сторонам шляхом вжиття або спричинення вжиття тимчасових заходів.
Згідно зі статтею 12 Гаазької Конвенції, якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримування, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.
Предметом позовних вимог у справах про повернення дитини до іноземної держави є визнання незаконним вивезення та/або утримання на території країни тимчасового перебування дитини, забезпечення повернення її до постійного місця проживання, а також питання піклування про дитину, яке охоплює права, пов`язані з піклуванням будь-якої особи про дитину і, зокрема, право визначати місце проживання дитини й вирішення питань про тимчасовий чи постійний виїзд за кордон.
Таким чином, з урахуванням положень пункту «b» частини другої статті 7, статті 12 Гаазької Конвенції позивачі у справах про повернення дитини до іноземної держави можуть подавати до суду клопотання про вжиття заходів для забезпечення позову. Зокрема, такими заходами забезпечення можуть бути заборона дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України.
Отже у спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України.
У таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення.
Вказане узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 754/7569/21.
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, врахувавши предмет позову, дійшли загалом правильних висновків, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову шляхом обмеження у праві виїзду за межі України малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у будь-чиєму супроводі до набрання законної сили рішенням суду відповідає критеріям співмірності із заявленими позовними вимогами.
Судом першої інстанції вірно враховано, що між сторонами дійсно існує спір щодо незаконного, на думку позивача, переміщення дитини та утримання її на території України, а також повернення дитини до місця її постійного проживання за межами України, під час вирішення якого підлягають доведенню обставини щодо неправомірної зміни місця проживання дитини, тому обраний вид забезпечення позову є доцільним та співмірним з заявленими вимогами позову, а невжиття таких заходів може призвести до істотного порушення прав та охоронюваних законом інтересів заявника та утруднити виконання рішення суду в майбутньому.
Отже суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, з`ясував співмірність виду забезпечення позову, який просила застосувати особа, яка звернулась з такою заявою, позовним вимогам, оцінив рівноцінність заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог, належним чином обґрунтував необхідність вжиття таких заходів.
Судами також врахована суперечлива поведінка ОСОБА_2 , яка, заперечуючи проти забезпечення позову у визначений судом спосіб та вказуючи, що обмеження права виїзду за межі України малолітньої дитини становить загрозу для життя її дитини, разом з тим, з власної ініціативи, не зважаючи на встановлену рішенням іноземного суду заборону, ввезла малолітню дитину під час воєнного стану з території Румунії в Україну. Отже, в небезпечному, як зазначає ОСОБА_2 , середовищі дитина опиналася саме за ініціативою відповідачки.
Разом з тим, ураховуючи ті обставини, що воєнні дії на території України тривають, колегія суддів не виключає можливості виникнення певних обставин, пов`язаних з небезпекою для життя та здоров`я дитини, та необхідністю у зв`язку з цим вивезення дитини за межі України. Отже доцільно у період дії на території України воєнного стану обмежити право виїзду малолітньої дитини за межі України саме без належної згоди батька, що залишає можливість у випадку настання загрозливої для життя і здоров`я дитини ситуації виїзду дитини за межі України у безпечне місце.
За змістом статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки зобов`язані піклуватися про життя та здоров`я дитини.
Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).
Узагальнюючи наведене, Верховний Суд зауважує, що з урахуванням встановленого законом обов`язку обох батьків дбати про життя та здоров`я дитини, рівності прав та обов`язків батьків щодо дитини, думка батька, зокрема у питаннях, пов`язаних з безпекою життя та здоров`я дитини, має бути врахована.
Ураховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, конкретні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що доцільним способом забезпечення позову на час вирішення спору буде обмеження права виїзду за межі України малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без згоди батька - ОСОБА_1 .
Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, а ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову змінити.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 липня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини ухвали Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 липня 2023 року у такій редакції: «Забезпечити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - служба у справах дітей Черкаської міської ради, про забезпечення повернення дитини в порядку Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року до пред`явлення позовної заяви шляхом обмеження права виїзду за межі України малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без згоди батька - ОСОБА_1 - до набрання судового рішення законної сили».
В іншій частині ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 липня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович
