У Х В А Л А
19 березня2025 року
м. Київ
Справа № 127/3622/24
Провадження № 14-25цс25
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачаВоробйової І. А.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Губської О. А., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.
перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, ОСОБА_2 , про встановлення факту самостійного виховання малолітньої дитини
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Тиховського Миколи Олеговича на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 28 червня 2024 року в складі судді Васильєвої Т. Ю. та постанову Вінницького апеляційного суду від 07 серпня 2024 року в складі колегії суддів Голоти Л. О., Сопруна В. В., Рибчинського В. П.,
УСТАНОВИЛА:
1. У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій з урахуванням уточненої заяви просила встановити факт самостійного виховання нею своєї малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
2. Заяву мотивувала тим, що з 29 січня 2023 року вона перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Має намір звільнитись із військової служби на підставі пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII), у зв`язку із чим виникла необхідність підтвердити факт самостійного виховання нею дитини віком до 18 років, оскільки іншого порядку встановлення такого факту, ніж звернення до суду в порядку окремого провадження, законодавством не передбачено.
3. Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 28 червня 2024 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
4. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що батько дитини не позбавлений батьківських прав, немає будь-якого рішення органу опіки і піклування щодо встановлення режиму спілкування з дитиною та участі батька у її вихованні, батько у будь-який час має право і обов`язок брати участь у вихованні дитини. Отже, відсутні підстави для висновку, що мати виховує дитину сама, оскільки таке може мати місце лише у випадку, коли батько у дитини відсутній, об`єктивно позбавлений можливості брати участь в житті дитини або свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками.
5. Обраний заявницею спосіб захисту не відповідає інтересам дитини, оскільки за такою заявою фактично усувається участь органу опіки та піклування, яка була б обов`язковою у разі пред`явлення позову щодо участі одного з батьків у вихованні дитини або про позбавлення батьківських прав.
6. Постановою Вінницького апеляційного суду від 07 серпня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 28 червня 2024 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції постанови.
7. Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції по суті зробив правильний висновок про відмову в задоволенні заяви, однак припустився помилки в мотивах такої відмови.
8. Апеляційний суд вважав, що факт, який просить встановити заявниця, не породжує юридичних наслідків, тобто від його встановлення особисті права ОСОБА_1 як військовослужбовиці не зміняться та не припиняться. Встановлення такого факту зводиться до визнання судом (документування) тієї обставини, що мати виконує свої материнські обов`язки щодо своєї доньки, тоді як законодавством не передбачено окремого встановлення такого факту.
9. Та обставина, що підставою для звільнення військовослужбовця з військової служби є підтвердження факту самостійного виховання та утримання дитини, яка виховується та утримується за рішенням суду, а не підтвердження факту утримання та виховання дитини судовим рішенням, залишилася поза увагою суду першої інстанції, що відповідно призвело до помилкових висновків.
10. Заявниця не довела тієї обставини, що вона самостійно виховує та утримує дитину за (на підставі) рішенням суду, а тому документи, які були надані до заяви на підтвердження понесених нею витрат для забезпечення власної дитини належними умовами проживання, є неналежними, оскільки не містять інформації щодо основного предмета доказування.
11. Посилаючись на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання нею своєї малолітньої дочки задоволенню не підлягає саме з тих підстав, що його встановлення не породжує юридичних наслідків та від його встановлення не залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявниці.
12. Апеляційний суд вважав помилковим висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви з підстав обрання заявницею способу захисту, який не відповідає інтересам дитини, оскільки за такою заявою фактично усувається участь органу опіки та піклування, яка була б обов`язковою у разі пред`явлення позову щодо участі одного з батьків у вихованні дитини або про позбавлення батьківських прав. Суд першої інстанції фактично дійшов висновку про те, що із заяви ОСОБА_1 вбачається спір про право, проте така обставина могла бути підставою для відмови у відкритті провадження у справі або залишення заяви без розгляду (якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи), а не підставою для відмови в задоволенні заяви по суті.
13. З урахуванням наведеного апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні заяви, оскільки суд по суті зробив правильний висновок про відмову в задоволенні заяви, однак припустився помилки в мотивах такої відмови.
14. У серпні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Тиховський М. О., через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 28 червня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 07 серпня 2024 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення заяви - встановлення факту самостійного виховання нею своєї малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
15. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 посилалася на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказувала на те, що поза увагою судів залишились ті обставини, що факт самостійного виховання та утримання нею дитини доведено наледжними та допустимими доказами, а також що цей факт визнається і не заперечується батьком дитини. При цьому законодавством не передбачено іншого порядку встановлення факту самостійного виховання дитини, ніж звернення до суду в порядку окремого провадження.
16. Заявниця вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про відмову у встановленні факту самостійного виховання дитини є помилковими та не відповідають сталій практиці, зокрема висновкам, викладеним у рішеннях (судів першої інстанції) у справах № 331/4826/23, 556/2030/23, 714/949/23, 201/7656/23, 718/2071/23, 718/2069/23, 759/6144/23, 147/664/23, 718/1870/23, 725/3819/23, 557/888/23, 466/4321/23, 724/1170/23), за результатами розгляду яких суди першої інстанції виснували про наявність підстав для задоволення таких вимог.
17. Відзиви на касаційну скаргу не надходили.
18. 24 жовтня 2024 року колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ухвалою відкрила касаційне оскарження у справі [з підстав, передбачених частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)], витребувала матеріали справи із суду першої інстанції.
19. У листопаді 2024 року матеріали справи № 127/3622/24 надійшли до Верховного Суду.
20. Ухвалою від 29 січня 2025 року колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу призначила до судового розгляду.
21. Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі ВерховногоСуду ухвалою від 12 лютого 2025 року передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною четвертою статті 403 ЦПК України, оскільки вважала за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), шляхом його уточнення.
22. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначила, що статтею 26 Закону № 2232-XII(у редакції, чинній на час звернення до суду із заявою) передбачено звільнення військовослужбовців з військової служби через сімейні обставини, серед іншого, у разі самостійного виховання військовослужбовцем дитини (дітей) віком до 18 років.
23. Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» підпункт «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XIIвикладено в такій редакції: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
24. Зміненою частиною дванадцятою статті 26 Закону № 2232-XII, зокрема, передбачено, що під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
25. Така редакція статті 26 Закону № 2232-XIIбула чинною на момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, про що суди зазначили в мотивувальних частинах рішень.
26. Колегія суддів посилалась на те, що диспозиція частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII зі змінами містить імперативний припис стосовно того, що підстава для звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.Водночас, за висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), факт самостійного виховання дитини одним із батьків не підлягає з`ясуванню у порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право між батьками дитини, який за загальним правилом може вирішуватися у позовному провадженні.
27. Колегія суддів вважала, що в умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через обставини, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється. За відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством установлення такого факту в судовому порядку висновок Великої Палати Верховного Суду стосовно можливості розгляду заяви про встановлення факту самостійного виховання дитини лише в межах справи за наявності спору між батьками щодо зміни обсягу їх батьківських прав та обов`язків суперечить правовій меті Закону № 2232-XII у частині звільнення з військової служби осіб, які самостійно виховують та утримують дітей, у якому в статті 26 зазначено вичерпний перелік документів, які підтверджують наявність підстав для звільнення, зокрема рішення суду про самостійне виховання та утримання дитини.
28. На переконання колегії суддів, конкретно в цьому випадку законодавством передбачена така підстава для звільнення військовослужбовця з військової служби, як рішення суду про самостійне виховання та утримання дитини, а отже, є необхідність уточнити висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), за змістом якого факт самостійного виховання дитини матір`ю (батьком) не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку із чим такі заяви слід залишати без розгляду.
29. У справі, переданій на розгляд Великої Палати Верховного Суду, спірним є питання встановлення в окремому провадженні факту самостійного виховання військовослужбовцем дитини для припинення контракту і звільнення з військової служби на підставі пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII (у редакції Закону № 3633-IX, який набрав чинності 18 травня 2024 року та був чинним на момент розгляду і вирішення цієї справи).
30. Так, на момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій (28 червня та 07 серпня 2024 року) була чинною редакція статті 26 Закону № 2232-ХІІ відповідно до внесених до неї змін Законом від 11 квітня 2024 року № 3633-ІХ, який набрав чинності 18 травня 2024 року), частина дванадцята якої передбачала, що під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, зокрема у випадку коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду.
31. На переконання колегії суддів, внесенням змін Законом № 3633-ІХ до статті 26 Закону № 2232-ХІІ законодавець уточнив поняття «військовозобов`язані жінки та чоловіки (військовослужбовці), які мають дитину (дітей) віком до 18 років», тобто розширив перелік осіб, які мають право звільнення з військової служби, та як одну з підстав для звільнення передбачив обставину, коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду. Диспозиція частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ зі змінами містить імеративний припис стосовно того, що підстава для звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, може встановлюватись виключно за рішенням суду.
32. На думку колегії суддів, таке унормування дає підстави для висновку про те, що за відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання встановлення юридичного факту - самостійного виховання дитини як підстави для звільнення з військової служби здійснюється безпосередньо судом саме в порядку окремого провадження.
33. За таких міркувань і правового регулювання колегія суддів вважає необхідним уточнити висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23).
34. Велика Палата Верховного Суду вважає, що справу слід повернути на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з таких міркувань.
35. Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
36. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності потрібно визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
37. Тобто справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною четвертою статті 403 ЦПК України, якщо висновок, сформульований Великою Палатою Верховного Суду в іншій аналогічній справі з подібними правовідносинами, підлягав застосуванню при розгляді справи по суті, однак колегія суддів обґрунтувала наявність об`єктивних підстав для відступу від нього, оцінка яким має бути надана Великою Палатою Верховного Суду.
38. За обставинами справи № 201/5972/22, яка переглядалась Великою Палатою Верховного Суду, батько дитини у серпні 2022 року звернувся до суду в порядку окремого провадження для встановлення факту самостійного виховання дитини. Метою встановлення цього факту судом заявник визначив необхідність оформлення документів для отримання соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дитину, реєстрації місця проживання дитини, вирішення інших питань щодо проживання та перебування дитини, отримання відстрочки від мобілізації.
39. 09 грудня 2022 року Жовтневий райнний суд м. Дніпропетровська розглянув цю заяву по суті та відмовив у її задоволенні, ухвалиши рішення, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 травня 2023 року.
40. Заявник оскаржив ці судові рішення у касаційному порядку, посилаючись на те, що суди не врахували інтересів дитини, а також того, що мати дитини фактично усунулася від виконання своїх обов`язків з виховання і утримання дитини, а отже, саме він як батько здійснює виховання дитини самостійно, тому суд мав встановити факт самостійного виховання дитини батьком. У касаційній скарзі зазначав, що, відмовляючи у встановленні факту самостійного виховання дитини, суди посилалися на норми законодавства України, які зобов`язують батьків виховувати своїх дітей, водночас суди не надали оцінки доказам, які свідчать про те, що матір дитини фактично не виконує своїх обов`язків щодо виховання дитини.
41. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 вересня 2023 року зазначена справа була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною п`ятою статті 403 ЦПК України, зокрема у зв`язку з тим, що справа містила виключну правову проблему, яка полягала у визначенні предметної юрисдикції та можливості розгляду справ про встановлення фактів за правилами адміністративного судочинства. На думку колегії суддів, заявлені у справі вимоги, враховуючи їх мету, були пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за особою певного соціально-правового статусу, не пов`язаного з будь-якими цивільними правами та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням, а отже, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами заявника з державою.
42. Таким чином, у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) на вирішенні Великої Палати Верховного Суду перебувало питання щодо визначення предметної юрисдикції та можливості розгляду справ про встановлення фактів за правилами адміністративного судочинства. У цій справі Велика Палата Верховного Суду не вирішувала питання можливості встановлення судовим рішенням факту самостійного виховання військовослужбовцем дитини для звільнення з військової служби на підставі пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII (в редакції Закону № 3633-IX, який набрав чинності 18 травня 2024 року), в тому числі щодо застосування положень цієї статті з урахуванням унесених до неї змін.
43. Відповідно до статті 400 ЦПК України Велика Палата Верховного Суду перевірила законність судових рішень лише в межах заявлених у суді першої інстанції вимог, а також правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
44. Висновки Великої Палати Верховного Суду грунтувались на загальних нормах, які врегульовували питання встановлення юридичного факту на час виникнення спірних правовідносин (звернення до суду із заявою у серпні 2022 року та її вирішення судом 09 грудня 2022 року), на які не поширювались положення Закону № 3633-IX, який набрав чинності 18 травня 2024 року та яким статтю 26 Закону № 2232-ХІІ викладено в новій редакції. Наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду підхід щодо встановлення факту самостійного виховання дитини як юридичного факту був обгрунтований з урахуванням мети, для якої заявник просив установити цей факт у сукупності з установленими у справі обставинами, за якими між батьками дитини був укладений договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків, яким вони узгодили порядок участі кожного із них у вихованні їхнього спільного сина, а також іншими обставинами, які свідчили про неможливість встановлення такого факту в порядку окремого провадження.
45. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин і оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі (подібний висновок міститься в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 726/2166/19 та від 13 липня 2023 року у справі № 922/5158/21).
46. Таким чином, обґрунтування колегією суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду необхідності уточнення висновку щодо застосування норм права, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), не знайшло свого підтвердження, оскільки висновки, від яких пропонується відступити шляхом їх уточнення, Велика Палата Верховного Суду сформулювала у справі за інших правовідносин, які виникли і були вирішені судом по суті до набрання чинності Законом №3633-IX, а отже, правовідносини у справі № 201/5972/22 не є подібними до правовідносин у цій справі.
47. Відповідно до частини шостої статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору в подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
48. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України.
Керуючись статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
1. Справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, ОСОБА_2 , про встановлення факту самостійного виховання малолітньої дитини повернути на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
2. Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. А. Воробйова
Судді: О. О. Банасько М. В. Мазур
О. Л. Булейко К. М. Пільков
Ю. Л. Власов С. О. Погрібний
О. А. Губська О. В. Ступак
Ж. М. Єленіна І. В. Ткач
Л. Ю. Кишакевич О. С. Ткачук
В. В. Король В. Ю. Уркевич
С. І. Кравченко Є. А. Усенко
О. В. Кривенда Н. В. Шевцова
