Справа № 461/3566/24 Головуючий у 1 інстанції: Мироненко Л.Д.
Провадження № 22-ц/811/481/25 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 травня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Савуляка Р.В.,
суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І.,
секретаря: Салати Я.І.
з участю : представників ОСОБА_1 Телішевського І. Д. та ОСОБА_2 , представника Головного управління Національної поліції у Львівській області Гій А.А., прокурора Кульчицького Є.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 Телішевського Івана Даниловича та апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду міста Львова від 08 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції у Львівській області, Львівської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органу, що здійснює досудове розслідування та прокуратури,-
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури.
В обґрунтування вищевказаного позову покликався на те, що 25 березня 2015 року слідчим йому було повідомлено про підозру у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 271 Кримінального кодексу України в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015140080000389 від 11 лютого 2015 року.
Вказував, що 30 березня 2015 р. слідчим було складено обвинувальний акт, який прокурор у кримінальному провадженні направив до Франківського районного суду м. Львова.
Зазначав, що вироком Франківського районного суду м. Львова від 27 березня 2023 року, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року його визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.2 ст. 271 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене ним.
Стверджував, що він перебував під слідством і судом з 25 березня 2015 року до 17 жовтня 2023 року, тобто 8 років 6 місяців і 22 дні і внаслідок незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності, він зазнав глибоких душевних страждань та переживань, оскільки протягом тривалого часу перебування під слідством і судом, радикально змінився його звичний спосіб життя, відбулося порушення нормальних життєвих зв`язків, погіршення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, і йому довелось докладати значних зусиль, матеріальних ресурсів, коштів для відновлення свого порушеного права та для організації свого життя у звичному режимі.
Також зазначав, що він є особою похилого віку та перед кожним судовим засіданням переживав значні хвилювання, які негативно відобразились на його самопочутті та стані здоров`я, стосунках з ближніми та оточуючими людьми. Тривале перебування під слідством і судом у зв`язку з обвинуваченням у скоєнні тяжкого злочину, що пов`язане із заподіянням людині тяжких тілесних ушкоджень, створювало для нього негативну репутацію серед близьких, родичів, знайомих, односельців, співробітників та він через це був змушений обмежити коло свого спілкування.
Просив стягнути з держави Україна в особі Львівської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Львівській області, Державної казначейської служби України на її користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 3 000 000 грн.
Оскаржуваним рішенням Галицького районного суду міста Львова від 08 січня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції у Львівській області, Львівської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органу, що здійснює досудове розслідування та прокуратури відмовлено.
Вищезгадане рішення в апеляційному порядку оскаржили представники ОСОБА_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 покликається на те, що висновки суду першої інстанції щодо вчинення позивачем, нібито, самообмови, яка виключає можливість відшкодування шкоди, заподіяної незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, не відповідають дійсним обставинам та містять перекручування дійсних фактів.
Вказував, що зважаючи на те, що факт кримінального правопорушення встановлено, але беззаперечно доведено, що обвинувачений ОСОБА_1 його не вчинив, останній виправдовується на підставі п.2 ч.1 ст. 373 КПК України за недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинено ним.
Стверджує, що слідчим та прокурором в кримінальному провадженні, внесеному в ЄРДР за № 12015140080000389 від 11.02. 2015 р., позивача ОСОБА_1 було незаконно притягнуто до кримінальної відповідальності, незаконно повідомлено йому про підозру і незаконно скеровано обвинувальний акт щодо нього до суду.
Зазначає, що у зв`язку з незаконним повідомленням позивачу ОСОБА_1 про підозру та направленням обвинувального акта щодо нього до суду, позивач перебував під слідством і судом з 25 березня 2015 р (повідомлення про підозру). до 17 жовтня 2023 р. (постановлення ухвали Львівського апеляційного суду про залишення без змін вироку Франківського районного суду м. Львова від 27.03.2023 р. в справі № 465/2256/15-к), тобто, 8 років 6 місяців і 22 дні. (102 місяці і 22 дні)
Вважає, що заподіяна позивачу незаконними діями моральна шкода повинна бути оцінена в 3 000 000, 00 грн. і такий є адекватним, тривалості, обсягу, характеру перенесених ним душевних і психічних страждань та переживань.
Просить рішення Галицького районного суду м. Львова від 08 січня 2025 р. скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.
Стягнути з Держави Україна за рахунок Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача ОСОБА_1 3 000 000,00 грн. (три мільйони грн..) відшкодування моральної шкоди.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 покликається на те, що постановляючи виправдувальний вирок Франківський районний суд м. Львова вказав, що з копій документів, отриманих від ЛКЕП «Львівелектротранс» (трудової книжки, наказів, табелю обліку робочого часу, листків непрацездатності вбачається, що ОСОБА_1 працював на посаді слюсаря-електрика. На день настання нещасного випадку майстер дільниці ОСОБА_4 ні на лікарняному, ні у відпустці не перебував, у зв`язку з чим виконання наказу про виконання обов`язків майстра ОСОБА_1 було припинено.
Вказує, що ухвалюючи виправдувальний вирок, суд не виходив з фіктивності наказу №15 від 06.03. 2014 p., відповідно до якої ОСОБА_1 значився виконуючим обовязки майстра дільниці, а виходив з того, що він не являвся посадовою особою, так як майстер дільниці ОСОБА_5 був на роботі.
Стверджує, що навіть якщо і наказ про призначення ОСОБА_6 в.о. майстра був чинним то на час настання нещасного випадку він не діяв.
Просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 08.01. 2025 р. і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача,пояснення представників ОСОБА_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на підтримання апеляційних скарг, пояснення представника Головного управління Національної поліції у Львівській області Гій А.А. та прокурора Кульчицького Є.Г. на їх заперечення, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення у межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом та матеріалами справи встановлено, що 25 березня 2015 р. старшим слідчим СВ Франківського РВ ЛМУ ГУМВСУ у Львівській області Жуку Петру Андрійовичу, в рамках кримінальному провадженні, внесеному в ЄРДР за № 12015140080000389 від 11 лютого 2015 року, було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 271 КК України, в кримінальному провадженні, внесеному в ЄРДР за № 12015140080000389 від 11 лютого 2015 р.
30 березня 2015 р. слідчим було складено обвинувальний акт, який прокурор в кримінальному провадженні направив до Франківського районного суду м. Львова.
Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_1 , який згідно наказу №15 від 06 березня 2014 працював на посаді в.о. майстра дільниці ЩО-1 ЛКП «Львівелектротранс», обвинувачувався у тому, що, перебуваючи 12 січня 2015 року близько 20.00 години на своєму робочому місці, а саме в тролейбусному депо ЛКП «Львівелектротранс», що за адресою: м. Львів, вул. Тролейбусна, 1, будучи зобов`язаним на підставі п. 6.1.4 «Правил охорони праці на міському електричному транспорті», затвердженого наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків чорнобильської катастрофи від 21 серпня 2006 року №546 забезпечувати працівників, які виконують роботи в оглядових канавах засобами індивідуального захисту, у тому числі касками, згідно п.2.5 розділу 2 «Посадової інструкції №18 майстра дільниці ЩО - 1», де зазначено, що майстер дільниці ЩО повинен забезпечувати виконання контролю за дотриманням вимог з охорони праці, пожежної безпеки піл час проведення ремонтних робіт працівниками дільниці. Зокрема, в порушення вимог «Посадової інструкції №18 майстра дільниці ЩО - 1» п. 3.18. 3.19, 3.20, 4.4, 4.5 в.о. майстра дільниці ЩО-1 ОСОБА_1 , який 12 січня 2015 року скерував бригаду на щоденний огляд тролейбусів, неналежно виконав свої службові обов`язки, а саме не проконтролював протягом зміни в бригаді дотримання працівниками безпечних прийомів праці, застосування засобів індивідуального захисту, не провів щоденний І ступінь поточного контролю за станом охорони праці і не вжив заходів щодо їх усунення, не усунув виробничої ситуації, яка створює загрозу життю чи здоров`ю працівників, допустив до роботи працівників, з якими не проведено інструктаж на робочому місці і не перевірив знання з охорони праці, не усунув від роботи працівника, який допустив порушення інструкції з охорони праці, безпечного ведення робіт, не передбачив можливості настання суспільно-небезпечних наслідків, хоча повинен був і мав можливість їх передбачити, допустив до роботи слюсаря з ремонту рухомого складу ОСОБА_7 без засобів індивідуального захисту (каски), в результаті чого останній, будучи в оглядовій канаві при огляді тролейбуса № 101 отримав тілесні ушкодження, які згідно з висновком експерта №114/15 від 16 березня 2015 року відносяться до тяжкого тілесного ушкодження.
Дії ОСОБА_1 органом досудового розслідування були кваліфіковано за ч.2 ст.271 КК України, як порушення службовою особою вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження потерпілому.
Вироком Франківського районного суду м. Львова від 27 березня 2023 р. в справі № 465/2256/15-к, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 р., ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.2 ст. 271 КК України та виправдано на підставі п.2 ч.1 ст. 373 КПК України, в зв`язку з недоведеністю що кримінальне правопорушення вчинене позивачем.
Суд, виправдовуючи ОСОБА_1 на підставі п.3 ч. 1 ст. 373 КПК України, зокрема зазначив, що з копії трудової книжки вбачається, що ОСОБА_1 з 14 лютого 1970 працював на посаді слюсара з ремонту рухомого складу ЛКП "Львівелектротранс», а з 02 березня 2014 року по 26 березня 2014 року перебував у відпустці (згідно табелю обліку робочого часу, наказу ЛКПЛьвівелектротранс №89-К).Майстер дільниці ОСОБА_5 був відсутній на роботі наступні періоди: перебував на листках непрацездатності безперервно з 05 березня 2014 року до 09 вересня 2014 року (т.2, а.с.210), з 12 вересня 2014 року по 01 жовтня 2014 року та з 13 жовтня 2014 року по 20 жовтня 2014 року знаходився у щорічній відпустці; у 2015 році у відпустці не був, вказане підтверджується довідками виданими ЛКП "Львівелектротранс" №593 від 10 листопада 2016 року, №173 від 09 листопада 2016 року, табелем обліку робочого часу та розрахунковими листками (т.2, а.с.207). В свою чергу зазначені докази підтверджують й те, що станом на момент події 12 січня 2015 року майстер дільниці ОСОБА_5 ні на лікарняному, ні у відпустці не перебував.
Таким чином, встановивши, що майстер дільниці ОСОБА_5 вийшов на роботу після його тимчасової відсутності з врахуванням лікарняного та відпустки 21 жовтня 2014 року, а тому, з 21 жовтня 2014 року виконання обов`язків майстра обвинуваченим ОСОБА_8 було припинено.
Враховуючи наведене та зважаючи на те, що факт кримінального правопорушення встановлено, але беззаперечно не доведено, що обвинувачений ОСОБА_9 його вчинив, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що суд виправдав останнього саме на підставі п. 2 ч.1 ст. 373 КПК за недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинено ним.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень встановлено статті 56 Конституції України.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені положеннями статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Позивач вважає, що підставою позову є неправомірні дії органів досудового слідства та прокуратури, а саме, незаконне притягнення його до кримінальної відповідальності, тривале перебування останнього під слідством та судом.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбаченому Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», виникає у випадках, зазначених у статті 2 цього Закону, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
Стаття 3 Протоколу N 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Відшкодування в разі судової помилки» містить положення згідно якого, я кщо остаточним рішенням особу було засуджено за вчинення кримінального правопорушення і якщо на підставі нового чи нововиявленого факту, який беззаперечно доводить наявність судової помилки, винесений їй вирок було потім скасовано або її було помилувано, то ця особа, яка зазнала покарання в результаті такого засудження, одержує відшкодування згідно із законом або практикою відповідної держави, якщо тільки не буде доведено, що зазначений невідомий факт не було свого часу виявлено повністю або частково з вини цієї особи.
Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р.1 містить схоже до ст. 3 Протоколу № 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року положення: «Коли будь-яку особу остаточним рішенням було засуджено за кримінальний злочин, і коли винесений їй вирок був згодом скасований або їй було даровано помилування на тій підставі, що якась нова чи нововиявлена обставина незаперечно доводить наявність судової помилки, то ця особа, яка зазнала покарання у результаті такого засудження, одержує компенсацію згідно зі законом, коли не буде доведено, що зазначена невідома обставина не була свого часу виявлена виключно або частково з її вини» (ч. 6 ст. 14).
Разом з тим, відповідно до частини 4 статті 1176 ЦК України фізична особа, яка в процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з`ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.
Нормами статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Положеннями статті 82 ЦПК України визначено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Судом встановлено, що під час досудового розслідування ОСОБА_1 , в межах кримінального провадження №12015140080000389, у протоколі допиту у якості підозрюваного від 23 березня 2015 року, вказав: « Я працюю в ЛКП «Львівелектротранс» з 1969 року на різних посадах. Згідно наказу №15 від 06 березня 2014 року я був призначений виконуючим обов`язки майстра дільниці ЛКП «Львівелектротранс». В мої обов`язки входило проводити щоденний огляд тролейбусів та виконання заявок по ремонту тролейбусів…». Вказаний протокол містить власноручні певні зауваження позивача щодо фактичних обставин нещасного випадку на виробництві. В той же час, відсутні будь-які його зауваження щодо підписання наказу № 15 заднім числом, фактично у 2015 році. Протокол був прочитаний ОСОБА_1 , в ньому міститься власноручне застереження по інших питаннях, а також що з його слів записано все правильно та підписаний останнім.
З протоколу опитування потерпілого, свідків та інших осіб, причетних до нещасного випадку, що стався 12 січня 2015 року вбачається, що ОСОБА_1 зазначив, що працює слюсарем з ремонту рухомого складу(бригадир) виконуючим обов`язки майстра відповідно до наказу № 03 від 15 січня 2014 року. Даний протокол підписаний ОСОБА_1 із зазначенням, що «протокол прочитано, з моїх слів записано вірно».
З мотивувальної частини вироку вбачається, що під час спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 12 січня 2015 року о 22 год. 30 хв. зі слюсарем з ремонту рухомого складу ОСОБА_7 у тролейбусному депо ЛКП «Львівелектротранс»:
- «був виданий наказ начальника територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області Юрків В.П. №26 від 14 січня 2015 року про призначення комісії для спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 12 січня 2015 року з працівником тролейбусного депо ЛКП «Львівелектротранс» (т.1, а.с.142);
- складений акт проведення спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 12 січня 2015 року о 22 год. 30 хв. на тролейбусному депо ЛКП «Львівелектротранс» від 26 січня 2015 року, відповідно до якого комісія прийшла до висновку, що потерпілий був травмований під час виконання своїх трудових обов`язків за режимом роботи підприємства та перебуваючи на території підприємства, тому, у відповідності до частини 1 пункту 15 «Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві», затвердженого постановою КМУ від 30 листопада 2011р. № 1232, нещасний випадок з слюсарем з ремонту рухомого складу ОСОБА_7 визнається таким, що пов`язаний з виробництвом та складається акт за формою Н-1.
Особами, дії або бездіяльність яких призвели до настання нещасного випадку є: ОСОБА_1 - в.о. майстра дільниці профілакторію, який порушив вимог п. 2.5., 5.9 «Посадової інструкції майстра дільниці щоденних оглядів - 1» №18, та п. 6.1.4. НПАОП 60.2-1.01-06 «Правил охорони праці на міському електротранспорті», а саме недостатньо здійснював контроль за дотриманням вимог з охорони праці працівниками дільниці...».
Вказаний акт службового розслідування ОСОБА_1 не оскаржував ні до компетентних державних органів, ні до суду, а також не повідомив комісію про фальсифікацію наказу щодо наявності у нього відповідних службових повноважень.
В той же час, під час даного судового розгляду, надаючи пояснення та будучи допитаним в порядку ст.92 ЦПК України у якості свідка, ОСОБА_1 повідомив суду, що він дійсно періодично виконував обов`язки майстра на виробництві.
Однак, наказ про виконання ним обов`язків майстра № 03 від 15 січня 2014 року був підписаний ним фактично 06 березня 2015 року, тобто вже після нещасного випадку на виробництві. Підписання наказу заднім числом пояснив, що зробив це на прохання директора, який зазначав «що він може нічого не боятися» і «це не має ніякого значення», «не переживай». Ні комісію по розслідуванню нещасного випадку, ні слідчого Жук П.А. не повідомляв про цей факт, «так як боявся що його, як пенсіонера, звільнять на наступний день». Розраховував «що у директора зв`язки з поліцією, раніше часто були нещасні випадки і він все вирішував». Підтвердив, що він особисто писав пояснення та зазначав свою посаду як виконуючий обов*язки майстра під час розслідування нещасного випадку на виробництві.
Суб`єктом злочину, який був інкримінований ОСОБА_3 - це службова особа підприємства, установи, організації, яка на підставі наказу адміністрації, посадової інструкції чи відповідно до займаної посади має спеціальні обов`язки щодо охорони праці, або громадянин - суб`єкт підприємницької діяльності. Громадяни - суб`єкти підприємницької діяльності - відповідно до законодавства мають обов`язки з охорони праці найнятих ними працівників на підставі нормативно-правового акта або трудового договору (контракту).
Відповідно до ст. 18 КК України службовими особами визнаються особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальними повноваженнями здійснюють функції представників влади або місцевого самоврядування, а також постійно або тимчасово займають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, якими особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління зі спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.
За вказаних обставин, суд першої інстанції обґрунтовано вважав встановленим, що позивач ОСОБА_1 достеменно знаючи, що він фактично не перебував на посаді виконуючого обов`язки майстра на момент нещасного випадку на виробництві, не отримував за це додаткову заробітну плату - свідомо підписав відповідний наказ заднім числом на прохання керівника підприємства і не повідомив про це ні комісію з розслідування нещасного випадку, ні орган досудового розслідування.
Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач свідомо перешкоджав з`ясуванню істини у кримінальному провадженні щодо наявності у нього статусу службової особи і цим сприяв незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, а відтак, не має права на відшкодування шкоди згідно норм Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
З`ясовуючи фактичні обставини кримінального правопорушення за ч.2 ст.271 КК України, орган досудового розслідування не знав та не міг знати, що наказ, який підтверджував показання підозрюваного ОСОБА_1 , був сфальсифікований адміністрацією підприємства та безпосередньо позивачем, що на думку суду свідчить про умисел на часткову самообмову підозрюваного щодо наявності у нього статусу службової особи.
Покази ОСОБА_1 , попередженого про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві покази, були отримані в порядку, встановленому ЦПК України і тому суд бере їх до уваги. ОСОБА_1 показав, що погодився на пропозицію керівника підписати наказ заднім числом, бо вважав що адміністрація «якось вирішить ці питання, бо вже раніше були такі випадки». Крім того, він боявся втратити роботу, а відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач добровільно допустив протиправну поведінку, а саме, фальсифікацію фактів під час досудового розслідування, не повідомив про це слідчого або прокурора, що призвело до неправильного встановлення обставин злочину саме з вини ОСОБА_1 .
Слідчому був наданий наказ, про фальсифікацію якого за взаємною згодою позивача та керівника підприємства, він об`єктивна не міг знати або припускати вказане. Вину під час досудового розслідування ОСОБА_1 не визнавав, однак, введення в оману щодо існування наказу № 03 від 15 січня 2014 року, зазначення про це у процесуальних документах, стало підставою для висновку слідчого про наявність у позивача статусу службової особи як спеціального суб`єкта у даному кримінальному провадженні, а відтак складення відповідної підозри та обвинувального акту, який був скерований до суду.
З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач ОСОБА_1 добровільно здійснив самообмову під час досудового розслідування та перешкоджав з`ясуванню істини і цим сприяв незаконному притягненню до кримінальної відповідальності. Доказів, що показання про наявність у нього статусу службової особи позивач давав органам досудового розслідування під психологічним тиском з боку працівників поліції, погроз та інших незаконних заходів і тому здійснив самообмову не з власної волі, - суду надано не було.
Доводи апеляційних скарг щодо того, що в діях позивача ОСОБА_1 не було самообмови не спростовують висновків суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Самообмова, як окрема криміналістична категорія, це завідомо неправдиві дані, які надає особа щодо своєї причетності (участі) до події злочину та її обставин. B залежності від обставин самообмова може стосуватись як події злочину в цілому так і окремих обставин події злочину.
Надані стороною позивача посадова інструкція №37 бригадира бригади №1 ЩО дільниці профілакторію тролейбусного депо ЛКП «Львівелектротранс» Жука П.А., погоджена директором тролейбусного депо ЛКП "Львівелектротранс" Карпою В.А. 09 квітня 2013 року та затверджену директором ЛКП "Львівелектротранс" ОСОБА_10 09 квітня 2013 року та посадова інструкція №18, погоджена директором тролейбусного депо ЛКП "Львівелектротранс" Карпою В.А. 31 січня 2012 року та затверджену директором ЛКП "Львівелектротранс" ОСОБА_10 06 лютого 2012 року, відповідно до якої майстром дільниці ЩО-1 є ОСОБА_5 ,- не спростовують факту, повідомленого позивачем у даному судовому засіданні, про фальсифікацію наказу та введення слідчого в оману щодо наявності службових повноважень у ОСОБА_1 на момент нещасного випадку на виробництві.
Матеріалами справивстановлено,що ОСОБА_1 знав,що вінфактично неперебував напосаді виконуючогообов`язки майстрана моментнастання нещасноговипадку навиробництві тане отримувавза цезаробітну платуна проханнякерівника підприємствасвідомо підписавнаказ щодо наявності у нього відповідних службових повноважень заднім числом і не повідомив про це ні комісію з розслідування нещасного випадку, ні орган досудового розслідування.
Відтак, позивач ОСОБА_1 свідомо перешкоджав з`ясуванню істини у кримінальному провадженні щодо наявності у нього статусу службової особи і цим сприяв незаконному притягнення його до кримінальної відповідальності, а відтак останній не має права на відшкодування шкоди згідно норм ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними ліями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
За вказанихобставин,суд першоїінстанції правильновстановив,що з`ясовуючифактичні обставиникримінального правопорушенняза ч.2ст.271КК України,орган досудовогорозслідування незнав тане мігзнати,що наказ,який підтверджувавпоказання підозрюваного ОСОБА_1 ,був сфальсифікованийадміністрацією підприємствата безпосередньопозивачем,що свідчитьпро умиселна частковусамообмову ОСОБА_1 щодо наявностіу ньогостатусу службовоїособи,на якупокладено обов`язкиіз забезпечення виконання контролю за дотриманням вимог з охорони праці, пожежної безпеки піл час проведення ремонтних робіт працівниками дільниці.
Інші доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, а тому підстав для їх задоволення немає.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ст.374 ст.ст.375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 та представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Галицького районного суду міста Львова від 08 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 26 травня 2025 року.
Головуючий: Савуляк Р.В.
Судді: Мікуш Ю.Р.
Приколота Т.І.
