Єдиний державний реєстр судових рішень
Провадження № 1-кп/641/223/2024 Справа № 641/2225/23
У Х В А Л А
23 травня 2024 року м. Харків
Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові клопотання захисника адвоката ОСОБА_4 про визнання доказів очевидно недопустимими при розгляді обвинувального акта у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023221070000469 від 27.03.2023 року, за обвинуваченням
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України,
В С Т А Н О В И В:
На розгляді Комінтернівського районного суду м. Харкова перебуває обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_5 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України.
Захисником ОСОБА_4 подано клопотання в порядку ст. 89 КПК України про визнання доказів очевидно недопустимими.
В обґрунтування клопотання зазначає, що прокурором долучено до матеріалів справи докази, однак при їх отриманні не дотримано належну правову процедуру, а саме постанова керівника Харківської обласної прокуратури про доручення здійснення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування від 13.12.2022 року винесена без встановлення неефективності та/або кола конкретних об`єктивних обставин неможливості здійснення досудового розслідування органом досудового розслідування, визначеним ст. 216 КПК України. Деякі докази було отримано органом досудового розслідування від осіб, яких було допитано у якості свідків. Вищевказані документи не були предметом огляду органом досудового розслідування та не були визнані речовими доказами в порядку, визначеному КПК України. Використання доказів, які збиралися в іншому кримінальному провадженні, є істотним порушенням норм КПК України.
Обвинувачений клопотання захисника підтримав.
Прокурор в судовому засіданні проти заявленого клопотання заперечує, просить у задоволенні відмовити у повному обсязі. Посилається на належність і допустимість доказів, долучених ним до матеріалів справи.
Розглянувши клопотання захисника, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Згідно ч.1 ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК України, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Згідно вимогч.3ст.87 КПК України недопустимими є також докази,що були отримані: з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні ; після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень; під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи у зв`язку з недопущенням адвоката до цієї слідчої (розшукової) дії.Факт недопущення до участі в обшуку адвокат зобов`язаний довести в суді підчас судового провадження; під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, якщо така ухвала винесена слідчим суддею без проведення повної технічної фіксації засідання.
За нормами ч.1, ч. 2 ст. 89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.
Отже, законодавець ознаки недопустимості доказів поділяє на очевидні та неочевидні. Залежно від цього визначається момент прийняття рішення щодо недопустимості доказів, який окреслений межами судового розгляду. Очевидно недопустимими є ті докази, про недопустимість яких прямо вказується в КПК України. Це означає, що очевидно недопустимим є доказ, будь-яке порушення процедури отримання якого згідно положень КПК України є безумовною підставою визнання його недопустимим.
Відомості, матеріали та інші фактичні дані, отримані органом досудового розслідування в непередбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, є очевидно недопустимими, а це відповідно до ч.2 ст.89 КПК України, тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Зазначене правило застосовується і щодо доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст. 87 КПК України) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості.
При наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли такі порушення: прямо та істотно порушують права і свободи людини; чи зумовлюють сумніви у достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо усунути.
У правовій позиції ВП Верховного Суду від 31.08.2017 в справі № 756/10060/17 зазначено, що у разі визнання очевидної недопустимості доказу необхідно встановлювати, які наслідки має певне порушення формальних вимог процесуального закону насамперед для прав і свобод людини, передбачених Конвенцією та/або Конституцією України, в чому це порушення виражалося. Очевидна недопустимість доказу свідчить про те, що для визнання доказу таким немає необхідності здійснювати додаткову перевірку та дослідження інших доказів.
Зі змісту норми ч. 1 ст. 86 КПК України вбачається, що критерієм загальної недопустимості доказу, тобто доказу, який може бути визнаний недопустимим у нарадчій кімнаті, є порушення порядку його отримання. Що стосується очевидної недопустимості, в процесуальному законі не визначено жодного переліку підстав, коли докази є очевидно недопустимими, а лише визначено, що в разі встановлення очевидної недопустимості доказу, він визнається судом недопустимим.
Відтак, визнання доказів недопустимими та припинення їх дослідження на стадії судового розгляду можливе виключно в разі наявності критерію очевидності, а враховуючи загальне визначення допустимості доказів, то очевидність повинна полягати саме в порушенні порядку, встановленого КПК України, або у невідповідності його нормам.
Захисник у своєму клопотанні про очевидну недопустимість документів, наявних в матеріалах кримінального провадження, вказує на проведення досудового розслідування неналежним органом, отримання документів від свідків, порушення процесуального оформлення перебігу і результатів слідчої дії, надання доказів, здобутих в іншому кримінальному провадженні.
Зі змісту п.3.2 Рішення Конституційного Суду України №12-рп/2011 від 20.10.2011 у справі №1-31/2011, визнаватися допустимими і використовуватись як доказ у кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі; обвинувачення у вчиненні злочину не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо.
Очевидної недопустимості доказів на цій стадії судового провадження, з урахуванням критеріїв, наведених у ст. 87 КПК України, без дослідження їх у взаємозв`язку з іншими доказами, судом не встановлено. З огляду на викладене, суд вважає передчасним вирішення питання про недопустимість доказів, оскільки вони підлягають дослідженню, оцінці та вирішенню питання щодо їх допустимості в порядку, визначеному ч.1 ст.89 КПК України, тому клопотання захисника задоволенню не підлягає.
При цьому, суд звертає увагу також на те, що жоден доказ не має для суду наперед встановленої сили. Відтак, всі надані сторонами докази у кримінальному провадженні, а так само і доводи захисника, наведені у цьому клопотанні, будуть належно оцінені на предмет належності і допустимості доказів в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення, а тому підстави для задоволення клопотання захисника ОСОБА_4 на даній стадії судового розгляду відсутні.
Керуючись ст. 84-86,89 КПК України, суд
У Х В А Л И В:
Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_4 про визнання доказів очевидно недопустимими залишити без задоволення.
Ухвала оскарженнюне підлягає.
Повний текст ухвали оголошено 24.05.2024 року об 10-30.
Суддя ОСОБА_1
