ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 травня 2024 року
м. Київ
справа № 754/12224/21
провадження № 61-12941св23
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,
Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація,
треті особи: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Самоврядна громада Жукова-53А», Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЕКОС-53А», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_6 , на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 лютого 2023 року у складі судді Галась І. А. та постанову Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Самоврядна громада Жукова-53А» (далі - ОСББ «Самоврядна громада Жукова-53А»), Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЕКОС-53А» (далі - ОСББ «ЕКОС-53А»), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання права користування житлом, визнання протиправною відмову у видачі ордера та зобов`язання вчинити дії.
Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 працювала майстром в Житловому управлінні «Лівобережне» з 21 квітня 2008 року до 01 жовтня 2012 року, звільнена за скороченням штату на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
За даними облікової справи № 24284 ОСОБА_1 з сім`єю у складі чотирьох осіб перебуває на квартирному обліку з 24 жовтня 2014 року. ОСОБА_1 , її чоловік ОСОБА_2 , донька ОСОБА_7 та малолітні онуки ОСОБА_4 та ОСОБА_4 постійно проживають та зареєстровані у кімнаті АДРЕСА_1 .
Розпорядженням Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 05 жовтня 2016 року № 571 будинок передано на баланс ОСББ «Самоврядна громада Жукова, 53А».
Заселення позивача з сім`єю до гуртожитку відбулось на підставі ордера від 30 серпня 2012 року № 16, виданого ОСОБА_1 , яка працює в ДП «ЕКОС», на право займання чотирьох ліжко-місць в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 на основі спільного рішення керівництва (адміністрації) профспілкового комітету на сім`ю, що складала: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та ОСОБА_4 .
Поверховим планом та експлікацією від 20 квітня 1972 року, копія яких видана Київським бюро технічної інвентаризації 05 вересня 2014 року, підтверджується, що до заселення ОСОБА_1 до кімнати гуртожитку ця кімната була 1/2 частиною буфета - коморою за № НОМЕР_1 , загальною площею 74,8 кв. м.
Копією розпорядження заступника начальника відділу управління майном ДП «ЕКОС» Тарасенка Ю. Д. від 29 травня 2012 року підтверджується надання ОСОБА_1 кімнати № 10-а у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно з планом гуртожитку від 12 вересня 2013 року та журналом підрахунку площі житлового будинку з нежитловими приміщеннями площа приміщень кімнати № 10-а становить 34,7 кв. м. Трьохзначна нумерація кімнат затверджена протоколом від 23 жовтня 2014 року № 16, внаслідок чого кімната змінила номер з «10-а» на «НОМЕР_2».
Після самоправного проникнення до кімнати № НОМЕР_2 представників КП «Житлорембудсервіс» за відсутності позивача та членів її сім`ї, замовником технічного паспорта будинку внесені зміни до плану гуртожитку та кімнати № НОМЕР_2, внаслідок чого в плані та технічному паспорті на гуртожиток від 11 вересня 2014 року зазначено номер кімнати № НОМЕР_2 площею 17,3 кв. м, а інша частина кімнати отримала номери XIV, XV, XVI - коридор, кухня та санвузол відповідно, а також статус місця спільного користування гуртожитку.
Згідно з довідкою КП «Центр комунального сервісу» Деснянського району м. Києва від 18 жовтня 2016 року загальна площа кімнати № НОМЕР_2 у будинку за адресою: АДРЕСА_3 , в якій проживає позивач з сім`єю, відповідно до даних БТІ становить 47,68 кв. м, в тому числі житлова 34,7 кв. м, опалювальна площа 47,68 кв. м. З часу заселення у серпні 2012 року позивач оплачує житлово-комунальні та інші послуги відповідно до квитанцій за площу 48,2 кв. м. Технічним паспортом, який виготовлено 26 жовтня 2018 року ТОВ «БП ЕКСПЕРТ», підтверджується, що кімната № НОМЕР_2 загальною площею 34,7 кв. м, в тому числі житлова 34,7 кв. м. Актом обстеження житлових умов приміщення АДРЕСА_1 встановлено, що загальна площа кімнати становить 34,7 кв. м. На підставі зазначених документів ОСОБА_1 правомірно займає кімнату № НОМЕР_2 площею 34,7 кв. м та має намір здійснити приватизацію житла. Ця кімната є єдиним житлом позивача та її родини, де вони проживають, утримують його, виконують ремонтні роботи, замінюють оздоблення тощо.
Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація відмовила позивачу у видачі ордера на займане приміщення № НОМЕР_2 площею 34,7 кв. м з посиланням на те, що в ордері зазначена житлова площа, яка, на думку відповідача, становить лише 17,3 кв. м.
Таким чином, відповідач на власний розсуд надав статусу нежитлового приміщення половині кімнати № НОМЕР_2 у зв`язку з приготуванням позивачем в цій частині їжі та розміщенням душу, не враховуючи, що їй була надана кімната площею 48,2 кв. м для проживання, яку вона оплачує як житлову і користується нею як житловою і що визначені відповідачем кухня та санвузол, як окремі кімнати є частиною однієї кімнати, їх облаштування зроблено позивачем за власні кошти і в них проживають всі члени родини. Кімната № НОМЕР_2 відокремлена вхідними дверима від загального коридору гуртожитку. Такі дії відповідача є протиправними і порушують житлові права позивача та її родини на користування житлом у спосіб, не заборонений законом. Такий самостійний розподіл житлової кімнати на житлову і нежитлову, не надання відповідного ордера позбавляє позивача права користування частиною кімнати та права на її приватизацію.
ОСОБА_1 просила:
визнати її право користування кімнатою № НОМЕР_2 житловою площею 34,7 кв. м у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 ;
визнати протиправною відмову Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації у видачі їй ордера серії Б на кімнату № НОМЕР_2 житловою площею 34,7 кв. м у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 та зобов`язати відповідача видати їй ордер серії Б на кімнату № НОМЕР_2 житловою площею 34,7 кв. м у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 22 лютого 2023 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду справи позивач не довела факту вчинення відповідачем дій, які свідчили б про порушення, оспорювання прав позивача на користування кімнатою № НОМЕР_2 в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 . Питання щодо зобов`язання надати ордер відносяться до внутрішньої компетенції районної державної адміністрації, тому суд не може зобов`язати відповідача вчинити зазначені дії, оскільки їх вчинення за наявності передбачених законом підстав та дотримання встановленої процедури належить до дискреційних (виключних) повноважень Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації.
Апеляційний суд вказав, що аналіз норм ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа, яка потребує поліпшення житлових умов та перебуває на обліку, має право на отримання в порядку черговості вільного житлового приміщення на підставі ордера, виданого уповноваженим органом. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказувала на те, що згідно з даними облікової справи № 24284 вона з сім`єю у складі чотирьох осіб перебуває на квартирному обліку з 24 жовтня 2014 року. При цьому ОСОБА_1 , її чоловік ОСОБА_2 , донька ОСОБА_7 та малолітні онуки ОСОБА_4 і ОСОБА_4 постійно проживають та зареєстровані у кімнаті АДРЕСА_1 . Заселення позивача з сім`єю до гуртожитка відбулось на підставі ордера від 30 серпня 2012 року № 16, виданого ОСОБА_1 , яка працює в ДП «ЕКОС», на право заняття чотирьох ліжко-місць в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 на підставі спільного рішення керівництва (адміністрації) профспілкового комітету на сім`ю, що складала: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та ОСОБА_4 . Факт проживання позивача у спірній кімнаті підтверджується відповідними документами - актами обстеження житлових умов. Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація не спростовує і не заперечує право позивача проживати і користуватись спірною кімнатою, а також не чинить жодних перешкод у реалізації позивачем її житлових прав. При зверненні до суду з позовною вимогою про визнання права користування спірною кімнатою, позивач не вказувала, які саме неправомірні дії відповідача посягають на право ОСОБА_1 проживати у спірній кімнаті, перешкоджають їй користуватись спірною кімнатою, а також не зазначає, якими саме доказами підтверджується вчинення відповідачем неправомірних дій, що порушують житлові права позивача.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач просила зобов`язати Деснянську районну в місті Києві державну адміністрацію видати ОСОБА_1 ордер серії Б на кімнату № НОМЕР_2 житловою площею 34,7 кв. м у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 . Разом з тим матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що зазначена кімната, житловою площею саме 34,7 кв. м, на якій наполягає позивач, виділялась їй та членам її сім`ї для проживання. Крім того, матеріли справи свідчать, що приміщення, яке позивач визначила як 34,7 кв. м, фактично є не однією жилою кімнатою, а групою приміщень. Ця обставина підтверджується заявою позивача від 29 вересня 2016 року, за змістом якої ОСОБА_1 просить видати їй ордер не на кімнату, а на житловий блок, а також актами обстеження житлових умов сім`ї.
Заперечуючи проти позову, Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація наголошувала на тому, що частина спірних приміщення не відносяться до жилих приміщень (коридор, санвузол, кухня), тому відповідно до правил статті 58 ЖК Української РСР не можуть бути надані позивачу.
У матеріалах справи немає відомостей про те, що спірні приміщення після переобладнання/реконструкції/перепланування переведені з нежитлових у житлові приміщення, а відповідного рішення органу місцевого самоврядування немає. Оскільки рішення про переведення спірних приміщень із нежитлових у житлові не ухвалювалося, то такі приміщення мають статус нежитлових.
Норми статей 128, 129 ЖК Української РСР, пункту 10 Примірного положення про користування гуртожитками, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2018 року № 498(чинного на час виникнення спірних правовідносин), дають підстави для висновку, що ордер на житлову площу в гуртожитку може бути видано лише на вільну житлову площу за спільним рішенням адміністрації та відповідного профспілкового комітету підприємства, установи, організації, і цей ордер є єдиною підставою для вселення в житлове приміщення.
Сторони не заперечували, що позивачу виданий ордер на чотири ліжко-місця в гуртожитку без зазначення конкретної кімнати та її площі. Пред`являючи вимоги про зобов`язання відповідача видати їй ордер на кімнату № НОМЕР_2 площею 34,7 кв. м, позивач не надала суду жодного доказу на підтвердження факту, що вона у встановленому порядку набула право користування саме цією кімнатою і саме такої площі.
Крім того, позивач не звернула уваги, що в неї наявний ордер від 30 серпня 2012 року № 16 на заселення до гуртожитка, виданий на її ім`я на право зайняття чотирьох ліжко-місць в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 на основі спільного рішення керівництва (адміністрації) профспілкового комітету. Проте чинне законодавство не передбачає можливості повторної видачі ордера на приміщення, в якому проживають особи, на підставі раніше виданого ордера.
Таким чином, всупереч частині першій статті 81 ЦПК України позивач не довела факту вчинення Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією дій, які свідчили б про порушення, оспорювання прав позивача на користування кімнатою в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 , у якій вона проживає.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У серпні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_6 , в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
відповідно до пункту 3 рішення Київської міської ради від 24 травня 2012 року № 596/7933 «Про приватизацію жилих приміщень у гуртожитках м. Києва» зі змінами, внесеними до нього рішенням Київської міської ради від 13 листопада 2013 року № 473/9961 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 24.05.2012 № 596/7933 «Про приватизацію жилих приміщень у гуртожитках м. Києва», яким районним в місті Києві державним адміністраціям делеговано право видачі спеціальних ордерів мешканцям гуртожитків, які постійно проживають, зареєстровані та перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов. На підставі цього рішення ОСОБА_1 отримала право на одержання ордера на житлове приміщення, в якому вона проживає з 2012 року для здійснення приватизації. Всупереч пункту 3 вказаного рішення та праву ОСОБА_1 на отримання ордера на житлове приміщення площею 34,7 кв. м, в якому вона постійно проживає, зареєстрована та перебуває на квартирному обліку, районна державна адміністрація, не оспорюючи самого права на отримання ордера, пропонує позивачу отримати ордер на штучно зменшену площу цієї кімнати (17,3 кв. м), встановлює статуси приміщень на підставі новоствореного технічного паспорта без відповідних розпоряджень та врахування зайнятих житлових площ кімнат, до яких особа була вселена раніше. Таким чином, відповідач діє свавільно та протиправно;
своїми протиправними діями відповідач порушує право ОСОБА_1 на отримання ордера, приватизацію свого житла та права користування всією житловою площею своєї кімнати площею 34,7 кв. м, яке їй гарантовано Конституцією України;
відсутній висновок Верховного Суду і щодо застосування статті 100 ЖК Української РСР, а саме чи необхідне введення в експлуатацію здійснення перепланування житлового приміщення та чи можливі зміни у технічному паспорті без введення перепланування в експлуатацію, чи змінює перепланування житлого приміщення статус приміщення, чи має право користувач житлого приміщення провести перепланування, не змінюючи статусу приміщення;
суди не повно з`ясували обставини, які мають значення для справи, та неправильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, зокрема статті 30, 47 Конституції України, статті 100, 128, 129 ЖК України, статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частину другу статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року №4-рп/2004, а також порушили норми процесуального права, а саме статтю 53 ЦПК України;
ухвалюючи рішення у справі про захист права на житло як єдине місце проживання позивача, особи пенсійного віку з родиною, членами якої є пенсіонер та малолітні діти, яке гарантовано статтею 47 Конституції України, суди не дотрималися балансу інтересів громадянина і держави в особі відповідача та надали перевагу формальним, бюрократичним методам вирішення житлових питань громадян державним органом, тим самим допустили правову невизначеність у житловому питанні та порушення прав позивача та її родини на реалізацію права на приватизацію житла;
при розгляді справи суди не вирішили спору щодо розміру житлової площі спірної кімнати та не звернули увагу на відмову у видачі ордера саме у зв`язку з оспоренням площі та статусу приміщення, а не права на нього. При цьому позивач не просила суд втручатися у повноваження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації щодо видачі ордера, оскільки відповідач не заперечує видачу ордера позивачу, але оспорює площу кімнати, на яку вона має право;
суди не визначили статус спірного приміщення на день звернення до відповідача з питанням видачі ордера, чим цей статус був встановлений чи змінений він, не надали оцінки діям відповідача щодо застосування для визначення розміру кімнати нової технічної документації, складеної 2014 року у кімнаті ОСОБА_1 шляхом незаконного проникнення до неї, та не врахували технічну документацію 1972 року, яка була на час поселення позивача. Крім того, суди не порівняли ці технічні документації, не взяли до уваги те, що у кімнату якого розміру була поселена ОСОБА_1 у 2012 році, який її статус, хто і коли змінив цей статус, на якій підставі половина кімнати стала житловою, а половина ні. При цьому суди допустили вибірковість у застосуванні норм і правил до ОСОБА_1 , оскільки вона єдина на першому поверсі гуртожитку не отримала ордер на займане нею приміщення через здійснене зонування кімнати, тоді як її сусіди отримали ордери на такі ж кімнати. Цього факту відповідач не заперечує;
суд не встановив і не надав оцінки допустимості втручання держави в право особи на житло та майно, порушенню державним органом права на житло в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції;
рішення судів та позиція відповідача у справі є двозначною, суперечливою, адже, з одного боку, суд констатує і відповідач не заперечує право ОСОБА_1 на проживання у спірному приміщенні площею 34,7 кв м, а з іншого - робить висновок про недоведення нею того, що вона набула право на таке приміщення. При цьому вимога про визнання права на кімнату житловою площею 34,7 кв. м фактично залишена судами без задоволення, оскільки начебто право позивача не порушене;
суди не надали належної оцінки доказам того, що 11 років ОСОБА_1 сплачувала за користування кімнатою площею 34,7 кв. м (і навіть більше), про що зазначено у відповідних квитанціях. Водночас зміни статусу кімнати з житлової на нежитлову не відбулось. У гуртожитку не існувало блочних кімнат і до такої кімнати ОСОБА_1 не заселялась, натомість вона була поселена до кімнати площею 34,7 кв. м;
суд встановив, а відповідач підтвердив, що зміни і реконструкція у спірній кімнаті відбулися внаслідок самоправних дій позивача. При цьому суди зазначили, що вона не мала права на здійснення реконструкції, але, вирішуючи питання про надання ордера, прийняли до уваги цю незаконну реконструкцію, а не видали припис про її знесення;
суди порушили статтю 53 ЦПК України та допустили до участі третю особу - ОСББ «Самоврядна громада Жукова 53-А», якої не існує, її представник ОСОБА_8 не має повноважень представляти її, оскільки його повноваження закінчились. ОСББ «Самоврядна громада Жукова 53-А», яка приймала на баланс гуртожиток у 2016 році переобрало керівництво та змінило назву на ОСББ «ЕКОС-53А», що відображено в установчих документах ОСББ та підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Таким чином, суди залучили до участі у справі два ОСББ з однаковим ідентифікаційним кодом юридичної особи та місцезнаходженням юридичної особи замість того, щоб замінити одного учасника справи на іншого (належного). При цьому існування двох ОСББ в одному будинку прямо заборонена нормами Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирних будинків». Це порушення призвело до того, що суди не взяли до уваги думку належного представника ОСББ щодо неможливості здійснення ОСОБА_1 приватизації кімнати у зв`язку з відсутністю ордера. Натомість заслухали представника без повноважень стосовно того, що ОСОБА_1 не має права проживати у кімнаті. На підтвердження своєї позиції ця особа залучила ще одну третю особу ОСОБА_5 , який стверджував, що бажає користуватися приміщенням кімнати ОСОБА_1 . Суди, зазначаючи, що права позивача не порушені, взагалі не надали оцінку таким поясненням третіх осіб;
згідно з наказом генерального директора ДП «ЕКОС» від 09 липня 2012 року № 94 прийнято рішення про надання нежитлових приміщень для проживання мешканцям у гуртожитках. Відповідно до наказу нежитлові приміщення у гуртожитках, що перебувають на балансі ЖУ «Південне» та ЖУ «Лівобережне» ДП «ЕКОС», які раніше використовувалися як підсобні та службові (відповідно до поверхового плану) наказано переобладнати, провести нумерацію та надати працівникам, які цього потребують, як житлові кімнати для проживання. Головним інженерам та головним економістам житлових управлінь наказано включити до загальної житлової площі гуртожитку, площі нежитлових приміщень, які надані для проживання як житлові. Позивачу не відомо чи відбулась реалізація наказу від 09 липня 2012 року № 94 щодо переведення кімнат гуртожитку з нежитлових у житлові, проте вона не мала жодних підстав не довіряти державному підприємству та сумніватися у законності її поселення на підставі ордера. Жодних претензій від будь-яких органів щодо її проживання у спірній кімнаті позивач ніколи не отримувала. Факт її проживання у кімнаті № НОМЕР_2 площею 34,7 кв. м не оспорює відповідач і позовів про виселення не пред`являв. Суди не надали оцінку тому, що позивач була поселена в спірну кімнату житловою площею 34,7 кв. м уповноваженою особою. Тому якщо з вини державного підприємства не відбулась зміна статусу приміщення юридично, і держава допустила проживання громадян у нежитловій, на думку суду, кімнаті понад 10 років, то саме державний орган має взяти на себе відповідальність у відновленні порушених прав шляхом зміни статусу приміщення. Суд також порушив баланс між інтересом держави та інтересом позивача, оскільки прийняв сторону держави, яка за логікою суду, поселила родину з неповнолітніми дітьми до нежитлового приміщення і весь час отримувала з них кошти на утримання приміщення як за житлове площею 34,7 кв. м, чим фактично ввела особу в оману, а згодом врахувала зонування та на підставі технічного паспорта зменшила розмір житлової площі. Підтвердженням того, що спірне приміщення включено житловим управлінням до житлових є факт її поселення та нарахування ОСОБА_1 оплати за кімнату № НОМЕР_2, де в квитанціях зазначено «житлова площа». Водночас у жодній квитанції немає житлової площі 17,3 кв. м. Якщо ж суд зробив висновок, що спірна кімната залишалась весь час у статусі нежитлової, то він повинен не просто констатувати цей факт, а й констатувати факт порушення житлових прав ОСОБА_1 державними органами, які не виконали наказ від 09 липня 2012 року № 94;
відповідач не заперечує проти надання ордера позивачу на кімнату. Спір полягає в тому, що позивач стверджує, що ця кімната має площу 34,7 кв. м, а відповідач констатує проведену реконструкцію в цій кімнаті і вважає її блоком, а отже визначив житлову площу в ній лише 17,3 кв. м. Позивач просила визнати, що реконструкцією є комплекс робіт, проведення яких супроводжується зміною геометричних розмірів приміщень, їх функціонального призначення, в тому числі з втручанням в зовнішні стіни, несучі конструкції, зміну основних технічних та економічних показників. Проте таких дій позивач не вчиняла. Вона звертала увагу судів на технічних план її кімнати, виконаний у 1972 році, відповідно до якого її кімната мала квадратну форму і стін в середині не мала. Таким чином, позивач не могла нічого реконструювати, перебудовувати, адже вона лише поділила кімнату гіпсокартоновою стіною, а також встановила унітаз і душову кабіну, яких там не було, відділила їх гіпсокартоновими стінами. Про проведення такого ремонту знали всі уповноважені органи, проте жодних приписів вона не отримувала;
суди не надали належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам щодо реальної площі квартири, яка передавалась позивачу у користування;
мешканці всіх кімнат на першому поверсі гуртожитку наразі отримали ордери та приватизували кімнати, в тому числі і сусідня кімната № НОМЕР_3 , яка є таким же колишнім буфетом. Тому посилання суду першої інстанції на частину другу статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та висновки, викладених у Рішенні Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 є безпідставним;
відповідач визнає право позивача на половину спірного приміщення як житлове, а тому незрозуміло, чому половину кімнати № НОМЕР_2 можна рахувати житловою, а другу половину - ні, адже за технічним планом 1972 року це єдина кімната розміром 34,7 кв. м. При цьому балансоутримувач перепланування, ремонту, капітального будівництва з 1972 року по цей час не здійснював. З часу заселення у серпні 2012 року і по цей час позивач оплачує житлово - комунальні та інші послуги відповідно до квитанцій площею 48,2 кв. м. Крім того, технічним паспортом, який виготовлено 26 жовтня 2018 року, підтверджується, що кімната № НОМЕР_2 загальною площею 34,7 кв. м. Суд зазначив, що не приймає до уваги цей технічний паспорт, оскільки він не відповідає іншим доказам, але яким саме суд не зазначив. Дані технічного паспорта від 26 жовтня 2018 року підтверджуються технічним планом 1972 року та технічним паспортом 11 вересня 2014 року, згідно з яким кімната у гуртожитку з виходом з неї до спільного коридору має загальну площу 34,7 кв. м. Актом обстеження житлових умов приміщення АДРЕСА_1 встановлено, що загальна площа кімнати становить 34,7 кв. м. Отже, ОСОБА_1 правомірно займає вказану кімнату та має намір здійснити приватизацію житла;
Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація відмовила позивачу у видачі ордера на займане приміщення № НОМЕР_2 площею 34,7 кв. м з посиланням на те, що в ордері серії Б зазначається лише житлова площа, яка, на думку відповідача, становить лише 17,3 кв. м та з посиланням на те, що вона просила видати ордер на групу приміщень. Проте позивач не є юридично обізнаною особою і ставила питання про видачу ордера в такій формі, як їй вказували в адміністрації, з посиланням на технічний план 2014 року. Наразі ОСОБА_1 ставить питання про видачу їй ордера на житлову кімнату № НОМЕР_2 житловою площею 34,7 кв. м, до якої її було заселено у 2012 році і наявність або відсутність самочинно встановленого душу чи плити не може автоматично робити кімнату нежитловою чи житловою. Статус кімнати визначається державним органом не за фактом того, що в ній розміщено мешканцями, а на підставі рішення про встановлення статусу відповідно до первинних документів поселення. Крім того, відповідач не довів, який інтерес держави захищає адміністрація, залишаючи у спільному користуванні співмешканців гуртожитку майно позивача, чи є реальна можливість використання цієї частини кімнати іншими особами і яким чином держава відшкодує ОСОБА_1 витрати на ремонт приміщення. Позивач наголошує, що порушення її права спричинили неправомірні дії відповідача щодо встановлення площі її кімнати. Якщо відповідач заявляє, що реконструкція в кімнаті незаконна, то логічним буде прийняття ним розміру житлової кімнати № НОМЕР_2 площею 34,7 кв. м та винесення припису стосовно здійснення демонтажу, а не посилання судом на статті 58 ЖК Української РСР. Саме тому позивач заявила вимогу про визнання її права на кімнату № НОМЕР_2 площею 34,7 кв. м;
висновок суду щодо неможливості втручання суду у дискреційні повноваження адміністрації є необґрунтованим, оскільки фактично відповідач лише оспорює площу кімнати, а не право на отримання ордера.
Позиція інших учасників справи
У жовтні 2023 року від Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації надійшов відзив на касаційну скаргу, який підписаний представником ОСОБА_9 . Відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що:
під час розгляду справи суд першої інстанції встановив, що право на заселення до гуртожитку позивач отримала на підставі ордера від 30 серпня 2012 року № 16, виданого АТ «Холдингова компанія «Київміськбуд». З 21 вересня 2012 року позивач зареєстрована у гуртожитку за вказаною вище адресою, а не у спірній кімнаті, як про це зазначено у касаційній скарзі. ОСОБА_1 свідомо і зумисно вводить суд в оману, стверджуючи протилежне. Факт проживання позивача у кімнаті № НОМЕР_2 підтверджується відповідними документами. Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано врахували, що Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація не спростовує і не заперечує право позивача проживати і користуватись спірною кімнатою, а також не чинить жодних перешкод у реалізації позивачем її житлових прав;
суди першої та апеляційної інстанцій взяли до уваги, що звертаючись до суду з позовною вимогою про визнання права користування кімнатою № НОМЕР_2 , ОСОБА_1 не вказує, які саме неправомірні дії відповідача посягають на її право проживати у вказаній кімнаті та користуватись нею, а також не зазначає, якими саме доказами підтверджується вчинення відповідачем неправомірних дій, якими порушуються житлові права позивача;
суди обґрунтовано вважали, що ОСОБА_1 не довела у встановленому законом порядку факту порушення її прав внаслідок неправомірних дій Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації.
суд першої інстанції встановив, що у період з 2014 до 2021 роки ОСОБА_1 неодноразово зверталась до відповідача із заявами про видачу ордера на спірну кімнату, всі звернення позивача були розглянуті відповідачем у встановленому законом порядку та вирішені по суті. У своїх зверненнях позивач порушувала питання щодо видачі їй ордера на зайняття спірної кімнати, відповідач своїми листами повідомляв ОСОБА_1 про необхідність долучення до заяви про видачу ордера, документу, що підтверджує приналежність спірного приміщення до числа житлових приміщень - відповідного технічного паспорту на кімнату № НОМЕР_2, виготовленого фахівцями КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації». У 2018 році позивач вкотре звернулась до відповідача із заявою про видачу ордера на спірну кімнату, долучивши до заяви, серед іншого, копію технічного паспорту на спірну кімнату, виготовлену ТОВ «БП ЕКСПЕРТ» 26 жовтня 2018 року. Відповідно до цього технічного паспорта спірне приміщення складається з 1 кімнати житловою площею 34,7 кв. м. З метою уточнення інформації, викладеної у технічному паспорті, виготовленому ТОВ «БП ЕКСПЕРТ», відповідач звернувся до КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» та просив надати копію технічного паспорта на кімнату № НОМЕР_2 , виданого на ім`я позивача. КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» повідомило відповідача про те, що відповідно до інвентаризації 1972 року житлова кімната № НОМЕР_2 була проінвентаризована як буфет. При цьому правовою підставою для заселення громадян на перший поверх гуртожитку у кімнати, які відповідно до інвентаризації 1972 року визначені як нежитлові, став наказ від 09 липня 2012 року № 94 «Про надання нежитлових приміщень для проживання мешканцям у гуртожитках». Згідно зі змістом вказаного наказу нежитлові приміщення у гуртожитках, що перебували на балансі ЖУ «Південне» та ЖУ «Лівобережне» ДП «ЕКОС», які раніше використовувались як підсобні, службові (відповідно до поверхового плану) підлягають переобладнанню, проведенню нумерації та наданню працівникам, які цього потребують, як житлові кімнати для проживання. Разом з тим згідно з планом першого поверху житлового будинку (гуртожитку) у редакції 2014 року кімната № НОМЕР_2 жилою площею 17,3 кв. м є житловою, а приміщення площею 5,2 кв. м, 3,3 кв. м та 8,9 кв. м., які позивач безпідставно вважає приналежними до кімнати № НОМЕР_2, є коридором, санвузлом та кухнею відповідно, тобто місцями спільного користування.Відповідач вважає, що розглядаючи спір, суди обґрунтовано врахували доводи Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про те, що приміщення площею 5,2 кв. м, 3,3 кв. м та 8,9 кв. м є приміщеннями спільного користування;
суди обґрунтовано врахували, що відповідач неодноразово пропонував позивачеві отримати ордер на кімнату № НОМЕР_2 жилою площею 17,3 кв. м, від чого позивач категорично відмовляється, мотивуючи свою відмову вкрай незадовільними житловими умовами, що полягають у проживанні значної кількості людей у невеликому за розміром житловому приміщенні. Суди законно погодились з тим, що відмова відповідача видати позивачеві ордер на житлове приміщення та місця загального користування має правове підґрунтя. Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація уповноважена видавати ордери мешканцям гуртожитків, які постійно в них проживають, зареєстровані та перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, виключно на житлові приміщення. Видача відповідачем ордерів на місця загального користування не відповідатиме вимогам законодавства, а також призведе до порушення житлових прав інших мешканців будинку, які не матимуть доступу до місць загального користування. Позивачу відомо, що приміщення, яке нею визначено як кімната площею 34,7 кв. м, фактично є не однією житловою кімнатою, а групою приміщень. Ця обставина підтверджується заявою позивача від 29 вересня 2016 року до відповідача, за змістом якої ОСОБА_1 просить видати їй ордер не на кімнату, а на житловий блок, а також актами обстеження житлових умов сім`ї;
роботи з реконструкції, у разі їх проведення ОСОБА_1 , були виконані нею самовільно, не тільки без отримання відповідних дозволів власника будинку та без його відома. Доводи касаційної скарги щодо проведення реконструкції спірної кімнати, жодним чином не підтверджуються, зокрема, позивач відповідних доказів не надала. При цьому здійснення такої реконструкції є неможливим, оскільки позивач не є власником займаного житла у розумінні Цивільного та Житлового кодексів України, отже вона не наділена правом на власний розсуд здійснювати переобладнання, перепланування та реконструкцію житла, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва;
позивач безпідставно ототожнює АТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» з державою, коли стверджує, що суди порушили баланс між інтересом держави та інтересом позивача;
зміна нумерації кімнат у гуртожитку не належить до повноважень відповідача, а тому ним не здійснювалась і здійснюватися не могла. При цьому матеріали справи не містять жодних доказів того, що саме Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація на власний розсуд змінила номери кімнат гуртожитку;
позивач вводить суд в оману, свідомо приховуючи, що мешканці першого поверху отримали у встановленому законом порядку ордери саме на житлові приміщення, а не приміщення загального користування (коридор, душова, туалет), на які бажає отримати ордер ОСОБА_1 ;
Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація не володіє будь-якою інформацією відносно того, коли, ким, за яких обставин та підстав була здійснена реконструкція у спірній кімнаті і чи була вона здійснена взагалі, а тому у жодному разі не може вказані обставини підтвердити, як зазначає позивач. ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження проведення того, що вона провела реконструкцію кімнати.
У листопаді 2023 року від ОСББ «Самоврядна громада Жукова-53А» надійшли пояснення, які підписані головою правління ОСОБА_8 .
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі № 754/12224/21 та витребувано справу із суду першої інстанції.
У жовтні 2023 року справа № 754/12224/21 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, які передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 592/345/17; відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що право на заселення до гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 (разом з членами сім`ї: чоловіком ОСОБА_2 , донькою ОСОБА_3 , онуком ОСОБА_4 ) отримала на підставі ордера на чотири ліжко-місця від 30 серпня 2012 року № 16, виданого АТ «Холдингова компанія «Київміськбуд».
З 21 вересня 2012 року позивач та члени її сім`ї зареєстровані та проживають у гуртожитку.
11 вересня 2014 року Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна видало технічний паспорт на багатоквартирний житловий будинок - гуртожиток за адресою: АДРЕСА_2 . Замовником технічного паспорта виступило Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства «Житлорембудсервіс» Деснянського району м. Києва.
Відповідно до технічного паспорта приміщення буфету було самочинно переобладнано з підсобного на кімнату № НОМЕР_2 у вигляді житлового блоку: кімната 17,3 кв. м, кухня 8,9 кв. м, коридор 5,2 кв. м, санвузол 3,3 кв. м без зміни статусу. Приміщення продовжує бути інвентаризовано як буфет, що підтверджується в тому числі листом Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 23 листопада 2018 року № 062/14-14486.
Рішенням Київської міської ради від 09 жовтня 2014 року № 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва» створено Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» (далі - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва») та віднесено до сфери управління Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації.
У пункті 9 зазначеного рішення встановлено обов`язок Комунального підприємства «Житлорембудсервіс» Деснянського району м. Києва (далі - КП «Житлорембудсервіс») передати новоствореному КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» житловий фонд, який був переданий до сфери управління Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації та знаходиться у нього на балансі, а також інше нерухоме та рухоме майно, яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва та перебуває на їх балансі станом на 01 серпня 2014 року.
На виконання цього рішення Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація видала розпорядження від 30 січня 2015 року № 48 «Про закріплення на праві господарського відання за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва майна».
У додатку до рішення Київської міської ради від 24 травня 2012 року № 596/7933 «Про приватизацію жилих приміщень у гуртожитках м. Києва» наведено перелік гуртожитків міста Києва, що є об`єктами комунальної власності територіальної громади міста Києва, які залишено у статусі «гуртожиток» та надано дозвіл на приватизацію їх житлових приміщень.
У пункті 25 вказаного додатку також зазначено, що гуртожиток на АДРЕСА_2 віднесений до об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва.
Відповідно до пункту 3 рішення Київської міської ради від 24 травня 2012 року № 596/7933 «Про приватизацію жилих приміщень у гуртожитках м. Києва», зі змінами, внесеними рішенням Київської міської ради від 13 листопада 2013 року № 473/9961 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 24 травня 2012 року № 596/7933 «Про приватизацію жилих приміщень у гуртожитках м. Києва», районним в місті Києві державним адміністраціям делеговано право видачі ордерів на житлові приміщення в гуртожитках мешканцям, які постійно в них проживають, зареєстровані та перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов.
Згідно з листом Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 12 вересня 2014 року № 102/03/11-6095 на лист Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна з питань щодо внесення змін до технічної документації будинку за адресою: АДРЕСА_2 повідомлено, що всі приміщення розташовані на першому поверсі гуртожитку є нежитловими і відносяться до допоміжних, які передаються у спільну власність власників житлових приміщень у гуртожитку і окремо приватизації не підлягають, як місця загального користування.
На підставі розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 05 жовтня 2016 року № 571 «Про передачу багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_2 з балансу комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» гуртожиток за вказаною адресою передано на баланс об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Самоврядна громада Жукова, 53-А», про що було складено акт приймання-передачі основних засобів.
Позивач надала суду технічний паспорт на кімнату № НОМЕР_2 в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_4 , який на її замовлення був виконаний ТОВ «БП Експерт». Відповідно до цього паспорта кімната № НОМЕР_2 має площу 34,7 кв. м та не має жодного зонування.
Факти існування приміщень, коридору, кухні та санвузла підтверджуються, актом обстеження житлових умов від 04 вересня 2015 року.
Позивач неодноразово зверталась до відповідача із заявами про видачу ордера саме на кімнату площею 34,7 кв. м. Останнє звернення позивача від 19 березня 2021 року розглянуто, а у його задоволенні було відмовлено. При цьому відповідач не заперечує право позивача на отримання ордера на кімнату площею 17,3 кв. м.
Позиція Верховного Суду
Щодо позовних вимог про визнання права користування кімнатою
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держав (частина перша статті 2 ЦПК України).
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).
Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
У статті 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У частині першій статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, зокрема, право кожної особи на повагу до свого житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
при зверненні до суду ОСОБА_1 посилалась на те, що згідно з даними облікової справи № 24284 вона з сім`єю у складі чотирьох осіб перебуває на квартирному обліку з 24 жовтня 2014 року. ОСОБА_1 , її чоловік ОСОБА_2 , донька ОСОБА_7 та малолітні онуки ОСОБА_4 та ОСОБА_4 постійно проживають та зареєстровані у кімнаті АДРЕСА_1 ;
суди встановили, що заселення позивача з сім`єю до гуртожитку відбулось на підставі ордера від 30 серпня 2012 року № 16 на заселення в гуртожиток. Цей ордер видано ОСОБА_1 , яка працює в ДП «ЕКОС» на право займання чотирьох ліжко-місць в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 на основі спільного рішення керівництва (адміністрації) профспілкового комітету на сім`ю, що складала: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та ОСОБА_4 . Факт проживання позивача у спірній кімнаті підтверджується відповідними документами (актами обстеження житлових умов;
Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація не спростовує і не заперечує право позивача проживати і користуватись спірною кімнатою, а також не чинить жодних перешкод у реалізації позивачем її житлових прав;
суди вважали, що звертаючись до суду з позовною вимогою про визнання права користування спірною кімнатою, позивач не вказує, які саме неправомірні дії відповідача посягають на право ОСОБА_1 проживати у спірній кімнаті, перешкоджають їй користуватись спірною кімнатою, а також не зазначає, якими саме доказами підтверджуються вчинення відповідачем неправомірних дій, якими порушуються житлові права позивача;
суди вказали, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що кімната площею саме 34,7 кв. м, про яку зазначає позивач, виділялась їй та членам її сім`ї для проживання. Приміщення, яке позивач визначила як 34,7 кв. м., фактично є не однією жилою кімнатою, а групою приміщень. При цьому Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація наголошувала на тому, що частина спірних приміщення не відносяться до житлових приміщень (коридор, санвузол, кухня), а тому відповідно до норм статті 58 ЖК Української РСР не можуть бути надані позивачу. Крім того, у матеріалах справи немає відомостей про те, що статус спірних приміщень після переобладнання / реконструкції / перепланування змінено з нежитлового на житлові приміщення, а відповідного рішення уповноваженого органу немає. Таким чином, оскільки рішень про переведення спірних приміщень із нежитлових у житлові не ухвалювалось, суди зробили висновок, що такі приміщення мають статус нежитлових;
сторони не заперечували, що позивачу було видано ордер від 30 серпня 2012 року № 16 на заселення в гуртожиток, який підтверджує право на зайняття чотирьох ліжко-місць в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 , на основі спільного рішення керівництва (адміністрації) профспілкового комітету. Водночас норми законодавства не передбачають можливості повторної видачі ордера на приміщення, в якому проживають особи, на підставі раніше виданого ордера. Таким чином, суди зробили висновок, що позивач не довела факту вчинення Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією дій, які свідчили б про порушення, оспорювання прав позивача на користування кімнатою в гуртожитку, в якій вона проживає;
проте суди не звернули увагу, що відповідач не оспорює право позивача на користування кімнатою площею саме 34,7 кв. м, яку, як вона зазначає, їй та членам її сім`ї виділено для проживання. Жодних претензій та вимог стосовно виселення позивача та членів її сім`ї, звільнення площі, яку зайнято понаднормово, не пред`являє, позивач та члени її сім`ї мають достатній та тривалий зв`язок з певним місцем, тобто майже десять років до моменту звернення з позовом до суду (з 30 серпня 2012 року) користуються кімнатою площею саме 34,7 кв. м, яка є їх «житлом» у розумінні положень Конвенції, що захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції.
За таких обставин суди першої та апеляційної інстанції зробили помилковий висновок щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права користування кімнатою № НОМЕР_2 житловою площею 34,7 кв. м у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 .
Щодо вимог про визнання протиправною відмови Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації у видачі ордера та зобов`язання видати ордер
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження
№ 61-2417сво19)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від
11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі
№ 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
У справі, що переглядається:
матеріально-правовою вимогою, стосовно якої ОСОБА_1 просила ухвалити судове рішення, є визнання права користування житлом (кімнатою) певної площі, визнання протиправною відмови у видачі ордера на таку кімнату та зобов`язання відповідача вчинити певні дії;
підставою позову, тобто обставинами, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначала, що вона користується кімнатою житловою площею 34,7 кв. м у гуртожитку, в яку вона була поселена із членами своєї сім`ї на законних підставах. Відповідач не заперечує щодо її права користування кімнатою площею житловою кімнатою площею 17,3 кв. м;
отже, спір у цій справі стосується права користування житлом (кімнатою) певної площі, а тому належним способом захисту інтересів ОСОБА_1 є визнання такого права. Саме при вирішенні такого позову підлягають перевірці в судовому порядку питання правомірності дій відповідача щодо відмови у видачі позивачу ордера на кімнату у гуртожитку житловою площею 34,7 кв. м та необхідність відповідача вчинити певні дії.
З урахуванням підстав та змісту позовних вимог належним способом захисту права, яке ОСОБА_1 вважає порушеним, є визнання права користування житлом (кімнатою) певної площі. Визнання протиправною відмови Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації у видачі ордера на кімнату житловою площею 34,7 кв. м у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 та зобов`язання Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації видати ордер на кімнату у гуртожитку житловою площею 34,7 кв. м не є належними способами захисту порушених прав позивача.
За таких обставин суди зробили правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання протиправною відмови Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації у видачі позивачу ордера на кімнату у гуртожитку житловою площею 34,7 кв. м та про зобов`язання Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації видати ордер на кімнату у гуртожитку житловою площею 34,7 кв. м, але помилились щодо мотивів такої відмови. Тому рішення судів у цій частині позову належить змінити.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені частково без дотримання норм процесуального та матеріального права. У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково; рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині позовних вимог про визнання права користування кімнатою у гуртожитку житловою площею 34,7 кв. м та розподілу судових витрат скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення вказаної вимоги; рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині позовних вимог про визнання протиправною відмови у видачі ордера та зобов`язання вчинити дії змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
Щодо розподілу судових витрат
У статті 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.
Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги з Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений судовий збір за подання позову в розмірі 908,00 грн, за подання апеляційної скарги 1 362,00 грн та за подання касаційної скарги 1 816 грн, а всього 4 086,00 грн.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_6 , задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання права користування та судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Позовну вимогу ОСОБА_1 до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Самоврядна громада Жукова-53А», Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЕКОС-53А», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання права користування задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право користування кімнатою № НОМЕР_2 житловою площею 34,7 кв. м у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 .
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання протиправною відмови у видачі ордера та зобов`язання вчинити дії змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
Стягнути з Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору 4 086,00 грн.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 лютого 2023 року та постанова Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 року в скасованій частині втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
А. Ю. Зайцев
Є. В. Краснощоков
