КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 травня 2024 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 757/37164/21-ц
номер провадження: 22-ц/824/726/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Мазурок О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 липня 2023 року у складі судді Новака Р.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Укрзалізниця» про визнання наказів про звільнення незаконними, їх скасування, поновлення на роботі, внесення записів до трудових книжок, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,
В С Т А Н О В И В:
У липні 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до акціонерного товариства «Укрзалізниця» (далі - АТ «Українська залізниця») про визнання наказів про звільнення незаконними, їх скасування, поновлення на роботі, внесення записів до трудових книжок, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 30 листопада 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до АТ «Укрзалізниця», про визнання наказів про звільнення незаконними, їх скасування, поновлення на роботі, внесення записів до трудових книжок, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди - роз`єднано. Виділено в окреме провадження позовні вимоги ОСОБА_2 до АТ «Укрзалізниця» про визнання наказів про звільнення незаконними, їх скасування, поновлення на роботі, внесення записів до трудових книжок, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди та залишено унікальний номер справи № 757/37164/21-ц (а.с.58, т.2).
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що між ним та АТ «Українська залізниця», в особі виконуючого обов`язки члена правління Синякова І.О. і директора департаменту розвитку персоналу та кадрової політики Лозової Л.П. , які діяли на підставі довіреності від 16 січня 2021 року №Ц/3-55/12-21 та довіреності від 04 лютого 2021 року Ц/6-55/43-21, відповідно, 10 березня 2021 року було укладено строковий трудовий договір №143-2021 (далі - Договір).
Вказував, що за умовами цього договору з 11 березня 2021 року до 14 березня 2022 року його було прийнято на посаду менеджера-заступника начальника відділу внутрішньої безпеки Офісу з безпеки АТ «Українська залізниця» зі строком випробування на три місяці. Того ж дня відповідачем було видано наказ №574/OC про прийняття його на роботу з 11 березня 2021 року по 14 березня 2022 року, з яким його ознайомлено 11 березня 2021 року.
Зазначав, що у подальшому він з`ясував, що посадовими особами АТ «Українська залізниця» його завідомо було прийнято на роботу до структурного підрозділу Офісу з безпеки, якого не було визначено в структурі цього Офісу з безпеки, згідно з Положенням про Офіс з безпеки (затвердженого рішенням правління від 20 листопада 2020 року (протокол №Ц-45/106 Ком.т.), в якому відсутні положення про його діяльність та посадові інструкції його працівників. Вказував, що всупереч зазначеним вимогам укладених договорів, роботодавець до початку роботи не ознайомив його ні з відповідною посадовою інструкцією, ні з положенням про структурний підрозділ, не роз`яснив його права та обов`язки.
Зазначав, що відповідно до наказу від 29 квітня 2021 року №03/57 Філії «Центр охорони здоров`я» АТ «Українська залізниця» «Про утворення комісії щодо комплексної перевірки здоров пунктів, розташованих у містах Києві, Харкові, Дніпрі, Львові, Одесі» утворено комісію, до складу якої його було включено рішенням в.о. директора Офісу з безпеки Шевченка О.В . При цьому, у переліку питань (дотримання безпечних умов праці; запобігання економічним та корупційним правопорушенням; оцінювання стану кіберзахисту та аудиту інформаційної безпеки тощо), за якими мала проводитись перевірка, питання віднесені до компетенції відділу внутрішньої безпеки роботодавцем не були визначені, про що позивачем було своєчасно поінформовано у доповідній записці від 07 травня 2021 року ЦЦБ-16/4825 на ім`я в.о. директора Офісу з безпеки Шевченка О.В.
Вказував, що попри триваюче свідоме порушення вимог договору, відсутності у нього службового посвідчення, за ініціативи в.о. директора Офісу з безпеки Шевченка О.В. 11 травня 2021 року було видано накази № Ц-59/1306 та № Ц-59/1309 про його відрядження за підписом директора з інженерно - технічного забезпечення АТ «Укрзалізниця» Трипольської Т.П. , яка на думку позивача, ніякого відношення до Офісу з безпеки не мала, з метою примусити виконати роботу, яка не обумовлена договором. Таким чином, роботодавцем не дотримано письмової угоди у вигляді договору з працівниками, а також порушено ст.43 Конституції України.
Зазначав, що, незважаючи на його доповідну записку від 07 травня 2021 року, в.о. директора Офісу з безпеки Шевченко О.В. , в.о. члена правління Синяков І.О. та в.о. Голови правління Юрик І.І. 18 травня 2021 року ініціювали та затвердили наказ №3 про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення догани. 07 червня 2021 року без надання будь-яких пояснень щодо підстав, позивача було ознайомлено із повідомленням №ЦПК-41 про звільнення за результатами випробовування. 10 червня 2021 року позивача було ознайомлено із наказом №1440/ос про звільнення з 10 червня 2021 року за п.11 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку із встановленням невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі протягом строку випробовування. Позивач вважав, що притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення доган та звільнення з роботи є незаконним, таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки фактичних підстав для дисциплінарного покарання та його звільнення у роботодавця не було.
Стверджував, що внаслідок незаконних дій відповідача було грубо порушено його трудові права, внаслідок чого йому заподіяно моральну шкоду, яка полягає у проблемах із його фізичним та ментальним здоров`ям (загострення гіпертонічної хвороби, безсоння, депресивні епізоди). Також внаслідок протиправних дій відповідача у позивача виникли проблеми із нормальними життєвими зв`язками, у тому числі з колишніми колегами. Розмір заподіяної моральної шкоди ОСОБА_1 оцінив у 200 000 грн 00 коп.
З урахуванням наведеного, позивач ОСОБА_1 просив:
визнати незаконним та скасувати наказ АТ «Українська залізниця» №1440/ос від 08 червня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 ;
поновити його на посаді, згідно з трудовим договором від 10 березня 2021 року, про що внести відповідні записи до трудової книжки;
виплатити середній заробіток ОСОБА_1 за весь час вимушеного прогулу по дату винесення судового рішення, на картку Ощадбанку;
виплатити компенсацію за моральну шкоду у розмірі 200 000 грн 00 коп.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 25 липня 2023 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 25 липня 2023 року про виправлення описки, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що сукупність наявних у справі доказів дає підстави для висновку, що виключно АТ «Укрзалізниця» мало право прийняти рішення щодо відповідності чи невідповідності ОСОБА_1 , як працівника, якому доручалась робота. Позивача було письмово повідомлено про звільнення за результатами випробування за три дні та звільнено з роботи протягом строку випробування. Позивач не виявив спроможність належним чином виконувати покладені на нього обов`язки. Суд також дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення його на посаді згідно з трудовим договором від 10 березня 2021, оскільки строк дії цього договору закінчився 14 березня 2022 року, а чинне законодавство та практика Верховного Суду не передбачає можливості поновлення працівника на роботі після закінчення строку дії трудового договору в судовому порядку.
Відмовляючи у стягненні з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив із того, що припинення трудових відносин між позивачем і відповідачем було без порушення будь-чиїх прав і в межах законодавства, що виключає стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Також суд першої інстанції зазначив, що позивачем не доведено як неправомірних дій відповідача, так і факту заподіяння йому моральних страждань з боку відповідача, а також втрат немайнового характеру позивача, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що посадовими особами AT «Українська залізниця» завідомо було прийнято ОСОБА_1 на роботу до структурного підрозділу Офісу з безпеки, якого не було визначено в структурі Офісу з безпеки згідно з Положенням про Офіс з безпеки, в якому відсутні положення про його діяльність та посадові інструкції його працівників. Відповідно, всупереч зазначеним вимогам укладеного договору, до початку роботи роботодавець не ознайомив його, як працівника, а ні з відповідною посадовою інструкцією, а ні з Положенням про структурний підрозділ, не роз`яснив його права та обов`язки.
Вказує, що попри встановлені процедурні вимоги щодо ознайомлення працівника із завданням під підпис не пізніше наступного робочого дня з дня працевлаштування, йому тільки 06 квітня 2021 року під підпис передано завдання на період строку випробування. Особою, яка відповідальна за проведення інструктажу та консультацій щодо завдань, попри встановлені процедурні вимоги, було визначено не безпосереднього керівника Девізорова Д.С. , а в.о. директора Офісу з безпеки Шевченка О.В. , що засвідчується відповідним підписом на завданнях та резолюціями до листа від 05 квітня 2021 року. Вважає, що локальні нормативні акти АТ «Українська залізниця» у вигляді переліку вказаних завдань, складених в.о. директора Офісу з безпеки Шевченком О.В. , не породжують жодних юридичних наслідків та не можуть бути виконаними, оскільки грубо порушують вимоги договору, а також листів АТ «Українська залізниця», які регламентуюють процедуру проходження строку випробування.
Зазначає, що у постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року №297/3092/15-ц міститься висновок про те, що одного рішення роботодавця про звільнення працівника як такого, що не пройшов випробування, недостатньо. Воно має бути документально обґрунтованим. Тому роботодавець зобов`язаний довести невідповідність працівника посаді, яку він обіймає, або виконуваній роботі. Так, якщо працівника прийнято на роботу з випробувальним строком, то він має отримувати завдання відповідно до посадових обов`язків, звітувати за їх виконання, а особа в підпорядкуванні контролювати їх виконання. Водночас, коли працівник у період випробування не виконував завдання чи виконував його незадовільно, повинні бути документально зафіксовані.
Також вказує, що актом про стан виконання завдання працівнику на період строку випробування від 01 червня 2021 року встановлено, що станом на 01 червня 2021 року менеджером-заступником начальника відділу внутрішньої безпеки ОСОБА_1 відповідно до отриманого під підпис завдання працівнику на період строку випробування з 11 березня 2021 року по 10 червня 2021 року, в автоматизованій системі електронного документообігу Лотус-Нотес (СКЕДО) та журналі обліку документів та видань з грифом «Конфіденційна інформація» не зареєстровано жодного документального матеріалу за тематикою доручених завдань. Тобто, позивачем було виконано лише одне з чотирьох завдань, наданих йому на строк випробування. Проте, позивачу, як користувачу, не надавалися електронні ключі для цифрового підпису та доступу до відомчої системи СКЕДО, корпоративної пошти, ресурсів інтернету, а також відомчого телефонного зв`язку, що підтверджується відповіддю АТ «Укрзалізниця» від 09 липня 2021 року на адвокатський запит адвоката Судєйкіної І.В. від 15 червня 2021 року.
Представник АТ «Українська залізниця» - адвокат Редевич О.М. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що відсутність ознайомлення з посадовою інструкцією на законність оскаржуваного наказу про припинення трудового договору не впливає, оскільки матеріалами справи підтверджується, що завдання, які були поставлені позивачу, належать до функцій структурного підрозділу, в якому працював позивач та стосувались обов`язків, які він мав виконувати та за які отримував заробітну плату. Вказує, що ОСОБА_1 жодними доказами не спростував той факт, що надані йому завдання він не виконав, а лише посилається на надумані причини такого невиконання, що свідчить про його некомпетентність, безвідповідальне ставлення до своїх трудових обов`язків, неналежне ставлення до виконання роботи. Просить апеляційну скаргу залишити задоволення, а рішення суду - без змін.
Позивач ОСОБА_1 подав додаткові пояснення до апеляційної скарги, в яких наголошує, що роботодавець не ознайомив його ні з посадовою інструкцією, ні з положенням про структурний підрозділ. Звертає увагу, що АТ «Укрзалізниця» належним чином не організувало його робоче місце, а у відрядження його було відправлено без взяття до уваги його доповідної записки. Суд також не звернув увагу на те, що згідно усталеної практики Верховного Суду одного лише рішення роботодавця про звільнення працівника як такого, що не пройшов випробування, недостатньо. Воно має бути документально обґрунтованим. Крім того, суд першої інстанції не забезпечив виконання своєї ж ухвали про явку та допит свідка у справі - директора Офісу безпеки Шевченка О.В .
Представник АТ «Українська залізниця» - адвокат Редевич О.М. також подала письмові пояснення, у яких вказує, що КЗпП України не встановлює, що права та обов`язки працівника визначаються виключно посадовою інструкцією. Права та обов`язки працівника визначаються безпосередньо трудовим договором, якщо він укладений у письмовій формі. Звертає увагу, що Верховним Судом у постанові від 31 травня 2023 року справі № 947/19630/21 за позовом звільненого за п.11 ч.1 ст.40 КЗпП України працівника до АТ «Укрзалізниця» підтвердив законність такого звільнення, стверджуючи, що посадові обов`язки працівника визначені письмовим трудовим договором та положенням про структурний підрозділ. Наголошує, що відповідно до умов трудового договору №143-2021 від 10 березня 2021 року працівник діє на підставі положення про структурний підрозділ, посадової інструкції та в межах повноважень, передбачених довіреністю (у разі видачі), іншими локальними актами роботодавця та цим договором. Працівник зобов`язується знати та дотримуватися положень, принципів та норм Кодексу етики АТ «Укрзалізниця», принципів і стандартів щодо запобігання та протидії корупції у діяльності товариства, визначених політикою запобігання та протидії корупції АТ «Укрзалізниця», правил і процедур Антикорупційної програми товариства, вимог локальних актів, які регулюють діяльність роботодавця та його структурних підрозділів. Також відповідно до п.1.1 Положення про Офіс з безпеки АТ «Укрзалізниця», затвердженого протоколом №Ц-45/106 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 20 листопада 2020 року (далі - Положення про Офіс з безпеки), Офіс з безпеки АТ «Укрзалізниця» є структурним підрозділом апарату управління АТ «Українська залізниця». Таким чином вважає, що ОСОБА_1 був працівником структурного підрозділу Офісу з безпеки АТ «Укрзалізниця». У відповідності до укладеного ОСОБА_1 з АТ «Укрзалізниця» трудового договору, позивач у своїй роботі мав керуватися Положенням про Офіс з безпеки. Завдання на період строку випробування ОСОБА_1 надавалися в межах функцій структурного підрозділу, в якому він працював, тобто ці завдання були обумовлені укладеним між працівником та роботодавцем трудовим договором. Крім того, вважає, що судом першої інстанції було вірно враховано, що у своїй позовній заяві ОСОБА_1 вказує, що він має відповідну кваліфікацію і практичний досвід роботи у сфері профілактики та викриванні посадових правопорушень. Також наголошує, що з листа Офісу з антикорупційної діяльності АТ «Укрзалізниця» від 10 червня 2021 року №ЦУАДО-09/4 вбачається, що ОСОБА_1 повідомляв про можливі правопорушення у АТ «Укрзалізниця», які стали йому відомі у зв`язку з виконанням своїх службових обов`язків. Наведене свідчить, що позивачу було добре відомо про трудові обов`язки, згідно укладеного ним трудового договору.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу та додаткових письмових поясненнях сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції, ухвалене із додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційних скарг цих висновків не спростовують.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до Статуту акціонерного товариства «Українська залізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року №735 «Питання акціонерного товариства «Українська залізниця», в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 року №938 «Деякі питання акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - Статут), АТ «Укрзалізниця» є товариством, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року №83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави».
Наказом АТ «Укрзалізниця» №574/ос від 10 березня 2021 року про прийняття на роботу було призначено ОСОБА_1 на посаду менеджера-заступника начальника відділу внутрішньої безпеки Офісу з безпеки АТ «Укрзалізниця» на умовах письмового трудового договору на строк з 11 березня 2021 року до 14 березня 2022 року, зі строком випробовування до 10 червня 2021 року.
Зі змісту заяви про прийняття на роботу від 09 березня 2021 року вбачається, що ОСОБА_1 просив призначити його на посаду менеджера-заступника начальника відділу внутрішньої безпеки Офісу з безпеки АТ «Укрзалізниця» на умовах трудового договору у письмовій формі строком з 11 березня 2021 року до 14 березня 2022 року включно, у зв`язку із обставинами особистого характеру, зі строком випробовування три місяці та повідомив, що він не належить до категорії осіб, з якими відповідно до ст.26 КЗпП України не встановлюється строк випробування.
06 квітня 2021 року ОСОБА_1 були надані завдання на період строку випробовування, які полягали в успішному проходженні курсів на порталі розвитку знань «Кодекс етики», «Політика запобігання та протидії корупції АТ «Укрзалізниця», ініціюванні створення автоматизованої аналітичної бази перевірки кандидатів на заміщення вакантних посад, розробленні механізму координації дій працівників територіальних управлінь Офісу з безпеки повноважень відділу внутрішньої безпеки, виконанні окремих доручень керівництва Офісу з безпеки АТ «Укрзалізниця».
Також 06 квітня 2021 року ОСОБА_1 ознайомився з переліком завдань і методикою оцінки виконання завдань, що підтверджується його підписом на документі «завдання працівнику на період строку випробування 11.03.2021 - 10.06.2021».
Судом першої інстанції встановлено, що під час ознайомлення із завданням ОСОБА_1 не заявив жодних зауважень чи заперечень, тобто погодився з ними.
Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 823/3540/14 Верховний Суд дійшов висновку, що у період випробувального терміну роботодавець з`ясовує професійні та ділові якості працівника, його здатності виконувати якісно і сумлінно свої обов`язки за трудовим договором. У разі якщо роботодавець в період випробування працівника прийде до негативного висновку щодо відповідності працівника роботі, яка йому доручається, він має право розірвати з працівником трудовий договір з причини незадовільного результату випробування. Прийняти таке рішення роботодавець має право в будь-який час протягом іспитового строку, в тому числі не чекаючи дня закінчення цього строку. При цьому, роботодавцеві надано право самостійно визначати, чи відповідає працівник роботі, на яку його прийнято. Висновок роботодавця про невідповідність працівника роботі має бути обґрунтованим і документально підтвердженим. Відповідно до абз.2 ч.1 ст.12 Закону України «Про професійний розвиток працівників» атестації не підлягають працівники, які відпрацювали на відповідній посаді менше одного року.
Атестація осіб, яким встановлено випробувальний строк не проводиться.
Невідповідність працівника, якому встановлено випробувальний строк займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі встановлюється у інший спосіб, а не в порядку проведення атестації.
Судом першої інстанції встановлено, що під час строку випробування ОСОБА_1 були надані завдання на період строку випробування, які полягали: в успішному проходженні курсів на порталі розвитку знань: «Кодекс етики», «Політика запобігання та протидії корупції АТ «Укрзалізниця»; ініціюванні створення автоматизованої аналітичної бази перевірки кандидатів на заміщення вакантних посад (накопичення, систематизація інформації); розробленні механізму координації дій працівників територіальних управлінь Офісу з безпеки у сфері повноважень відділу внутрішньої безпеки; виконанні окремих доручень керівництва Офісу з безпеки АТ «Укрзалізниця».
Установлено, що 13 квітня 2021 року ОСОБА_1 виконано пункт 1 завдання в частині успішного проходження курсів на порталі знань: «Кодекс етики», «Політика, запобігання та протидії корупції АТ «Укрзалізниця».
В рамках окремого доручення, передбаченого пунктом 4 завдання, керівництвом Офісу з безпеки ОСОБА_1 поставлено завдання здійснити відрядження з 11 травня 2021 року до міста Одеса, міста Арциз, міста Білгород-Дністровський та міста Рені на строк п`ять днів з метою проведення перевірки здоровпунктів (пунктів охорони здоров`я) при Клінічних лікарнях на залізничному транспорті філії «Центр охорони здоров`я» АТ «Укрзалізниця» з питань, що відносяться до компетенції Офісу з безпеки АТ «Укрзалізниця».
Про таке відрядження ОСОБА_1 11 травня 2021 року АТ «Укрзалізниця» було видано відповідний наказ «Ц-59/1309 про відрядження ОСОБА_1 та ознайомлено його під особистий підпис.
Проте ОСОБА_1 без поважних причин відмовився виконувати наказ АТ «Укрзалізниця» та у службове відрядження не відбув.
У зв`язку з цим, ОСОБА_1 наказом АТ «Укрзалізниця» від 18 травня 2021 року №3 оголошено догану (а.с.72-73, т.1).
Із акту про стан виконання завдання працівнику на період строку випробування від 01 червня 2021 року вбачається, що станом на 01 червня 2021 року менеджером-заступником начальника відділу внутрішньої безпеки ОСОБА_1 відповідно до отриманого під підпис завдання працівнику на період строку випробування з 11 березня 2021 року по 10 червня 2021 року в автоматизованій системі електронного документообігу Лотус-Нотес (СКЕДО) та журналі обліку документів та видань з грифом «Конфіденційна інформація» (номенклатурний номер ЦЦБ-27/КГ) не зареєстровано жодного документального матеріалу за тематикою доручених завдань.
Тобто ОСОБА_1 було виконано лише одне з чотирьох завдань, наданих йому на строк випробування.
Відповідно до ст.ст.12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач не спростовував той факт, що надані йому завдання він не виконав. Натомість він лише посилався на причини такого невиконання, що свідчить про його неналежне ставлення до виконання роботи.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що роботодавцем АТ «Укрзалізниця» йому не було роз`яснено його посадові права та обов`язки, а також, що йому чинили перешкоди у виконанні його посадових обов`язків, оскілки вони не підтверджені належними доказами, є маніпулятивними та не спростовують того, що позивач не вживав вичерпних заходів, спрямованих на належне виконання поставлених йому роботодавцем завдань.
За результатами випробувального строку АТ «Укрзалізниця» було встановлено, що рівень професійних, ділових та особистих якостей ОСОБА_1 не відповідає займаній посаді та заробітній платі, яку він отримує.
Тому наказом (розпорядженням) АТ «Українська залізниця» №1440/ос від 08 червня 2021 року ОСОБА_1 звільнено з посади за п.11 ст.40 КЗпП України (встановлення невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування) з 10 червня 2021 року. Зі змісту вказаного наказу вбачається, що передумовою (підставою) прийняття цього наказу була доповідна записка від 03 червня 2021 року №ЦЦБ-12/2712 та повідомлення про звільнення за результатами випробування від 07 червня 2021 року №ЦПК-41 (а.с.79, т.1).
07 червня 2021 року ОСОБА_1 було вручено повідомлення про звільнення за результатами випробування, в якому йому повідомлено про встановлення невідповідності його займаній посаді під час строку випробування та про його звільнення на підставі п.11 ч.1 ст.40 КЗпП України.
Отже, позивача ОСОБА_1 було письмово повідомлено про звільнення за результатами випробування за три дні та звільнено з роботи протягом строку випробування.
У даному випадку колегія суддів враховує, що належною підставою для звільнення за результатами випробування може бути лише невідповідність працівника посаді, на яку він прийнятий, або виконуваній роботі.
Чинним законодавством України не визначений порядок встановлення невідповідності працівника займаній посаді та виконуваній роботі. При цьому, вирішення питання відповідності працівника займаний посаді або виконуваній роботі є правом роботодавця, який приймає таке рішення за наслідками роботи працівника в період строку випробування.
Оцінку відповідності чи невідповідності працівника обумовленій роботі, оцінку його професійних та ділових якостей дає власник або уповноважений ним орган, це питання не може вирішуватись судом.
Прийняття рішення про відповідність чи невідповідність працівника обумовленій роботі відноситься до компетенції саме власника або уповноваженого ним органу.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29 березня 2018 року у справі №381/4968/16-ц.
У період випробувального терміну роботодавець може провести оцінку роботи працівника, визначити рівень його кваліфікації і ставлення до виконуваної праці.
Зазвичай, успішність професійної діяльності працівника зумовлюється професійними знаннями та діловими якостями претендента на посаду, тобто дисциплінованість, відповідальність, чесність, сумлінність, компетентність, ініціативність та особисті якості кандидата, його рівень інтелектуального розвитку, уважність, поведінка, працездатність тощо.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що виключно АТ «Укрзалізниця» як роботодавець мало право прийняти рішення щодо відповідності чи невідповідності працівника ОСОБА_1 роботі, яка йому доручалась.
Отже, сукупність наявних у справі доказів дають підстави вважати, що позивач не виявив спроможність належним чином виконувати покладені на нього обов`язки.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність ОСОБА_1 правових підстав для визнання незаконним й скасування наказу АТ «Українська залізниця» №1440/ос від 08 червня 2021 року про його звільнення.
При цьому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно відхилив посилання ОСОБА_1 на те, що його не було ознайомлено з посадовою інструкцією під час прийняття на роботу, як на підставу для визнання незаконними його звільнення, оскільки ця обставина не виплаває на законність оскаржуваного наказу про припинення трудового договору з огляду на те, що матеріалами справи підтверджується, що завдання, які були поставлені позивачу, належать до функцій структурного підрозділу, в якому він працював та стосувались обов`язків, які він мав виконувати та за які отримував заробітну плату.
До того ж в ході випробувального терміну роботи та в ході розгляду цієї справи, позивач стверджував, що він має відповідну кваліфікацію і практичний досвід роботи у сфері профілактики та викриванні посадових правопорушень.
З цих же підстав апеляційний суд відхиляє аналогічні доводи апеляційної скарги.
Що стосується посилань в апеляційній скарзі на те, що наказом АТ «Укрзалізниця» від 18 травня 2021 року №3 позивачу незаконно та безпідставно оголошено догану, то вони не заслуговують на увагу з таких підстав.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст.13 ЦПК України).
При ухваленні рішення суд не може виходити за межі пред`явлених вимог, а правом визначати предмет та підстави скарги наділений лише заявник (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України).
Суд не може вийти за межі пред`явлених вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Оскільки ОСОБА_1 не просить визнати незаконним та скасувати наказ АТ «Укрзалізниця» від 18 травня 2021 року №3 про оголошення йому догани, а суд самостійно не може змінити зміст позовних вимог, тому у суду відсутні підстави для перевірки законності накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді догани.
Встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював в АТ «Укрзалізниця» на умовах строкового трудового договору №143-2021 від 10 березня 2021 року, строк якого закінчився 14 березня 2022 року, що відповідає положенням п.7.1 трудового договору.
У постанові від 01 липня 2020 року у справі №760/7225/16-ц Верховний Суд дійшов правового висновку, що чинне законодавство не передбачає можливості поновлення працівника на роботі після закінчення строку дії трудового договору в судовому порядку.
Також висновок про неможливість поновлення працівника на роботі після закінчення строку дії трудового договору викладено і у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі 757/4906/15-ц.
Отже, приймаючи до уваги, що дія укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Укрзалізниця» строкового трудового договору №143-2021 від 10 березня 2021 року закінчилася 14 березня 2022 року, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до законного й обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення його на посаді згідно з трудовим договором від 10 березня 2021 року.
Оскільки встановлено, що припинення трудових відносин між позивачем і відповідачем відбулося в межах вимог чинного законодавства та без порушення прав і законних інтересів ОСОБА_1 , то колегія суддів також погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з АТ «Укрзалізниця» середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які є похідними від вимог про визнання незаконним звільнення та поновлення на роботі також не підлягають до задоволення.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно зі ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Позивачем не надано суду належних доказів щодо підтвердження підстави стягнення моральної шкоди, оскільки не доведено факту заподіяння зі сторони відповідача позивачу моральних страждань, втрат немайнового характеру позивача. Зокрема, позивачем не доведено які негативні наслідки мають місце, у чому саме полягають моральні втрати, чим обґрунтовано розмір їх відшкодування.
Твердження позивача про свідоме ігнорування роботодавцем умов укладеного з ним договору не знайшли підтвердження в ході розгляду справи, а тому вірно визнані судом першої інстанції декларативним та надуманим.
Крім того, у справах даної категорії умовою відповідальності за моральну шкоду є неправомірне рішення, з під дія чи бездіяльність, внаслідок яких завдано моральну шкоду. Зобов`язання відшкодувати моральну (немайнову) шкоду виникає лише за умови, що вказана шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності).
Зі змісту позову вбачається, що підставою компенсації моральної шкоди ОСОБА_9 вказав про безпідставне притягнення його до дисциплінарної відповідальності, ігнорування роботодавцем умов укладеного з ним договору, не реагування на його звернення.
Проте наказ відповідача про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності є чинним та ним не оскаржується.
Отже, установивши, що позивач не надав суду доказів на підтвердження того, що йому були спричинені моральні страждання з боку АТ «Укрзалізниця», не зазначив причинно-наслідковий зв`язок та не надав обґрунтування заявленої суми до стягнення у розмірі 200 000 грн 00 коп., апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди за їх безпідставністю та недоведеністю.
Таким чином, суд першої інстанції, врахувавши наведені вище вимоги закону, правильно встановивши обставини спору, дослідивши докази у справі й надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
Інші доводи та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції і висновки з цього приводу, зроблені судом, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах.
Апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції, є законними і обґрунтованими, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст.374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 липня 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 10 червня 2024 року.
Головуючий
Судді:
