СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 липня 2024 року м. Харків Справа № 913/768/21
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гребенюк Н.В. , суддя Шутенко І.А.,
за участю секретаря судового засідання Соляник Н.В.
за участю представників сторін:
позивача - Литвин А.Б.,
відповідача - Колісниченко А.С., Бардін І.С.,
розглянувши апеляційну скаргу ТОВ "Діброва" на рішення господарського суду Луганської області від 09.11.2022 у справі № 913/768/21 (повний текст якого складено та підписано 18.11.2022 в приміщенні господарського суду Луганської області суддею Івановим А.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сателлит", м. Київ,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва", смт Мілове Міловського району Луганської області,
про стягнення 2 214 936 грн. 00 коп.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Луганської області від 09.11.2022 у справі № 913/768/21 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сателлит» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діброва» задоволено повністю.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Діброва» (92500, Луганська обл., Міловський р-н, смт Мілове(з), вул. Міловська, буд. 68А, ідентифікаційний код 21832609) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сателлит» (01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, буд. 32Б, офіс 1019, ідентифікаційний код 13501985) штраф у розмірі 2 214 936 грн. 00 коп. та судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 33 224 грн. 04 коп.
ТОВ «Діброва» подало до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (вх.№ 2308Л/1 від 01.11.2023), підписану від імені заявника адвокатом Бардіним І.С., у якій просило скасувати рішення господарського суду Луганської області від 09.11.2022 у справі №913/768/21 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, стягнути з позивача на користь відповідача понесені витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та витрати на професійну правничу допомогу.
Ухвалою суду від 15.11.2023 вказану апеляційну скаргу було повернуто заявникові на підставі п.1 ч.5 ст.260 ГПК України, із посиланням на непідтвердженість повноважень особи, якою підписано скаргу.
Постановою Верховного Суду від 24.03.2024 ухвалу від 15.11.2023 у справі №913/768/21 було скасовано, справу №913/768/21 направлено до Східного апеляційного господарського суду для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про наявність або відсутність підстав для відкриття апеляційного провадження.
17.05.2024 матеріали справи надійшли до Східного апеляційного господарського суду (вх.№ 1273Л/1).
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.05.2024 апеляційну скаргу ТОВ «Діброва» (1273Л/1) на рішення господарського суду Луганської області від 09.11.2022 у справі № 913/768/21 було залишено без руху, у зв`язку з відсутністю доказів сплати судового збору у встановленому Законом України "Про судовий збір" порядку та розмірі, та відсутністю доказів направлення копії апеляційної скарги позивачеві.
Після усунення заявником недоліків скарги, ухвалою суду від 06.06.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Діброва» (1273Л/1) на рішення господарського суду Луганської області від 09.11.2022 у справі № 913/768/21, призначено справу до розгляду на "09" липня 2024 р. на 10:00 год.
Водночас, після повернення Східним апеляційним господарським судом ухвалою від 15.11.2023 апеляційної скарги ТОВ «Діброва», заявник 29.11.2023 через систему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу ідентичного змісту (вх.№ 2587Л/1), підписану керівником ТОВ «Діброва», ОСОБА_1.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.12.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Діброва" на рішення господарського суду Луганської області від 09.11.2022 у справі № 913/768/21 та призначено справу до розгляду на 16.01.2024.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 оголошено про перерву у розгляді справи до 27.02.2024.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.01.2024 направлено матеріали справи № 913/768/21 до Верховного Суду. Зупинено провадження за розглядом апеляційної скарги ТОВ "Діброва" на рішення господарського суду Луганської області від 09.11.2022 у справі № 913/768/21 до повернення матеріалів справи із суду касаційної інстанції.
Після надходження 17.05.2024 до Східного апеляційного господарського суду матеріалів справи № 913/768/21, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.05.2024 поновлено апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Діброва" на рішення господарського суду Луганської області від 09.11.2022 у справі №913/768/21. Справу призначено до розгляду на 09.07.2024 на 10:00 год.
Як було встановлено Східним апеляційним господарським судом, текст апеляційної скарги ТОВ «Діброва» вх. 2308Л/1 (вх. 1273Л/1 - після повернення справи із Верховного Суду), поданої представником зазначеного товариства адвокатом Бардіним І.С. (т.3, а.с.8), та текст апеляційної скарги вх.№ 2587Л/1, поданої від імені цього ж товариства його керівником, ОСОБА_1. (т.4, а.с.158), є повністю ідентичними. Отже, суд апеляційної інстанції вважає подання таких скарг однією процесуальною дією ТОВ «Діброва» та розглядає їх як один документ.
В апеляційній скарзі ТОВ «Діброва» стверджує про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, зазначаючи наступне: відповідач не був повідомлений про розгляд справи №913/768/21 господарським судом, судова кореспонденція йому не надсилалась; посилання суду першої інстанції на положення Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції», як підставу для розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України та забезпечення таким чином належного повідомлення відповідача є безпідставним та неправомірним, оскільки норми вказаного закону визначають заходи правового реагування в районі проведення антитерористичної операції і спрямовані на забезпечення доступу громадян та юридичних осіб до суду, що знаходяться в зоні АТО, разом із тим, смт. Мілове, Старобільського району Луганської області, не знаходилось і не знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції, а є тимчасово окупованою територією з 24.02.2022, внаслідок повномасштабного російського вторгнення на територію України; суд першої інстанції не вжив жодних заходів, спрямованих на встановлення, чи взагалі існує у відповідача технічна можливість бути обізнаним про дату, час і місце розгляду справи. Також заявник скарги стверджує про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, зазначаючи наступне: обов`язковою передумовою для покладення на особу відповідальності за порушення зобов`язання є вчинення особою правопорушення у сфері господарювання та наявність вини особи, яка його порушила, а тому для застосування неустойки, зокрема, у формі штрафу в розмірі 20 % від вартості непоставленого товару, передбаченого п. 8.2. Договору, укладеного між сторонами, суду першої інстанції недостатньо було лише встановити факт господарського правопорушення, а й надати належну оцінку тим обставинам, які зумовили причини невиконання зобов`язання та діям, відповідача спрямованим їх усунення. Останнє, на переконання відповідача, судом першої інстанції зроблено не було. А саме, заявник вказує, що ТОВ «Діброва», як сільгоспвиробником, було вжито всіх залежних від нього заходів, спрямованих на засівання майбутнього врожаю соняшника та його виробництво в агросезоні 2020 року, станом на 01.06.2020, з урахуванням укладених підприємством договорів купівлі-продажу незавершеного виробництва соняшника та наведених статистичних показників площі засіяних ТОВ «Діброва» під соняшник земельних ділянок, а також показників планової врожайності, загальний обсяг очікуваного до збору врожаю соняшника в агросезоні 2020 року по ТОВ «Діброва» становив 4038,40 т., що дозволяло покрити потреби у поставці товару ТОВ «Сателлит» за Договором поставки (обсяг поставки - 3000 тон). Апелянт вважає безпідставними висновки суду першої інстанції про те, що «договором не передбачено, що насіння соняшника має бути вирощено саме відповідачем», а також те, що «засівання майбутнього врожаю та виробництва соняшника в агросезоні 2020 року аж ніяк не стосуються предмету розгляду даної справи», оскільки саме умовами спірного договору, які були запропоновані позивачем, передбачалося постачання товару на умовах «першої поставки», що неможливо іншим шляхом, аніж через виробництво відповідачем власними силами сільськогосподарської продукції, в цьому контексті, при системному тлумаченні умов розділу 1 та 13 договору поставки, відповідач вважає за необхідне прослатися перед судом апеляційної інстанції на принцип «Contra proferentem» (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав), за яким саме позивач, який включив до договору спірні пункти про умови «першої поставки», повинен нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови; обґрунтовуючи свої заперечення проти заявленого позову, відповідач у поданих до суду письмових заявах по суті справи наголошував на тому, що на початку вересня 2020 року, під час проведення робіт із зібрання врожаю соняшника сталося рейдерське захоплення земельних ділянок, на яких знаходився вже вирощений врожай, а також сільськогосподарської техніки ТОВ «Діброва», яке супроводжувалося протиправним сприянням рейдерам з боку представників правоохоронних органів; сертифікатом про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) ТПП України засвідчила наявність форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили); висновками експертів ННЦ «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С.Бокаріуса» № 2965/2966 від 24.02.2021 та № 20527 від 31.03.2021 було встановлено, що загальний обсяг врожаю соняшника 2020 року, втраченого ТОВ «Діброва» внаслідок рейдерських дій, складає 1411,28 т., а загальний розмір збитків підприємства, завданих внаслідок таких дій - 29 636 880,00 грн; самостійною причиною, яка вплинула на недобір врожаю соняшника у 2020 році стала посуха, яка мала місце на території Луганської області та суттєво вплинула на якісні та кількісні показники зібраного врожаю - вказані обставини підтверджуються, зокрема, Довідкою, наданою Луганським обласним центром з гідрометеорології ДСУНС № 9911-1-1332/9911032 від 08.11.2021, у якій відображено, що починаючи з середини липня й майже до кінця жовтня 2020 року тривав майже бездощовий період. Окрім того, апелянт стверджує про неспівмірність та необґрунтованість розміру штрафних санкцій, з огляду на те, що на його думку, позивач не зазнав збитків; відповідача покарано у максимально можливому та непропорційно великому розмірі за відсутності його вини при прямому протиправному втручанні у його господарську діяльність з боку інших осіб та без врахування мільйонних збитків, яких зазнав сам відповідач у зв`язку із існуючою ситуацією, та без урахування подій після 24.02.2022, коли більша частина активів відповідача знаходиться в окупації (зокрема нерухомі земельні ділянки) і його господарська діяльність зупинена та не факт що буде відновлена - господарський суд без жодного зменшення покладає на відповідача штраф для покриття «певних незручностей» позивача, чим діє несправедливо та нерозумно та покладає на відповідача непропорційний індивідуальний та надмірний тягар.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає наступне: повідомлення про дату, час та місце розгляду справи було здійснено судом першої інстанції належним чином, з дотриманням норм процесуального та матеріального права, а відповідачем було подано відповідні заяви по суті справи, в яких була представлена його позиція; ані відповідач, ані його адвокат протягом 9 місяців (з 24.02.2022 по 09.11.2022) не цікавились провадженням у справі, ні телефоном, ні за допомогою мережі Інтернет. Також позивач стверджує, що відповідач не перереєстрував своє місцезнаходження на підконтрольну Україні територію, адже наявні дані про здійснення ним господарської діяльності на окупованій території та перебування на обліку в податкових органах держави-агресора та терористичних утворень. Стосовно суті спору позивач зазначає, що відповідач згідно з укладеним між сторонами договором узяв на себе зобов`язання щодо поставки товару - насіння соняшника, при цьому способи вирощування, правовідносини із землекористувачами земельних ділянок, на яких цей врожай вирощувався, чи з іншими контрагентами відповідача ніяким чином не змінюють його обов`язку щодо поставки, визначеної Договором кількості соняшнику у певний строк, а також не знімають із ТОВ «Діброва» відповідальність за невиконання такого зобов`язання, наслідком якого і є нараховані позивачем штрафні санкції у відповідності до умов Договору; самим же відповідачем фактично підтверджено, що якщо посуха і була, то почалась вона задовго до укладення Договору (а саме, з червня 2020 року); на момент укладення договору в кінці липня 2020 року земля вже була сухою - вказані обставини не є непередбачуваними та надзвичайними, і на момент укладення договору відповідачем вони вже існували та не могли бути йому невідомі з огляду на характер його господарської діяльності; відповідач не вживав заходів для перевірки посівів соняшника під час їх росту, не вжив заходів для придбання товару у третіх осіб, з метою належного виконання зобов`язання перед позивачем. Також позивач наполягає на тому, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання; відповідачем не заявлялось клопотання про зменшення штрафних санкцій, хоча були подані всі необхідні заяви по суті справи. Позивач просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ТОВ «Діброва», а рішення господарського суду Луганської області від 09.11.2022 року по справі № 913/768/21 - залишити без змін.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач також зазначає, що оскільки адвокатське об`єднання «Юридична фірма «Ілляшев та Пратнери» була залучена ТОВ «Сателлит» в якості представника по даній справі, а також з огляду на те, що в матеріалах справи містяться відповідні договори про надання правової допомоги, орієнтовний розрахунок витрат на правничу допомогу, які позивач очікує понести у зв`язку з розглядом даної справи в Східному апеляційному господарському суді складає фіксовану суму в 3 100 (три тисячі сто) Євро, що в перерахунку в гривню складає орієнтовно 133 300 грн; розрахунок та докази понесених судових витрат будуть надані після ухвалення рішення по справі.
В ході апеляційного провадження сторонами було також подано до суду наступні документи.
Позивач подав клопотання (вх.720 від 15.01.2024) щодо вжиття судом заходів у зв`язку можливою причетністю до фінансування держави-агресора власниками та керівництвом ТОВ «Діброва», в якому просить винести окрему ухвалу стосовно порушення законодавства України: ТОВ «Діброва», ФГ «Криничне», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - яке містить ознаки кримінального правопорушення за ст. ст. 110-2, 111-1, 111-2 Кримінального кодексу України; надіслати окрему ухвалу до Служби безпеки України та запросити надання відповіді про вжиті ними заходи.
Відповідач надав заперечення (вх.№1277 від 24.01.2024), в яких просить суд визнати вказане клопотання зловживанням процесуальними правами та повернути його заявнику без розгляду; звернутися із відповідним повідомленням про втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя до Вищої Ради Правосуддя для вжиття заходів у межах компетенції.
Відповідач надав додаткові письмові пояснення на відзив (вх.№2965 від 28.02.2024), в яких наполягає на тому, що механізм повідомлення учасника справи, зокрема, відповідача, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (ч. 4 ст. 122 ГПК України) як обов`язкову умову для такого повідомлення визначає відсутність у суду відомостей про зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи учасника справи, однак відповідна норма процесуального закону не може застосовуватись до відповідача, оскільки останній не є юридичною особою, місцезнаходження якого є невідомим для суду; щодо посилання господарського суду на обставини належного повідомлення представника відповідача - адвоката Попова О.І. про судове засідання, призначене на 07.12.2022, шляхом надсилання ухвали суду від 16.11.2022 на його електронну адресу, є безпідставними та недоречними, оскільки на цей час відповідний адвокат вже не мав повноважень на здійснення представництва відповідача та не був його представником; електронну пошту відповідача було зламано невідомими особами. Відповідач зазначає, що так само як у суду першої інстанції не було можливості направляти кореспонденцію на адресу відповідача в умовах воєнного стану, так само і у ТОВ «Діброва» не було можливості направити до суду повідомлення про припинення користування електронною поштою. Із посиланням на вказані обставини відповідач наполягає на тому, що ТОВ «Діброва» не було належним чином повідомлене про розгляд справи в суді першої інстанції. Стосовно суті спору відповідач зазначає, що здійснивши наразі тлумачення умов договору, укладеного між позивачем та відповідачем, із урахуванням його п. 13.1, чітко вбачається, що відповідач повинен був поставити саме безпосередньо ним виготовлений товар, що «поставляється вперше», і будь-яке інше постачання товарів позивачу вважалося б неналежним виконанням умов договору, тому, на думку відповідача, позивач умисно був заінтересований виключно у штрафних санкціях та не бажав отримання виконання договору, а тому одразу відмовився від самого договору, використавши інститут штрафу як наживу; позивач не цікавився, у зв`язку з чим виникло прострочення та не намагався узгодити у зв`язку з існуючими обставинами питання щодо можливості відстрочення виконання зобов`язань відповідачем або ж щодо можливості внесення змін до договору, щоб відповідач міг виконати умови договору іншим чином - зокрема, поставивши позивачу товар інших виробників; ТОВ «Сателлит» нічого не заважало укласти інших договір з іншим постачальником, що виключає завдання збитків позивачу. Відповідач посилається на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 01.02.2024 у справі №913/767/21 (у спорі між ТОВ «Сателлит» та ФГ «Криничне»), щодо застосування ст.617 ЦК України.
29.02.2024 позивач звернувся до суду з клопотанням (вх.№3017) про закриття апеляційного провадження у справі, посилаючись на те, що апеляційну скаргу, подану від імені ТОВ «Діброва» його керівником, ОСОБА_1 , через систему «Електронний суд», не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати; суд при відкритті провадження не з`ясував у відповідача, місцем реєстрації якого є окупована територія, законності походження його кваліфікованого електронного підпису; відповідний договір про надання електронних послуг є нікчемним в силу ст.13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Відповідач надав заперечення від 11.03.2024, в яких із посиланням на практику Верховного Суду зазначає про відсутність підстав для закриття апеляційного провадження.
01.04.2024 відповідач надав заяву (вх.№ 4675) із доповненням до заперечень на клопотання позивача щодо вжиття судом заходів зв`язку можливою причетністю до фінансування держави-агресора власниками та керівництвом ТОВ «Діброва», в якій зазначає про наявність відомостей щодо відкриття кримінального провадження щодо керівництва ТОВ «Сателлит» за ст.110-2 КК України.
03.04.2024 відповідач подав додаткові письмові пояснення щодо наявності повноважень у адвокатів ТОВ «Діброва» для представництва його інтересів, а також додаткові письмові пояснення до заперечення на клопотання позивача про закриття апеляційного провадження.
15.05.2024 позивач надав пояснення (вх.№6744) до раніше поданого ним клопотання про закриття апеляційного провадження, в якому наполягає на тому, що апеляційні скарги від імені ТОВ «Діброва» підписано особами без належних повноважень.
04.07.2024 відповідач надав додаткові пояснення у справі (вх.№8942), в яких, заперечуючи проти доводів позивача, просить суд: «Поновити/продовжити строк на подання доказів, наданих у спростування хибних доводів щодо включених хибних, неправдивих та аморальних відомостей ТОВ «Сателлит» у відзив з неправдивою інформацією щодо начебто співробітництва ФГ «Криничне» та ТОВ «Діброва» із окупаційною владою держави-агресора як такий, що пропущений з поважних причин (у зв`язку із зазначенням вказаних відомостей лише у відзиві на апеляційну скаргу), визнати включення хибних, неправдивих та аморальних відомостей ТОВ «Сателлит» у відзив з неправдивою інформацією щодо начебто співробітництва ФГ «Криничне» та ТОВ «Діброва» із окупаційною владою держави-агресора - зловживанням процесуальними правами та повернути відзив заявнику без розгляду, визнати включення хибних, неправдивих та аморальних відомостей ТОВ «Сателлит» у відзив з неправдивою інформацією щодо начебто співробітництва ФГ «Криничне» та ТОВ «Діброва» із окупаційною владою держави-агресора - втручанням в діяльність судді та звернутись із відповідним повідомленням про втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя до Вищої Ради Правосуддя для вжиття заходів в межах компетенції».
05.07.2024 представник відповідача подав заяву про участь у судовому засіданні 09.07.2024 поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою суду від 08.07.2024 вказану заяву було задоволено.
Позивач 05.07.2024 надав додаткові пояснення у справі (вх.№8983), у яких зокрема стверджує про те, що було оголошено підозру та обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою підозрюваного в кримінальному провадженні керівника та власника ТОВ «Діброва» та ФГ «Криничне» - вказане вбачається з ухвали Київського апеляційного суду від 27.05.2024 у справі №761/14027/24; ФГ «Криничне» та ТОВ «Діброва» після перереєстрації за законодавством рф вели господарську діяльність на непідконтрольній території, а саме реалізовували продукцію, а також надавали відповідну звітність до фіскальних органів рф. Позивач просить долучити до матеріалів справи копії відповідних ухвал слідчого судді, а також Інформація з реєстру рф «Государственного информационного ресурса бухгалтерской (финансовой) отчетности» відносно ФГ «Криничне» та ТОВ «Діброва» від 04.07.2024.
08.07.2024 відповідач подав клопотання (вх.№ 9062), в якому просив відкласти розгляд справи у зв`язку з хворобою представника (доказів на підтвердження вказаних обставин до клопотання не додано).
У судовому засіданні 09.07.2024, в якому були присутній представник позивача, суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи з огляду на його необґрунтованість. Водночас, у вказаному засіданні було оголошено перерву до 23.07.2024 до 15:45 год. - про що постановлено відповідну ухвалу.
17.07.2024 відповідач подав клопотання (вх.№ 9425) про повернення додаткових пояснень ТОВ «Сателлит» від 05.07.2024 без розгляду, в якому, зазначаючи, що чинне керівництво ТОВ «Діброва», а саме його керівник та кінцевий бенефіціарний власник ОСОБА_1 не вчиняв жодних дій самостійно чи через третіх осіб щодо можливої реєстрації юридичної особи з аналогічною назвою (чи перереєстрації) у органах російської федерації чи будь-якій іншій іноземній країні - просить суд: вжити належних заходів керування судовим процесом у вигляді присічення надання до суду стороною позивача відомостей та матеріалів, які не мають жодного відношення до цієї справи; запобігти зловживанню позивачем його процесуальними правами у формі подання до суду відомостей та інформації які не мають жодного відношення до розгляду цієї справи з єдиною метою позапроцесуального протиправного впливу та тиску на суд та схиляння останнього до прийняття рішення по справі не на підставі доказів та матеріалів справи, а на підставі не маючих жодного відношення до справи емоційно-дискредитуючих відомостей щодо відповідача на порушення засад недискримінації та змагальності - шляхом вжиття щодо позивача відповідних заходів процесуального примусу; визнати повідомлення хибних, неправдивих та аморальних відомостей ТОВ «Сателлит» у поясненнях від 05.07.2024 з неправдивою інформацією щодо начебто співробітництва ФГ «Криничне» та ТОВ «Діброва» із окупаційною владою держави-агресора - зловживанням процесуальними правами та повернути вказані пояснення з додатками до них заявнику без розгляду; визнати повідомлення хибних, неправдивих та аморальних відомостей ТОВ «Сателлит» у поясненнях від 05.07.2024 з неправдивою інформацією щодо начебто співробітництва ФГ «Криничне» та ТОВ «Діброва» із окупаційною владою держави-агресора - втручанням в діяльність судді та звернутись із відповідним повідомленням про втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя до Вищої Ради Правосуддя для вжиття заходів в межах компетенції.
23.07.2024 позивач надав додаткові пояснення (вх.№9700), в яких зазначає про відсутність підстав для зменшення розміру штрафу, заявленого до стягнення, оскільки відповідне належить до дискреційних повноважень суду. Позивач зазначає, що задля заміщення не поставлених відповідачем 1000 тон товару по договору поставки № Р90029 від 30.07.2020, позивач уклав договори поставки насіння соняшнику з іншими контрагентами за вищою ціною (копії договорів, а також інших доказів, які раніше не подавалися позивачем до матеріалів справи, додано до пояснень), внаслідок чого зазнав збитків у розмірі 4 114 092,50 грн. Також позивач просить постановити окрему ухвалу стосовно порушення законодавства України з боку керівництва та власників ТОВ «Діброва» та ФГ «Криничне», що можуть містити ознаки кримінального правопорушення за ст. ст. 110-2, 111-1, 111-2 Кримінального кодексу України, надіслати окрему ухвалу до Служби безпеки України та запросити надання відповіді про вжиті ними заходи.
У судовому засіданні 23.07.2024, в якому були присутні представники обох сторін, було оголошено перерву до 30.07.2024 до 16:15 год.
26.07.2024 позивач надав клопотання (вх.№ 9919), в якому просить визнати поважною причину неподання, поновити (продовжити) відповідний процесуальний строк та приєднати до матеріалів справи № 913/768/21 в якості доказів аналітичні огляди ринків, службові записки, накази, договори, рахунки, видаткові накладні, дебетові повідомлення, які були подані ТОВ «Сателлит» до Східного апеляційного господарського суду разом із додатковими поясненнями від 23.07.2024 по даній справі. Позивач вказує, що зазначені докази, які, на думку ТОВ «Сателлит», підтверджують понесення ним збитків внаслідок невиконання ТОВ «Діброва» умов договору, не було подано раніше, оскільки відповідач не звертався до суду першої інстанції із клопотанням про зменшення розміру штрафу.
30.07.2024 відповідач надав клопотання (вх.№10031), в якому просить: повернути позивачу без розгляду пояснення від 23.07.2024, в яких останній зазначає про нові обставини (підстави) позову у вигляді начебто завдання йому збитків; повернути позивачу без розгляду усі докази, надані до пояснень від 23.07.2024; у разі необхідності - зменшити розмір штрафних санкцій, заявлених позивачем до стягнення у разі часткового задоволення позову з урахуванням засад справедливості, добросовісності та розумності.
У судовому засіданні 30.07.2024 представники обох сторін підтримали заявлені ними раніше клопотання та просили їх задовольнити.
Розглянувши клопотання позивача про закриття провадження у справі, колегія суддів зазначає наступне.
Позивач у вказаному клопотанні наполягає на тому, що апеляційну скаргу, подану від імені ТОВ «Діброва» його керівником, ОСОБА_1 , через систему «Електронний суд», не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, оскільки відповідний договір про надання електронних довірчих послуг від 10.11.2023, укладений між ТОВ «Art - Мaster» та ТОВ «Діброва», є нікчемним в силу ст.13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Разом з тим, положення ч.2 ст.13 Закону поширюється на договори, які укладаються суб`єктом господарювання при здійсненні ним господарської діяльності, тобто у випадках, коли він реалізує продукцію, виконує роботи, надає послуги. Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Однак у цьому випадку укладення договору про надання електронних довірчих послуг між ТОВ «Art - Мaster» та ТОВ «Діброва» стосується не надання, а отримання ним послуг, та, відповідно - можливості відповідача користуватися передбаченими процесуальним законодавством електронними сервісами (електронним кабінетом, відеоконференціями тощо), тобто реалізації скаржником його конституційного та конвенційного права на доступ до правосуддя. Таку правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 26.03.2024 у справі № 913/768/21, в якій Верховний Суд відмовив ТОВ «Сателлит» в аналогічному клопотанні про закриття касаційного провадження, заявленому з тих же підстав, що і дане клопотання про закриття апеляційного провадження, а також не погодився з висновком Східного апеляційного господарського суду, викладеним в ухвалі від 15.11.2023, про те, що апеляційна скарга, подана від імені ТОВ "Діброва" адвокатом Бардіним І.С., підписана особою, яка не має права її підписувати (відповідне і стало підставою для скасування зазначеної ухвали та направлення справи до Східного апеляційного господарського суду для продовження розгляду).
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у клопотанні позивача про закриття провадження у справі.
Щодо клопотання позивача про постановлення окремої ухвали стосовно порушення законодавства України: ТОВ «Діброва», ФГ «Криничне», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - яке, на думку позивача, містить ознаки кримінального правопорушення за ст. ст. 110-2, 111-1, 111-2 Кримінального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до положень частин 1, 11 ст. 246 ГПК України, суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Окрема ухвала стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення, надсилається прокурору або органу досудового розслідування, який повинен надати суду відповідь про вжиті ними заходи у визначений в окремій ухвалі строк. За відповідним клопотанням прокурора або органу досудового розслідування вказаний строк може бути продовжено.
Окрема ухвала суду у розумінні положень ст.246 ГПК є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду. Тобто за своєю суттю окрема ухвала є формою реагування суду на виявлені порушення вимог законодавства та інструментом для їх усунення шляхом надання відповідних звернень особі/особам, до компетенції та/або обов`язку яких відноситься усунення виявлених порушень.
Разом з тим, постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду, яке він може реалізувати у випадку виявлення при вирішенні спору по суті порушення певним органом чи особою вимог законодавства (аналогічний висновок міститься у п.47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №171/2124/18, у п.72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2018 у справі №521/18287/15-ц, постанові Верховного Суду від 26.10.2022 у справі №906/344/21).
Окрім того, суд не постановляє окремих ухвал за клопотаннями сторін (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.02.2022 у справі №750/3192/14, у постанові Верховного Суду від 12.06.2024 у справі № 911/172/22 тощо).
З огляду на викладене вище та на обставини даної справи, колегія суддів не вбачає підстав для постановлення окремої ухвали в порядку ст.246 ГПК України.
Водночас позивач не позбавлений права на звернення до правоохоронних органів з заявою, за наявності в нього інформації, підтвердженої відповідними доказами, щодо обставин, викладених у клопотанні - про це було зазначено у постанові Верховного Суду від 26.03.2024 у справі № 913/768/21, в якій Верховний Суд залишив без задоволення аналогічне клопотання позивача про необхідність постановлення окремої ухвали щодо керівництва ТОВ «Діброва».
За наведених обставин колегія суддів залишає без задоволення вищевказане клопотання позивача про постановлення окремої ухвали.
Розглянувши клопотання відповідача про звернення з повідомленням про втручання в діяльність судді та щодо зловживання позивачем процесуальними правами, колегія суддів зазначає наступне.
ТОВ «Діброва» стверджує про зловживання позивачем його процесуальними правами у формі подання до суду відомостей та інформації, які не мають жодного відношення до розгляду цієї справи з єдиною метою позапроцесуального протиправного впливу та тиску на суд та схиляння останнього до прийняття рішення по справі не на підставі доказів та матеріалів справи, а на підставі не маючих жодного відношення до справи емоційно-дискредитуючих відомостей щодо відповідача на порушення засад недискримінації та змагальності - у зв`язку з чим наполягає на вжитті щодо позивача відповідних заходів процесуального примусу, а також зазначає про необхідність звернутись із відповідним повідомленням про втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя до Вищої Ради Правосуддя для вжиття заходів в межах компетенції.
Статтею 126 Конституції України визначено, що незалежність та недоторканність судді гарантується Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Держава забезпечує особисту безпеку судді та членів його сім`ї.
Згідно зі ст.6 Закону "Про судоустрій і статус суддів", здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою впливу на безсторонність суду забороняється та тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Статтею 48 Закону "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що незалежність судді забезпечується недоторканністю та імунітетом судді; забороною втручання у здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді; визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім`ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту. Крім того, вказаною нормою встановлено обов`язок органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, а також фізичних і юридичних осіб та їх об`єднань поважати незалежність судді і посягати на неї.
Відповідно до ч.4 ст.48 Закону "Про судоустрій і статус суддів" суддя зобов`язаний звернутися з повідомленням про втручання в його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя до Вищої ради правосуддя та до Генерального прокурора.
Дослідивши доводи скаржника, колегія суддів зазначає, що не вбачає у змісті тих письмових пояснень, поданих ТОВ "Сателлит" до суду апеляційної інстанції, на які посилається відповідач, втручання у здійснення правосуддя та вплив на безсторонність колегії суддів, а тому не вважає за необхідне звертатися до Вищої ради правосуддя з відповідним повідомленням на підставі ч.4 ст.48, п.9 ч.7 ст.56 Закону "Про судоустрій і статус суддів", тому таке клопотання ТОВ «Діброва» суд залишає без задоволення.
Також, однією із основних засад господарського процесу є неприпустимість зловживання процесуальними правами, закріплена у п.11 ч.3 ст.2 , ст.43 ГПК.
Відповідно до п.5 ч.5 ст.13 ГПК суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
У ст.43 ГПК закріплено, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом, зокрема ч.3 ст.43 ГПК.
Однак відповідачем не доведено наявності в діях позивача жодної із наведених вище ознак зловживання процесуальними правами.
Враховуючи зазначене та з огляду на необґрунтованість тверджень, що в діях позивача є ознаки втручання у здійснення правосуддя, суд відхиляє також доводи про те, що подання позивачем до суду апеляційної інстанції пояснень (на які посилається відповідач) є зловживанням процесуальними правами. Аналогічні висновки також викладені у постанові Верховного Суду від 26.03.2024 у справі № 913/768/21.
Стосовно посилань позивача на можливу причетність до фінансування держави-агресора власниками та керівництвом ТОВ «Діброва», а також стосовно наданої відповідачем інформації про наявність відомостей щодо відкриття кримінального провадження щодо керівництва ТОВ «Сателлит» за ст.110-2 КК України - колегія суддів зазначає, що наведене не стосується предмету розгляду в даній справі. Відповідно, всі пояснення, заперечення та докази, пов`язані із зазначеними твердженнями обох сторін, залишаються без розгляду та не враховуються в даному апеляційному провадженні. Як було вказано вище, сторони не позбавлені права на звернення до правоохоронних органів з заявами, за наявності відповідної інформації, підтвердженої належними доказами.
Розглянувши клопотання позивача (вх.№ 9919 від 26.07.2024), в якому заявник просить визнати поважною причину неподання, поновити (продовжити) відповідний процесуальний строк та приєднати до матеріалів справи № 913/768/21 в якості доказів аналітичні огляди ринків, службові записки, накази, договори, рахунки, видаткові накладні, дебетові повідомлення, які були подані ТОВ «Сателлит» до Східного апеляційного господарського суду разом із додатковими поясненнями від 23.07.2024, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.3 ст.269 ГПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Тобто приписи частини третьої статті 269 ГПК України передбачають наявність двох обов`язкових передумов для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи".
Отже Господарський процесуальний кодекс України допускає виняткові випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Проте, виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції саме в суді першої інстанції, оскільки відсутність відповідних доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність. Відповідну правову позицію викладено Верховним Судом, зокрема, в постанові від 17.07.2024 у справі № 910/14396/23.
Позивач вказує, що зазначені докази, які, на думку ТОВ «Сателлит», підтверджують понесення ним збитків внаслідок невиконання ТОВ «Діброва» умов договору, не було подано раніше, оскільки відповідач не звертався до суду першої інстанції із клопотанням про зменшення розміру штрафу.
Однак, на думку колегії суддів, зазначені доводи не підтверджують винятковості даного випадку та наявності причин, що об`єктивно не залежали від ТОВ «Сателлит» - оскільки вказане товариство не було обмежено у праві та можливості надавати до суду першої інстанції будь-які докази на підтвердження своїх вимог.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції відхиляє клопотання позивача про залучення нових доказів та зазначає, що ці докази не враховуватимуться в даному апеляційному провадженні.
Стосовно суті спору представники обох сторін у судовому засіданні 30.07.2024 підтримали викладену ними письмово правову позицію.
Дослідивши матеріали справи, а також доводи сторін, викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї, у наданих суду письмових та усних поясненнях, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам та розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 30.07.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сателлит" (покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діброва" (постачальник, відповідач) було укладено Договір поставки №Р90029 (далі - Договір), відповідно до умов п. 1.1. якого Постачальник зобов`язався поставити і передати у власність Покупця, а Покупець прийняти і оплатити насіння соняшника українського походження врожаю 2020 року (далі - Товар) на умовах DAP (Доставлено до місця призначення - Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Таганрозька, 76).
Загальна кількість товару в заліковій вазі становить 1 000,000 тонн +/-5% за вибором Покупця (п.п. 2.1. Договору), загальна вартість товару - 11 074 680,00 грн (п.3.4 Договору).
Пунктом 4.1. Договору передбачено, що поставка Товару здійснюється партіями автомобільним транспортом у строк з 1 вересня 2020 року до 15 жовтня 2020 року в суворій відповідності до номера Договору, наданого Покупцем.
Згідно з п. 8.2 Договору в разі, якщо поставка Товару Покупцеві була здійснена пізніше строків, вказаних в пп. 4.1 п. 4 цього Договору, Постачальник сплачує Покупцеві штраф у розмірі 10% від вартості несвоєчасно поставленого (непоставленого) Товару. В разі, якщо прострочення поставки перевищує 6 календарних днів, Покупець має право в односторонньому порядку відмовитися від виконання цього Договору, при цьому Постачальник зобов`язується сплатити штраф у розмірі 20% від вартості непоставленого Товару.
У розділі 9 Договору встановлено, що жодна із Сторін не відповідає за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов`язань за цим Договором у разі настання таких подій як повінь, пожежа, землетрус чи інших стихійних лих, а також воєнних дій, заколотів, державних заборонних актів чи інших обставин, якщо ці обставини настали після підписання Сторонами даного Договору і не залежать від їх волі. Якщо яка-небудь із обставин форс-мажору перешкоджає виконанню однією із Сторін своїх зобов`язань в період дії Договору, то даний Договір може бути подовжений на строк протягом якого діє така обставина.
Сторона, для якої виконання зобов`язань згідно Договору стало неможливим внаслідок настання обставин форс-мажору, повинна негайно, але не пізніше ніж через 10 днів після початку їх виникнення, письмово повідомити іншу Сторону про початок, можливий строк дії і очікуваний час припинення цих обставин.
Інформація про дію обставин форс-мажору повинна бути підтверджена Торгово-промисловою Палатою України. Відсутність письмового повідомлення, а також несвоєчасне сповіщення про настання обставин форс-мажору позбавляє відповідну сторону права посилатись на ці обставини в якості причини невиконання зобов`язань за Договором (п.п. 9.1.-9.3. Договору).
Сторони визначили в п. 13.4., що цей Договір вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань, визначених даним Договором.
Як встановлено судом першої інстанції та не спростовується апелянтом, договір підписаний сторонами та скріплений печатками сторін без жодних застережень та зауважень.
Із матеріалів справи також вбачається, що відповідач свої зобов`язання не виконав та не поставив позивачу товар у визначений договором строк, в зв`язку з чим кількість непоставленого товару за договором складає 1 000,000 тон.
З метою досудового врегулювання спору позивач направив поштою відповідачу претензію №22102020.4/010 від 22.10.2020, в якій вимагав у семиденний строк з моменту її отримання сплатити суму штрафу у розмірі 30% від вартості непоставленого Товару в сумі 3 322 404 грн. 00 коп. У повідомленні №22102020.5/010 від 22.10.2020 позивач повідомив відповідача про відмову від виконання Договору поставки №Р90029 від 30.07.2020 у односторонньому порядку та нарахування штрафу у розмірі 30% від вартості непоставленого Товару за прострочення виконання зобов`язання більше ніж на 6 календарних днів (т.1, а.с. 14 - 18). Як вбачається з матеріалів справи, до штрафу у розмірі 30% від вартості непоставленого Товару в сумі 3 322 404 грн. 00 коп., вказаного у претензії, входив також штраф у розмірі 20% в сумі 2 214 936 грн. 00 коп., стягнення якого є предметом розгляду у даній справі.
Проте, відповідач претензію позивача залишив без відповіді, не сплативши суму штрафу у розмірі 20% від вартості непоставленого Товару за прострочення виконання зобов`язання більше ніж на 6 календарних днів в сумі 2 214 936 грн. 00 коп. в добровільному порядку.
Оскільки відповідачем обов`язок щодо поставки Товару за Договором поставки №Р90029 від 30.07.2020 не виконано, штраф у розмірі 20% від суми невиконаної частини зобов`язання не сплачено, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 2 214 936 грн. 00 коп.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 22.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 08.12.2021. Як вбачається з наявної в матеріалах справи роздруківки с сайту підприємства «Укрпошта» (т.1, а.с.48), копію вказаної ухвали було отримано ТОВ «Діброва» 30.11.2021.
У судовому засіданні 08.12.2021 брав участь представник ТОВ «Діброва» адвокат Попов О.І., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №2075 серія ХВ №000367 від 27.03.2017, який був уповноважений на представництво інтересів ТОВ «Діброва» на підставі довіреності б/н від 17.11.2021 строком дії до 17.11.2022 (т.1, а.с.51).
10.12.2021 адвокат Попов О.І. від імені ТОВ «Діброва» надав відзив на позовну заяву (т.1, а.с.57), в якому просив повністю відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначав про відсутність вини ТОВ «Діброва» у невиконанні зобов`язання щодо поставки товару за договором, посилаючись на рейдерське захоплення земельних ділянок, на яких знаходився вже вирощений врожай, а також сільськогосподарської техніки ТОВ «Діброва», на важкі погодні умови (посуха), що призвели до зниження врожайності соняшника. До відзиву додано докази, які, на думку відповідача, підтверджують наведені обставини.
25.01.2022 адвокат Попов О.І. від імені ТОВ «Діброва» також надав заперечення, в яких просив відмовити у позові, наполягаючи на тому, що невиконання зобов`язання сталося внаслідок впливу обставин непереборної сили.
Із клопотанням про зменшення розміру штрафу відповідач до суду першої інстанції не звертався.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 09.02.2022 продовжено сторонам строк для подачі додаткових доказів та письмових пояснень до 23.02.2022. Закрито підготовче провадження. Призначено справу до судового розгляду по суті на 02.03.2022.
Судове засідання 02.03.2022 не відбулося у зв`язку з бойовими діями, що відбувалися у м. Харкові та Харківській області, про що 01.03.2022 учасників судових процесів було повідомлено на офіційному сайті Господарського суду Луганської області.
В подальшому розгляд справи неодноразово відкладався, про що постановлялися відповідні ухвали.
Для відповідача неодноразово на офіційному веб-сайті судової влади України розміщувалися оголошення про дату, час та місце розгляду справи, оскільки місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва" згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є: 92500, Луганська обл., Міловський р-н, смт Мілове(з), вул. Міловська, буд. 68А, яке включено до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій №75 від 25.04.2022.
Також, як зазначено в оскаржуваному рішенні суду та підтверджується матеріалами справи, представник відповідача адвокат Попов О.І. був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання з розгляду справи по суті, не лише шляхом направлення йому ухвал суду, але і особисто телефонограмою, проте правом взяти участь в судовому засіданні він не скористався, тому клопотання представника відповідача від 07.10.2022 та 03.11.2022 про відкладення розгляду справи суд першої інстанції визнав необґрунтованими та відмовив у їх задоволенні.
У судовому засіданні 09.11.2022 господарським судом Луганської області прийнято рішення в даній справі про задоволення позовних вимог.
В ході апеляційного провадження ТОВ «Діброва» наполягало на наявності процесуальних підстав для скасування оскаржуваного рішення, посилаючись на те, що відповідача не було належним чином повідомлено про розгляд господарським судом даної справи № 913/768/21.
Надаючи оцінку обставинам щодо дотримання місцевим господарським судом норм процесуального права при розгляді справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п.3 ч.3 ст.277 ГПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Як було встановлено вище, до початку воєнних дій ТОВ «Діброва» отримувало кореспонденцію від суду та через повноважного представника (адвоката Попова О.І.) брало участь у розгляді справи. Отже, відповідачеві було відомо про розгляд справи.
У березні 2022 року, встановивши, що смт. Мілове Луганської області, де знаходиться ТОВ «Діброва», включено до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), господарський суд розміщував повідомлення про розгляд справи на офіційному веб-сайті судової влади України, а також надсилав процесуальні документи на електронні адреси, повідомлені сторонами.
Апелянт, не заперечуючи обставин щодо публікації місцевим господарським судом відповідних оголошень, вважає такий спосіб повідомлення неналежним, зазначаючи, що механізм повідомлення учасника справи, зокрема, відповідача, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (ч. 4 ст. 122 ГПК України) як обов`язкову умову для такого повідомлення визначає відсутність у суду відомостей про зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи учасника справи, однак відповідна норма процесуального закону не може застосовуватись до відповідача, оскільки останній не є юридичною особою, місцезнаходження якого є невідомим для суду.
Разом з тим, Пунктом 21 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України передбачено, що особливості судових викликів та повідомлень, направлення копій судових рішень учасникам справи, у разі якщо адреса їх місця проживання (перебування) чи місцезнаходження знаходиться на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції, визначаються законами України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції».
Відповідно до частини 1 статті 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (у редакції, чинній на час прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення), якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.
Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії.
З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
Про необхідність застосування у даному випадку вищевказаних законів зазначив Верховний Суд у постанові від 23.01.2024 у справі №913/766/21 за позовом ТОВ «Сателлит» до ТОВ «Діброва», в якій визнав необґрунтованими доводи ТОВ «Діброва» щодо неналежного повідомлення відповідача про розгляд справи, аналогічні до тих, що відповідач наводив в ході апеляційного провадження в даній справі № 913/768/21.
Тому посилання апелянта на те, що суду було відомо місцезнаходження ТОВ «Діброва», та заперечення стосовно того, що положення Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції», визначають заходи правового реагування в районі проведення антитерористичної операції і спрямовані на забезпечення доступу громадян та юридичних осіб до суду, що знаходяться в зоні АТО, тоді як смт. Мілове, Старобільського району Луганської області, не знаходилось і не знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції, а є тимчасово окупованою територією з 24.02.2022 - колегія суддів не визнає належними аргументами.
Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, про час та місце судових засідань господарського суду, у тому числі, і судового засідання 09.11.2022, в якому прийнято оскаржуване рішення, було відомо адвокатові Попову О.І., який представляв інтереси відповідача на підставі довіреності б/н від 17.11.2021 строком дії до 17.11.2022. Зокрема, у клопотанні про відкладення розгляду справи (т.2, а.с.167) зазначений представник повідомив, що на його електронну адресу надійшла ухвала суду про призначення судового засідання на 09.11.2022.
Відповідно до частини 3 статті 120, частини 7 статті 242 ГПК України, якщо про розгляд справи повідомлений представник, то вважається, що повідомлена й особа, яку він представляє.
Як зазначив апелянт, «посилання господарського суду на обставини належного повідомлення представника відповідача - адвоката Попова О.І. про судове засідання, призначене на 07.12.2022, шляхом надсилання ухвали суду від 16.11.2022 на його електронну адресу, є безпідставними та недоречними, оскільки на цей час відповідний адвокат вже не мав повноважень на здійснення представництва відповідача та не був його представником; електронну пошту відповідача було зламано невідомими особами».
Однак вказані твердження спростовуються матеріалами справи, відповідно до яких судове засідання було призначено на 09.11.2022, коли адвокат Попов О.І. мав відповідні повноваження.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ТОВ «Діброва» раніше від закінчення строку дії довіреності (17.11.2022) направляло адвокату Попову О.І. або суду першої інстанції повідомлення про відкликання вказаної довіреності, про припинення повноважень адвоката Попова О.І. як представника ТОВ «Діброва» тощо.
До апеляційної скарги заявником додано копію документа з назвою «Повідомлення про розірвання клієнтом договорів про надання правової (правничої) допомоги», датованого 27.02.2022 та адресованого Попову О.І., однак жодних доказів направлення його адресатові заявник не надав. Окрім того, в ході апеляційного провадження, стверджуючи про відсутність у Попова О.І. належних повноважень щодо представництва, відповідач водночас зазначав, що ТОВ «Діброва» обґрунтовувало свої заперечення проти заявленого позову, та посилався на докази, які було додано до відзиву на позов, поданого адвокатом Поповим О.І. - на думку колегії суддів, зазначеним додатково підтверджуються обставини щодо визнання відповідачем наявності у вказаного адвоката належних повноважень на час розгляду справи господарським судом.
Також, як вбачається з матеріалів справи, ухвалу від 28.10.2022, якою розгляд справи було відкладено на 09.11.2022, суд надіслав на електронну пошту ТОВ «Діброва» (т.2, а.с. 164), яку було повідомлено суду у відзиві на позов (т.1, а.с.57).
У постанові від 23.01.2024 у справі №913/766/21 Верховний Суд зазначив, що доводи відповідача про те, що електронна пошта ТОВ «Діброва» була зламана невідомими особами, судом обґрунтовано не взято до уваги з огляду на те, що до Єдиного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців та громадських формувань не було внесено зміни щодо відомостей про офіційну адресу електронної пошти відповідача, в той час, як 22.11.2022 за заявою ТОВ «Діброва» було проведено державну реєстрацію відомостей щодо зміни керівника відповідача. Про зміну відомостей про офіційну адресу електронної пошти відповідач суду не повідомляв.
Як вбачається з матеріалів даної справи №913/768/21, вони також не містять повідомлення про зміну відповідачем відомостей про офіційну адресу електронної пошти.
Щодо направлення поштової кореспонденції, то, як зазначає сам відповідач - у суду першої інстанції не було можливості направляти кореспонденцію на адресу відповідача в умовах воєнного стану.
За таких обставин, колегія суддів зазначає, що в ході апеляційного провадження ТОВ «Діброва» не обґрунтувало тверджень про те, що суд першої інстанції не вжив жодних заходів, спрямованих на встановлення, чи взагалі існує у відповідача технічна можливість бути обізнаним про дату, час і місце розгляду справи - оскільки апелянтом не зазначено, в чому саме полягало порушення процесуального права судом першої інстанції і яким чином суд у даному випадку міг встановлювати наявність або відсутність у відповідача технічної можливості бути обізнаним про дату, час і місце розгляду справи (враховуючи також, що, як було зазначено вище, від імені ТОВ «Діброва» у судовому процесі діяв його повноважний представник).
Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, учасник справи має цікавитись станом відомого йому судового провадження(рішення від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України»). Як встановлено вище, ТОВ «Діброва» було відомо про розгляд господарським судом даної справи №913/768/21, при цьому відповідачем не доведено, що він був позбавлений можливості завчасно дізнатися про призначення судового засідання на 09.11.2022 з Єдиного державного реєстру судових рішень або ж шляхом реєстрації електронного кабінету в системі «Електронний суд».
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про дотримання судом першої інстанції приписів ст. 6, 120, 242 ГПК України щодо належного повідомлення відповідача про час та місце судового засідання 09.11.2022 - як шляхом направлення повідомлення його повноважному представникові, так і шляхом розміщення відповідного оголошення на офіційному сайті Судової влади України відповідно до вимог ГПК України та Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".
Отже, доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права спростовуються матеріалами справи та не можуть бути визнані підставою для скасування судового рішення.
Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи при перегляді оскаржуваного рішення по суті, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, колегія суддів виходить з наступного.
Предметом позову в даній справі є стягнення штрафу, а підставою є договір поставки №Р90029 від 30.07.2020.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 663 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань, не здійснив поставку товару за договором № Р90029 від 30.07.2020. Вказаних обставин апелянт не заперечує.
Відповідно до частини 3 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Сторони договору домовились про те, якщо прострочення поставки перевищує 6 календарних днів, покупець має право в односторонньому порядку відмовитися від виконання цього договору, при цьому постачальник зобов`язується сплатити штраф у розмірі 20% від вартості непоставленого товару (п. 8.2 договору).
Відповідно до розрахунку позивача штраф в розмірі 20% нараховано на суму непоставленого Товару в розмірі 11 074 680 грн. 00 коп. (як добуток кількості Товару щодо якого допущено прострочення поставки та ціни 1 тони соняшника в грн. - 1 000,000 х 11 074,68 = 11 074 680,00). Отже, згідно з розрахунком штраф становить 2 214 936 грн. 00 коп. (11 074 680,00 х 20% = 2 214 936,00). Перевіривши вказаний розрахунок, суд апеляційної інстанції зазначає, що він є арифметично правильним, відповідає умовам договору та нормам чинного законодавства.
Відповідач, не заперечуючи обставин щодо не здійснення ним поставки товару, а також правильності нарахування та розміру штрафу, заявленого позивачем до стягнення, водночас, із посиланням на ст.617 ЦК України, посилається на відсутність вини ТОВ «Діброва» у невиконанні договірного зобов`язання.
Надаючи оцінку аргументам апелянта, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст.617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтями 617 Цивільного кодексу України, 218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками.
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин, навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (постанова Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20).
Разом з тим, форс-мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов`язань, яка характеризується тим, що обставини форс-мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов`язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина 2 статті 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні").
У постанові від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 Верховний Суд щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" зазначив, що ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності; форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку.
Як вбачається з матеріалів даної справи № 913/768/21, сторони погодили наступні умови договору у випадку неможливості виконати договірні зобов`язання:
- жодна із сторін не відповідає за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором у разі настання таких подій як повінь, пожежа, землетрус чи інших стихійних лих, а також воєнних дій, заколотів, державних заборонних актів чи інших обставин, якщо ці обставини настали після підписання сторонами даного договору і не залежать від їх волі. Якщо яка-небудь із обставин форс-мажору перешкоджає виконанню однією із сторін своїх зобов`язань в період дії договору, то даний договір може бути подовжений на строк протягом якого дії така обставина (пункт 9.1 договору);
- сторона, для якої виконання зобов`язань згідного договору стало неможливим внаслідок настання обставин форс-мажору, повинна негайно, але не пізніше ніж через 10 днів після початку їх виникнення, письмово повідомити іншу сторону про початок, можливий строк дії і очікуваний час припинення цих обставин ( п. 9.2 договору);
- інформація про дію обставин форс-мажору повинна бути підтверджена Торгово-промисловою палатою України. Відсутність письмового повідомлення, а також несвоєчасне сповіщення про настання обставин форс-мажору позбавляє відповідну сторону права посилатись на ці обставини в якості причини невиконання зобов`язань за договором (п. 9.3 договору).
Відповідач стверджує про неможливість поставки товару внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажору), якими є акти та дії державних органів, зокрема накладення арешту на врожай сільськогосподарських культур, заборона вчиняти дії з проходу, проїзду техніки та транспортних засобів і збирання врожаю ТОВ "Діброва" щодо обов`язку (зобов`язання), а саме: поставити і передати у власність насіння соняшника українського походження врожаю 2020 року у кількості 1 000 тон у термін з 01.09.2020 по 15.10.2020 за Договором поставки №Р90029 від 30.07.2020, укладеним з ТОВ "Сателлит", які унеможливили його виконання у вказаний термін. Період дії форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили): дата настання - 15.09.2020, дата закінчення - 20.07.2021. Відповідне підтверджується сертифікатом Торгово-промислової палати України №3100-21-0951 від 03.12.2021 (т.2, а.с.31).
Разом з тим, сертифікат Торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21, від 19.08.2022 у справі 908/2287/17). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
Надавши оцінку вказаному доказу у сукупності з іншими матеріалами справи, суд першої інстанції дійшов переконливого висновку про те, що сертифікат Торгово-промислової палати України №3100-21-0951 від 03.12.2021 не може слугувати безперечним та належним доказом на підтвердження наявності у відповідача форс-мажорних обставин, зокрема, з тих підстав, що договори поставки врожаю соняшника іншому контрагенту та договір про розірвання договорів купівлі-продажу незавершеного виробництва і застави Торгово-промисловій палаті не надавалися, тому даний сертифікат фактично було видано на підставі обмежених даних щодо ситуації навколо врожаю, який вирощувався на землях Філії "Деркульський кінний завод №63" ДП "Конярство України".
В апеляційній скарзі ТОВ «Діброва» також посилається на неврахування місцевим господарським судом висновків експертів ННЦ "Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса" №2965/2966 від 24.02.2021 та №20527 від 31.03.2021, наданих відповідачем на підтвердження понесення ним збитків від втрати значної кількості врожаю.
Проте, як вбачається з оскаржуваного рішення, господарський суд дослідив відповідні докази і надав їм належну оцінку, зазначивши, що вказані висновки хоча і містять дані щодо врожайності соняшнику на полях Філії "Деркульський кінний завод №63" ДП "Конярство України", інформацію про вартість такого соняшнику, однак їх також було видано експертами на підставі обмеженого кола документів, що були надані відповідачем, які не містили повного обсягу інформації стосовно ситуації навколо врожаю соняшника, що вирощувався на землях Філії "Деркульський кінний завод №63" ДП "Конярство України".
Під час апеляційного провадження відповідач не навів жодних аргументів, що спростовували б зазначені висновки.
У суді першої та апеляційної інстанції відповідач наполягав на тому, що він повідомив позивача про настання відповідних форс-мажорних обставин в порядку, передбаченому договором.
На доказ зазначених тверджень ним надано до матеріалів справи копії листів №187 від 22.09.2020 та №196 від 15.10.2020 (т.2, а.с. 28, 29), а також роздруківки з сервісу електронної пошти (т.2, а.с.82, 83).
Разом з тим, як було встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, відповідач не надав доказів надіслання зазначених листів поштою.
Із вищевказаної роздруківки також не вбачається їх направлення, оскільки електронною адресою адресата зазначено: dmі[email protected]. В обґрунтування належності повідомлення позивача шляхом направлення листів №187 від 22.09.2020 та №196 15.10.2020 засобами електронної пошти на адресу представника ТОВ "Сателлит" Корнійка Д.М., відповідач зазначав, що у п. 13.12 Договору Корнійко Д.М. визначений як уповноважений на одержання основних матеріально-товарних цінностей за довіреністю.
Проте, як правильно встановлено господарським судом в оскаржуваному рішенні, в п. 9.2. Договору йдеться про необхідність безпосереднього повідомлення позивача як сторони Договору, а не уповноваженого на отримання матеріально-товарних цінностей. При цьому, згідно відкритих даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресою електронної пошти позивача є не: dmі[email protected], куди було відправлено листи, а [email protected]. Проте доказів відправлення листа саме на цю електронну адресу відповідач не надав.
Також у матеріалах справи відсутні докази направлення відповідачем позивачеві сертифікату Торгово-промислової палати України №3100-21-0951 від 03.12.2021.
Окрім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що, як вбачається зі змісту листів №187 від 22.09.2020 та №196 від 15.10.2020, відповідач повідомляє не про неможливість поставки взагалі, а лише про те, що її може бути здійснено не в повному обсязі. Водночас, як було встановлено вище, поставку за договором ТОВ «Діброва» не здійснило.
Відтак, посилання відповідача на те, що ним своєчасно було повідомлено позивача про настання про обставини, які об`єктивно унеможливили виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки, місцевий господарський суд правомірно визнав недоведеними, і в ході апеляційного провадження відповідач зазначеного висновку не спростував.
Тому, на думку колегії суддів, відповідач в силу вищенаведених положень п. 9.3 договору позбавився можливості посилатись на обставини, про які зазначено у сертифікаті Торгово-промислової палати, в якості форс-мажору.
Окрім того, стверджуючи про те, що накладення арешту на врожай сільськогосподарських культур, зокрема, соняшника, який ТОВ «Діброва» планувало поставити ТОВ «Сателлит» за договором, призвело до неможливості виконання договірного зобов`язання, відповідач водночас не обґрунтував неможливості придбання насіння у іншого виробника з метою поставки його позивачеві.
В суді першої та апеляційної інстанції відповідач посилався на те, що не міг виконати договірні зобов`язання шляхом поставки позивачеві насіння, придбаного в інших виробників, оскільки саме умовами спірного договору, які були запропоновані позивачем, передбачалося постачання товару на умовах «першої поставки», що неможливо іншим шляхом, аніж через виробництво відповідачем власними силами сільськогосподарської продукції, в цьому контексті, при системному тлумаченні умов розділу 1 та 13 договору поставки, відповідач вважає за необхідне прослатися перед судом апеляційної інстанції на принцип «Contra proferentem» (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав), за яким саме позивач, який включив до договору спірні пункти про умови «першої поставки», повинен нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови.
Стосовно наведених тверджень колегія суддів зазначає, що у розділі 13 Договору дійсно містяться положення про те, що підписанням цього договору ТОВ «Діброва» підтверджує, що воно є безпосереднім виробником товару, який постачається вперше; у постачальника наявні необхідні ресурси для досягнення результатів підприємницької діяльності тощо.
Однак ні з тих положень Договору, на які посилається відповідач, ні з будь-яких інших, не вбачається заборони для постачальника придбати насіння соняшника в іншого виробника з метою своєчасного виконання зобов`язання перед позивачем - на що обґрунтовано вказав місцевий господарський суд, зазначивши в оскаржуваному рішенні, що п.п. 13.1.1 Договору міститься у Розділі 13. Інші умови, а не в Розділах 1. Предмет договору, 2. Кількість і якість або 4. Строки та умови поставки, які і визначають, що саме має бути поставлено відповідачем згідно до умов вищевказаних розділів - насіння соняшника українського походження врожаю 2020 року, натомість жодних умов, що це має бути насіння соняшника, вирощене саме відповідачем, ці положення Договору не містять.
Під час апеляційного провадження, зокрема, в судовому засіданні 30.07.2024, у відповідь на запитання суду, представниками відповідача не наведено посилань на норми договору, з яких би вбачалася наявність зазначеного обмеження, та не обґрунтовано тверджень щодо «неясності» умов договору.
Також, стверджуючи, що будь-яке інше постачання товарів позивачу вважалося б неналежним виконанням умов договору, відповідач водночас не надав до матеріалів справи доказів звернення до позивача із відповідною пропозицією щодо можливості поставки насіння соняшника від інших виробників та доказів того, що позивач не прийняв би виконання договору, здійснене таким шляхом.
За твердженням апелянта, самостійною причиною, яка вплинула на недобір врожаю соняшника у 2020 році, стала посуха, яка мала місце на території Луганської області та суттєво вплинула на якісні та кількісні показники зібраного врожаю - вказані обставини підтверджуються, зокрема, Довідкою, наданою Луганським обласним центром з гідрометеорології ДСУНС № 9911-1-1332/9911032 від 08.11.2021, у якій відображено, що починаючи з середини липня й майже до кінця жовтня 2020 року тривав майже бездощовий період. Відповідач посилається на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 01.02.2024 у справі №913/767/21 (у спорі між ТОВ «Сателлит» та ФГ «Криничне»), щодо застосування ст.617 ЦК України.
Як вбачається з вищевказаної постанови Верховного Суду, суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не врахував інформації, викладеної у довідці Луганського обласного центру з гідрометеорології від 08.11.2021 № 9911-1-1331/9911032, яку надано суду відповідачем, про те, що поблизу населених пунктів с. Новолимарівка Старобільського району та усього Міловського району Луганської області в середині липня й майже до кінця жовтня тривав бездощовий період, опади, які випали, були неефективними та не впливали на покращення стану рослин. Почалася повітряна та ґрунтова посуха. На кінець цвітіння соняшника в більшості районів Луганської області метровий шар ґрунту був сухий зовсім. Опади протягом місяця носили локальний характер. Впродовж серпня переважав підвищений фон температури з короткими періодами похолодання, ефективних опадів не було. Вересень був найбільш посушливим за всі роки спостережень, опадів впродовж місяця не було. Умови, які склалися в період цвітіння соняшника (липень-серпень) були несприятливі для формування врожаю соняшника в 2020 році в Міловському районі через тривалу посуху. Гідротермічний коефіцієнт за вегетаційний період в більшості відповідав критерію «надзвичайно посушливий». Також спостерігався тривалий період з температурою повітря вище +30 С, що могло спричинити неповне запилення насіння соняшника, а низька вологість повітря, суховійні явища та жорсткий дефіцит ґрунтової вологи у період наливу насіння могли призвести до критичного зменшення врожаю та знизити технічні характеристики насіння.
У даній справі № 913/768/21 відповідачем на підтвердження заперечень проти позову також було надано довідку Луганського обласного центру з гідрометеорології від 08.11.2021 №9911-1-1331/9911032 (т.2, а.с.1).
Дослідивши вказаний доказ, колегія суддів зазначає, що в ньому міститься наступна інформація: погодні умови травня 2020 року були сприятливими для початкового росту посівів соняшника, але ускладнювались умови догляду за ним, через теплу погоду та добре зволоження ґрунту спостерігався прискорений ріст бур`янів; протягом червня переважала спекотна, з дефіцитом опадів, погода, температурний фон був підвищеним; починаючи з середини липня й майже до кінця жовтня тривав бездощовий період; на кінець липня (період цвітіння соняшника) запаси продуктивної вологи на метровій глибині знизились до недостатнього рівня.
Під час апеляційного провадження представники відповідача наполягали на тому, що посуха почалася уже під час виконання договору.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, договір поставки №Р90029 було укладено 30.07.2020 - тоді як спекотна погода розпочалася іще у червні, а бездощовий період настав із середини липня, що призвело до пересихання ґрунту станом на кінець липня.
Тобто на момент укладення договору несприятливі погодні умови, на які посилався відповідач, уже тривали, отже, могли бути враховані ТОВ «Діброва» при прийнятті договірних зобов`язань щодо поставки насіння соняшника, зокрема, при визначенні обсягу поставки відповідно до прогнозованої врожайності соняшника за таких несприятливих погодних умов.
Тому, на думку колегії суддів, обставини, на які посилався відповідач в обґрунтування наявності підстав для застосування ст.617 ЦК України, належать до ризиків підприємницької діяльності ТОВ «Діброва», не є надзвичайними і невідворотними, і не можуть бути визнані підставою для звільнення його від сплати штрафу за непоставку товару за договором.
Апелянт також зазначав про наявність підстав для зменшення розміру неустойки (у даному випадку - штрафу) в порядку ст.551 ЦК України, ст.233 ГК України.
Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з частиною першою статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Тобто, відповідно до змісту вказаних законодавчих норм - зменшення неустойки є правом суду, яке він реалізує з урахуванням конкретних обставин справи, і належить до його дискреційних повноважень; таке зменшення не є обов`язком суду (про відповідне зазначив Верховний Суд, зокрема, у постанові від 13.09.2022 у справі № 910/16029/21).
Як було встановлено вище, відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції не звертався з відповідним клопотанням про зменшення розміру штрафу. Суд першої інстанції з власної ініціативи також не застосував вищевказані норми ЦК України та ГК України.
Тобто фактично апелянт не погоджується з тим, що суд першої інстанції не здійснив дій, які не є його обов`язком.
Надаючи на стадії апеляційного провадження оцінку наявності підстав для зменшення розміру неустойки в порядку ст.551 ЦК України, ст.233 ГК України, колегія суддів зазначає наступне.
Як обґрунтовано вказує відповідач, неустойка не має набувати ознак каральної санкції - про це також неодноразово було зазначено у постановах Верховного Суду.
Разом з тим, підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати їх розмір саме у виняткових випадках з урахуванням всіх обставин справи.
За змістом наведених норм ЦК та ГК України, суд має право зменшити розмір санкцій зокрема з таких підстав: у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина 3 статті 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Під час вирішення судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч.3 ст.551 ЦК, ст.233 ГК), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Відповідно до змісту ст.551 ЦК та ст.233 ГК, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), що підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, строку прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Відповідні висновки наведено у постанові Верховного Суду від 25.06.2024 у справі № 910/12877/23.
При цьому слід звернути увагу на те, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд із цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 Цивільного кодексу України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду. Подібний висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі №11/2269/22.
Право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання - про це зазначив Верховний Суд у постанові від 13.03.2024 у справі № 904/5899/21.
Відповідач у даній справі № 913/768/21 стверджує про те, що ТОВ «Сателлит» нічого не заважало укласти інших договір з іншим постачальником, що виключає завдання збитків позивачу.
Однак, на думку колегії суддів, зазначене твердження ґрунтується на припущеннях. З урахуванням стандарту вірогідності доказів (ст.79 ГПК України) суд апеляційної інстанції зазначає, що документально довести розмір збитків з більшою вірогідністю може та сторона, яка їх зазнала. Тобто, у разі звернення ТОВ «Діброва» з клопотанням про зменшення штрафу до суду першої інстанції, такі документи могли б бути надані до матеріалів справи ТОВ «Сателлит». Як уже зазначалося, позивач, стверджуючи, що розмір збитків перевищував 4 млн грн, надав докази на підтвердження цих обставин під час апеляційного провадження, однак суд апеляційної інстанції їх не прийняв в силу обмежень, встановлених ч.3 ст.269 ГПК України, про що зазначено вище.
Отже, суд апеляційної інстанції зазначає про недоведеність такої передбаченої законом підстави для зменшення штрафу, як надмірність розміру належних до сплати штрафних санкцій порівняно із збитками кредитора.
Щодо ступеню виконання зобов`язання боржником, то, як було встановлено вище, ТОВ «Діброва» не здійснило поставку товару ТОВ «Сателлит» навіть частково.
Також відповідач не надав суду першої та апеляційної інстанції доказів вжиття ним заходів до виконання зобов`язання. А саме, матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про неможливість вчасного виконання зобов`язання, доказів пошуку можливостей виконати договірне зобов`язання (зокрема, шляхом поставки насіння соняшника іншого виробника), доказів наявності вини позивача у порушенні відповідачем зобов`язання.
Натомість апелянт зазначає, що позивач не цікавився, у зв`язку з чим виникло прострочення, та не намагався узгодити у зв`язку з існуючими обставинами питання щодо можливості відстрочення виконання зобов`язань відповідачем або ж щодо можливості внесення змін до договору, щоб відповідач міг виконати умови договору іншим чином - зокрема, поставивши позивачу товар інших виробників. Тобто фактично відповідач перекладає обов`язок здійснення вищевказаних дій на позивача, що суперечить вимогам вищенаведених норм законодавства та правовій позиції Верховного Суду щодо їх застосування.
Відповідач зазначає, що його покарано у максимально можливому та непропорційно великому розмірі за відсутності його вини при прямому протиправному втручанні у його господарську діяльність з боку інших осіб та без врахування мільйонних збитків, яких зазнав сам відповідач у зв`язку із існуючою ситуацією, та без урахування подій після 24.02.2022, коли більша частина активів відповідача знаходиться в окупації (зокрема нерухомі земельні ділянки) і його господарська діяльність зупинена та не факт що буде відновлена.
Стосовно вказаних доводів колегія суддів зазначає, що, як було встановлено вище, обов`язок щодо поставки товару, так само, як обов`язок щодо сплати штрафу за невиконання умов договору, виник у ТОВ «Діброва» іще у 2020 році - тобто задовго до початку повномасштабних бойових дій та окупації земельних ділянок відповідача.
Також, як уже зазначалося, відповідно до ст.551 ЦК, ст.233 ГК та правової позиції Верховного Суду щодо застосування вказаних норм, можливим є зменшення розміру штрафних санкцій, а не повне звільнення боржника від їх сплати, тоді як в апеляційній скарзі та в подальших письмових і усних поясненнях відповідач просив суд відмовити у позові повністю.
Лише 30.07.2024 відповідач подав клопотання (вх.№10031), в якому просить суд апеляційної інстанції зменшити розмір штрафних санкцій, заявлених позивачем до стягнення, у разі часткового задоволення позову з урахуванням засад справедливості, добросовісності та розумності. Однак при цьому заявник не наводить обґрунтування щодо того, який розмір штрафу, на його думку, у даному випадку вважався б розумним.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, які наводилися ТОВ «Діброва» під час апеляційного провадження, є необґрунтованими, суперечливими і такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.
З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а також те, що доводи апелянта не є підставою скасування рішення суду, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції, керуючись положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладає витрати за подання апеляційної скарги на апелянта.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ТОВ "Діброва" на рішення господарського суду Луганської області від 09.11.2022 у справі № 913/768/21 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Луганської області від 09.11.2022 у справі № 913/768/21 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 02.08.2024.
Головуючий суддя М.М. Слободін
Суддя Н.В. Гребенюк
Суддя І.А. Шутенко
