Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 12 листопада 2025 року
у справі № 563/947/23
Цивільна юрисдикція
Щодо юрисдикції спорів стосовно захисту прав дитини, яка від народження має постійне місце проживання в Україні, виїжджала за кордон до батька тимчасово на визначений матір'ю строк і не повернулася в Україну внаслідок порушення батьком обов`язку повернути дитину
Фабула справи: ОСОБА_1 звернулася до суду в Україні з позовом до ОСОБА_2. У позові просила розірвати шлюб і визначити з нею місце проживання доньки. Батько проти другої вимоги заперечував, стверджуючи про наявність двох рішень іноземних судів, згідно з якими дитина має проживати з ним.
Суд першої інстанції позов задовольнив. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Мотивація касаційної скарги: батько наголошує на необхідності врахування рішень іноземних судів про визначення місця проживання дитини з ним.
Правова позиція Верховного Суду: права та обов`язки батьків і дітей, крім випадків, передбачених ст.ст. 67, 67-1, 67-4 цього Закону, визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв`язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини (ст. 66 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. Особистим законом біженця вважається право держави, у якій він має місце перебування (ч.ч. 1, 4 ст. 16 цього Закону).
Правочин та інші дії учасників приватноправових відносин, спрямовані на підпорядкування цих відносин праву іншому, ніж те, що визначається згідно із цим Законом, в обхід його положень, є нікчемними. У цьому разі застосовується право, яке підлягає застосуванню відповідно до норм цього Закону (ст. 10 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
На спірні правовідносини поширюється Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей (ст. 1, п. «b» ст. 3), яка ратифікована згідно із Законом України від 14 вересня 2006 року № 136-V та набрала чинності 1 лютого 2008 року (далі - Конвенція про юрисдикцію). Фінляндська Республіка є державою-учасницею цієї Конвенції.
Судові або адміністративні органи Договірної Держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини. З урахуванням ст. 7 у разі зміни звичайного місця проживання дитини на іншу Договірну Державу юрисдикцію мають органи Держави нового звичайного місця проживання (п.п. 1 і 2 ст. 5 Конвенції про юрисдикцію).
Для дітей-біженців та дітей, які внаслідок суспільних негараздів в їхній країні переміщені до інших держав, органи Договірної Держави, на території якої ці діти перебувають у результаті їхнього переміщення, мають юрисдикцію, передбачену в п. 1 ст. 5. Положення попереднього пункту також застосовуються до дітей, чиє звичайне місце проживання не може бути встановлене (п.п. 1 і 2 ст. 6 вказаної Конвенції).
У разі неправомірного переміщення або утримування дитини органи Договірної Держави, в якій дитина мала звичайне місце проживання безпосередньо до переміщення або утримування, зберігають свою юрисдикцію доти, доки дитина не набуде звичайного місця проживання в іншій Державі та
a) кожна особа, установа або інший орган, які мають права опіки, не погодяться з переміщенням або утримуванням або
b) дитина не проживе в такій іншій державі протягом періоду, що становить принаймні один рік після того, як особа, установа або інший орган, які мають права опіки, дізналися або повинні були дізнатися про місцеперебування дитини; не триває розгляд прохання про повернення, поданого в цей період, та дитина прижилася в новому середовищі (п. 1 ст. 7 Конвенції про юрисдикцію).
Переміщення або утримування дитини вважається неправомірним, якщо:
a) це порушує права опіки, набуті особою, установою чи будь-яким іншим органом, спільно чи окремо, за правом держави, в якій дитина мала звичайне місце проживання безпосередньо до переміщення або утримування; та
b) на момент переміщення або утримування такі права фактично здійснювалися, спільно або окремо, чи здійснювалися б, якби не переміщення або утримування.
Права опіки, зазначені вище в пп. «a», можуть виникати, зокрема, в силу закону або внаслідок судового чи адміністративного рішення або з угоди, яка має юридичну силу згідно з правом тієї Держави (п. 2 ст. 7 вказаної Конвенції).
Увесь час, упродовж якого органи, уперше згадані в п. 1, зберігають свою юрисдикцію, органи тієї Договірної Держави, до якої дитину було переміщено або в якій вона утримується, можуть вживати лише таких невідкладних заходів згідно зі ст. 11, які є необхідними для захисту особи чи майна дитини (п. 3 ст. 7 Конвенції про юрисдикцію).
У будь-якому невідкладному випадку органи будь-якої Договірної Держави, на території якої перебуває дитина або майно, яке належить дитині, мають юрисдикцію вживати будь-яких необхідних заходів захисту. Заходи, ужиті згідно з попереднім пунктом стосовно дитини, яка має звичайне місце проживання в Договірній Державі, припиняються як тільки органи, які мають юрисдикцію відповідно до ст.ст. 5 - 10, вжили заходів, яких потребує ситуація (п.п. 1 і 2 ст.11 цієї Конвенції).
Конвенція про юрисдикцію справді визначає юрисдикцію для розгляду спорів щодо захисту прав дитини за звичайним місцем її проживання (п. 1 ст. 5). Таким місцем від моменту народження доньки є її зареєстроване місце проживання у м. Корці Рівненської області, про що батько знав, зокрема, на час ініціювання розгляду справи в іноземному суді. Тому для визнання наявності юрисдикції останнього не можна вважати, що звичайне місце проживання дитини не могло бути встановлене.
Висновки: спір стосовно захисту прав дитини, яка від народження має постійне місце проживання в Україні, виїжджала за кордон до батька тимчасово на визначений матір'ю строк і не повернулася в Україну внаслідок порушення батьком його обов'язку повернути дитину матері, має вирішувати суд України, тобто за місцем звичайного проживання дитини.
Ключові слова: добросовісне виконання батьківських обов’язків, межі судових повноважень, юрисдикція українських судів, рішення іноземного суду
