Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 583/2187/24 Номер провадження 11-кп/814/1144/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 березня 2025 року м. Полтава
Колегія суддів Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого суддіОСОБА_2 суддів: за участю: секретаря судового засідання прокурора представника потерпілої потерпілої захисника обвинуваченого представника третьої особи за цивільним позовомОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_9 ОСОБА_10 ОСОБА_11
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17 лютого 2024 року за №12024200460000147, за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_10 , його захисника ОСОБА_9 і представника Державної казначейської служби України - ОСОБА_11 , на вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 16 грудня 2024 року,
в с т а н о в и л а:
Цим вироком
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого,
визнано винуватим і засуджено за ч.1 ст.115 КК України на 10 років позбавлення волі.
Строк покарання ОСОБА_10 ухвалено обчислювати з моменту набрання вироком законної сили та в цей строк зараховано строк попереднього ув`язнення ОСОБА_10 із 17 лютого 2024 року до дня набрання вироком законної сили.
Залишено ОСОБА_10 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 задоволено частково й стягнуто на її користь із Державного бюджету України та ОСОБА_10 по 200 000 гривень моральної шкоди.
Вирішено питання щодо арештів майна, процесуальних витрат і речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_10 визнано винуватим і засуджено за вчинення ним умисного вбивства, тобто умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, за таких обставин.
16 лютого 2024 року приблизно о 23 годині ОСОБА_10 , будучи призваним до Збройних Сил України та обіймаючи на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №26 від 26 січня 2024 року посаду старшого стрільця-оператора 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу механізованої роти зазначеної військової частини, перебуваючи в домоволодінні по АДРЕСА_2 , діючи з виниклим під час вживання спиртних напоїв прямим умислом на заподіяння смерті ОСОБА_12 , узяв до рук придатну до стрільби нарізну бойову вогнепальну стрілецьку зброю - АКМ, калібру 7, 62 мм, № НОМЕР_2 , та цілеспрямовано здійснив не менше 16 пострілів у напрямку ОСОБА_12 , завдавши йому наскрізне вогнепальне поранення голови, що супроводжувалося руйнуванням кісток склепіння, основи черепа та речовини головного мозку, від чого настала смерть ОСОБА_12 .
В апеляційних скаргах:
обвинувачений ОСОБА_10 і його захисник ОСОБА_9 просять скасувати вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 16 грудня 2024 року та закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю доказів винуватості ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України. Свої вимоги обвинувачений мотивує тим, що: місцевий суд не врахував доводи й докази, які підтверджують його невинуватість у пред`яленому йому обвинуваченні; він бажає проходити військову службу в Збройних Силах України. Захисник наведені вище вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції належним чином не мотивував ухвалене рішення, надав помилкову оцінку доказам у справі, ухвалив вирок із обвинувальним ухилом і не врахував те, що: стороною обвинувачення не було надано належних, допустимих і достатніх доказів винуватості ОСОБА_10 у вчиненні умисного вбивства, не спростовано докази сторони захисту, які доводять невинуватість ОСОБА_10 , не встановлено мотив інкримінованого злочину та інші фактичні обставини справи; обвинувачений не мав умислу на вбивство ОСОБА_12 і перебував у стані необхідної оборони, захищаючи себе й товариша - військовослужбовця, від нападу ОСОБА_12 , який незаконно заволодів автоматом і хотів його застосувати проти ОСОБА_10 ; обвинувальний акт не відповідає вимогам ст.291 КПК України, оскільки не містить формулювання висунутого ОСОБА_10 обвинувачення, в ньому відсутні відомості про суб`єктивну сторону інкримінованого кримінального правопорушення та інші істотні обставини. Водночас захисник посилається на те, що місцевий суд необґрунтовано визнав ОСОБА_8 потерпілою та цивільним позивачем, установивши без відповідних доказів факт наявності в неї сімейних відносин із ОСОБА_12 , і безпідставно задовольнив заявлені нею позовні вимоги;
представник третьої особи за цивільним позовом Державної казначейської служби України - ОСОБА_11 , просить скасувати вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 16 грудня 2024 року в частині стягнення грошових коштів із Державного бюджету України на користь ОСОБА_8 , посилаючись на те, що місцевий суд при вирішенні цивільного позову ОСОБА_8 дійшов помилкового висновку про стягнення моральної шкоди з Державного бюджету України, не врахувавши те, що: Військова частина НОМЕР_1 за організаційно-правовою формою є державною організацією та не належить до державних органів, а тому особа, якою було завдано шкоду - військовослужбовець ОСОБА_10 , не є посадовою або службовою особою органу державної влади й до цих правовідносин не підлягають застосуванню положення ст.ст.1173, 1174 ЦК України; можливість компенсації шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, за рахунок Державного бюджету України, що закріплено в ч.3 ст.127 КПК України, передбачається лише для потерпілих осіб і виключно майнової шкоди, завданої їх майну внаслідок злочину, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин або, якщо вона є неплатоспроможною.
У запереченнях:
представник потерпілої ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_7 , зазначає про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг, вважаючи законним і обґрунтованим вирок місцевого суду;
представник військової частини НОМЕР_1 - ОСОБА_13 , просить залишити без задоволення апеляційну скаргу представника Державної казначейської служби України, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів.
У судовому засіданні апеляційного суду:
обвинувачений і його захисник підтримали подані ними апеляційні скарги;
представник третьої особи за цивільним позовом просила задовольнити її апеляційну скаргу;
прокурор, потерпіла та її представник заперечили проти доводів апеляційних скарг і просили оскаржуваний вирок залишити без зміни.
Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, позиції учасників судового провадження, перевірила матеріали кримінального провадження, обговорила доводи апеляційних скарг та дійшла висновку про те, що вони не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Статтею 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.
Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатнімотиви та підстави його ухвалення.
Висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_10 у вчиненні ним кримінального правопорушення та необхідності кваліфікації його дій за ч.1 ст.115 КК України як умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, є обґрунтованим, його зроблено на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст.23 КПК України й оціненими відповідно до ст.94 КПК України.
Такий висновок підтверджується показаннями свідка ОСОБА_14 (військовослужбовця, який проходив службу разом із ОСОБА_10 у одній військовій частині) про те, що 16 лютого 2024 року у вечірній час доби до місця їх ( ОСОБА_14 й ОСОБА_10 ) проживання відповідно до здійсненого розквартирування в с. Станичне Охтирського р-ну Сумської обл. декілька разів прибував військовослужбовець ОСОБА_12 , який повідомляв, що він знаходиться на реабілітації та їх розквартировано в будинок його родичів. Вони втрьох спілкувались у кімнаті будинку, останній раз ОСОБА_12 розповідав про «орків», як він їх знищує, є воїном, а вони «так ото», незрозуміло що роблять. Під час спілкування ОСОБА_12 підійшов до автомата, який стояв на спинці дивана, був заряджений, але на запобіжнику, на що він ( ОСОБА_14 ) сказав, щоб ОСОБА_12 не чіпав зброю, підбіг до нього за спину, але останній ухилився та він ( ОСОБА_14 ) впав на підлогу. У цей час ОСОБА_10 вихопив у ОСОБА_12 автомат, після чого пролунала черга пострілів та ОСОБА_12 було заподіяно смерть.
При цьому, 17 лютого 2024 року свідок ОСОБА_14 в ході проведеного з ним слідчого експерименту в приміщенні житлового будинку по АДРЕСА_2 (на місці злочину) відтворив і продемонстрував обставини, що мали місце до та після вчинення 16 лютого 2024 року ОСОБА_10 умисного вбивства, зокрема: місце розташування на дивані закріпленого за ним ( ОСОБА_14 ) автомата, що був на запобіжнику, та обставини огляду його дула ОСОБА_12 , який підійшов до цього автомата, взяв його за дуло, але зброєю не погрожував; спосіб і механізм здійснення обвинуваченим зі згаданого вище автомата, який ОСОБА_10 вихопив у ОСОБА_12 після того як останній його ( ОСОБА_14 ) відштовхнув, саме прицільних пострілів у напрямку ОСОБА_12 шляхом двох автоматних черг, тримаючи зброю від стегна, що підтверджується протоколом зазначеної слідчої дії з додатком (т.1 а.п.196-202).
Водночас потерпіла ОСОБА_8 (цивільна дружина ОСОБА_12 ) та свідок ОСОБА_15 (сусід ОСОБА_12 і ОСОБА_8 ) також підтвердили те, що на момент вчинення обвинуваченим злочину ОСОБА_12 мав поранення руки, яка була загіпсована, не міг її зігнути й працювати фізично, а також навіть підкурити сигарету чи одягнутися.
Наведені вище докази в їх сукупності узгоджуються з даними протоколу огляду місця події від 17 лютого 2024 року з додатками, в ході якого цього дня в період часу з 01 години 20 хвилин до 04 години 15 хвилин у кімнаті будинку АДРЕСА_2 було виявлено: на стільці - труп ОСОБА_12 із тілесними ушкодженнями, зокрема, великою раною голови з кровотечею внаслідок вогнепального поранення; на стіні позаду трупу ОСОБА_12 - бризки крові й отвори від влучань куль; наявність у кімнаті посуду, в тому числі для вживання напоїв, із відчутним запахом алкоголю. Також виявлено та вилучено: вогнепальну зброю - АКМ, калібру 7,62 мм, серії: НОМЕР_2 , 1960 року випуску, 16 набоїв калібру 7, 62 мм, що знаходилися в магазині зазначеної зброї; 14 стріляних гільз, калібру 7, 62 мм, 2 стріляні кулі, калібру 7,62 мм; порожню пляшку з-під горілки «PERVAK», об`ємом 0, 5 л, із відчутним запахом спиртного, яка знаходлась на підлозі під столом (т.1 а.п.126-140).
У ході додатково огляду вказаного вище місця злочину було зафіксовано та вилучено 13 фрагментів від стріляних куль із отворів у стіні кімнати, де знаходився ОСОБА_12 , що підтверджується протоколом цієї слідчої дії від 17 лютого 2024 року з додатком (т.1 а.п.141-147).
Відповідно ж до висновку балістичної експертизи №СЕ-19/119-24/2765-БЛ від 26 лютого 2024 року 16 патронів, які були виявлені та вилучені 17 лютого 2024 року в ході огляду місця злочину, є бойовими припасами - проміжними патронами, калібру 7, 62 мм, призначеними до 7, 62-мм автоматів Калашникова (АК, АКМ, АКМС), 7, 62-мм самозарядних карабінів Сімонова (СКС) та іншої зброї калібру 7,62х39 мм, є придатними для стрільби (т.2 а.п.32-35).
А згідно з даними висновку балістичної експертизи №СЕ-19/119-24/2768-БЛ від 07 березня 2024 року встановлено, що автомат, вилучений у ході згаданого вище огляду місця події, є виготовленою промисловим способом бойовою нарізною вогнепальною стрілецькою зброєю - АКМ № НОМЕР_2 , 1960 року виготовлення, у справному стані та приданий до стрільби. 14 гільз проміжних патронів, 7,62 мм, що були вилучені у ході вказаної слідчої дії, були стріляні в зазначеному вище автоматі. 2 кулі проміжних патронів, 7, 62 мм, та 7 частин оболонок куль проміжних патронів, 7, 62 мм, вилучені в ході огляду місця злочину, були вистріляні з цього автомата. Також у дослідницькій частині названого вище висновку експерта встановлено, що ємність магазина досліджуваного автомата становить 30 патронів (т.2 а.п.41-72).
Проаналізувавши наведені вище обставини, зокрема, кількість виявлених гільз від здійснених обвинуваченим пострілів (14), кількість патронів, які залишились у магазині автомата (16) та ємність цього магазина (30 патронів), колегія суддів дійшла висновку про те, що ОСОБА_10 у ході вчинення злочину було здійснено саме 14 пострілів, а тому суд першої інстанції у формулюванні доведеного обвинувачення припустився неточності, констатувавши здійснення ОСОБА_10 не менше 16 пострілів. Але така неточність не спростовує факт вчинення обвинуваченим інкримінованого йому злочину та необхідність кваліфікації його дій за ч.1 ст.115 КПК України, не впливає, як наслідок, на правильність, законність та обгрунтованість оскаржуваного вироку, через це не є підставою для його зміни чи скасування.
У результаті здійснених пострілів ОСОБА_10 заподіяв ОСОБА_12 тілесні ушкодження у вигляді наскрізнних вогнепальних поранень голови й грудної клітки зліва, які є тяжкими тілесними ушокдженнями, утворились послідовно одне за одним за короткий проміжок часу до смерті ОСОБА_12 (декілька хвилин, десятків хвилин). Смерть ОСОБА_12 настала в результаті наскрізного вогнепального поранення голови, яке супроводжувалося руйнуванням кісток склепіння, основи черепа та речовини головного мозку, що є несумісним із життям. Вогнепальне поранення голови знаходиться в прямому причинному зв`язку з настанням смерті ОСОБА_12 .
Також у ОСОБА_12 виявлено тілесні ушкодження у вигляді вшитої вузловими швами рани зовнішньої поверхні правої кисті, довжиною 3 см, яка знаходилась у стані після проведення первинної хірургічної обробки; переломів сьомого-десятого ребер по лопаточній лінії зліва та сьомого, восьмого ребер зліва між середньою ключичною і передньою пахвинною лініями з утворенням м`якої кісткової мозолі, без крововиливів у навколишні м`які тканини. Ці тілесні ушкодження утворилися за декілька днів (тижнів) до настання смерті.
Усі тілесні ушкодження отримані ОСОБА_12 при житті.
На трупі ОСОБА_12 наявні 2 наскрізних вогнепальних поранення голови та грудної клітки. На голові вхідний отвір знаходиться у виличній ділянці справа, має направлення знизу-вверх, справа-наліво, спереду-назад, вихідний отвір - у потиличній ділянці справа. Раньовий канал проходить через кістки обличчя та основи черепа, речовину правої півкулі головного мозку. На грудній клітці вхідний отвір розташований по передній поверхні грудної клітки зліва, середній ключичній лінії в проекції п`ятого ребра, й раньовий канал має направлення спереду-назад, справа-наліво, зверху-вниз. Вихідний отвір знаходиться по задній поверхні грудної клітки зліва на рівні восьмого-дев`ятого ребер по лопатковій лінії та раньовий канал проходить через п`яте ребро, серцеву сумку, передню поверхню лівого шлуночка серця в ділянці верхівки, лівий купол діафрагми, селезінку, восьме-дев`яте ребро. Вторинний вихідний отвір розташований у потиличній ділянці по центру й справа, утворився внаслідок фрагментації кулі та дії кісткових уламків черепа.
Вхідні вогнепальні ушкодження утворилися внаслідок травматичної (пробивної) дії компактного елемента в результаті пострілу зі стрілецької зброї. Факторів пострілу з близької дистанції - слідів дії полум`я, порохових газів, часток пороху, металевих частинок, нашарувань кіптяви, рушничного мастила в області ушкоджень, не виявлено. Постріл було здійснено з неблизької дистанції.
Ураховуючи різну анатомічну локалізацію вхідних отворів та напрямок раньових каналів, взаємне розташування зброї і ОСОБА_12 у процесі виконання пострілів змінювалося.
Після заподіяння ОСОБА_12 вогнепальних поранень він не міг робити будь-які самостійні цілеспрямовані дії (пересуватися, кликати на допомогу, кричати, вчиняти опір тощо).
У крові ОСОБА_12 установлено наявність концентрації етанолу в кількості 2, 69 проміле, тобто його перебування в стані алкогольного сп`яніння, що підтверджується висновком судово-медичної експертизи №49 від 10 квітня 2024 року (т.1 а.п.164-168).
Викладені вище результати експертного дослідження узгоджуються з висновком судової медичної експертизи №93 від 05 квітня 2024 року та доповннюються ним у тому, що на клапті шкіри з передньої поверхні грудної клітини зліва трупу ОСОБА_12 виявлено рану з морфологічними ознаками вхідного вогнепального ушкодження (дефект - "мінус тканина") та слідами міді. Це тілесне ушкодження утворилося внаслідок травматичної (пробивної) дії компактного елемента в результаті пострілу зі стрілецької зброї. На клапті шкіри із задньої поверхні грудної клітки зліва зафіксовано рану з морфологічними ознаками вихідного вогнепального ушкодження - розриву шкіри від надмірного перерозтягнення, внаслідок клиноподібної дії тупого знаряддя з обмеженою контактуючою поверхнею в напрямку зсередини назовні. Напрямок пострілу був спрямований спереду-назад. На клапті шкіри з правої скроневої (виличної) ділянки виявлено рану з морфологічними ознаками вхідного вогнепального ушкодження (дефект "мінус тканина") зі слідами міді. Таке тілесне ушкодження утворилося внаслідок травматичної (пробивної) дії компактного елемента в результаті пострілу зі стрілецької зброї. Водночас на клапті шкіри з потиличної ділянки праворуч встановлено наявність рани з морфологічними ознаками вихідного вогнепального ушкодження - розриву шкіри від надмірного перерозтягнення, внаслідок клиноподібної дії тупого знаряддя з обмеженою контактуючою поверхнею в напрямку ізсередини назовні. Напрямок пострілу спрямовувася спереду-назад. Факторів пострілів із близької дистанції - слідів дії полум`я, порохових газів, часток пороху, металевих частинок, нашарувань кіптяви, рушничного мастила, в ділянках тілесних ушкоджень не виявлено. Постріли були здійснені з неблизької дистанції (т.2 а.п.77-82).
За змістом же висновку вибухово-технічної експертизи №СЕ-19/119-24/3114-ФХВР від 05 квітня 2024 року в нашаруваннях на джемпері ОСОБА_10 , вилученому 17 лютого 2024 року, в ході його особистого обшуку, виявлено характерні для слідів продуктів пострілу складові. У складі нашарувань наявні сліди, які характерні для вибухового перетворення нітроцелюлозного пороху (т.2 а.п.121-124).
Водночас за результатами лабораторного дослідження, проведеного після затримання обвинуваченого, підтверджено наявність вмісту алкоголю в його сечі в кількості 1, 73 проміле, що підтверджується матеріалами КНП ОМР "Охтирська центральна районна лікарня" №1351/5 (т.2 а.п.170).
Таким чином, наведені вище показання потерпілої, свідків, докази, отримані за результатами проведення слідчих дій, висновки експертиз, дані щодо результатів огляду обвинуваченого на стан алкогольного сп`яніння взаємоузгоджуються та підтверджують зміст один одного, а також частково й показаннями самого обвинуваченого, через це об`єктивних підстав не довіряти вказаним доказам немає та місцевий суд обґрунтовано поклав їх до доказової бази при ухваленні вироку.
Разом з цим, суд першої інстанції правильно надав критичну оцінку показанням ОСОБА_10 та свідка ОСОБА_14 в частині того, що під час перебування ОСОБА_12 у будинку ніхто не вживав спиртне, й показання обвинуваченого про те, що він вжив спиртне після події, оскільки в означеній частині вони спростовуються даними: протоколу огляду місця події від 17 лютого 2024 року з додатками про наявність на місці злочину порожньої пляшки з-під горілки «PERVAK», об`ємом 0, 5 л, із відчутним запахом спиртного, яка знаходлась саме на підлозі під столом, та відповідного посуду, в тому числі також із відчутним запахом алкоголю (т.1 а.п.126-140); висновком судово-медичної експертизи №49 від 10 квітня 2024 року та матеріалами КНП ОМР "Охтирська центральна районна лікарня" №1351/5, якими підтверджено наявність алкоголю в крові як ОСОБА_10 , так і ОСОБА_12 (т.1 а.п.164-168, т.2 а.п.170).
Окрім того, сам ОСОБА_10 , хоча й не визнав винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину, разом з тим, під час допиту в суді першої інстанції підтвердив те, що ОСОБА_12 мав ушкодження руки, яка була підв`язана та не згиналась, після перехоплення в ОСОБА_12 автомата останній ніякого опору не чинив, і факт здійснення ним ( ОСОБА_10 ) 16 лютого 2024 року в домоволодінні по АДРЕСА_2 пострілів із автомата після відібрання його в ОСОБА_12 за обізнаності того, що ця зброя була заряджена.
Проте показання обвинуваченого в частині того, що він здійснив постріли в ОСОБА_12 із необережності через те, що палець випадково зіскочив на спусковий гачок, унаслідок чого відбулись постріли, та в стані необхідної оборони в ході відбирання автомата в ОСОБА_12 , який нею заволодів у ОСОБА_14 , та відчуваючи для себе небезпеку, підлягають критичній оцінці та є способом захисту ОСОБА_10 від пред`явленого йому обвинувачення, оскільки такі показання повністю спростовуються наведеними вище взаємоузгодженими й підтверджуючими зміст один одного доказами в їх сукупності (показаннями свідка, доказами за результатами проведення слідчих дій, висновками експертиз і медичних даних), із огляду на наступне.
Частиною 1 ст.115 КК України передбачено відповідальність за умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Із суб`єктивної сторони цей злочин характеризується умисною формою вини, коли винний усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини й бажає або свідомо припускає її настання.
Питання про умисел слід вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер, локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку особи, якій заподіяно тілесні ушкодження, і винного, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
Спосіб відображає насамперед причинний зв`язок між діяннями і наслідками. Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб та засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів і наслідків своїх діянь, що проявляє свою конкретизацію в способі вчинених діянь.
На відміну від умисного вбивства, вбивство з необережності має місце лише при необережній формі вини, для якої характерне поєднання усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності) та недбалого або самовпевненого ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння.
Згідно з ч.1 ст.36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Положеннями ч.3 ст.36 КК України визначено, що перевищенням меж необхідної оборони є умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.
Для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з перебуванням особи в стані необхідної оборони, необхідно врахувати конкретні обставини справи, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно-небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
У свою чергу, особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров`я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки в разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. Перевищення меж оборони може бути зумовлене й іншими мотивами, наприклад: наміром розправитися з нападником через учинений ним напад, страхом тощо. Проте, існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.
У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду життю чи здоров`ю особи, такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
Із аналізу викладеної вище сукупності доказів установлено те, що обвинувачений цілеспрямовано здійснив від стегна із придатної до стрільби бойової вогнепальної стрілецької зброї - АКМ, калібру 7,62 мм, який попередньо був на запобіжнику, 14 пострілів двома автоматними чергами в напрямку ОСОБА_10 , чим заподіяв йому 2 вогнепальних наскрізних поранення в життєво-важливі органи (голову й грудну клітину). До того ж, у ході злочину взаємне розташування зброї і ОСОБА_12 у процесі виконання пострілів змінювалося. Поранення голови супроводжувалося руйнуванням кісток склепіння, основи черепа, речовини головного мозку та спричинило смерть ОСОБА_12 . Заподіяння ж обвинуваченим смерті ОСОБА_12 мало місце на грунті раптово виниклого конфлікту в ході вживання алкоголю.
При цьому, з боку ОСОБА_12 , який мав серйозне травмування руки (не міг нею вчиняти фізичні дії), не було протиправних дій і суспільно небезпечного посягання, в тому числі щодо ОСОБА_10 , і, більше того, постріли обвинувачений здійснював не з близької відстані в момент коли вже автомат перебував у нього в руках, тобто ОСОБА_12 зброї не мав та відповідно він за допомогою неї навіть ймовірно не міг вчиняти протиправні дії. Жодних підстав стверджувати про те, що ОСОБА_10 перебував у стані необхідної оборони під час здійснення двох черг автоматних пострілів у бік ОСОБА_12 немає.
Також підлягає врахуванню те, що обвинувачений як військовослужбовець мав навички й досвід поводження із вогнепальною зброєю, розумів її властивості та усвідомлював, що автомат був зарядженим, приведеним у бойову готовність та при пострілі має велику травмуючу здатність. Діючи в замкнутому приміщенні з обмеженим простором (кімнаті будинку) та здійснюючи прицільні постріли з автоматичної нарізної зброї у бік ОСОБА_12 , ОСОБА_10 свідомо знав про можливість настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді настання смерті ОСОБА_12 і бажав настання цих наслідків.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що обстановка й обставини злочину, динаміка його розвитку, застосоване обвинуваченим знаряддя вчинення злочину, тактико-технічні характеристики автомата АКМ, калібру 7,62 мм, спосіб, механізм, характер і локалізація заподіяння смерті ОСОБА_12 , кількість здійснених пострілів та їх черг, перебування вогнепального поранення в прямому причинному зв`язку зі смертю ОСОБА_12 , поведінка присутніх у кімнаті осіб, усвідомлення ОСОБА_10 порядку й наслідків застосування вогнепальної зброї, безумовно підтверджують те, що вказані вище постріли були не випадковими, а навпаки - цілеспрямованими, та спрямованість дій ОСОБА_10 саме на позбавлення життя ОСОБА_12 і наявність у обвинуваченого прямого умислу на його вбивство.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що дії обвинуваченого містять усі необхідні об`єктивні та суб`єктивні елементи умисного вбивства, у зв`язку з чим підлягають кваліфікації за ч.1 ст.115 КК України, а тому доводи сторони захисту про необережне здійснення обвинуваченим пострілів і його перебування в стані необхідної оборони є неспроможними.
Що стосується посилань захисника на невстановлення мотиву вчинення злочину, то вони позбавлені підстав.
Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи» умисне вбивство без кваліфікуючих ознак і за відсутності ознак, передбачених ст.ст.116-118 КК України, зокрема, в обопільній сварці чи бійці або з помсти, ревнощів, інших мотивів, викликаних особистими стосунками винного із загиблим, підлягає кваліфікації за ч.1 ст.115 КК України.
Мотив і мета діяння винного є обов`язковими ознаками складу кримінального правопорушення в деяких різновидах умисних вбивств (зокрема, п.п.6, 7, 8, 9 ч.2 ст.115 КК України), про що наявна в пряма вказівка у диспозиції відповідної норми кримінального закону, в інших випадках -виступають як обставини, що пом`якшують чи обтяжують покарання.
У цьому кримінальному провадженні з наведених в оскаржуваному вироку доказів, зміст яких викладеного вище, встановлено, що обвинувачений, діючи з прямим умислом на умисне вбивство, заподіяв смерть ОСОБА_12 на грунті раптово виниклого конфлікту в ході вживання алкоголю.
Водночас, ураховуючи те, що при кваліфікації дій особи мотив має кримінально-правове значення тільки у випадках, коли він, по-перше, безпосередньо передбачений в диспозиції кримінально-правової норми; по-друге, коли диспозиція закону його не називає, але наявність такого мотиву випливає з характеру діяння (ч.1 ст.115 КК України такої вказівки не містить і з конкретним видом мотиву не пов`язана), та суд переконався в тому, що встановлений мотив за наявності прямого умислу на вбивство відповідає кваліфікації вчиненого ОСОБА_10 діяння за ч.1 ст.115 КК України, виключає можливість надання правової оцінки діям обвинуваченого за іншими нормами кримінального закону, які передбачають відповідальність за кримінального правопорушення щодо умисного посягання на життя особи, а також із огляду на те, що у формулюванні обвинувачення, визнаного доведеним, встановлено необхідний і достатній для кваліфікації елемент суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України - прямого умислу на вбивство ОСОБА_12 , виниклого під час вживання спиртних напоїв, то відсутність саме у формулюванні визнаного доведеним обвинувачення прямої вказівки на вказаний вище встановлений у кримінальному провадженні мотив злочину не є тим істотним порушенням вимог кримінального провадження, яке би свідчило про наявність достатніх і виправданих підстав для скасування оскаржуваного вироку.
Окрім того, всупереч доводам апеляційної скарги захисника, перевіркою матеріалів провадження не встановлено тих невідповідностей обвинувального акта для всебічного та об`єктивного розгляду на підставі нього кримінального провадження щодо ОСОБА_10 . Цей обвинувальний акт містить, у тому числі формулювання обвинувачення, конкретні обставини вчиненого ОСОБА_10 кримінального правопорушення, всі елементи його об`єктивної та суб`єктивної сторін, які визначені кримінальним законом як обов`язкові та є достатніми для кваліфікації дій обвинуваченого за ч.1 ст.115 КК України.
На переконання колегії суддів, установивши необхідні фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані під час досудового розслідування й надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_10 було пред`явлено обвинувачення, надавши доказам оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_10 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України. Підстави для висновку про неналежність, недопустимість чи недостовірність наданих стороною обвинувачення доказів, на підставі яких місцевим судом зроблено висновок про винуватість ОСОБА_10 , є відсутніми.
Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції повно й усебічно розглянути провадження, за результатом чого ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, не встановлено.
Відповідно до ст.ст.50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. При призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно зі ст.3 Конституції України життя людини є найвищою соціальною цінністю та особливим об`єктом кримінально-правової охорони.
Суд першої інстанції при призначенні покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_10 кримінального правопорушення, що відповідно до ст.12 КК України є особливо тяжким злочином, його характер, ступінь суспільної небезпеки й наслідки (смерть людини), особу обвинуваченого, який не судимий, на спеціальних обліках у медичних закладах не перебуває, за місцями проживання та проходження служби характеризується позитивно, думку потерпілої про необхідність призначення ОСОБА_10 покарання у вигляді 10 років позбавлення волі, відсутність обставин, що пом`якшують покарання, наявність обставини, яка обтяжує покарання - вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про можливість виправлення та перевиховання обвинуваченого лише в умовах ізоляції від суспільства й необхідність призначення йому покарання у вигляді позбавлення волі.
Призначене ОСОБА_10 покарання в межах санкцій ч.1 ст.115 КК України, яке, при цьому не є максимальним, відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України, за своїм видом і розміром законне, справедливе та сприяє меті покарання, тобто є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_10 і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Водночас на доводи апеляційної скарги обвинуваченого про те, що він бажає проходити військову службу в Збройних Силах України колегія суддів зауважує, що відповідно до ч.ч.1, 2 ст.81-1 КК України під час проведення мобілізації та/або дії воєнного стану до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, судом може бути застосовано умовно-дострокове звільнення для проходження ними військової служби за контрактом.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом може бути застосовано судом, якщо засуджений виявив бажання проходити військову службу за контрактом та відповідає вимогам проходження військової служби за контрактом, визначеним ст.21-5 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
При ухваленні рішення про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом суд покладає на особу, звільнену від відбування покарання, обов`язок невідкладно, але не пізніше 24 годин після набрання законної сили судовим рішенням про умовно-дострокове звільнення особи від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом, прибути у супроводі Національної гвардії України до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для укладення контракту та проходження військової служби.
Разом з цим, розгляд зазначеного вище питання здійснюється судом на стадії виконання вироку за правилами ст.ст.537, 539 КПК України, тобто після набрання ним законної сили.
Аргументи ж захисника з приводу того, що місцевий суд необґрунтовано визнав ОСОБА_8 потерпілою та цивільним позивачем, безпідставно задовольнив заявлені нею позовні вимоги й твердження представника Державної казначейської служби України про помилкове стягнення судом першої інстанції моральної шкоди з Державного бюджету України не знайшли свого підтвердження.
Відповідно до ч.ч.1, 6 ст.55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди.
Якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи положення ч.ч.1-3 КПК України поширюються на близьких родичів чи членів сім`ї такої особи. Потерпілим визнається одна особа з числа близьких родичів чи членів сім`ї, яка подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого, а за відповідним клопотанням - потерпілими може бути визнано кілька осіб.
У ст.3 КПК України визначено, що до близьких родичів і членів сім`ї належать: чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом і мають взаємні права та обов`язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
Частиною 2 ст.127 КПК України регламентовано, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння (ч.1 ст.128 КПК України).
На підставі ч.1 ст.1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
За змістом ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Частиною 2 ст.1168 ЦК України регламентовано, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.
Згідно з ч.1 ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
Виходячи з п.2 ч.2 ст.23 ЦК України, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості (ч.3 ст.23 ЦК України).
Як убачається з матеріалів провадження, ОСОБА_8 та ОСОБА_12 із 2015 року проживали однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу, мали спільний побут, взаємні права та обов`язки, вели спільне господарство, що підтверджується показаннями свідка ОСОБА_15 , які відповідають аналогічним показанням потерпілої; даними: довідки й повідомлення Вільненського старостинського округу Великописарівської селищної ради Охтирського району Сумської області №117 від 20 лютого 2024 року та №196 від 24 травня 2024 року (т.1 а.п.36, 102); довідки Вільненського старостинського округу Великописарівської селищної ради Охтирського району Сумської області №116 від 20 лютого 2024 року (т.2 а.п.210) та накладної від 17 лютого 2024 року (т.2 а.п.211) про те, що саме ОСОБА_8 здійснила поховання ОСОБА_12 ; наявними в потерпілої документами загиблого ОСОБА_12 (т.2 а.п.212-215); фотоматеріалами, які підтверджують спільне життя, побут ОСОБА_8 і ОСОБА_12 (т.2 а.п.217-229); платіжними інструкціями про оплату потерпілою послуг електропостачання за місцем їх спільного проживання (т.2 а.п.230-238); повідомленням ТОВ «Нова Пошта» про надходження посилки від ОСОБА_8 за місцем проходження служби ОСОБА_12 (т.2 а.п.239).
За постановою слідчого від 17 лютого 2024 року на досудовому слідстві ОСОБА_8 визнано потерпілою в цьому кримінальному провадженні на підставі поданої нею відповідної заяви про залучення її до провадження як потерпілої (т.1 а.п.187-188).
Тому доводи захисника про безпідставність визнання ОСОБА_8 потерпілою та цивільним позивачем є необгрунтованими.
Також колегія суддів зауважує, що у справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмету доказування та підлягає встановленню судом, який розглядає таку справу, при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний із будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст.76 ЦПК України), що свідчить про безпідставність посилань захисника на відсутність доказів прийняття потерпілою спадщини, оскільки обставини для вирішення питання про наявність підстав для визнання ОСОБА_8 потерпілою та цивільним позивачем підлягають установленню в цьому провадженні.
Так, у кримінальному провадженні потерпіла ОСОБА_8 заявила цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_10 та Військової частини НОМЕР_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, у якому просила стягнути з них на її користь по 400 000 гривень (т.1 а.п.27-32).
14 травня 2024 року Охтирським міськрайонним судом Сумської області прийнято до судового розгляду цивільний позов ОСОБА_8 до ОСОБА_10 і Військової частини НОМЕР_1 про стягнення моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (а.п.44-45).
19 листопада 2024 року Охтирським міськрайонним судом Сумської області залучено до участі в кримінальному провадженні за цивільним позовом Державну казначейську службу України як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Військової частини НОМЕР_1 (т.3 а.п.18).
За результатами судового розгляду суд першої інстанції зазначений вище цивільний позов задовольнив частково.
Установлені вище обставини кримінального провадження свідчать про те, що винуватим у заподіянні смерті ОСОБА_12 є ОСОБА_10 , який проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та був зарахований до її складу 26 січня 2024 року (т.2 а.п.230-231). Тобто солдат ОСОБА_10 перебував із Військовою частиною НОМЕР_1 у службових відносинах.
Протиправне застосування солдатом ОСОБА_10 зброї і позбавлення ним у такий спосіб життя ОСОБА_12 відбулося під час несення обвинуваченим військової служби в приміщенні житлового будинку, для перебування в якому в проміжок часу між виконанням бойових розпоряджень був розквартирований обвинувачений і солдат цієї військової частини ОСОБА_14 .
Постріли солдатом ОСОБА_10 , внаслідок яких загинув ОСОБА_12 , було здійснено з вогнепальної стрілецької зброї - автомата Калашникова модернізованого, калібру 7,62 мм, № НОМЕР_2 , закріпленого за солдатом військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_14 у зв`язку з військовою службою та оголошенням в Україні воєнного стану, що підтверджується даними відомості Військової частини НОМЕР_1 щодо закріплення зброї за особовим складом та відтвореними в ході слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_14 обставинами (т.1 а.п.196-202, 232-233).
Оскільки ОСОБА_10 учинив кримінальне правопорушення, в результаті якого настала смерть ОСОБА_12 , перебуваючи в службових відносинах з військовою частиною НОМЕР_1 та застосувавши зброю, закріплену за іншим солдатом вказаної військової частини, то моральна шкода повинна бути відшкодована потерпілій за рахунок Державного бюджету України та обвинуваченого.
Отже, висновок місцевого суду про необхідність стягнення з Державного бюджету України та ОСОБА_10 моральної шкоди в рівних частках є правильним.
Наведений вище підхід узгоджується з правовою позицією Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеною в постанові від 17 квітня 2024 року (справа № 335/3675/22, провадження №51-594км24), сформованою за релевантних обставин провадження.
Визначений же у вироку розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_8 - у загальному розмірі 400 000 гривень (по 200 000 гривень із Державного бюджету України та ОСОБА_10 ), узгоджується з принципами розумності, виваженості та справедливості, його визначено з урахуванням характеру й обсягу перенесених ОСОБА_8 моральних страждань, які пов`язані з втратою нею чоловіка, з яким вона з 2015 року перебувала в цивільному шлюбі, проживала однією сім`єю, мала спільний побут, взаємні права та обов`язки, вела спільне господарство. Підстави для зменшення названого вище розміру відшкодування є відсутніми.
За таких обставин, на думку апеляційного суду, під час вирішення питання щодо цивільного позову в кримінальному провадженні, суд першої інстанції не допустив порушень норм кримінального процесуального, цивільного та цивільного процесуального законодавства.
Отже, апеляційні скарги не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,
у х в а л и л а:
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_10 , його захисника ОСОБА_9 і представника Державної казначейської служби України - ОСОБА_11 , залишити без задоволення, а вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 16 грудня 2024 року щодо ОСОБА_10 - без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців із дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою - у той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
С у д д і:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
