Єдиний державний реєстр судових рішень
ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 443/2309/13-кГоловуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11-кп/817/50/24 Доповідач - ОСОБА_2 Категорія - ч.1 ст.140 КК України
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 грудня 2024 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:
головуючої - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарях - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7
з участю:
прокурора - ОСОБА_8
обвинуваченого - ОСОБА_9
захисника - ОСОБА_10 , ОСОБА_11
представника потерпілого - ОСОБА_12
потерпілої - ОСОБА_13
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі матеріали кримінального провадження, зареєстрованого у ЄРДР за № 12013150200000505 від 06.06.2013 року, за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_11 на вирок Жидачівського районного суду Львівської області від 17 грудня 2015 року, -
Встановила:
Цим вироком
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Бережниця Жидачівського району Львівської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1
визнано винуватим у вчиненні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, та призначено покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.
На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України, ОСОБА_9 звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Згідно вироку, ОСОБА_9 , будучи медичним працівником, відповідно до наказу №270 від 07.08.1997 року, перебуваючи на посаді лікаря-анестезіолога відділення анестезіології Жидачівської центральної районної лікарні, відповідно до вимог «Тимчасових галузевих уніфікованих стандартів медичних технологій діагностично-лікувального процесу стандартної допомоги дорослому населенню в лікувально-профілактичних закладах України», затвердженої наказом МОЗ України №226 від 27.07.1998 року, та посадової інструкції лікаря-анестезіолога відділення анестезіології Жидачівської центральної районної лікарні, яка затверджена 26.01.2010 року головним лікарем Жидачівської ЦРЛ, був зобов`язаний оцінити стан і виділити ведучі синдроми у хворих, які знаходяться у термінальному і важкому стані, провести невідкладні заходи при черепно-мозковій травмі. Однак, він неналежно виконував свої професійні обов`язки, внаслідок недбалого до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки для хворого ОСОБА_14 , а саме смерть.
Так, 20 червня 2005 року о 01 год. 20 хв., коли ОСОБА_14 у стані алкогольного сп`яніння було доставлено до приймального відділення Жидачівської ЦРЛ, що у м. Жидачеві по вул. Я. Мудрого, 29 після дорожньо-транспортної події із діагнозом черепно-мозкова травма, його було оглянуто черговим лікарем-анестезіологом ОСОБА_9 та іншими лікарями. За скеруванням ОСОБА_9 , як лікаря-анестезіолога, ОСОБА_14 було госпіталізовано до відділення анестезіології з палатами інтенсивної терапії, де йому продовжили надавати медичну допомогу, відповідальність за надання якої покладено на лікуючого лікаря ОСОБА_9 . Несучи персональну відповідальність, як лікуючий лікар за проведення обстеження, лікування та спостереження за ОСОБА_14 , лікарем-анестезіологом ОСОБА_9 було прийнято рішення щодо призначення хворому ОСОБА_14 таких медичних препаратів: «анальгін» 50% - 2,0 мл., «димедрол» 1%- 1,0 мл.- в/м та «промедол» 2% - 1,0 мл., медикаментозна дія яких виражається у седативній дії. У подальшому після надання медичної допомоги ОСОБА_14 , стан хворого різко погіршився та о 04 год. 45 год. наступила зупинка дихальної та серцевої діяльності, після настання яких, лікарем анестезіологом ОСОБА_9 несвоєчасно проведено реанімаційні заходи щодо ОСОБА_14 . Згідно із висновком комісійної судово-медичної експертизи №569/12 від 29.03.2013 року вбачається, що застосування седативних препаратів на фоні алкогольного сп`яніння за наявності черепно-мозкової травми стало причиною порушення дихання та серцевої діяльності, що у сукупністю з несвоєчасністю проведення реанімаційних заходів призвело до настання смерті ОСОБА_14 .
В спільній апеляційній скарзі обвинувачений та захисник просить вищевказаний вирок суду скасувати, визнати ОСОБА_9 невинним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України та ухвалити виправдувальний вирок.
Свої доводи мотивує тим, що суд першої інстанції під час судового розгляду кримінального провадження не встановив жодних доказів неналежного виконання ОСОБА_9 своїх службових обов`язків.
Вказує, що медичну допомогу ОСОБА_14 , надавав не лише ОСОБА_9 , а й інші лікарі, які разом діагностували у нього черепно-мозкову травму та призначили лікування.
Зазначає, що відповідно до акта службового розслідування і наказу Жидачівської ЦРЛ №135-в від 11.07.2005 року, висновку експерта № 125/07-к від 15.11.2007 року та висновків комісії, котра була створена наказом ГУОЗ ЛОДА № 191 від 18.03.2010 року, ОСОБА_14 було призначено адекватне лікування, котре не могло призвести до настання смерті.
Крім того, звертає у вагу, що суд першої інстанції у вироку надав перевагу експертизі, котра була проведена Головним бюро судово-медичних експертиз СМЕ МОЗ України, над іншими експертизами, не провівши їх аналізу.
Проте під час проведення експертиз Бюро судово-медичних експертиз Івано-Франківської області у матеріалах справи були відсутні речові докази, а саме медична картка ОСОБА_14 , рентген знімки, журнал обліку оперативних втручань, журнал обліку виїзної швидкої допомоги, що унеможливило експертам дати об`єктивні відповіді на поставлені запитання.
Також, суд першої інстанції не врахував, що оскільки диспозиція ч. 1 ст. 140 КК України має бланкетний характер, у кожному конкретному випадку має встановлюватись, які саме професійні обов`язки покладались на винну особу, і які з цих обов`язків не виконані взагалі або виконані неналежним чином, а також вимоги яких конкретно нормативних актів (інструкцій, правил, вказівок тощо) порушено винним.
Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого та його захисників, які просять задовольнити апеляцію, з мотивів викладених у ній, прокурора, потерпілу та її представника, котрі вважають вирок суду законним і обґрунтованим, дослідивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом, відповідно ст. 94 КПК України, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно статті 392 КПК України рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності і обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.
Статтею 84 КПК передбачено, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Стаття 94 КПК передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Вказані вимоги судом першої інстанції при розгляді даного кримінального провадження не були повністю дотримані, внаслідок чого було постановлено помилкове рішення.
Так, визнаючи доведеним вчинення ОСОБА_9 інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.140 КК України за обставин, встановлених органом досудового розслідування, місцевий суд в основу обвинувального вироку поклав висновки комісійної судово-медичної експертизи №337 від 22.06.2010 року ( т.1 а.п.160-175); додаткової комісійної судово- медичної експертизи №569/12 від 29.03.2013 року (т.3 а.п.18-35) та додаткової комісійної судово-медичної експертизи №191/15 від 28.09.2015 року ( т.5 а.п.236-252), проведених головним бюро судово-медичної експертизи МОЗ України.
Також, такий свій висновок про доведеність винуватості ОСОБА_9 суд обґрунтував показами потерпілих ОСОБА_13 та ОСОБА_15 ; свідків - медичних працівників, зокрема: лікаря-хірурга ОСОБА_16 , лікаря-невропатолога ОСОБА_17 , лікаря-терапевта ОСОБА_18 , лікаря-отолоринголога ОСОБА_19 , лаборанта ОСОБА_20 , медичної сестри реанімаційного відділення лікарні ОСОБА_21 , медсестри-анастезистки ОСОБА_22 , рентген-лаборанта ОСОБА_23 , з приводу подій, які мали місце 20.06.2005 року у Жидачівській ЦРЛ у м.Жидачеві у зв`язку із поступленням до лікарні ОСОБА_14 ..
Послався суд у вироку і на покази експерта ОСОБА_24 ..
В даному випадку, формально пославшись на ряд зазначених у вироку доказів, місцевий суд жодним чином не мотивував, що саме вони доводять чи спростовують.
Згідно з положеннями ст. 91 КПК, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення
Кримінальний процесуальний закон передбачає, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушенння, передбаченого ч.1 ст. 140 КК України, об`єктивно не доводиться наявними в матеріалах справи доказами.
Так, відповідно до диспозиції ч.1 ст.140 КК України відповідальність настає у випадку невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов`язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого.
Неналежне виконання професійних обов`язків має місце у разі, коли медичний працівник виконує свої обов`язки не у повному обсязі, недбало, поверхово, не так, як цього вимагають інтереси його професійної діяльності.
За ст. 140 КК України можуть кваліфікуватися, зокрема, такі діяння: несвоєчасний або неправильний діагноз захворювання, залишення хворого без належного медичного догляду. Між діянням і вказаними наслідками повинен бути встановлений причинний зв`язок, для чого, як правило, призначається судово-медична експертиза. У разі, коли тяжкі наслідки для хворого не пов`язані з невиконанням чи неналежним виконанням медичним працівником своїх професійних обов`язків, а настали внаслідок інших обставин, відповідальність за ст. 140 КК виключається.
При вирішенні питання про достатність встановлених під час судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суд має керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним ч. 2 та 4 ст. 17 КПК України, що передбачають: ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині визнати обвинуваченого винним.
Так, відповідно до зазначених вище висновків, при поступленні ОСОБА_14 в лікарню, станом на 20.06.2005 року, алгоритм надання медичної допомоги при наявності тупої закритої черепно-мозкової травми з крововиливами під м`які мозкові оболонки, що послужило причиною смерті ОСОБА_14 , регламентований "Тимчасовими галузевими уніфікованими стандартами медичних технологій діагностично- лікувального процесу стандартної допомоги дорослому населенню в лікувально-профілактичних закладах України", затверджених наказом МОЗ України №226 від 27.07.1998 року, в лікування використовуються седативні, знеболювальні препарати, проводиться симптоматичне лікування, відновлювальна терапія. Об`єм проведених маніпуляційних заходів загалом відповідав тактиці надання медичної допомоги хворому з ознаками черепно-мозкової травми, однак медична допомога ОСОБА_14 була надана не у повному обсязі, так як не була проведена спинномозкова пункція для з`ясування внутрішнього крововиливу, яку мав виконати невропатолог, а не виявлення субарахноїдального крововиливу призвело до встановлення неповного діагнозу та вплинуло на вибрану тактику лікування. Медикаментозна дія препаратів "анальгін", "димедрол", "промедол", "новокаїн" введених ОСОБА_14 в дозах: анальгін 50%-2,0 мл+димедрол 1%-1,0 мл, промедол 2%-1,0 мл, та місцева анестезія 0,25% новокаїном в об`ємі 10,0 мл виражається в знеболювальній та седативній дії. При використанні седативних препаратів відносно осіб, які перебувають в стані алкогольного сп`яніння за наявності черепно- мозкової травми, існує можливість настання в такому випадку пригнічення та зупинку дихальної діяльності, що може призвести до смерті хворого, що не було враховано лікарем при наданні медичної допомоги хворому. При наявності пригнічення дихання алгоритм медичної допомоги полягає у проведенні штучної вентиляції легень, непрямого масажу серця, використання медикаментозних препаратів, а у разі їх неефективності, підключення хворого до апарату штучної вентиляції легень. Відповідно до матеріалів справи після первинного огляду, ОСОБА_14 було госпіталізовано до відділення анестезіології з палатами інтенсивної терапії, де йому продовжили надавати медичну допомогу, а відповідальність за надання медичної допомоги у даному відділенні покладена на лікаря анестезіолога ОСОБА_9 .. Зважаючи на характер та ступінь вираженості черепно- мозкової травми у вигляді субарахноїдальних крововиливів в правій лобній та правій тім`яно-потиличній долях не могли стати причиною раптової зупинки дихальної та серцевої діяльності, адже не були пошкоджені стовбурові структури мозку та не відбулась його дислокація, не можна виключати, що застосування седативних препаратів на фоні алкогольного сп`яніння, за наявності черепно- мозкової травми, стало причиною порушення дихання та серцевої діяльності, що у сукупності з несвоєчасністю проведених реанімаційних заходів призвело до настання смерті ОСОБА_14 ..
Висновками комплексної та додаткової комплексної судово- медичної експертиз №337 від 22.06.2010 року, №569/12 від 29.03.2013 року, №191/15 від 28.09.2015 року, визначено, що станом на 20.06.2005 року, алгоритм надання медичної допомоги при наявності тупої закритої черепно-мозкової травми з крововиливами під м`які мозкові оболонки, що послужило причиною смерті ОСОБА_14 , регламентований "Тимчасовими галузевими уніфікованими стндартами медичних технологій діагностично- лікувального процесу стандартної допомоги дорослому населенню в лікувально-профілактичних закладах України", затверджених наказом МОЗ України №226 від 27.07.1998 року. Відповідно до даного алгоритму має проводитись неврологічний та соматичний огляд, визначення групи крові та резус, загальний аналіз крові та сечі, аналіз крові на вміст алкоголю, рентгенографія черепа в 2-х проекціях, ЕхоЕГ за наявності апарату АКТ, люмбальна пункція.
Згідно з висновками комісійної судово- медичної експертизи з від 22 червня 2010 року № 377 та додаткової судово- медичної експертизи від 28 вересня 2015 року № 191/15 встановлено, що об`єм проведених маніпуляційних заходів загалом відповідав тактиці надання медичної допомоги хворому з ознаками черепно-мозкової травми, однак медична допомога ОСОБА_14 була надана не у повному обсязі, так як не була проведена спинномозкова пункція для з`ясування наявності внутрішньочерепного крововиливу, яку мав виконати невропатолог.
За цими ж висновками вказано про те, що «не можна виключити, що застосування седативних препаратів на фоні алкогольного сп`яніння за наявності черепно-мозкової травми стало причиною порушення дихання та серцевої діяльності, що у сукупності з несвоєчасністю проведення реанімаційних заходів призвело до настання смерті потерпілого ОСОБА_14 ».
В даному випадку, аналіз всіх наявних у матеріалах справи експертиз, на які послався у вироку суд першої інстанції, не мають категоричних висновків про причинно- наслідковий зв`язок між введенням потерпілому ОСОБА_14 седативних препаратів та його смерті, а містять лише припущення, тобто мають лише характер ймовірності за певних обставин
Допитаний місцевим судом експерт ОСОБА_24 зазначив, що ОСОБА_14 в період його перебування в Жидачівській ЦРЛ об`єм проведених маніпуляційних заходів загалом відповідав тактиці надання медичної допомоги хворому з ознаками черепно-мозкової травми, однак медична допомога йому була надана не у повному обсязі, так як не була проведена спинномозкова пункція для з`ясування наявності внутрішньочерепного крововиливу, яку мав виконати невропатолог, а невиявлення субарахноїдального крововиливу призвело до встановлення неповного діагнозу та вплинуло на вибрану тактику лікування.
Водночас, як встановлено судом та доводиться матеріалами кримінального провадження, допомога ОСОБА_14 надавалась не лише ОСОБА_9 , а й іншими лікарями, запрошеними останнім для огляду та правильного діагностування ОСОБА_14 , у тому числі й запрошеним лікарем- невропатологом ОСОБА_17 , який, відповідно до вищенаведених висновків експертиз, мав проводити спинномозкову пункцію для з`ясування наявності внутрішньочерепного крововиливу, а також проведено забір крові ОСОБА_14 для визначення вмісту алкоголю та рентгенографія.
Так, допитаний в якості свідка лікар- невропатолог ОСОБА_17 ствердив, що він проводив огляд хворого ОСОБА_14 у райлікарні і консультував обвинуваченого у відділенні з приводу діагнозу та надання медичної допомоги хворому. Було констатовано черепно- мозкову травму, забій мозку, супорозний стан та алкогольне сп`яніння.
Аналогічні покази були дані допитаними в судовому засіданні в якості свідків лікар-хірург ОСОБА_16 , лікар-терапевт ОСОБА_18 , лікар-отолоринголог ОСОБА_19 ..
Також, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, у потерпілого ОСОБА_14 було проведено забір крові для визначення вмісту алкоголю.
Крім того, аналіз висновків комісійних експертиз, якими обґрунтовується обвинувачення ОСОБА_25 свідчать про те, що вони проведені з урахуванням розрахунку середнього ступеня алкогольного сп`яніння ОСОБА_14 - 1, 69‰. При цьому, вказаний показник проміле було встановлено експертним шляхом після розтину трупа ОСОБА_14 .
Проте, як вбачається з матеріалів кримінального провадження під час надання ОСОБА_14 медичної допомоги ОСОБА_9 брався до уваги інший ступень його алкогольного сп`яніння, а саме 0, 5 ‰, який було установлено шляхом лабораторного дослідження, проведеного у лікарні під час його поступлення після ДТП.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка медична сестра реанімаційного відділення лікарні ОСОБА_21 ствердила, що вона працювала в ніч на 20 червня 2005 року, коли поступив ОСОБА_14 .. По вказівці лікаря-анестазіолога ОСОБА_9 , якому підпорядкована на роботі, було викликано в реанімаційне відділення для відібрання аналізу крові чергового лаборанта та відібрано у дві пробірки кров на етанол.
Аналогічні покази були дані свідком - медсестрою- анестезисткою відділення ОСОБА_22 ..
Також, допитана в якості свідка лаборант ОСОБА_20 у судовому засіданні вказала, що її, як чергового лаборанта у ніч на 20 червня 2005 року було викликано у реанімацію для відбору аналізу крові з пальця ОСОБА_14 і проведення аналізу на етанол. Через годину аналіз крові був зроблений та показав сліди алкоголю у крові. Хоч фактично вміст етанолу був більший, однак через зламану чушку в апараті, дійсний вміст етанолу встановлено не було.
Разом з тим, в матеріалах провадження відсутні дані які б вказували на те, що в обов`язки лікаря-анестезіолога входить самостійне установлення стану сп`яніння хворого. В даному випадку він керувався інформацією, наданою за результатом проведеного лабораторного дослідження у лікарні.
Водночас, висновками зазначених вище експертиз не установлено, чи могло б призвести до летальних наслідків введення седативних препаратів при стані алкогольного сп`яніння у 0, 5 ‰ і такий показник не брався експертами до розрахунку при надані висновків.
Крім того, з матеріалів провадження вбачається, що при поступленні до лікарні ОСОБА_14 , за вказівкою ОСОБА_9 , було проведено рентгенографія черепа та легень.
Допитаний в судовому засіданні рентген-лаборант лікарні ОСОБА_23 суду пояснив, що він був викликаний у реанімацію вночі і пересувним рентгенапаратом на 5 поверсі лікарні у реанімаційному відділенні зробив три знімки черепа та легень потерпілого, які через 40 хвилин проявив та передав у приймальне відділення лікарні для лікарів.
За результатами апеляційного розгляду даного кримінального провадження, на думку колегії суддів, з урахуванням висновків експертиз, наявних у матеріалах справи, безпосередньо досліджених судом апеляційної інстанції в ході проведення судового слідства відповідно до вимог ч.3 ст.404 КПК України, та показів свідків й експерта, даних ними у суді першої інстанції, при поступленні в Жидачівську ЦРЛ 20.06.2005 року та наданні медичної допомоги ОСОБА_14 , дії лікаря ОСОБА_9 відповідали "Тимчасовими галузевими уніфікованими стандартами медичних технологій діагностично- лікувального процесу стандартної допомоги дорослому населенню в лікувально-профілактичних закладах України", затверджених наказом МОЗ України №226 від 27.07.1998 року, а отже висновок місцевого суду про несвоєчасність проведення реанімаційних заходів є хибним, оскільки не ґрунтується на матеріалах провадження та не підтверджується будь-якими об`єктивними даними.
Крім того, з досліджених під час апеляційного розгляду кримінального провадження №1-147/10 про обвинувачення ОСОБА_26 , вбачається, що ОСОБА_26 був визнаний винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України за те, що 20.06.2005 року о 01 год., у стані алкогольного сп`яніння керував технічно несправним автомобілем ВАЗ 2106 д.н.з. НОМЕР_1 в с.Вільхівці Жидачівського району Львівської області, грубо порушив п.п.1.5, 2.9а, 12.1, 31.1,31.1.4а ПДР України, де вчинив наїзд на телефонний стовп, потім дерево, внаслідок чого пасажир автомобіля ОСОБА_14 отримав тілесні ушкодження від яких помер в лікарні.
Крім того, додатковим обов`язковим об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 140 КК, є установлений порядок виконання медичними та фармацевтичними працівниками своїх обов`язків. Диспозиція ч. 1 ст. 140 цього Кодексу є бланкетною, при кваліфікації вчиненого слід у кожному конкретному випадку встановлювати, які саме професійні обов`язки покладалися на винного та які з них не були виконані взагалі або виконані неналежним чином, а також вимоги яких саме нормативно-правових актів (наказів, інструкцій, правил, положень, вказівок, розпоряджень тощо) ним порушено.
Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду.
Разом з тим, поза увагою суду першої інстанції залишилася та обставина, що органом досудового розслідування не встановлено які саме професійні обов`язки покладалися саме на ОСОБА_9 та які з них не були виконані взагалі або виконані неналежним чином, а також вимоги яких саме нормативно-правових актів (наказів, інструкцій, правил, положень, вказівок, розпоряджень тощо) ним було порушено.
Не встановлено таких обставин і судом апеляційної інстанції під час розгляду даного кримінального провадження, а неефективність надання медичної допомоги, зокрема й проведення реанімаційних заходів не підтверджується й висновками комісійних експертиз на які посилається сторона обвинувачення.
В матералах провадження відсутні відомості, які б вказували на те, що проведення спинномозкової пункції та проведення лабораторного дослідження крові на етанол входило до посадової інструкції лікаря -анестезіолога ОСОБА_9 .. Водночас, вказаних спеціалістів обвинуваченим ОСОБА_9 було залучено після поступлення ОСОБА_14 до лікарні з метою вірного визначення діагнозу хворого.
Сторона обвинувачення також не довела, що в діянні лікаря є склад кримінального правопорушення, а саме не доведено обов`язкових складових його суб`єктивної сторони, не доведено причинного зв`язку між діяннями обвинуваченого ОСОБА_9 і наслідками у вигляді смерті пацієнта ОСОБА_14 ..
Відповідно до змісту ст. 92 КПК обов`язок доказування в суді обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.
Так, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.
Зі змісту ч.2 ст.8 та ч.5 ст.9 КПК України випливає, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні та кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).
Виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
З урахуванням викладеного, оцінивши кожен поданий сторонами доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, колегія суддів приходить до висновку про відсутність достатніх належних та допустимих доказів вчинення ОСОБА_9 кримінального правопорушення, у якому він обвинувачується.
Пунктом 3 ч.1 ст.284 КПК України передбачено, що кримінальне провадження закривається в разі, якщо не встановлені достатні доказі для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримання.
Відповідно до ст.417 КПК України суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені статтею 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що вирок місцевого суду щодо ОСОБА_9 слід скасувати, а кримінальне провадження щодо нього за ч.1 ст.140 КК України слід закрити на підставі п.3 ч.1 ст.284 ККПК України в порядку ст.417 КПК України.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
Ухвалила:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_11 на вирок Жидачівського районного суду Львівської області від 17 грудня 2015 року стосовно ОСОБА_9 за ч.1 ст.140 КК України - задовольнити.
Вирок Жидачівського районного суду Львівської області від 17 грудня 2015 року стосовно ОСОБА_9 за ч.1 ст.140 КК України - скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України.
Ухвала набирає законної сили з часу проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Головуючий
Судді
