Єдиний державний реєстр судових рішень
ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Справа №953/2540/23 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/840/24 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч. 4 ст. 111-1 КК України
УХВАЛА
Іменем України
10 квітня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду в складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинувачених - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
захисника - ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора на ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2024 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , -
встановила:
Вказаною ухвалою частково задоволено клопотання прокурора.
Задоволено клопотання захисника.
Продовжено обвинуваченій ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 12 квітня 2024 року включно, визначивши розмір застави у сумі 60 560,00 грн, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, у національній грошовій одиниці, яка може бути внесена як самою обвинуваченою, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем).
Продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 12 квітня 2024 року включно, визначивши розмір застави у сумі 60 560,00 грн, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, у національній грошовій одиниці, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем).
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції прокурор подав апеляційні скарги, які в подальшому доповнив, та в яких ставиться питання про скасування ухвали Червонозаводського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2024 року у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Прокурор просив постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання прокурора відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Харківської обласної прокуратури ОСОБА_10 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 строком на 60 днів без визначення розміру застави (ч. 4 ст. 183 КПК України).
Доводи апеляційних скарг мотивовані тим, що згідно ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Відповідно до положень ст. 183 КПК України передбачено право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні при ухваленні рішення про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою під час дії воєнного стану, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 КК України.
Зважаючи на те, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст.111-1 КК України, суд має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні, що узгоджується з вимогами ч. 4 ст. 183, ст. 331 КПК України.
Усупереч вимогам вказаних норм, судом першої інстанції при продовженні запобіжного заходу ОСОБА_7 , ОСОБА_8 необґрунтовано визначено розмір застави, без врахування ступеню суспільної небезпеки вчиненого обвинуваченими кримінального правопорушення, їх особистих характеристик, підстав та обставин, передбачених ст.ст. 177, 178 КПК України.
Зокрема, прокурор звертав увагу на те, що правопорушення вчинено обвинуваченими саме під час дії воєнного стану, введеного на території України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», в період повномасштабного вторгнення збройними силами Російської Федерації на територію України, а також під час перебування території с. Вільхуватка Куп`янського району Харківської області в окупації.
Разом з тим, суд припустився протиріч у своїх висновках, оскільки визнав доводи прокурора слушними, встановив наявний ризик та продовжив запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Стосовно ризику переховування обвинувачених від суду, який передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, його наявність підтверджується сукупністю тяжкості обвинувачення, інкримінованого ОСОБА_8 , з наступними обставинами: обвинувачена не має неповнолітніх дітей чи інших непрацездатних осіб на своєму утриманні. Місцем роботи ОСОБА_8 є с. Вільхуватка Куп`янського району Харківської області. Цей же населений пункт є місцем здійснення ОСОБА_7 його повноважень депутата сільської ради. Територія Вільхуватської сільської територіальної громади була тимчасово окупованою, а на цей час відноситься до територій, де ведуться бойові дії. Отже, на цій території органи державної влади України мають обмежені можливості контролю державного кордону України з Російською Федерацією та умовної лінії між підконтрольною державній владі територією України та тимчасово окупованою територією України.
Натомість, приймаючи рішення про застосування застави, суд послався на те, що на цей час усі представлені суду сторонами кримінального провадження докази вже досліджені під час судового розгляду, з огляду на тривалість тримання обвинувачених під вартою, ризик їх переховування від суду зменшився.
Вказане спростовується тим, що обвинуваченим інкримінується злочин, за який санкцією статті кримінального закону передбачені як покарання не пов`язані з позбавленням волі, так і покарання у вигляді позбавлення волі строком від 3 од 5 років, а тому, усвідомлюючи тяжкість, реальність та невідворотність покарання, в разі застосування запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, є підстави вважати, що обвинувачені будуть переховуватися від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності, виїхавши на територію, що тимчасово окупована державою агресором РФ, оскільки мають сталі зв`язки із особами, які перебувають на вказаних територіях. А той факт, що обвинувачені є подружжям, лише посилюють вказаний ризик.
Таким чином, сторона обвинувачення вважає, що контроль за поведінкою обвинувачених можливо забезпечити лише шляхом застосування найсуворішого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, без визначення розміру застави.
Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи прокурора, який підтримав вимоги апеляційних скарг, обвинувачених та їх захисника, які заперечували проти задоволення апеляційних скарг прокурора, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою стосовно обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_7 була заслухана думка прокурора, обвинувачених та їх захисника з цього приводу, які в подальшому були оцінені судом першої інстанції в сукупності та стали підставою для прийняття рішення.
Зокрема, вирішуючи питання щодо продовження запобіжного заходу обвинуваченим, суд першої інстанції, з урахуванням підстав та обставин, які передбачені ст.ст. 177, 178 КПК України, вважав можливим визначити обвинуваченим розмір застави як альтернативного запобіжного заходу. При цьому, суд першої інстанції вважав, що наявність обґрунтованої підозри та ризику переховування обвинувачених від суду є підставами для продовження обвинуваченим строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. В той же час, оскільки на цей час наявний лише один ризик втечі і ступінь його інтенсивності часом та з огляду на стадію кримінального провадження значно зменшився, застосування до обвинувачених безальтернативного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не виправдовує мети кримінального провадження. Судом також прийнято до уваги вік, стан здоров`я, сімейний стан обвинувачених, відсутності даних, які б свідчили про ризик повторного вчинення обвинуваченими кримінального правопорушення.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, постановленим з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства та погоджується з висновками щодо продовження існування ризиків передбачених ст.ст. 177, 178 КПК України.
Згідно з вимогами ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.
Відповідно до вимог ст.178КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров`я обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої обвинувачується особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення обвинувачується особа; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки.
Згідно з ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.
Колегія суддів приймає до уваги наявність обставин, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачені можуть здійснити дії, передбачені п. 1 ч.1 ст.177 КПК України.
При цьому, надаючи оцінку існування ризику переховування обвинувачених від органів досудового розслідування або суду, колегія суддів зазначає, що ЄСПЛ в своїх рішеннях «Панченко проти Росії» та «Бекчиєв проти Молдови» неодноразово зазначав, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». У справі «Летельє проти Франції» вказано, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним, та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
За таких обставини, враховуючи, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обвинувачуються у вчиненні злочину, передбаченому ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 111-1 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України є не тяжким, а саме передачі матеріальних ресурсів незаконним збройним та воєнізованим формуванням держави-агресора, а також у провадженні господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора, вчиненими за попередньою змовою групою осіб, внаслідок чого колегія суддів вбачає, що існує суспільний інтерес який свідчить про те, що більш м`який запобіжний захід, ніж тримання під вартою не зможе запобігти ризику, передбаченому п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Колегія суддів зазначає, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об`єктивні підстави вважати, що продовжує існувати ризик того, що обвинувачені можуть переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також негативно вплине на дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов`язків, а тому враховуючи вимоги ч.6 ст. 176 КПК України, колегія суддів дійшла висновку, що стосовно ОСОБА_7 та ОСОБА_11 законно та обґрунтовано було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Поряд з цим, відповідно до вимог абз. 3 ч.4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого, в тому числі, ст. 111-1 КК України.
Тобто законодавець надав слідчому судді/суду дискреційні повноваження щодо можливості визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченому ст. 111-1 КК України.
Згідно оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції визначив розмір застави ОСОБА_8 та ОСОБА_7 у максимальному розмірі, визначеному п.1 ч.5 ст. 182 КПК України, мотивуючи своє рішення з цього питання.
З наведеною у судовому рішенні аргументацією погоджується і апеляційний суд.
За таких обставин, ухвала слідчого судді відповідно до вимог ст. 370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування за доводами апеляційної скарги прокурора, колегія суддів не вбачає.
Істотних порушень вимог КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, колегією суддів не встановлено.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
п о с т а н о в и л а:
Апеляційні скарги прокурора залишити без задоволення.
Ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2024 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий -
Судді:
