Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
21 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 183/4229/23
провадження № 51-5837 км 23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 серпня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12023041350000231, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Петропавлівка Дніпропетровської області, раніше судимого, востаннє вироком Петропавлівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2017 року за ч. 2 ст. 289, ч. 1 ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць, звільненого за відбуттям покарання 19 травня 2022 року, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2023 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із конфіскацією майна.
Запобіжний захід ОСОБА_6 до набрання вироком законної сили залишено без змін у вигляді тримання під вартою.
Зараховано у строк відбування покарання ОСОБА_6 строк його перебування під вартою з 15 лютого 2023 року до 15 червня 2023 року включно.
Запобіжний захід ОСОБА_6 у вигляді тримання під вартою залишено без змін до набрання вироком законної сили.
Строк відбування покарання ухвалено рахувати з моменту початку фактичного відбування покарання.
Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні.
За обставин, викладених у вироку, ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 14 лютого 2023 року, приблизно о 19 год 35 хв., знаходячись на території автостоянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , побачив автомобіль ВАЗ 21074, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , після чого у нього виник злочинний умисел на незаконне заволодіння транспортним засобом.
В цей же день, приблизно о 19 год 45 хв., реалізуючи вказаний злочинний умисел, ОСОБА_6 , діючи повторно, з корисливих мотивів, проник до вказаного автомобіля, завів його двигун та виїхав з території автостоянки, тим самим незаконно заволодів транспортним засобом ВАЗ 21074, який належить
ОСОБА_7 , чим спричинив потерпілому матеріальний збиток на суму
57,41 гривень.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 17 серпня 2023 року вирок місцевого суду залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить змінити оскаржувані судові рішення щодо засудженого ОСОБА_6 та застосувати спеціальну конфіскацію, а саме на підставі статей 96-1, 96-2 КК України конфіскувати у власність держави грошові кошти у сумі 2700 гривень, отримані внаслідок продажу викраденого транспортного засобу. Вважає, що через незастосування судами першої та апеляційної інстанцій спеціальної конфіскації було допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримала доводи касаційної скарги.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися, повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для передачі цього кримінального провадження на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 434-1 КПК України суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає таке кримінальне провадження на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи іншої об`єднаної палати.
Під час розгляду вказаної касаційної скарги колегією суддів було встановлено, що у Верховному Суді існують різні правові позиції щодо застосування статей 96-1,
96-2 ККУкраїнипри вирішенні питання про те, що чи погіршує становище особи застосування апеляційним судом спеціальної конфіскації.
Так, згідно постанови колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у справі № 185/6228/18 (провадження № 51-1270км19), залишаючи без зміни ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року, суд касаційної інстанції зазначив, що з урахуванням положень ч. 1 ст. 420 КПК України і зважаючи на те, що спеціальна конфіскація не входить до переліку кримінальних покарань, визначеного ст. 51 КК України, та рішення про неї згідно з ч. 4 ст. 374 КПК України приймається разом з рішеннями щодо речових доказів і документів, тому її належить вважати спеціальною формою розпорядження грошима, цінностями та іншим майном, які відповідають ознакам ч. 1 ст. 96-2 КК України, та відповідно апеляційний суд дійшов правильного висновку, що зміна правової підстави вилучення в обвинуваченого ОСОБА_8 майна на спеціальну конфіскацію його становища не погіршує. Також зазначено, що суд апеляційної інстанції правильно взяв до уваги, що при застосуванні спеціальної конфіскації майнові інтереси обвинуваченого ОСОБА_8 не зазнали істотних змін порівняно з оскаржуваним вироком, яким було конфісковано належний обвинуваченому телефон «Нокіа 101», оскільки відбулося не більше ніж уточнення правової підстави згідно з якою відповідне майно у будь-якому випадку вибуває з його володіння.
Водночас колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду постановою від 18 січня 2024 року у справі № 212/2548/22 (провадження
№ 51-6453 км2319) було задоволено касаційну скаргу прокурора та скасовано ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року щодо
ОСОБА_9 з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції. У постанові колегією суддів зазначено, що згідно з матеріалами кримінального провадження, місцевий суд у вироку ухвалив повернути ОСОБА_9 належний йому мобільний телефон, визнаний речовим доказом, однак апеляційний суд дійшов висновку, що вказаний пристрій був використаний як знаряддя кримінального правопорушення, а тому застосував спеціальну конфіскацію. Мотивуючи своє рішення про необхідність постановлення цього рішення саме у формі ухвали, а не вироку, суд апеляційної інстанції послався на те, що зміна правової підстави вилучення у ОСОБА_9 цього майна на спеціальну конфіскацію не погіршує його становища та не може розцінюватися як призначення більш суворого покарання. Також, апеляційний суд наголосив і на тому, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 408 КПК України виправлення помилки, допущеної місцевим судом, яка стосується лише майнових інтересів ОСОБА_9 і не впливає на обсяг обвинувачення та правову кваліфікацію кримінального правопорушення, можливе шляхом зміни вироку, навіть якщо майнові інтереси обвинуваченого зазнають додаткових обмежень.
Зі наведеними твердженнями апеляційного суду колегія суддів Другої судової палати не погодилася з підстав, що за вироком суду першої інстанції зазначених вище положень закону України про кримінальну відповідальність застосовано не було, проте їх зміст та доцільність зводяться до необхідності вжиття додаткових заходів кримінально-правового характеру, тому застосування апеляційним судом спеціальної конфіскації є тим «іншим випадком», який погіршив правове становище ОСОБА_9 , оскільки стосується його власності. Тому, враховуючи приписи статей 420, 421 КПК України, у цьому разі апеляційний суд повинен був ухвалити рішення у формі вироку, а не ухвали.
Таким чином, зі змісту наведених постанов Касаційного кримінального суду Верховного Суду вбачається, що існують різні правові позиції щодо застосування апеляційним судом положень статей 96-1, 96-2 ККУкраїни.
Як слідує із резолютивної частини оскаржуваного вироку, місцевим судом вирішено питання щодо речових доказів, зокрема, грошові кошти у сумі 2700 грн, отримані внаслідок продажу викраденого транспортного засобу - передано в дохід держави.
В апеляційній скарзі перший заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, просив вищезазначений вирок у частині безпідставного незастосування спеціальної конфіскації скасувати й ухвалити новий вирок, яким на підставі ст. ст. 96-1, 96-2 КК України конфіскувати у власність держави грошові кошти у сумі 2 700 гривень.
Як убачається з оскаржуваної ухвали, суд апеляційної інстанції хоча і погодився з доводами прокурора про наявність підстав для застосування на підставі статей
96-1, 96-2 КК України спеціальної конфіскації грошових коштів у сумі 2700 грн, однак дійшов висновку про додержання судом першої інстанції положень ст. 100 КПК України щодо належного вирішення питання речового доказу - вказаних грошових коштів та залишив без змін вирок суду.
Колегія суддів вважає такий висновок апеляційного суду необгрунтованим, оскільки вироком суду першої інстанції зазначених вище положень закону України про кримінальну відповідальність застосовано не було, проте їх зміст та доцільність застосування зводяться до необхідності застосування додаткових заходів кримінально-правового характеру, тому застосування спеціальної конфіскації є тим «іншим випадком», що погіршує правове становище
ОСОБА_6 .
Враховуючи приписи статей 420, 421 КПК України, у такому разі рішення апеляційного суду має бути ухвалено у формі вироку, а не ухвали, із вирішенням питання щодо застосування спеціальної конфіскації, що узгоджується з усталеною практикою Касаційного кримінального суду Верховного Суду, зокрема, викладеною у постановах від 18 січня 2024 року у справі № 212/2548/22 (провадження № 51-6453 км23), від 22 листопада 2023 року у справі
№ 369/5665/22 (провадження № 51-4246 км23), від 24 серпня 2023 року у справі
№ 932/623/22 (провадження № 51-905 км23) та від 27 вересня 2021 року у справі
№ 466/5842/20 (провадження № 51-2955 км21).
З огляду на вище викладене колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зазначеного у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Судувід 17 грудня 2019 року у справі № 185/6228/18 (провадження № 51-1270 км19).
При цьому передача судового провадження на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду є необхідною для забезпечення єдиної правозастосовчої практики та формування висновку про те, чи погіршує становище особи застосування апеляційним судом спеціальної конфіскації.
Керуючись статтями 434, 434-1, 441 КПК України, Верховний Суд
постановив:
Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
