Єдиний державний реєстр судових рішень
ОКРЕМА ДУМКА
Судді Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1 у провадженні № 51-2213км23
Постановою Верховного Суду від 02 квітня 2025 року, ухваленою колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 вирок Зарічного районного суду м. Суми від 23 лютого 2023 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 10 липня 2024 рокустосовно ОСОБА_4 залишено без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 - без задоволення.
Як суддя не погоджуюсь із таким рішенням більшості колегії суддів та висловлюю окрему думку з таких підстав.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини
За вироком Зарічного районного суду м. Суми від 23 лютого 2023 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 2 ст. 156 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та призначено покарання: за ч. 1 ст. 125 КК України - у виді громадських робіт на строк 200 годин; за ч. 2 ст. 156 КК України - у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права займати посади та займатись будь-якою діяльністю, що пов`язана з піклуванням за дітьми та їх вихованням на строк 3 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю покарань, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права займати посади та займатись будь-якою діяльністю, що пов`язана з піклуванням за дітьми та вихованням на строк 3 роки.
Полтавський апеляційний суд ухвалою від 10 липня 2024 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_4 та захисника ОСОБА_5 залишив без задоволення, а вирок Зарічного районного суду м. Суми від 23 лютого 2023 року - без змін.
Вимоги та узагальненні доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У поданій скарзі захисник ОСОБА_5 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просив скасувати оскаржувані судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Серед іншого, обґрунтовуючи доводи своєї касаційної скарги, захисник стверджував, що показання малолітньої потерпілої ОСОБА_6 , отримані в порядку ст. 225 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), є недопустимим доказом, тому що обвинувачений ОСОБА_4 участь під час проведення такого допиту не приймав, оскільки не був належним чином повідомлений про судовий розгляд.
Вказував, що відсутність захисника на вказаній слідчій дії не позбавляє права підозрюваного брати участь у ній особисто, а висновки судів про те, що він мав змогу узгодити правову позицію зі своїм підзахисним є передчасними.
Зауважував, що місцевий суд також безпідставно відмовив йому в задоволенні клопотання про безпосередній допит малолітньої потерпілої під час судового розгляду. Наголошував, що в цьому випадку було порушено право обвинуваченого на захист.
Підстави для висловлення окремої думки та мотиви, якими їх обґрунтовано
Доводи викладені в касаційній скарзі захисника ОСОБА_5 про порушення порядку ст. 225 КПК України, вважаю слушними.
Так, згідно з ч. 2 ст. 1 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.
Відповідно до пп. «d» п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення.
У національному законодавстві ці права обвинуваченого закріплено в п. 1 ч. 4 ст. 42 КПК України.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини всі докази зазвичай мають бути представлені у відкритому слуханні справи в присутності обвинуваченого для забезпечення можливості надати аргументи іншій стороні. Існують винятки із цього правила, але вони не повинні порушувати права захисту. Як загальне правило, п. 1 та пп. «d» п. 3 ст. 6 Конвенції вимагають надання підсудному відповідної та належної можливості заперечити, а також ставити запитання свідкові обвинувачення, - або під час давання показань, або на пізнішому етапі (рішення від 24 квітня 2008 року в справі «Жогло проти України» (заява № 17988/02).
Допит потерпілого проводиться з дотриманням правил, передбачених частинами 2, 3, 5-14 ст. 352 КПК України, яка регламентує правила допиту свідка в суді (ч. 2 ст. 353 цього Кодексу).
Частиною 4 ст. 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Відповідно до статті 225 КПК України неприбуття сторони, що була належним чином повідомлена про місце та час проведення судового засідання, для участі в допиті особи за клопотанням протилежної сторони не перешкоджає проведенню такого допиту в судовому засіданні.
Згідно з приписами цієї статті допит особи може бути також проведений за відсутності сторони захисту, якщо на момент його проведення жодній особі не повідомлено про підозру в цьому кримінальному провадженні.
За змістом статей 111, 134 КПК України повідомлення учасників кримінального провадження з приводу вчинення процесуальних дій здійснюється у випадку, якщо участь цих осіб у таких діях є не обов`язковою. Інакше здійснюється судовий виклик, що за своєю правовою природою є заходом забезпечення кримінального провадження.
Згідно з положеннями ст. 135 КПК України особа викликається до суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою. В разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім`ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.
Належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом у розумінні ст. 136 КПК України є розпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки чи будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом.
Наведена норма зобов`язує суд ретельно перевірити, чи була зокрема сторона захисту належним чином проінформована про дату та час судового розгляду.
Однак зазначених вище положень процесуального закону судами не були враховані та не виконані.
Так, матеріалами кримінального провадження підтверджується те, що повідомлення про підозру ОСОБА_4 було вручено 07 липня 2022 року. На момент допиту потерпілої ОСОБА_6 , який був проведений 25 липня 2022 року слідчим суддею Ковпаківського районного суду м. Суми в порядку ст. 225 КПК України, ОСОБА_4 мав статус підозрюваного та був забезпечений правовою допомогою захисника. Однак, допит потерпілої відбувався за відсутності сторони захисту.
У той же час будь-які відомості щодо належного повідомлення обвинуваченого про дату, час та місце проведення такого допиту в матеріалах справи відсутні.
Отже допит потерпілої ОСОБА_6 здійснено із порушеннями приписів ст. 225 КПК України.
Крім того, під час судового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції допит ОСОБА_6 також не проводився, незважаючи на відповідне клопотання сторони захисту.
З огляду на зазначене порушення кримінального процесуального закону, відповідно до ст. 86 КПК України, показання потерпілої ОСОБА_6 безпідставно покладено в основу обвинувального вироку стосовно ОСОБА_4 , а тому підлягали виключенню із оскаржуваних судових рішень.
У той же час, варто зауважити, що, показання потерпілої ОСОБА_6 не є єдиними чи вирішальними, оскільки крім її показань винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень підтверджується іншими належними та допустимими доказами, яким судами попередніх інстанції було надано правильну оцінку із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку.
Суддя Касаційного кримінального
суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1
