Єдиний державний реєстр судових рішень
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 755/5415/24 Суддя (судді) першої інстанції: Савлук Т.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 травня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Маринчак Н.Є.,
Суддів: Черпака Ю.К, Штульман І.В.
при секретарі судового засідання Самородській Т.Ю.,
за участі
представника позивача - Мельника М.М.
представників відповідача - Богданова О.О., Мойсеєць Б.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області до ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення,-
В С Т А Н О В И В:
27 березня 2024 року Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області (далі - позивач) звернулось до Дніпровського районного суду міста Києва з адміністративним позовом про затримання ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , (далі - апелянт, відповідач) з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення строком на 6 (шість) місяців.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 25 березня 2024 року співробітниками Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України виявлено ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , який порушив Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а саме: проживав без документів, які б надавали йому право законного перебування на території України на визначений строк. Водночас Указом Президента України про припинення громадянства України від 04 березня 2024 року № 142/2024 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) позбавлено громадянства України. Разом з тим, ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) до компетентних органів з питань визнання його біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, або отримання статусу особи без громадянства не звертався та будь-яких інших дій для легалізації факту свого перебування на території України не вживав. Поряд з цим, у ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) відсутні документи на підставі, яких можливо ідентифікувати його особу, та які б надавали йому право перетину державного кордону для виїзду з України, що свідчить про те, що ним порушено вимоги статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Крім того, 25 березня 2024 року Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області прийняло рішення про примусове видворення з України ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ). У цей же день працівниками Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області було затримано ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) строком на 72 години та поміщено до Миколаївського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з метою з`ясування причин та обставин адміністративного правопорушення і умов, що йому сприяли.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27 березня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Затримано ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення строком на 6 (шість) місяців. Рішення звернуто до негайного виконання.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) - адвокат Богданов О.О. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 березня 2024 року та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції прийнято рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Апелянт наполягає, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються на нечинних нормах законодавства, а саме статтях 26, 29, 30 Закону України №3773-VI від 22 вересня 2011 року «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», статтях 288, 289 Кодексу адміністративного судочинства України, статтях 203, 262, 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Додатково апелянт зазначає, що прийняття рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства належить до повноважень органу Державної міграційної служби, тому відповідно такі повноваження не можуть привласнюватись судом.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2024 року та від 11 квітня 2024 року відкрито апеляційне провадження, продовжено розгляд справи на час необхідний для отримання матеріалів справи від суду першої інстанції; призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні на 17 квітня 2024 року.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2024 року залучено до участі у справі перекладача.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року продовжено розгляд справи на 15 днів. Протокольною ухвалою суду від 17 квітня 2024 року витребувано від позивача та відповідача додаткові документи, необхідні для розгляду справи в апеляційній інстанції. Оголошено перерву до 01 травня 2024 року.
24 квітня 2024 року та 30 квітня 2024 року на виконання вимог протокольної ухвали суду від 17 квітня 2024 року представником ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) - адвокатом Богдановим О.О. подано наступні документи: медичні документи в читабельному вигляді про стан здоров`я відповідача; копію паспорту громадянина України на ім`я ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 , відомості з офіційного сайту Державної міграційної служби України, інформацію про хід та результати розгляду справи № 755/5415/23, що перебуває на розгляді Дніпровського районного суду міста Києва щодо оскарження рішення про примусове видворення з України ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , інформацію про хід та результати розгляду справи щодо оскарження ОСОБА_1 постанови про накладення адміністративного стягнення ПН МКМ №014708 від 25 березня 2024 року за частиною 2 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адвокатські запити та відповіді на них; лист-відповідь Акціонерного товариства «Укрпошта», листи Офісу Президента України, листи Державної міграційної служби України.
У судовому засіданні 01 травня 2024 року колегія суддів протокольною ухвалою вирішила відкласти розгляд справи з метою отримання та ознайомлення з поданими документами до 02 травня 2024 року о 14:00.
У судовому засіданні 02 травня 2024 року представником Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області Мельником М.М. перед початком судового засіданні (02 травня 2024 року о 11:00) подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із перебуванням на лікарняному з 02 травня 2024 року. Представник відповідача просив клопотання не задовольняти та не затягувати розгляд справи.
Протокольною ухвалою від 02 травня 2024 року клопотання представника позивача задоволено, відкладено розгляд справи до 15 травня 2024 року о 12:00.
15 травня 2024 року до початку судового засідання представником відповідача адвокатом Богдановим О.О. подано клопотання (вх.№ 19592) про відкладення розгляду справи з підстав перебування останнього на лікарняному.
У судовому засіданні 15 травня 2024 року протокольною ухвалою у задоволенні клопотання представника відповідача адвоката Богданова О.О. про відкладення розгляду справи відмовлено, оскільки матеріали клопотання не місять доказів, які підтверджують його перебування на лікарняному.
Разом з тим, у судове засіданні 15 травня 2024 року прибув представника відповідача - адвокат Мойсеєць Б.В.
Колегія суддів, порадившись на місці та заслухавши позицію учасників справи, враховуючи обсяг адміністративної справи, оголосила перерву у судовому засіданні для надання достатнього часу для ознайомлення з матеріалами справи адвокату Мойсейцю Б.В. до 14:30 15 травня 2024 року.
У визначений час та спосіб адвокат Мойсеєць Б.В. ознайомився з матеріалами справи, про що свідчить розписка, долучена до протоколу судового засідання від 15 травня 2024 року.
Вислухавши пояснененя представників відповідача ОСОБА_1 - адвокатів Богданова О.О., Мойсейця Б.В. та представника позивача ОСОБА_3 , перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Відповідно до фактичних обставин справи, Указом Президента України про припинення громадянства України від 04 березня 2024 року № 142/2024 позбавлено громадянства України ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ).
Під час перебування на території України ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , вчинив адміністративне правопорушення, у зв`язку з чим 25 березня 2024 року Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області було складено протокол серії ПР МКМ № 014767 про адміністративне правопорушення за частиною 2 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 5 100,00 гривень.
25 березня 2024 року завідувачем сектору ідентифікації відділу протидії нелегальній міграції, забезпечення видворення та реадмісії управління організації запобігання нелегальній міграції Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області Мельником Михайлом прийнято рішення про примусове видворення з України ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Одночасно працівниками міграційної служби запропоновано ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) отримати рішення про примусове видворення з України, однак у розписці про отримання цього рішення відсутній підпис останнього, який відмовився від отримання рішення.
25 березня 2024 року завідувачем сектору ідентифікації відділу протидії нелегальній міграції, забезпечення видворення та реадмісії управління організації запобігання нелегальній міграції Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області Мельником Михайлом ухвалено рішення про поміщення відповідача ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , у Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України, які незаконно перебувають на території України, за адресою: АДРЕСА_1 , для підготовки адміністративного позову про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення.
26 березня 2024 року Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області подано адміністративний позов до Дніпровського районного суду міста Києва про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , не має постійного місця проживання в Україні, в останнього відсутній документ, що дає право на виїзд з України, у суду наявні підстави вважати, що він ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення та існує ризик його втечі, відтак позовні вимоги про затримання ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі України строком на шість місяців підлягають задоволенню.
Надаючи оцінку зазначеним обставинам справи, колегія суддів враховує наступне.
Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх виїзду з України.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
Згідно з частиною 3 статті 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в`їзд в Україну та виїзд іноземців та осіб без громадянства з України здійснюється за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в`їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України. За правилами частин 1, 2 статті 16 цього Закону, реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в`їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону. Відмітка про реєстрацію іноземця або особи без громадянства в паспортному документі та/або імміграційній картці або інших передбачених законодавством України документах дійсна на всій території України незалежно від місця перебування чи проживання іноземця або особи без громадянства на території України.
Приписами частини 1 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Відповідно до частина 8 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а так само не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону).
Частиною 2 статті 29 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці або особи без громадянства, прийняті відповідно до міжнародного договору про реадмісію, які не мають законних підстав для перебування на території України, підлягають примусовому видворенню у разі, якщо між Україною і країною громадянської належності чи країною попереднього постійного проживання таких іноземців або осіб без громадянства відсутній договір про реадмісію або якщо такий договір не має механізму реалізації чи не виконується.
Відповідно до частини 1 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.
Рішення про примусове видворення не приймається стосовно іноземців та осіб без громадянства, підстави для примусового видворення яких виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон під час їх виїзду з України.
Іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в`їзд в Україну строком на п`ять років. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня прийняття такого рішення та додається до строку заборони в`їзду в Україну, який особа мала до цього.
За приписами частини 4 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.
Статтею 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн:
де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;
де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;
де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;
де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Забороняється колективне примусове видворення іноземців та осіб без громадянства.
За приписами частини 1 статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України, за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:
1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України; 2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією; 4) зобов`язання внести заставу.
Відповідно до частини 11 статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України, строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців.
Частиною 13 статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:
1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації;
2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Отже, для подання компетентним органом адміністративного позову про затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення необхідне дотримання наступних умов: наявність рішення про примусове видворення та наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення.
За матеріалами справи, 25 березня 2024 року завідувачем сектору ідентифікації відділу протидії нелегальній міграції, забезпечення видворення та реадмісії управління організації запобігання нелегальній міграції Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області Мельником Михайлом прийнято рішення про примусове видворення з України ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ).
Серед обґрунтованих підстав вважати, що ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, позивачем зазначено відсутність у ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) відповідних документів на право проживання в Україні та для виїзду з неї. Крім того, Указом Президента України від 04 березня 2024 року №142/2024 відповідача позбавлено громадянства України.
Таким чином, в межах спірних правовідносин необхідні умови для подання компетентним органом адміністративного позову про затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації наявні.
Разом з тим, порядок дій посадових осіб Державної міграційної служби України, її територіальних органів і територіальних підрозділів, органів охорони державного кордону та органів Служби безпеки України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, їх ідентифікації і вжиття заходів з безпосереднього примусового повернення, поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - ПТПІ), а також під час прийняття рішень про продовження строку затримання визначається Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року № 353/271/150 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України 22 січня 2018 року № 38/77).
Розділом VI Інструкції визначено порядок дій з ідентифікації та документування іноземців.
Якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган Державної міграційної служби, орган охорони державного кордону України або орган Служби безпеки України вживають заходів щодо його ідентифікації та документування.
З цією метою до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця надсилаються відповідні запити, до яких долучаються кольорові фотокартки на кожну особу, заповнені анкети визначеного консульською установою зразка та інші відомості про іноземця, які дають змогу встановити особу та підтвердити громадянство.
У разі відсутності акредитованого в Україні дипломатичного представництва або консульської установи країни походження іноземця запити до компетентних органів відповідної країни щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби Міністерства закордонних справ.
Якщо від компетентних органів країни походження іноземця не надходить відповідь, запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби Міністерства закордонних справ України повторно.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що ідентифікація органами міграційної служби відносно іноземців здійснюється з обов`язковим урахуванням запитів до відповідних дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця та відповідей на них.
Так, за матеріалами справи, довідкою про особу від 25 березня 2024 року зазначено, що за обліками Державної міграційної служби ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) не значиться, відсутній; документи, що посвідчують особу - відсутні, попереднє громадянство - Грузія.
Дослідженими у справі доказами колегією суддів встановлено, що у ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) відсутні визначені законодавством та міжнародними договорами України підстави для перебування в Україні, відсутні також обставини, які, відповідно до частини 1 статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» забороняють примусове видворення за межі України.
Враховуючи наведене, недійсність паспортного документу ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) слугувала правовою підставою для звернення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області до суду з адміністративним позовом про затримання ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
При розгляді даної справи колегія суддів враховує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 24 травня 2023 року № 296/8455/22, відповідно до якого суд зазначив: «за наявності певних перелічених умов, існує правова можливість здійснити затримання іноземця або особи без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення як з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України, так і лише для забезпечення видворення за межі території України, як досягнення самостійної мети без необхідності ідентифікації. Але в будь-якому випадку повинна існувати така умова як примусове видворення. Якщо ж відсутнє примусове видворення особи, то затримувати особу та відповідно продовжувати строк її тримання в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, забороняється».
Аналіз сукупності встановлених обставин вказує на те, що затримання ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) є необхідним та виправданим за наведених умов, таке дозволить компетентним органам в установленому порядку здійснити відповідні процедури ідентифікації щодо відповідача.
З приводу доводів апелянта щодо застосування судом першої інстанції нечинних норм законодавства колегія суддів зазначає, що такі формальні неточності в цілому не вплинули на правомірність висновків суду першої інстанції. Разом з тим, такі доводи колегія суддів враховує при зміні мотивувальної частини рішення суду.
Посилання апелянта щодо неприпустимості привласнення судом повноважень органів Державної міграційної служби в питанні прийняття рішення про примусове видворення, колегія суддів відхиляє, оскільки рішення про примусове видворення з України ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) не є предметом спору, такому рішенню не надавалась оцінка судом першої інстанції, відтак таке право відсутнє і у суду апеляційної інстанції.
Згідно з частиною 5 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.
Крім того, повноваження суду щодо розгляду позовної заяви про застосування судом до іноземця або особи без громадянства затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України прямо передбачене статтею 289 Кодексу адміністративного судочинства України.
Мотиви апелянта щодо відсутності у рішенні про примусове видворення з України ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) терміну його виконання колегія суддів не приймає до уваги, оскільки дане рішення не є предметом розгляду у даній справі.
В частині доводів апелянта щодо не з`ясування судом першої інстанції обставин оскарження ним рішення про примусове видворення з України ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) та подання позовної заяви від 26 березня 2024 року, колегія суддів зазначає наступне.
За приписами пункту 10 Розділу 1 Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства від 23 квітня 2012 року рішення органів Державної міграційної служби, органів охорони державного кордону та органів Служби безпеки України про примусове повернення може бути оскаржено до суду.
Рішення суду про примусове видворення іноземця може бути оскаржено в порядку, передбаченому законом.
Після оголошення іноземцю рішення про примусове повернення посадові особи з`ясовують у іноземця намір оскаржити згадане рішення. У разі висловлення іноземцем наміру оскаржити це рішення негайно повідомляється центр надання правової допомоги, якщо іноземець самостійно не уклав угоду з адвокатом.
Оскарження рішень про примусове повернення або примусове видворення зупиняє їх дію, якщо іноземець оскаржив це рішення у встановленому законом порядку до суду - у межах строків, визначених частинами 2-4 статті 288 Кодексу адміністративного судочинства України, незалежно від того, чи суд у порядку забезпечення адміністративного позову відповідною ухвалою зупинив дію рішення суб`єкта владних повноважень або його окремих положень, що оскаржуються.
На підставі аналізу вищезазначених норм, колегія суддів зазначає, що оскарження іноземцем рішення про примусове видворення зупиняє його дію, втім не містить приписів щодо зупинення або ж скасування заходів затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України застосованих судом в порядку статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України.
За таких обставин, колегія суддів відхиляє такі доводи апелянта, як такі, що ґрунтуються на суб`єктивному тлумаченні норм законодавства.
Мотиви незгоди апелянта із протоколом серії ПР МКМ № 014767 про адміністративне правопорушення та постановою про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 5 100,00 гривень за частиною 2 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, колегія суддів відхиляє, оскільки зазначене не є предметом розгляду у даній справі та не входять до обсягу позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що виявлення та надання іноземцем, що вже перебуває в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні та знаходиться в процесі його ідентифікації, будь-якого документу, що має відношення до іноземця, не є підставою для скасування раніше прийнятого рішення про затримання та поміщення такого іноземця до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, як і не може слугувати беззаперечним аргументом щодо його ідентифікації. Такий документ може лише посприяти органам державної влади у вчиненні дій стосовно ідентифікації іноземця.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та підстави для його скасування судом апеляційної інстанції відсутні.
Додатково, колегія суддів враховує правову позицію, що викладена у постанові Верховного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 359/5975/17, за змістом якої суд зазначив, що при вирішенні справ про примусове видворення суди повинні враховувати положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту
Положеннями частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зокрема, відповідно до пункту «f» частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
У пункті 103 Рішенні Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 року «Справа «Анатолій Руденко проти України» (№ 50264/08) вказано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин.
Суд наголошує, що пункт 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має на увазі фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цього положення.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 березня 2024 року.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення.
Відповідно до частини 4 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Розглянувши доводи ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено при застосуванні нечинних норм законодавства, а саме статті 26, 29, 30 Закону України №3773-VI від 22 вересня 2011 року «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», статті 288, 289 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в мотивувальній частині шляхом застосування судом апеляційної інстанції вищезгаданих норм у чинній редакції, в решті рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями 242, 288, 289, 308, 315, 317 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) - задовольнити частково.
Змінити мотивувальну частину рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 березня 2024 року в частині посилання суду на норми законодавства у їх нечинній редакції статей 26, 29, 30 Закону України №3773-VI від 22 вересня 2011 року «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», статей 288, 289 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначивши, що підставами для задоволення адміністративного позову Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області до ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення є норми матеріального та процесуального права в редакції, наведеній в мотивувальній частині даної постанови.
В іншій частині рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області до ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду відповідно до частини 4 статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя - доповідач Маринчак Н.Є.
Судді: Черпак Ю.К.
Штульман І.В.
