УХВАЛА
27 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 759/15157/23
провадження № 61-17145ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 , у якому просила суд визначити їй додатковий строк в один місяць з часу набрання рішенням суду законної сили для подання заяви про прийняття спадщини за законом після смерті померлого ОСОБА_3 .
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 26 лютого 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визначено ОСОБА_1 додатковий строк на прийняття спадщини за законом в один місяць для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наведені позивачкою обставини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини є поважними, оскільки пов`язані з об`єктивними та істотними труднощами для неї на вчинення таких дій.
Постановою Київського апеляційного суду від 21 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Святошинського районного суду
м. Києва від 26 лютого 2024 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо поважності причин пропуску позивачкою строку на подання заяви про прийняття спадщини. Однак, зауважив, що суд першої інстанції не врахував, що станом на день звернення ОСОБА_1 до суду з позовом та на день звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини спадкове майно вже було розподілене, видано свідоцтво про право на спадщину та на підставі договору дарування відчужене спадкоємцем, якому видано свідоцтво про право на спадщину. З огляду на наведене, визначення ОСОБА_1 додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини не відновить її право на спадкування такого майна.
23 грудня 2024 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2024 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
До касаційної скарги додано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, у якому заявниця посилається на те, що вперше касаційну скаргу на оскаржене судове рішення суду апеляційної інстанції вона подала в межах встановленого законом строку на касаційне оскарження. Однак, зазначена скарга була повернута їй ухвалою Верховного Суду від 04 грудня
2024 року без вирішення заявленого нею клопотання про відстрочення та/або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру, або звільнення від його сплати.
Посилаючись на відсутність у неї на момент першого звернення з касаційною скаргою фінансової можливості для сплати судового збору, а також не вирішення судом її клопотання про відстрочення, розстрочення, зменшення, або ж звільнення від його сплати, просить суд визнати поважними причини пропуску нею строку на касаційне оскарження.
Врахувавши наведені ОСОБА_1 обставини, колегія суддів дійшла висновку, що причини пропуску процесуального строку слід визнати поважними. Клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження підлягає задоволенню, а зазначений процесуальний строк - поновленню на підставі частини третьої статті 390 Цивільного процесуального кодексу України.
Підставами касаційного оскарження судового рішення суду апеляційної інстанцій заявниця зазначає неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду
від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц, постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11, від 12 червня 2019 року у справі № 490/10190/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження (відмову у відкритті касаційного провадження) вирішується колегією у складі трьох суддів.
Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не може вважатися обґрунтованою.
Як на підставу касаційного оскарження, ОСОБА_1 посилається на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі
№ 522/7636/14-ц, постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11, від 12 червня 2019 року у справі № 490/10190/16-ц.
Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц зазначено, що однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.
У постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі
№ 2-1316/2227/11 зазначено, що підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.
У постанові Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 490/10190/16-ц зауважено, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й, у першу чергу, відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами.
Наведені заявницею правові висновки щодо наявності у спадкоємця, який прийняв в установленому законом порядку спадщину, права на захист своїх прав з часу відкриття спадщини викладені у постанові Верховного Суду України
від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачка є спадкоємцем після смерті її батька ОСОБА_3 , який помер
ІНФОРМАЦІЯ_1 , пропустила строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, однак, з огляду на те, що спадкове майно було відчужене іншим спадкоємцем, якому було видано свідоцтво про право на спадщину, на користь третіх осіб, заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги про визначення їй додаткового строку в один місяць з часу набрання рішенням суду законної сили для подання заяви про прийняття спадщини, не відновлять її право на набуття у власність спадкового майна.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Ефективність юридичного засобу захисту права людини - це така його властивість, яка полягає у теоретичній спроможності та реальній здатності цього засобу забезпечити досягнення його соціальної мети - захистити право людини.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі
№ 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Крім того, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 58 постанови від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20), пункті 23 постанови від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) та підпункті 8.49 постанови
від 16 листопада 2022 року у справі № 911/3135/20 (провадження № 12-10гс22), спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.
Відповідно до частини першої статті 1280 ЦК України якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними.
Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації.
Суд апеляційної інстанції взяв до уваги, що на день звернення ОСОБА_1 до суду з позовом (14 серпня 2023 року) та на день звернення у подальшому до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини (22 серпня 2023 року), спадкове майно вже було розподілене, видано свідоцтво про право на спадщину (11 липня 2023 року) та на підставі договору дарування спадкове майно було відчужено особою, якій видано свідоцтво про право на спадщину. Отже спадкове майно не зберіглося за спадкоємцем, який отримав свідоцтво про право на спадщину.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов загалом обґрунтованого висновку, що за обставин відчуження одним із спадкоємців спадкового майна після отримання свідоцтва про право на спадщину і до звернення позивачки до суду і до нотаріуса, визначення позивачі додаткового строку в один місяць для подання заяви про прийняття спадщини не забезпечить поновлення її спадкових прав.
Водночас, позивачка не позбавлена можливості на звернення до суду з належними вимогами з метою захисту своїх спадкових прав, які підтверджені оскарженим судовим рішенням.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі
№ 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, підпункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 54), від 22 червня
2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 155), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (провадження № 14-72цс21, підпункт 8.46).
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Аналіз касаційної скарги та оскарженого судового рішення свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі фактичних обставин, узгоджуються з висновками Верховного Суду, які зазначені вище.
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2024 року є необґрунтованою. Отже у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись частиною третьою статті 390, пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 21 травня 2024 року.
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини - відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Синельников
О. М. Осіян
В. В. Шипович
