КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
№ справи: 758/3205/21
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2971/2024
Головуючий у суді першої інстанції: Ковбасюк О.О.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 червня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
головуючий - Немировська О.В.,
судді - Желепа О.В., Мазурик О.Ф.
секретар - Ольшевський П.М., Черняк Д.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1», Товариства з обмеженою відповідальністю «1+1 Інтернет», Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво «ЧАС» про захист порушених авторських прав і виплату компенсації,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 08 червня 2023 року,
встановив:
в березні 2021 року позивачі звернулися до суду з позовом, в якому просили:
- зобов`язати ТОВ «1+1 Інтернет» та ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» припинити дії, що порушують авторські права позивачів, шляхом встановлення заборони використовувати тизер або його частини шляхом опублікування; відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі; публічне виконання і публічне сповіщення; публічну демонстрацію і публічний показ; будь-яке повторне оприлюднення; переклад; переробку; адаптацію, аранжування та інші подібні зміни: включення складовою частиною до інших творів; продаж, передання в найм (оренду): імпорт його примірників, примірників його перекладів, переробок без згоди позивачів;
- зобов`язати ТОВ «1+1 Інтернет» та ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» протягом одного місяця з дня набрання рішенням суду законної сили, за власний рахунок, опублікувати в друкованому засобі масової інформації «Урядовий кур`єр» дані про допущені порушення майнових та немайнових авторських прав позивачів, а саме повне судове рішення, ухвалене у даній справі;
- стягнути солідарно з ТОВ «1+1 Інтернет» та ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» компенсацію за порушення майнових авторських прав в сумі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а саме 90800 гривень в рівних частинах для кожного з позивачів.
16 серпня 2021 року представником позивачів подано клопотання про залучення до участі у справі третьої особи ТОВ «Видавництво «ЧАС» як співвідповідача та подано уточнену позовну заяву, в якій позивачі просять:
- зобов`язати ТОВ «1+1 Інтернет», ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» та ТОВ «Видавництво «ЧАС» припинити дії, що порушують авторські права позивачів, шляхом встановлення заборони використовувати тизер або його частини шляхом опублікування; відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі; публічне виконання і публічне сповіщення; публічна демонстрація і публічний показ; будь-яке повторне оприлюднення; переклад; переробка; адаптація, аранжування та інші подібні зміни: включення складовою частиною до інших творів; продаж, передання в найм (оренду): імпорт його примірників, примірників його перекладів, переробок без згоди позивачів;
- зобов`язати ТОВ «1+1 Інтернет», ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» та ТОВ «Видавництво «ЧАС» протягом одного місяця, з дня набрання рішенням суду законної сили, за власний рахунок, опублікувати в друкованому засобі масової інформації «Урядовий кур`єр» дані про допущені порушення майнових та немайнових авторських прав позивачів, а саме повне судове рішення, ухвалене у даній справі;
- стягнути солідарно з ТОВ «1+1 Інтернет», ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» та ТОВ «Видавництво «ЧАС» компенсацію за порушення майнових авторських прав в сумі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а саме 90 800 гривень в рівних частинах для кожного з позивачів.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 17 серпня 2021 року задоволено клопотання представника позивачів та залучено до участі у справі в якості співвідповідача ТОВ «Видавництво «ЧАС».
Рішенням Подільського районного суду Києва від 08 червня 2023 року в задоволенні позову було відмовлено, стягнуто з кожного з позивачів на користь ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» та ТОВ «1+1 Інтернет» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі по 3 000 гривень.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник позивачів - ОСОБА_4 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції всіх обставин по справі, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «ТРК «Студія «1+1» та ТОВ «1+1 Інтернет» - Здоровець С.В. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «Видавництво «ЧАС» - Мандриченко Ж.В. також просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника позивачів - ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , представників відповідачів - Здоровець С.В. , Мандриченко Ж.В. , дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивачі зазначали, що вони спільною творчою працею створили тизер, який є рекламним роликом документального фільму «ІНФОРМАЦІЯ_5», який було розміщено 27.07.2015 на веб-сайті відеохостингу «YouTube» за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.
ТОВ «1+1 Інтернет» 12.03.2018 розмістило анонс до кінофільму «ІНФОРМАЦІЯ_4» на вебсайті відеохостингу «YouTube» за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2. ТОВ «ТРК «Студія 1+1» разом із ТОВ «1+1 Інтернет» 13.03.2018 та 09.05.2018 здійснили показ кінофільму «ІНФОРМАЦІЯ_4», а також анонсу в ефірі телеканалу «1+1». 14.03.2018 ТОВ «1+1 Інтернет» розмістило фільм на вебсайті відеохостингу «YouTube» за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3.
Відповідачі включили кадри тизера в анонс тривалістю 5 секунд та до фільму тривалістю 23,37 секунд, як складові частини до анонсу та фільму. Зокрема, в анонсі кадри з тизеру використані:
- протягом 2 секунд у проміжок часу 00:00:00:00-00:00:02:00;
- протягом 3 секунд у проміжок часу 00:00:15:00-00:00:18:00.
У фільмі кадри з тизеру використані:
- протягом 2,09 секунд у проміжку часу 00:12:37:05-00:12:39:14;
- протягом 9,11 секунд у проміжку часу 00:27:26:05-00:27:35:16;
- протягом 7,06 секунд у проміжок часу 00:29:32:17-00:29:39:23;
- протягом 5,11 секунд у проміжок часу 00:29:56:15-00:30:02:01.
Відповідачі здійснили їхнє публічне сповіщення на телеканалі «1+1», протягом тривалого часу здійснювали оприлюднення кадрів тизеру до загального відома публіки у мережі Інтернет. Факт публікації анонсу та фільму у мережі Інтернет, а також факт використання кадрів тизера у них підтверджується Звітом за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту вебсторінок у мережі Інтернет №85/2021-3B від 10.03.2021, підготовленим ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» («Центр компетенції»). Позивачі вважають, що використання відповідачами кадрів тизеру є неправомірним і порушує їхні права інтелектуальної власності, оскільки вони не надавали дозволів відповідачам на використання тизеру чи його окремих кадрів, при цьому відповідачі не зазначили їх як авторів таких кадрів.
Після залучення до участі в справі ТОВ «Видавництво «ЧАС» позивачі уточнили позовні вимоги та просили:
- зобов`язати ТОВ «1+1 Інтернет», ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» та ТОВ «Видавництво «ЧАС» припинити дії, що порушують авторські права позивачів, шляхом встановлення заборони використовувати тизер або його частини шляхом опублікування; відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі; публічне виконання і публічне сповіщення; публічна демонстрація і публічний показ; будь-яке повторне оприлюднення; переклад; переробка; адаптація, аранжування та інші подібні зміни: включення складовою частиною до інших творів; продаж, передання в найм (оренду): імпорт його примірників, примірників його перекладів, переробок без згоди позивачів;
- зобов`язати ТОВ «1+1 Інтернет», ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» та ТОВ «Видавництво «ЧАС» протягом одного місяця, з дня набрання рішенням суду законної сили, за власний рахунок, опублікувати в друкованому засобі масової інформації «Урядовий кур`єр» дані про допущені порушення майнових та немайнових авторських прав позивачів, а саме повне судове рішення, ухвалене у даній справі;
- стягнути солідарно з ТОВ «1+1 Інтернет», ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» та ТОВ «Видавництво «ЧАС» компенсацію за порушення майнових авторських прав в сумі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а саме 90 800 гривень в рівних частинах для кожного з позивачів.
Рішенням Подільського районного суду Києва від 08 червня 2023 року в задоволенні позову було відмовлено, стягнуто з кожного з позивачів на користь ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» та ТОВ «1+1 Інтернет» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі по 3 000 гривень.
Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами не надано суду належних доказів наявності авторського права на тизер «ІНФОРМАЦІЯ_6», кадри з якого було використано ТОВ «Видавництво «ЧАС» під час створення фільму «ІНФОРМАЦІЯ_7». Судом першої інстанції було переглянуто тизер під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_6» та судом з візуального відеоряду встановлено, що починається відео зі слів - «ІНФОРМАЦІЯ_10», далі йде відеоряд, на якому зображені люди у військовій формі, військові кораблі та військова техніка. В кінці тизеру зазначено посилання - «ІНФОРМАЦІЯ_8». Вказівки, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є авторами тизеру - відсутні.
Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим по справі обставинам.
Відповідно до частин 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та посилався на положення ст. 41 та 54 Конституції України, статей 15,16, 433, 435, 436, 441, 443 ЦК України, Закону України «Про авторське право і суміжні права» (далі - Закон №3792-XII, який втратив чинність на підставі Закону № 2811-IX від 01.12.2022, в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), роз`яснення, які викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України №5 від 04.06.2010 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського прав і суміжних прав».
В ст. 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв`язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом (частини перша і друга статті 54 Конституції України).
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частиною другою статті 54 Конституції України кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.
У частинах першій, другій статті 418 ЦК України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.
Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.
Суб`єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об`єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору (стаття 421 ЦК України).
За частиною першою статті 423 ЦК України особистими немайновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об`єкта права інтелектуальної власності; 2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об`єкта права інтелектуальної власності; 3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Відповідно до статті 438 ЦК України автору твору належать особисті немайнові права, встановлені статтею 423 цього Кодексу, а також право: 1) вимагати зазначення свого імені у зв`язку з використанням твору, якщо це практично можливо; 2) забороняти зазначення свого імені у зв`язку з використанням твору; 3) обирати псевдонім у зв`язку з використанням твору; 4) на недоторканність твору.
Частиною третьою статті 426 ЦК України передбачено, що використання об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом.
Відповідно до статті 435 ЦК України суб`єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.
Статтею 440 ЦК України врегульовано, що майновими правами інтелектуальної власності на твір є: 1) право на використання твору; 2) виключне право використання твору; 3) право перешкоджати неправомірному використанню твору в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом.
За положеннями ст. 444 ЦК України твір може бути вільно, без згоди автора та інших осіб, та безоплатно використаний будь-якою особою:
1) як цитата з правомірно опублікованого твору або як ілюстрація у виданнях, радіо- і телепередачах, фонограмах та відеограмах, призначених для навчання, за умови дотримання звичаїв, зазначення джерела запозичення та імені автора, якщо воно вказане в такому джерелі, та в обсязі, виправданому поставленою метою;
2) для відтворення у судовому та адміністративному провадженні в обсязі, виправданому цією метою;
3) в інших випадках, передбачених законом.
Особа, яка використовує твір, зобов`язана зазначити ім`я автора твору та джерело запозичення.
В ч. 1 ст. 1 Закону №3792-XII дано визначення, що аудіовізуальний твір - твір, що фіксується на певному матеріальному носії (кіноплівці, магнітній плівці чи магнітному диску, компакт-диску тощо) у вигляді серії послідовних кадрів (зображень) чи аналогових або дискретних сигналів, які відображають (закодовують) рухомі зображення (як із звуковим супроводом, так і без нього), і сприйняття якого є можливим виключно за допомогою того чи іншого виду екрана (кіноекрана, телевізійного екрана тощо), на якому рухомі зображення візуально відображаються за допомогою певних технічних засобів. Видами аудіовізуального твору є кінофільми, телефільми, відеофільми, діафільми, слайдофільми тощо, які можуть бути ігровими, анімаційними (мультиплікаційними), неігровими чи іншими.
Статтею 7 Закону №3792-XII передбачено, що суб`єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині першій статті 8 цього Закону, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.
Об`єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме аудіовізуальні твори (стаття 8 Закону).
Відповідно до частини першої статті 11 Закону № 3792-XII первинним суб`єктом, якому належить авторське право, є автор твору.
За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.
Особа, яка має авторське право (автор твору чи будь-яка інша особа, яка відповідно до договору або закону набула авторське майнове право на цей твір), для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права. Цей знак складається з таких елементів:
латинська літера "c", обведена колом, - (зображення знаку не наводиться);
ім`я або найменування особи, яка має авторське право;
рік першої публікації твору.
Знак охорони авторського права проставляється на оригіналі і кожному примірнику твору.
За положеннями частини 1 та 2 ст. 14 Закону №№3792-XII автору належать такі особисті немайнові права: 1) вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо; 2) забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом; 3) вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання; 4) вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. Особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) іншим особам.
До майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать:
а) виключне право на використання твору;
б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.
Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 цього Закону, після чого ця особа стає суб`єктом авторського права.
Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.
Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти:
1) відтворення творів;
2) публічне виконання і публічне сповіщення творів;
3) публічну демонстрацію і публічний показ;
4) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;
5) переклади творів;
6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;
7) включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;
8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;
9) подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;
10) здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп`ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп`ютер;
11) імпорт примірників творів ст. 15 Закону № 3792-XII.
Статтею 15 Закону №3792-XII визначено, що до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать виключне право на використання твору та виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.
Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема, публічне виконання і публічне сповіщення творів.
Захист особистих немайнових і майнових прав суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством (статті 50, 51 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).
За положеннями ст. 17 Закону №3792-XII , виключне майнове право на твір, а відтак і на його частини, належить організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи продюсеру аудіовізуального твору. За авторами ж, які створили власний твір, що став складовою частиною аудіовізуального твору, зберігається авторське право кожного на свій твір, тобто і відповідне майнове право з усіма супутніми йому властивостями, якщо про інше не вказано у договорі з організацією, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи з продюсером аудіовізуального твору.
В п. а) і б) ч. 1 ст. 50 Закону №3792-XII міститься визначення що є порушенням авторського права і (або) суміжних прав - вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їхні майнові права, визначені статтями 15, 17, 27, 39-41 цього Закону, з урахуванням умов використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтями 21-25, 42, 43 цього Закону, а також зловживання посадовими особами організації колективного управління службовим становищем, що призвело до невиплати або неналежних розподілу і виплати винагороди правовласникам; піратство
Відповідно до частини першої, пункту 5 частини другої статті 432 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу. Суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про:
1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;
2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;
3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності та знищення таких товарів;
4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності або вилучення та знищення таких матеріалів та знарядь;
5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об`єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;
6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 52 Закону №3792-XII за захистом свого авторського права і (або) суміжних прав суб`єкти авторського права та суміжних прав мають право звертатися в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції.
При порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтею 50 цього Закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об`єктів суміжних прав, використанні творів і об`єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав та інших порушеннях особистих немайнових прав і майнових прав суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав суб`єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право:
а) вимагати визнання та поновлення своїх прав, у тому числі забороняти дії, що порушують авторське право і (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;
б) звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав та (або) припинення дій, що порушують авторське право та (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;
в) подавати позови до суду про відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
г) подавати позови до суду про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій.
Як видно з матеріалів справи та було правильно встановлено судом першої інстанції, 27.07.2015 на вебсайті «ІНФОРМАЦІЯ_9» відеохостингу «YouTube» опубліковано тизер під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_6».
12.03.2018 ТОВ «1+1 Інтернет» опублікувало анонс до кінофільму «ІНФОРМАЦІЯ_4» на веб-сайті відеохостингу «YouTube».
13.03.2018 та 09.05.2018 ТОВ «ТРК «Студія 1+1» разом із ТОВ «1+1 Інтернет» здійснило публічне сповіщення фільму «ІНФОРМАЦІЯ_4», а також анонсу в ефірі телеканалу «1+1».
14.03.2018 ТОВ «1+1 Інтернет» опублікувало фільм «ІНФОРМАЦІЯ_4» на вебсайті відеохостингу «YouTube» та опублікувало фільм та анонс на власному відео сервісі 1PLUS1.VIDEO.
Доводи, викладені представником позивачів - ОСОБА_4 в апеляційній скарзі, є аналогічними доводам, викладеним в ході розгляду справи в суді першої інстанції, всі були предметом перевірки суду першої інстанції та отримали належну правову оцінку. Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив всі надані позивачами докази по справі, надав їм належну оцінку.
В апеляційній скарзі представник позивачів - ОСОБА_4 посилається на те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, суд першої інстанції не взяв до уваги, що для виникнення авторських прав не вимагається вчинення будь-яких формальностей, як то реєструвати твір чи будь-яким способом повідомляти усіх про своє авторство, відповідачі заперечували наведені факти відсутністю прямого та лінійного зв`язку між тизером та позивачами, відповідачі не надали доказів, що авторство належить іншим особам, ліцензійний договір не може звільняти сторін від позадоговірних зобов`язань перед третіми особами, а дії відповідачів ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» та ТОВ «1+1 Інтернет» є самостійними порушеннями, в публікації від 27.07.2015 на вебсторінці вебсайту tsn.ua та 13.08.2015 і 15.08.2015 на інших веб-сайтах, розміщено інформацію про авторів фільму з посиланням на опублікований тизер, відомості про авторство на фільм позивачів є в найбільшій базі даних та вебсайті про кінематограф «IMDB», де зазначено оператора та звукорежисера фільму «ІНФОРМАЦІЯ_5», жодних інших осіб не зазначено. Тому апелянти вважають, що докази, які стосуються виключної участі позивачів, як єдиних осіб у ролі режисера, оператора та звукорежисера у зйомках та створенні матеріалу для фільму «ІНФОРМАЦІЯ_5», свідчать, що матеріали, які не увійшли до фільму, але увійшли до його рекламного ролика не могли зніматись іншими особами. Суд в рішенні надав оцінку кожному доказу окремо, однак не оцінив їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності відповідно до ч. 2 ст. 89 ЦПК України і тому дійшов неправильного висновку щодо недоведення авторства позивачів. Також апелянти вважали, що наявність ліцензійного договору вказує на солідарну відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності, Видавництво «ЧАС» гарантувало ліцензіату - ТОВ «Телерадіокомпанія «1+1», що передані за договором права вільні від зобов`язань перед третіми особами, що порушують авторське право, договірні права, кадри тизеру були включені до твору неправомірно, а тому умови договорів між ліцензіаром та ліцензіатом не можуть впливати на правовідносини з третіми особами, а тому ліцензійний договір не може звільняти сторін від позадоговірних зобов`язань перед третіми особами, а дії відповідачів є самостійними порушеннями, адже сам факт трансляції твору «ІНФОРМАЦІЯ_4» в ефірі телеканалу та на сайті є самостійними окремими правопорушеннями. Також апелянт вважав, що судом з порушеннями норм процесуального права було вирішено питання про стягнення з позивачів витрат на правничу допомогу.
Позивачі вказували, що вони є співавторами тизеру: ОСОБА_1 - режисером, ОСОБА_2 - оператором, а ОСОБА_3 - режисером монтажу та звукорежисером тизеру. Відповідно до ч. 1 статті 17 Закону №3792-XII авторами аудіовізуального твору є: а) режисер-постановник; б) автор сценарію і (або) текстів, діалогів; в) автор спеціально створеного для аудіовізуального твору музичного твору з текстом або без нього; г) художник - постановник; д) оператор - постановник. Тому суд першої інстанції зробив правильний висновок, що ОСОБА_3 не є належним позивачем та не може заявляти вимоги про захист свого права як співавтора тизеру.
Суд першої інстанції правильно визначився, що відповідачі ТОВ «ТРК «Студія 1+1» та ТОВ ««1+1 Інтернет» не є належними, з огляду на те, що 06.03.2018 між ТОВ «ТРК «Студія 1+1» та ТОВ «Видавництво «ЧАС» було укладено Ліцензійну угоду №0603-2018/1, за умовами якої ТОВ «Видавництво «ЧАС», як ліцензіар та законний власник виключних майнових прав на телевізійну передачу «ІНФОРМАЦІЯ_4», надав ТОВ «ТРК «Студія 1+1» невиключне право на публічне сповіщення (телевізійний показ) твору шляхом його передачі в ефір, у системах кабельного та супутникового телебачення, а також за допомогою IPTV-мереж і мережі Інтернет (п. 1.1 Угоди). В Розділі 3 Угоди ліцензіар гарантував ліцензіату, що: ліцензіар має всі необхідні повноваження і права для укладення цієї Угоди і передачі Ліцензіату зазначених у п. 1 Угоди прав на використання твору; права, що передаються відповідно до цієї Угоди, вільні від зобов`язань перед третіми особами; у творі немає яких-небудь матеріалів, що порушують авторське право та/або суміжні права, інші права інтелектуальної власності, договірні права, цивільно-правові права та/або інші права третіх осіб; ліцензіат може використовувати твір без отримання додаткових дозволів від ліцензіара та/або будь-яких третіх осіб і без здійснення додаткових виплат ліцензіару та/або яким-небудь третім особам. Згідно з п. 3.2 Угоди будь-які претензії та/або позовні вимоги третіх осіб, включаючи державні органи щодо використання твору на умовах і відповідно до цієї Угоди, повинні бути пред`явлені ліцензіару, який нестиме повну відповідальність перед такими третіми особами. Ліцензіат звільняється від відповідальності за вказаними в цьому пункті Угоди претензіями та позовними вимогами. Крім того, відповідно до укладеного між ТОВ «ТРК «Студія 1+1» та ТОВ «Видавництво «ЧАС» Додатку №2 від 12 березня 2018 року права, визначені в пунктах 1.1. - 1.3. цієї Угоди можуть бути передані (субліцензовані) ліцензіатом третім особам. 12.03.2018 ТОВ «ТРК «Студія 1+1» уклало Субліцензійну Угоду №12-03-2018 з TOB «1+1 Інтернет» та передало невиключне право на використання твору на вебсайтах, які знаходяться в управлінні ТОВ «1+1 Інтернет».
Висновок суду першої інстанції в цій частині є вірним та відповідає встановленим по справі обставинам, оскільки згідно укладеної з ТОВ «Видавництво «ЧАС» Ліцензійної угоди від 06.03.2018 будь-які претензії та/або позовні вимоги третіх осіб, включаючи державні органи щодо використання твору на умовах відповідно до цієї умови повинні бути пред`явлені ліцензіару, який нестиме повну відповідальність перед такими третіми особами. Ліцензіат звільняється від відповідальності за вказаними в цьому пункті угоди претензіями та позовними вимогами.
Згідно з правилами частин третьої та четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частин першої та другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша, друга статті 77 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
На початку тизеру міститься лише символ «#» та літери англійською мовою «ІНФОРМАЦІЯ_10». В останньому кадрі тизеру міститься посилання на певного суб`єкта чи суб`єктів, за підтримки якого створено тизер. Зазначення про позивачів як авторів у тизері відсутні.
Доводи апелянта про те, що на початку тизеру міститься вказівка: «ІНФОРМАЦІЯ_10», також не може свідчити про авторство тизеру, оскільки це є неформальним об`єднанням кінематографістів-документалістів, отже не є в силу положень ст. 17 Закону N3792-XII організацією, що здійснює виробництво аудіовізуального твору чи його продюсером. Вказане ГО «Творче об`єднання «ВАВИЛОН13» не володіє авторськими правами на тизер. Таке зазначення також не може розглядатись як посилання на авторів вказаного тизеру. З огляду на викладене, відповідь ГО «Творче об`єднання «ВАВИЛОН13» від 16.02.2023 (а.с. 160, том 2), в якій вказано, що ОСОБА_1 є членом вказаної організації, в долученні якої до матеріалів справи відмовив суд першої інстанції, не може вважатись належним доказом по справі.
Позивачі, доводячи про своє авторство на тизер, посилаються на оприлюднену інформацію щодо співавторства на документальний фільм «ІНФОРМАЦІЯ_5», при цьому визнають, що тизер та фільм є окремими творами.
Відповідачі, визнаючи факт використання кадрів з тизеру, посилались на те, що фільм «ІНФОРМАЦІЯ_4» має істотне соціальне значення, не використовується в комерційних цілях, має виключно інформаційну мету, запозичена частина має незначний обсяг, що у 8,5 разів менша за весь тизер, що не впливає на виключні права позивачів, вартість прав на твір становить 100 гривень, а тому ними не було порушено принципу вільного використання.
В п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 04 червня 2010 року «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» дано роз`яснення, що відповідно до частини третьої статті 10 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (1618-15). При цьому порушником авторських і (або) суміжних прав можуть бути будь-які учасники цивільних відносин, що визначені в статті 2 ЦК (435-15), які своїми діями (бездіяльністю) порушують особисті немайнові і (або) майнові права суб`єктів авторських прав і (або) суміжних прав.
У зв`язку з цим суду слід виходити з того, що майнова відповідальність за порушення авторського права і (або) суміжних прав настає за наявності певних, установлених законом, умов: факту протиправної поведінки особи (наприклад, вчинення дій, передбачених статтями 50 та 52 Закону N 3792-XII); шкоди, завданої суб`єкту авторського права і (або) суміжних прав; причинно-наслідкового зв`язку між завданою шкодою та протиправною поведінкою особи; вини особи, яка завдала шкоди.
Позивач повинен довести факт наявності в нього авторського права і (або) суміжних прав, факт порушення його прав відповідачем або загрозу такому порушенню, розмір шкоди (за винятком вимоги виплати компенсації), якщо вона завдана, та причинно-наслідковий зв`язок між завданою шкодою і діями відповідача. При цьому суду слід виходити із наявності матеріально-правової презумпції авторства (частина перша статті 435 ЦК (435-15), стаття 11 Закону N 3792-XII) (3792-12). Зокрема, первинним суб`єктом, якому належить авторське право, є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Це положення застосовується також у разі опублікування твору під псевдонімом, який ідентифікує автора.
Відповідач, який заперечує проти позову, зобов`язаний довести виконання вимог Закону N 3792-XII (3792-12) при використанні ним об`єкту авторського права і (або) суміжних прав, а також спростувати передбачену цивільним законодавством презумпцію винного завдання шкоди (статті 614 та 1166 ЦК) ( 435-15 ).
Також в п. 2 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України зазначено, що відповідно до статті 9 Конституції України ( 254к/96-ВР ) чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Якщо чинним міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про авторське право і суміжні права, то застосовуються правила міжнародного договору (стаття 5 Закону N 3792-XII) ( 3792-12 ).
У зв`язку з тим, що ряд положень, які містяться у міжнародних договорах, не закріплені в законодавстві України, судам необхідно враховувати, що Україна є учасницею низки міжнародних договорів, які регулюють дані правовідносини, зокрема: Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (995_051) (Паризького акта від 24 липня 1971 року, зміненого 2 жовтня 1979 року) (дата приєднання України - 31 травня 1995 року, дата набрання чинності для України - 25 жовтня 1995 року);
В ст. 15 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів вказується, що для того, щоб автор літературних і художніх творів,що охороняються цією Конвенцією, розглядався, за відсутності доказів протилежного, як такий, і відповідно до цього допускався у країнах Союзу до порушення судового переслідування проти контрафактів, достатньо, якщо ім`я автора буде позначено на творі звичайним чином.
Апелянти вказували на необхідність застосування аналогії у процесуальному праві щодо принципу вірогідності доказів, визначеному в ст. 79 ГПК України, згідно якого стороні достатньо надати на підтвердження відповідної обставини, більш вірогідні докази, ніж докази, надані на її спростування та посилався на висновок, який міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року (справа №2-591-11). В пунктах 76-82 цієї постанови вказано, що необхідність інституту аналогії (аналогії закону та аналогії права) випливає з того, що закон призначений для його застосування в невизначеному майбутньому, але законодавець, встановлюючи регулювання, не може охопити всі життєві ситуації, які можуть виникнути. Суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли на переконання суду певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні.
Посилання апелянта на правові висновки, які містяться в постановах Верховного Суду у справах №752/4331/15-ц, 758/3693/17-ц, 761/12823/16-ц, №161/15786/16-ц, також не впливає на правильність висновку суду першої інстанції, оскільки обставини у вказаних справах не є релевантними до обставин даної справи.
У вказаних справах автори звертались за захистом своїх авторських прав, при тому, що їх авторство не оспорювалось. Зокрема, у справі №752/4331/15-ц згідно із свідоцтвом про реєстрацію авторських прав та оригінальними малюнками (ескізами) позивачкою був підтверджений обсяг авторських прав на літературний твір та графічне зображення літературно-художнього образу.
У справі №758/3693/17-ц спір виник між Державною організацією «Українське агентство з авторських та суміжних прав» та спадкоємцем автора, авторство якого не оспорювалось.
У справі №761/12823/16-ц було встановлено, що примірник твору був розміщений в авторському блозі.
У справі №161/15786/16-ц позивач заявила вимоги щодо порушення її авторських прав на наукову дисертацію, авторство на яку не оспорювалось.
Посилання позивачів на численні публікації на Інтернет-ресурсах стосується авторства позивачів на фільм, що не є предметом доказування у даній справі і відповідачами не оспорюється.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.
Згідно із практикою ЄСПЛ за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.
Також є необґрунтованими доводи апелянтів про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 8 ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
В ч. 8 статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Визначаючи суму відшкодування витрат на правову допомогу, суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує такі критерії. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
Заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу була подана представником відповідачів «ТОВ «ТРК «Студія 1+1» та ТОВ «1+1 Інтернет» - Здоровець С.В. 13.02.2023. До заяви представник відповідачів надав докази направлення копій заяви позивачам.
Відсутність вказівки у відзиві на позовну заяву попереднього (орієнтовного) розрахунку витрат на професійну правничу допомогу не може бути безумовною підставою для відмови у задоволенні заяви. Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожан сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку з розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу не була вказана у відзиві на позовну заяву, однак така заява була подана завчасно, що не позбавляло можливості позивачі подати заперечення щодо розміру таких витрат.
В заяві представник відповідачів просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 53 260 гривень на користь кожного з відповідачів, та надав до матеріалів справи копію Договору про надання правової (правничої) допомоги) від 05 серпня 2019 року, укладеного між ТОВ «1+1 Інтернет» та адвокатом Здоровець С.В. В Додатку №1 до Договору про надання правової (правничої) допомоги від 05.08.2019 сторони погодили розмір гонорару при розгляді справи як гонорар успіху в розмірі 50 000 гривень за відмову у задоволенні позову, а також 10% від суми коштів у стягненні якої судом відмовлено. Також було надано копію Договору про надання правової (правничої) допомоги, укладеного між ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» та адвокатом Здоровець С.В. В Додатку №1 до Договору про надання правової (правничої) допомоги від 05.08.2019 сторони погодили розмір гонорару при розгляді справи як гонорар успіху в розмірі 50 000 гривень за відмову у задоволенні позову, а також 10% від суми коштів у стягненні якої судом відмовлено.
Суд першої інстанції частково задовольнив заяву, подану представником відповідачів та визначив розмір відшкодування з урахуванням критеріїв реальності та розумності.
ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Подільського районного суду міста Києва від 08 червня 2023 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку на протязі тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено 24 червня 2024 року.
Головуючий
Судді
