Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 червня 2024 року
м. Київ
справа № 727/6903/22
провадження № 51-1214км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 і захисника ОСОБА_6 на вирок Шевченківського районного суду м. Чернівців від 09 серпня 2023 року та вирок Чернівецького апеляційного суду від 11 грудня 2023 року щодо
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Рідківці Новоселицького району Чернівецької області, жителя АДРЕСА_1 ), раніше сім разів судимого, останній раз - за вироком Шевченківського районного суду м. Чернівців від 30 листопада 2021 року за ч. 1 ст. 307 Кримінального кодексу України (далі - КК) із застосуванням ч. 4 ст. 70 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 3 місяці,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Шевченківського районного суду м. Чернівців від 09 серпня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 4 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
За детально наведених фактичних обставин у вироці суду 17 травня 2022 року близько 22:10 ОСОБА_7 , перебуваючи неподалік будинку АДРЕСА_2 , маючи намір на відкрите викрадення чужого майна, діючи умисно, відкрито, протиправно, повторно, в умовах воєнного стану, з корисливих мотивів, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілої ОСОБА_8 , розуміючи, що його дії очевидні для самої потерпілої, підбіг до неї, та схопивши рукою за її підборіддя, різко штовхнув останню. Надалі, продовжуючи свій умисел на відкрите заволодіння майном потерпілої наніс їй декілька ударів в область голови та тулуба чим завдав останній легких тілесних ушкоджень.
Після цього, ОСОБА_7 шляхом ривка з рук потерпілої заволодів належними їй мобільним телефоном марки «Хіаомі», вартістю 1386,67 грн, який був у чохолі-бампері, вартістю 63,80 грн., і втік з місця вчинення кримінального правопорушення, чим спричинив матеріальної шкоди потерпілій ОСОБА_8 на загальну суму 1450,47 грн.
Чернівецький апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині виключення обставин, що обтяжують покарання: рецидив злочинів; вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння і ухвалив в цій частині новий вирок від 11 грудня 2023 року, за яким визнав обставинами, які обтяжують покарання ОСОБА_7 : рецидив злочинів; вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння. У решті вирок районного суду залишив без змін.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 , покликаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить змінити вироки місцевого і апеляційного судів в частині кваліфікації, а саме перекваліфікувати його дії з ч. 4 ст. 186 КК на ч. 2 цієї статті.
На переконання засудженого, суд неправомірно кваліфікував його дії за ч. 4 ст. 186 КК, тобто вчинення грабежу, зокрема, в умовах воєнного стану, оскільки не було об`єктивних обставин, які би вказували на загрозливу ситуацію чи бойові дії в межах населеного пункту де відбулась подія злочину.
Між тим, на думку засудженого, апеляційний суд безпідставно визнав обставинами, які обтяжують покарання - рецидив злочинів і вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння, а отже вирок апеляційного суду незаконний.
У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 покликаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить закрити кримінальне провадження щодо підзахисного на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Захисник детально наводить аргументи про визнання даних протоколу затримання ОСОБА_7 і протоколу впізнання за фотознімками від 18 травня 2022 року недопустимими доказами, а також звертає увагу на суперечливості показань допитаних свідків і потерпілої.
Акцентує на неправомірності підстав і порядку затримання підзахисного і недотриманні вимог ст. 208, 209 КПК.
Не погоджується із законністю вилучення речового доказу - мобільного телефону, який, на його думку, було отримано усупереч вимогам КПК.
Крім того, адвокат наголошує на тому, що стороні захисту в порядку ст. 290 КПК не була відкрита постанова про призначення групи прокурорів, а тому докази у цьому кримінальному проваджені зібрані з порушенням процедури, що має наслідком визнання їх недопустимими.
Узагальнюючи свої доводи, захисник уважає, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені всупереч вимогам ст. 370 КПК.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_7 і його захисник ОСОБА_6 підтримали подані ними касаційній скарги і просили їх задовольнити, прокурор ОСОБА_5 просив залишити скарги без задоволення, а судові рішення без змін.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За приписами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Враховуючи, що вирок місцевого суду переглянутий в апеляційному порядку і був скасований лише в частині висновку щодо обставин які обтяжують покарання, а в іншій частині, що оспорювалась стороною захисту, зокрема, щодо кваліфікації, доведеності винуватості і допустимості доказів, вирок місцевого суду залишений без змін, предметом касаційного перегляду є вирок суду апеляційної інстанції.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Оспорювання захисником установлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії події, що зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, враховуючи вимоги ст. 438 КПК, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилається у своїй касаційній скарзі захисник, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Під час перегляду судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
З огляду на це, суперечливість показань свідків та потерпілої як між собою, так і з іншими доказами, незгода захисника з їх оцінкою, виходить за межі касаційного розгляду.
Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, у тому числі аналогічні викладеним у касаційній скарзі. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів уважає обґрунтованими й такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
Із положень ст. 94 КПК слідує, що оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, вважаючи цей висновок обґрунтованим, зробленим на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст. 23 КПК й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.
Апеляційний суд за наслідками розгляду скарги обвинуваченого та його захисника дійшов висновку, що місцевий суд даючи оцінку дослідженим у судовому засіданні доказам, а саме: показанням засудженого, потерпілої і свідків, письмовим і речовим доказам у справі, які цей суд визнав належними й допустимими, такими, що в сукупності підтверджують, визначені ст. 91 КПК, обставини, які підлягають доказуванню, не містять суперечностей, доповнюють один одного, правильно встановив доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення і кваліфікував його дії за ч. 4 ст. 186 КК.
На переконання колегії суддів, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, у тому числі з огляду на нижченаведене.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у його вчиненні.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, установленими на підставі допустимих доказів, і єдиною версією, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням.
Суди першої та апеляційної інстанцій врахували вказаний стандарт та навели мотиви прийнятого рішення зі спростуванням версії сторони захисту.
Згідно з фактичними обставинами справи, встановленими місцевим судом, потерпіла повідомила, що на неї був здійснений напад, під час якого у неї вирвали мобільний телефон і їй заподіяли тілесні ушкодження. Водночас потерпіла вказала на ОСОБА_7 як на особу, що вчинила цей напад і під час проведення впізнання за фотознімками, і під час судового розгляду в суді першої інстанції. Між тим телефон, який є предметом злочину, було вилучено у ході затримання ОСОБА_7 та було складено відповідний протокол в порядку ст. 208 КПК.
Більше того, як убачається з касаційної скарги засудженого, він ставить питання не про скасування судових рішень у зв`язку з його невинуватістю, а просить лише перекваліфікувати його дії на іншу частину статті за якою він засуджений.
Крім того, сторона захисту не навела переконливих обґрунтувань того, яким чином мобільний телефон потерпілої, опинився у ОСОБА_7 .
Захисник у касаційній скарзі вказує, що телефон був вилучений не безпосередньо у ОСОБА_9 , а поряд з ним, проте не зазначає логічного спростування перебування біля викраденого майна підзахисного, на якого вказала потерпіла, як на нападника.
Доводи захисника щодо визнання даних протоколу затримання ОСОБА_7 і протоколу впізнання за фотознімками від 18 травня 2022 року недопустимими доказами були предметом розгляду апеляційного суду, який визнав їх безпідставними, оскільки затримання та впізнання, відбувалися за участю понятих, протоколи за наслідками цих слідчих дій були складені відповідно до норм КПК, містять всі необхідні реквізити та посилання на проведення відповідних слідчих дій. Заразом, потерпіла в судовому засіданні районного та апеляційного судів чітко вказала час, місце та обставини проведення із нею впізнання за фотознімками, які повністю відповідають даним, які зазначені у протоколі впізнання за фотознімками.
Апеляційний суд зауважив, що потерпіла ОСОБА_8 в ході як судового розгляду в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, чітко ідентифікувала особу обвинуваченого ОСОБА_7 .
Крім цього суд апеляційної інстанції зазначив по те, що із протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками вбачається, що він оформлений відповідно до приписів ст. 104 КПК, а зазначену слідчу (розшукову) дію проведено із дотриманням вимог ст. 228 КПК. Перед пред`явленням для впізнання потерпіла пояснила, що зможе впізнати особу, вказала про її зовнішній вигляд та описала обставини, за яких вона бачила цю особу. В ході проведення пред`явлення особи для впізнання за фотознімками потерпіла впізнала особу, котра заволоділа її мобільним телефоном, назвавши сукупність ознак, за якими вона його впізнає, і цією особою, згідно з довідок, доданих до протоколів, виявився ОСОБА_7 .
Відповідно до ч. 2 ст. 228 КПК особа, яка підлягає впізнанню, пред`являється особі, яка впізнає, разом з іншими особами тієї ж статі, яких має бути не менше трьох і які не мають різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі.
Положеннями ч. 6 ст. 228 КПК передбачено, що за необхідності впізнання може проводитися за фотознімками, матеріалами відеозапису з додержанням вимог, зазначених у частинах 1 і 2 цієї статті. Проведення впізнання за фотознімками, за матеріалами відеозапису виключає можливість у подальшому пред`явлення особи для впізнання.
Враховуючи наведе вище, апеляційний суд дійшов думки про те, що місцевий суд обґрунтовано визнав фактичні дані, отримані за результатами проведення впізнання особи за фотознімками, допустимими доказами у справі, а тому доводи захисника про протилежне є необґрунтованими.
Колегія суддів погоджується з мотивами апеляційного суду і бере до уваги, що захисник у касаційній скарзі не навів переконливих аргументів, які би ставили під сумнів правильність згаданих вище висновків.
Під час перевірки обґрунтованості доводів захисника щодо підстав і порядку затримання колегія суддів бере до уваги таке.
Відповідно до рапорту поліцейської ОСОБА_10 від 17 травня 2022 року близько 22:30 під час патрулювання було виявлено особу, яка перебувала в стані алкогольного сп`яніння і вела себе агресивно. Ця особа по зовнішнім рисам, описаних в орієнтуванні, схожа на особу, яка вчинила пограбування, а тому було прийнято рішення про її затримання до прибуття слідчо-оперативної групи (т. 1, а. п. 14).
Надалі після прибуття слідчо-оперативної групи був складений протокол про затримання особи в порядку ст. 208 КК і проведено обшук затриманої особи, про що зазначено у протоколі (т. 1, а. п. 41 - 44)
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 208 КПК уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.
Зі змісту протоколу видно, що ОСОБА_7 було озвучено підставу затримання, роз`яснені його права і повідомлено про затримання відповідний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, а протокол складений з дотриманням приписів ст. 208 КПК.
Слід звернути увагу, що згідно з додатком до протоколу затримання (СД диску) під час затримання ОСОБА_7 розумів свої права і повідомив, що не буде ставити підпис у протоколі і відповідати на будь-які запитання за відсутності адвоката.
До того ж між повідомленням про вчинення злочину до затримання ОСОБА_7 минув нетривалий час, а його особу встановлено, зокрема, через орієнтування, що давало підстави для його затримання без ухвали слідчого судді.
З цих підстав доводи адвоката про те, що в органу досудового розслідування були відсутні підстави для затримання ОСОБА_7 неспроможні.
На думку колегії суддів, за обставин цього кримінального провадження, зазначення часу фактичного затримання з моменту прибуття і затримання слідчою оперативною групою, а не з моменту затримання поліцейською в порядку Закону України «Про національну поліцію» у ході патрулювання, до прибуття цієї групи не впливають в цілому на законність і обґрунтованість прийнятого за результатами судового розгляду рішення.
Крім цього, у строк покарання ОСОБА_7 зарахований строк затримання поліцейською, а тому це не призвело до порушення його фундаментальних прав в частині тривалості затримання.
У ході перевірки доводів щодо порушення права на захист під час затримання і повідомлені про підозру апеляційний суд доцільно зазначив, що відсутність захисника при затриманні особи у випадку, передбаченому ст. 208 КПК, не може вважатися порушенням вимог кримінального процесуального закону і релевантно послався на постанови Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі № 463/5551/15 та постанові від 01 серпня 2022 року у справі № 161/7088/22.
Також колегія суддів уважає, що суд апеляційної інстанції правомірно послався на те, відомості про орієнтування зберігаються виключно у електронному архіві та є частиною комплексної системи захисту інформації, через що суд відхилив доводи про відсутність підтвердження доказами взагалі наявність орієнтування на особу.
Водночас, Верховний Суд зважає на те, що час, зазначений в заяві про вчинення злочину не є тотожним часу повідомлення про кримінальне правопорушення, а тому зауваження захисника про розбіжності в цій частині не виключає загальної хронології подій, встановленої органом досудового розслідування.
До того ж апеляційний суд визнав надуманими твердження захисника про те, що на відеозаписах з бодікамер патрульних поліцейських, на місце затримання ОСОБА_7 працівники правоохоронних органів привели потерпілу та до пред`явлення для впізнання за фотознімками, показали потерпілій наживо затриманого ОСОБА_7 , оскільки переглядом вищевказаних відеозаписів, судовою колегією апеляційного суду, не було встановлено на місці затримання ОСОБА_7 , потерпілої ОСОБА_8 . Вищевказані обставини були в повному обсязі спростовані і поясненнями потерпілої ОСОБА_8 .
Доводи про те, що на час здійснення досудового розслідування, у сторони обвинувачення була відсутня постанова про призначення групи прокурорів спростовуються протоколом про надання доступу до матеріалів досудового розслідування.
Колегія суддів уважає правильними і вичерпними мотиви апеляційного суду, який вказав, що наявність вищевказаного процесуального документу в матеріалах кримінального провадження (т. 1 а. к. п. 6) підтверджується і тим, що 05.08.2022 при наданні доступу до матеріалів досудового розслідування потерпілій ОСОБА_8 , том 1 складав 248 аркушів, як і при наданні матеріалів кримінального провадження до суду з постановою про визначення групи прокурорів та старшого групи прокурорів, при відсутності вказаного документу цей том мав би іншу кількість аркушів та нумерацію сторінок.
Крім цього, суд апеляційної інстанції звернув увагу і на те, що всі долучені прокурором письмові документи та матеріали були досліджені судом першої інстанції, в тому числі і постанова про визначення групи прокурорів та старшого групи прокурорів. Сторона захисту була присутня під час оголошення вказаного документу судом у ході дослідження всіх матеріалів даного кримінального провадження.
Також, апеляційний суд врахував, що упродовж усього апеляційного розгляду, захисник та обвинувачений в судових засіданнях, та в своїх апеляційних скаргах, не заявляли клопотання про дослідження вказаних доказів.
Між тим, суд апеляційної інстанції зауважив, що в апеляційних скаргах захисника та обвинуваченого обґрунтування того, в чому саме на їх думку полягає неповнота та неправильність дослідження судом першої інстанції доказів у кримінальному провадженні, які на переконання апеляційного суду досліджені без порушень вимог КПК України, цей суд не вбачав підстав для повторного дослідження всіх доказів у кримінальному провадженні, що, на думку колегії суддів, за обставин кримінального провадження, яке є предметом розгляду, узгоджується з приписами ч. 1, 3 ст. 404 КПК.
Твердження засудженого про безпідставність кваліфікуючої ознаки «вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного стану» не ґрунтується на вимогах закону.
У свою чергу об`єднана палата Касаційного кримінального суду у постанові від 15 січня 2024 року № 722/594/22 дійшла переконання, що з урахуванням змін, внесених Законом України від 03 березня 2022 року № 2117-IX «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за мародерство», норма закону України про кримінальну відповідальність, передбачена ч. 4 ст. 185 КК України, підлягає застосуванню у разі «вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного або надзвичайного стану», а «вчинення злочину з використанням умов воєнного стану» (п. 11 ч. 1 ст. 67 КК України) як обставина, що обтяжує покарання, може бути врахована судом лише в аспекті індивідуалізації кримінальної відповідальності.
У цій же постанові сформовано висновок щодо застосування ч. 4 ст. 185 КК за кваліфікуючою ознакою «вчинення злочину в умовах воєнного або надзвичайного стану», а саме за ч. 4 ст. 185 КК кримінальна відповідальність передбачена за вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного або надзвичайного стану на території, на якій він введений.
Беручи до уваги, аналогічність кваліфікуючої ознаки «вчинення злочину в умовах воєнного або надзвичайного стану» у диспозиції ч. 4 ст. 186 КК, який також є злочином проти власності і по суті однорідним зі ст. 185 цього Кодексу, колегія суддів уважає про доцільність застосування згаданого висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду в цьому кримінальному провадженні.
Під час перевірки доводів апеляційної скарги прокурора в частині обґрунтування, що стосується наявності обставини, яка обтяжує покарання - рецидив злочину, апеляційний суд виходив з такого.
Із матеріалів справи вбачається, що обвинувачений ОСОБА_7 має не зняту та не погашену судимість в установленому законом порядку за вчинення умисного, корисливого кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 307 КК вирок Шевченківського районного суду м. Чернівців від 30 листопада 2021) знову вчинив нове умисне, корисливе кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 186 КК. Попередній злочин не утворює ознаки «повторність злочину» зі злочином, передбаченим ч. 4 ст. 186 КК, за який його засуджено за даним вироком, однак такий рецидив охоплює різнорідні злочини і не впливає на кваліфікацію злочину, а береться до уваги судом, як обставина, що обтяжує покарання відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 67 КК (постанова Верховного Суду від 20 грудня 2018 року справа № 679/783/17), а тому відповідно до вимог ст. 34 КК під час призначення покарання, необхідно враховувати обставину, що обтяжує покарання - рецидив кримінальних правопорушень.
Також, на думку суду апеляційної інстанції, районний суд безпідставно не визнав обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченому «вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння», обґрунтовуючи свій висновок тим, що стороною обвинувачення не було додано жодних допустимих доказів, які б вказували на стан сп`яніння ОСОБА_7 .
Апеляційний суд установив, що орган досудового розслідування у формулюванні пред`явленого обвинувачення, яке у подальшому місцевий суд визнав доведеним, інкримінував особі вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння. Цю ж обставину було зазначено в обвинувальному акті як таку, що обтяжує покарання відповідно до п. 6 ч 2. ст. 291 КПК.
Наявність вищевказаної обставини було підтверджено показаннями свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , які будучи попередженими про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, чітко зазначали, що у обвинуваченого були видимі ознаки алкогольного сп`яніння та останній агресивно себе поводив, що також було підтверджено потерпілою, яка стверджувала, що в момент нападу на неї у ОСОБА_7 був різкий запах алкоголю. Окрім цього в ході допиту сам ОСОБА_7 не заперечував факт вживання ним алкоголю у той вечір.
Водночас підстав сумніватися в правдивості й достовірності показань потерпілої та свідків немає.
Взяла до уваги колегія суддів апеляційного суду і позицію Верховного Суду, який наголошує, що норми кримінального процесуального законодавства не передбачають необхідності доведення факту перебування особи у стані алкогольного сп`яніння якимось певним видом доказів. Зазначені обставини підлягають доказуванню й оцінці, виходячи з положень статей 84, 92, 94 КПК.
Верховний Суд уважає наведені міркування суду апеляційної інстанції слушними і мотивованими, а доводи засудженого про протилежне неспроможними.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність вироку апеляційного суду, вмотивованість його висновків з порушених стороною захисту питань, ані засуджений, ані його захисник у касаційних скаргах не навели.
З урахуванням наведеного вище колегія суддів дійшла переконання, що вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 370 КПК.
Беручи до уваги, що під час касаційного розгляду не встановлено істотного порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Чернівецького апеляційного суду від 11 грудня 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого та його захисника - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
