Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 532/2286/22 Номер провадження 11-кп/814/521/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 лютого 2025 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого суддіОСОБА_2 , суддівОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,з секретарем з участю прокурора представника потерпілої ОСОБА_5 захисника обвинуваченогоОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтава кримінальне провадження №120211170470000149 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_10 та начальника Кобеляцького відділу Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області ОСОБА_11 на вирок Кобеляцького районного суду Полтавської області від 17 жовтня 2023 року,
ВСТАНОВИЛА:
Цим вироком ОСОБА_10 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Дніпро, мешканець АДРЕСА_1 , громадянин України, з вищою освітою, розлучений, пенсіонер, несудимий,
визнаний винуватим та засуджений за ч.2 ст.286 КК України на 4 (чотири) роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 (два) роки.
На підставі ст.75 КК України звільнений від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 (два) роки, з покладенням певних обов`язків, передбачених ст.76 цього Кодексу.
Постановлено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_10 :
- на користь Комунального некомерційного підприємства «Кобеляцька міська лікарня» витрати на стаціонарне лікування потерпілої ОСОБА_12 в сумі 906,80 грн;
- на користь Комунального підприємства «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова Дніпропетровської обласної ради» витрати на стаціонарне лікування потерпілої ОСОБА_5 в сумі 16727,13 грн;
- на користь Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня №16» Дніпровської міської ради витрати на стаціонарне лікування потерпілої ОСОБА_5 в сумі 8767,20 грн;
- на користь держави витрати за проведення судових експертиз в сумі 5079,92 грн.
Згідно з вироком, ОСОБА_10 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
26травня 2021року близько16години 20хвилин обвинувачений,керуючи автомобілемВАЗ-2121,днз НОМЕР_1 ,рухався поавтомобільній дорозіО1708112Шевченки-Дашківкав напрямкус.Дашківка всторону нерегульованогоперехрестяз головною дорогою О1708111.
Наближаючись до цього перехрестя, водій ОСОБА_10 , керуючи технічно справним транспортним засобом, неправильно оцінивши дорожню обстановку, в порушення п.16.11 Правил дорожнього руху України, які знаходиться в прямому причинному зв`язку з даною дорожньо-транспортною пригодою, не надав дорогу автомобілю Opel Zafira-A, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_13 , який наближався до даного перехрещення доріг по головній дорозі О1708111 з лівої сторони відносно водія автомобіля ВАЗ-2121, днз НОМЕР_1 , без зупинки виїхав на перехрестя, де здійснив зіткнення з автомобілем Opel Zafira-A, номерний знак НОМЕР_2 .
В результаті ДТП пасажир автомобіля Opel Zafira-A ОСОБА_5 отримала тяжкі тілесні ушкодження небезпечні для життя в момент заподіяння, а пасажир цього ж автомобіля ОСОБА_12 - середньої тяжкості тілесні ушкодження, які спричинили тривалий розлад здоров`я.
В апеляційній скарзі обвинувачений просить скасувати вирок суду, а кримінальне провадження закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
Крім того, просить відмовити в задоволенні позову про стягнення з нього на користь медичних закладів витрат на лікування потерпілої.
При цьому вважає, що єдиною підставою вважити перехрестя автомобільних доріг нерівнозначним є наявність знаків пріоритету, передбачених п.2.1 2.6 Правил дорожнього руху України.
Наголошує, що згідно з протоколом огляду місця події, а також за результатами допиту свідків, потерпілих, експерта та обвинуваченого встановлено, що дорожнє покриття обох автомобільних доріг О1708111 та О1708112 асфальтобетонне та обидві дороги належать до однієї категорії автомобільні дороги обласного значення, а отже є рівнозначними.
При цьому зауважує, що безпосередньо на перехресті вказаних автомобільних доріг, де відбулось зіткнення, будь-які дорожні знаки відсутні.
Вважає, що дорожня розмітка 1.12 та 1.20 за відсутності безпосередньо на перехресті знаків пріоритету, з якими вона застосовується, не має для водія будь-якого інформаційного значення.
Ставить під сумнів висновок інженерно-транспортної експертизи №СЕ-19/117-22/1551-ІТ від 18 листопада 2022 року, оскільки в її основу покладено вихідні дані, що надані органом досудового розслідування, які суперечать матеріалам кримінального провадження.
Крім того, стверджує, що вихідні дані щодо швидкості руху автомобілів надані слідчим без їх експертного дослідження.
Вказує, що місце зіткнення транспортних засобів вказано неправильно.
Наголошує, що експерт підтвердив, що дорожня розмітка 1.12 (стоп-лінія) позначає місце, де водій повинен зупинитися лише за наявності знака 2.2 Правил дорожнього руху України.
Зазначає, що під час допиту в судовому засіданні експерт ОСОБА_14 спростував твердження, що дорожня розмітка 1.20 дублює знак «Дати дорогу».
Також вважає недопустимим доказом висновок експерта №СЕ-19/117-21/11639-ІТ від 23 вересня 2021 року з огляду на використання у ньому вихідних даних щодо швидкості руху автомобілів без будь-якого їх експертного дослідження, а також неправильного зазначення місця зіткнення транспортних засобів.
Крім того наголошує, що вказана експертиза проведена без урахування того, що на перехресті, де сталась ДТП, відсутні будь-які дорожні знаки.
Звертає увагу, що під час слідчого експерименту з участю свідка ОСОБА_13 він повідомив, що побачив автомобіль ВАЗ-2121 за 24 метри до моменту зіткнення, а тому вважає заявлені вихідні дані неспроможними, оскільки при швидкості 90 км/год автомобіль Opel проїжджає відстань 24 метри за 1 секунду, в той час як автомобіль ВАЗ-2121 при швидкості 40 км/год проїжджає за 1 секунду 11 метрів, що унеможливлювало їх зіткнення в місці, де відбулось ДТП.
Стверджує, що факт відсутності дорожніх знаків на перехресті підтверджується записом відеореєстратора автомобіля Opel Zafira-A.
Вважає, що причиною дорожньо-транспортної пригоди стала значна швидкість керованого свідком ОСОБА_13 автомобіля та нехтування ним Правилами дорожнього руху України.
Стверджує, що місцевий суд необґрунтовано відмовив стороні захисту у задоволенні клопотання про проведення комплексної судово-автотехнічної експертизи та експертизи відеозапису.
Вважає необґрунтованим висновок місцевого суду про необхідність дотримання ним п.16.15 Правил дорожнього руху України та при цьому зазначає про відсутність у нього підстав вважати, що він перебував на другорядній дорозі.
Наголошує, що потерпілі не були пристебнуті ременями безпеки.
Стверджує про відсутність підстав для задоволення позовних вимог прокурора про стягнення на користь медичних закладів витрат на лікування потерпілих, оскільки прокурором не доведено наявність у нього правових підстав для звернення до суду з таким позовом.
Наголошує, що відповідно до положень Закону України «Про прокуратуру» прокурор має право пред`являти позови в інтересах держави, а вказані медичні заклади є комунальними установами.
В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати вирок суду в частині призначеного покарання у зв`язку з його невідповідністю ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості та ухвалити новий, яким засудити ОСОБА_10 за ч.2 ст.286 КК України на 7 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
При цьому зазначає, що призначаючи ОСОБА_10 покарання суд першої інстанції не у повній мірі врахував тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, ступінь та характер його суспільної небезпеки, наслідки, що настали для потерпілих, а також поведінку обвинуваченого після вчинення кримінального правопорушення, внаслідок чого суд дійшов до безпідставного висновку про можливість застосування до ОСОБА_10 положень ст.75 КК України.
Наголошує, що внаслідок порушення обвинуваченим Правил дорожнього руху України двом потерпілим заподіяно тяжкі та середнього ступеню тяжкості тілесні ушкодження.
Звертає увагу, що ОСОБА_10 , неодноразово проїжджав раніше це перехрестя, був добре обізнаний щодо того, що перебуває на другорядній дорозі, але самовпевнено намагаючись швидко його проїхати поставив в небезпеку не лише своє життя та здоров`я, але і життя та здоров`я інших осіб, які перебували з ним в автомобілі та інших учасників дорожнього руху.
Вказує, що негативні наслідки, які настали для потерпілої ОСОБА_5 внаслідок вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, внесли вимушені зміни до її звичного життя, що були пов`язані з лікуванням після ДТП та неможливістю мати дітей.
Вважає, що звільнення ОСОБА_10 від відбування покарання з випробуванням за обставин, встановлених у даному кримінальному провадженні, не вплине на формування в інших осіб думки про неприпустимість порушення Правил дорожнього руху України.
Наголошує, що позитивні характеристики обвинуваченого та часткове відшкодування ним майнової шкоди не зменшують тяжкість та небезпечність вчиненого кримінального правопорушення.
Звертає увагу на думку потерпілої ОСОБА_5 , яка вважала за необхідне призначити ОСОБА_10 реальне покарання.
Стверджує, що сам по собі факт досягнення обвинуваченим пенсійного віку не може бути підставою для звільнення його від відбування покарання з випробуванням, а висновок органу пробації не має вирішального значення при прийнятті судом відповідного рішення.
Вказує, що обвинувачений за весь час судового розгляду провадження жодного разу не вибачився перед потерпілими, не виразив жалю з приводу того, що сталось та не заявив про бажання виправити ситуацію.
Також вважає, що суд першої інстанції безпідставно застосував положення ст.75 КК України щодо додаткового покарання, призначеного обвинуваченому.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та його захисника на підтримання доводів апеляційної скарги, міркування представника потерпілої про безпідставність доводів обвинуваченого про його невинуватість, продумку прокурора про необхідність призначення ОСОБА_10 більш суворого покарання без застосування положень ст.75 КК України, перевіривши матеріали провадження, дослідивши докази, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до такого.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_10 у вчиненні злочину за наведених у вироку обставин підтверджуються сукупністю достатніх, допустимих та належних доказів, зібраних у встановленому законом порядку і досліджених судом, яким надана належна оцінка.
Доводи обвинуваченого про недоведеність його вини є непереконливими.
Факт зіткнення автомобілів ВАЗ-2121, днз НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_10 та Opel Zafira-A, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_13 , а також отримання внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди потерпілою ОСОБА_5 тяжких тілесних ушкоджень, а потерпілою ОСОБА_12 тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості ніким із учасників провадження не оспорюється.
Твердження обвинуваченого про те, що місце дорожньо-транспортної пригоди є нерегульованим перехрестям рівнозначних доріг з огляду на відсутність встановлених на автодорозі по напрямку його руху знаків пріоритету, передбачених п.2.1 2.6 Правил дорожнього руху України, а також відсутність по напрямку руху іншого водія ОСОБА_13 знаку 2.3 «Головна дорога» не знайшли свого підтвердження.
Відповідно до п.1.10 Правил дорожнього руху перехрестя місце перехрещення, прилягання або розгалуження доріг на одному рівні, межею якого є уявні лінії між початком заокруглень країв проїзної частини кожної з доріг, а головна дорога дорога з покриттям відносно ґрунтової або та, що позначена знаками 1.22, 1.23.1-1.23.4 і 2.3.
Таким чином, про перебування водія на головній дорозі свідчить наявність при наближенні до перехрестя дорожнього знаку 1.22 Правил «Перехрещення з другорядною дорогою».
Зі змісту протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 26 травня 2021 року та схеми до нього вбачається, що дорожньо-транспортна пригода відбулась на перетині автодоріг О1708111 (сполученням «Селещина-Світлогірське-Василівка-Кам`янське») та О1708112 (сполученням «Шевченки-Дашківка-Рибалки»).
При цьому, обидві дороги хоча і мають асфальтобетонне покриття, проте на автомобільній дорозі О1708111, по якій рухався ОСОБА_13 , перед перехрестям з автодорогою О1708112 встановлений дорожній знак 1.22 Правил дорожнього руху «Перехрещення з другорядною дорогою», який позначає перетин із другорядною дорогою та свідчить про те, що водій перебуває на головній дорозі.
Наведені обставини підтверджуються також висновком комісійної судової інженерно-транспортної експертизи від 10 жовтня 2024 року №КСЕ-19/117-24/14085-ІТ, що була проведена у кримінальному провадженні на підставі ухвали Полтавського апеляційного суду від 29 липня 2024 року.
Так, за змістом вказаного висновку, перетин проїзних частин автодоріг О1708111 (сполученням «Селещина-Світлогірське-Василівка-Кам`янське») та О1708112 (сполученням «Шевченки-Дашківка-Рибалки») є нерегульованим перехрестям нерівнозначних доріг. При цьому, саме автодорога О1708111 є головною дорогою, з огляду на наявність встановленого на ній дорожнього знаку 1.22, а автодорога О1708112, в свою чергу, є другорядною у зв`язку з наявною на ній дорожньою розміткою 1.20 та 1.12.
Доводи апеляційної скарги обвинуваченого, що дорожня розмітка 1.12 та 1.20, за відсутності безпосередньо на перехресті знаків пріоритету, з якими вона застосовується, не має для водія будь-якого інформаційного значення є неприйнятними.
Відповідно до п.8.1 Правил дорожнього руху України регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.
За змістом п.8.5.1 та п.8.5 цих Правил визначено, що дорожня розмітка, яка поділяється на горизонтальну та вертикальну, встановлює певний режим руху та використовується як окремо, так і разом з дорожніми знаками, вимоги яких вони підкреслює або уточнює.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що на автодорозі О1708112 перед перехрестям дійсно дорожні знаки відсутні.
Разом з тим, при наближенні до перехрестя з автодорогою О1708111 на асфальтобетонному покритті дороги О1708112 наявна горизонтальна розмітка 1.20, що попереджає про наближення водія транспортного засобу до розмітки 1.13 та необхідність у зв`язку з цим дати дорогу іншим учасникам дорожнього руху, а також дорожня розмітка 1.12 (стоп-лінія), що позначає місце, де водій повинен зупинитися за наявності знака 2.2 або сигналу світлофора чи регулювальника, що забороняє рух, що ніким із учасників провадження не заперечується.
Таким чином, обвинувачений ОСОБА_10 перед виїздом з другорядної дороги на перехрестя нерівнозначних доріг з головною дорогою О1708111, будучи проінформований лінією дорожньої розмітки 1.20 та 1.12 (Розділу 34) Правил дорожнього руху, повинен був дати дорогу транспортним засобам, що наближаються до зазначеного перехрестя по головній дорозі з інших напрямків.
Доводи обвинуваченого про те, що причиною дорожньо-транспортної пригоди були дії водія ОСОБА_13 у зв`язку з перевищенням ним дозволеної швидкості спростовуються висновками судової експертизи №СЕ-19/117-21/11639-ІТ від 23 вересня 2021 року, відповідно до яких встановлено відсутність будь-яких невідповідностей його дій з вимогами Правил дорожнього руху, які б з технічної точки зору знаходились в причинному зв`язку з виникненням даної пригоди, а також зазначено про відсутність у водія цього транспортного засобу технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем під керуванням обвинуваченого.
Більше того, зазначені висновки повністю узгоджуються з висновком комісійної судової інженерно-транспортної експертизи від 10 жовтня 2024 року №КСЕ-19/117-24/14085-ІТ.
Так,судові експертиз посиланням на відповідні розрахунки, вказали, що час небезпеки для руху для водія ОСОБА_13 не перевищує час, необхідний для того, щоб водію зреагувати на виниклу небезпеку, привести робочу гальмівну систему автомобіля в дію та почати гальмування, а тому водій ОСОБА_13 в даній дорожній обстановці, навіть за умови виконання ним п.12.3 Правил дорожнього руху України, не мав часу застосувати екстрене гальмування автомобіля та уникнути зіткнення з автомобілем під керуванням обвинуваченого.
Наведені висновки судових експертів відповідають вимогам ст.101 та ст.102 КПК України, дослідження проведені з дотриманням процесуального порядку призначення й проведення експертизи, ґрунтуються на допустимих доказах.
Твердження сторони захисту про необхідність визнання висновку комісійної судової інженерно-транспортної експертизи від 10 жовтня 2024 року №КСЕ-19/117-24/14085-ІТ недопустимим доказом з огляду на те, що у проведенні експертизи брав участь експерт ОСОБА_14 , який брав участь при проведенні у даному провадженні судової інженерно-транспортної експертизи, за результатами якої складено висновок №СЕ-19/117\21/11639-ІТ, не ґрунтуються на вимогах закону.
Відповідно до положень ч.1ст.79КПК України спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач, експерт, секретар судового засідання не мають права брати участі в кримінальному провадженні та відводяться за підставами, передбаченими частиною першоюстатті 77 цього Кодексу, з тим обмеженням, що їх попередня участь у цьому кримінальному провадженні як спеціаліста, представника персоналу органу пробації, перекладача, експерта і секретаря судового засідання не може бути підставою для відводу.
Жодних об`єктивних даних, що висновки судових експертиз отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, чи здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, матеріали провадження не містять і в апеляційній скарзі не наведено.
Отже, відсутні визначені законом підстави для визнання висновків судових експертиз недопустимими доказами.
Колегія суддів звертає увагу на те, що стандарт доведення вини поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Зі змісту сформульованої у ст.286 КК України диспозиції слідує, що вона є бланкетною, а тому при кваліфікації слід керуватися законодавчими чи іншими нормативними актами щодо безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту.
З мотивувальної частини оскаржуваного вироку видно, що суд ретельно з`ясував і зазначив: 1) у чому саме полягали названі у цій статті порушення; 2) які норми правил безпеки дорожнього руху не додержано; 3) чи є причинний зв`язок між цими порушеннями та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками.
При цьому обвинувачення, визнане судом доведеним, містить посилання на конкретні порушення, які в свою чергу збігаються із тими нормами правил безпеки дорожнього руху, які ставляться в провину ОСОБА_10 .
Визначальним у криміналістичній характеристиці дорожньо-транспортної пригоди як злочину слід вважати механізм злочину, а не спосіб його вчинення.
Тому під механізмом дорожньо-транспортної пригоди розуміють систему часових, динамічних та інших зв`язків окремих етапів, обставин і чинників, що формують сліди на взаємодіючих об`єктах під час розвитку дорожньо-транспортної події. Механізм ДТП складається із процесу, який можна розділити на три етапи: зближення з перешкодою, безпосередня взаємодія та розміщення після взаємодії. З`ясування умов та наслідків протікання цих процесів відіграє важливу роль у встановленні винуватості особи.
Спосіб вчинення ДТП - це спосіб дії особи, яка керує транспортним засобом в складному механізмі дорожньо-транспортної пригоди. Усі ці дії і передують настанню негативних наслідків.
Причинний зв`язок в автотранспортних злочинах відрізняється тим, що він встановлюється не між діями водія та наслідками, що настали, а між порушеннями правил дорожнього руху й відповідними наслідками.
Причинний зв`язок - це об`єктивний зв`язок між дією (бездіяльністю) тієї чи іншої особи і певним наслідком. Встановити причини - означає дати відповідь на запитання про те, чому явище відбувається, чим воно викликане, що знаходиться в його основі.
Діяння полягає в порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту. Воно може вчинятися шляхом дії або бездіяльності й полягати у вчиненні дій, заборонених правилами або у невиконанні дій, які особа може і зобов`язана вчинити відповідно до вимог правил безпеки руху й експлуатації транспорту.
Обстановка вчинення злочину характеризується тим, що діяння вчиняється та наслідки настають в обстановці дорожнього руху.
Причинний зв`язок між діянням і наслідками має місце тоді, коли порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, допущене винуватою особою, неминуче зумовлює шкідливі наслідки, передбачені ст. 286 КК України.
У випадку виникнення ДТП за участю декількох водіїв наявність чи відсутність в їх діях складу злочину, передбаченого відповідними частинами ст.286 КК України, потребує встановлення причинного зв`язку між діянням (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, тобто з`ясування ступені участі (внеску) кожного з них у спричинення злочинного наслідку.
Для правильного застосування норми закону про кримінальну відповідальність у таких випадках особливого значення набуває дослідження характеру та черговості порушень, які вчинив кожен із водіїв, а також чи не було причиною порушення зазначених правил одним водієм їх недодержання іншим і чи мав перший можливість уникнути дорожньо-транспортної події та її наслідків. При цьому треба мати на увазі, що за певних умов виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила Правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, котра керувала транспортним засобом.
Про це наголошує і Пленум Верховного Суду України у п.7 постанови №14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті».
Як вбачається із обсягу та характеру фактичних обставин справи, саме ОСОБА_10 при наближенні до перехрестя нерівнозначних доріг, будучи проінформований лінією дорожньої розмітки 1.20 та 1.12 (Розділу 34) Правил дорожнього руху, перед виїздом з другорядної дороги на перехрестя з головною дорогою повинен був дати дорогу автомобілю під керуванням ОСОБА_13 .
Оцінивши докази в їх сукупності, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_10 та правильно кваліфікував його дії за ч.2 ст.286 КК України, оскільки він, керуючи транспортним засобом, порушив п.16.11 Правил дорожнього руху, що спричинило двом потерпілим тяжкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Доводи обвинуваченого про відсутність у прокурора повноважень звертатись до суду із позовом в інтересах медичних закладів про стягнення витрат на лікування потерпілих не грунтуються на вимогах Закону.
Відповідно до вимог ч.3ст.128 КПКУкраїни цивільний позов в інтересах держави може бути поданий прокурором у випадках, встановлених законом. Прокурор, який пред`являє цивільний позов у кримінальному провадженні, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді, передбаченихЗаконом України «Про прокуратуру».
Згідно із приписами ч.3 ст.3 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
При пред`явленні позовів прокурор обґрунтував обставини, що стали підставою для їх подання, зокрема, факт вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, його наслідків, витрат понесених медичними установами на стаціонарне лікування потерпілих та невжиття заходів до відшкодування цієї шкоди із посиланням на норми статей 36, 128 КПК України.
Фактично протягом більше ніж півтора року із моменту проходження лікування потерпілими, компетентними органами не було вжито заходів по відшкодуванню таких коштів до місцевого та обласного бюджетів.
Враховуючи, що компетентний орган не звернувся до суду із відповідними позовами у розумний строк, представництво законних інтересів держави у суді здійснено прокурором. При цьому, прокурором доведено належними та допустимими доказами факт витрат, понесених медичними закладами на стаціонарне лікування потерпілої ОСОБА_12 в період з 26 до 27 травня 2021 року в КНП «Кобеляцька міська лікарня» та потерпілої ОСОБА_5 в період з 28 травня до 18 червня 2021 року в КП «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова» Дніпропетровської міської ради та в подальшому з 18 червня до 28 липня 2021 року в КНП «Міська клінічна лікарня №16» Дніпропетровської міської ради.
Основне та додаткове покарання обвинуваченому призначене у відповідності до вимог ч.2 ст.65 та ч.2 ст.50 КК України, відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даним про особу ОСОБА_10 , який є пенсіонером, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень і є справедливим.
Тому підстав для його посилення, про що прохає прокурор в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
Водночас, доводи прокурора про неправильне звільнення ОСОБА_10 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком є обґрунтованими.
Згідно зі ст.409 КПК України, підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є, зокрема, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування судового рішення, відповідно до п.2 ч.1 ст.413 КПК України, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.
На підставі ч.1 ст.420 цього Кодексу суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
Згідно з ч.1 ст.75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Приписами п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» визначено, що рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.
Звільняючи ОСОБА_10 від відбування покарання з випробуванням, суд не врахував належним чином, як того вимагають положення ст.75 КК України, тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини справи, а також дані про особу винного, який вперто намагався перекласти вину на потерпілих, не розкаявся у вчиненому, жодного разу не вибачився перед потерпілими, майнову шкоду відшкодував лише частково, що в свою чергу свідчить про відсутність в обвинуваченого осуду своєї протиправної поведінки та готовності нести відповідальність за вчинене.
Також, місцевий суд залишив поза увагою, щопорушення ОСОБА_10 правил дорожнього руху призвело до заподіяння потерпілій ОСОБА_5 тяжких тілесних ушкоджень з подальшим встановленням їй 3-ї групи інвалідності, а потерпілій ОСОБА_12 - тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості.
Крім того,вказуючи прозвільнення обвинуваченоговід призначеногопокарання звипробуванням,суд порушивприписи ч.1ст.75КК Українита п.9постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», відповідно до яких звільнення від відбування призначеного судом додаткового покарання за цією нормою закону не допускається.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком не відповідає вимогам ст.75 КК України.
Отже, вирок суду в частині призначення покарання ОСОБА_10 підлягає скасуванню в зв`язку з неправильним звільненням обвинуваченого від відбування покарання з ухваленням в цій частині нового вироку.
Виходячи з положень ст.65 та ст.50 КК України, призначаючи ОСОБА_10 покарання, колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, та вважає за необхідне призначити йому покарання у виді позбавлення волі з додатковим покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк, визначений судом першої інстанції.
Отже, апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_10 не підлягає до задоволення, а апеляційну скаргу прокурора необхідно задовольнити частково.
Керуючись статтями 404, 405, 407, 418 та 420 КПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_10 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу начальника Кобеляцького відділу Решетилівської окружної прокуратури ОСОБА_11 задовольнити частково.
Вирок Кобеляцького районного суду Полтавської області від 17 жовтня 2023 року щодо ОСОБА_10 в частині призначення покарання скасувати.
Ухвалити в цій частині новий вирок, якимпризначити ОСОБА_10 за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
У зв`язку з набранням вироком законної сили взяти ОСОБА_10 під варту в залі суду.
Початок строку відбування покарання рахувати з 13 лютого 2025 року.
Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.
Касаційна скарга на судове рішення може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
СУДДІ:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
