Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 20 травня 2026 року
у справі № 195/533/24
Цивільна юрисдикція
Щодо умови, за якої суд може відмовити в задоволенні позову про відібрання дитини на підставі ст. 163 СК України
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа-Орган опіки і піклування виконавчого комітету Томаківської селищної ради, про негайне відібрання дитини.
Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення у справі, яким позовні вимоги задоволено.
ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до статті 163 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.
Згідно із статтею 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Водночас частиною другою статті 29 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
ВИСНОВКИ: ураховуючи, що ОСОБА_3, яка на час розгляду цієї справи та ухвалення рішення судом першої інстанції досягла чотирнадцятирічного віку, у зв`язку із чим в силу положень частини третьої статті 160 СК України, частини другої статті 29 ЦК України набула право самостійно визначати своє місце проживання, приймаючи до уваги, що під час розгляду справи вона висловила бажання щодо проживання разом із бабусею, що не буде суперечити найкращим інтересам дитини, з огляду на положення статті 163 СК України, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для відібрання дитини.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: обов'язки батьків, визначення місця проживання дитини, принцип якнайкращого забезпечення інтересів дитини
