Єдиний державний реєстр судових рішень
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/4454/24 пров. № А/857/28321/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіОнишкевича Т.В.,
суддівСеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Департаменту охорони здоров`я Закарпатської обласної військової адміністрації на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту охорони здоров`я Закарпатської обласної військової адміністрації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії ,
суддя у І інстанціїГаврилко С.Є.,
час ухвалення рішенняне зазначено,
місце ухвалення рішенням. Ужгород,
дата складення повного тексту рішення 23 вересня 2024 року,
ВСТАНОВИВ :
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила:
визнати протиправними дії Департаменту охорони здоров`я Закарпатської обласної військової адміністрації (далі ДОЗ) щодо відмови у забезпеченні її продуктами для спеціального дієтичного споживання як особи, яка страждає на рідкісне (орфанне) захворювання класичну фенілкетонурію;
зобов`язати ДОЗ забезпечувати позивачку продуктами для спеціального дієтичного споживання як особу, яка страждає на рідкісне (орфанне) захворювання класичну фенілкетонурію, відповідно до норм та потреб, про які йде мова у виписці із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 24 листопада 2023 року, що видана Національною дитячою спеціалізованою лікарнею "Охматдит" Міністерства охорони здоров`я України.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 у справі №260/4454/24, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, позов було задоволено.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що позивачка страждає на рідкісне (орфанне) захворювання класичну фенілкетонурію, найголовнішим методом лікування якого є забезпечення хворих продуктами для спеціального дієтичного споживання. Організація безпосереднього забезпечення таких громадян лікарськими засобами законодавством покладається саме на ДОЗ. Обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на забезпечення її відповідними харчовими продуктами для спеціального дієтичного споживання.
Доводи відповідача щодо відсутності коштів для закупівлі відповідними харчовими продуктами для спеціального дієтичного споживання судом не заслуговують на увагу, оскільки забезпечення людей, які хворіють на рідкісні (орфанні) захворювання безперебійно та відповідними харчовими продуктами для спеціального дієтичного споживання є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від узятих на себе зобов`язань шляхом невиділення на такі цілі бюджетних асигнувань без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено ДОЗ, який просило таке скасувати та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що саме за місцем проживання в місті Мукачево Закарпатської області протягом 2019-2021 років ОСОБА_1 забезпечувалась спеціальними харчовими продуктами у соціальній аптеці міста за кошти місцевого бюджету, що підтвердила позивачка у позовній заяві.
Суд першої інстанції безпідставно зробив висновок про те, що організація безпосереднього забезпечення громадян, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання лікарськими засобами, покладається саме на ДОЗ.
На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 31 березня 2015 року №160 Закарпатською обласною радою прийнято рішення від 17 грудня 2020 року №61 „Про обласну програму забезпечення жителів області, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, лікарськими засобами та відповідними харчовими продуктами для спеціального дієтичного споживання на 2021-2025 роки, однак протягом 2021-2024 років видатки на фінансування зазначених заходів, враховуючи обмежені фінансові можливості місцевого (обласного) бюджету, не виділялися.
На підставі наведеного вважає, що суд першої інстанції допустив неправильне тлумачення норм закону, що призвело до помилкових висновків при задоволенні позову.
У відзиві на апеляційну скаргу ДОЗ позивачка ОСОБА_1 підтримала доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечило обґрунтованість апеляційних вимог та просило залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Звертає увагу апеляційного суду на те, що місцем її проживання та лікування слід вважати Закарпатську область, а не тільки місто Мукачево.
При цьому наполягає на тому, що забезпечення громадян, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, лікарськими засобами та харчовими продуктами, здійснюється за кошти державного та місцевого бюджетів, а також інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі гуманітарної допомоги.
Твердження ДОЗ про недостатність фінансування не заслуговує на увагу, адже законом чітко визначено обов`язкове забезпечення хворих на рідкісні (орфанні) захворювання зі сторони держави необхідними для лікування лікарськими засобами та харчовими продуктами і відповідач має знайти кошти для фінансування видачі позивачці спеціального дієтичного харчування.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивачка хворіє на рідкісне (орфанне) захворювання класичну фенілкетонурію та потребує для життя забезпечення продуктами для спеціального дієтичного споживання як особи, яка страждає на рідкісне (орфанне) захворювання.
31 січня 2024 року ОСОБА_1 , звернулася до голови Закарпатської обласної державної адміністрації із заявою про включення її в списки осіб, які мають право отримувати спеціальне дієтичне харчування згідно із обласною програмою забезпечення жителів області, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання лікарськими засобами та відповідними харчовими продуктами для спеціального дієтичного харчування.
У відповідь на вказану заяву листом № А-20/02.2-13 від 12 лютого 2024 року ДОЗ відмовив у видачі спеціального дієтичного харчування з огляду на недостатність фінансування обласної Програми забезпечення жителів області, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, лікарськими засобами та відповідними харчовими продуктами для спеціального дієтичного споживання на 2021-2025 роки. При цьому відповідач не заперечує, що ОСОБА_1 внесена до реєстру орфанних захворювань Закарпатської області.
ОСОБА_1 вважала протиправною бездіяльність ДОЗ щодо незабезпечення її відповідними харчовими продуктами для спеціального дієтичного харчування та звернулася до адміністративного суду з позовом, що розглядається.
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 49 Конституції України передбачено, що кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.
Згідно із приписами частини 2 статті 15 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» реалізацію державної політики у сфері охорони здоров`я, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, санітарного та епідемічного благополуччя населення в адміністративно-територіальних одиницях України здійснюють Рада міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації.
За приписами частини 2 статті 531 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, безперебійно та безоплатно забезпечуються необхідними для лікування цих захворювань лікарськими засобами та відповідними харчовими продуктами для спеціального дієтичного споживання відповідно до їх переліку та обсягів, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Порядок забезпечення громадян, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, лікарськими засобами та відповідними харчовими продуктами для спеціального дієтичного споживання затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2015 року № 160 (далі Порядок № 160).
Пунктом 1 вказаного Порядку передбачено, що цей Порядок визначає механізм безперебійного і безоплатного забезпечення громадян, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, лікарськими засобами та відповідними харчовими продуктами для спеціального дієтичного споживання, що закуповуються за рахунок коштів державного, місцевих бюджетів, а також інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі гуманітарної допомоги.
За приписами пункту 5 Порядку № 160 забезпечення громадян, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, лікарськими засобами та харчовими продуктами здійснюється закладами охорони здоров`я відповідного профілю за місцем проживання або лікування таких громадян.
Відповідно до пункту 6 Порядку № 160 безперебійне і безоплатне забезпечення громадян, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, лікарськими засобами та харчовими продуктами, закупленими за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, здійснюється в межах бюджетних призначень.
Контроль за забезпеченням громадян, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, лікарськими засобами та харчовими продуктами здійснюється МОЗ (пункт 7 Порядку № 160).
Водночас пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 31 березня 2015 року №160 було зобов`язано обласні та Київську міську державну адміністрацію:
у шестимісячний строк розробити та затвердити заходи щодо забезпечення громадян, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, лікарськими засобами та відповідними харчовими продуктами для спеціального дієтичного споживання, що закуповуються за рахунок коштів місцевого бюджету;
під час підготовки проектів місцевих бюджетів передбачати видатки на фінансування зазначених заходів з урахуванням фінансових можливостей бюджетів.
На підставі системного аналізу вказаних правових норм апеляційний суд дійшов висновку, що безоплатне забезпечення громадян, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, лікарськими засобами та відповідними харчовими продуктами для спеціального дієтичного споживання не є безумовним і діючим законодавством його здійснення передбачено у межах відповідних бюджетних призначень.
Відтак, для задоволення вимог позивачки про визнання протиправними дій ДОЗ щодо відмови у забезпеченні її продуктами для спеціального дієтичного споживання як особи, яка страждає на рідкісне (орфанне) захворювання, слід встановити наявність у відповідача такої реальної можливості з урахуванням наявних бюджетних коштів.
При цьому в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд апеляційної інстанції звертає увагу на висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.04.2019 по справі №342/158/17, відповідно до яких як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в невчиненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними й реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з`ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Судом встановлено, що Закарпатською обласною радою прийнято рішення від 17.12.2020 № 61 „Про Обласну програму забезпечення жителів області, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, лікарськими засобами та відповідними харчовими продуктами для спеціального дієтичного споживання на 2021-2025 роки, однак протягом 2021-2024 роки видатки на фінансування зазначених заходів (забезпечення лікувальним харчуванням громадян, хворих на фенілкетонурію) враховуючи обмежені фінансові можливості місцевого (обласного) бюджету, не виділялися.
Вказані обставини сторонами не заперечуються.
При цьому суд апеляційної інстанції вважає беззаперечним наявність у позивачки потреби у забезпеченні її відповідними харчовими продуктами для спеціального дієтичного споживання, яка існує незалежно від наявності відповідного фінансування, однак звертає увагу на те, що таке забезпечення вказаними вище нормами передбачене у межах бюджетних призначень (пункт 6 Порядку № 160).
Водночас апеляційний суд звертає увагу на те, що пунктом 7 Порядку № 160 контроль за забезпеченням громадян, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, лікарськими засобами та харчовими продуктами покладено на Міністерство охорони здоров`я України, яке у межах своїх повноважень має вживати заходів для врахування потреб осіб, що страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, у забезпечення лікарськими засобами та відповідними харчовими продуктами для спеціального дієтичного споживання, при формуванні відповідних бюджетів.
У відповідності до частини 1 статті 7 Бюджетного кодексу України бюджетна система України ґрунтується, зокрема, на таких принципах:
принцип збалансованості - повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень бюджету на відповідний бюджетний період;
принцип обґрунтованості - бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку України та розрахунках надходжень бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;
принцип цільового використання бюджетних коштів - бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями.
Частиною 1 статті 23 Бюджетного кодексу України встановлено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
За правилами частини 5 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.
З огляду на приписи статей 47, 48 Кодексу адміністративного судочинства України формування предмету та підстав позову, визначення відповідача є виключним правом особи, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Водночас у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відтак, з урахуванням відсутності у розпорядженні відповідача відповідних коштів зобов`язання судовим рішенням ДОЗ забезпечувати позивачку продуктами для спеціального дієтичного споживання відповідно до норм та потреб, про які йде мова у виписці із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 24 листопада 2023 року, що видана Національною дитячою спеціалізованою лікарнею "Охматдит" Міністерства охорони здоров`я України, не призведе до поновлення порушеного права та не може вважтися ефективним способом його захисту.
Приписами частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
На переконання апеляційного суду, при вирішенні публічно-правового спору, що розглядається, суд першої інстанції допустив невідповідність висновків, викладених у своєму рішенні, обставинам справи, що призвело до помилкового задоволення позову. Відтак, рішення суду першої інстанції слід скасувати та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ :
апеляційну скаргу Департаменту охорони здоров`я Закарпатської обласної військової адміністрації задовольнити.
Скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року у справі №260/4452/24 та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Р. П. Сеник Н. М. Судова-Хомюк
