ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Пількова К. М., Ткача І. В. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24), прийнятої за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 23 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 травня 2023 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних за договором позики
Коротка історія справи
Заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 01 червня 2021 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних за договором позики, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 214,00 дол. США, що еквівалентно 61 307,43 грн.
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до місцевого суду із заявою про перегляд заочного рішення, в якій просила скасувати заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 червня 2021 року, а також поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, посилаючись на те, що копію цього судового рішення не отримувала, про його наявність дізналася лише 11 листопада 2022 року.
Оболонський районний суд міста Києва ухвалою від 23 січня 2023 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 червня 2021 року відмовив, заяву залишив без розгляду. Київський апеляційний суд постановою від 22 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 23 січня 2023 року - без змін.
Суди першої та другої інстанцій мотивувати вказані судові рішення тим, що відповідачка не навела поважних причин, які об`єктивно перешкоджали ОСОБА_1 звернутися до суду із заявою про перегляд заочного рішення у визначений процесуальним законом строк, а тому її клопотання про поновлення цього процесуального строку задоволенню не підлягає.
ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 23 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 травня 2023 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. З-поміж іншого посилалась на те, що суди не врахували правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), згідно з яким місцевий суд не наділений повноваженням залишати заяву про перегляд заочного рішення без розгляду.
Ухвалою від 28 лютого 2024 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21). Вказав на наявність та актуальність правової проблеми у застосуванні норм процесуального права у такій категорії справ, тоді як тривалий час правові норми, які регулюють спірні правовідносини, застосовувалися (і застосовуються, з огляду на оскаржувані у цій справі судові рішення) по-іншому.
Зміст постанови Великої Палати Верховного Суду
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24) касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 23 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 травня 2023 року у справі № 756/11081/20 залишено без змін.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право відповідача на доступ до суду апеляційної інстанції при заочному розгляді справи місцевим судом не є абсолютним та забезпечується за умови дотримання ним порядку попереднього звернення до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення, у тому числі з урахуванням визначених процесуальним законом строків (пункт 45 постанови).
Водночас відсутність у главі 11 «Заочний розгляд справи» розділу III «Позовне провадження» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) прямої вказівки на ті повноваження суду, які мають бути ним реалізовані у разі пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, дає підстави для висновку про те, що відповідно до загальних положень ЦПК України про наслідки пропуску процесуальних строків (частина друга статті 126 ЦПК України) така заява має бути залишена без розгляду. Можливість застосування статті 126 ЦПК України до процедури заочного розгляду справи не суперечить і частині другій статті 281 цього Кодексу, за змістом якої розгляд справи і ухвалення рішення проводиться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою (пункти 71-72).
Ґрунтуючись на наведеному правовому підході, Велика Палата Верховного Суду відступила від власної правової позиції, сформульованої у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), згідно з якою за наслідками розгляду заяви про перегляд заочного рішення, поданої з пропуском установленого процесуальним законом строку, суд першої інстанції може прийняти лише одне з передбачених у частині третій статті 287 ЦПК України рішень, а саме залишити заяву без задоволення або скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження (пункти 88-92 постанови).
Велика Палата Верховного Суду констатувала, що відповідно до загальних положень ЦПК України про наслідки пропуску процесуальних строків (частина друга статті 126 ЦПК України) заява про перегляд заочного рішення, подана з пропуском установленого законом строку, за відсутності підстав для його поновлення, підлягає залишенню без розгляду. З урахуванням мотивів, викладених у цій постанові, Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування положень статей 126, 127 ЦПК України в сукупності зі статтями 284, 286, 287 цього Кодексу: передбачені частиною третьою статті 287 ЦПК України повноваження суду першої інстанції стосуються саме суті заяви про перегляд заочного рішення (зокрема, подання чи неподання відповідачем доказів по суті справи і доказів поважності неявки в судове засідання, на якому було ухвалене заочне рішення) і не застосовуються у ситуації пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення; оцінка поважності причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та наявності підстав для його поновлення належить до компетенції місцевого суду, до якого подана така заява. Наслідком пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення за умови відсутності поважних причин для його поновлення є залишення такої заяви без розгляду на підставі частини другої статті 126 ЦПК України, а не залишення її без задоволення (пункти 93-96 постанови).
Причини незгоди з постановою Великої Палати Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
Ми не погоджуємося із позицією більшості суддів про те, що суд має застосовувати положення глави 11 «Заочний розгляд справи» ЦПК України сукупно із положеннями глави 6 «Процесуальні строки» ЦПК України і, зокрема, в разі подання заяви про перегляд заочного рішення з пропуском установленого законом строку розглядати таку заяву не відповідно до спеціальних положень статей 286 - 288 ЦПК України, а відповідно до загальних положень статей 126 - 127 ЦПК України.
Слід зазначити що це питання детально аналізувалося Великою Палатою Верховного Суду під час розгляду справи № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), в результаті чого було зроблено такі висновки.
Заяву про перегляд заочного рішення, оформлену відповідно до вимог, установлених частинами першою - сьомою статті 285 ЦПК України, суд приймає та розглядає у порядку, передбаченому статтями 286, 287 ЦПК України. За змістом речення першого частини першої статті 286 ЦПК України суд зобов`язаний прийняти до розгляду заяву про перегляд заочного рішення, якщо вона відповідає зазначеним вимогам, тобто є належно оформленою. Визначений у статті 287 ЦПК України порядок розгляду заяви про перегляд заочного рішення застосовний як до розгляду суті цієї заяви, так і до розгляду на предмет дотримання строку її подання. У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження (речення перше частини третьої статті 287 ЦПК України). У разі відмови у задоволенні заяви про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення суд з цієї причини відмовляє у задоволенні такої заяви про перегляд. Тоді відповідач, який її подав, може оскаржити в апеляційному порядку заочне рішення, обґрунтувавши, зокрема, поважність причин для пропуску строку на подання заяви про перегляд цього рішення. Передбачене у реченні другому частини четвертої статті 287 ЦПК України спеціальне правило про початок відліку строку на апеляційне оскарження заочного рішення застосовне лише до тих рішень, які суд ухвалив за правилами, що діють з 15 грудня 2017 року (пункти 43 - 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16).
Мотивуючи наведений висновок, Велика Палата Верховного Суду зазначала про таке.
Глава 11 «Заочний розгляд справи» Розділу ІІІ «Позовне провадження» ЦПК України встановлює особливі умови та порядок проведення заочного розгляду справи, ухвалення заочного рішення, подання і розгляду заяви про його перегляд, а також скасування й оскарження цього рішення. Так, відповідач може подати заяву про перегляд заочного рішення до суду, який це рішення ухвалив, на предмет наявності передбачених частиною першою статті 288 ЦПК України підстав для його скасування, і оскаржити таке рішення у загальному порядку (статті 284-288 ЦПК України) (пункт 17 вказаної постанови).
Форму заяви про перегляд заочного рішення, вимоги до її змісту, підписання, додатків, кількості копій визначають частини перша - сьома статті 285 ЦПК України. До неналежно оформленої заяви про перегляд заочного рішення застосовуються положення статті 185 цього кодексу (частина восьма статті 285 ЦПК України), яка регламентує порядок залишення позовної заяви без руху та її повернення. Цей припис треба розуміти як такий, який стосується невиконання саме тих вимог, що передбачені у частинах першій - сьомій статті 285 ЦПК України. Якщо учасник справи оформив заяву про перегляд заочного рішення без дотримання саме вказаних вимог, тобто неналежно, до цієї заяви застосовуються положення статті 185 ЦПК України. В інших випадках її положення до заяви про перегляд заочного рішення незастосовні. Ухвалу про повернення такої заяви можна оскаржити в апеляційному порядку окремо від заочного рішення (пункт 22 частини першої статті 353 ЦПК України) (пункти 19, 20).
Прийнявши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення, суд невідкладно надсилає її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи. Одночасно суд повідомляє учасникам справи про дату, час і місце розгляду заяви. Заява про перегляд заочного рішення повинна бути розглянута протягом п`ятнадцяти днів з дня її надходження (стаття 286 ЦПК України). За змістом речення першого частини першої вказаної статті суд зобов`язаний прийняти до розгляду заяву про перегляд заочного рішення, якщо вона відповідає вимогам частин першої - сьомої статті 285 ЦПК України, тобто є належно оформленою (пункти 21, 22).
Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України). Отже, не у всіх випадках, коли до суду надійшли документи після спливу процесуального строку, ці документи слід залишати без розгляду. Так, якщо відповідач подав заяву про перегляд заочного рішення поза межами встановлених частинами другою та третьою статті 284 ЦПК України строків, то це згідно з положеннями Глави 11 Розділу ІІІ ЦПК України не звільняє суд від обов`язку застосувати порядок, визначений у статті 287 ЦПК України, та постановити через пропуск строку на подання заяви про перегляд заочного рішення ухвалу про залишення цієї заяви без задоволення, якщо немає підстав для задоволення заяви про поновлення відповідного строку (пункти 23, 24).
У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження (частина третя статті 287 ЦПК України). Оскільки кожну належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення, суд зобов`язаний згідно з реченням першим частини першої статті 286 ЦПК України прийняти та невідкладно надіслати її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи, то немає ґрунтовних підстав вважати, що визначений статтею 287 ЦПК України порядок розгляду заяви про перегляд заочного рішення застосовний тільки до розгляду суті цієї заяви та незастосовний до розгляду на предмет дотримання строку її подання. Тому, оскільки спеціальне правове регулювання, передбачене Главою 11 Розділу ІІІ ЦПК України, охоплює порядок розгляду заяви про перегляд заочного рішення, поданої поза межами встановленого строку, то немає підстав залишати її без розгляду на підставі статті 126 ЦПК України (пункти 25, 26).
Процесуальний закон не передбачає, що суд, розглянувши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення (зокрема на предмет того, чи є підстави у зв`язку з пропуском строку на її подання розглядати цю заяву по суті), може вчинити інші дії, ніж передбачені у частині третій статті 287 ЦПК України. Тому у випадку, якщо суд вважатиме неможливим поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, він має залишити її з цієї підстави без задоволення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення (частина четверта статті 287 ЦПК України). З огляду на наведені приписи у випадку, якщо суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та з цієї причини залишив без задоволення останню, особа може оскаржити в апеляційному порядку заочне рішення, обґрунтувавши, зокрема, поважність причин для пропуску такого строку. Передбачене у реченні другому частини четвертої статті 287 ЦПК України спеціальне правило про початок відліку строку на апеляційне оскарження заочного рішення застосовне лише до тих рішень, які суд ухвалив за правилами, що діють з 15 грудня 2017 року (пункти 27-29 постанови від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що необхідність відступу від висновку щодо застосування норми (норм) права виникає з певних визначених об`єктивних причин, які повинні бути чітко окреслені та аргументовані. До того ж відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя є незалежним та керується верховенством права, здійснюючи правосуддя (стаття 129 Конституції України).
У пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень зазначала, що судові рішення повинні бути вмотивованими. Мотиви прийняття рішення повинні бути узгодженими, зрозумілими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку мотивації, яка привела суддю до ухвалення рішення. Умотивованість повинна засвідчувати дотримання суддею принципів, сформульованих Європейським судом з прав людини (а саме повага до права на захист та на справедливий суд). У країнах загального права рішення вищих судів, які врегульовують певне правове питання, є прецедентами і мають обов`язковий характер при врегулюванні ідентичних спорів у майбутньому. У країнах континентального права судові рішення вищих судів не мають подібних наслідків, але можуть бути значущими орієнтирами для інших суддів, які стикаються з розглядом подібних справ чи питань, а також справ, у яких ідеться про важливі соціальні або правові питання. Тому виклад мотивів, після детального аналізу релевантних питань права, слід готувати з особливою ретельністю, щоб він відповідав очікуванням сторін та суспільства. У багатьох випадках аналіз питань права вимагає тлумачення юридичних норм. Визнаючи повноваження судді тлумачити право, слід пам`ятати також і про обов`язок судді сприяти правовій визначеності. Адже правова визначеність гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високої якості функціонування судової системи. Судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункти 34, 36, 37, 45 - 47, 49).
У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom), заява № 27238/95, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він (ЄСПЛ) не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
У пунктах 37, 39, 40 остаточного рішення від 07 листопада 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05) ЄСПЛ вказав: «…Національні суди неоднаково тлумачили положення законодавства щодо сфери застосування звільнення від сплати ПДВ. Зокрема, 15 січня 2003 року Верховний Суд України ухвалив постанову, якою слід було керуватись, що допускала застосування звільнення від сплати ПДВ до операцій з імпорту, які проводились платником єдиного (уніфікованого) податку. У подальшому, 23 грудня 2003 року, Верховний Суд України застосував протилежний підхід, встановивши, що звільнення від сплати ПДВ не може застосовуватися до операцій з імпорту, що проводились такими платниками податку…. Суд визнає, що, дійсно, можуть існувати переконливі причини для перегляду тлумачення законодавства, яким слід керуватись. Сам Суд, застосовуючи динамічний та еволюційний підходи в тлумаченні Конвенції, у разі необхідності може відходити від своїх попередніх тлумачень, тим самим забезпечуючи ефективність та актуальність Конвенції. Проте Суд не вбачає жодного виправдання для зміни юридичного тлумачення, з якою зіткнувся заявник. Насправді, Верховний Суд України не навів жодних аргументів, щоб пояснити відповідну зміну тлумачення. Така відсутність прозорості мала обов`язково вплинути на довіру суспільства та віру в закон. З огляду на обставини цієї справи Суд вважає, що спосіб, у який національні суди тлумачили відповідні положення законодавства, негативно вплинув на їхню передбачуваність».
Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії» (Lupeni greek catholic parish and others v. Romania), заява № 76943/11).
Єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників справи.
За загальним підходом Велика Палата Верховного Суду може відступати від попередніх висновків задля гарантування юридичної визначеності. Вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (пункт 45), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 40) та ін.).
Вважаємо, що під час розгляду цієї справи № 756/11081/20 у Великої Палати Верховного Суду не було вагомих підстав для відступу від своєї попередньої правової позиції та формування протилежного висновку щодо застосування судами положень статей 286, 287 ЦПК України.
За 2,5 роки після прийняття постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21) не змінилося законодавство, не змінився порядок урегулювання спірних правовідносин, не виявлено ані застарілості правового підходу щодо правил розгляду заяв про перегляд заочного рішення (у тому числі тих, що подані із пропуском установленого процесуальним законом строку) відповідно до вимог статті 287 ЦПК України, ані неефективності такого підходу (який, крім іншого, слугує процесуальній економії та усуває випадки подвійного звернення до суду апеляційної інстанції: спочатку для оскарження ухвали про залишення без розгляду заяви про перегляд заочного рішення, а потім для оскарження самого заочного рішення) внаслідок змін у правовому регулюванні, ані будь-яких вад попереднього судового рішення.
Кардинальна зміна Великою Палатою Верховного Суду підходу до розгляду заяв про перегляд заочного рішення, поданих із пропуском строку (тобто правил тлумачення та застосування у цьому випадку статей 126, 127, 284, 286, 287 ЦПК України) протягом короткого періоду часу, здійснена безпідставно та не сприяє утвердженню принципу законності та правової визначеності, а також суперечить засадам правозастосування, які сформовані українською судовою практикою та ЄСПЛ.
Сама лише незгода більшості суддів цього складу Великої Палати Верховного Суду з висновками її попереднього складу, за відсутності інших об`єктивних підстав, не може мати наслідком зміну тлумачення та застосування норм права.
Висновки
Виходячи з наведеного, вважаємо, що були відсутні правові підстави для того, щоб відступати від правової позиції, сформульованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21).
Велика Палата Верховного Суду мала задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_1 , скасувати ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 23 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 травня 2023 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Судді Ю. Л. Власов
І. В. Ткач
К. М. Пільков
Ж. М. Єленіна
М. І. Гриців
