Єдиний державний реєстр судових рішень
РІШЕННЯ
Іменем України
24 липня 2024 року
м. Київ
справа № 990/139/24
адміністративне провадження № П/990/139/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючої судді Коваленко Н.В.,
суддів: Кравчука В.М., Стародуба О.П., Берназюка Я.О., Чиркіна С.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог та підстав позову
1. У квітні 2024 року ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до Верховного Суду як до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі також Комісія, ВККС України, відповідач), у якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України № 252/дс-24 від 28 лютого 2024 року, яким відмовлено у наданні рекомендації про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду Черкаської області (далі також оспорене, оскаржене рішення);
зобов`язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України провести повторну співбесіду з ОСОБА_1 , переможницею конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23.
2. Обґрунтовуючи підстави позову, ОСОБА_1 зазначає, що наведені у оскарженому рішенні Комісії мотиви стосовно вказаних нею відомостей у декларації щодо правочинів та майна, є необґрунтованими і не можуть слугувати підставою для прийняття такого адміністративного акта.
3. Позивачка наголошує, що спірне рішення ВККС України суперечить попередньому рішенню цього ж органу, яким ОСОБА_1 визнано такою, яка за результатами спеціальної перевірки відповідає установленим законом вимогам до кандидата на посаду судді.
4. Вважає, що у спірних правовідносинах Комісія, реалізуючи дискреційні повноваження, прийняла рішення без дотримання принципу верховенства права, а особливо такої його засади як юридична визначеність.
РУХ СПРАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ
5. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, проведеного 22 квітня 2024 року, визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у складі головуючої судді Коваленко Н.В., суддів: Кравчука В.М., Стародуба О.П., Берназюка Я.О. та Чиркіна С.М.
6. Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2024 року відкрито провадження у цій справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
ДОВОДИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧКИ ЩОДО НИХ
7. Від ВККС України надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач підкреслює, що відповідно до законодавства основною метою діяльності Комісії є формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів.
8. Відповідач акцентує увагу на тому, що доброчесність судді є надзвичайно важливою з огляду на те, яку роль судова влада відіграє у становленні правової держави, є ключовою категорією у формуванні враження про морально - етичні якості суддів.
9. Комісія вважає, що дотримання критеріїв доброчесності забезпечує формування суспільної довіри до суддів та судової влади загалом й у контексті такого доводу наводить покликання на висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 990/355/21, згідно з якими авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб кандидат на посаду судді, так саме як і суддя, не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням.
10. У відзиві на позовну заяву стверджується, що оспорене у цій справі рішення ВККС України прийнято цим органом відповідно до норм частини третьої статті 79-5 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», яка надає цьому органу право за результатом співбесіди ухвалити вмотивоване рішення про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді у разі наявності обґрунтованого сумніву щодо його відповідності критеріям доброчесності чи професійної етики.
11. Зважаючи на те, що у спірних правовідносинах позивачка за результатами конкурсу претендувала на зайняття посади судді, яка передбачає виконання повноважень щодо здійснення правосуддя, то, на думку Комісії, при вирішенні питання про надання їй рекомендації на таку посаду необхідно враховувати усі обставини, які можуть перешкоджати діяльності на такій посаді, у тому числі й ті, що негативно характеризують кандидата.
12. Відповідач заперечує покладені в основу підстав позову твердження про те, що оскаржене у цій справі рішення було прийнято Комісією без дотримання принципу верховенства права і такої його засади як юридична визначеність.
13. З цього приводу ВККС України вказує, що нею у повному обсязі була дотримана процедура проведення співбесіди з позивачкою та прийняття оспореного нею рішення.
14. Зокрема зазначає, що перед початком проведення засідання, на якому було проведено співбесіду з ОСОБА_1 та прийнято охоплене предметом спору рішення Комісії, позивачці були роз`яснені її права, вона була ознайомлена з матеріалами досьє, повідомлена про наявність у неї можливості доповнювати, спростовувати чи уточнювати дані, які містяться у досьє, надавати усні та письмові пояснення.
15. Покликаючись на норми пункту 8.11 розділу 8 Положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, затвердженого рішенням Комісії від 2 листопада 2016 року № 141/зп-16 (зі змінами), відповідач відзначає, що у разі необхідності під час проведення співбесіди може бути оголошено перерву, однак будь - яких заяв або клопотань, у тому числі щодо оголошення перерви у проведенні співбесіди, від ОСОБА_1 до ВККС України не надходило. При цьому позивачка наполягала на проведенні співбесіди у визначену Комісією дату - 28 лютого 2024 року.
16. Тож Комісія висловлює переконання у тому, що в спірних правовідносинах нею було прийнято рішення, яке відповідає обсягу визначених законом повноважень, з дотриманням усіх процедурних норм, прав та гарантій позивачки.
17. Враховуючи інформацію щодо кандидатки на посаду судді ОСОБА_1 , отриману Комісією від ГО «ВО «Автомайдан» стосовно відображених у її деклараціях відомостей про придбання членом сім`ї (чоловіком) автомобілів із значно заниженою, порівняно із середньоринковою, вартістю та ненаданням позивачкою достовірних та обґрунтованих пояснень щодо цього з покликанням на відповідні докази, ВККС України вважає, що такі дії могли бути вчинені кандидаткою у відповідних звітних періодах з метою приховування розміру реальних видатків на придбання такого майна членом сім`ї, його дійсної (реальної) вартості, для уникнення обов`язку здійснення відповідних розрахунків через банківські установи та ухилення від державного фінансового моніторингу таких розрахунків у порядку, визначеному законодавством.
18. Сумнів у доброчесності ОСОБА_1 обґрунтований Комісією і тим, що у деклараціях кандидатки наявні розбіжності стосовно площі відображеного нею нерухомого майна (житлового будинку) та не зазначена передбачена законом інформація про усіх його співвласників, тоді як позивачка, визнавши, що припустилась помилки, жодних заходів для її виправлення і приведення декларації у відповідність вимогам закону не здійснила.
19. Так, Комісія зазначає, що під час прийняття спірного рішення нею були враховані виявлені щодо позивачки факти зазначення неповної і такої, що не відповідає дійсності, інформації стосовно площі та речових прав на вказані у деклараціях об`єкти нерухомого майна, а саме: у деклараціях за 2015-2016 роки не було зазначено інформацію про співвласника (співвласників) вказаного у декларації житлового будинку, частка володіння яким декларанта складала 50 відсотків, тоді як у деклараціях за 2021-2022 роки вже було відображено, що разом з нею часткою на це ж майно на праві спільної власності володіє інша фізична особа; зазначений кандидаткою у деклараціях за 2015-2022 роки відсоток володіння житловим будинком (50 відсотків), який за вказаними нею даними становив 66,1 кв. м., не відповідав загальній площі будинку, відображеній у договорі купівлі - продажу та технічному паспорті, яка становила 109,1 кв. м.; стосовно відображених у деклараціях за 2015-2018 роки двох земельних ділянок ОСОБА_1 у вказані періоди зазначала себе як власницю такого нерухомого майна, а вже у наступній декларації за 2019 рік вказувала інших власників цього ж майна (відповідні місцеві ради); щодо інших, зазначених у декларації за 2022 рік об`єктів нерухомого майна (житлового будинку та земельної ділянки) не відобразила інформацію про відсоток володіння ними.
20. Такі розбіжності в інформації про загальну площу задекларованого у різні періоди об`єкта нерухомого майна та причини не зазначення відомостей про його співвласника під час проведення співбесіди пояснювались ОСОБА_1 тим, що внаслідок здійснення добудови будинку його попередніми власниками площа її частини збільшилася й становила 66,1 кв. м. Поряд із цим позивачка під час проведення співбесіди підтвердила, що припустилася помилки, оскільки вказана нею у деклараціях площа належної їй частки володіння таким майном не відповідала 50 відсоткам його площі у 109,1 кв. м., а також надала пояснення про те, що стосовно земельних ділянок, які фактично перебували у її користуванні, помилково зазначила себе як власницю такого майна.
21. Однак ВККС України вважає, що наявність численних допущених кандидаткою помилок при заповненні декларацій та невжиття нею належних заходів з метою подання повної і точної інформації у деклараціях ставлять під сумнів її відповідність критерію доброчесності, а її поведінка свідчить про несумлінне виконання обов`язку декларування відомостей, визначених статтею 43 Закону України "Про запобігання корупції".
22. Надані ж ОСОБА_1 пояснення, на думку відповідача, не спростовують сумнівів у її доброчесності, позаяк згідно з національними та міжнародними стандартами та добору суддівських кадрів, які повинні враховуватись Комісією, зокрема Бангалорськими принципами поведінки суддів від 19 травня 2006 року (пункти 4.5, 4.7), суддя має бути обізнаний про свої особисті та матеріальні інтереси конфіденційного характеру та має вживати розумні заходи з метою отримання інформації про матеріальні інтереси членів своєї родини. Наголошує, що відповідно до цих же Принципів, постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов`язок прийняти ряд обмежень, які суддя приймає добровільно і охоче, а поведінка судді має відповідати високому статусу його посади.
23. За позицією відповідача, міжнародні стандарти суддівської етики вимагають, щоби стосовно кандидатів на посаду судді не існувало будь-яких сумнівів у їх доброчесності, оскільки це може негативно вплинути на суспільну довіру до суду.
24. Комісією також наголошується, що суддя має бути прикладом законослухняності, зміцнювати довіру громадян до суду, утримуватися від поведінки, будь-яких дій або висловлювань, що можуть призвести до втрати віри громадян в порядність суддів, докладати всіх зусиль для того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, його поведінка була бездоганною.
25. Беручи до уваги встановлені під час проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді обставини, Комісія зауважує, що суперечливий зміст та нечітка аргументація наданих позивачкою під час співбесіди пояснень свідчить про недостатнє сприйняття нею як кандидаткою на посаду судді фундаментальних засад доброчесності, високі стандарти яких визначено як національним законодавством, так і міжнародними актами, а враховуючи вимоги, які ставляться до доброчесності кандидата на посаду судді й статус цієї посади, Комісія вважає, що встановлені стосовно ОСОБА_1 факти та обставини свідчили про наявність обґрунтованого сумніву у її доброчесності, що згідно з законом надає ВККС України повноваження на прийняття такого рішення, яке було прийняте у спірних правовідносинах.
26. Наполягає Комісія і на тому, що повноваження, реалізовані нею у спірних правовідносинах, належать виключно відповідачу, носять дискреційний характер й не можуть перебиратись на себе жодним іншим суб`єктом. З цих підстав ВККС України вважає, що здійснюючи судовий контроль відповідно до заявлених позивачкою вимог, підстав позову та предмету спору, суд не має права зобов`язувати Комісію вчиняти ту чи іншу дію, яку за законом належить здійснювати адміністративному органові "на свій розсуд", або прийняти певне рішення.
27. У зв`язку з вищенаведеним Комісія вважає, що позов ОСОБА_1 є необґрунтованим і не підлягає задоволенню.
28. У відповіді на відзив позивачка, покликаючись на низку норм національного законодавства, міжнародного права, рішень Конституційного Суду України та практику Європейського суду з прав людини, зазначає, що прийняття спірного у цій справі рішення є наслідком реалізації відповідачем дискреційних повноважень, які однак є обмеженими у законі рамками та підлягають судовому контролю.
29. ОСОБА_1 стверджує, що характер і сутність таких повноважень, у поєднанні з принципом верховенства права, покладає на Комісію обов`язок наведення відповідних мотивів у прийнятому нею адміністративному акті та обґрунтувань стосовно своєї позиції.
30. Позивачка заперечує наведені відповідачем аргументи про те, що отримана Комісією від ГО «ВО «Автомайдан» інформація щодо неї як кандидатки на посаду судді давала підстави стверджувати про наявність обґрунтованих сумнівів у її доброчесності.
31. В обґрунтуванні такого доводу позивачка вказує, що відповідно до приписів статей 208 та 638 Цивільного кодексу України укладення договорів купівлі - продажу автомобілів здійснюється у простій письмовій формі й такий правочин вважається укладеним тоді, коли сторони досягли згоди за усіма його істотними умовами.
32. Позивачкою акцентується увага на тому, що вказані нею у декларації автомобілі потребували зварювальних та відновлювальних робіт, у зв`язку з чим були придбані за ціною, обумовленою сторонами у договорах, які були подані до сервісних центрів УМВС для оформлення права власності і отримання технічних паспортів на них.
33. Не погоджується ОСОБА_1 й з міркуваннями відповідача про те, що наведені нею у декларації дані щодо належної їй частини будинку та інформації про його співвласників давали підстави для обґрунтованого сумніву в її доброчесності, оскільки відповідні письмові пояснення щодо цього надавались позивачкою до ВККС України під час проведення спеціальної перевірки, за результатами якої рішенням відповідача від 7 червня 2018 року 249/дс-18 ОСОБА_1 визнано такою, що відповідає установленим законом вимогам до кандидата на посаду судді.
34. Поряд із цим позивачка повідомляє, що нею ніколи не допускалась неналежної (недобросовісної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, а у своїй діяльності та поведінці вона завжди неухильно орієнтується на принципи добра і справедливості.
35. Тому ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримала й просить Верховний Суд їх задовольнити у повному обсязі.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
36. Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України та має вищу юридичну освіту. У 2009 році закінчила Національну юридичну академію України імені Ярослава Мудрого та одержала диплом за спеціальністю "Правознавство".
37. Відповідно до державного сертифіката володіє державною мовою на рівні вільного володіння першого ступеня.
38. Стаж професійної діяльності у сфері права становить понад 5 років.
39. Рішенням Комісії від 3 квітня 2017 року № 28/зп-17 оголошено добір кандидатів на посаду судді місцевого суду з урахуванням 600 прогнозованих вакантних посад суддів місцевого суду.
40. До Комісії 12 травня 2017 року звернулася ОСОБА_1 із заявою про допуск до участі в доборі кандидатів на посаду судді місцевого суду.
41. Рішенням Комісії від 28 вересня 2017 року № 338/дс-17 ОСОБА_1 допущено до участі в доборі кандидатів на посаду судді місцевого суду та складання відбіркового іспиту як особу, яка не має трирічного стажу роботи на посаді помічника судді.
42. Розглянувши питання про визначення результатів спеціальної перевірки в межах процедури добору кандидатів на посаду судді місцевого суду, оголошеного Комісією 3 квітня 2017 року, ВККС України прийняте рішення від 7 червня 2018 року 249/дс-18, відповідно до якого, зокрема ОСОБА_1 , визнано такою, що за результатами спеціальної перевірки відповідає установленим Законом України «Про судоустрій і статус суддів» вимогам до кандидата на посаду судді.
43. Рішенням Комісії від 1 серпня 2018 року № 184/дс-18 кандидатів на посаду судді, які беруть участь в оголошеному рішенням Комісії від 3 квітня 2017 року № 28/зп-17 доборі, у тому числі ОСОБА_1 , направлено за результатами спеціальної перевірки для проходження спеціальної підготовки в Національній школі суддів України протягом дев`яти місяців.
44. Рішенням Комісії від 1 серпня 2023 року № 45/зп-23 продовжено термін дії результатів кваліфікаційного іспиту кандидатів на посаду судді місцевого загального, адміністративного, господарського судів, визначено рейтинг кандидатів на посаду судді місцевого загального суду та затверджено резерв кандидатів на заміщення вакантних посад суддів.
45. Рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23 оголошено конкурс на зайняття 560 вакантних посад суддів у місцевих судах для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів.
46. 12 жовтня 2023 року До Комісії звернулася ОСОБА_1 із заявою про допуск до участі в оголошеному конкурсі як особа, яка відповідає вимогам статті 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», перебуває в резерві на заміщення вакантних посад суддів та не займає суддівської посади.
47. Рішенням Комісії від 1 грудня 2023 року № 11/дс-23 ОСОБА_1 допущено до участі в оголошеному рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23 конкурсі.
48. Рішенням Комісії від 12 грудня 2023 року № 167/зп-23 затверджено та оприлюднено на офіційному вебсайті Комісії рейтинг учасників конкурсу на посади суддів місцевих загальних судів у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23. Зокрема, визначено рейтинг кандидатів на посаду судді Господарського суду Черкаської області, в якому ОСОБА_1 зайняла переможну позицію.
49. Провівши співбесіду з переможцем конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, - ОСОБА_1 , ВККС України вирішила відмовити їй в наданні рекомендації для призначення на посаду судді Господарського суду Черкаської області, про що прийняла рішення від 28 лютого 2024 року № 252/дс-24.
50. У вищевказаному рішенні ВККС України зазначено, що до Комісії надійшло звернення Громадської організації «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан» з інформацією щодо кандидатки на посаду судді ОСОБА_1 .
51. У вказаному зверненні повідомлялось, що згідно з декларацією за 2022 рік, поданою ОСОБА_1 , у власності її чоловіка ОСОБА_2 перебувають такі автомобілі: «Volkswagen Transporter» 2000 року випуску, дата набуття права - 04 квітня 2018 року, вартість на дату набуття права - 40 000 грн; «Daewoo Lanos» 2004 року випуску, дата набуття права - 11 серпня 2018 року, вартість на дату набуття права - 45 000 грн; «Volkswagen Tiguan» 2014 року випуску, дата набуття права - 19 травня 2020 року, вартість на дату набуття права - 152 306 грн.
52. Під час співбесіди ОСОБА_1 пояснила, що вказані автомобілі були придбані її чоловіком, мали технічні пошкодження та потребували відновлення, тому їх вартість є нижчою від середньостатистичної ринкової вартості схожих автомобілів. Кандидат наголосила, що вказана в декларації вартість є дійсною.
53. На запитання Комісії щодо надання документів на підтвердження зазначеної в декларації за 2022 рік вартості вказаних вище автомобілів, ОСОБА_1 пояснила, що копії договорів купівлі-продажу, на підставі яких вони придбавалися, не збереглися, за виключенням договору стосовно «Volkswagen Tiguan» 2014 року, копію якого надано під час співбесіди.
54. Окрім цього ВККС України взяла до уваги те, що у поданих ОСОБА_1 деклараціях за 2015- 2016 роки в розділі «Об`єкти нерухомості» остання зазначила, що їй на праві власності належить житловий будинок загальною площею 66,1 м2, розташований у місті Черкаси, дата набуття права - 21 вересня 2011 року, вартість на дату набуття права - 68 687 грн. У графі «Інформація щодо прав на об`єкт» кандидатка вказала, що їй належить 50 % власності.
55. Проте вже у деклараціях за 2021- 2022 роки в цьому ж розділі ОСОБА_1 зазначила, що їй на праві спільної часткової власності в розмірі 50 % належить житловий будинок загальною площею 109,1 м2, розташований у місті Черкаси, дата набуття права - 21 вересня 2011 року, вартість на дату набуття права - 68 687 грн. У графі «Інформація щодо прав на об`єкт» кандидатка вказала, що разом з нею часткою на праві спільної власності у розмірі 50 % володіє ОСОБА_3 .
56. На запитання Комісії стосовно наявності розбіжностей в інформації про загальну площу житлового будинку та причини не зазначення інших його співвласників у раніше поданих деклараціях ОСОБА_1 пояснила, що загальна площа житлового будинку, який поділено між двома власниками, становить 109,1 м2, однак внаслідок здійснення попередніми власниками добудови належної їй частини житлового будинку, площа її частини збільшилася і становить 66,1 м2. У деклараціях за 2015- 2016 роки вказала площу належної їй частини будинку - 66,1 м2 та розмір частки - 50 %, як визначено в договорі купівлі-продажу та технічному паспорті. У деклараціях за 2021- 2022 роки зазначила загальну площу житлового будинку - 109,1 м2 та іншу співвласницю.
57. Кандидатка підтвердила, що припустилася помилки, оскільки 66,1 м2 належної їй частини житлового будинку не відповідає 50 % від 109,1 м2 загальної його площі.
58. Водночас Комісія звертала увагу на відсутність будь-яких доказів на підтвердження вжиття кандидаткою заходів щодо приведення у відповідність вказаної розбіжності між фактичною площею належної їй частини житлового будинку та визначеною в договорі купівлі-продажу і технічному паспорті.
59. Приймаючи спірне рішення, ВККС України виходила й з того, що у деклараціях позивачки за 2015- 2018 роки в розділі «Об`єкти нерухомості» ОСОБА_1 зазначено, що їй на праві користування належить земельна ділянка, розташована в селі Кумейки Черкаського району Черкаської області загальною площею 1 500 м2, дата набуття права - 17 травня 2008 року. У графі «Інформація щодо прав на об`єкт» зазначила своє прізвище, ім`я, по батькові як власника цього об`єкта, замість орендодавця.
60. Поряд із цим у деклараціях, поданих починаючи з 2019 року, власником вказаної земельної ділянки ОСОБА_1 вказувала Кумейківську сільську раду.
61. Також Комісія враховувала, що у деклараціях за 2015- 2018 роки в розділі «Об`єкти нерухомості» ОСОБА_1 зазначила, що їй на праві користування належить земельна ділянка, розташована у селі Байбузи Черкаського району Черкаської області загальною площею 2500 м2, дата набуття права - 03 липня 2009 року. У графі «Інформація щодо прав на об`єкт» зазначила своє прізвище, ім`я, по батькові як власника цього об`єкта, замість орендодавця.
62. Водночас у деклараціях, поданих починаючи з 2019 року, власником вказаної земельної ділянки ОСОБА_1 вказувала Байбузівську сільську раду.
63. На запитання Комісії ОСОБА_1 пояснила, що земельні ділянки належать їй на праві користування, а в деклараціях за 2015- 2018 роки зазначала себе як їх власницю помилково.
64. ОСОБА_1 підтвердила, що на праві приватної власності їй належить житловий будинок, розташований у селі Кумейки Черкаського району Черкаської області, загальною площею 52,8 м2, дата набуття права - 17 травня 2008 року, а також земельна ділянка, розташована у місті Черкаси, загальною площею 304 м2, однак в декларації за 2022 рік у графі «Інформація щодо прав на об`єкт» стосовно відсотка права власності помилково обрала позначку «не застосовується».
65. Оцінюючи такі факти і обставини, а також враховуючи надані кандидаткою пояснення щодо них, Комісія вважала, що укладення договорів купівлі-продажу за такою ціною могло сприяти уникненню обов`язку використовувати для здійснення розрахунків банківські установи і проходити їх фінансовий моніторинг в порядку, встановленому постановою Правління Національного банку України № 148 від 29 грудня 2017 року. Твердження ОСОБА_1 про те, що вартість автомобілів «Volkswagen Transporter» та «Daewoo Lanos» може бути нижче ринкової, не визнані відповідачем переконливими з огляду на ненадання аргументованих пояснень та жодних доказів на їх підтвердження, а тому викликали у Комісії сумніви щодо відповідності вказаної у декларації ціни придбання чоловіком кандидатки автомобілів їх дійсній вартості.
66. Комісія виснувала, що зазначене вище, а також чисельні допущені кандидаткою помилки при заповненні декларацій та невжиття нею належних заходів для їх усунення у передбачений законом спосіб з метою подання повної і точної інформації про її майновий стан ставить під сумнів відповідність ОСОБА_1 критерію доброчесності. Така поведінка кандидатки, за висновками Комісії, свідчила про несумлінне виконання нею обов`язку щодо декларування відомостей, визначених статтею 46 Закону України «Про запобігання корупції».
67. Не погоджуючись із рішенням Комісії від 28 лютого 2024 року № 252/дс-24 та викладеними у ньому висновками, ОСОБА_1 подала до суду цей позов.
РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
68. Відповідно до статті 1 Основного Закону Україна є правовою державою, концепція якої за частиною другою статті 3 Конституції України передбачає, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
69. Згідно із частиною першою статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
70. Правосуддя здійснюють судді. На посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п`ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою. Законом можуть бути передбачені додаткові вимоги для призначення на посаду судді (частини перша, третя статті 127 Основного Закону України).
71. Частина друга статті 128 Конституції України передбачає, що призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.
72. За нормами частини першої статті 125 Конституції України судоустрій в Україні визначається законом.
73. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
74. Статтею 69 вищезгаданого Закону встановлено вимоги до кандидатів на посаду судді, зокрема у частинах першій, дев`ятій цієї статті визначено, що на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п`ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови.
Кандидат на посаду судді відповідає критерію доброчесності, якщо відсутні обґрунтовані сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім`ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.
75. Відповідність особи, яка виявила намір стати суддею, критеріям компетентності, доброчесності встановлюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів України під час її участі у доборі на посаду судді як кандидата (частина шоста статті 73 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
76. Згідно з положеннями частини першої статті 70 вищезазначеного Закону добір на посаду судді місцевого суду (далі - добір на посаду судді) здійснюється в порядку, визначеному цим Законом, та включає такі етапи:
оголошення добору на посаду судді;
подання особами, які виявили намір стати суддею, заяви та документів для участі у доборі на посаду судді;
допуск до участі у доборі на посаду судді;
складання кваліфікаційного іспиту;
проведення спеціальної перевірки, передбаченої цим Законом;
проведення перевірки особистих морально-психологічних якостей кандидатів на посаду судді (у разі визначення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України такої необхідності);
затвердження рейтингу кандидатів на посаду судді;
зарахування кандидатів на посаду судді до резерву на зайняття вакантних посад суддів.
77. За змістом частини першої статті 78 останній етап добору на посаду судді місцевого суду передбачає, що після затвердження рейтингу кандидатів на посаду судді Вища кваліфікаційна комісія суддів України зараховує всіх кандидатів до резерву на зайняття вакантних посад суддів (далі - резерв).
78. Частиною першою статті 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до цього Закону та положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, що затверджується Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, з дотриманням вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.
79. За приписами норм статті 79-4 цього ж Закону конкурс на зайняття вакантної посади судді полягає у визначенні переможця - учасника конкурсу, який має найвищу позицію за рейтингом.
80. Завершення конкурсу на зайняття вакантної посади судді регламентовано статтею 79-5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
81. Пунктом 1 частини другою цієї статті встановлено, що за результатами співбесіди Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює, зокрема, рішення про рекомендацію або про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді.
82. А за правилами частини третьої статті 79-5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює вмотивоване рішення про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді у разі наявності обґрунтованого сумніву щодо його відповідності критеріям доброчесності чи професійної етики. У такому разі переможцем конкурсу визначається наступний у рейтингу кандидат.
83. Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом (частина сьома статті 101 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
84. Аналіз вищевикладених норм засвідчує, що у статті 127 Конституції України та статті 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» доброчесність особи закріплена як одна з обов`язкових вимог, яким має відповідати кандидат на посаду судді.
85. Відповідність кандидата на посаду судді критерію доброчесності має місце, якщо відсутні обґрунтовані сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім`ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.
86. У разі ж існування обґрунтованого сумніву у відповідності кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики Комісія як орган, відповідальний за формування високопрофесійного та добросовісного корпусу суддів, вправі прийняти вмотивоване рішення про відмову в наданні такому кандидату рекомендації про призначення на посаду судді. Цими повноваженнями ВККС України наділяють норми частини третьої статті 79-5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
87. Значення дотримання критерію доброчесності кандидатами на посаду судді як одного з найважливіших і ключових чинників під час формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів підкреслювалась Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 листопада 2022 року у справі № 9901/355/21.
88. У вищевказаній постанові з-поміж іншого відзначалось, що критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль відіграє судова влада у становленні правової держави. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу суддів, запорукою формування довіри народу до суддів та судової влади в цілому.
89. У цій же постанові окреслено зміст такого поняття як «доброчесність» у контексті правовідносин, пов`язаних з процедурами щодо добору суддів, проведення конкурсу щодо зайняття вакантних посад суддів, призначення кандидатів на ці посади.
90. Зокрема зазначено, що доброчесність - це необхідна морально-етична складова діяльності судді, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах об`єктивного ставлення до сторін у справах та чесності у способі власного життя, виконанні своїх обов`язків та здійсненні правосуддя.
91. Тут же відзначалось, що за визначенням терміну, який подано у Сучасному словнику з етики, доброчесністю є позитивна моральна якість, зумовлена свідомістю і волею людини, яка є узагальненою стійкою характеристикою людини, її способу життя, вчинків; якість, що характеризує готовність і здатність особистості свідомо і неухильно орієнтуватись у своїй діяльності та поведінці на принципи добра і справедливості.
92. Наводились мотиви й про те, що авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб кандидат на посаду судді, як і суддя, не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням.
93. З огляду на вищевикладене Верховний Суд підкреслює, що відповідність критерію доброчесності є обов`язковою передумовою для зайняття вакантної посади судді, яка має особливий, високий конституційно - правовий статус та займає визначне місце у демократичному суспільстві, відіграє важливу роль у розбудові правової держави.
94. Проведення Комісією співбесіди як завершального етапу такого конкурсу має на меті остаточно підтвердити відповідність кандидата на посаду судді усім встановленими законом критеріями, до яких належать компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо), професійна етика, доброчесність.
95. Приймаючи рішення про рекомендацію кандидата для призначення на посаду судді Комісія тим самим підтверджує відсутність будь - яких сумнівів, зокрема у його доброчесності, засвідчує, що така особа гідна обіймати цю посаду, що це призначення не зашкодить авторитету правосуддя і судової влади, укріпить довіру до неї з боку суспільства, сприятиме виконанню основного завдання ВККС України - сформувати високопрофесійний і доброчесний суддівський корпус.
96. Рішення про рекомендацію або про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді приймається за внутрішнім переконанням членів Комісії.
97. Жоден суб`єкт, у тому числі й суд, не вправі втручатися у здійснення Комісією компетенції щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів.
98. Така правова позиція неодноразово була викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 28 серпня 2018 року у справі № 800/294/17, від 26 березня 2019 року у справі № 800/336/17, від 27 січня 2021 року у справі № 9901/116/19, від 13 травня 2020 року у справі № 9901/212/19 та від 19 травня 2021 у справі № 9901/126/19.
99. Звідси констатується, що повноваження Комісії, які нею реалізуються у межах конкурсної процедури на зайняття вакантної посади судді, є дискреційними та належать до виключної компетенції ВККС України як уповноваженого органу, який на постійній основі діє в національній системі судоустрою.
100. Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
101. У практиці Європейського суду з прав людини (далі також ЄСПЛ) висловлювалась правова позиція, згідно з якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості адміністративних актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 111 рішення від 31 липня 2008 року у справі «Дружстевні заложна Пріа та інші проти Чеської Республіки» («D.H. and others v. Czech Republic»; заява № 57325/00), пункт 44 рішення від 22 листопада 1995 року у справі «Брайєн проти Об`єднаного Королівства» (CASE OF BRYAN v. THE UNITED KINGDOM; Application no. 19178/91), пункти 156-157, 159 рішення від 21 липня 2011 року у справі «Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04), пункти 47-56 рішення від 2 грудня 2010 року у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02)).
102. ЄСПЛ неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» («Pedersen and Baadsgaard v. Denmark», заява № 49017/99); пункти 68-70) зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, відміняти замість нього рішення, яке визнається протиправним, приймати інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.
103. У підпункті 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018, Суд, ураховуючи юридичні позиції, раніше викладені у Рішеннях від 8 червня 2016 року № 3-рп/2016 та Доповідь «Верховенство права», схвалену Європейською Комісією «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev), зазначав, що конституційний принцип верховенства права вимагає законодавчого закріплення механізму запобігання свавільному втручанню органів публічної влади при здійсненні ними дискреційних повноважень у права і свободи особи.
104. За пунктами 44-51 вищезазначеної Доповіді принцип юридичної визначеності є істотно важливим для питання довіри до судової системи та верховенства права. Він є істотно важливим також і для плідності бізнесової діяльності, щоб генерувати розвиток та економічний поступ. Аби досягти цієї довіри, держава повинна зробити текст закону (the law) легко доступним. Вона також зобов`язана дотримуватись законів (the laws), які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю.
Передбачуваність означає, що закон має бути, за можливості, проголошений наперед - до його застосування та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, щоб особа мала можливість скерувати свою поведінку.
Потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними. У цьому контексті закон (a law), яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції.
Не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади.
105. У рішенні ЄСПЛ від 2 червня 2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) зазначено, що при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
106. Враховуючи характер правовідносин, у яких виник спір у справі, що розглядається, варто звернути увагу й на висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 9901/355/21, за змістом яких результати оцінювання здатності кандидата обійняти посаду судді відбуваються в межах визначеної законом [можливо, не зовсім досконалої] процедури, яка передбачає підстави для відмови внести подання, покладає на компетентний орган зазначити мотиви свого рішення і, що головне, такі дії та рішення компетентного органу перебувають під судовим контролем, у межах якого суд у змозі простежити і визначити, чи законно і принципово була проведена процедура добору на посаду судді стосовно конкретного кандидата, чи обґрунтованим і мотивованим є рішення відповідного органу і чи немає умов та фактів, які б указували, що результати добору отримані внаслідок порушення його процедури, і які завадили кандидату на посаду судді стати суддею. При цьому важливо відразу наголосити, що суд не повинен перебирати на себе питомі функції компетентного органу з визначення за якісно-змістовними характеристиками здатності кандидата за критеріями доброчесності та професійної етики обійняти посаду судді.
107. Питання меж судового контролю за реалізованими ВККС України повноваженнями, які мають дискреційний характер, досліджувалось Великою Палатою Верховного Суду й під час апеляційного перегляду справи № 9901/110/19 у постанові від 18 квітня 2024 року, у якій відзначено, що суд здійснює контроль за дотриманням Комісії вимог закону при проведенні кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді в разі оскарження рішення (дії чи бездіяльності) Комісії.
108. У вищевказаній постанові Великої Палати Верховного Суду виокремлено, що судовий контроль щодо дискреційних повноважень Комісії надати оцінку кандидату на посаду судді на предмет його відповідності встановленим законом критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності згідно з положеннями частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України покликаний забезпечити, щоб ці повноваження були використані відповідно до мети, з якою вони були надані, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом (запобігаючи всім формам дискримінації), пропорційно (зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване прийняте Комісією рішення за результатами кваліфікаційного оцінювання). Іншими словами, суд повинен забезпечити, щоб реалізація ВККС України дискреційних повноважень при проведенні кваліфікаційного оцінювання не була свавільною.
109. Тут же підкреслено, що оскільки доброчесність є морально-етичною, а не правовою категорією, обставини, які свідчать про недоброчесність, оцінюються насамперед з морально-етичного погляду. Навіть зовні правомірні і законні дії кандидата можуть оцінюватися як такі, що не узгоджуються з поняттям доброчесності.
110. Зазначено, що повноваження членів Комісії оцінювати певні факти як такі, що узгоджуються чи ні з поняттям доброчесності, є виключними. Ніхто інший, окрім Комісії, не має повноважень оцінювати доброчесність кандидата на посаду судді.
111. З огляду на це члени Комісії, оцінюючи певні обставини щодо позивача як кандидата, який брав участь у конкурсі на зайняття посади судді, визначалися щодо їх відповідності суспільним уявленням про доброчесність на власний розсуд. Інших засад щодо оцінки життєвих обставин позивача на відповідність критерію доброчесної поведінки, відмінних від власного розсуду членів Комісії як визначеного Законом України «Про судоустрій і статус суддів» органу, який проводить кваліфікаційне оцінювання кандидата на посаду судді, чинним законодавством не встановлено.
112. Водночас, ураховуючи викладений вище висновок щодо виключної компетенції Комісії щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу, переоцінка судом зазначених фактів знаходиться поза межами судового контролю правомірності рішення ВККС України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2024 року у справі № 9901/110/19).
113. Тож оспорене у цій справі рішення Комісії не вибуває з під судового контролю адміністративних судів, однак здійснюючи такий контроль за реалізацією дискреційних повноважень, суд, з`ясовуючи питання відповідності такого рішення критеріям, визначеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, повинен перевірити, чи не є викладені у такому рішенні висновки щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів, чи не було допущено адміністративним органом при здійсненні ним дискреційних повноважень свавільного втручання у права і свободи особи, чи не була надана органові дискреція необмеженою, чи не вийшов він за межі дискреції.
114. З огляду на це Верховний Суд, не вдаючись до переоцінки фактів, які в рішенні ВККС України від 28 лютого 2024 року № 252/дс-24 вказані як підстава для відмови у наданні рекомендації про призначення ОСОБА_1 на посаду судді відповідного суду у зв`язку з наявністю обґрунтованого сумніву в її доброчесності, перевіряє обґрунтованість висновку Комісії в зазначеному рішенні щодо таких фактів.
115. На підставі наявних у справі матеріалів Верховним Судом установлено, що у справі, яка розглядається, відповідач, відмовляючи у наданні позивачці рекомендації для призначення на посаду судді Господарського суду Черкаської області, за результатами проведеної з нею співбесіди дійшов висновку про наявність обґрунтованого сумніву в її доброчесності, виходячи з таких фактів та обставин.
116. До Комісії надійшло звернення Громадської організації «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан» з інформацією щодо кандидатки на посаду судді ОСОБА_1 .
117. У вказаному зверненні повідомлялось, що згідно з декларацією за 2022 рік, поданою ОСОБА_1 , у власності її чоловіка ОСОБА_2 перебувають такі автомобілі: «Volkswagen Transporter» 2000 року випуску, дата набуття права - 04 квітня 2018 року, вартість на дату набуття права - 40 000 грн; «Daewoo Lanos» 2004 року випуску, дата набуття права - 11 серпня 2018 року, вартість на дату набуття права - 45 000 грн; «Volkswagen Tiguan» 2014 року випуску, дата набуття права - 19 травня 2020 року, вартість на дату набуття права - 152 306 грн.
118. У рішенні Комісії зазначено, що під час співбесіди ОСОБА_1 пояснила, що вказані автомобілі були придбані її чоловіком, мали технічні пошкодження та потребували відновлення, тому їх вартість є нижчою від середньостатистичної ринкової вартості схожих автомобілів. Кандидат наголосила, що вказана в декларації вартість є дійсною.
119. На запитання Комісії щодо надання документів на підтвердження зазначеної в декларації за 2022 рік вартості вказаних вище автомобілів, ОСОБА_1 пояснила, що копії договорів купівлі-продажу, на підставі яких вони придбавалися, не збереглися, за виключенням договору стосовно «Volkswagen Tiguan» 2014 року, копію якого надано під час співбесіди.
120. Наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності позивачки критеріям доброчесності Комісія мотивувала й тим, що у поданій ОСОБА_1 деклараціях за 2015- 2016 роки в розділі «Об`єкти нерухомості» остання зазначила, що їй на праві власності належить житловий будинок загальною площею 66,1 м2, розташований у місті Черкаси, дата набуття права - 21 вересня 2011 року, вартість на дату набуття права - 68 687 грн. У графі «Інформація щодо прав на об`єкт» кандидатка вказала, що їй належить 50 % власності.
121. Проте вже у деклараціях за 2021- 2022 роки в цьому ж розділі ОСОБА_1 зазначила, що їй на праві спільної часткової власності в розмірі 50 % належить житловий будинок загальною площею 109,1 м2, розташований у місті Черкаси, дата набуття права - 21 вересня 2011 року, вартість на дату набуття права - 68 687 грн. У графі «Інформація щодо прав на об`єкт» кандидатка вказала, що разом з нею часткою на праві спільної власності у розмірі 50 % володіє ОСОБА_3 .
122. На запитання Комісії стосовно наявності розбіжностей в інформації про загальну площу житлового будинку та причини не зазначення інших його співвласників у раніше поданих деклараціях ОСОБА_1 пояснила, що загальна площа житлового будинку, який поділено між двома власниками, становить 109,1 м2, однак внаслідок здійснення попередніми власниками добудови належної їй частини житлового будинку, площа її частини збільшилася і становить 66,1 м2. У деклараціях за 2015- 2016 роки вказала площу належної їй частини будинку - 66,1 м2 та розмір частки - 50 %, як визначено в договорі купівлі-продажу та технічному паспорті. У деклараціях за 2021- 2022 роки зазначила загальну площу житлового будинку - 109,1 м2 та іншу співвласницю.
123. Кандидатка підтвердила, що припустилася помилки, оскільки 66,1 м2 належної їй частини житлового будинку не відповідає 50 % від 109,1 м2 загальної його площі.
124. Водночас Комісія звертала увагу на відсутність будь-яких доказів на підтвердження вжиття кандидаткою заходів щодо приведення у відповідність вказаної розбіжності між фактичною площею належної їй частини житлового будинку та визначеною в договорі купівлі-продажу і технічному паспорті.
125. Приймаючи спірне рішення, ВККС України виходила й з того, що у деклараціях позивачки за 2015- 2018 роки в розділі «Об`єкти нерухомості» ОСОБА_1 зазначено, що їй на праві користування належить земельна ділянка, розташована в селі Кумейки Черкаського району Черкаської області загальною площею 1 500 м2, дата набуття права - 17 травня 2008 року. У графі «Інформація щодо прав на об`єкт» зазначила своє прізвище, ім`я, по батькові як власника цього об`єкта, замість орендодавця.
126. Поряд із цим у деклараціях, поданих починаючи з 2019 року, власником вказаної земельної ділянки ОСОБА_1 вказувала Кумейківську сільську раду.
127. Також Комісія враховувала, що у деклараціях за 2015- 2018 роки в розділі «Об`єкти нерухомості» ОСОБА_1 зазначила, що їй на праві користування належить земельна ділянка, розташована у селі Байбузи Черкаського району Черкаської області загальною площею 2500 м2, дата набуття права - 03 липня 2009 року. У графі «Інформація щодо прав на об`єкт» зазначила своє прізвище, ім`я, по батькові як власника цього об`єкта, замість орендодавця.
128. Водночас у деклараціях, поданих починаючи з 2019 року, власником вказаної земельної ділянки ОСОБА_1 вказувала Байбузівську сільську раду.
129. На запитання Комісії ОСОБА_1 пояснила, що земельні ділянки належать їй на праві користування, а в деклараціях за 2015- 2018 роки зазначала себе як їх власницю помилково.
130. ОСОБА_1 підтвердила, що на праві приватної власності їй належить житловий будинок, розташований у селі Кумейки Черкаського району Черкаської області, загальною площею 52,8 м2, дата набуття права - 17 травня 2008 року, а також земельна ділянка, розташована у місті Черкаси, загальною площею 304 м2, однак в декларації за 2022 рік у графі «Інформація щодо прав на об`єкт» стосовно відсотка права власності помилково обрала позначку «не застосовується».
131. Оцінюючи такі факти і обставини, а також враховуючи надані кандидаткою пояснення щодо них, Комісія вважала, що укладення договорів купівлі-продажу за такою ціною могло сприяти уникненню обов`язку використовувати для здійснення розрахунків банківські установи і проходити їх фінансовий моніторинг в порядку, встановленому постановою Правління Національного банку України № 148 від 29 грудня 2017 року. Твердження ОСОБА_1 про те, що вартість автомобілів «Volkswagen Transporter» та «Daewoo Lanos» може бути нижче ринкової, не визнані відповідачем переконливими з огляду на ненадання аргументованих пояснень та жодних доказів на їх підтвердження, а тому викликали у Комісії сумніви щодо відповідності вказаної у декларації ціни придбання чоловіком кандидатки автомобілів їх дійсній вартості.
132. Комісія виснувала, що зазначене вище, а також чисельні допущені кандидаткою помилки при заповненні декларацій та невжиття нею належних заходів для їх усунення у передбачений законом спосіб з метою подання повної і точної інформації про її майновий стан ставить під сумнів відповідність ОСОБА_1 критерію доброчесності. Така поведінка кандидатки, за висновками Комісії, свідчила про несумлінне виконання нею обов`язку щодо декларування відомостей, визначених статтею 46 Закону України «Про запобігання корупції».
133. Верховний Суд уважно та ретельно дослідив усі наявні у справі докази, а також ознайомився з деклараціями, поданими ОСОБА_1 за період 2015 - 2022 років, на які Комісія посилається в оскарженому у цій справі рішенні в обґрунтуванні своїх висновків. Ці декларації перебувають у вільному та безперешкодному доступі у Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
134. Факт подання позивачкою декларацій та їх зміст учасниками справи не заперечуються і визнаються, а тому колегія суддів, беручи до уваги приписи частини першої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України та з метою процесуальної економії у справі, такі декларації не витребовувала.
135. Викладені у позовній заяві ОСОБА_1 аргументи та наведені у її заявах по суті пояснення, наявні у справі докази, засвідчують, що позивачка не заперечує обставини, оцінка яких Комісією лягла в основу оскарженого у цій справі рішення, але висловлює незгоду з самою оцінкою цих обставин ВККС України, вважаючи, що наведені Комісією мотиви стосовно вказаних нею відомостей у декларації щодо правочинів та майна, є необґрунтованими і не можуть слугувати підставою для висновку про наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидатки критерію доброчесності.
136. Незгоду з висновками Комісії позивачка обґрунтовує й тим, що у спірних правовідносинах відповідач реалізував закріплені за ним дискреційні повноваження, не дотримавшись принципу юридичної визначеності як одного з елементів правовладдя.
137. Надаючи оцінку зазначеним доводам Верховний Суд, діючи у межах повноважень, визначених законом, виходить з того, що перевірка кандидата на посаду судді за критерієм доброчесності включає з`ясування та оцінку всіх аспектів життя і діяльності такого кандидата не лише професійного характеру, але й морально-етичного.
138. Здійснюючи визначені законом повноваження, які водночас є правом та обов`язком, ВККС України проводила оцінку позивачки як кандидата на зайняття вакантної посади судді за критерієм доброчесності в контексті оцінки всіх аспектів її життя, у тому числі чесності та сумлінності кандидатки під час закріпленого за нею законом обов`язку публічного декларування інформації про свій майновий стан в порядку, встановленому законодавством України у сфері запобігання корупції.
139. Варто наголосити, що висловлюючи бажання взяти участь у конкурсі, позивачка тим самим погодилася з його умовами, в тому числі й щодо проведення стосовно неї перевірки, з`ясування обставин її особистого життя та надання цим обставинам публічності. Позивачка також повинна була усвідомлювати, що результат її участі в конкурсі може бути для неї іншим, ніж бажаний, а її оцінка тими, хто був уповноважений проводити конкурс, для цілей конкурсу може бути іншою, ніж позитивною.
140. У світлі тих фактів, виходячи з яких Комісія у спірних правовідносинах дійшла висновку про наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидатки на посаду судді ОСОБА_1 критерію доброчесності, Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу й на Бангалорські принципи поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалені Резолюцією Економічної та Соціальної ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23.
141. Вказані Принципи, як згадується у преамбулі до них, беручи до уваги, зокрема, те: що довіра суспільства до судової системи, а також до авторитету судової системи в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів посідає першочергове місце в сучасному демократичному суспільстві; що заохочення та підтримка високих стандартів поведінки суддів є безпосереднім обов`язком судових органів кожної держави, мають на меті встановлення стандартів етичної поведінки суддів.
142. У передмові та розділі VI Коментарів Управління ООН з наркотиків та злочинності щодо Бангалорських принципів поведінки суддів (вересень 2007 року) виокремлюється, що ці Принципи є документом, який потенційно має величезну цінність не тільки для судових органів всіх країн, але й для широкої громадськості та всіх, хто прагне до забезпечення надійної основи для беззастережної доброчесності судочинства у всьому світі. Відзначається, що у цьому документі (Принципах) закріплені такі ключові цінності як незалежність, неупередженість, доброчесність і непідкупність, дотримання етичних норм, рівність, а також компетентність і старанність. До кожної з цих цінностей подається опис відповідних принципів і докладні положення щодо їх застосування.
143. У пунктах 4.2 та 4.7 Бангалорських принципів поведінки суддів визначено, що постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов`язок прийняти ряд обмежень, і, незважаючи на те, що пересічному громадянину ці обов`язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади.
144. Суддя має бути обізнаний про свої особисті та матеріальні інтереси конфіденційного характеру та має вживати розумні заходи з метою отримання інформації про матеріальні інтереси членів своєї родини.
145. У Коментарях до Бангалорських принципів поведінки суддів (вересень 2007 року) вказано, що саме упевненість громадськості у незалежності судів, доброчесності їхніх суддів, неупередженості та дієвості процесів лежить в основі судової системи країни.
146. Особи, відібрані на судові посади, повинні бути доброчесними та мати належну підготовку або кваліфікацію у сфері права.
147. Суддя повинен бути готовим до того, що він стане об`єктом прискіпливої уваги і обговорення з боку суспільства, і тому він має прийняти ряд обмежень щодо своїх дій, які могли би здатися обтяжливими пересічному громадянину. Суддя має прийняти ці обмеження добровільно і охоче, навіть якщо його/її дії не викликали б осуду, якби їх вчинили інші громадяни чи представники інших професій. Це стосується як професійної, так і особистої поведінки судді. Законність поведінки судді, будучи досить важливим аспектом, не є єдиним мірилом правильності такої поведінки (пункти 13, 17 та 114 Коментарів).
148. Верховний Суд також наголошує, що дотримання високих стандартів поведінки означає, що суддя повинен добровільно і свідомо відстоювати доброчесність та незалежність судової влади, що, у свою чергу, зумовлює обов`язок сумлінно, чесно і кваліфіковано виконувати призначення носія судової влади. Він також добровільно приймає на себе обмеження, пов`язані з виконанням ним своїх професійних обов`язків, які унеможливлюють створення умов, що викликатимуть сумніви у доброчесності поведінки судді та його безсторонності, незалежності і об`єктивності.
149. Доброчесна поведінка судді має торкатися всіх сфер його життя, у тому числі й матеріальної (майнової) сфери, виявляючи повагу до законів і лояльність до публічних фінансових інтересів держави.
150. У зв`язку із цим слід зауважити, що ВККС України у межах процедури оцінювання кандидата на посаду судді не здійснює повноважень антикорупційного чи правоохоронного органу, не вдається до перевірки висновків цих органів, однак надає їм оцінку в контексті здійснення своїх повноважень щодо перевірки відповідності кандидата вимогам і стандартам професійної етики та доброчесності в сукупності з іншою інформацією, яка є в суддівському досьє, та поясненнями кандидата на посаду судді з приводу такої інформації.
151. При цьому ВККС має керуватися метою виключити будь-які сумнівні факти щодо походження майна кандидата, добросовісного декларування кандидатом своїх та членів сім`ї статків або публічної поведінки кандидата не лише з точки зору вимог законодавства, але й з метою зміцнення переконання суспільства у чесності, незалежності, неупередженості та справедливості суддівського корпусу та з огляду на те, щоб на думку розсудливої, законослухняної та проінформованої людини поведінка та репутація судді були бездоганними.
152. Саме по собі призначення (ціль) конкурсу покладає на кандидата, який зацікавлений в отриманні посади судді, обов`язок надати переконливі пояснення (за потреби й відповідні докази), які усувають сумнів у його доброчесності.
153. Такі правові позиції Велика Палата Верховного Суду наводила у постанові від 18 квітня 2024 року у справі № 9901/110/19.
154. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 9901/764/18, наведена правова позиція про те, що з`ясовуючи в межах конкурсних процедур наявність у кандидата всіх потрібних якостей для зайняття посади судді, ВККС перевіряє не лише його відповідність формальним критеріям, а й оцінює всі обставини, що характеризують особу кандидата, зокрема й те, наскільки відповідально він ставиться до своїх обов`язків, своєю поведінкою не викликає обґрунтованих сумнівів щодо компетентності та доброчесності.
155. Тут же Велика Палата Верховного Суду також зауважувала, що з огляду на вимогу доброчесності від особи, яка реалізує право на заняття посади судді, очікується уважність стосовно розкриття даних під час участі у відповідному конкурсі, а також чітка, логічна та послідовна позиція.
156. А також акцентувала увагу на тому, що суттєвим стосовно обставин щодо не зазначення у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, усіх даних, які вимагаються Законом України «Про запобігання корупції» і є обов`язковими для відображення у такій декларації, є не стільки тлумачення наявності чи відсутності у позивача обов`язку зазначити відповідні відомості у декларації, скільки невжиття кандидатом належних заходів для відображення достовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за відповідний рік.
157. У цій же постанові Великої Палати Верховного Суду вказано, що правові норми, якими врегульовано вимоги до заповнення декларації, є зрозумілими та не допускають неоднозначного їх розуміння.
158. Тому Верховний Суд переконаний у тому, що позивачка повинна була розуміти зміст належно оприлюднених і доступних для ознайомлення правових норм, які регламентують відносини у сфері запобігання корупції, а також не могла не усвідомлювати наслідки, пов`язані з їх порушенням (недотриманням), у тому числі й ті, які можуть настати у межах проведення конкурсної процедури, у якій вона виявила свідоме та добровільне бажання взяти участь.
159. Колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 не могла не знати й того, що заниження у деклараціях вартості майна, безпідставно не задекларована повна інформація, що підлягає декларуванню згідно з вимогами закону та наявні внаслідок численних помилок при заповненні декларацій значні розбіжності у відомостях, поданих у деклараціях за різні або ті ж самі періоди, зазначення неповної інформації, невжиття достатніх заходів для з`ясування свого майнового стану та майнового стану членів сім`ї у частині відомостей, які за законом мають бути задекларовані, невжиття заходів для виправлення допущених у деклараціях помилок, можуть бути розцінені Комісією як обставини, що викликають обґрунтований сумнів у її доброчесності як кандидата на посаду судді.
160. Верховний Суд бере до уваги й те, що висновок про наявність обґрунтованого сумніву у відповідності позивачки критерію доброчесності та професійної етики формувався Комісією на підставі встановлених у національному законодавстві та міжнародних актах індикаторів (елементів) доброчесності й внаслідок оцінювання конкретних обставин (фактів), а саме: (1) зазначення у декларації за 2022 рік заниженої вартості придбаних її чоловіком автомобілів; (2) наведення кандидаткою у деклараціях за 2015-2016 роки неповної інформації про співвласника (співвласників) вказаного у декларації житлового будинку; (3) зазначення кандидаткою у деклараціях за 2015-2022 роки площі частки володіння житловим будинком, яка не відповідала загальній площі будинку, відображеній у договорі купівлі - продажу та технічному паспорті; (4) відображення у деклараціях за 2015-2018 роки недостовірної інформації про речові права на земельні ділянки; (5) не зазначення у декларації за 2022 рік інформації щодо прав на об`єкт стосовно відсотка права власності.
161. Невжиття позивачкою достатніх заходів для з`ясування усіх обставин щодо її фактичного майнового стану та членів її сім`ї, допущення численних помилок при заповнення нею декларацій та їх не усунення у передбачений законом спосіб призвели до неповноти обов`язкових для відображення у деклараціях даних, до наявності у них суттєвих розбіжностей та неточностей, недостовірності наведеної у деклараціях інформації.
162. Ці обставини, у сукупності з виявленим Комісією випадком декларування позивачкою належного члену її сім`ї майна (автомобілів) за заниженою вартістю за відсутності доказів, які б її підтверджували, унеможливили оцінку ВККС України законності набуття майна кандидатом, а отже свідчили про обґрунтованість сумніву у джерелах походження майна, призвели до неможливості встановлення Комісією законності джерел походження її майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім`ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.
163. Відсутність доказів на підтвердження відображеної у декларації ОСОБА_1 заниженої вартості належних її чоловіку автомобілів, які ані до Комісії, ані до Суду не надані, позбавили відповідача можливості оцінити співвідношення доходів та видатків, оскільки інформація про вартість видатків, пов`язаних з придбанням майна, за таких обставин є сумнівною. Це вказує, що вихідні дані оцінки обов`язкового критерію у ВККС України були відсутні.
164. Беручи до уваги усе вищенаведене, колегія суддів вважає, що викладені у рішенні ВККС України від 28 лютого 2024 року № 252/дс-24 висновки про наявність обґрунтованого сумніву у відповідності кандидатки ОСОБА_1 на посаду судді критерію доброчесності не виходили за межі цього поняття з урахуванням тих його змістовних елементів, які визначені нормами національного законодавства та практикою, міжнародними актами, які застосовуються адміністративним судом як джерела права під час розгляду адміністративної справи відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України.
165. Зміст цього ж рішення засвідчує, що під час проведення співбесіди ОСОБА_1 були забезпечені усі передбачені законом процедурні права та гарантії й перешкод у їх реалізації Комісією не створювалось.
166. Водночас позивачка, з покликанням на об`єктивні обставини та докази, які б їх підтверджували, не змогла надати достатньо аргументованих пояснень, які б спростовували встановлені Комісією факти, покладені в основу висновку про відмову в наданні рекомендації про призначення ОСОБА_1 на посаду судді.
167. Норми, якими комісія керувалась під час прийняття нею оспореного ОСОБА_1 рішення, були чіткими і зрозумілими, прогнозованими у застосуванні та відповідали критерію якості закону, не надавали їй необмежених повноважень, чітко окреслювали межу наданої Комісії дискреції, за яку відповідач не вийшов.
168. З огляду на встановлені у цій справі обставини та наявні у ній докази колегія суддів не знаходить підстав для того, щоб стверджувати про протилежне, як і про те, що прийняте Комісією рішення зумовило прояв сваволі щодо позивачки, протиправно обмежило або порушило її права та/або інтереси, призвело до неправомірного втручання у них з боку відповідача.
169. Тому констатується, що дискреція ВККС України у цьому конкретному випадку мала чітко окреслені законом межі, за які відповідач не вийшов, а реалізовані ним повноваження мали під собою легітимну основу й були передбачені нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які є чіткими і зрозумілими.
170. Верховний Суд не вбачає підстав стверджувати й про те, що висновки відповідача є свавільними, нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів.
171. З урахуванням цього колегія суддів відхиляє доводи позивачки про необґрунтованість висновків Комісії, а також про те, що реалізовані у спірних правовідносинах повноваження ВККС України, які є дискреційними, не відповідали принципу юридичної визначеності як одному з елементів правовладдя.
172. Вищенаведене також підтверджує, що оспорене позивачкою рішення є правомірним й повністю відповідає критеріям, встановленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, прийнято на підставі, у межах повноважень (статті 79-4, 79-5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») та у спосіб (шляхом прийняття рішення уповноваженим складом Комісії), що визначені Конституцією та законами України (Законом України «Про судоустрій і статус суддів»); з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано (для виконання завдання щодо формування високопрофесійного та доброчесного корпусу суддів); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин (фактів), що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
173. Наведені ж у позовній заяві та заявах по суті доводи ОСОБА_1 такого висновку не спростовують і не вказують на обґрунтованість її тверджень про порушення Комісією вимог закону та її прав.
174. Не вважає колегія суддів обґрунтованими й покликання ОСОБА_1 , як на підставу для задоволення позову, на рішення ВККС України від 7 червня 2018 року 249/дс-18, яким ОСОБА_1 , визнано такою, що за результатами спеціальної перевірки відповідає установленим Законом України «Про судоустрій і статус суддів» вимогам до кандидата на посаду судді.
175. У контексті таких аргументів належить зауважити, що це рішення прийнято у процедурі добору на посаду судді за результатами спеціальної перевірки, а не в межах конкурсу на зайняття вакантної посади судді.
176. До того ж, вказаним рішенням підтверджено відповідність ОСОБА_1 вимогам, які ставляться до кандидата на посаду судді, а не до судді.
177. За змістом частини першої статті 72 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» добір кандидатів на посаду судді полягає, зокрема, у організації проведення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України щодо осіб спеціальної перевірки в порядку, встановленому законодавством у сфері запобігання корупції, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
178. Частиною третьою статті 56 Закону України «Про запобігання корупції» встановлено, що спеціальній перевірці підлягають відомості про особу, яка претендує на зайняття посади, зазначеної в частині першій цієї статті, зокрема щодо:
наявності судового рішення, що набрало законної сили, згідно з яким особу притягнуто до кримінальної відповідальності, в тому числі за корупційні правопорушення, а також наявності судимості, її зняття, погашення;
факту, що особа піддана, піддавалася раніше адміністративним стягненням за пов`язані з корупцією правопорушення;
достовірності відомостей, зазначених у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;
наявності в особи корпоративних прав;
стану здоров`я (в частині перебування особи на обліку в психоневрологічних або наркологічних закладах охорони здоров`я), освіти, наявності наукового ступеня, вченого звання;
відношення особи до виконання військового обов`язку;
наявності в особи допуску до державної таємниці, якщо такий допуск необхідний згідно з кваліфікаційними вимогами до певної посади;
поширення на особу заборони займати відповідну посаду, передбаченої положеннями Закону України «Про очищення влади».
Для проведення спеціальної перевірки Вища кваліфікаційна комісія суддів України не пізніше трьох робочих днів після ухвалення попереднього рішення про допуск осіб, які успішно склали відбірковий іспит, до наступного етапу добору надсилає до уповноважених органів запити про перевірку відповідних відомостей щодо вказаних осіб. Зазначені запити підписує голова або заступник голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
179. За результатами спеціальної перевірки Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює рішення про направлення осіб, які відповідають установленим до кандидата на посаду судді вимогам, для проходження спеціальної підготовки в Національній школі суддів України (частини перша, четверта статті 74 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
180. Аналіз приписів наведених вище норм засвідчує, що під час проведення спеціальної перевірки в межах процедури добору суддів не з`ясовуються питання щодо відповідності кандидата критеріям доброчесності та професійної етики, а тому прийняте за результатами такої перевірки рішення ВККС України саме собою не може слугувати доказом відповідності або невідповідності особи вказаним критеріям.
181. Тобто той факт, що під час проведення спеціальної перевірки у порядку, встановленому законом, Комісія вже надавала оцінку поясненням позивачки щодо деяких фактів виявлених у її деклараціях розбіжностей і за результатами перевірки прийняла рішення щодо відповідності ОСОБА_1 установленим Законом України «Про судоустрій і статус суддів» вимогам до кандидата на посаду судді, не означає того, що ці та інші обставини, встановлені щодо неї і наявні у її досьє, не можуть братись до уваги ВККС України під час проведення співбесіди у межах конкурсу на зайняття вакантної посади судді та оцінюватись з метою встановлення відповідності кандидата критеріям доброчесності та професійної етики судді.
182. З урахуванням вищезазначеного Верховний Суд дійшов висновку, що рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 28 лютого 2024 року № 252/дс-24, яким відмовлено у наданні рекомендації про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду Черкаської області, ґрунтується на законі та відповідає критеріям, встановленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, прав та інтересів позивачки не порушує.
183. Вимога позову про зобов`язання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України провести повторну співбесіду з ОСОБА_1 , переможницею конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, є похідною від вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Комісії від 28 лютого 2024 року № 252/дс-24, яка є основною і задоволенню не підлягає, а тому Верховний Суд вважає, що у задоволенні поданого ОСОБА_1 позову належить відмовити у повному обсязі.
184. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, то й питання про розподіл судових витрат Судом не вирішується.
185. Керуючись статтями 2, 22, 241-246, 250, 258, 262, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча суддя Н.В. Коваленко
Судді: В.М. Кравчук
О.П. Стародуб
Я.О. Берназюк
С.М. Чиркін
