Єдиний державний реєстр судових рішень
Дата документу 27.08.2024 Справа № 335/12692/23
ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд
Провадження №11-кп/807/970/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Єдиний унікальний №335/12692/23Суддя-доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_2 Категорія: ч.4 ст.185 КК України
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 серпня 2024 року м.Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участі секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисника ОСОБА_8 на вирок Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 10 червня 2024 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м.Лисичанськ Луганської області, зареєстровану у АДРЕСА_1 ,
визнано винуватою і засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.185 КК України,
ВСТАНОВИЛА
Вказаним вироком районного суду ОСОБА_7 визнано винуватою і засуджено за вчинення кримінальних правопорушень за наступних обставин.
05 листопада 2023 року, приблизно о 10 годині 30 хвилин, перебуваючи на законних підставах у приміщенні квартири АДРЕСА_2 , маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи умисно, в умовах воєнного стану, із корисливих мотивів, переконавшись у тому, що за її злочинними діями ніхто не спостерігає, усвідомлюючи суспільно-небезпечні наслідки, та бажаючи їх настання, шляхом вільного доступу, під приводом надання соціальної допомоги пенсіонерам, у розмірі 200 гривень, надала потерпілій ОСОБА_9 , купюру 1000 гривень для розміну двома купюрами по 500 гривень.
Після цього, виявивши місце зберігання грошових коштів ОСОБА_9 , діючи таємно, скориставшись тим, що потерпіла перебувала на кухні квартири, викрала грошові кошти з гаманця, залишеного потерпілою у кімнаті квартири, у сумі 10 000 гривень.
У подальшому, ОСОБА_7 зникла з місця вчинення кримінального правопорушення та розпорядилась викраденими грошовими коштами на власний розсуд, чим спричинила ОСОБА_9 майнової шкоди у сумі 10 000 гривень.
Крім того, 07 листопада 2023 року, приблизно о 09 годині 00 хвилин, перебуваючи на законних підставах у приміщенні квартири АДРЕСА_3 , маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи умисно, повторно, в умовах воєнного стану, із корисливих мотивів, переконавшись у тому, що за її злочинними діями ніхто не спостерігає, усвідомлюючи суспільно-небезпечні наслідки, та бажаючи їх настання, шляхом вільного доступу, представившись представником «Червоного хреста», під приводом оформлення соціальної допомоги особам похилого віку, попросила у потерпілого ОСОБА_10 пенсійне посвідчення для оформлення матеріальної допомоги, який направився до комірки, звідки дістав рюкзак чорного кольору.
Після цього, виявивши місце зберігання грошових коштів ОСОБА_10 , діючи таємно, скориставшись тим, що потерпілий перебував на балконі квартири, викрала з рюкзаку, який потерпілий залишив на дивані у кімнаті квартири, грошові кошти у сумі 20 000 гривень та 2300 доларів США, що за курсом НБУ станом на 07.11.2023 року складало 82898 грн.
У подальшому ОСОБА_7 зникла з місця вчинення кримінального правопорушення та розпорядилась викраденими грошовими коштами на власний розсуд, чим спричинила ОСОБА_10 майнової шкоди на загальну суму 102898 гривень.
Дії ОСОБА_7 кваліфіковано за ч.4 ст.185 КК як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану (по епізоду щодо потерпілої ОСОБА_9 ) та як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, в умовах воєнного стану (по епізоду щодо потерпілої ОСОБА_11 ). Їй призначено покарання у виді 5 років 1 місяця позбавлення волі.
На підставі ч.4 ст.70 КК, шляхом поглинення менш суворого покарання за вироком Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 15.03.2024 року, зміненим в частині покарання вироком Запорізького апеляційного суду від 03.06.2024 року, призначено ОСОБА_7 остаточне покарання за сукупністю злочинів у виді 5 років 1 місяця позбавлення волі.
На підставі ч.4 ст.70, ст.72 КК зараховано у строк остаточного покарання, призначеного цим вироком, частково відбуте покарання за вироком Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 15.03.2024 року, зміненим в частині покарання вироком Запорізького апеляційного суду від 03.06.2024 року, за період з 30.11.2023 року по 09.06.2024 року включно.
Вирішено питання про початок строку відбування покарання та речові докази.
В апеляційній скарзі обвинувачена просила вирок змінити в частині призначення їй покарання та застосувати положення ст.69 КК. Виключити з вироку суду посилання на те, що вона не працює офіційно, оскільки вона доглядала малолітню дитину, 2020 року народження. Виключити з вироку суду, що вона не має сімейних соціальних зв`язків, оскільки вона є тимчасово переміщеною особою і у неї є повнолітні доньки та онук. Виключити з вироку суду посилання на те, що вона є раніше не судимою лише в силу ст.89 КК. Виключити з вироку суду посилання на вирок Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 15.03.2024 року та на вирок Запорізького апеляційного суду від 03.06.2024 року, які не набрали законної сили у зв`язку з оскарженням.
В обґрунтування своїх вимог зазначила, що вважає призначене їй покарання занадто суворим. Вона має малолітнього сина, ІНФОРМАЦІЯ_2 , якому на час її затримання було повних 3 роки, тому посилання суду на те, що вона не працювала, не є тією обставиною, яка негативно характеризує її, тому що в силу закону вона мала право на догляд за малолітньою дитиною. Не погоджується з посиланням суду на те, що вона приїхала до м.Запоріжжя для скоєння злочинів, оскільки вона приїхала у пошуках житла, щоб переїхати з м.Харкова через небезпеку для неї та її дитини. Зазначила, що вона дійсно скоїла вказані крадіжки, у чому розкаюється та повністю добровільно відшкодувала шкоду потерпілим. Її донька самостійно приїхала до потерпілих, повернула повністю всі гроші та вибачилась перед потерпілими замість неї, тому що у неї не було такої можливості внаслідок перебування під арештом. Потерпілі надали суду розписки, що не мають до неї жодних вимог і все їм відшкодовано у повному обсязі. Вказала, що з 2010 року вона перебуває на медичному обліку у зв`язку з захворюванням на ВІЛ та потребує постійного медичного обстеження та лікування, що в умовах арешту є неможливим. Вважала, що перелічені нею обставини є саме тими, які дають можливість для застосування до неї ст.69 КК. Також зазначила, що посилання суду на те, що вона є не судимою лише в силу ст.89 КК, суперечить діючому законодавству, відповідно до якого вона є не судимою особою, так як попередні судимості погашені зі спливом строку і з 2010 року вона жодних злочинів не вчиняла, а вказані злочини вчинила у зв`язку з життєвими обставинами, у чому щиро розкаялася та повністю добровільно відшкодувала шкоду. Крім того, суд необґрунтовано послався на вирок Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 15.03.2024 року, змінений в частині покарання вироком Запорізького апеляційного суду від 03.06.2024 року, тому що вказаний вирок не набрав законної сили, оскільки оскаржений нею до Верховного Суду. Отже, посилання суду у вироку на вирок, який не набрав законної сили повністю порушує її права та суперечить діючому КПК.
В апеляційній скарзі захисник просив вирок змінити в частині призначеного покарання та призначити ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ст.ст.69, 75, 79 КК, а покарання за вироком Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 15.03.2024 року, змінений в частині покарання вироком Запорізького апеляційного суду від 03.06.2024 року виконувати окремо.
В обґрунтування своїх вимог зазначив про наявність підстав для застосування положень ст.69 КК при призначенні покарання ОСОБА_7 , а саме наявність обставин, передбачених п.п.1, 2 ч.1 ст.66 КК. Також з огляду на матеріали кримінального провадження, особу ОСОБА_7 , яка є внутрішньо переміщеною особою з окупованої території Луганської області, яка втратила внаслідок повномасштабної агресії рф місце проживання, роботи, майже всі соціальні зв`язки та залишилась з малолітньою донькою на руках, при цьому, хворіє на невиліковну хворобу, вказане свідчить про наявність пом`якшуючої обставини, передбаченої п.5 ч.1 ст.66 КК. Крім того, ОСОБА_7 не судима, є незаміжньою, має на утриманні малолітню дитину, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання, як ВПО.
В запереченнях на апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисника ОСОБА_8 . прокурор просила вирок суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисника ОСОБА_8 - без задоволення.
Обвинувачена ОСОБА_7 була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги через адміністрацію ДУ «Запорізький слідчий ізолятор». Клопотань у відповідності до ч.4 ст. 401 КПК про участь в судовому засіданні від обвинуваченої на адресу апеляційного суду не надходило, у зв`язку із чим у відповідності до положень ч.4 ст.405 КПК колегія суддів вважала за можливе проведення апеляційного перегляду вироку суду першої інстанції за відсутності обвинуваченої.
У судове засідання апеляційної інстанції захисник ОСОБА_8 та потерпілі ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце апеляційного розгляду, не з`явились. Враховуючи дані обставини та відповідно до положень ч.4 ст.405 КПК апеляційний суд провів апеляційний розгляд без участі захисника та потерпілих.
Заслухавши доповідь судді, з`ясувавши позицію прокурора, яка висловила заперечення проти скарг та просила вирок суду залишити без змін; перевіривши матеріали кримінального провадження і обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право вирок суду залишити без змін.
Подія кримінальних правопорушень, доведеність винуватості ОСОБА_7 у їх вчиненні, кримінально-правова оцінка її діянь в апеляційному порядку не оскаржені. У зв`язку з чим, з огляду на положення ч.1 ст.404 КПК вирок суду в цій частині не переглядався.
З цих же підстав судова колегія вважає встановленим скоєння кримінальних правопорушень обвинуваченою ОСОБА_7 за обставин, зазначених в оскарженому вироку суду.
Відповідаючи на доводи апеляційних скарг сторони захисту щодо суворості призначеного ОСОБА_7 покарання, судова колегія виходить з положень ст.ст.50, 65 КК, які судом першої інстанції при призначенні обвинуваченій покарання були дотримані.
Вирішуючи питання щодо обґрунтованості призначеного обвинуваченій ОСОБА_7 покарання колегія суддів виходить з наступного.
Так, визначені у ст.65 КК загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного і доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави і суспільства.
Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами.
На переконання колегії суддів, вирішення судом питання про призначення обвинуваченій ОСОБА_7 покарання ґрунтується на наведених вимогах закону.
Так, мотивуючи своє рішення про призначення обвинуваченій ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі, суд з достатньою повнотою врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, які за класифікацією віднесено до тяжких злочинів; дані про особу обвинуваченої, яка незаміжня, має на утриманні малолітню дитину, на обліку в спеціалізованих медичних закладах не перебуває, страждає на хворобу, що потребує систематичного лікування. Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченої, судом визнано повне визнання вини, співробітництво з органом досудового розслідування, повне відшкодування завданої злочинами матеріальної шкоди. В якості обставини, яка обтяжує покарання обвинуваченої, суд визнав вчинення кримінальних правопорушень щодо осіб похилого віку.
Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано зважив і на ту обставину, що після вчинення кримінальних правопорушень, обставини яких встановлені під час розгляду цього кримінального провадження, ОСОБА_7 втретє вдалась до вчинення крадіжки за аналогічних обставин 30.11.2023 року, за що була засуджена вироком Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 15.03.2024 року, який в частині покарання був скасований вироком Запорізького апеляційного суду від 03.06.2024 року.
Також, призначаючи обвинуваченій ОСОБА_7 покарання, місцевий суд взяв до уваги, що у обвинуваченої відсутні стійкі соціальні зв`язки та робота, обвинувачена суспільно-корисною працею не займається, що свідчить про відсутність стабільного джерела доходу, а також про те, що обвинувачена заробляє на життя шляхом вчинення злочинів.
Підставою до застосування положень ст.69 КК є взаємне поєднання обставин, які пом`якшують покарання, з обставинами, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням даних про особу, які належним чином характеризують винуватого.
Призначення більш м`якого покарання, ніж зазначене в санкції кримінально-правової норми, можливе лише в тому випадку, коли встановлені у справі обставини (з урахуванням даних про особу) у своїй сукупності настільки істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винуватому навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим, де зміст поняття «явно несправедливе покарання» охоплює не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання, а відмінність у такій оцінці принципового характеру, яка вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним законом у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене для досягнення його цілей, враховуючи обставини, які пом`якшують покарання, та дані про особу винного.
Отже, підставою призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, визначено дві групи обставин, які характеризують як вчинений злочин, так і особу винного, що мають враховуватися в їх сукупності. При цьому принаймні одна з установлених обставин має істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Водночас таке рішення суд може ухвалити лише за наявності обґрунтованого переконання в тому, що застосування положень ст.69 КК дозволить досягти кожної із встановлених у кримінальному законі цілей його застосування до винного, що має знайти відповідне переконливе відображення в мотивах постановленого судом рішення.
Між тим, колегія суддів не вбачає підстав для призначення обвинуваченій ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст.69 КК. Адже переважна більшість обставин, на які посилалась сторона захисту в апеляційних скаргах, були враховані судом першої інстанції та вони дали суду право призначити обвинуваченій за ч.4 ст.185 КК мінімально можливе покарання, з урахуванням положень ч.4 ст.70 КК. Проте таких обставин недостатньо для висновку про необхідність призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом за правилами ст.69 КК, оскільки вони істотно не знижують ступінь тяжкості вчинених обвинуваченою тяжких злочинів.
Посилання в апеляційних скаргах на наявність у обвинуваченої малолітнього сина - ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не є підставою для призначення більш м`якого покарання на підставі ст.69 КК, оскільки необхідність утримання дитини не завадило обвинуваченій залишити його зі своєю повнолітньою донькою у м.Харкові та приїхати до м.Запоріжжя, де обвинувачена вдалась до вчинення кримінальних правопорушень.
Посилання захисника в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_7 є внутрішньо переміщеною особою з окупованої території Луганської області, втратила внаслідок повномасштабної агресії рф місце проживання, роботи, майже всі соціальні зв`язки та залишилась з малолітньою дитиною на руках, при цьому, хворіє на невиліковну хворобу, що, на думку захисника, є пом`якшуючою покарання обставиною, передбаченою п.5 ч.1 ст.66 КК, не можна віднести на користь вагомих обставин, які є переконливими для висновку про можливість зменшення покарання шляхом застосування положень ст.ст. 69, 75 КК України, так як не виправдовують дії обвинуваченої, спрямовані на посягання на майно потерпілих, які до того ж є особами похилого віку.
Решта наведених апелянтами обставин також не може істотно вплинути на вирішення питання про пом`якшення покарання.
Відтак, з урахуванням усіх обставин кримінального провадження та даних про особу обвинуваченої, а також з огляду на наявність обставини, що обтяжує покарання, колегія суддів не вбачає підстав для застосування до обвинуваченої положень ст.69 КК. Призначене обвинуваченій покарання є пропорційним і співмірним вчиненому, а також необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження нових кримінальних правопорушень.
Не можуть вважатися обґрунтованими і доводи захисника про наявність підстав для застосування до обвинуваченої положень ст.75 КК. Адже відповідно до ст.75 КК суд може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням, зокрема у разі засудження до позбавлення волі на строк не більше п`яти років.
Проте ОСОБА_7 місцевим судом призначено покарання за сукупністю злочинів за правилами ч.4 ст.70 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць, що свідчить про неможливість звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК.
За таких обставин відсутні підстави й для застосування положень ст.79 КК, про що вимагав захисник в своїй апеляційній скарзі, оскільки вказана норма кримінального закону може бути застосована лише до жінок, які мають дітей віком до семи років і засуджених за тяжкий або особливо тяжкий злочин до покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років.
Крім того, судова колегія зазначає, що відповідно до положень ч.4 ст.532 КПК вирок Запорізького апеляційного суду від 03.06.2024 року, яким скасовано вирок Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 15.03.2024 року в частині призначеного покарання ОСОБА_7 , набрав законної сили з моменту його проголошення, тобто 03.06.2024 року, а тому вимога обвинуваченої про виключення з оскаржуваного вироку посилання на вказані судові рішення у зв`язку з їх оскарженням до касаційної інстанції є неприйнятною.
Вимоги обвинуваченої про необхідність виключення з вироку суду посилання на те, що вона не працює офіційно, не має соціальних зв`язків та є раніше не судимою лише в силу ст.89 КК є безґрунтовними, оскільки вказані обставини були встановлені під час судового розгляду в суді першої інстанції.
Переконливих аргументів, які би доводили явну несправедливість покарання, призначеного обвинуваченій за вироком суду, в апеляційних скаргах сторони захисту не наведено.
Відтак, оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б стали безумовною підставою для скасування чи зміни судового рішення не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченої, то апеляційні скарги обвинуваченої та її захисника не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА
Апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 10 червня 2024 року щодо ОСОБА_7 в цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з часу її проголошення, а засудженою, яка тримається під вартою, - в той самий строк з моменту вручення їй копії даної ухвали.
Головуючий суддяСуддяСуддяОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
