Справа № 461/3566/24
Провадження № 2/461/1877/24
УХВАЛА
14.11.2024 року Галицький районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді Мироненко Л.Д.
за участю секретаря Курилюк А.І.
представників позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
ГУНП у Львівській області
представника відповідача ОСОБА_3 ,
Львівської обласної прокуратури
розглянувши всудовому засіданні клопотання представника відповідача Львівської обласної прокуратури про поновлення строкуна поданнядоказів таїх приєднання доматеріалів цивільноїсправи за позовом ОСОБА_4 до Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції у Львівській області, Львівської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органу, що здійснює досудове розслідування та прокуратури,-
ВСТАНОВИВ:
В провадженні Галицького районного суду м. Львова перебуває вказана цивільна справа.
В судовому засіданні представник відповідача Львівської обласної прокуратури заявив клопотання про поновлення строку подання доказів, яке мотивував тим, що ОСОБА_5 не зазначав у поданій позовні заяві від 25.04.2024 року жодних відомостей про обставини видачі наказу №15 від 06.03.2014 року, дати фактичного ознайомлення ним з цим наказом. Про дані обставини позивач повідомив лише під час судового розгляду 02.07.2024 року. Крім того, про зазначені обставини останній не повідомляв і під час проведення територіальним управління Держгірпромнагляду у Львівській області розслідування нещасного випадку на виробництві, допиту у статусі підозрюваного на стадії досудового розслідування кримінального провадження. Представник відповідача вказав, що зазначена інформація має важливе значення для повного, всебічного та неупередженого розгляду справи, оскільки спростовує факти наведені у позовній заяві, однак відповідні докази він отримав лише 22.10.2024 року з Франківської окружної прокуратури міста Львова. З урахуванням вищевикладеного, просив суд визнати поважними причини пропуску строку та долучити до матеріалів справи відповідні докази.
Представник позивача у судовому засіданні проти задоволення клопотання представника відповідача заперечував. Зазначив, що позивач ОСОБА_5 під час судового розгляду у вказаній справі повідомив ті самі обставини, що й під час судового розгляду кримінального провадження, що підтверджується вироком Франківського районного суду м. Львова від 27.03.2023 року. Таким чином, стороні відповідача на час подання відзиву достовірно було відомо про вказані обставини, а тому жодних перещкод для подання відповідних доказів разом з відзивом не було.
Представник відповідача - Головного управлінняНаціональної поліціїу Львівськійобласті підтримавклопотання про поновлення строку на подання доказів та їх приєднання до матеріалів цивільної справи та просив таке задовольнити.
Представник відповідача Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату і час розгляду справи.
Суд, заслухавши пояснення учасників, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.
Завданням цивільного судочинства згідно зі ст. 2 ЦПК України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України).
Згідно зі статтею 120 ЦПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду (ст. 127 ЦПК України).
За загальним правилом, визначеним ст. 83 ЦПК України, відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Процесуальний строк, виступає одним з ключових елементів цивільно-процесуальної форми, і в цілому направлений на забезпечення оперативного, динамічного й просторового перебігу провадження цивільного процесу у визначених ЦПК України часових рамках.
Зокрема, під процесуальними строками, з огляду на системний аналіз ЦПК України, розуміють встановлений законом та/або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата та/чи завершена та чи інша стадія судочинства.
Процесуальні строки, з поміж іншого, виступаючи засобом регламентації процесуальних дій учасників справи також виконують функцію юридичного факту, тобто спричиняють виникнення, зміну або припинення процесуальних прав та обов`язків. У механізмі правової регламентації судочинства процесуальні строки мають правоутворююче та преклюзивне значення для суб`єктивних процесуальних прав та обов`язків.
Питання щодо поновлення/продовження процесуального строку безпосередньо пов`язана з відповідним конкретним учасником справи, його процесуальним правом і обов`язком та спрямоване на реалізацією саме його суб`єктивних процесуальних прав (обов`язків).
Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення/продовження строку на вчинення процесуальних дій перебуває в межах дискреційних повноважень судів, однак такі повноваження не є необмеженими.
Можливість поновлення/продовження процесуальних строків виникає у тому разі, коли у передбачені строки виконати певному учаснику справи певні процесуальні дії є неможливим, оскільки саме у нього виникли обставини, які перешкоджають їх реалізації та суд має право поновити/продовжити строк, установлений відповідно законом або судом, за клопотанням конкретного відповідного учасника справи в разі його пропущення з поважних причин. У зв`язку з цим для суду має значення й строк, який минув з моменту закінчення строку, встановленого законом або судом до вчинення учасником справи процесуальної дії, стосовно якої заявлено клопотання.
При цьому, варто зазначити, що ЄСПЛ у своїй прецедентній практиці щодо України неодноразово звертав увагу на норми, що стосуються процесуальних строків, але в аспекті порушення принципу правової визначеності у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, Європейський суд з прав людини у справі у справі Melnik v. Ukraine ЄСПЛ зазначив, що норми, які регулюють строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз`яснив, що реалізуючи пункт І статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Вказаними рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Так, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99). Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року та «Нун`єш Діаш проти Португалії» від 10 квітня 2003 року). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду(рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року).
Суд зазначає, що правила, які встановлені у статті 83 ЦПК України щодо своєчасності подання доказів кореспондуються з принципом диспозитивності, в силу якого суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Слід зауважити, що встановлення законодавцем часових обмежень на подання доказів спрямоване на неприпустимість зловживання учасниками справи своїми правами, коли через наявність права на подання доказів відповідний учасник буде відтерміновувати винесення судом рішення по суті справи через необхідність дослідження додатково поданих таким учасником доказів.
Разом із тим суд зазначає, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення.
Судом встановлено, що 02.05.2024 ухвалою суду відкрито провадження у вказаній справі. Розгляд визначено здійснювати за правилами загального позовного провадження.
18.06.2024 ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.07.2024. Під час проведення підготовчого провадження у справі участь у судових засіданнях забезпечували представники позивача. Позивач участі в засіданнях не приймав.
02.07.2024 під час проведення судового розгляду справи ОСОБА_4 безпосередньо взяв участь у судовому засіданні та особисто надав пояснення по суті заявленого позову.
ОСОБА_4 повідомив суд про те, що після настання нещасного випадку зі слюсарем з ремонту рухомого складу ОСОБА_6 (12.01.2015) між ним та керівництвом підприємства відбулась розмова, за результатом якої, ОСОБА_4 написав заяву «заднім числом» про виконання обов`язків майстра, внаслідок чого, було видано наказ про тимчасове виконання позивачем обов`язків майстра дільниці № НОМЕР_1 , з проставленою датою 06.03.2014. ОСОБА_4 пояснив, що наказ №15 від 06.03.2014 був винесений не 06.03.2014, а після подій 12.01.2015.
У поданій позовній заяві від 25.04.2024 позивач не зазначив про обставини щодо фактичної видачі наказу №15 про тимчасове виконання обов`язків майстра. Проте, ці обставини мають важливе значення для об`єктивного розгляду даної справи.
Крім того, суд враховує, що представником Львівської обласної прокуратури на адресу СВ Львівського РУП №2 ГУНП у Львівській області та Франківської окружної прокуратури міста Львова направлено лист від 03.10.2024 про надання матеріалів кримінального провадження №12015140080000389 від 20.02.2015, які стосуються встановлених слідством обставин та показів ОСОБА_4 , отриманих в ході досудового розслідування.
Лише 22.10.2024 року з Франківської окружної прокуратури міста Львова представником відповідача було отримано копії пояснювальної записки ОСОБА_4 від 14.01.2015; протоколу опитування від 20.01.2015; протоколу допиту підозрюваного від 25.03.2015.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до переконання, що причини пропуску строку подання доказів сдід визнати поважними, та вважає за доцільне поновити строк для їх подання у вказаній цивільній справі.
Керуючись ст.ст. 81, 83, 91, 127 ЦПК України, суд-
ПОСТАНОВИВ:
Клопотання представника відповідача Львівської обласної прокуратури Байтали Ю.В.,задовольнити.
Визнати поважнимита поновитистрок надолучення доказівдо матеріалівцивільної справи№ 461/5316/24 за позовом ОСОБА_4 до Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції у Львівській області, Львівської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органу, що здійснює досудове розслідування та прокуратури,-
Долучити до матеріалів справи наступні докази :
-лист Галицької окружної прокуратури м. Львова від 03.10.2024;
-лист Заступника начальника управління поліції - начальника СВ ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області від 18.10.2024;
-лист Франківської окружної прокуратури міста Львова від 22.10.2024;
-пояснювальну записку від 14.01.2015; протокол опитування від 20.01.2015;
-протокол допиту підозрюваного від 25.03.2015.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Повний текст ухвали виготовлено 18 листопада 2024 року.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення, ухвалене за наслідками розгляду справи.
Суддя Мироненко Л.Д.
