РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01 серпня 2024 року
м. Рівне
Справа № 565/83/24
Провадження № 22-ц/4815/889/24
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Шимківа С.С.,
суддів: Боймиструка С.В., Ковальчук Н.М.,
секретар судового засідання Пиляй І.С.
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча
компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ
"Рівненська атомна електрична станція",
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Білоус Тетяни Анатоліївни на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 03 травня 2024 року (ухваленеу складісудді ДемчиниТ.Ю.,повний текстрішення судувиготовлено 15травня 2024року) усправі запозовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
в с т а н о в и в :
У січні 2024 року ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Лінника Миколу Анатолійовича, звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов обґрунтовувала тим, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем.
З 14.02.2022 року по 25.02.2022 року вона перебувала у щорічній відпустці, а 28.02.2022 року у відпустці без збереження заробітної плати.
На час введення 24.02.2022 року в Україні воєнного стану, ОСОБА_1 перебувала в Єгипті, її повернення в Україну авіарейсом Хургада - Київ було заплановано 27.02.2022 року, проте після початку повномасштабного вторгнення в Україну авіасполучення з Україною було припинено.
ОСОБА_1 повідомила свого безпосереднього керівника про неможливість своєчасного повернення на роботу та звернулась до відповідача із заявою про надання їй невикористаної частини щорічної відпустки.
Пізніше ОСОБА_1 стало відомо, що на підставі цієї заяви їй було надано відпустку без збереження заробітної плати за сімейними обставинами за період з 01.03.2022 року по 15.03.2022 року, хоча таку заяву адміністрації підприємства відповідача вона не подавала.
ОСОБА_1 не мала коштів на придбання інших квитків, щоб дістатись України. Її родичі перебували в м.Ірпінь та м.Макарів Київської області, а Вараський район Рівненської області, де знаходиться її робоче місце, межує з республікою Білорусь.
Побоюючись за своє життя та здоров`я, з перших днів військової агресії вона змушена була залишатись за кордоном. Вона повідомила відповідача про те, що як тільки стане безпечно, то повернеться та приступить до роботи.
Через інші країни ОСОБА_1 прибула до Іспанії, де 15.03.2022 року отримала тимчасовий захист для переміщених осіб.
Проте відповідач, володіючи відомостями про причини її відсутності на роботі, які є поважними, безпідставно видав наказ № 583ос від 25.03.2022 року про звільнення її з роботи з 24.03.2022 року за прогул без поважних причин, на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.
Таке звільнення позивач вважає незаконним, адже в порушення вимог ст. 149 КЗпП України письмових пояснень від неї отримано не було, оцінку таким поясненням не надано, факти, що мали бути у них викладені, не перевірено.
Отримання працівником тимчасового захисту за кордоном у зв`язку з військовою агресією не може обмежувати трудових прав такого працівника.
Відповідач мав можливість застосувати положення Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" та призупинити дію трудового договору з нею, проте цього не зробив. Копію наказу про звільнення та трудової книжки ОСОБА_1 отримано не було, вперше цей документ був отриманий її представником 12.12.2023 року, а тому встановлений ч. 2 ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду за вирішенням такого спору був дотриманий.
Просила суд:
визнати незаконним та скасувати наказ № 583-ос від 25.03.2022 року про звільнення ОСОБА_1 ,
поновити ОСОБА_1 на посаді машиніста насосних установок 5 розряду гідротехнічного цеху з 24.03.2022 року;
стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24.03.2022 року по дату ухвалення судового рішення.
Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 03 травня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що ВП "Рівненська АЕС" ДП НАЕК "Енергоатом" після 24.02.2022 року свою виробничу діяльність не зменшувала та не припиняла, працівники були забезпечені роботою та у встановленому порядку виконували свої трудові обов`язки. Доказів неможливості виконання ОСОБА_1 роботи за посадою після 24.02.2022 суду не надано. При цьому, положення ст.13 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" не передбачають обов`язку роботодавця за певних умов призупинити трудові відносини, а вказують на наявність такої можливості врегулювання обома заінтересованими сторонами правовідносин за взаємною згодою. Відтак, встановлена вказаною нормою можливість призупинення трудових відносин з працівником не свідчить про протиправність дій відповідача, який врегулював ці відносини з ОСОБА_1 у спосіб, встановлений ст. 40 КЗпП України.
Не погоджуючись із рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Білоус Т.А. оскаржила його в апеляційному порядку.
У поданій апеляційній скарзі вказує, що починаючи із 24.02.2024 року позивачка вчиняла усі можливі та залежні від неї дії для найшвидшого повернення до України, щоб приступити до виконання своїй трудових обов`язків.
Так, ОСОБА_1 засобами телефонного зв`язку зв`язувалася з представником оператора через який бронювала тур до Арабської Республіки Єгипет, просила допомогти повернутися в Україну іншим шляхом, чи організувати рейс замість Хургада-Київ (який входив у вартість туру) до Польщі, або іншої суміжної з Україною країни, щоб далі самотужки дістатися до м. Вараш. Представник оператора відмовила ОСОБА_1 , при цьому повідомила, що це не можливо, бо в тур входить страхування життя та здоров`я, а враховуючи розв`язання повномасштабної війни, туристична компанія не може брати на себе відповідальність за явний ризик життя та здоров`я, в ситуації що склалася.
У цей же період часу ОСОБА_1 постійно телефонувала до представників відповідача, пояснювала ситуацію, в якій опинилася.
28.02.2022 року в черговий раз ОСОБА_1 зв`язалась із своїм безпосереднім керівником та повідомила, що станом на 28.02.2022 року вона самотужки дістатися до м. Вараш не змогла та попросила про надання їх залишку щорічної відпустки. Отримавши від безпосереднього керівника погодження, ОСОБА_1 відправила заяву, копія якої міститься в матеріалах справи, про надання їй залишку щорічної відпустки - 24 дні, сподіваючись, що їй перерахують відпускні, тому в неї будуть кошти, щоб оплатити квитки на повернення до України.
На вказану заяву ОСОБА_1 замість залишку щорічної відпустки 24 календарних дні, було надано відпустку без збереження заробітної плати за сімейними обставинами тривалістю 14 календарних днів, з 01.03.2022 року по 15.03.2022 року.
Проте, із наказом про надання їй відпустки без збереження заробітної плати до 15.03.2022 року її не ознайомили, також не повідомили, що їй відмовлено у наданні щорічної відпустки, тому, враховуючи попередню домовленість із представниками відповідача, ОСОБА_1 була впевнена, що до 24.03.2022 року вона перебуває у щорічній відпустці, а невиплату їй відпускних розцінювала як форс-мажорну обставину через військові дії в Україні та сподівалася із дня на день отримати кошти.
Відсутність на роботі було обумовлена потребою надання допомоги малолітнім онукам та потребою зберегти власне життя і здоров`я, адже місто Вараш знаходиться у безпосередній близькості до республіки білорусь.
Відсутність позивачки на робочому місці внаслідок воєнних дій має розцінюватися як відсутність з поважних причин.
Саме з`ясування поважності причин відсутності працівника на роботі є визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення працівника з роботи за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Судом не досліджено матеріали справи, зокрема, заяву ОСОБА_1 від 28.02.2022 року, оскільки вона просила роботодавця надати їй не відпуску без збереження заробітної плати тривалістю 14 календарних днів, а щорічну відпустку, тривалістю 24 дні.
Посилання суду на ч. 2 ст. 4 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" є неправильним, оскільки, станом на 03.03.2022 року, закон не набрав чинності.
Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову.
16 липня 2024 року ВП "Рівненська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" подано відзив на апеляційну скаргу, у якому покликається на законність рішення суду.
Вказує, що ВП "Рівненська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом", віднесено до "Переліку об`єктів критичної інфраструктури паливно-енергетичного сектору критичної інфраструктури", тобто є об`єктом критичної інфраструктури.
24.02.2022 року генеральним директором прийнято низку організаційно-розпорядчих документів з метою зменшення загрози безпечній роботі ВП РАЕС, зокрема № 11 "Про призупинення надання відпусток", яким призупинено дію графіків щорічних відпусток персоналу ВП "Рівненська АЕС", призупинено оформлення та надання відпусток керівникам усіх ланок управління, оперативному персоналу, персоналу аварійних груп та бригад; відкликано з відпусток керівників усіх ланок управління.
28.02.2022 року апелянт подала адміністрації підприємства заяву, у якій просила надати їй залишок відпустки з 02.03.2022 року, причиною неможливості явки на роботу зазначила, що 13.02.2022 року вона виїхала до Єгипту і на час початку війни перебуває на території цієї країни, і у зв`язку із закриттям повітряного простору над Україною вона не має змоги потрапити в України.
Таку заяву про надання залишку відпустки з 02.03.2022 року ОСОБА_1 було надано безпосередньому керівнику через месенджер "Вайбер", і наказом № 3868к від 04.03.2022 року, з 01.03.2022 року їй було надано відпустку без збереження заробітної плати за сімейними обставинами у період з 01.03.2022 року по 15.03.2022 року.
У цей час апелянт обіцяла повернутися в Україну та прибути на роботу, проте цього не зробила.
Врегульовуючи питання про надання відпустки, апелянт просила надати час для повернення в Україну. Тобто доводи апелянта щодо її необізнаності про надання їй відпустки без збереження заробітної плати, не відповідають дійсності.
Згідно Інструкції про порядок надання відпусток працівникам ВП "Рівненська АЕС" 051-3-І-УК, встановлено єдиний порядок надання будь-яких видів відпусток, працівникам ВП "Рівненська АЕС", незалежно від займаних працівниками посад.
Будь-який вид відпустки надається працівнику на підставі його заяви, належним чином погодженої безпосереднім керівником та наказу (розпорядження) керівника про надання такої відпустки.
Підставою надання відпустки у встановленому законодавством порядку, є наказ (розпорядження) про надання такої відпустки із зазначенням дати початку та закінчення такої відпустки.
У період з 01.03.2022 року по 15.03.2022 року заяви про надання відпустки або продовження відпустки понад встановлений термін до адміністрації ВП "Рівненська АЕС" від апелянта не надходило.
ОСОБА_1 , перебуваючи у період з 01.03.2022 року по 15.03.2022 року у відпустці без збереження заробітної плати достатньої тривалості, скориставшись транспортом, у тому числі послугами авіакомпаній, не надала доказів та не навела причин неможливості у цей період повернутися до м. Вараш Рівненської області та приступити до продовження виконання своїх трудових обов`язків.
При цьому, її подальша поведінка, зокрема, перше повернення (в`їзд) в Україну та виїзд з території України 22.07.2023 року вказує на відсутність у неї намірів повернутись в Україну та стати до роботи.
За інформацією Державної прикордонної служби України № 19-15696/18/24-Вих ОСОБА_1 виїхала з території України 13.02.2022 року з м. Бориспіль Київської області авіарейсом Київ - Хургада, після чого в`їхала на територію України лише 13.07.2023 року через пункт пропуску "Ягодин" автомобільним транспортом, 22.07.2023 року виїхала у такий же спосіб через той самий пункт пропуску, в`їхала на територію України 07.10.2023 року через пункт пропуску "Рава Руська" автомобільним транспортом та 16.10.2023 року виїхала у такий же спосіб через пункт пропуску "Ягодин".
Непереконливими і непідтвердженими доказами є посилання апелянта на те, що відповідачем не надано саме щорічну відпустку ОСОБА_1 , як того вона хотіла, оскільки відповідач ВП "Рівненська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" (на даний час - філія "ВП РАЕС" АТ "НАЕК "Енергоатом") відноситься до об`єктів критичної інфраструктури, законодавцем такому роботодавцеві надано дискреційні повноваження на вирішення питань щодо доцільності чи можливості надання відпусток без збереження заробітної плати працівникам або щорічної відпустки, а необхідність безпосереднього виконання трудових обов`язків позивачкою на робочому місці, залученості її до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури, зокрема через необхідність забезпечення надійної та безпечної роботи устаткування насосних станцій для безперервного постачання споживачів водою.
Вважають, що у вирішенні питання про надання відпустки апелянту, відповідачем дотримано баланс між інтересами роботодавця та працівника.
За умови відсутності позивачки на роботі з 16.03.2022 року по 24.03.2022 року без поважної причини та не надання позивачкою будь-яких пояснень щодо відсутності на роботі, а також будь-яких документів, що могли б вказувати на поважність причин відсутності на роботі відповідачем було прийнято рішення звільнити позивачку на підставі пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України за прогули без поважних (Наказ № 583ос від 25 березня 2022), що повністю відповідає чинному законодавству України.
Просить про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.
Судом встановлено, що з 18.05.1993 року ОСОБА_1 працювала на посаді машиніста насосних установок гідротехнічного цеху Рівненської АЕС (в подальшому - ВП "Рівненська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом", на даний час - філії "ВП "Рівненська АЕС" АТ "НАЕК "Енергоатом"), що підтверджується копією наказу № 545лс від 18.05.1993 року.
Згідно наказу ВП "Рівненська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" (на даний час - філії "ВП "Рівненська АЕС" АТ "НАЕК "Енергоатом") № 1079-к від 19.01.2022 ОСОБА_1 було надано частину основної щорічної відпустки за період роботи з 18.05.2021 по 17.05.2022 року тривалістю 12 календарних днів, з 14 лютого 2022 року по 25 лютого 2022 року (а.с. 72, том 1).
На підставі заяви ОСОБА_1 від 10.02.2022 року, наказом ВП "Рівненська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" (на даний час - філії "ВП "Рівненська АЕС" АТ "НАЕК "Енергоатом") № 2223-к від 15.02.2022 року ОСОБА_1 було надано відпустку без збереження заробітної плати за сімейними обставинами на один день 28.02.2022 року (а.с. 74, том 1).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, введено в Україні воєнний стан з 05:30 год. 24 лютого 2022 року, в подальшому воєнний стан в Україні неодноразово продовжувався та триває на даний час.
Відповідно до Вказівки генерального директора ВП "Рівненська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" (на даний час - філії "ВП "Рівненська АЕС" АТ "НАЕК "Енергоатом") № 11 від 24.02.2022, у зв`язку з введенням воєнного стану та з метою забезпечення безперервного та сталого функціонування підприємства, дію графіків щорічних відпусток персоналу підприємства, оформлення та надання відпусток керівникам усіх ланок управління, оперативному персоналу, персоналу аварійних груп та бригад було призупинено; керівників усіх ланок управління, оперативний персонал, персонал аварійних груп та бригад було відкликано з відпусток, крім того, було вказано, що в подальшому будь-які відпустки слід надавати з дозволу керівника підрозділу та за погодженням з керівником функціонального напряму (а.с. 87, том 1).
28.02.2022 року ОСОБА_1 подала адміністрації підприємства відповідача заяву, у якій просила надати їй залишок відпустки з 02.03.2022 року, причиною неможливості явки на роботу зазначила те, що 13.02.2022 року вона виїхала до Єгипту і на час початку війни перебувала на території цієї країни, і у зв`язку із закриттям повітряного простору над Україною вона не має змоги потрапити додому. Надана відповідачем копія екземпляру цієї заяви містить візування уповноваженими особами філії "ВП "Рівненська АЕС" АТ "НАЕК "Енергоатом" з резолюцією: "До оформлення відпустки без збереження з/п з 01.03.2022" (а.с. 75, том 1).
Наказом ВП "Рівненська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" № 3868-к від 04.03.2022 року ОСОБА_1 було надано відпустку без збереження заробітної плати за сімейними обставинами тривалістю 14 календарних днів, з 01.03.2022 року по 15.03.2022 року (а.с. 76, том 1).
Після закінчення відпустки ОСОБА_1 на роботі не з`явилася, до виконання трудових обов`язків не приступила.
15.03.2022 року ОСОБА_1 подала до компетентних органів Королівства Іспанія в м. Малага заяву про надання тимчасового захисту для переміщених з України осіб, що підтверджується документом під назвою: "Доказ подання заяви про тимчасовий захист для переміщених осіб", що складений Міністерством внутрішніх справ Королівства Іспанія 15.03.2022 року.
У зв`язку з неявкою ОСОБА_1 на роботу комісією уповноважених працівників гідротехнічного цеху ВП "Рівненська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" у складі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 складено акти № 172-237-А-ГТЦ від 16.03.2022, № 172-238-А-ГТЦ від 17.03.2022, № 172-239-А-ГТЦ від 18.03.2022, № 172-241-А-ГТЦ від 21.03.2022, № 172-242-А-ГТЦ від 22.03.2022, №172-243-А-ГТЦ від 23.03.2022, № 172-244-А-ГТЦ від 24.03.2022 року, якими підтверджено відсутність ОСОБА_1 на роботі з 16.03.2022 року по 24.03.2022 року (а.с. 77-83, том 1).
В телефонній розмові (в режимі гучномовця) ОСОБА_1 надала пояснення ОСОБА_2 , що на даний час перебуває на території Іспанії, найближчим часом повертатись в Україну та на роботу не планує, письмові пояснення надати відмовляється.
Згідно Витягу з Табелю обліку використання робочого часу працівників гідротехнічного цеху, ОСОБА_1 16.03.2022, 17.03.2022, 18.03.2022, 21.03.2022, 22.03.2022, 23.03.2022, 24.03.2022 року була відсутня на роботі, при цьому вказаний Табель містить позначки "Пр!" за ці дні. Представник відповідача під час розгляду справи в суді першої інстанції пояснила, що така позначка до Табелю обліку використання робочого часу заноситься у разі відсутності працівника на роботі без поважних причин.
Наказом ВП "Рівненська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" (на даний час - філії "ВП "Рівненська АЕС" АТ "НАЕК "Енергоатом") № 583-ос від 25.03.2022 року ОСОБА_1 з 24 березня 2022 року звільнено з посади машиніста насосних установок гідротехнічного цеху у зв`язку з прогулом без поважних причин, на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. Підставою звільнення у наказі вказано Акти про відсутність на роботі за 16.03.2022-24.03.2022 року (а.с. 67, том 1).
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір.
Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.
Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків.
Відповідно достатті 12Закону України№ 2136-IX "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" (в редакції станом на 15.03.2022 року) уперіод дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури.
Доводи апеляційної скарги про неправомірність покликання місцевого суду на положення вищенаведеного Закону не заслуговують на увагу, оскільки спірні правовідносини щодо прогулу ОСОБА_1 тривали з 16 березня 2022 року по 24 березня 2022 року, а наказ про її звільнення прийнято роботодавцем 25.03.2022 року коли Закон № 2136-IX вже набув чинності.
Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадках прогулу (у тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України).
Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом).
Законодавством не визначено перелік поважних причин відсутності на роботі, тому, вирішуючи це питання щодо працівника на роботі, звільненого запунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази із числа передбачених ЦПК України.
Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які виключають вину працівника.
Разом із цим відповідно до сталої судової практики у такій категорії спорів, причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази (постанови Верховного Суду від22грудня 2023 року у справі № 756/8875/21, від 27 листопада 2023 року усправі № 486/78/23, від05жовтня 2023 року у справі № 671/2022/22, від 20 вересня 2023 року у справі № 309/399/22.
Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. При цьому власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня.
Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 13 грудня 2023 року у справі № 621/2124/22.
Згідно зі статтею 12, частиною першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази засвоїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У цій справі не встановлено наявності істотних обставин, які об`єктивно перешкоджали явці на роботу ОСОБА_1 після закінчення усіх наданих їй роботодавцем відпусток.
На території Рівненської області та Вараського району як станом на 16.03.2022-24.03.2022 року, так і у будь-який час, бойові дії не велися, до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, можливе ведення бойових дій або тимчасово окупованих територій російською федерацією, Вараський район Рівненської області не включався.
Правова позиція Верховного Суду, що висловлена ним у Постанові від 06 червня 2024 року у справі № 367/569/23, на яку покликається апелянт, не підлягає до застосування у спірних правовідносинах, оскільки зазначена практика Верховного Суду не є релевантною, правовідносини у вказаних справах та у справі, що переглядається у апеляційному порядку, не є подібними.
У справі № 367/569/23 на підприємстві ТОВ "ПОЛАР СІФУД Україна" згідно наказу від 24 лютого 2022 року № 24022022/2 "Щодо врегулювання порядку оплати праці під час військового стану" встановлено гнучкий графік робочого часу на підприємстві, надано можливість працівникам в залежності від індивідуальної ситуації, яка склалась у кожного, зважаючи на обставини, обирати форму організації праці самостійно, тобто чи дистанційну, чи стаціонарно, відвідуючи робоче місце. Працівник у вказаній справі обрала дистанційну роботу і виїхала за кордон де продовжувала працювати, в той час як підприємство, з яким вона перебувала у трудових відносинах, розташовувалося на території Київської області, де велися активні бойові дії.
У той час як у справі, яка переглядається в апеляційному порядку роботодавець - ВП "Рівненська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" відноситься до установ критичної інфраструктури, у період дії воєнного стану не припиняло роботу, характер роботи, яку виконувала ОСОБА_1 - машиніст насоснихустановок гідротехнічногоцеху унеможливлювавдистанційну роботу, а належне функціонування критично важливого для держави об`єкта підприємства що генерує електроенергію в умовах надмірного навантаження, забезпечується, у тому числі, і належним виконанням працівниками своїх трудових функцій на займаних ними робочих місцях.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, що надана ним у Постанові від 16 лютого 2024 року у справі № 683/1745/22 (провадження № 61-5080св23).
Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 не виявляла зацікавленості у поверненні до роботи (перше повернення позивачки в Україну відбулося 13.07.2023 року, з наступним виїздом з України 22.07.2023 року), що вказує на відсутність у ОСОБА_1 наміру продовжувати трудові відносини з відповідачем та безпосередньо виконувати покладені на неї трудові функції.
Факти перетину ОСОБА_1 кордону підтверджуються інформацією Державної прикордонної служби України № 19-15696/18/24-Вих (а.с. 193, том 1).
Таким чином, установивши, що позивач допустила прогул без поважних причин, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що звільнення з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, є законним, а заявлений ОСОБА_1 позов не підлягає до задоволення.
Доводи ОСОБА_1 щодо порушення прав працівника у зв`язку з ненаданням нею письмових пояснень щодо причин відсутності на роботі, не заслуговують на увагу, оскільки пояснення від ОСОБА_1 було відібрано у телефонному режимі, а сама по собі обставина невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.
Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2023 року у справі № 564/2853/21.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона, згідно вимог ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особами, які подали апеляційні скарги, не надано. Доводи апеляційних скарг апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, -
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Білоус Тетяни Анатоліївни залишити без задоволення, а рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 03 травня 2024 року без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 02 серпня 2024 року.
Головуючий-суддя Шимків С.С.
Судді: Боймиструк С.В.
Ковальчук Н.М.
