П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 жовтня 2024 року м. Київ
Справа № 755/15383/23
Провадження№22-ц/824/13584/2024
Резолютивна частина постанови оголошена 09 жовтня 2024 року
Повний текст постанови складено 10 жовтня 2024 року
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.,
секретаря: Желепи В.В.
сторони позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Тільним Анатолієм Олексійовичем, на рішення Дніпровського районного суду м. Києва, ухваленого у складі судді Арапіної Н.Є. 11 червня 2024 року, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 за участю третьої особи Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітньої дитини.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що сторони зареєстрували шлюб 05 жовтня 2013 року Відділі державної реєстрації актів цивільного стану по місту Умані реєстраційної служби Уманського міськрайонного управління юстиції у Черкаській області, актовий запис № 536. Від шлюбу у сторін є неповнолітня дитина - донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Фактично шлюбні відносини припинені через відсутність взаєморозуміння. Також відповідач не приділяє достатньої уваги здоров`ю малолітньої дитини, фізичному, духовному і психологічному розвитку дитини. У зв`язку з чим позивач просив, зокрема, визначити місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 13 жовтня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити у порядку загального позовного провадження, витребувано у Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (Харківське шосе, 4-а, Київ, 02160) оригінал висновку щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 .
09 квітня 2024 року ухвалою суду відмовлено у прийнятті визнання відповідачем ОСОБА_2 позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої дитини.
09 квітня 2024 року в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 259 ЦПК України на підставі ч. 4 ст. 206 ЦПК України судом ухвалено часткове рішення в частині вирішення вимог про розірвання шлюбу.
Протокольною ухвалою суду від 09 квітня 2024 року закрито підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду по суті.
11 червня 2024 року розгляд справи закінчено ухваленням рішення по суті вимог.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11 червня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої дитини відмовити повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду, представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Тільним А.О. подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Зазначає, що рішення суду не відповідає нормам матеріального та процесуального права а також фактичним обставинам справи.
Правом подання відзиву сторона відповідача та третьої особи не скористалися.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Тільний А.О. підтримав доводи апеляційної скарги.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася.
Судова повістка, яка надсилалися ОСОБА_2 повернулася до апеляційного суду з відміткою "адресат відсутній", а відповідно до п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, будучи належним чином повідомленою про день та час розгляду справи, явку свого представника в судове засідання не забезпечила.
За таких обставин колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача ОСОБА_2 та представника третьої особи Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Встановлено, що з 05 жовтня 2013 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який частковим рішенням Дніпровського районного суду м. Києва по цій справі від 09 квітня 2024 року розірвано (а.с. 13, 17, 117-119).
Від шлюбу у сторін є неповнолітня дитина - донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 12, 19).
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Надаючи оцінку аргументам, наведеним в апеляційній скарзі, Київський апеляційний суд виходить із такого.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16 ЦК України).
Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.
Згідно частини першої та другої ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно зі ст. 9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
За ч. ч. 2 та 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
За ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
Згідно зі ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Відповідно до ст. 161 СК України у випадку, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Згідно висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини № 103/8505/41/3 від 21 листопада 2023 року орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 (а.с. 87-88).
Судом встановлено, що висновок органу опіки та піклування обґрунтований тим, що малолітня дитина постійно проживає разом із батьком, який самостійно займається її вихованням та утриманням, працює, має стабільний дохід та можливість створити всі умови для фізичного, духовного та розумового розвитку дитини. Мати дитини в телефонному режимі повідомила, що не заперечує, щоб малолітня дитина проживала разом з батьком.
Відповідно да правового виснову, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 14-327цс18, вирішуючи спір щодо визначення місця проживання дитини, суди мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що висновок органу опіки та піклування викликає обґрунтовані сумніви у його правильності та об`єктивності, оскільки він складений на підставі лише пояснень обох батьків, згідно з яким підтверджено належні умови проживання дитини з батьком. Крім того, у ньому не наведено підстав та аргументів, які саме інтереси малолітньої дитини враховано.
Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 судам роз`яснено, що при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Судам слід враховувати також положення ст. 160 СК України, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, - за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
У постанові від 27 січня 2021 року у справі № 727/3856/18, провадження № 61-16426св20, Верховний Суд дійшов висновку, що саме лише висловлене дитиною бажання проживати з батьком не може бути безумовною підставою для відповідного визначення місця проживання, оскільки при вирішенні спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та у сукупності.
Згідно висновку про результати психологічного дослідження дитини ОСОБА_3 , складеного психологом ОСОБА_4 від 22 грудня 2023 року, відповідно до проведеного дослідження психоемоційний стан дитини добрий, дитина у стосунках більш прихильна до батька (а.с.93-94).
Встановлено і не заперечувалось сторонами під час розгляду справи в суді першої інстанції, що на час звернення до суду та під час судового розгляду за домовленістю батьків між собою дитина проживає з позивачем. Відповідач під час судового розгляду не заперечувала проти задоволення позовних вимог, просила їх задовольнити.
Разом з тим, беззаперечне визнання відповідачем позову по цій справі, її процесуальна поведінка під час судового розгляду, а також вищевстановлені судом обставини, свідчать про те, що сторони між собою дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, а тому суд першої інстанції, на переконання колегії суддів, дійшов вірного висновку, що задоволення матеріально-правової вимоги позивача за такої ситуації є недоцільним і таким, що не призведе до виникнення бажаних позивачем наслідків, оскільки такі вже досягнуті сторонами з урахуванням їх домовленості між собою.
Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального
і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Тільним А.О. без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 червня 2024 року- без змін, оскільки підстав для скасування судового рішення немає.
Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін, розподіл судових витрат у зв?язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відповідно до статті 141 ЦПК України Київським апеляційним судом не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд,-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Тільним Анатолієм Олексійовичем залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена
в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач А. М. Стрижеус
Судді: Л. Д. Поливач
О. І. Шкоріна
