ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 червня 2025 року місто Чернівці справа №2-2594/2006
провадження №22-ц/822/540/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого Височанської Н.К.,
Суддів: Лисака І.Н., Литвинюк І.М.
вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 04 жовтня 2006 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , де третіми особами на стороні позивачки є ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , служба у справах дітей Чернівецької міської ради про скасування усиновлення,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівців від 04 жовтня 2006 року позов ОСОБА_2 про скасування усиновлення - задоволено.
Скасовано усиновлення ОСОБА_3 , дитини ОСОБА_6 , вчинений 14 жовтня 1991 року у відділі РАГСу Чернівецького міськвиконкому: в графі «батько» зазначити « ОСОБА_5 », прізвище « ІНФОРМАЦІЯ_1 » змінити на « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а по батькові « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, особа, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 вважає, що вказане рішення є неправомірним та таким, що порушує її законні права та інтереси, а також вона як спадкоємець третьої особи має право на оскарження вказаного рішення.
В поданій апеляційній скарзі просила поновити їй строк на апеляційне оскарження вказаного рішення, оскільки копію рішення отримала 01 травня 2025 року, раніше про рішення їй не було відомо.
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 19 травня 2025 року - визнано неповажними зазначені ОСОБА_1 в апеляційній скарзі причини для поновлення строку на апеляційне оскарження. Апеляційну скаргу залишено без руху, та надано строк протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків скарги, зокрема заявнику необхідно вказати інші підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення.
Роз`яснено, що у разі невиконання зазначених вимог зазначених в ухвалі суду скаржнику буде відмовлено у відкритті апеляційного провадження.
Зокрема, в даній ухвалі зазначено про те, що ОСОБА_1 05 червня 2024 року зверталася до Шевченківського районного суду м.Чернівці із заявою про видачу копії рішення від 04 жовтня 2006 року, а отже вона була обізнана про наявність та зміст рішення суду.
Копія ухвали надіслана 19 травня 2025 року поштовим зв`язком ОСОБА_1 за адресою вказаною нею в апеляційній скарзі.
28 травня 2025 року конверт з копією ухвали апеляційного суду, адресований ОСОБА_1 за вказаною в апеляційній скарзі адресою повернувся до Чернівецького апеляційного суду з довідкою Укрпошти «Причина повернення: адресат відсутній за вказаною адресою».
28 травня 2025 року повторно надіслана копія ухвали про залишення апеляційної скарги без руху поштовим зв`язком ОСОБА_1 за адресою вказаною нею в апеляційній скарзі.
03 червня 2025 року ОСОБА_1 отримала копію ухвали в канцелярії Чернівецького апеляційного суду.
На виконання вимог ухвали суду апелянт в обґрунтування доводів з приводу поновлення строку на апеляційне оскарження вказувала, що з оскаржуваним рішенням вона ознайомилась 01 травня 2025 року, а те що нею була написана заява до Шевченківського районного суду м.Черніців ще в червні 2024 року не підтверджує отримання нею копії рішення, оскільки листом Шевченківського районного суду м.Чернівців відмовлено у видачі копії рішення.
Крім того, звернула увагу, що фізично не могла оскаржити рішення суду, оскільки мотиви та текст прийнятого рішення їй не були відомі. На підставі викладеного просила поновити строк на апеляційне оскарження.
Вирішуючи питання про поновлення строку апелянту та визнання наведених обставин новими й поважними, колегія суддів виходить з наступного.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.4 ст.12 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч.3 ст.13 ЦПК України).
У статті 44 ЦПК України закріплено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
До ознак, що характеризують правосуддя, відноситься, у тому числі, здійснення правосуддя тільки у передбаченому законом порядку (процесуальна форма). При цьому під правосуддям необхідно розуміти не лише діяльність суду щодо вирішення спору про право, але й обов`язкове дотримання процесуальної форми, в якій не просто передбачені порядок і послідовність вчинення процесуальних дій, а й відображено вимоги справедливих (належних) судових процедур.
При цьому цивільна процесуальна форма завжди обов`язково має нормативний і системний характер. По-друге, вона, по суті, передбачає «алгоритм» поведінки кожного суб`єкта при розгляді та вирішенні цивільної справи (у тому числі і суду). По-третє, становить гарантію дотримання законності, оскільки її недодержання призводить до різних негативних наслідків.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статями 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Аналогічний за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (ч.1 ст.126 ЦПК України).
Поважними причинами пропуску строку визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання апеляційної скарги.
У кожній конкретній справі суди мають ґрунтовно перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata.
Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким кожна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий, лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.
Поновлення процесуального строку зі спливом встановленого строку та за підстав, які не видаються переконливими може свідчити про порушення принципу юридичної визначеності.
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, може бути визнано порушенням права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, в аспекті дотримання принципу правової визначеності, який включає принцип остаточності судового рішення.
Європейський суд з прав людини зауважив, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, №15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 6 грудня 2007 року). Норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності.
Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку колегія суддів враховує, що оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі, а будь-які причини не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для його поновлення. Поновленню підлягає лише строк, який пропущений з об`єктивних і, які не залежали від волі та поведінки особи, причин. Якщо строк поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. У випадку, якщо суди обмежуються вказівкою на наявність «поважних причин» для поновлення пропущеного строку, вони не вказують чітких підстав такого поновлення.
Європейський суд з прав людини зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення Європейського суду з прав людини від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка і Шереметьєв проти України,» №17160/06 та №35548/06, § 34).
Як вже інформувалося апелянта, в силу п.13 Перехідних положень ЦПК України у редакції чинній з 15 грудня 2017 року, судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У пункті 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Отже, судові рішення, що ухвалені до набрання чинності цією редакцією ЦПК України, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, однак до розгляду таких скарг застосовуються правила, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21) зазначено, що: «відповідно до загальновизнаного положення про дію процесуальних норм у часі незалежно від часу відкриття провадження у справі при вчиненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент їхнього вчинення (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 6 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц).
Отже судові рішення, що ухвалені до 15 грудня 2017 року, тобто до набрання чинності ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, проте розгляд таких скарг здійснюється за правилами, встановленими ЦПК України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
У цій справі на момент набрання законної сили рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 04 жовтня 2006 року діяв ЦПК України 2004 року.
Так, згідно ч.1 ст.292 ЦПК України (у чинній на час ухвалення рішення редакції) сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також
особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про
їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному
порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
За приписами ч.1 ст.294 ЦПК України (у чинній на час ухвалення рішення редакції) визначено, що заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Отже, строк в цьому випадку для ОСОБА_1 щодо оскарження рішення суду становив 10 днів.
Особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту такої скарги, а також процесуальних строків її подання.
Засада рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в частині першій статті 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного частиною першою статті 24 Основного Закону України, і стосується, зокрема, сфери судочинства. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав.
Апеляційним судом встановлено, що 04 жовтня 2006 року Шевченківським районним судом м.Чернівців ухвалено рішення у справі за позовом ОСОБА_2 про скасування усиновлення, що підтверджує доводи апелянта з приводу того, що вона не приймала участі у розгляді вказаної справи.
ОСОБА_1 12 травня 2025 року спрямувала засобами поштового зв`язку до Чернівецького апеляційного суду апеляційну скаргу на вказане рішення суду.
Наведені доводи з приводу поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, а саме: апелянт участі у справі не приймала, рішення не отримувала; копію оскаржуваного рішення офіційно отримала тільки 01 травня 2025 року та саме з цієї дати необхідно відраховувати строк на апеляційне оскарження - судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки такі не є новими (іншими) обставинами, на вказані доводи судом надавалася відповідь з належним обґрунтуванням їх безпідставності, про що наведено в постановленій ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху.
Зокрема, матеріалами апеляційної скарги підтверджується попередній висновок, що 05 червня 2024 року ОСОБА_1 зверталася із заявою до Шевченківського районного суду м.Чернівці про видачу копії оскаржуваного рішення. Таким чином, станом не пізніше червня 2024 року ОСОБА_1 було достеменно відомо про наявність судового рішення від 04 жовтня 2006 року, і з цього часу вважала його таким, що порушує права апелянта, а тому їй нічого не заважало отримати копію рішення протягом року, а саме до травня 2025 року.
Апеляційний суд зауважує, що рішення про поновлення строку після спливу значного періоду часу без жодної потреби у виправленні серйозних судових помилок чи недоліків правосуддя, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Належних підстав для втручання у принцип «res judicata» (принцип юридичної визначеності) суд апеляційної інстанції не встановив.
Колегія суддів зауважує, що рішення суду постановлено судом майже 19 (дев`ятнадцять) років тому у 2006 році, а тому ОСОБА_1 , яка дізналась про наявність такого рішення у 2024 році, необхідно було з розумним інтервалом часу та добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Надаючи оцінку доводам заяви апелянта, колегія суддів звертає увагу заявника (апелянта), що оцінка наявності чи відсутності впливу оскаржуваного рішення суду на права особи, яка не брала участь у справі, на стадії вирішення питання прийняття апеляційної скарги не допускається, оскільки це разом з іншими обставинами досліджується судом під час перегляду рішення на предмет законності по суті апеляційної скарги та застосуванням відповідних норм процесуального закону згідно встановлених обставин.
Також, за відсутності обґрунтувань порушень суду першої інстанції щодо незалучення ОСОБА_1 до участі у справі до ухвалення судового рішення, такі обставини є не спроможними для поважності причин поновлення строку на апеляційне оскарження.
Наявність інших поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження стороною апелянта не наведено.
Крім цього, апеляційний суд звертає увагу апелянта на рішення ЄСПЛ в справі «OBARANCHUK v. UKRAINE» (41443/16) від 03.04.2025 року, в якому надавалася правова оцінка на предмет пропорційності прав суб`єктів звернення до національних судів і де суд вказав, що «…В принципі, може бути законним дозволити іншим особам, яких стосується судове рішення, оскаржити його, як тільки вони дізнаються про нього (так само, §51, і див. рішення у справі «Проценко проти росії», № 13151/04, §§ 30-34, від 31 липня 2008 року).
В цьому ж рішенні ЄСПЛ вказав, що «…З огляду на викладене, Суд вважає, що національні суди не надали жодних підстав, які б свідчили про наявність обставин суттєвого та переконливого характеру, які б виправдовували поновлення провадження у справі заявниці. Ці міркування є достатніми для того, щоб Суд дійшов висновку, що рішення про відкриття провадження за апеляційною скаргою Л. на рішення 2012 року порушило принцип правової визначеності. Відповідно, мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.
З огляду на свої висновки щодо скарги за пунктом 1 статті 6, Суд вважає, що скасування остаточного рішення у спосіб, несумісний з принципом правової визначеності, зруйнувало надію заявниці на обов`язкове до виконання судове рішення та позбавило її, без надання прийнятного обґрунтування та без будь-якої компенсації, права на землю, яке було встановлено цим рішенням. Це поклало на неї надмірний тягар (див. рішення у справах «Брумареску проти Румунії», № 28342/95, §§ 77-80, ECHR 1999-VII; «Маковей та інші проти Молдови», № 19253/03 та 5 інших, §§ 49-50, від 25 квітня 2006 року; а також приклади аналогічного підходу: «Міцопулос проти України», № 62006/09, від 9 грудня 2021 року, та «В`єлєв проти України» , №. 57211/13, 20 січня 2022 року)».
Аналогічні висновки викладені в ухвалі Верховного Суду від 29 квітня 2025 року у справі №726/378/16-ц.
Отже, згідно вимог п.4 ч.1 ст.358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Таким чином, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що зазначені в клопотанні інші поважні підстави для поновлення строку ОСОБА_1 , на апеляційне оскарження рішення суду є непереконливими, неповажними, оскільки апелянтом не надано доказів наявності істотних перешкод чи труднощів, які унеможливили вчасне вчинення процесуальних дій з подачі апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції з часу дізнання про існування такого.
Подання апеляційної скарги з пропуском майже одного року після спливу 10-тиденного строку для вчинення такої процесуальної дії і, як наслідок, відмова у відкритті за цим апеляційного провадження - не є надмірним формалізмом.
Керуючись ч.4 ст.357, п.4 ч.1 ст.358 ЦПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ:
Визнати неповажними наведені скаржником підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 04 жовтня 2006 року.
Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 04 жовтня 2006 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , де третіми особами на стороні позивачки є ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , служба у справах дітей Чернівецької міської ради про скасування усиновлення.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня постановлення.
Головуючий: Н.К. Височанська
Судді: І.Н. Лисак
І.М. Литвинюк
