Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 31 січня 2024 року
у справі № 711/4569/23
Цивільна юрисдикція
Щодо способу забезпечення позову у спорі про повернення дитини до місця її постійного проживання за межами України у період дії на території України воєнного стану
ФАБУЛА СПРАВИ
Адвокат, який діє в інтересах ОСОБА_1, звернувся до суду із заявою про забезпечення позову до пред'явлення позовної заяви.
Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 має намір подати до суду позов до ОСОБА_2, третя особа - служба у справах дітей міської ради, про забезпечення повернення дитини в порядку Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року.
Ухвалою суду першої інстанції, залишеною без змін постановою апеляційного суду, заяву адвоката, який діє в інтересах ОСОБА_1, про забезпечення позову до подачі позовної заяви задоволено частково. Забезпечено позов ОСОБА_1 про забезпечення повернення дитини в порядку Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року до пред'явлення позовної заяви шляхом обмеження права виїзду за межі України малолітньої ОСОБА_4, та заборонено у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України до набрання судового рішення законної сили.
ОЦІНКА СУДУ
У цій справі судами достеменно встановлено, що між батьками малолітньої дитини спір виник щодо незаконного, на думку позивача, переміщення дитини та утримання її на території України, а також повернення дитини до місця її постійного проживання за межами України.
Виходячи зі змісту статті 3 Гаазької Конвенції уповноважений орган розглядає дії батька або матері як міжнародне викрадення за сукупності таких умов: 1) дитина мала постійне місце проживання в країні-учасниці Конвенції; 2) дитина незаконно переміщена або утримується за кордоном з порушенням справ піклування за умови, що ці права ефективно здійснювалися до її переміщення; 3) дитина не досягла 16-річного віку.
За положеннями пункту «b» частини другої статті 7 Гаазької Конвенції Центральні органи співпрацюють один з одним і сприяють співробітництву між компетентними органами своїх держав з метою забезпечення негайного повернення дітей та досягнення інших цілей цієї Конвенції. Зокрема, безпосередньо або через посередника, вони вживають усіх належних заходів для того, щоб запобігти нанесенню подальшої шкоди дитині або збитку зацікавленим сторонам шляхом вжиття або спричинення вжиття тимчасових заходів.
Згідно зі статтею 12 Гаазької Конвенції, якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримування, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.
Предметом позовних вимог у справах про повернення дитини до іноземної держави є визнання незаконним вивезення та/або утримання на території країни тимчасового перебування дитини, забезпечення повернення її до постійного місця проживання, а також питання піклування про дитину, яке охоплює права, пов`язані з піклуванням будь-якої особи про дитину і, зокрема, право визначати місце проживання дитини й вирішення питань про тимчасовий чи постійний виїзд за кордон.
Таким чином, з урахуванням положень пункту «b» частини другої статті 7, статті 12 Гаазької Конвенції позивачі у справах про повернення дитини до іноземної держави можуть подавати до суду клопотання про вжиття заходів для забезпечення позову. Зокрема, такими заходами забезпечення можуть бути заборона дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України.
Отже, у спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України.
У таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення.
ВИСНОВКИ: ураховуючи ті обставини, що воєнні дії на території України тривають, колегія суддів не виключає можливості виникнення певних обставин, пов'язаних з небезпекою для життя та здоров'я дитини, та необхідністю у зв`язку з цим вивезення дитини за межі України. Отже доцільно у період дії на території України воєнного стану обмежити право виїзду малолітньої дитини за межі України саме без належної згоди батька на час вирішення спору, що залишає можливість у випадку настання загрозливої для життя і здоров`я дитини ситуації виїзду дитини за межі України у безпечне місце.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: заходи забезпечення позову, спори між батьками, правовий режим воєнного стану, порядок повернення дітей, порядок визначення місця проживання дитини, захист прав дитини
