Окрема думка
суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Крата В. І.
19 лютого 2024 року
місто Київ
справа № 760/1125/20-ц
провадження № 61-12476сво21
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач), суддів: Грушицького А. І., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Фаловської І. М., касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 червня 2021 року залишив без змін.
При цьому Об`єднана палата вказала, що:
«виплата обох частин трудової винагороди є обов`язковою для роботодавця з тією лише різницею, що розмір першої (посадовий оклад) є незмінним (підпункт 5.1.1 трудового контракту), а розмір другої частини оплати праці (щоквартальні та річна премії) є змінюваним (підпункти 5.1.2-5.1.5 трудового контракту).
Аналіз змісту пункту 5.2 контракту дає підстави для висновку, що виплата премій за трудовим контрактом є обов`язковою, крім випадків, коли товариство (його повноважні органи) не встановить існування підстав, передбачених цим контрактом, для ненарахування та невиплати таких премій. Для нарахування та виплати працівникові щоквартальних та річних премій потрібним є ухвалення відповідного рішення правлінням товариства на підставі рішення Наглядової ради товариства про схвалення виконання показників карти оцінювання результатів праці члена правління.
Тож премії, передбачені у підпунктах 5.1.2-5.1.5 трудового контракту, є преміями, пов`язаними з виконанням виробничих завдань і функцій, і в розумінні частини другої статті 2 Закону України «Про оплату праці» є елементом додаткової заробітної плати, адже відрізняються регулярністю нарахування та виплати з можливістю їх зменшення чи ненарахування лише за певних умов.
[…]
Таким чином для нарахування премій за 2017 рік необхідні три одночасні умови:
затверджені Наглядовою радою Карти оцінки результатів праці на 2017 рік членів правління товариства;
схвалення Наглядовою радою затверджених Наглядовою радою Карт оцінки результатів праці на 2017 рік членів правління товариства;
прийняте Правлінням товариства рішення щодо нарахування та виплати члену правління товариства відповідної премії на підставі зазначених рішень наглядової ради.
Суди встановили, що Наглядова рада АТ «Укрзалізниця» затвердила Карту оцінки результатів правці члена правління 26 грудня 2016 року виключно на 2016 рік (протокол № 6), а тому ця Карта не може використовуватись для виплати премій за наступні роки.
Інші Карти оцінки результатів праці члена правління товариства ОСОБА_1 , крім Карти оцінки результатів праці на 2016 рік, Наглядова рада AT «Укрзалізниця» не затверджувала.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову та стягнення заборгованості із заробітної плати у виді квартальних премій за період із 01 січня 2017 року до 31 грудня 2017 року».
Не можу погодитися із цим висновком Об`єднаної палати з таких мотивів.
1. Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм, зокрема при вирішенні питання про судові витрати (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20).
2. Трудове право є частиною права приватного, через що має підкорятися правовому режиму цивільного права, яке в приватноправовій сфері домінує. Такі висновки узгоджуються із правилами щодо субсидіарного застосування приписів ЦК України до трудових правовідносин, сформульованими у частині першій статті 9 ЦК України.
2.1. У всіх випадках, коли спеціальні норми трудового права не врегульовують того чи іншого питання, воно має вирішуватися відповідно до приписів ЦК України, який є стрижнем цивільного законодавства і максимально заповнює усі прогалини, допущені в окремих його спеціальних сферах (включаючи трудове законодавство). Також засади цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України) визначають зміст і спрямованість правового регулювання усіх сфер приватноправових відносин, включаючи трудові відносини, через що навіть чіткі спеціальні норми трудового законодавства не підлягають застосуванню, якщо вони суперечать принципам приватного (цивільного) права.
2.2. Свобода договору є однією із загальних засад (принципів) приватного права (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України). Зміст його визначається у статтях 6 та 627 ЦК України.
2.3. Трудовий контракт є різновидом трудового договору, а трудовий договір є в основі своїй таким самим приватноправовим договором, як і будь-який інший, постаючи лише як окремий специфічний вид у складі договірного типу - договорів про виконання робіт і надання послуг.
2.4. Тому на усі види трудових договорів (включаючи і трудовий контракт) повністю поширюються правила статті 629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами.
2.5. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 569/11722/16-ц (провадження № 61-31573сво18) зроблено висновок, що: «в трудовому законодавстві не міститься правил, які мають засовуватися при тлумаченні того чи іншого колективного договору, а тому з врахуванням принципів, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо його дійсності, чинності та виконуваності повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності, за умови, що положення колективного договору не погіршують, порівняно з чинним законодавством, становище працівників. У випадку, якщо колективним договором передбачена виплата, яка за своєю сутністю та підставою нарахування є доплатою за певні умови та характер праці (зокрема - за години викладацької роботи, виконані понад встановлене річне навантаження), і яка передбачена нормами позитивного права, то неправильна назва такої виплати «премією» нічого не змінює у її правовому режимі, вона все одно підлягає виплаті в обов`язковому порядку за наявності законних підстав для її здійснення».
3. Сторони погодили особливі умови та порядок оплати праці, врегулювавши ці питання в контракті, укладеному із ОСОБА_1 . Роботодавець зобов`язався виплачувати заробітну плату працівникові у розмірі та на умовах, визначених у цьому контракті. За умовами трудового контракту заробітна плата (трудова винагорода) ОСОБА_1 складається з посадового окладу та щоквартальних і річної премій (пункт 5.1 трудового контракту).
3.1. Виплата обох частин трудової винагороди є обов`язковою для роботодавця з тією лише різницею, що розмір першої (посадовий оклад) є незмінним (підпункт 5.1.1 трудового контракту), а розмір другої частини оплати праці (щоквартальні та річна премії) є змінюваним (підпункти 5.1.2-5.1.5 трудового контракту).
3.2. Аналіз змісту пункту 5.2 контракту дає підстави для висновку, що виплата премій за трудовим контрактом є обов`язковою, крім випадків, коли товариство (його повноважні органи) не встановить існування підстав, передбачених цим контрактом, для ненарахування та невиплати таких премій. Для нарахування та виплати працівникові щоквартальних та річних премій потрібним є ухвалення відповідного рішення правлінням товариства на підставі рішення Наглядової ради товариства про схвалення виконання показників карти оцінювання результатів праці члена правління.
3.3. Премії, передбачені у підпунктах 5.1.2-5.1.5 трудового контракту, є преміями, пов`язаними з виконанням виробничих завдань і функцій, і в розумінні частини другої статті 2 Закону України «Про оплату праці» є елементом додаткової заробітної плати, адже відрізняються регулярністю нарахування та виплати з можливістю їх зменшення чи ненарахування лише за певних умов.
3.4. Відповідні премії є обов`язковими платежами, дискреція роботодавця у нарахуванні та виплаті яких обмежена виключно тлумаченням тих умов їх нарахування/ненарахування, що за своєю суттю є оціночним поняттям. Поза цими межами питання нарахування та/або виплати премії як частини додаткової заробітної плати не підлягає вирішенню на вільний розсуд роботодавця.
4. У справі, що переглядалася:
спірні правовідносини винили у зв`язку з невиконанням АТ «Укрзалізниця» взятих на себе зобов`язань з виплати ОСОБА_1 заробітної плати (премій) за умовами контракту, укладеного між сторонами.
суди встановили, що і Обєднана палата погодилася з тим, що наглядова рада товариства не ухвалювала рішення про схвалення виконання показників Карти оцінювання результатів праці члена Правління за 2017 рік, а Правління товариства не ухвалювало рішення про нарахування та виплату члену Правління щоквартальних та/або річної премій. Уповноважені органи товариства не ухвалювали рішення про ненарахування та невиплату квартальної чи річної премії, а також про зменшення розміру цих премій;
неухвалення жодного із рішень щодо виплати (невиплати, зменшення) премії працівникові, що як обов`язок врегульовано у трудовому контракті позивача, не може бути дискреційним повноваженням роботодавця, оскільки виходить за межі визначених варіантів правомірної поведінки учасника правовідносин. Неухвалення жодного із дозволених (передбачених контрактом) рішень виходить за межі дискреційних повноважень та є протиправним, призводить до порушення прав працівника на виплату йому премії як складової заробітної плати. Це є таким самим порушення як і відмова у виплаті премії як частини заробітку у тому разі, якщо для цього є відповідні підстави, передбачені умовами контракту;
враховуючи, що премії у спірних правовідносинах за їх правовою природою є обов`язковими платежами, тому дискреція роботодавця у їх нарахуванні та виплаті обмежена виключно тлумаченнями тих умов їх нарахування/ненарахування, що по суті своїй є оціночним поняттям. Поза цими межами питання нарахування та/або виплати премії як частини додаткової заробітної плати не підлягає вирішенню на вільний розсуд роботодавця;
уклавши з позивачем контракт, у якому встановлено як постійну, основну (посадовий оклад), так і перемінну, додаткову (премії) заробітну плату й сформулювавши умови виплати останньої як чіткі й стабільні критерії, за яких вона може бути зменшена чи не нарахована (а не навпаки - критерії, за яких вона може бути нарахована), роботодавець створив працівникові обґрунтовані очікування того, що за відсутності відповідних негативних критеріїв премії - щоквартальні й річна - обов`язково будуть нараховані та виплачені. З викладених причин бездіяльність у виді неприйняття будь-якого рішення щодо нарахування та/або виплати відповідних премій є однозначно недобросовісною поведінкою роботодавця;
визначаючи повноваження відповідача у спірних правовідносинах дискреційними, суди зробили висновок, що роботодавець вправі на власний розсуд не виконувати трудовий контракт, зокрема у частині дотримання особливих умов щодо оплати праці позивача;
аналіз умов трудового контракту дає підстави для висновку, що виплата премії позивачу як працівнику відповідача була обов`язком АТ «Укрзалізниця», порядок виконання передбачений відповідними умовами трудового контракту;
при відмові у задоволенні позову суди зробили помилковий висновок, що вирішення питання про нарахування та виплату премій позивачеві належить до виключної компетенції Правління та Наглядової ради товариства, а тому суд не може брати не себе такі зобов`язання. Звернення до суду з позовом про стягнення цих виплат є належним способом захисту прав працівника. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не досліджували умов трудового контракту та обставин справи на предмет наявності/відсутності умов для виплати позивачеві премій, зокрема, крізь призму пункту 5.2 контракту, Об`єднаній палаті належало передати справу на новий розгляд для встановлення таких обставин.
5. Тому Об`єднаній палаті необхідно було:
касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково;
рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 червня 2021 року скасувати;
справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суддя В. І. Крат
