Справа № 703/2398/24
2/703/1024/24
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
про відмову у відкритті провадження в справі в окремій частині позовних вимог
20 травня 2024 року суддя Смілянського міськрайонного суду Черкаської області Ігнатенко Т.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , до АТ «Оператор ГРС «Черкасигаз» про порушення прав споживача
ВСТАНОВИВ:
17 травня 2024 року на адресу Смілянського міськрайонного суду Черкаської області через підсистему «Електронний суд» надійшов вищевказаний позов ОСОБА_1 , в якій остання ставить перед судом ряд позовних вимог.
Суддя, вирішуючи питання щодо можливості відкриття провадження у справі за вказаним позовом, приходить до наступного висновку.
Згідно з ч.1 ст.188 ЦПК України, в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Відповідно до ч.4 ст.188 ЦПК України, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Згідно ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч.1 ст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Так, однією з вимог, яка постановлена позивачем ОСОБА_1 на вирішення суду, є визнання, що тариф на розподіл природного газу встановлений НКРЕКП для Оператора ГРС актом індивідуальної дії не є тарифом для населення (споживачів) та позивача.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, в обґрунтування вищевказаної позовної вимоги ОСОБА_1 зазначає, зокрема, що рішення НКРЕКП у формі постанов, які не є актами цивільного законодавства, а є актами індивідуальної дії (для Операторів ГРС). НКРЕКП є видавником актів господарського законодавства та не є видавником актів цивільного законодавства. Ці повноваження належить КМУ відповідно п.3 ст.116 Конституції України та можуть бути надані відповідному органу виконавчої влади тільки Кабінетом Міністрів України, як вищим центральним органом виконавчої влади. Такого рішення КМУ відносно надання повноважень НКРЕКП не приймав, а тому на її думку НКРЕКП не має повноважень встановлювати тариф на розподіл природного газу для населення побутових споживачів.
Статтею 1 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» передбачено, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Положеннями ст.2 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» визначено, що Регулятор здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг, зокрема, у сфері енергетики: діяльності з виробництва, передачі, розподілу, постачання електричної енергії; діяльності з транспортування, розподілу, зберігання (закачування, відбору), надання послуг установки LNG, постачання природного газу; діяльності з транспортування нафти, нафтопродуктів та інших речовин трубопровідним транспортом.
Згідно ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
У ст.4 КАС України визначено поняття «нормативно-правовий акт» та «індивідуальний акт»: нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування;
індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
З наведеного вбачається, що позивач ОСОБА_1 , ставлячи на вирішення суду вищевказану вимогу, вказує про наявність спору з суб`єктом владних повноважень, а саме з Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, щодо прийнятого цим суб`єктом рішення про встановлення тарифу на розподіл природного газу для Оператора ГРС з приводу належності такого рішення до нормативно-правових актів чи актів індивідуальної дії, а також тлумачення такого рішення, з приводу кола осіб, на яких поширюється дія такого рішення.
В свою чергу, відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
З врахуванням вищевикладеного, суддя вважає, що вимога позивача ОСОБА_1 - «визнання, що тариф на розподіл природного газу встановлений НКРЕКП для Оператора ГРС актом індивідуальної дії не є тарифом для населення (споживачів) та позивача» не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, натомість є предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Крім того, позивач ОСОБА_1 однією з позовних вимог, які ставить на вирішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області, зазначає: визнати, що в Оператора ГРС не немає державної частки в статутному капіталі, а тому він протизаконно використовує місцеві (локальні) трубопроводи та не має права використовувати газорозподільні системи, власником яких є держава та місцева територіальна громада (жителі платники податків), про що зазначено в абз.2 ч.1 ст.37 ЗУ «Про ринок природного газу», що відповідає ч.2 ст.22 ГК України.
З огляду на вищевказану вимогу, суддя приходить до висновку, що така вимога складається з двох частин, а саме: перша «визнати, що в Оператора ГРС не немає державної частки в статному капіталі»; друга «визнати, що Оператор ГРС протизаконно використовує місцеві (локальні) трубопроводи та не має права використовувати газорозподільні системи, власником яких є держава та місцева територіальна громада (жителі платники податків), про що зазначено в абз.2 ч.1 ст.37 ЗУ «Про ринок природного газу», що відповідає ч.2 ст.22 ГК України».
В обґрунтування вищевказаних вимог позивач ОСОБА_1 у позовній заяві вказує, що в статутному капіталі Оператора ГРС немає державної частки більше ніж 50%, а тому не має права здійснювати господарську діяльність у державному секторі економіки. Перелік «Суб`єктів господарювання державного сектору економіки (державних підприємств, їх об`єднань, дочірніх підприємств та господарських товариств, державна частка у статутному капіталі яких перевищує 50 відсотків», станом на 01 жовтня 2023 року на сайті Фонду державного майна України, серед яких відсутні дані про Оператора ГРС. Також і місцеві (локальні) трубопроводи за місцем проживання позивача належать громадянам і Смілянській територіальній громаді, з якою в Оператора ГРС відсутні договірні відносини на право користування газопроводами, що побудовані на кошти жителів платників податків. В жодному нормативно-правовому акті України не визначено належність Оператора ГРС до суб`єктів господарювання в державному секторі економіки. В «Реєстрі (перелік) суб`єктів господарювання в державному секторі економіки (державних підприємств, їх об`єднань, дочірніх підприємств та господарських товариств, державна частка у статутному капіталі яких перевищує 50 відсотків) з інформацією про суб`єкт управління» на сайті у додатку Дія Оператор ГРС, як суб`єкт господарювання в державному секторі економіки відсутній. Також відсутня інформація в ЄДРПОУ, яка має бути відповідно Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якою встановлено порядок внесення відомостей про ліценції в електронній формі, отримані суб`єктами господарської діяльності та відповідно Постанови КМУ від 30 січня 2019 року №47, якою був затверджений Порядок внесення до ЄДРПОУ відомостей про документи дозвільного характеру. Однак, такі відомості в ЄДРПОУ відсутні окрім коду КВЕД 35.22 Розподілення газоподібного палива через місцеві (локальні) трубопроводи. Виходячи з вищенаведеного Оператор ГРС немає державної частки в статутному капіталі та протизаконно використовує місцеві (локальні) трубопроводи та не має права використовувати газорозподільні системи, власником яких є держава, про що чітко зазначено в абз.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про ринок природного газу». Оператор ГРС не надав договорів на користування або експлуатацію газорозподільних систем та місцевих (локальних) газопроводів.
Згідно п.15 ч.2 ст.9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб розмір статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) та розмір частки кожного із засновників (учасників).
Отже, відомості щодо належності частки (часток) певній особі (особам) чи державі в статутному капіталі Оператора ГРС відображені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які внесені до цього реєстру при державній реєстрації Оператора ГРС та при реєстрації змін, у разі проведення таких.
При цьому, чинним законодавством України не передбачено можливість констатації відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, шляхом прийняття судового рішення.
За вказаних обставин та приймаючи до уваги, що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, внесені дані щодо осіб, які мають частки у статутному капіталі Оператора ГРС та розмір таких часток, при цьому такі дані позивачем не оспорюються, суддя вважає, що вимога позивача ОСОБА_1 - «визнання, що в Оператора ГРС не немає державної частки в статутному капіталі» не може бути предметом судового розгляду.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно ч.2 ст.4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до п.15 ч.1 ст.20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.
Юрисдикція - це передбачена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, при цьому, головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура, так як, процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права (рішення ЄСПЛ від 29 квітня 1988 року у справі «Белілос проти Швейцарії»); юрисдикцію суду має визначати закон (доповідь Європейської комісії від 12 жовтня 1978 року у справі «Занд проти Австрії»). Розгляд справ у «неправильній» юрисдикції порушуватиме принцип правової визначеності та впевненість осіб у потребі звертатися саме до відповідного компетентного суду. Помилкове визначення юрисдикції створює хибне враження щодо природи спірних правовідносин, часто призводить до відповідальності особи, яка не є належним відповідачем.
Правова визначеність у демократичному суспільстві визнається однією з основоположних цінностей. Принцип правової визначеності являє собою сукупність вимог до організації та функціонування правової системи з метою забезпечення перш за все стабільного правового становища індивіда шляхом вдосконалення процесів правотворчості та правозастосування. Принцип покликаний надати можливість учасникам правовідносин передбачити результати своїх дій, набуття відповідних прав та обов`язків. Це передбачає і прогнозованість судових рішень за результатами розгляду спорів.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» наголосив на тому, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, і, як зазначено Європейською комісією з прав людини у рішенні у справі «Занд проти Австрії» (доповідь від 12 жовтня 1978 року), термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «всю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)».
Вимогою «Визнати, що Оператор ГРС протизаконно використовує місцеві (локальні) трубопроводи та не має права використовувати газорозподільні системи, власником яких є держава та місцева територіальна громада (жителі платники податків), про що зазначено в абз.2 ч.1 ст.37 ЗУ «Про ринок природного газу», що відповідає ч.2 ст.22 ГК України» та її обґрунтуванням, яке зазначене у позовній заяві, позивач ОСОБА_1 фактично вказує про наявність, на її думку, спірних правовідносин між державою (місцевою територіальної громадою) та Оператором ГРС щодо користуванням майном, та порушення у здійсненні останнім своєї господарської діяльності.
Таким чином, вимога позивача ОСОБА_1 - «Визнати, що Оператор ГРС протизаконно використовує місцеві (локальні) трубопроводи та не має права використовувати газорозподільні системи, власником яких є держава та місцева територіальна громада (жителі платники податків), про що зазначено в абз.2 ч.1 ст.37 ЗУ «Про ринок природного газу», що відповідає ч.2 ст.22 ГК України» не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, отже не відноситься до повноважень Смілянського міськрайонного суду Черкаської області, а може бути розглянута у порядку господарського судочинства.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи вищевикладене, суддя вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до АТ «Оператор ГРС «Черкасигаз» про порушення прав споживача у частині позовних вимог, а саме:
- визнати, що тариф на розподіл природного газу встановлений НКРЕКП для Оператора ГРС актом індивідуальної дії не є тарифом для населення (споживачів) та позивача;
- визнати, що в Оператора ГРС не немає державної частки в статутному капіталі, а тому він протизаконно використовує місцеві (локальні) трубопроводи та не має права використовувати газорозподільні системи, власником яких є держава та місцева територіальна громада (жителі платники податків), про що зазначено в абз.2 ч.1 ст.37 ЗУ «Про ринок природного газу», що відповідає ч.2 ст.22 ГК України.
Керуючись ст.2, 4, 19, 186, 258, 260, 261 ЦПК України, суддя,
УХВАЛИВ:
У відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , до АТ «Оператор ГРС «Черкасигаз» про порушення прав споживача, у частині заявлених вимог: визнати, що тариф на розподіл природного газу встановлений НКРЕКП для Оператора ГРС актом індивідуальної дії не є тарифом для населення (споживачів) та позивача; визнати, що в Оператора ГРС не немає державної частки в статутному капіталі, а тому він протизаконно використовує місцеві (локальні) трубопроводи та не має права використовувати газорозподільні системи, власником яких є держава та місцева територіальна громада (жителі платники податків), про що зазначено в абз.2 ч.1 ст.37 ЗУ «Про ринок природного газу», що відповідає ч.2 ст.22 ГК України, - відмовити на підставі п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України.
Роз`яснити позивачу його право на звернення з вимогою - визнати, що тариф на розподіл природного газу встановлений НКРЕКП для Оператора ГРС актом індивідуальної дії не є тарифом для населення (споживачів) та позивача, в порядку адміністративного судочинства; а з вимогою визнати, що Оператор ГРС протизаконно використовує місцеві (локальні) трубопроводи та не має права використовувати газорозподільні системи, власником яких є держава та місцева територіальна громада (жителі платники податків), про що зазначено в абз.2 ч.1 ст.37 ЗУ «Про ринок природного газу», що відповідає ч.2 ст.22 ГК України, - в порядку господарського судочинства.
Ухвала може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її отримання шляхом подачі апеляційної скарги.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Т.В. Ігнатенко
