Єдиний державний реєстр судових рішень
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/25649/24 Суддя (судді) першої інстанції: Парненко В.С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Ключкович В.Ю.
Кузьмишина О.М.
за участі:
секретар с/з Кващук Т.А.
пр-к позивача Невечеря К.П.
пр-к відповідача Багірова Н.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської обласної державної адміністрації на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом Громадської організації «МАРХАЛІВКА. ПІДТРИМКА» до Київської обласної військової адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державна установа «Національне військове меморіальне кладовище» про визнання протиправними та скасування пунктів розпорядження
У С Т А Н О В И В:
Громадська організація «Мархалівка. Підтримка» звернулася з позовом до Київської обласної військової адміністрації у якому просила суд визнати протиправним та скасувати пункти 2-5 Розпорядження Київської обласної військової адміністрації №275 від 14.03.2024 «Про вилучення та надання в постійне користування земельної ділянки зі зміною цільового призначення державній установі «Національне військове меморіальне кладовище».
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуваним рішенням відповідачем поза межами його компетенції та в порушення вимог діючого законодавства, зокрема вимог Земельного кодексу України та Лісового кодексу України, змінено цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3222481200:05:002:0457 площею 258,7298 га, що входить до території Смарагдової мережі, яка має особливе природоохоронне значення та підлягає спеціальному захисту, визначеному Конвенцією про охорону дикої фауни і флори і природних середовищ існування в Європі 1979 року (Бернська конвенція), до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 29 жовтня 1996 року №436/96-ВР і відноситься до об`єктів природно-заповідного фонду з 09.01 (для ведення лісового господарства) на 07.09 (земельні ділянки загального користування, відведені під місця поховання з правом вирубання дерев і чагарників та використання у визначеному законодавством порядку заготовленої при цьому деревини Державною установою «Національне військове меморіальне кладовище») та передано у постійне користування державній установі «Національне військове меморіальне кладовище».
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року адміністративний позов - задоволено повністю.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Київська обласна державна адміністрації подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що земельна ділянка, виділена для розміщення Національного військового меморіального кладовища, не належить до земель природоохоронного призначення. Кім того, зазначає, що оскаржуване розпорядження є актом індивідуальної дії, юридична цінність якого вичерпана одноразовою реалізацією, тобто момент його прийняття і не може бути оскаржений в судовому порядку. Також , апелянт вказував на безпідставність посилання суду першої інстанції на висновки експерта Панасюка В.В. , оскільки останнім здійснено дослідження ґрунтів на 11 зроблених свердловинах , а не на всій території меморіального кладовища.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 05 квітня 2024 року.
Учасниками процесу подано відзиви на апеляційну скаргу Київської обласної державної адміністрації на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року.
Також представником Державної установи «Національне військове меморіальне кладовище» подано на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду додаткові пояснення по справі №320/25649/24.
У судовому засіданні представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.
Представник позивача у судовому засіданні повністю заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
Протокольною ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року у задоволенні клопотання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державна установа «Національне військове меморіальне кладовище» про відкладення (перенесення) розгляду справи відмовлено, оскільки позивачем не надано доказів наявності об`єктивних підстав неможливості прибуття у судове засідання на визначену судом дату. Крім того, суд апеляційної інстанції не визнавав обов`язковою участь у судовому засіданні сторін, отже неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Таким чином, керуючись приписами ч. 2 ст. 313 КАС України, суд протокольною ухвалою вирішив здійснити апеляційний розгляд справи за даною явкою.
Окрім того, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державної установи «Національне військове меморіальне кладовище» про зупинення провадження у справі.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.2023 року №870 «Про реалізацію експериментального проекту щодо проектування Національного військового меморіального кладовища» було погоджено пропозицію Міністерства у справах ветеранів стосовно реалізації до 30 липня 2025 року експериментального проекту щодо проектування Національного військового меморіального кладовища на території Гатненської сільської територіальної громади Фастівського району Київської області.
Надання земельних ділянок у постійне користування Державній установі «Національне військове меморіальне кладовище» (далі - НВМК) для розташування Меморіального кладовища відбулося на підставі Розпорядження Київської ОВА №275 від 14.03.2024 року (щодо ділянки площею 258,7298 га за межами населеного пункту) та Розпорядження Фастівської РДА №41-В від 14.03.2024 року (щодо ділянки площею 7,9607 га в межах населеного пункту).
Так, Розпорядженням Київської обласної військової адміністрації № 275 від 14.03.2024 року «Про вилучення та надання в постійне користування земельної ділянки зі зміною цільового призначення державній установі «Національне військове меморіальне кладовище»:
1)Вилучено з постійного користування Національного університету біоресурсів та природокористування України земельну ділянку державної власності з кадастровим номером 3222481200:05.002:0457 площею 258,7298 га з цільовим призначенням 09.01 для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг, що розташована на території Гатненської сільської територіальної громади Фастівського району Київської області (за межами насосних пунктів).
2) Змінено цільове призначення земельної ділянки, визначеної у пункті 1 цього розпорядження з 09.01 для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг на 07.09 земельні ділянки загального користування відведені під місця поховання з правом вирубування дерев і чагарників та використання у визначеному законодавством порядку заготовленої при цьому деревини Державною установою «Національне військове меморіальне кладовище» (ідентифікаційний код юридичної особи 45022710).
3) Надано Державній установі «Національне військове меморіальне кладовище» (ідентифікаційний код юридичної особи 45022710) в постійне користування земельку ділянку із земель державної власності з кадастровим номером 3222481200.05:002:0457 площею 258,7298 га з цільовим призначенням 07.09 земельні ділянки загального користування відведені під місця поховання, що розташована на території Гатненської сільської територіальної громади Фастівського району Київської області (за межами населених пунктів) для розміщення Національного військового меморіального кладовища.
4) Департаменту містобудування та архітектури КОВА повідомити орган державної реєстрації про припинення Національному університету біоресурсів та природокористування України права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3222481200:05.002:0457 площею 258,7298 га , що розташована на території Гатненської сільської територіальної громади Фастівського району Київської області (за межами насосних пунктів).
5) Державній установі «Національне військове меморіальне кладовище», у встановленому законодавством порядку, забезпечити здійснення державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3222481200:05.002:0457 площею 258,7298 га, що розташована на території Гатненської сільської територіальної громади Фастівського району Київської області (за межами населених пунктів).
Згідно інформації, наявної в Паспорті об`єкта будівництва, на вищевказаній території 25.03.2024 року почались підготовчі роботи на підставі Повідомлення про початок підготовчих робіт №IУ020240327173 від 27.03.2024 року (надалі - Повідомлення).
Вважаючи, що Розпорядження КОВА суперечить вимогам закону, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо права громадської організації на звернення з цим позовом до суду, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 53 КАС України у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, державні органи, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із позовними заявами в інтересах інших осіб і брати участь у цих справах.
Верховний Суд у своїх рішеннях вже неодноразово вказував на те, що право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися громадянами особисто або спільно - через об`єднання громадян (громадськість), тому громадські організації, враховуючи приписи Орхуської Конвенції, мають право на звернення до суду за захистом охоронюваного законом інтересу у сфері гарантування екологічної безпеки.
У цьому аспекті слід зазначити, що відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Екологічні інтереси населення також можуть захищатися у судовому порядку на підставі частини сьомої статті 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а також приписів статті 66 Конституції України, відповідно до яких ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.
Орхуська Конвенція ратифікована Законом України від 06 липня 1999 року №832-ХІV та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.
Для забезпечення належної реалізації, зокрема, екологічних прав Орхуська Конвенція передбачає у статті 9 право і гарантії доступу до судового й адміністративного оскарження рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені з порушенням права на доступ до інформації чи права на участь у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля.
Пунктом 3 статті 9 Орхуської Конвенції на її Договірні Сторони покладається зобов`язання, зокрема, забезпечувати доступ громадськості до процедур оскарження дій та бездіяльності державних органів і приватних осіб, що порушують вимоги національного екологічного законодавства.
Водночас відповідно до Орхуської Конвенції представники громадськості мають право оспорювати порушення національного законодавства у сфері довкілля незалежно від того, належать такі порушення до прав на інформацію і на участь громадськості при прийнятті рішень, гарантованих Орхуською конвенцією, чи ні (згідно з Керівництвом із провадження Орхуської Конвенції (ООН, 2000 рік), далі - Керівництво). Орхуська Конвенція забезпечує доступ до правосуддя як на підставі власних положень, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства.
За змістом статті 2 Орхуської Конвенції «Громадськість» означає одну або більше фізичних чи юридичних осіб, їхнє об`єднання, організації або групи, які діють згідно з національним законодавством або практикою (пункт 4).
Таким чином, Орхуська Конвенція закріпила фундаментальне право громадськості оскаржити рішення, дії чи бездіяльність, якими порушуються норми чинного законодавства, що стосується охорони навколишнього середовища.
Для забезпечення запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема, допустимого рівня безпеки населення та навколишнього природного середовища здійснюється державний нагляд (контроль) спеціально уповноваженими органами, яким делеговано повноваження здійснювати відповідні заходи державного нагляду (контролю).
У пункті 9 Орхуської Конвенції визначено, що крім процедур перегляду, передбачених вище пунктами 1 і 2, і без їх порушення, кожна зі Сторін забезпечує представникам громадськості, коли вони відповідають передбаченим законодавством критеріям, якщо такі є, доступ до адміністративних або судових процедур для оскарження дій або бездіяльності приватних осіб і громадських органів, які порушують положення національного законодавства, що стосується навколишнього середовища.
Отже, положеннями Орхуської Конвенції передбачено право оскарження порушень виключно «законодавства, що стосується навколишнього середовища». Критерієм віднесення положень норм чинного законодавства, до того, яке стосується навколишнього середовища, повинен бути результат, на досягнення якого ці норми спрямовані. Обрання саме такого способу тлумачення цього словосполучення обумовлюється метою Орхуської Конвенції, якою є «сприяння захисту права кожної людини нинішнього і прийдешніх поколінь жити в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров`я та добробуту».
Відтак, метою зазначеної Конвенції є досягнення певного «екологічного» результату, у зв`язку з чим оскарження рішення, дії чи бездіяльності державних органів та інших осіб, у порядку, передбаченому пунктом 3 статті 9 Орхуської Конвенції, відповідатиме меті зазначеної Конвенції лише у випадку оскарження порушення норми, яке призводить до негативного впливу на навколишнє природне середовище, або ж такого порушення, яке істотно знижує ефективність гарантій від негативного впливу на навколишнє природне середовище чи життя і здоров`я людини.
Аналіз приписів Орхуської Конвенції дає змогу виокремити кілька чинників, що не повинні враховуватися під час визначення наявності інтересу у справі про охорону довкілля (відповідно і при визначенні наявності чи відсутності права на позов): 1) кількісні, оскільки у розумінні конвенції громадськість означає об`єднання, організацію, групу осіб, а також одну чи більше фізичних або юридичних осіб; 2) територіальна, національна чи інша належність, оскільки конвенція надає можливість громадськості на доступ до правосуддя з питань довкілля без дискримінації за певними ознаками.
Подібна правова позиція щодо тлумачення вказаного пункту Орхуської Конвенції викладена у постановах Верховного Суду від 15 травня 2020 року у справі №420/2256/19, від 17 січня 2024 року у справі №240/9382/19, від 16 березня 2023 року у справі №640/351/20, від 27 червня 2024 року у справі №640/4436/19.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2018 року у справі №910/8122/17, вирішуючи питання про права Міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина» бути позивачем у судовому спорі щодо захисту довкілля, посилаючись на Конституцію України, Орхуську Конвенцію, Закон України «Про благодійну діяльність та благодійні організації», вказала про те, що згідно із положеннями статуту цієї благодійної організації метою її створення є здійснення благодійної діяльності, яка полягає у наданні допомоги фізичним і юридичним особам у захисті їхніх екологічних прав та захисті довкілля в інтересах суспільства, а однією з форм такої діяльності, зокрема, є представництво інтересів організації, її членів та інтересів інших осіб у судах України у справах, пов`язаних з порушенням екологічних прав людини і громадянина або екологічного законодавства. З урахуванням наведеного, Велика Палата Верховного Суду вважала, що МБО «Екологія-Право-Людина» є природоохоронною організацією, яка відповідно до положень Орхуської Конвенції та Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «;Про громадські об`єднання», «;Про благодійну діяльність та благодійні організації», а також відповідно до свого статуту, має право на представництво в суді екологічних інтересів суспільства та окремих його членів з метою захисту порушених екологічних прав людини та громадянина або з метою усунення порушень вимог екологічного законодавства.
Так, у справі, яка розглядається, судом першої інстанції встановлено, що до суду з даним позовом звернулася юридична особа, зареєстрована у формі громадської організації.
Відповідно до пункту 2.2 статуту ГО «МАРХАЛІВКА. ПІДТРИМКА», окрім інших, напрямами діяльності вказаного суб`єкту є сприяння забезпеченню гарантій прав на землю та пріоритету вимог екологічної безпеки; сприяння створенню безпечних та комфортних умов для життя, забезпечення погреб прав та/або інтересів окремих громадян та в цілому громади для безпечного, комфортного проживання людей, гідних умов проживання та недопущення. порушення їх будь-яких прав; всебічна, в тому числі правова і юридична, допомога населенню, як окремим громадянам так і відстоювання інтересів громади села Мархалівка шляхом представництва в тому числі шляхом звернення до суду з позовами в їх інтересах.
Як визначено пунктом 2.4. статуту, для досягнення мети та завдань, визначених цим Статутом, Організація має право звертатись до суду з позовами щодо незаконних дій та рішень державних органів, установ, організацій, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та фізичних осіб.
Наразі, у квітні 2024 року ГО «МАРХАЛІВКА. ПІДТРИМКА» отримала колективне звернення від мешканців села Мархалівка Фастівського району Київської області, в якому викладаються обставини щодо прийняття державними органами ряду рішень, які порушують екологічні права та інтереси громади, а також міститься прохання здійснювати представництво інтересів громади у судах.
Окрім того, колегія суддів в контексті спірних правовідносин вважає за необхідне також врахувати, що як зазначено в ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
У відповідності до п.2 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право звернутися до адміністративного суду і просити про захист своїх трав та інтересів, зокрема, шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Пунктом 19 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але и в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.
Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата; виникнення конкретних адміністративно-правових обов`язків, обумовлених цими актами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2019 у справі №9901/801/18).
Таким чином, оскаржуване Розпорядження КОВА є актом індивідуальної дії, який виданий відповідним органом влади та надає Державній установі «Національне військове меморіальне кладовище» відповідні права, реалізація яких призводить до певних наслідків відносно різних суб`єктів, зокрема позивача, як представника громадськості.
За таких обставин колегія суддів вважає необґрунтованими посилання апелянта на відсутність у позивача права на звернення до суду із вказаним позовом, у зв`язку з чим, надаючи оцінку правильності висновків суду першої інстанції з огляду на доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Щодо суті позовних вимог в частині протиправності оскаржуваного розпорядження.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення будівництва та експлуатації Національного військового меморіального кладовища», який набрав чинності 04.01.2024, внесені ряд змін до пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, Закону України «Про поховання та похоронну справу», розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», абзацу другого частини п`ятої статті 7 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», абзацу другого частини першої статті 3 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля», пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про освіту», абзацу другого підпункту 1 пункту 3 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо Національного військового меморіального кладовища», підпункту 2 пункту 1 розділу I Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення та цифровізації процедури оцінки впливу на довкілля».
Також, пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону №3505-ІХ приписано Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом: забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити перегляд та приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
На виконання положень цього Закону Кабінетом Міністрів України прийнято, зокрема, Постанову №225, якою затверджено Порядок видалення дерев, чагарників, газонів і квітників під час виконання підготовчих та/або будівельних робіт і експлуатації Національного військового меморіального кладовища, внесено до ряду постанов Кабінету Міністрів України зміни, а також приписано Державній установі «Національне військове меморіальне кладовище», Київській обласній державній адміністрації (Київській обласній військовій адміністрації), Фастівській районній державній адміністрації (Фастівській районній військовій адміністрації) забезпечити приведення цільового призначення та складу угідь на території Гатненської сільської територіальної громади Фастівського району Київської області (земельні ділянки з кадастровими номерами 3222481200:05:002:0457 площею 258,7298 гектара та 3222481200:05:002:0458 площею 7,9607 гектара) у встановленому законодавством порядку у відповідність із завданнями, пов`язаними із функціонуванням Національного військового меморіального кладовища.
Так, Розпорядженням КОВА №275 від 14.03.2024 року «Про вилучення та надання в постійне користування земельної ділянки зі зміною цільового призначення державній установі «Національне військове меморіальне кладовище» земельну ділянку з кадастровими номерами 3222481200:05:002:0457 було вилучено з постійного користування Національного університету біоресурсів та природокористування України, змінено її цільове призначення та передано у постійне користування Державній установі «Національне військове меморіальне кладовище».
Водночас, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси є власністю українського народу, і держава здійснює право власності від його імені.
Згідно із ст. 14 Конституції України держава гарантує право власності на землю, зазначаючи, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави.
Ці положення є фундаментом для всіх земельних правовідносин та законодавчих актів, що їх регулюють.
Отже, Конституція України визначає загальні принципи правовідносин щодо землі та природних ресурсів.
У свою чергу за нормами статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
В силу положень ст. 3 Лісового кодексу України лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Крім того, до системи нормативних актів, які регулюють суспільні відносини у сферах використання земель, зокрема, лісового та природно-заповідного фонду, включаються також чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, що прямо передбачено ст. 9 Конституції України.
При цьому, в силу ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Суд першої інстанції правильно встановив, що Україна є Стороною ряду міжнародних договорів у сфері охорони флори і фауни, зокрема:
- Конвенції про охорону дикої фауни і флори і природних середовищ існування в Європі 1979 року (Бернська конвенція); ратифікованої із застереженнями 29.10.1996;
- Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення 1973 року (CITES); ратифікованої 14.05.1999;
- Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин 1979 року (Боннська конвенція); ратифікована 19.03.1999.
Ратифікувавши Бернську конвенцію, Україна взяла на себе зобов`язання перед Договірними Сторонами, зокрема, щодо:
- вжиття заходів для здійснення національної політики охорони дикої флори, дикої фауни та природних середовищ існування, приділяючи особливу увагу видам, яким загрожує зникнення, та вразливим видам, особливо ендемічним, та середовищам існування, яким загрожує зникнення (ч. 1 ст. 3);
- врахування у своїй політиці планування забудови і розвитку територій та у своїх заходах, спрямованих на боротьбу із забрудненням, необхідність охорони дикої флори та фауни (ч. 2 ст. 3);
- вжиття відповідних і необхідних законодавчих та адміністративних заходів для забезпечення охорони середовищ існування видів дикої флори та фауни, а також охорони природних середовищ існування, яким загрожує зникнення (ч. 1 ст. 4);
- врахування у своїй політиці планування забудови і розвитку територій потреб охорони природних територій, що охороняються згідно із попереднім пунктом, для того щоб уникнути будь-якої деградації таких територій або у міру можливості звести її до мінімуму (ч. 2 ст. 4).
З метою виконання статей Конвенції у 1989 році шляхом прийняття Рекомендацій № 16 Постійний комітет Бернської конвенції рекомендував Договірним сторонам визначити території особливого природоохоронного значення (Areas of Special Conservation Interest), щоб вжити необхідних і достатніх заходів для збереження кожного природного середовища (оселища), розташованого в межах цих територій і взяти відповідальність за їх збереження.
У 1996 році Постійний комітет Бернської конвенції прийняв Резолюцію № 3 щодо створення Загальноєвропейської екологічної мережі, яка буде включати в себе території особливого природоохоронного значення.
На підставі зазначених вище Рекомендації № 16 та Резолюції № 3 була заснована Смарагдова мережа.
Відповідальними за створення та функціонування територій Смарагдової мережі є державні органи, а також органи Бернської конвенції.
У програмі інтеграції України до Європейського Союзу, схваленій Указом Президента України від 14.09.2000 № 1072/2000 (втратив чинність 07.07.2015), Держава вперше окреслила пріоритетним розвиток в Україні Смарагдової мережі згідно з рішенням Постійного Комітету Бернської конвенції (як продовження ініціативи Natura 2000, яка поширюється тільки на держави ЄС) та виконання конкретних планів дій щодо збереження видів дикої флори та фауни.
Формування Смарагдової мережі також є одним із завдань, визначених Угодою про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами (набрала чинності 01.09.2017), в частині поступового наближення національного законодавства до Директиви № 92/43/ЄС про збереження природного середовища існування, дикої флори та фауни, зі змінами і доповненнями, внесеними Директивами № 97/62/ЄС, 2006/105/ЄС та Регламентом (ЄС) № 1882/2003, а саме, підготовка реєстру місць, призначення цих місць та встановлення пріоритетів управління ними (включаючи завершення реєстру потенційних територій Смарагдової мережі та впровадження захисних заходів та заходів управління ними) (Додаток № XXX до Угоди про асоціацію).
Відповідно до ст. 43 Земельного кодексу України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.
За нормами ст. 44 Земельного кодексу України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).
Разом з тим, згідно із приписами підпункту 22-1 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, не допускається зміна цільового призначення земельних ділянок (для розміщення Національного військового меморіального кладовища) на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення.
Закон України «Про природно-заповідний фонд України» визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об`єктів.
Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об`єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.
У зв`язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.
До природно-заповідного фонду України цей Закон відносить, зокрема, природні території та об`єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища; штучно створені об`єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, пам`ятки природи, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд» землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.
Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.
Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що питання управління територіями Смарагдової мережі в Україні на національному рівні окремим законом не врегульовано, але це не звільняє державу та її виконавчі органи від виконання взятих на себе міжнародних зобов`язань.
Разом з тим, відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 5 Закону України «Про національну інфраструктуру геопросторових даних» порядок функціонування національної інфраструктури геопросторових даних, що затверджується Кабінетом Міністрів України, визначає, зокрема, склад базових геопросторових даних та геопросторових даних, зазначених у додатку до цього Закону.
У свою чергу, у пункті 9 додатку «Набори (види) геопросторових даних» до Закону України «Про національну інфраструктуру геопросторових даних» зазначені природоохоронні території та об`єкти, які включають території та об`єкти природно-заповідного фонду, їх функціональні та охоронні зони, території, зарезервовані з метою наступного заповідання, території та об`єкти екомережі, території Смарагдової мережі, водно-болотні угіддя міжнародного значення, біосферні резервати програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера», об`єкти всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Отже, віднесення Законом України «Про національну інфраструктуру геопросторових даних» території Смарагдової мережі до природоохоронних територій та об`єктів свідчить, на переконання колегії суддів, про належність їх, з урахуванням приписів Земельного кодексу України та Закону України «Про природно-заповідний фонд», до земель природно-заповідного фонду України.
При цьому, твердження відповідача про відсутність жодних підтверджень того, що земельна ділянка належить до земель природоохоронного призначення, не знайшли свого правового підтвердження під час судового розгляду справи. Окрім того, відповідач не спростовує факт віднесення земельної ділянки до території Смарагдової мережі, що перебуває під охороною Бернської конвенції, як природоохоронна територія.
Крім того, відповідачем не заперечено, що земельна ділянка була запроектована до включення до складу Національного природного парку «Приірпіння та Чернечий ліс» - об`єкту природно заповідного фонду національного призначення.
Разом з тим, колегія суддів враховує, що положення чинного Земельного кодексу України вказують на те, що цільове призначення землі характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим (ст.19 ЗК України).
Згідно положень норм Земельного кодексу України (ст.ст. 44, 46), Закону України «Про природно-заповідний фонд» (ст.ст 6,7), Закону України «Про національну інфраструктуру геопросторових даних», територія Смарагдової мережі відноситься до природоохоронних територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову цінність, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного значення і є об`єктами комплексної охорони.
Відповідно до положення ст. 5 Закону України «Про екологічну мережу України» до складових структурних елементів екомережі включаються: а) території та об`єкти природно-заповідного фонду; б) землі водного фонду, водно-болотні угіддя, водоохоронні зони; в) землі лісового фонду; г) полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, які не віднесені до земель лісового фонду; ґ) землі оздоровчого призначення з їх природними ресурсами; д) землі рекреаційного призначення, які використовуються для організації масового відпочинку населення і туризму та проведення спортивних заходів; е) інші природні території та об`єкти (ділянки степової рослинності, пасовища, сіножаті, луки, кам`яні розсипи, піски, солончаки, земельні ділянки, в межах яких є природні об`єкти, що мають особливу природну цінність); є) земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України; ж) території, які є місцями перебування чи зростання видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України; з) частково землі сільськогосподарського призначення екстенсивного використання - пасовища, луки, сіножаті тощо; и) радіоактивно забруднені землі, що не використовуються та підлягають окремій охороні як природні регіони з окремим статусом.
Суд зазначає, що чинне законодавство розділяє об`єкти природно-заповідного фонду й іншого природоохоронного значення, але категорія земель під такими об`єктами має єдине визначення, а саме: «землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного значення».
До особливо цінних земель відносяться, зокрема, землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення (пункт «г» частини першої статті 150 ЗК України).
Отже вказаними нормами законів визначений правовий статус ділянки, а встановлене цільове призначення лише є однією з характеристик цього статусу (режиму).
Вказані норми законів імперативно відносять відповідні землі до категорії земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного значення за фактом знаходження на них об`єктів, які мають спеціальний статус та перебувають під особливою державною охороною.
Аналогічних правових висновків щодо застосування вказаних норм законів дійшов Верховний Суд у постанові від 22 червня 2022 року по справі №752/3093/19.
Тому посилання відповідача на діюче цільове призначення як підставу для визначення єдиного правового статусу земельної ділянки та відсутність підстав для обмеження в її користуванні є необґрунтованими.
Суд при вирішенні даної справи виходить з того, що за відсутності спеціального закону, який би регулював питання охорони територій Смарагдової мережі, в Україні діють норми міжнародних договорів (зокрема, Бернська конвенція) щодо охорони дикої флори та фауни.
Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що земельна ділянка, виділена під Меморіальне кладовище, розташована в межах територій Смарагдової мережі та належить до земель природоохоронного призначення, що, в свою чергу, унеможливлює зміну її цільового призначення з метою передачі земельної ділянки у постійне користування НВМК.
Водночас, щодо тверджень позивача про те, що до зміни цільового призначення та передачі під розташування кладовища указана земельна ділянка перебували в постійному користуванні Національного університету біоресурсів та природокористування України - багатогалузевого закладу вищої освіти, який провадить освітню та науково-дослідну роботу, а відтак мала наукову цінність, суд зазначає, що належних і допустимих доказів, що така земельна ділянка використовувалась саме у науково-дослідній діяльності закладу освіти матеріали справи не містять.
Колегією суддів враховується, що в силу ч. 1 ст. 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд» рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України.
Однак, попри доводи апеляційної скарги, належність згаданих вище земельних ділянок до частини території Смарагдової мережі «Pruirpinnya and Chernechyi Forest» відносить такі до земель природно-заповідного фонду безвідносно до наявності відповідного рішення Президента України.
Відповідно до пп. 22-1 п. 27 розд. Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей. Так, для розміщення Національного військового меморіального кладовища передача у постійне користування, зміна цільового призначення земельних ділянок державної, комунальної власності здійснюється з такими особливостями:
місце розташування Національного військового меморіального кладовища визначається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціального захисту ветеранів війни;
вилучення земельних ділянок із постійного користування може здійснюватися без погодження землекористувача, який належить до державної, комунальної власності. У разі вилучення земельної ділянки за згодою землекористувача йому може бути передана у користування інша земельна ділянка державної, комунальної власності. У разі передачі на заміну земельної ділянки збитки землекористувачу, пов`язані з вилученням земельної ділянки, не відшкодовуються;
припинення права постійного користування, зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється без дотримання вимог абзацу першого частини третьої, абзацу другого частини п`ятої, частин сьомої і восьмої статті 20, частини другої статті 150 цього Кодексу, без відшкодування втрат лісогосподарського виробництва та збитків землекористувачам, які належать до державної, комунальної власності;
зміна цільового призначення земельних ділянок, відомості про які внесені до Державного земельного кадастру, які передаються у постійне користування державній установі або державному підприємству, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціального захисту ветеранів війни, для розміщення Національного військового меморіального кладовища, не потребує розроблення документації із землеустрою, крім випадків необхідності поділу, об`єднання земельних ділянок. Внесення до Державного земельного кадастру відомостей про зміну цільового призначення такої земельної ділянки здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про зміну цільового призначення земельної ділянки.
Не допускається зміна цільового призначення земельних ділянок на умовах, визначених цим підпунктом, на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, землях водного фонду, а також територіях житлової забудови, визначених затвердженою містобудівною документацією на місцевому рівні.
Отже, оскаржувані пункти Розпорядження КОВА №275 від 14.03.2024 суперечать положенням пп. 22-1 п. 27 розд. Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, позаяк зміна цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3222481200:05:002:0457 площею 258,7298 га, пов`язана із функціонуванням Національного військового меморіального кладовища, здійснена без урахування того, що така ділянка належать до території Смарагдової мережі, а відтак має особливий природоохоронний статус.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у подібних правовідносинах у постанові від 02.04.2024 у справі № 904/917/23.
Колегія суддів також звертає увагу, що незалежно від завершення процедури встановлення меж об`єкта природно-заповідного фонду в натурі цільове призначення відповідних територій, як земель природно-заповідного фонду є незмінним.
Наразі, колегія суддів зазначає, що для територій Смарагдової мережі Постійний комітет Бернської конвенції рекомендував Договірним сторонам розробляти та впроваджувати плани управління, що можуть стосуватися окремих природних середовищ, в яких визначати коротко- та довготермінові завдання, забезпечувати моніторинг цих територій (Рекомендації №16 1989 року).
У зв`язку з цим з 2017 року в Україні запроваджена процедура оцінки впливу на довкілля відповідно до Закону України від 23.05.2017 № 2059-VIII «Про оцінку впливу на довкілля» (далі - Закон № 2059-VIII).
Метою оцінки впливу на довкілля є запобігання, відвернення, уникнення, зменшення, усунення впливу на довкілля, визначення допустимості чи недопустимість провадження планованої діяльності, визначення екологічних умов її провадження.
Планована діяльність - планована господарська діяльність, що включає будівництво, реконструкцію, технічне переоснащення, розширення, перепрофілювання, ліквідацію (демонтаж) об`єктів, інше втручання в природне середовище (п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2059-VIII).
За правилами абз. 1 ч. 1 ст. 3 Закону №2059-VIII здійснення оцінки впливу на довкілля є обов`язковим у процесі прийняття рішень про провадження планованої діяльності, визначеної частинами другою і третьою цієї статті. Така планована діяльність підлягає оцінці впливу на довкілля до прийняття рішення про провадження планованої діяльності.
Водночас, в силу положень абз. 2 ч. 1 ст. 3 указаного Закону оцінці впливу на довкілля не підлягає діяльність, прямо не передбачена частинами другою і третьою цієї статті, а також планована діяльність, спрямована виключно на забезпечення оборони держави, ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій, відновлювальні роботи з ліквідації наслідків збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, відповідно до критеріїв, затверджених Кабінетом Міністрів України, зміна цільового призначення особливо цінних земель та інша діяльність, пов`язана з розміщенням Національного військового меморіального кладовища.
Отже планована діяльність у вигляді зміни цільового призначення особливо цінних земель та інша діяльність, пов`язана з розміщенням Національного військового меморіального кладовища Законом №2059-VIII визначена як така, що не підлягає оцінці впливу на довкілля.
Наразі, колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що оцінка впливу на довкілля територій планової діяльності, яка загрожує територіям Смарагдової мережі, поки що, є єдиним правовим механізмом виконання Україною своїх зобов`язань щодо збереження та підтримки видів та оселищ, які охороняються Бернською конвенцією.
Таким чином, Держава має виявляти та оцінювати потенційні негативні впливи на такі території та встановлювати екологічні вимоги, що дають змогу попередити можливе знищення цінних природних комплексів (постанова Верховного Суду від 15.11.2021 у справі №480/2224/19).
Водночас, на відміну від обставин справи №480/2224/19, у справі, рішення в якій є предметом апеляційного перегляду, на законодавчому рівні для конкретного випадку передбачено, що оцінці впливу на довкілля не підлягає, зокрема, зміна цільового призначення особливо цінних земель та інша діяльність, пов`язана з розміщенням Національного військового меморіального кладовища.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 9 Бернської конвенції за відсутності будь-якого іншого задовільного рішення і якщо відступ від положень не зашкоджуватиме виживанню відповідної популяції, кожна Договірна Сторона може не дотримуватися положень статей 4, 5, 6, 7 і заборони на використання засобів, згаданих у статті 8:
- для охорони флори та фауни;
- для запобігання заподіянню серйозної шкоди посівам, худобі, лісам, рибальству, водним ресурсам та іншим об`єктам власності;
- в інтересах охорони здоров`я людей та громадської безпеки, безпеки польотів та в інших важливих суспільних інтересах;
- з метою наукових досліджень та освіти, відтворення популяцій, відновлення видів та необхідного виведення потомства;
- дозволити в умовах суворого контролю на відбірковій основі та в обмеженому обсязі вилов, утримання та інші розумні способи використання деяких видів диких тварин та рослин у невеликих кількостях.
Частиною 1 статті 16 Директиви ради 92/43/ЄЕС від 21.05.1992 про охорону природних оселищ та дикої фауни і флори передбачено, що за умови відсутності задовільної альтернативи та у випадку, якщо відступ не завдає шкоди збереженню сприятливого природоохоронного стану популяцій відповідних видів у межах їх природного ареалу, держави-члени можуть відступати від положень статей 12, 13, 14 та 15 (a) і (b):
(a) з міркувань захисту дикої фауни і флори та охорони природних оселищ;
(b) щоб запобігти значній шкоді, зокрема шкоді сільськогосподарським культурам, свійським тваринам, лісам, рибогосподарствам і водам, а також іншим типам власності;
(c) з міркувань охорони громадського здоров`я та громадської безпеки, або з інших вагомих причин, що мають переважний суспільний інтерес, зокрема з причин, що мають соціальний або економічний характер та мають корисні наслідки першочергової ваги для довкілля;
(d) для дослідницьких та освітніх цілей, а також для цілей відновлення популяції, реінтродукції та розведення, необхідних для таких цілей, включно зі штучним розведенням рослин;
(e) для надання за умов суворого нагляду дозволів на вибіркове та обмежене вилучення або утримання деяких екземплярів видів, перелічених у додатку IV, в обмеженій кількості, визначеній компетентними національними органами.
Отже, міжнародне законодавство, яке є частиною національного законодавства, дозволяє Сторонам Бернської конвенції не дотримуватися положень статей 4, 5, 6, 7 і заборони на використання засобів, згаданих у статті 8, зокрема, в інтересах охорони здоров`я людей та громадської безпеки, безпеки польотів та в інших важливих суспільних інтересах. Саме на ці норми посилається апелянт, зазначаючи про відповідність спірної Постанови №225 вимогам міжнародного законодавства.
Наразі, на переконання колегії суддів, створення Національного військового меморіального кладовища в умовах воєнного стану та триваючої агресії російської федерації проти України має надзвичайно важливе значення задля віддання належної шани Захисникам і Захисницям України, які загинули у боротьбі за незалежність і територіальну цілісність нашої Держави.
Разом з тим, саме по собі розпорядження Уряду України (та відповідних компетентних органів) відносно питання про проектування та визначення місця розташування Національного військового кладовища, на переконання колегії суддів, не свідчить про існування у відповідача права чи обов`язку встановлювати на цій територій правила поведінки, які не враховують взятих на себе Україною зобов`язань із збереження навколишнього природного середовища у вигляді, зокрема, території Смарагдової мережі, та в супереч приписам Земельного кодексу України.
Окрім іншого, колегія суддів звертає увагу, що згідно ст. 26 Лісового кодексу України Верховна Рада України у сфері лісових відносин: 1) визначає засади державної політики у сфері лісових відносин; 2) приймає закони щодо регулювання відносин у цій сфері; 3) затверджує загальнодержавні програми з охорони, захисту, використання та відтворення лісів; 4) вирішує інші питання у сфері лісових відносин відповідно до Конституції України.
Так, пунктами 1 та 5 частини першої статті 27 Лісового кодексу України передбачено, що до повноважень Уряду у сфері лісових відносин належить забезпечення реалізації державної політики у сфері лісових відносин, а також передача у власність та надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності.
Згідно ч. 1 ст. 57 Лісового кодексу України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.
Відповідно до ч. 7 ст. 20 ЗК України при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення.
При зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення.
Віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється щодо:
земельних ділянок, якими розпоряджаються Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, - за рішенням відповідного органу;
земельних ділянок приватної власності - їх власниками.
Зміна цільового призначення земельних ділянок державної та комунальної власності, віднесених до категорій земель житлової та громадської забудови, земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення, а також земельних ділянок (крім земельних ділянок, розташованих на територіях, об`єктах природно-заповідного фонду, та земельних ділянок лісогосподарського призначення), на яких розташовані будівлі, споруди, що є у приватній власності землекористувача, який використовує земельні ділянки на правах постійного користування, оренди, емфітевзису, суперфіцію, може здійснюватися землекористувачем. У такому разі зміна цільового призначення земельної ділянки не потребує прийняття рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування, який здійснює розпорядження відповідною земельною ділянкою.
Порядок вилучення земельних ділянок визначено статтею 149 ЗК України, частиною першою якої встановлено, що земельні ділянки, Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.
Тобто, із наведеного слідує, що вилучення від постійних користувачів лісових ділянок державної власності для нелісогосподарських потреб, зміна їх цільового призначення з метою використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства (що мало місце в нашому випадку), та передача таких земельних ділянок у власність або постійне користування належить до повноважень Уряду.
При цьому, колегія суддів враховує, що подібний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20.
В свою чергу, у відповідності до Закону №2292 внесено зміни до Закону України «Про поховання та похоронну справу», зокрема, останній доповнено статтею 23.1, згідно з ч. 2 якої, місце розташування Національного військового меморіального кладовища визначається з урахуванням громадських інтересів.
В свою чергу, колегія суддів звертає увагу, що в преамбулі Орхуської конвенції визначено, що сторони (включаючи державу Україна), в питаннях, які стосуються навколишнього середовища, удосконалення доступу до інформації та участь громадськості в процесі прийняття рішень підвищують якість рішень, які приймають, та процесу їх виконання сприяють поліпшенню поінформованості громадськості щодо екологічних проблем, дають громадськості можливість висловлювати свою стурбованість, а державним органам - вести належний облік таких інтересів.
Статтею 3 Орхуської конвенції встановлено, що у межах відповідних положень цієї Конвенції громадськість отримує доступ до інформації, має можливість брати участь у процесі прийняття рішень і має доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища, без дискримінації за ознаками громадянства, національної приналежності або місця проживання, а у разі юридичної особи - без дискримінації за ознаками її зареєстрованого місцезнаходження або фактичного центру діяльності.
Згідно із положеннями статті 6 Орхуської конвенції:
« 1. Кожна зі Сторін:
а) застосовує положення цієї Статті стосовно рішень з питань про доцільність дозволу на запропоновані види діяльності, перераховані в Додатку 1;
б) відповідно до свого національного законодавства також застосовує положення цієї Статті стосовно запропонованих видів діяльності, що не наведені в Додатку 1, які можуть істотно впливати на навколишнє середовище. З цією метою Сторони визначають, чи ці положення охоплюють запланований вид діяльності;
3. Процедури участі громадськості передбачають помірковані терміни для різних етапів, що забезпечують достатній час для інформування громадськості відповідно до пункту 2 і підготовки та ефективної участі громадськості у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються навколишнього середовища.
4. Кожна зі Сторін забезпечує участь громадськості вже на ранньому етапі, коли є всі можливості для розгляду різних варіантів і коли участь громадськості може бути найефективнішою.
7. Процедури участі громадськості дають їй можливість подавати в письмовій формі або, у разі потреби, під час громадських слухань або розгляду питання за участю заявника будь-які зауваження, інформацію, аналіз або міркування, які, на її думку, стосуються запланованої діяльності».
З огляду на зазначене, відміна положень щодо проведення громадських слухань при визначенні місця розташування Меморіального кладовища (пп.5.п.3 Закону №3505), жодним чином не скасовує обов`язку врахування інтересів громадян, адже такий обов`язок передбачений іншими нормами права.
Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у Постанові від 10.04.2024 року в справі №638/6852/18 Орхуська конвенція вимагає від кожної договірної держави забезпечити, щоб у разі будь-якої безпосередньої загрози здоров`ю людини або навколишньому середовищу, спричиненої діяльністю людини чи природними причинами, вся інформація, яка може дати громадськості можливість вжити заходів для запобігання або пом`якшення шкоди, спричиненої загрозою, і знаходиться в розпорядженні державного органу, негайно без затримки розповсюджується серед представників громадськості, які можуть постраждати. Навіть якщо через відсутність медичних доказів неможливо сказати, що забруднення внаслідок критичного поводження з відходами обов`язково завдало шкоди здоров`ю заявників, можна встановити, беручи до уваги офіційні звіти та наявні докази, те, що проживання в районі, який характеризується великим впливом відходів, зробило заявників більш уразливими до різних захворювань.
Відповідач відносно даного питання посилається но норми Закону №3505, яким відмінені громадські обговорення щодо реалізації вказаного проекту.
Проте, наведені норми спеціального Закону № 2292 і Орхуської конвенції визначають необхідність врахування громадських інтересів, а громадське обговорення є лише одним з різновидів врахування громадських інтересів.
Таким чином, надання земельної ділянки під кладовище без врахування інтересів громадян суд вважає протиправним.
Також судом під час судового розгляду справи досліджено зміст Науково-технічного звіту про інженерно-геологічні вишукування «Нове будівництво Національного військового меморіального кладовища за адресою: Київська область, Фастівський район, в межах Гатненської територіальної громади», розробленого ФОП ОСОБА_1 на замовлення ДУ «Національне військове меморіальне кладовище».
Зокрема, зі змісту Звіту 1 слідує наступне:
-ґрунтові води від поверхні землі на ділянках, що заплановані під будівництво кладовина, є вищими 2-х метрів (на площі більше 30%), про що зазначено у Розділі 2 Звіту 1 «Геологічна будова і гідрогеологічні умови» (Таблиця 1).
Згідно із частиною першою статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Таким чином, в силу п.3.4. Гігієнічних вимог, земельна ділянка, як сформована та зареєстрована суцільним масивом територія, є непридатною для розташування кладовища. При цьому не має значення, яку площу займають відповідні ґрунти (із заляганням рівня грунтових вод вище 2 м) в межах всієї ділянки.
-в Розділі 5 вказаного Звіту 1 «Прогнози зміни інженерно-геологічних умов» зазначено, що можуть активізуватися або виникнути в процесі будівництва споруд, ерозійні процеси (зсуви, обвали на схилах).
Таким чином, земельна ділянка є непридатною для відведення під кладовище в силу п.3.3. Гігієнічних вимог (щодо вимог відносно дії зсувів і обвалів).
-з усіх сторін Земельної ділянки розташовані населені пункти (Віта-Поштова, Іванковичі, Мархалівка, Глеваха).
Тобто, незалежно від напрямку схилу, земельна ділянка є непридатною для відведення під кладовище в силу п.3.3. Гігієнічних вимог (щодо вимог відносно схилу у протилежний бік від населеного пункту).
-у Розділі 2 Звіту 1 «Геологічна будова і гідрогеологічні умови» (Таблиця 1) вказані «підтоплені» й «потенційно підтоплені» ділянки, які разом займають площу, що становить більше 50% Земельної ділянки.
Згідно з Наказом Міністерства з питань ЖКГУ від 22.03.2010 №76: «Підтоплювана територія - територія населеного пункту, на якій підняття рівня підземних вод та підвищення вологості ґрунтів вже призвели або можуть призвести у майбутньому (за прогнозом) до суттєвого погіршення умов життя населення та проведення господарської діяльності, вона складається із підтоплених територій (у тому числі підтоплених територій, що потребують термінового захисту) та потенційно підтоплених територій».
Отже, враховуючи зазначене, земельна ділянка є непридатною для відведення під кладовище в силу п.3.3. Гігієнічних вимог (щодо територій, які підтоплюються). При цьому не має значення, яку площу займають території ділянки, що підтоплюються.
До аналогічних висновків дійшов експерт ОСОБА_2 у Науково-технічному звіті про інженерно-геологічні вишукування П.05/24-13-ІГВ «Нове будівництво Національного військового меморіального кладовища за адресою: Київська область, Фастівський район, в межах Гатненської територіальної громади» (надалі - Звіт 2).
Таким чином, в силу п.3.4. Гігієнічних вимог (щодо вимог відносно залягання ґрунтових вод на глибині не менше 2 м), земельна ділянка є непридатною для розташування кладовища.
Отже, враховуючи ту обставину, що згідно з вказаними аргументами земельна ділянка, за відсутності генерального плану та зазначених у обох звітах фактах щодо наявності процесів зсуву, маючи схил у бік населеного пункту, є непридатною для розташування кладовища.
Таким чином, доводи апелянта щодо необґрунтованості висновків експерта Панасюка, судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки судом першої інстанції враховано висновки фахівців у сукупності.
Також, не враховуються судом доводи апелянта, що Розпорядження Київської обласної військової адміністрації №275 від 14.03.2024 вичерпало свою дію моментом передання земельної ділянки в постійне користування третій особі, оскільки оскаржуване розпорядження не має ознак акту, дія якого завершується його виконанням.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що пункти 2-5 Розпорядження Київської обласної військової адміністрації №275 від 14.03.2024 є протиправними та підлягають скасуванню.
Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи викладених висновків суду першої інстанції не спростовують.
Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Київської обласної державної адміністрації залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді: В.Ю. Ключкович
О.М. Кузьмишина
(повний текст постанови складено 14.08.2025р.)
