Єдиний державний реєстр судових рішень
ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Справа №641/2225/23 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-кп/818/525/24
Категорія: ч.4 ст.111-1 КК України
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 лютого 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові судове провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Комінтернівського районного суду м.Харкова від 12 грудня 2023 року, -
УСТАНОВИЛА:
Цією ухвалою продовжено строк тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , 1967 року народження, на 60 днів, до 09 лютого 2024 року без визначення розміру застави.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 посилається на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Зазначив, що:
-судом першої інстанції не було обґрунтовано підстави не застосування застави саме у цьому кримінальному провадженні, а лише міститься цитування положень ч.4 ст.183 КПК України;
-поза увагою суду було залишено розгляд питання про застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, який би в повному обсязі міг запобігти ризикам, які були підставою застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою;
- ОСОБА_7 вже тримається під вартою більше 9 місяців та стороною обвинувачення не надано жодного доказу, який би підтверджував виникнення нових ризиків передбачених ст.177 КПК України або збільшення ступеню ризиків передбачених п.п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК України. Вважає, що сам факт обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні правопорушення та ймовірність призначення йому покарання у вигляді позбавлення волі, за відсутності конкретних фактів ухилення його від слідства та суду, переховування, перешкоджання досудовому розслідуванню у будь-який спосіб, не свідчить про недостатність запобіжного заходу у виді домашнього арешту;
-обвинуваченому наразі 56 років та він підпадає під обмеження щодо перетину державного кордону, а тому посилання прокурора про можливість останнього переховуватись від слідства та суду не тільки на території України, а й на території рф, є безпідставними. Наголосив, що можливість виїзду обвинуваченого з України може бути обмежена шляхом здачі закордонного паспорту до Державної міграційної служби;
-до повідомлення ОСОБА_7 про підозру останній мав реальну можливість, час для виїзду закордон або на тимчасово окуповану територію, втім жодних дій щодо переховування від слідства не здійснив, що свідчить про відсутність у нього такого наміру;
-інкримінований обвинуваченому злочин є нетяжким, що також вказує на незначний ступінь ризику переховування, адже санкція статті передбачає два альтернативних основних видів покарання: позбавлення волі від 3 до 5 років, а також штраф;
-всі свідки, заявлені стороною обвинувачення вже були допитані, жодний із них не вказував про вчинення зі сторони обвинуваченого дій спрямованих на вплив на них. таким чином, що спростовує наявність ризику впливу на свідків;
-обвинувачений має постійне місце проживання та сім`ю на території України; згідно довідки-характеристики зарекомендував себе посередньо, до кримінальної а адміністративної відповідальності не притягався; має трудовий стаж з 1984 по 2022 роки; має зразкову поведінку та дотримується усіх правил в слідчому ізоляторі; останньому не було повідомлено про підозру у вчинені іншого кримінального правопорушення; цивільний позов у даному кримінальному провадженні заявлений не був;
-жодних доказів чи відомостей, що свідчать про наявність ризику продовження чи повторення протиправної поведінки у матеріалах справи відсутні та стороною обвинувачення не надавались. Доступу та дозволів на носіння, зберігання чи застосування зброї у обвинуваченого відсутні;
- ОСОБА_7 не є суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.111-1 КК України та останнім не було вчинено жодних дій спрямованих на виконання об`єктивної сторони вказаного злочину.
Просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, клопотання захисника про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_7 , будучи повідомленим належним чином про дату, час та місце судового засідання, заяв чи клопотань про особисту участь в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції не надав, прокурор та захисник ОСОБА_6 просили проводити розгляд апеляційної скарги без їх участі, у зв`язку з чим апеляційний розгляд проводився за відсутності останніх.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні нетяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.111-1 КК України, за яке може бути призначено покарання до 5 років позбавлення волі, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.
Однак, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, а саме того, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні нетяжкого кримінального правопорушення у сфері злочинів проти основ національної безпеки, вчиненого в умовах воєнного стану та збройної агресії Російської Федерації, на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об`єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов`язків.
За таких обставин, посилання сторони захисту на недоведеності існування ризиків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки існування ризиків в тому числі і втечі від правоохоронних органів та суду об`єктивно вбачається з відомостей, що є наявними у кримінальному провадженні.
Слід відзначити, що в ухвалі суду першої інстанції не зазначено про наявність ризику продовження чи повторення протиправної поведінки, а тому посилання захисника в цій частині є безпідставними.
Посилання в апеляційній скарзі сторони захист на бездоганну поведінку ОСОБА_7 під час досудового розслідування, в умовах слідчого ізолятора, на наявність у останнього постійного місця проживання та сім`ї, в даному конкретному випадку недостатньо свідчить про належне виконання обвинуваченим своїх процесуальних прав та обов`язків, в разі обрання щодо нього більш м`якого запобіжного заходу.
Що стосується посилань захисника на те, що ОСОБА_7 не є суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.111-1 КК України та останнім не було вчинено жодних дій спрямованих на виконання об`єктивної сторони вказаного злочину, колегія суддів не бере до уваги, оскільки зазначені обставини, повинні бути оцінені судом при ухваленні остаточного рішення у цьому кримінальному провадженні.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення та дійшов обґрунтованого висновку про те, що ризики встановленні під час обрання запобіжного заходу на даний час не зменшилися та продовжують існувати.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м`яких альтернативних запобіжних заходів, ніж тримання під вартою без визначення розміру застави, не зможе забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_7 його процесуальних прав та обов`язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 та відсутності підстав для зміни чи скасування судового рішення за доводами апеляційної скарги захисника.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА :
Ухвалу Комінтернівського районного суду м.Харкова від 12 грудня 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді:
