ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
19 травня 2025 року місто Чернівці справа №2-2594/2006
провадження №22-ц/822/540/25
Чернівецький апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Височанської Н.К., вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 04 жовтня 2006 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , де третіми особами на стороні позивачки є ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , служба у справах дітей Чернівецької міської ради про скасування усиновлення,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівців від 04 жовтня 2006 року позов ОСОБА_2 про скасування усиновлення - задоволено.
Скасовано усиновлення ОСОБА_3 , дитини ОСОБА_6 , вчинений 14 жовтня 1991 року у відділі РАГСу Чернівецького міськвиконкому: в графі «батько» зазначити « ОСОБА_5 », прізвище « ОСОБА_7 » змінити на « ОСОБА_8 », а по батькові « ОСОБА_9 » на « ОСОБА_10 ».
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, особа, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 вважає, що вказане рішення є неправомірним та таким, що порушує її законні права та інтереси, а також вона як спадкоємець третьої особи має право на оскарження вказаного рішення.
В поданій апеляційній скарзі просила поновити їй строк на апеляційне оскарження вказаного рішення, оскільки копію рішення отримала 01 травня 2025 року, раніше про рішення їй не було відомо.
Апеляційна скарга підлягає залишенню без руху, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Україною 17 липня 1997 (далі - Конвенція).
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» (Delcourt v. Belgium) від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» (Hoffmann v. Germany) від 11 жовтня 2001 року).
Також у низці рішень ЄСПЛ принцип правової визначеності трактується у контексті дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий, лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (справи «Рябих проти Росії», пункти 51, 52, «Брумареску проти Румунії», пункт 61).
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Тобто, Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Частина перша статті 127 ЦПК України встановлює, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
За загальним правилом метою встановлення строків є надання визначеності у реалізації суб`єктами правовідносин своїх прав та обов`язків. З настанням або закінченням відповідного строку пов`язане виникнення, зміна чи припинення правовідносин.
Строк як відрізок часу обмежує дію суб`єктивних прав та обов`язків. Водночас процесуальний строк - це встановлений законом або визначений судом проміжок часу, протягом якого суд або учасники судового процесу мають право або зобов`язані вчинити певну процесуальну дію чи сукупність таких дій.
Процесуальні строки мають свою специфіку: по-перше, вони завжди мають імперативний характер; по-друге, процесуально-правові строки встановлюються для здійснення тих або інших процесуальних дій; по-третє, вони мають забезпечувати оперативність та ефективність здійснення правосуддя і сприяти дисциплінуючому впливові на учасників процесу.
Запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, заявою, апеляційною чи касаційною скаргою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності та забезпечення здійснення судових процедур у межах розумних строків.
Отже, встановлення строків звернення до суду із заявою чи скаргою у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для учасників справи того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте судом рішення або здійснена дія не підлягатимуть скасуванню.
Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформував практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Зокрема, ЄСПЛ у справах «Світлана Науменко проти України», «Трегубенко проти України», «Желтяков проти України» зазначає, що у випадках перегляду судових рішень як у порядку нагляду, так і у зв`язку з нововиявленими обставинами національним судам необхідно забезпечувати дотримання учасниками справи встановлених строків та не допускати того, щоб за допомогою таких процесуальних механізмів, як продовження строку на оскарження, було порушено принцип правової визначеності.
Загалом згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи «Волчлі проти Франції», «ТОВ «Фріда» проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01 лютого 2024 року (справа №990/270/23) зазначає, що розумні строки в судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
Відповідно до статті 13 ЦК України при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №199/6713/14-ц зазначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).
В силу п.13 Перехідних положень ЦПК України у редакції чинній з 15 грудня 2017 року, судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У пункті 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Отже, судові рішення, що ухвалені до набрання чинності цією редакцією ЦПК України, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, однак до розгляду таких скарг застосовуються правила, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Так, згідно ч.1 ст.292 ЦПК України (у чинній на час ухвалення рішення редакції) сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також
особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про
їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному
порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
За приписами ч.1 ст.294 ЦПК України (у чинній на час ухвалення рішення редакції) визначено, що заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту такої скарги, а також процесуальних строків її подання.
Отже, строк в цьому випадку для ОСОБА_1 щодо оскарження рішення суду становив10 днів.
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі вказує, що з оскаржуваним рішенням ознайомилась та сфотографувала його 01 травня 2025 року. Раніше їй не було відомо про наявність вказаного рішення суду та вона не могла його отримати оскільки не була учасником справи та отримала офіційну відмову суду в його отриманні.
Апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції спрямовано засобами поштового зв`язку 12 травня 2025 року.
При цьому, з матеріалів апеляційної скарги вбачається, що 04 жовтня 2006 року Шевченківським районним судом м. Чернівці ухвалено рішення у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , де третіми особами на стороні позивачки є ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , служба у справах дітей Чернівецької міської ради про скасування усиновлення, що підтверджує доводи апелянта з приводу того, що вона не приймала участі у розгляді вказаної справи.
Однак, крім іншого, в додатках до апеляційної скарги міститься лист-відповідь Шевченківського районного суду м.Чернівці від 10 червня 2024 року адресований ОСОБА_1 , з якого вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м.Черніців ще 05 червня 2024 року з проханням надати їй копію рішення від 04 жовтня 2006 року, що, в свою чергу, ставить під сумнів доводи апелянта про те, що до 01 травня 2025 року їй не було відомо про оскаржуване рішення.
Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (ч.1 ст.126 ЦПК України).
Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (ч.1 ст.127 ЦПК України).
За наведених обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що стороною апелянта пропущено строк на апеляційне оскарження рішення від 04 жовтня 2006 року, який розпочав свій перебіг для апелянта з 05 червня 2024 року.
Згідно з частиною третьою статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Тлумачення вказаних норм, з урахуванням усталеної практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі ОП КЦС від 14 грудня 2020 року у справі №521/2816/15-ц.
Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи є підстави для поновлення строків на оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип визначеності).
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення може бути визнано порушенням права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. Особа, яка подає апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, у тому числі щодо доведення поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, суд має виходити із того, що підстави пропуску строків можуть бути визнані поважними лише у тому випадку, якщо таке недотримання строків апеляційного оскарження зумовлене діями (бездіяльністю) суду першої інстанції, а так само наявністю інших об`єктивних перешкод, що безумовно перешкоджали своєчасному зверненню з такою скаргою.
Отже, встановлення строків звернення до суду із заявою чи скаргою у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для учасників справи того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте судом рішення або здійснена дія не підлягатимуть скасуванню.
На відміну від статті 222 ЦПК України в редакції на день ухвалення рішення «Видача або направлення копії судового рішення особам, які брали участь у справі» ч.12 ст.272 ЦПК України обумовлює, що особа, яка не брала участі у справі, але щодо якої суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, може отримати в суді, який розглядав справу як суд першої інстанції, копію рішення, що є в матеріалах цієї справи, ухваленого судом будь-якої інстанції.
Ч.1 ст.272 ЦПК України вимагає, що копії повного судового рішення вручаються учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення (ч.5 ст.272 ЦПК України).
За правилами ч.3 ст.352 ЦПК України після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи.
Таким чином, можна зробити висновок, що чинний процесуальний закон врегульовує обов`язок суду вручення учаснику справи копії судового рішення, з яким пов`язується час і право на поновлення строку апеляційного оскарження, та не наділяє таким обов`язком суд щодо осіб, які не брали участі у розгляді справи, отже початок перебігу строку є відмінними та щодо останніх не пов`язується з часом отримання копії рішення суду безпосередньо в суді.
Частина 1 ст.122 ЦПК України вказує, що строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Згідно ч.1 ст.123 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (ч.1 ст.126 ЦПК України).
Отже, встановлення строків звернення до суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності.
Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.
Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі №160/6211/21.
В силу ч.1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
На осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.
Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення ЄСПЛ від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії», заява № 11681/85, пункт 35, від 16 лютого 2017 року у справі «Каракуця проти України», заява № 18986/06).
З урахуванням викладеного, поза будь-яким сумнівом вбачається, що станом не пізніше 05 червня 2024 року ОСОБА_1 була достеменно обізнана про наявність та зміст судового рішення від 04 жовтня 2006 року, яке на її думку, впливає на її права як особи, яка не була учасником тієї справи.
Крім цього, сама ОСОБА_1 прилучає до апеляційної скарги копію повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження ОСОБА_11 сформованого 11 січня 2025 року, в якому йдеться про оскаржуване рішення від 04 жовтня 2006 року, що також спростовує доводи апелянта.
При цьому, слід наголосити, що ЦПК України не пов`язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Таким чином, у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
Оцінюючи дії сторони апелянта по зверненню до суду першої інстанції з метою отримання копії оскаржуваного рішення ще в червні 2024 року, а потім отримання рішення тільки 01 травня 2025 року, суд приходить до висновку про наміри апелянта штучно створити умови для поновлення строку на апеляційне оскарження, аналогічні для учасника справи, що в розумінні ч.1 ст.44 ЦПК України охоплюється поняттям недобросовісності через наміри ототожнити непритаманні права особи, яка не брала участь у справі, з правами учасника справи.
Отже, суд відхиляє цю обставину як поважну причину щодо неподання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її обізнаністю про наявність такого рішення яке на її думку впливає на права апелянта.
Виходячи з викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що наведені ОСОБА_1 обставини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду від 04 жовтня 2006 року, а саме отримання копії рішення тільки 01 травня 2025 року, є неповажними.
Апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку (ч.3 ст.357 ЦПК України).
Згідно ч.2 ст.357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.
За наведених обставин, апеляційна скарга ОСОБА_1 , підлягає залишенню без руху з наданням строку 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення вказаних недоліків, а саме подання заяви із зазначенням інших поважних обставин щодо пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду від 04 жовтня 2006 року.
Керуючись ст.ст.185, 357 ЦПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ:
Визнати неповажними зазначені ОСОБА_1 в апеляційній скарзі причини для поновлення строку на апеляційне оскарження.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 04 жовтня 2006 року - залишити без руху, в якій вказати інші підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення.
Для усунення недоліків надати ОСОБА_1 строк десять днів з дня отримання копії ухвали, про що повідомити апелянта.
Роз`яснити, що в разі невиконання зазначених вимог зазначених в ухвалі суду скаржнику буде відмовлено у відкритті апеляційного провадження.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Чернівецького
апеляційного суду Н.К. Височанська
